Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Делеції або дуплікації ділянок мітохондріальної ДНК





Синдром Кернса—Сейра вперше описано в 1958 р. під назвою "пігмент­ний ретиніт, прогресивна зовнішня офтальмоплегія, повна блокада серця", але делеція мтДНК була виявлена за допомогою молекулярно-генетичних досліджень лише в 1989 р. Як і всі МТХЗ, синдром має неменделівський характер успадкування та високу частоту спорадичних випадків. Це пояснюється двома моментами:

1) великі перебудови мтДНК відбуваються після запліднення яйцеклітини і виявляються головним чином у соматичних, а не статевих клітинах;

2) овоцити, що містять делеції мтДНК, здебільшого не здатні до розвитку ембріона.

Захворюваність не залежить від статі, вік маніфестації становить 4— 18 років.

 

 

У клінічній картині характерна тріада ознак:

1) початок захворювання у віці до 20 років;

2) прогресивна зовнішня офтальмоплегія;

3) пігментний ретиніт.

Ще одна з ознак — передсердно-шлуночкова блокада серця, мозочковий синдром, підвищення рівня білка у спинномозковій рідині (понад 1 г/л).

Птоз, як правило, симетричний і білатеральний; рух очних яблук різко обмежений. Часто знижується гострота зору, на очному дні виявляють пігментну грануляцію. Може розвинутися диплопія, що не коригується антихолінесте-разними препаратами.

Міопатичний синдром визначають через кілька років після виникнення птозу. Обличчя стає гіпомімічним, набуває маскоподібного вигляду, змінюється тембр голосу, виникають часті поперхування, втомлюваність під час тривалої розмови.

У разі фізичних навантажень можуть розвиватися міалгії, крампі, міотонії, інтенційний тремор. Відзначають епізоди коми внаслідок метаболічних пору­шень. Ендокринні розлади варіабельні (гінекомастія, гіпогонадизм, цукровий діабет, гіперальдостеронізм, гіпопаратиреоз, дефіцит гормону росту). Можуть відмічатись кіфосколіоз, краніосиностоз, метафізарна дисплазія, порушення емалеґенезу, ураження нирок за типом ниркового тубулярного ацидозу або синдрому де Тоні—Дебре—Фанконі. Імовірні два варіанти розвитку синдрому — повний та неповний. Повний варіант включає хронічну прогресивну зовніш­ню офтальмоплегію, пігментний ретиніт і передсердно-шлуночкову блокаду. Неповний, у свою чергу, поділяють на два варіанти. До першого відносять хронічну прогресивну зовнішню офтальмоплегію та міопатію спадного типу. Другий тип характеризується лише ізольованою хронічною прогресивною зов­нішньою офтальмоплегією, виявляється рідко, має пізній початок. Перебіг захворювання прогресивний.



Критерії діагнозу:

— початок захворювання — у віці 4—18 років;

— мозочковий синдром з інтенційним тремором;

— зниження інтелекту;

— прогресивна зовнішня офтальмоплегія;

— пігментний ретиніт, іноді диплопія;

— передсердно-шлуночкова блокада серця;

— рівень білка у спинномозковій рідині понад 1 г/л;

— ЕЕГ — неспецифічні зміни;

— ЕМГ — первинно-м'язовий тип порушення;

-КТ — атрофія кори головного мозку, лейкоенцефалопатія, кальцифіка-ти базальних гангліїв;

— у крові відмічають підвищення вмісту аланіну, зниження загального карнітину, фолієвої кислоти, лактату, пірувату;

— наявність "рваних червоних волокон" у біоптатах м'язової тканини.

Диференціальну діагностику потрібно проводити з іншими формами про­гресивних міопатій, а також із захворювання­ми, що поєднуються з птозом (міастенія, діабетична поліневропатія, синдром Толоза—Ханта, офтальмоплегічна мігрень).

 

Синдром Пірсона.Уперше описав у 1979 p. H.A. Pearson із співавт. під назвою "рефрактерна сідеробластна анемія з вакуолізацією клітин кісткового мозку та екзокринною дисфункцією підшлункової залози". Синдром зумовле­ний делецією мтДНК. Імовірна фенотипна трансформація синдрому Пірсона з синдром Кернса—Сейра внаслідок тканиноспецифічної мітохондріальної гетероплазмії.

Критерії діагнозу:

— початок захворювання — від народження або в перші місяці життя;

— гіпопластична анемія;

— порушення екзокринної функції підшлункової залози;

— в окремих випадках — енцефал о міопатія, атаксія, деменція, прогресив­на зовнішня офтальмоплегія.

Синдроми множинних делецїй мітохондріальних ДНК

Уперше множинні делеції виявлено у хворих з автосомно-домінантною

прогресивною зовнішньою офтальмоплегією, що характеризується слабкістю м'язів кінцівок, білатеральними катарактами, передчасною смертю.

Трапляються делеції багатьох ділянок мітохондріального геному, внаслідок чого захоплюються великі фрагменти мтДНК.

Множинні делеції мтДНК успадковуються за менделівським типом, вод­ночас множинні делеції виявляють і в родинах без наявності автосомно-домінантного успадкування. З огляду на тенденцію до збільшення множинних делецій з віком, слід враховувати, що вони можуть бути вторинними щодо про­цесу старіння.

Синдром множинних делецій мтДНК проявляється зазвичай у 30-40років,:однак може розпочатися і в дитячому віці.

Серед кардинальних симптомів хвороби виділяють очні(прогресивний птоз, зовнішня офтальмоплегія, офтальмопарез) і м'язові (м'я­зова слабкість, стомлюваність, гіпотрофія). Часом відзначають також міоглобінурію, непереносимість алкоголю, множинні міоми, афективні розлади та ін.

У крові визначають підвищення рівня лактату, зміну співвідношення лактату/пірувату, посилення активності креатинфосфокінази.

Перебіг прогресивний, варіабельний у різних родинах. У разі пізнього роз­витку (3-я декада життя) хворі вмирають у віці 40—50 років. Основною причи­ною смерті стають дихальні розлади.

Критерії діагнозу:

— блефароптоз, зовнішня офтальмоплегія;

— м'язова слабкість;

— ЦНС — нейросенсорна глухота, атрофія зорових нервів;

— прогресивний перебіг;

— у крові — підвищення лактату, зміна співвідношення лактату/пірувату, підвищення активності креатинфосфокінази;

— феномен "рваних червоних волокон" у біоптатах скелетних м'язів;

— ЕМГ — невральний тип ураження;

— зниження активності ферментів дихального ланцюга в біоптатах м'язо­вої тканини.

Делеція мітохондріальної ДНК

Уперше делеції мтДНК описали С.Т. Moraes із співавт. у 1991 р. Захво­рювання успадковується автосомно-рецесивно. В основі лежить дефект ядер­ної ДНК, який контролює реплікацію мтДНК. Крім спадкових форм даного синдрому, описано й набуті (наприклад у разі застосування препарату зидову-дину під час лікування ВІЛ-інфекції). Існують 3 його форми: фатальна інфан­тильна гепатопатія; вроджена міопатія; інфантильна міопатія.

Критерії діагнозу:

Форма 1 Форма 2 Форма 3
Печінкова недостатність М'язова гіпотонія Смерть на першому році життя М'язова гіпотонія Кардіоміопатія Судоми Синдром де Тоні—Дебре— Фанконі У крові — лактат-ацидоз Зниження активності всіх ферментів дихального ланцюга У біоптатах — "рвані червоні волокна" Смерть на першому році життя Розвиток захворювання у перші 2 роки життя М'язова гіпотонія Атрофія проксимальних відділів кінцівок Втрата сухожилкових рефлексів Дихальні розлади У крові — підвищена креатинфосфокіназа У біоптатах — "рвані червоні волокна" Смерть на третьому році життя

 

 

Лікування: препарати для корекції енергетичної недостатності і лактат-ацидозу.

Мутації в ядерній ДНК.

Глутарова ацидемія-хвороба зумовлена множинним дефіцитом мітохондріальних флавопротеїнових ацил-КоА-дегідрогеназ. Тип успад­ковування глутарової ацидемії - Х-зчеплений рецесивний і аутосомно-рецесивний. Форми: летальна, неонатальна з природженими аномаліями (Х-зчеплена рецесивна), неонатальна без уроджених аномалій (два типи), інфантильна, дитяча і пізня (легкі форми глутарової ацидемії — етилмалоново-адепінова ацидемія).

 

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.