Емпіричний ризик при деяких мультифакторіальних захворюваннях і вадах розвитку (С.І. Козлова та ін., 1996)

При медико-генетичному консультуванні сім’ї з приводу мультифакторіальної патології слід пам’ятати про подібні захворювання, успадковані моногенно і хромосомні й тератогенні синдроми. Значення емпіричного ризику непридатні якщо хвороба успадковується не мультифакторіально. Так, ущілина губи і піднебіння може бути симптомом близько 200 моногенних, хромосомних і тератогенних синдромів. У кожному з цих випадків ризик буде різним і залежатиме від характеру спадкування. Мультифакторіально успадковані вади можна розрізнити за ізольованістю ураження.

Генетика деяких поширених мультифакторіальних
захворювань

Розвиток молекулярної генетики спричинив ідентифікацію генів найчастіших мультифакторіальних захворювань. У різних етнічних групах поширеність алелей генів схильності і їх внесок у розвиток захворювань можуть відрізнятися.

Ішемічна хвороба серця. Розвиток ішемічної хвороби серця пов’язаний, в першу чергу, з гіперхолестеринемією. Генетичні причини гіперхолестеринемії різні, виділено моногенно успадковані форми. Це сімейна первинна гіперхолестеринемія, спричинена мутацією гена рецептора до ліпопротеїдів низької густини або гена аполіпопротеїну В100, і гіпобеталіпопротеїнемія, обумовлена мутацією гена АроВ-100 (R3500Q — заміна глутаміну на аргінін в положенні 3500). Важливу роль у розвитку полігенної гіперхолестеринемії відіграють гени аполіпопротеїну Е, гени рецепторного комплексу, що бере участь в інтерналізації ліпопротеїдів низькою густини, генетично обумовлена надмірна продукція ліпопротеїдів дуже низької густини в печінці. Для розвитку гіперхолестеринемії необхідні й додаткові середовищні фактори — велика кількість насичених жирів в раціоні і ожиріння.

Неліпідний фактор, пов’язаний з високим ризиком ІХС, — підвищення рівня гомоцистеїну в крові. Гіпергомоцистеїнемія пов’язана з 50%-м зниженням активності ферменту редуктази метилентетрагідрофолату (MTHFR, 1р36.3) через мутацію С677Т (заміна цитозину на тімін в 677 положенні). В результаті в білку відбувається заміна валіну на аланін і він стає більш термолабільним. Розповсюдження мутації С677Т серед європейців становить 5–15 %.

Порушення функції MTHFR пов’язане також з дефектом закриття нервової трубки. Матері з функціонально неповноцінним алельним варіантом гена мають підвищений ризик народження дітей з аненцефалією, спинномозковими і черепно-мозковими грижами.

Гіпертонічна хвороба є полігенним захворюванням, в розвитку якого беруть участь кілька генетичних локусів і мають значення особливості дієти (високий вміст солі), способу життя (переїдання, вживання алкоголю, малі фізичні навантаження), психоемоційні і соціальні стреси. Одним із найважливіших регуляторів АТ і водно-сольового балансу служить ренін-ангіотензин-альдостеронова система. Система включає кілька основних ланок — ангіотензиноген, ренін, ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ або АСЕ — Angiotensin Converting Factor), рецептори ангіотензину, ферменти біосинтезу стероїдів, генетичні варіанти яких можуть відігравати роль у розвитку гіпертонічної хвороби.

Із всіх компонентів системи найбільший інтерес нині привертає ангіотензин, який утворюється з неактивного ангіотензиногену в результаті дії на нього реніну і ангіотензин-перетворювального ферменту. Зв’язуючись із специфічними рецепторами, він спричинює звуження судин, стимулює продукування альдостерону, обумовлює затримку натрію і води. Для гена ангіотензину (AGT, 1q42) описано більше 15 видів поліморфізму. Серед них найбільше значення має однонуклеотидний поліморфізм цього гена, в результаті якого в білок в 235 положенні включається метіонін або треонін (М235Т). У популяції можливе існування трьох генотипів: ТТ (обидва алельні гени кодують треонін), ММ (обидва алельні гени кодують метіонін) і МТ (один алельний ген кодує метіонін, другий — треонін). У гомозигот за алелем Т рівень даного пептиду майже на 20 % вище, ніж у гомозигот за алелем М. Дослідження, проведені наприкінці 90-х рр., показали збільшення ризику розвитку артеріальної гіпертонії на 20–40 % у носіїв алеля Т, що належать до європеоїдної раси. Питання про асоціацію поліморфізму М235Т з артеріальною гіпертонією поки що залишається відкритим, оскільки цей зв’язок виявлено не всіма дослідниками.

Ренін є ключовим ферментом в утворенні ангіотензину I і розглядався як один із генів-кандидатів при пошуку генетичних детермінант артеріальної гіпертонії, однак зв’язок артеріальної гіпертонії з певними генетичними варіантами реніну поки не знайдено.

Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ або АСЕ) обумовлює перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, а також брадикініну в кінін. Ген АПФ (17q24) характеризується поліморфізмом типу «вставка (форма I — присутність Alu повтору завдовжки 287 п. н.) — відсутність вставки (форма D)» у 16 інтроні. У осіб, гомозиготних за алелем D, активність ферменту в два рази вище порівняно із гомозиготами I і підвищений ризик ураження серцево-судинної системи. Виявлено асоціацію алеля D з артеріальною гіпертонією, гіпертрофією лівого шлуночка і виникненням інфаркту міокарда, розвитком діабетичної нефропатії. Частота гомозигот DD серед європейців становить приблизно 30 %.

Поліморфізм гена рецептора до ангіотензину II асоціюється з артеріальною гіпертонією, зміною стінки судин, що супроводжується розвитком їх «жорсткості» і підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда.

Виявлено зв’язок з артеріальною гіпертонією генетичних варіантів синтази альдостерону і генів системи оксиду азоту.

Гени ангіотензин-ренінової системи важливі і в розвитку патології нирок. Генетичними факторами, що сприяють несприятливому перебігу ферментопатій і розвитку ХПН, є D алель АПФ і М235Т ангіотензиногену.

Цукровий діабет. Інсулінзалежний цукровий діабет (ІЗЦД) Тип 1 юнацького віку є автоімунним захворюванням, при якому відбувається деструкція бета-клітин підшлункової залози, продукуючих інсулін. Генетичну компоненту ІЗЦД вивчено поки що недостатньо. Аналіз зчеплення генів з ІЗЦД виявив один із генів-кандидатів NQО1, який відповідальний за синтез NAD(P)H — ферменту, який каталізує детоксикацію хіноїнів і захищає клітину від оксидативного стресу. Виявлено поліморфізм P183S (заміна серину на пролін в положенні 187). Гомозиготи за цією мутацією взагалі не виявляють активності білка, а у гетерозигот активність білка знижена удвічі. Низька активність ферменту може бути причиною загибелі бета-клітин підшлункової залози. Частота гомозигот (P183S/ P183S) в європейській популяції становить 3,3 %.

Встановлено тісне генетичне зчеплення ІЗЦД з генами HLA. Більше 90 % пацієнтів мають в геномі алелі DR3 і DR4, що враховується при розрахунку генетичного ризику в сім’ях із спадковою схильністю (табл.).

Таблиця

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: