Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАНННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ПРИНЦИПІВ ПРАВА





Перед тим як безпосередньо перейти до висвітлення поставленого переді мною завдання хочу зробити невеликий відступ. Коли ми починаємо говорити про «філософське», а ще далі - вивчати його, то майже у всіх випадках наштовхуємося на суперечності між різними школами, теоріями та концепціями. Мені, звичайно, дуже не хотілося б, щоб думка тих чи інших була упущена чи скорочена, та попри це у своєму есе намагатимуся звертати свою увагу саме на ті філософсько-правові вчення, які найбільш співзвучні з моїми власними переконаннями...

Наш світ швидкоплинний, різноманітний та непостійний. Проте, людство протягом своєї тисячолітньої історії навчилося виживати серед природних умов і серед умов, яке воно само собі нав'язало через суспільство. Кожна нація, кожен народ, кожна держава і спільнота, та що там - навіть родина, - мають власне бачення всього, що відбувається навколо. Таким чином у них формується система переконань, вірувань, ідеалів чи ідолів, а як наслідок - укорінена система цінностей, які згодом трансформуються у правові норми та принципи. «Закони настільки відповідають народу, для якого вони створювалися, що лише зовсім випадково закони однієї нації можуть підійти іншій»(Ш. - Л. Монтеск'є).

У загальнолюдському масштабі вони співставляються, порівнюються узагальнюються, та декларуються. І не треба думати, що за цим процесом стоїть хтось, кому це дуже потрібно, ні. Принципи набувають загальнолюдського характеру внаслідок комунікації, торгівлі, міжнародних зв'язків. Люди обмінюються досвідом, щось запозичуючи, а щось і відкидаючи.

Кожна епоха має власну історію, власні ідеали і цінності, а отже - і правові принципи. Пошук відповіді на питання про природу принципів права та їх роль у правозастосуванні, як і багатовіковий пошук поняття права, відзначається великою різноманітністю точок зору. Це пояснюється, в першу чергу, змінюваністю політичної ситуації, в контексті якої зазвичай розглядається питання про роль принципів у правовому регулюванні, а також тим, що участь у цьому пошуку беруть прихильники різних концепцій праворозуміння, про що згадувалося раніше. Як бачимо, принципи можуть виникати стихійно, з емпіричного досвіду, або ж формулюватися свідомо і на рівні теоретичних концепцій, набуваючи тим самим характеру наукових принципів. Щодо останніх, то вони більш точно виражають наукову думку, яка відбиває закономірності суспільного розвитку .



Еволюція права йде від ідей до норм, потім, через реалізацію норм - до суспільної практики, оскільки перш ніж бути відображеними в системі норм права, принципи права формуються спочатку як судження, ідеї правосвідомості. А вже з появою ідеї, а вона часто формується у вигляді правового принципу, принцип визначає розвиток права.

Як зазначає у своїй статті Т. Фулей, уніфікація правових ідеалів, котрі стають загальнолюдськими, призвела до оформлення на універсальному (світовому) рівні певної системи принципів права, які можна назвати загальнолюдськими, або (з огляду на їх зумовленість світовим, наднаціональним, загальноцивілізаційним рівнем розвитку) - також загальноцивілізаційними.

Отже, загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права - це зафіксовані у позитивному праві його універсальні нормативні засади, які напрацьовані людством як глобальною макроцивілізаційною системою, об'єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки у правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування у будь-якій системі права.

Загальнолюдським принципам права притаманні, принаймні, три групи ознак: по-перше, загальні ознаки, властиві для права як регулятора суспільних відносин, по-друге, ознаки, притаманні принципам права як особливому юридичному явищу, і, по-третє, специфічні ознаки, характерні лише для них, якими є універсальність, загальноцивілізаційна зумовленість, фіксація в міжнародних нормативно-правових актах та документах, найвищий ступінь абстрагування, визначальність .

На сьогоднішній день до загальнолюдських принципів права зараховують наступні: гуманізму, справедливості, демократизму, свободи та рівності. Спробую охарактеризувати формування та закріплення кожного із них.

Принцип гуманізму, у сучасному розумінні виражається у нормативному закріпленні відносин у системі «людина-людина» та відносин між людиною та основними соціально-політичними інститутами - державою, політичною владою, суспільством та ін. У конституціях держав проголошено право кожного на повагу до його честі та гідності, на захист від свавільного втручання у особисте життя та, що важливо, на невід'ємність основних прав та свобод.

«Існує тільки одна велика мета і велика надія - визволити людей з безодні бідувань і привести їх до щастя». На мою думку, ці слова, що належать Данте Аліг'єрі, повною мірою відображають суть принципу гуманізму, розкривають прагнення і рух тієї епохи (а це був період Ренесансу), яка залишила свій відбиток як на творчості сучасників поета, так і на формуванні світогляду майбутніх поколінь.

Гуманістичий характер світогляду епохи Відродження проявляється в розумінні людини як вільної істоти. Бог, на думку мислителів того часу, створивши світ і людину, дав їй свободу волі, і тепер вона повинна діяти сама, визначати свою долю та відвойовувати своє місце у світі (тут можемо вже говорити і про один з етапів формування принципу свободи. - МС). Гуманізм - погляд, згідно з яким визначається цінність людини як особистості, її права на свободу, щастя і розвиток . Хочу зазначити, що під час Ренесансу гуманізм переростає у широкий суспільний рух, який наслідком має переворот у науці, культурі та праві. Визнання людини як індивідуальності зумовило нові пошуки обґрунтувань сутності суспільства і держави. У цю епоху виникає так званий гуманістичний напрямок у юриспруденції, представники якого зосереджують увагу на вивченні джерел діючого (особливо римського) права, підсилився процес рецепції, котрий вимагав узгодження правових положень з новими умовами суспільно-політичного життя і з нормами місцевого національного права. Починають розвиватися основи розуміння і тлумачення історичного права.

До правових основ формування та реалізації принципу гуманізму я б віднесла скасування рабства, визнання права власності за кожною людиною, вже у ближчий нам час - скасування смертної кари (в Україні - 1999 - 2001 роки. Що дивує - це США. Держава, яка на весь світ говорить про повагу до людини, про демократію, справедливість...досі використовує цю жорстоку міру покарання для своїх злочинців...) та ін.

Принцип справедливості. Слово «справедливість» походить від слова «право» (правий, правда), а в латинській мові означає justitia (справедливість) - від jus (право). Починаючи ще з Вед і Упанішад, від Гесіода і Гомера, справедливість трактувалася як «істинний світопорядок», духовна основа історії.

Сучасна епоха, що найбільше характеризується процесами глобалізації, особливо потребує міжкультурного діалогу з приводу обґрунтування справедливості і, отже, розробки принципу універсальної справедливості. Зміст універсальної справедливості включає:

- вимогу рівності ( «діяти однаково в однакових умовах»), яка формулюється як вимога неупередженості і заборона свавілля;

- ідею взаємозв'язку скоєного та розплати за це, що знайшло втілення в «золотому правилі»;

- вимогу рівноваги між втратою та придбанням ( «справедливого обміну»), яка має сенс не лише для господарської діяльності.

Універсальну справедливість характеризує, насамперед, визнання таких правових цінностей, як життя, власність, добре ім'я («честь»), котрі втілюються у визнанні прав людини, і головним чином, її права на свободу, яке можна знайти вже в древньому кримінальному праві.

Загальний принцип, який можна вивести, аналізуючи різні втілення ідеї справедливості, полягає в тому, що у відносинах один до одного люди мають право на певний відносний стан рівності або нерівності, відповідно до якого розподіляються труднощі чи блага. Призначенням справедливості традиційно вважається підтримання та відтворення рівноваги чи рівної міри. Вона застосовується як для критичної оцінки поведінки людини з позиції певних правил, так і для критики самих цих правил та їх застосування. Тому, мабуть, принцип справедливості у загальнолюдському масштабі набуває двох якостей: втілюється у нормі права з одного боку, а також є певним правоспрямовуючим фактором з іншого...

Принцип рівності є однією з найзагальніших умов сучасних правових систем. Закріплення цього принципу вважається неабияким здобутком суспільства, зумовленим об'єктивно існуючими імперативами цивілізації. Передусім, поява цього принципу пов'язана за розробкою доктрини правової (а пізніше - соціальної) держави та громадянського суспільства. Найбільш розробленим цей принцип є в роботах представників школи природного права, які стверджують, що права людини належать їй від народження, є невідчужуваними, а тому немає людей із більшим чи меншим обсягом прав - всі від природи наділені одними і тими самими правами.

Я розумію цей принцип наступним чином: людям в державі надано рівні можливості для розвитку та захисту власної особистості. Як ми скористаємося цими можливостями - це вже сугубо наша особиста справа. Плюс, також, не варто забувати про людей з обмеженими внаслідок тих чи інших причин можливостями. Тут постає питання соціальної держави і соціального страхування, але це вже інша тема...Головне, на сьогоднішній день, щоб керівництво держав не переступило межу закону і не перейшло до процесу зрівнювання, бо тоді ми повернемося до недемократичних режимів і демократії, як такій, наступить кінець, тоді про фактичну рівність і мови не буде...

Принцип демократизму. Найчастіше він означає форму політичної організації суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу як основного джерела влади в країні, на його праві вирішувати питання загальнодержавного характеру. Даний принцип також включає в себе наділення громадян рівними правами та свободами. Демократія вимагає від особистості юриста високого самоконтролю, відповідальної поведінки, поваги та терпіння у відношенні до інших, а особливо гуманності. Таким чином, бачимо, що ці принципи переплітаються, взаємодоповнюють один одного.

Думаю, що добре було би пов'язати становлення принципу демократизму із становленням виборчої системи, оскільки саме завдяки виборам у демократичній державі народ висловлює власну думку з приводу майбутнього курсу своєї держави. Делегуючи повноваження обраним (депутатам, в нашому випадку), народ реалізує своє право на владу. Тому, одним із головних критеріїв демократичності в державі науковці вбачають багатопартійну систему, оскільки при такому розкладі суспільство постійно може демонструвати здатність знаходити найбільш ефективні шляхи до вирішення нагальних проблем. Тут мова може йти і про ідеологію, і про програму партії, і про членство громадян у ній.

Про демократію та її принципи можна дуже багато говорити, головне тут (вкотре повторюся) - відсутність свавілля влади, а також пасивності народу, його віра у власні сили змінити життя на краще та бажання діяти. Тоді" і законодавство захищатиме права людей, і самі таки люди дотримуватимуться законів.

Принцип свободи. «Свобода! Рівність! Братерство!». Це гасло супроводжувало Велику французьку революцію і залишається девізом цієї країни і до сьогодні. Свобода...скільки людей боролися за неї, скільки мріяли, скільки загинули...Я вважаю, що саме цей принцип можна назвати головним серед перерахованих мною в даній роботі загальнолюдських принципів права. Чому так? Просто свободу нічим не можна замінити. У науковому контексті вона означає можливість вибору певного типу поведінки, що у свою чергу не суперечитиме вибору іншої людини. Дж. Локк писав у своєму трактаті «Про врядування»: «...моя свобода завершується там, де починається свобода іншої людини». На практиці бачимо, що це і справді так. Одним із моїх улюблених висловів є цитата, на яку я натрапила в теренах інтернету: «Абсолютної свободи не існує. Існує лише свобода вибору, а зробивши вибір - ти стаєш заручником свого власного рішення...» вважаю, що у цих словах поєднуються усі загальнолюдські принципи права. Свобода робити чи не робити чогось. Дія законна, чи незаконна, гуманна-не гуманна, справедлива-не справедлива, демократична - не демократична і т.д. Як не крути, а все зводиться до двох полюсів, альтернатив, як інь-янь, чорне-біле, добре-зле. Свобода виражається в діях, а як діяти... кожен з нас повинен визначити сам. і, насамкінець, хочу завершити словами німецького філософа, І. Канта: «Роби так, щоб максима твоєї волі могла стати загальнолюдським правилом».

 

Вступ

Формування правової держави в Україні, яка визнана в конституційних положеннях основним політико-юридичним ідеалом, потребує насамперед реформування її правової системи, приведення у відповідність з найкращими здобутками людства у правовій сфері. Особливу роль у цих процесах відіграють загальнолюдські принципи права як універсальні нормативні засади, які визначають сутність і спрямованість правового регулювання, так як їм властиві універсальність, найвищий рівень абстрагування.

Дієвість реформування правової системи України значною мірою залежить від врахування основних правових цінностей, напрацьованих людством. Зокрема, це впливає на ефективність входження України в європейський правовий простір. При цьому важливу роль в цих процесах відіграють європейські стандарти, основне місце серед яких займають загальнолюдські принципи права. Приведення у відповідність з міжнародними, зокрема, європейськими, стандартами правової системи України впливатиме на ефективність її розвитку в цілому, та правового регулювання зокрема. Все це потребує нового бачення і глибокого наукового аналізу ряду проблем, і серед них - загальнолюдських принципів права та особливостей їх впровадження у юридичну практику України.

Проблематика загальнолюдських принципів права в юридичній науці малодосліджена, хоча у вітчизняній науковій літературі вона висвітлювалася на рівні постановки питання, зокрема, у працях М.І.Козюбри, або ж П.М.Рабіновичем пропонувалася дефініція та перелік загальнолюдських принципів права, зміст яких не розкривався. На сучасному етапі дане питання є предметом дослідження не лише теорії права, але й філософії, соціології, міжнародного права.

Основна частина

Сьогодні на світовому рівні формується певна система принципів права як нормативних засад позитивного права, які окреслилися в процесі розвитку правової культури людства та втілюють її найкращі здобутки в правовій сфері. Такі принципи права можна назвати загальнолюдськими, а з огляду на їхню зумовленість світовим, наднаціональним, універсальним рівнем розвитку, - також загальноцивілізаційними принципами права.

Це поняття, маючи стійке термінологічне значення, дає підставу відмежуватись від використання подібних понять, зокрема таких як "загальні принципи права, визнані цивілізованими націями", "основні принципи міжнародного права", "загальновизнані (всезагальні) принципи права" та ін.

З точки зору юридичної природи загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права є принципами позитивного права, які слід відрізняти від правових принципів як більш широкого поняття, яким охоплюються основні, визначальні правові ідеї. Разом з тим, правові принципи - це найперше принципи правової свідомості або доктрини, тоді як принципи права є загальнозначущими, нормативними, обов'язковими засадами, а їхнє здійснення гарантується державою . Тому видається, що поняття загальнолюдські принципи права та загальнолюдські правові принципи також не є тотожними, оскільки серед загальнолюдських принципів можна виділити як принципи права, так і принципи правової свідомості, доктрини (правові принципи), які не фіксовані у позитивному праві.

Також важливо підкреслити, що загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права, як і будь-які інші, є нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання, а не, скажімо, принципами прав людини, як це може видатися з їхньої назви. Вони випливають з природи права як соціального феномену, покликаного регулювати суспільні відносини, задаючи, за словами А. Мережко, найзагальніші параметри для розвитку і функціонування будь-якої системи права і всіх юридичних явищ, а їхня сутність полягає у можливості задовольняти суспільні інтереси з тим, щоб це влаштовувало і окремих суб'єктів права, і суспільство в цілому.

Бажаючи увійти в європейський правовий простір як демократична правова держава, Україна постала перед проблемою реформування своєї правової системи відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів. Видається, що загальнолюдські принципи права посідають важливе місце серед міжнародних стандартів, оскільки саме ці принципи, по-перше, виражають спільні інтереси людства та сучасні загальнолюдські цінності й ґрунтуються на спільних для людської цивілізації етичних моментах; по-друге, є фундаментальними універсальними засадами для позитивного права, а тому визначають сутність і спрямованість правового регулювання, загальне направлення поведінки суб'єктів права; по-третє, придатні до застосування до найширшого спектра правових ситуацій між будь-якими суб'єктами права у будь-якій системі права як елемент цієї системи, що володіє інтегративною якістю.

Зауважимо також, що загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, тобто визнані більшістю суб'єктів міжнародного права передбаченими у міжнародному праві способами, можуть бути впроваджені в національне законодавство через принципи міжнародного права. Розглядаючи питання впровадження загальнолюдських правових принципів в національну юридичну практику, необхідно врахувати відсутність в них власної зовнішньої форми, що призвело до їх закріплення у найрізноманітніших міжнародно- правових актах та документах: багатосторонніх конвенціях, рішеннях міжнародних судових органів тощо, які, до того ж водночас є джерелами міжнародного права. Це призводить до того, що загальнолюдські принципи права, по-перше, конкретизуються в принципах міжнародного права, де їхній зміст набув найповнішого розкриття; по-друге, через міжнародне право їх впровадження у внутрішньодержавну юридичну практику є найефективнішим. Способи ж впровадження найперше залежатимуть від національних правових традицій. Так у Підсумковому документі Мадридської зустрічі представників держав - учасниць НБСЄ зазначається, що, підтверджуючи свою рішучість поважати і застосовувати принципи, викладені у Заключному Акті НБСЄ, та сприяти їх дієвості, держави-учасниці вважають, що одним із заходів могло б стати їх "відображення в законодавстві - таким способом, який відповідає практиці і процедурі кожної країни" .

Особливість впровадження загальнолюдських принципів права як універсальних нормативних засад, що визначають зміст і направленість правового регулювання, в національне законодавство полягає також у багато ступінчастості процесу їх втілення. Зауважимо, що загальнолюдські принципи права в національне законодавство впроваджуються передусім через загальні (загальноправові) принципи національного права. Окрім того, перш ніж досягнути регулятивного чи охоронного ефекту, принципи права у більшості випадків повинні бути переведені на рівень нормативних приписів, які безпосередньо визначають права і обов'язки суб'єктів. Це здійснюється насамперед шляхом правотворчої, а в необхідних випадках і правороз'яснювальної деталізації. Механізми переведення таких засад у конкретний зміст суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, є багатоманітні: конкретизація закону в підзаконних нормативних актах; роз'яснення норм закону в актах офіційного тлумачення; процесуальні норми, що регулюють процедури прийняття, застосування і виконання закону; різноманітні акти застосування норм права; сюди ж відноситься діяльність державних органів з підготовки і прийняття правових актів. Наступним етапом є втілення нормативних засад у практиці реальних правових відносин через акти дотримання, виконання, використання права.

Отже, кожна держава, перед якою постало питання про впровадження загальнолюдських принципів права в національну систему права, повинна розробити певну процедуру такого впровадження.

Як офіційно встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання чи оформлення чого-небудь, процедура впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство буде репрезентувати порядок уведення у дію, у практику, запровадження, укорінення в національній системі законодавства універсальних нормативних засад права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання. Безперечно, - це один з видів юридичної процедури, який складається з відповідних стадій впровадження у національне законодавство загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів права.

Одна із стадій - внутрішньодержавна правотворчість, в ході якої відбувається моделювання відносин, що потребують нормативного регламентування. Саме на цій стадії відбувається закріплення загальнолюдських принципів права у національному законодавстві та їх конкретизація відповідно до умов національного права. За підставами впровадження можна виокремити, по-перше, впровадження загальнолюдських принципів права (разом з іншими міжнародними стандартами) на виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань (це стосується, наприклад, загальнолюдських принципів права, що зафіксовані в чинних для України міжнародних договорах); по-друге, впровадження таких принципів, як певне запозичення (сприйняття) елементів передового світового (чи європейського) досвіду правового регулювання без будь-яких формально-юридичних підстав (гармонізація законодавства). Як відомо, розробка і прийняття Конституції України 1996 року збіглися в часі з розв'язанням численних практичних завдань, пов'язаних із "входженням" України як рівноправного суб'єкта міжнародного права, що не могло не позначитись на роботі українського конституцієдавця. Як зазначає суддя Конституційного Суду України П. Мартиненко, "європейська орієнтація" простежується в усьому змісті норм Конституції України.

Видається слушним зауважити, що для загальних принципів національної системи права, через які вони впроваджуються, загальнолюдські принципи права виступають як універсальні правові стандарти. Саме на них повинна орієнтуватися сучасна правова демократична держава, і саме завдяки таким принципам права національне законодавство збагачується загальнолюдськими цінностями. Враховуючи значення загальнолюдських принципів права, зазначимо, що якість законів і ефективність правового регулювання багато в чому залежать від того, як у внутрішньодержавну систему права впроваджено ці принципи та як у національному законодавстві сформульовано та розкрито зміст загальних принципів національного права, що й відбувається на стадії правотворчості.

Правотворчість, на думку М.Н. Марченка, можна охарактеризувати як процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування та прийняття правових актів уповноваженими суб'єктами в рамках відповідних процедур . Соціальне призначення правотворчості, за словами П.М. Рабіновиа, полягає у встановленні стандартів, еталонів, взірців дій, поведінки учасників суспільної життєдіяльності, тобто моделюванні суспільних відносин, які з позицій держави є припустимі, бажані або необхідні . Принагідно зауважимо, що правотворчість, як певна організаційно оформлена діяльність держави, відбувається на підставі сукупності принципів. Водночас важливо розрізняти принципи права і принципи правотворчості: перші є принципами позитивного права, тоді як другі - це принципи діяльності, відповідно до яких відбувається нормативна регламентація суспільних відносин. В.М. Горшеньов правомірно стверджує, що принципи, які лежать в основі процесуальної діяльності, є особливою сукупністю об'єктивних і суб'єктивних засад, керівних ідей та пізнаних закономірностей, скерованих на досягнення оптимальних варіантів будь якої процесуальної діяльності .

Зауважимо, що принципи позитивного права для будь-якої процесуальної діяльності, в тому числі і правотворчої, виступають як фундаментальні засади і вихідні нормативні вимоги, тому принципи правотворчості обов'язково повинні на них спиратися, їх враховувати. Крім того, принципи права в результаті правотворчої діяльності одержують нормативну фіксацію та набувають значення імперативних вимог, конкретних правил і зобов'язують суб'єкта застосування права до певної поведінки або встановлюють певні заборони .

В юридичній літературі є кілька думок щодо принципів правотворчості. Так П.М. Рабінович виділяє такі принципи соціально-демократично орієнтованої правотворчості: гуманізм, демократизм, збереження національної самобутності та інтернаціоналізм, науковість, законність, техніко-юридична досконалість М.Н. Марченко відносить до принципів правотворчості принципи науковості, законності, демократизму та системності . В.К. Бабаєв виділяє такі принципи, як демократизм, законність, науковість, своєчасність, професіоналізм, виконуваність, планування, диференціацію правотворчої компетенції; А.Б. Венгеров - демократизм, законність, науковість, виконуваність, Р.Т. Мухаєв - законність, професіоналізм, гласність, демократизм, науковість, планування та принцип суворої диференціації правотворчої компетенції. Навіть в одній і тій самій праці можна помітити неузгодженість щодо принципів правотворчості, зокрема, С.А. Комаров та А.В. Малько, зазначаючи, що правотворчості властиві принципи науковості, професіоналізму, законності, демократизму, гласності, оперативності , поряд з цим у схемах подають такі принципи правотворчості: планування, законності, гласності, демократизму, професіоналізму, суворої диференціації правотворчих повноважень .

Цікавим видається перелік принципів, запропонованих B.C. Нерсесянцем, який зазначає, що розвинута (в правовому і загальносоціальному смислі) діяльність держави з встановлення норм позитивного права повинна відповідати таким принципам: 1) правовий прогрес - правоустановлювальна діяльність держави має бути якомога максимально направлена на подальший розвиток і вдосконалення позитивного права в руслі загальноцивілізаційних досягнень; 2) правова легітимність - сама правоустановча діяльність повинна відбуватись в належних правових формах і процедурах; 3) загальносоціальна легітимність - опора на широку базу соціального очікування 4) наукова обґрунтованість; 5) системність; 6) професіоналізм.

Мають рацію ті науковці, які вказують на необхідність виділення принципів правотворчості, що сформульовані юридичною наукою, та принципів, вироблених юридичною практикою. Ці принципи виступають або у вигляді фундаментальних теоретичних ідей і ідеалів, або вимог практично- прикладного характеру.

Принципи правотворчості можна класифікувати за кількома критеріями. Передусім серед них виділяють принципи законотворчості і підзаконної нормотворчості. Крім того, за елементами правотворчої діяльності (суб'єктом, об'єктом, результатом) усі принципи правотворчості поділяють на: 1) принципи діяльності суб'єкта правотворчості (наприклад, принцип оперативності, економічності, професіоналізму правотворчості та 2) принципи - вимоги до змісту діяльності та актів - результатів правотворчості, до яких відносять: принцип науковості, що означає використання прийомів і методів наукового аналізу, досягнень науки і сувору відповідність об'єктивним критеріям оцінки; принцип законності, що означає суворе врахування ієрархії правових принципів і норм, компетенції суб'єктів прав і дотримання процедурних правил; принцип демократизму, що означає вивчення соціальних інтересів і можливості їх вираження в сфері правотворчості, врахування суспільної підтримки проектів правових актів; принцип системності, що означає суворе врахування системи права, законодавства, побудови галузі та деякі інші.

Отже, суб'єкти правотворчості керуються у своїй діяльності певними принципами - принципами правотворчості, які слід відмежовувати від принципів позитивного права, а також принципів правосвідомості. Зазначимо, що правотворча діяльність стосовно впровадження загальнолюдських принципів права у національне законодавство характеризується певними особливостями, які зумовлені, зокрема, такими властивостями загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів.

По-перше, загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права є принципами позитивного права, а отже, його універсальними нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання.

По-друге, ці принципи одержали фіксацію в міжнародних нормативно- правових актах. Крім того, загальнолюдські правові принципи знайшли закріплення також у міжнародних судових прецедентах. Наприклад, у ході застосування Європейської конвенції з прав людини Європейським судом з прав людини, а також європейського права - Судом ЄС уже склалася відповідна прецедентна практика. Як зазначає П.М. Рабінович, "знання й урахування прецедентных рішень Суду, засвоєння специфіки професійного мислення, його "правового менталітету" - одне з найактуальніших завдань, що постають нині перед суддями та будь-якими іншими суб'єктами ... в Україні". Видається, що прецедентна практика зазначених судів надає певні імплементаційні можливості для правотворчих органів держав, в яких загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права слугують наразі орієнтирами правового регулювання: такі рішення у багатьох випадках можуть спонукати державу, попри те, що вона не була стороною у певній справі, удосконалити своє законодавство.

По-третє, загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, виступають для національної системи права як міжнародні універсальні і регіональні стандарти правового регулювання.

По-четверте, важливим є особливість процедури впровадження загально людських принципів права, оскільки мова йде про принципи права, а не норми права.

Крім того, на механізм впровадження загальнолюдських принципів права впливає сутність цих принципів. Тому видається, що, окрім загального механізму впровадження загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів права, впровадження кожного конкретного принципу права може мати свою специфіку з огляду на юридичну природу цього принципу.

Закріплення загальнолюдських принципів права в національному законодавстві, на наш погляд, видається надійнішим засобом реального впровадження таких принципів у національну юридичну практику, оскільки, як свідчить багаторічний досвід інших держав, безпосереднє застосування міжнародних угод у внутрішньому праві має надзвичайно низьку ефективність. Тому формулювання та розкриття змісту загальнолюдських принципів права в національному законодавстві є вкрай важливим.

Висновок

Незважаючи на багатоманітність типів (сімей) правових систем світу (романо-германська, англо-американська, змішана, релігійно-традиційна) та різний їх підхід до проблеми принципів права (в одних склалося поняття «загальних принципів права», у інших — ні), усі вони в демократичних суспільствах спираються на загальну основу принципів права. Принципи права згодом набули універсального значення, оформилися в галузі основних прав людини, одержали закріплення на міжнародному рівні. Так, у Договорі про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) загальні принципи, характерні для права держав — членів Співтовариства, розглядаються як складова частина права ЄЕС, а їх порушення — як підстава для скасування в судовому порядку актів Співтовариства. Сьогодні принципи права є актуальними насамперед у зв'язку із завданням забезпечення прав людини.

Дати вичерпний перелік загальних принципів права важко, тому що вони не мають достатньої чіткості та стабільності змісту. Одне є безсумнівним — в них втілюються загальнолюдські цінності.Загальні принципи права:

1. Принцип свободи означає, що право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя, формування органів державної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави та приватних осіб та ін.

2. Принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням; заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності.

3. Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді. Важливими складовими елементами принципу рівності є:

• єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому що говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідного йому юридичного обов'язку (приміром, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здійснювати такий захист);

• взаємна відповідальність держави та особи, тому що вони пов'язані взаємними правами та обов'язками.

4. Принцип гуманізму, тобто людинолюбства, розкриває одну з найважливіших ціннісних характеристик права, домінування у формуванні та функціонуванні правової системи природних невідчужуваних прав людини. Це — право на життя, здоров'я, особисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репутації, недоторканність особи та ін.; створення всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку особи.

5. Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію.

6. Принцип законності виражається у вимогах:

а) якості нормативно-правових актів, не суперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили);

б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом;

в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.