|
|
Принцип поділу права на публічне і приватне, на відносно самостійні галузі та інститутиДія вказаного принципу притаманна праву України, бо цей поділ сформулювався і тяжіє до континентальної (романо-германської) правової сім'ї. Вчений Колодій A.M. стверджує, що принципи публічного і приватного права є структурними елементами юридичного права. Водночас йому властиві і свої (специфічні) принципи, дослідити які можна тільки в контексті загального висвітлення і розуміння сутності публічного і приватного права. Публічне право - це галузі і інститути права, побудовані на принципах:1) влади і підкорення; 2) субординації; 3) ієрархії; 4) нерівного правового положення; 5) імперативності; 6) загальної заборонності; 7) правового захисту загальносуспільного інтересу тощо. Приватне право - це галузі й інститути, побудовані на принципах: 1) автономії; 2) добровільності; 3) юридичної рівності; 4) диспозитивності; 5) координації; 6) загального дозволу; 7) правового захисту приватного інтересу та ін. Глибокий аналіз показує, що принципи публічного і приватного права: диспозитивності і імперативності, координації і субординації, примусовості і добровільності, захисту загальносоціальних і особистих інтересів, "дозволено все, що прямо не заборонено законом" і "заборонено все, що прямо не дозволено законом" та інші ніби перебувають у діалектичному протиріччі і водночас єдині, оскільки належать до тієї чи іншої правової системи і функціонують в її межах. Проглядається їх певна схожість з методами, прийомами, типами, засобами правового регулювання, що використовуються публічним і приватним правом, але ця схожість не означає їх тотожності, оскільки принцип - це явище більш високого порядку абстрагування. Саме вказані принципи публічного і приватного права, через їх особливе значення, містяться біля витоків конструювання цих двох комплексів (структур) галузей права. 2.10. Принцип поєднання стабільності і динамізму. Право активно впливає на регульовані відносини, і в разі адекватного відбиття у правовій формі існуючих соціальних тенденцій установлюється правопорядок, як головна мета механізму правового регулювання. Однак згодом правова форма старіє і не забезпечує потреб соціального регулювання, що тягне за собою її своєчасне реформування. Загальні принципи права виходять, як з норм позитивного права, так і з самого існуючого в країні правового порядку та являють собою положення об'єктивного права, які можуть виражатися або не виражатися в текстах писаного права, але мають загальний характер та обов'язково застосовуються в судовій практиці. До таких принципів належать принцип додержання прав людини, принцип національного суверенітету, принцип висловленості в законі загальної волі, принцип «все, що не заборонено законом, то дозволено», принцип можливості вчиняти все, що не завдає шкоди іншим, принцип встановлення тільки таких покарань, які беззаперечно необхідні для загального блага, та ін. До загальних принципів права, як джерел права відносять також «принципи морального порядку, які не записано в законі». До них належать, зокрема, такі: «обман спростовує всі юридичні наслідки», «ніхто не може бути суддею у власній справі», «хто милує винуватого, карає невинуватих», «гнів не виправдовує порушників» тощо. Висновок В даній доповіді було охарактеризовано основні загальноправові принципи права, до яких відносяться принцип єдності прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин; принцип гарантованості прав і свобод громадян; принцип законності; принцип демократизму; принцип соціальної справедливості; принцип відповідальності за вину; принцип рівності; принцип верховенства права; принцип поєднання стабільності і динамізму та інші. Таким чином, загально правові принципи мають у своєму змісті загальні юридично значимі обставини, що підлягають перевірці при прийнятті кожного правового рішення. Важливо, щоб ці принципи існували в реальних відносинах, у комплексах наявних прав їх суб'єктів. Адже зовсім не виключено, що принципи права розпочинають своє буття не в юридичних нормах, а в комплексах юридично визнаних суб'єктивних прав (юридичних обов'язків). Прямо пропорційно об'єктивно необхідному закріпленню прав суб'єктів у юридичних нормах головний зміст вказаних комплексів суб'єктивних прав об'єктивується у законодавстві і набуває усіх якостей принципів права. Отож, Україна має дотримуватись усіх загальноправових принципів права, що слугуватиме це як показник розвинутої демократичної держави. Вони повинні бути основоположними показниками при нормотворенні того, чи іншого законодавчого акту. Ці принципи повинні дотримуватися всіма гілками влади у своїй діяльності. Для досягнення загального блага в державі дотримування загальноправових принципів має бути основоположним фактором, як на соціальному рівні в суспільстві, так і на всіх інших рівнях, зокрема представницькому. Варто відмітити, що всі загальні принципи права тісно взаємозв'язаній між собою. Якщо діє принцип соціальної справедливості, то встановлюється і гуманне відношення між людьми. І навпаки, реалізація принципу гуманізму означає в сою чергу встановлення справедливого відношення в соціальному житті. Тому нерозривність і сукупність всіх принципів в цілому є успішним вектором для розвитку, зокрема правової держави.
Вступ. Демократичний вибір України, проголошений на найвищому політичному рівні, потребує суттєвих змін в правовій системі заради досягнення зазначеної мети. За цих умов виникає необхідність теоретичного переосмислення й визначення сутності та змісту принципів права - провідних засад, вихідних ідей, що характеризуються універсальністю, мають загальну значущість і вищу імперативність, відображають найважливіші положення права, визначають основні напрямки його розвитку. Філософські категорії загального і окремого (одиничного), співвідношення між ними є методологічною основою розкриття поняття «принципи права», їх ролі у забезпеченні цінного, цілісного підходу до регулювання суспільних відносин. Поняття принципу права насамперед пов'язане з його оцінкою як загального положення. В юридичній літературі загальновизнано, що принципи права — це основні, вихідні положення, які визначають загальну спрямованість права і найбільш суттєві риси його змісту. Поняття принципів права Будь-яка діяльність здійснюється на основі певних принципів, тобто основних, вихідних положень, додержання яких забезпечує узгодженість у діях її учасників, орієнтує на досягнення певного результату шляхом використання найефективніших методів тощо. Відхід від визначених принципів даної конкретної діяльності призводить до її непослідовності, неузгодженості у діях її учасників і, зрештою, не до тих результатів, досягнення яких було її основною метою. Принцип (від лат. principum — основа) — керівна ідея, головне правило поведінки. Принцип також можна розглядати як вираз необхідності чи, в певному аспекті, закономірності окремих процесів об'єктивної дійсності. У логічному змісті принцип — центральне поняття, основа системи, що являє собою узагальнення й поширення певного положення на всі явища тієї сфери, з якої даний принцип абстрагований.[368] Розвинуте суспільство передбачає досконалу, цілісну юридичну надбудову, сформовану на передових засадах правової організації суспільного життя людей, їх установ і соціальних інституцій. Ці засади відображені насамперед у праві і перш за все в його принципах. Принципи права — багатоманітне явище й до його дослідження можна і треба підходити з багатьох сторін, але при цьому бажано внести в дефініцію принципів права єдину основу. На нашу думку, категорія «принцип» тісно пов'язана з категоріями «закономірність», «сутність», «ідея». Принципи права можна визначати по-різному, наприклад, через закономірності розвитку суспільства і права або через сутність і зміст права. Також близькі поняття закону та принципу: закономірність виражає зв'язок між явищами, їх сутністю, а принцип концентрує властивості, основний зміст кожного явища, що порівнюються. Категорія «принцип» перетинається з категорією «ідея», коли під нею розуміється внутрішня логіка, закон існування об'єкта. А крім цього, принцип може виступати як абстрактне визначення ідеї, тобто сума принципів дорівнює ідеї. В юридичній літературі питання про поняття і сутність принципів права й досі не вирішується однозначно. Існує декілька варіантів дефініцій принципів права. В одних визначеннях звертається увага на те, що принципи — категорія об'єктивна[369], в інших — юридичні принципи трактуються як основні ідеї й поняття, що виражають сутність історичного типу права[370]. Деякі дослідники акцентують увагу на тому, що принципи є сферою правосвідомості[371] правової ідеологи та науки, інші — відносять їх до змісту досить широко визначеного чинного права[372]. Але й у цьому випадку тривають дискусії про те, чи можна вважати принципами права загальні положення, що не знайшли свого відображення в законі, а випливають лише зі змісту його правових норм [373]. Принципи природи, суспільного буття взагалі об'єктивні і не залежать від людської свідомості. Але люди в змозі їх пізнати, сформулювати як певні поняття і дефініції, використовувати в практичній діяльності. Принципи не створюють певну історичну епоху, суспільно-економічну формацію, а навпаки, історичні умови висувають певні принципи: вони такі, якими їх робить певний розвиток цивілізації. Але з цього не випливає, що принципи існують поза людською діяльністю. Справа в тому, що зміст принципів завжди обумовлений матеріальним базисом суспільства, а люди пізнають, формулюють його і втілюють у реальність. У науковій літературі принципи права визначають по-різному. Принципи права — це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності й підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять головні його риси, вирізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальною значимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу[374]. Принципи права — це його основні засади, вихідні ідеї, що за своєю сутністю є узагальненим відображенням об'єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому[375]. На підставі вищевикладеного можна зазначити як попередній висновок, що принципи права як певне явище правової матерії мають певні загальні ознаки, що дають змогу визначити їх як основні засади, відправні ідеї його буття, котрі виражають найважливіші закономірності даної суспільно-економічної формації, є однопорядковими із сутністю права й володіють універсальністю, вищою імперативністю й загальною значимістю. Принципи права спрямовують і синхронізують увесь механізм правового регулювання суспільних відносин, розкривають місце права в суспільному розвитку. Саме принципи права є критерієм правомірності дій громадян і державного апарату в цілому та при належних умовах сприяють зростанню правосвідомості населення, правової культури й освіти. Принципи права є своєрідною передавальною ланкою між економічним базисом суспільства та його юридичною надбудовою, системою нормативного регулювання. Слід зауважити, що в юридичній літературі, присвяченій принципам права, існує два моменти, що мають неоднозначне трактування: 1. Як формуються принципи права — виведені вони зі змісту права[376] і чи мають самостійну першооснову[377]. 2. Яка сфера застосування принципів права — обмежена вона рамками системи юридичних норм[378] і чи поширюється на інші прояви права[379]. Перший аспект тісно пов'язаний з проблемою сутності права. З точки зору теорії природного права, принципи права мають самостійну першооснову, формуються у свідомості людини й уже потім, можливо (але не обов'язково), отримують законодавче закріплення. Вважається, що спочатку зміст принципів права спонтанно випливає із самого життя, із суспільних соціальних відносин, що складаються у реальності й пізніше отримують регламентацію й захист із боку держави у комплексах суб'єктивних прав учасників правовідносин. Виникнення принципів права як загальносоціальних є необхідною умовою наступного закріплення їх у вигляді юридичних принципів і норм, бо свідчать про актуальність проблеми для суспільства та необхідність юридичного оформлення їх. При цьому головна роль у виявленні йконструюванні таких принципів належить не правотворчості, а саме правоутворенню, конкретніше — юридичній практиці, яка за своєю природою покликана оперативно реагувати на зміни, що відбуваються у сфері права[380]. Самий процес утворення принципів права, його стадії в межах теорії природного права також не визначаються однозначно. Деякі дослідники визначають процес утворення принципів права наступним чином: суспільні відносини — правоположення юридичної практики — норми-принципи[381]. Вважається, що зміни суспільних відносин обумовлюють зміни змісту існуючих принципів права або формування нових. Юридична практика реагує на ці зміни, формує необхідні принципи права й проводить потрібні зміни в законодавстві. Інша точка зору виділяє такі стадії формування принципів права: правова теорія — система правових норм — правопорядок[382]. Юристи і філософи, аналізуючи досвід людства, роблять певні висновки, проводять аналогії і локалізують протиріччя у суспільному розвитку. На підставі всього цього і з'являються ідеї-принципи та тлумачення їх у правовій теорії. Таким чином, у правовій теорії ідеї відіграють синтезуючу роль і водночас одержують підтримку в юридичних знаннях. На стадії системи правових норм правові ідеї, після закріплення в нормах права, стають принципами права, що постають як узагальнений, концентрований, синтезований вираз основних ідейних засад, головних суспільних інтересів, що одержують розвиток і конкретизацію в правилах і вимогах даної правової системи. А на третій, останній, стадії вони переходять у зміст правової форми реальних суспільних відносин. Але треба зауважити, що правова норма «працює» лише тоді, коли державна корекція суспільних відносин, що здійснюється за допомогою цієї норми, у формі суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, правовідносин знаходить в них реальне відображення. Отже, принципи права — об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку. Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії. 2. Принципи об'єктивного і суб'єктивного права З аспектів співвідношення об'єктивного і суб'єктивного права випливає висновок про недопустимість ототожнення внутрішньої структури права з формами його зовнішнього вираження у нормативно-правових актах. Внутрішня структура права становить одну з внутрішніх закономірностей існування і функціонування права і включає як об'єктивне, так і суб'єктивне право. Система законодавства при цьому має прикладний характер, вона створюється у відповідності з уже об'єктивно систематизованими формами вираження норм певної галузі права. Демократичний принцип "Дозволено все, що прямо не заборонено законом", розвиток президентського, судового, договірного права, посилення судової охорони прав і свобод громадян, визнання процесу суспільного правоутворення, що є незалежним від правотворчості держави, пріоритет суб'єктивного права над об'єктивним, сприйняття та поширення звичаєвого права і норм ділової активності, відмова від абсолютизації законодавства, адміністративної нормотворчості, і, можливо, навіть надання офіційного значення науковій інтерпретації права — всі ці заходи здатні покращити структуру нині чинного в Україні права. Адже вони поліпшують не тільки внутрішню його побудову, а й форму зовнішнього виразу, поєднуючи це з антидогматичним, антистатичним у правовій системі, утворюють нове соціальне, демократичне, гуманістичне право. Відмова від одержавлення як права, так і громадянського суспільства, допомагає збагатити прогресивний потенціал правового регулювання суспільних відносин, створює умови для формування правової держави.[383] Суб'єктивні права класифікуються за певними видами і групами. Але у більшості випадків, залежно від їх соціального призначення, виділяють політичні, економічні, культурні та особисті суб'єктивні права. Конкретні суб'єктивні права фіксуються у конституції, регламентуються у поточному законодавстві. В результаті суб'єктивне право наповнюється конкретним змістом, під яким треба розуміти повноваження, котрими наділяється суб'єкт, стаючи володарем того чи іншого права. Цінність суб'єктивних прав полягає в їх реальності, тобто можливості реального здійснення повноважень, які випливають із змісту того чи іншого конкретного суб'єктивного права. Реальність суб'єктивних прав забезпечується за допомоги політичних, економічних та ідеологічних (загальних) і юридичних (спеціальних) гарантій, тобто засобів, способів і умов, спираючись на які суб'єкт досягає повного і безперешкодного здійснення своїх прав. До принципів об'єктивного права слід віднести такі. ♦ Принцип загальнообов'язковості норм об'єктивного права для всіх соціальних суб'єктів та їх пріоритетності щодо всіх інших соціальних норм у випадку колізії. ♦ Принцип несуперечності норм об'єктивного права, що є складовою частиною правової системи, і пріоритетності закону щодо інших нормативно-правових актів. ♦ Принцип поділу правової системи на загальносоціальне і юридичне право і диференціації останнього на публічне і приватне, матеріальне і процесуальне, регулятивне і охоронне, об'єктивне і суб'єктивне право. ♦ Принцип відповідності між об'єктивним і суб'єктивним правом, між нормами права і правовими відносинами, між правом і процесом його здійснення. ♦ Принцип загальної формально-правової рівності суб'єктів права і водночас їх певної диференціації. ♦ Принцип законності і юридичної гарантованості реалізації норм права, зафіксованих у нормативно-правовому акті, чіткої регламентованості нормами права діяльності всіх посадових осіб і державних органів. ♦ Принцип справедливості, який в об'єктивному праві дістає вияв у рівному масштабі оцінки поведінки і у відповідності юридичної відповідальності скоєному правопорушенню. ♦ Принцип об'єктивності юридичної відповідальності — встановлює, що вона покладається тільки за винну протиправну поведінку і кожний визнається невинним, доки його вина не буде встановлена юрисдикційним органом. ♦ Принцип недопустимості зворотної сили нормативно-правового акта, який встановлює нову чи більш сувору юридичну відповідальність. ♦ Принцип юридичного закріплення гуманності покарання, що сприяє виправленню засудженого тощо.[384] До принципів суб'єктивного права слід віднести такі. ♦ Принцип забезпеченості суб'єктивного права, сутність якого полягає в тому, що держава зобов'язана матеріально, організаційно, юридичне (через об'єктивне право і спеціально-юридичний механізм тощо) забезпечувати реалізацію певних суб'єктивних прав. А це, у свою чергу, надає суб'єктам можливість вимагати від держави відповідного забезпечення реалізації повноважень, що випливають з того чи іншого суб'єктивного права. ♦ Принцип демократизму суб'єктивного права—полягає у тому, що останнє є мірою досягнутого у суспільстві прогресу, згідно з якою визначається і забезпечується свобода суб'єкта. Окрім того, суб'єктивне право і само є правовим інструментом розвитку демократії у суспільстві на основі принципів гуманізму і свободи. ♦ Принцип активності суб'єктивного права — зумовлений тим, що саме воно забезпечує громадянам та іншим його носіям можливість активної участі в усіх сферах суспільного життя і тим самим активізує ці сфери. Суб'єктивне право є основою системи юридичних та інших засобів забезпечення участі громадян і організацій у найважливіших сферах соціальних відносин. ♦ Принцип загального заохочення суспільне корисної поведінки — означає, що суб'єктивне право як вид і міра можливої, дозволеної поведінки суб'єкта у суспільстві є найкращим стимулятором правомірної поведінки, яка приносить користь і суспільству в цілому, і окремому суб'єктові. ♦ Принцип безпосередності суб'єктивного права — зумовлений тим, що останнє виступає найкращим показником пануючих у суспільстві поглядів на демократію, гуманізм, права людини. ♦ Принцип реальності — забезпечує становище, за яким суб'єктивне право стає інструментом викриття перекручень, забезпечення досягнень суспільства у правовій системі; виступає дійовим показником досягнень або ж відставання суспільства у цій сфері; дає можливість визначити реальне становище особи як вищої цінності у державі і суспільстві. ♦ Принцип гуманізму — притаманний суб'єктивному праву тому, що останнє виступає регулятором поведінки суб'єктів права шляхом фіксації певних еталонів поведінки, які відповідають інтересам суспільства, держави і окремих громадян. ♦ Принцип свободи — вбачається у визначенні через суб'єктивне право системи взаємних юридичних прав і обов'язків суб'єктів права і в такий спосіб — забезпеченні відповідної міри свободи: суб'єкт реалізує свою свободу тією мірою, якою він не ущемляє свободи інших суб'єктів. ♦ Принцип законності щодо суб'єктивного права має визначатися як такий, що слугує у суспільстві інструментом поєднання порядку і організованості, дотримання законів і підзаконних актів із забезпеченням певної активності і самостійності суб'єктів права. ♦ Принцип справедливості — дає можливість уявити, якою мірою у суб'єктивному праві дістають вияв загальнолюдські цінності та етичні категорії. Він передбачає також, що немає прав без обов'язків і обов'язків без прав. ♦ Принцип регулятивності у суб'єктивному праві — є засобом упорядкування суспільних відносин і дозволяє суб'єктам права планувати свою поведінку і прогнозувати поведінку інших суб'єктів. Адже саме суб'єктивне право визначає систему конкретних повноважень суб'єктів у найважливіших сферах суспільних відносин, є юридичним інструментом набуття громадянином тих чи інших соціальних благ.[385] Діалектичний взаємозв'язок принципів об'єктивного і суб'єктивного права аналогічний співвідношенню об'єктивного і суб'єктивного права взагалі. Але слід зауважити, що залежно від характеру правоутворюючого процесу в тому чи іншому суспільстві у той чи інший період часу мають місце ілюзорні (нереальні) первинність і домінантність тих чи інших принципів права. Так, за сучасних умов у країнах англосаксонської правової системи (Англія, Австралія, СТА, Нова Зеландія, Північна Ірландія та ін.), де головне місце серед джерел права посідає судова практика, яка утворює прецедентне право, спочатку виникають суб'єктивне право і його принципи, а вже потім формуються загальні принципи і норми об'єктивного права. Судді вирішують справи шляхом винесення по них конкретно-індивідуальних актів, які визнають права і обов'язки сторін, і тим самим формуються правовідносини персонального характеру. На цій основі створюється одноманітна судова практика, що породжує загальну норму, яка або затверджується вищим судовим органом, або об'єктивується в законодавстві. У цьому випадку суб'єктивне право із своїми повноваженнями, принципами тощо ніби випереджає об'єктивне. За умови, що держава активно займається процесом правотворчості і головним джерелом права вважається нормативно-правовий акт, об'єктивне право як система принципів і норм ніби передує суб'єктивному. Спочатку встановлюються загальні правові норми і принципи, а відповідно до них, на їх основі виникають правовідносини, тобто вимоги правових норм і принципів індивідуалізуються і конкретизуються стосовно конкретної ситуації у вигляді суб'єктивних прав і обов'язків. Але навіть у цьому випадку тільки здається, що правовідносини цілком залежать від законодавця. Насамперед, вони обумовлюються соціальним життям, його рівнем, інтересами і потребами суб'єктів тощо. Загальні норми і принципи об'єктивного права не діють, якщо вони не втілюються в наявні суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Відповідно, поза суб'єктивним правом неможлива реалізація загальних норм і принципів об'єктивного права. Це робить проблему суб'єктивного права особливо значущою для нормального існування громадян в цілому. Висновки Право має загально-соціальну сутність, служить інтересам всіх без виключення людей, забезпечує організованість, упорядкованість, стабільність та розвиток соціальних зв'язків. Коли люди вступають у відносини між собою як суб'єкти права, це значить, що за ними стоїть авторитет суспільства і держави і вони можуть діяти вільно, не боячись негативних наслідків у соціальному плані. Загальносоціальна суть права містить в собі таке поняття як міра свободи. В рамках своїх прав людина вільна у своїх вчинках, суспільство, а також держава стоять на сторожі цієї свободи. Таким чином, право - це не просто свобода, а свобода, гарантована від посягань, захищена свобода. Добро захищена від зла. Дякуючи праву добро стає нормою життя, зло - порушенням цієї норми.[386] Вища мета права полягає у захисті інтересів громадян. І з цими інтересами повинні узгоджуватись інтереси інших суб'єктів, у тому числі держави. У радянській юридичній науці загальновизнаним був погляд, що будь- яка галузь права характеризується двома моментами: ♦ певним предметом регулювання - тими суспільними відносинами, які нею нормуються, закріплюються і охороняються; ♦ певним методом регулювання, тобто тим специфічним способом, за допомогою якого держава на підставі сукупності юридичних норм забезпечує необхідну їй поведінку людей як учасників правовідносин,[387] якщо принципи права можна назвати стрижнем правової матерії, то можна зробити висновок, що прогресивний суспільний рух передбачає насамперед вільний розвиток індивідуальності конкретної людини (рівень її свідомості, зокрема правової, особистої ініціативи, самостійності, підприємливості, свободи тощо), який спрямований на благо цієї людини, а не в ім'я будь-якої форми суспільної ефективності. Отже, можна сказати, що головна мета принципів права полягає у забезпеченні дійсної людської свободи, розширення кола людських потреб та приватних інтересів, ускладненням їх зв'язків, але які можуть і мають бути задоволені лише за умов суспільного демократичного існування. Свобода людської поведінки має бути не тільки демократизованою, а й морально вмотивованою, ґрунтуватися на духовно-моральних цінностях. Лише за цих умов суспільний прогрес набуває головного свого змісту - реалізації ідей свободи та справедливості як вихідних. Розвиток державності, її подальший прогрес залежить від рівня свідомості (насамперед політичної, економічної, юридичної) громадян держави. Вони повинні діяти як свідомі, творчі виконавці державного порядку, а не бути сліпим знаряддям певних політичних угрунтувань або осіб. Це одна з головних передумов, що висвітлюють функції права. В умовах прогресивного (в сучасному розумінні - демократичного) суспільного розвитку рівень людського співжиття поступово набуває якісно нових ознак. Певною мірою це можна розглянути як повернення до визнаних історією загальнолюдських цінностей виміру прогресивного характеру суспільного розвитку, зокрема правового. Тому функція виражає найбільш суттєві, головні риси права і спрямована на здійснення суттєвих завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку. Функція права представляє, як правило, напрям активної дії, що упорядковує певний вид суспільних відносин. Тому одним з важливих ознак функції права є динамізм. Постійність як необхідний признак функції характеризує стабільність, безперервність. Про постійний характер функцій права можна говорити в тому розумінні, що вона постійно співпрацює з правом. Але це не значить, що незмінним залишається механізм і форми її здійснення, котрі змінюються і розвиваються у відповідності з потребами суспільства. ВСТУП Серед компонентів права важливе місце і значення займають принципи права. Поняття «принцип» у перекладі з латинської мови означає «початок», «першооснова», «первинність». З давніх-давен принцип вважався підвалиною, фундаментом будь-якої соціальної системи (в тому числі правової), вимоги якого поширювалися на всі явища, що належали до цієї системи. Відбиваючись, перш за все в нормах права, принципи пронизують все правове життя суспільства, всю систему країни. Вони характеризують не тільки суть, але і зміст права, відображають не тільки його внутрішню будову, статику, але і процес його застосування, його динаміку.[388] Принципи права роблять величезний вплив на процес підготовки нормативних актів, їх видання, встановлення гарантій дотримання правових вимог. Принципи служать основним орієнтиром всієї правотворчої, правозастосовчої і правоохоронної діяльності державних органів. Від ступеня їх дотримання в прямій залежності знаходиться рівень злагодженості, стабільності і ефективності правової системи. Маючи загальнообов'язковий характер, принципи права сприяють зміцненню внутрішньої єдності і взаємодії різних його галузей і інститутів. Принципи права — це об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.[389] Принципи права — це основні, початкові начала, положення, ідеї, що виражають суть права як специфічного соціального регулятора. Вони виражають його закономірності, природу і соціальне призначення, є найбільш загальні правила поведінки, які або прямо сформульовані в законі, або виводяться з його суті. Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.[390] Значення принципів у праві обумовлюється тим, що вони: • мають властивість вищої імперативності, універсальності, загальнозначущості, їм притаманні стійкість і стабільність протягом невизначено тривалого часу; • спрямовують розвиток і функціонування всієї правової системи; • зумовлюють напрями правотворчої, правозастосовчої та іншої юридичної діяльності; • координують функціонування механізму правового регулювання • виступають найважливішим критерієм законності дій громадян, посадових осіб та інших суб'єктів права; • сприяють подоланню прогалин у праві; • впливають на рівень правосвідомості і правової культури в суспільстві.4[391] Принципи права можна класифікувати за такими підставами: а)за формою нормативного вираження (тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені); б)за сферою дії (в одній чи в кількох галузях, праві в цілому); в)за змістом. За формою нормативного вираження принципи можна розподілити на такі, що закріплені в міжнародних та внутрішньодержавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві. За сферою дії вирізняють загальноправові, міжгалузеві, галузеві та принципи правових інститутів. За змістом бувають загально-соціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи. Можлива й інша класифікація, пов'язана з дослідженням специфічних принципів, властивих певним структурним спільностям, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, історичні та ін.[392] І. Загальноправові принципи, визначають, як сукупність морально- етичних і організаційних принципів. Перші з них утворюють етичну основу права, його духовний фундамент. Ці принципи безпосередньо впливають на нормативний зміст права. Друга група загальних принципів, тісно взаємозв'язана з першою, складає організаційно-процедурну права, орієнтовану на забезпечення його ролі як особливого, державного регулятора суспільних відносин, виконання правом його специфічно юридичних функцій.[393] Згідно цьому право будь-якої демократичної держави, зокрема сучасній Україні, разом з певними, історично обумовленими особливостями, характеризується також загальними рисами, засобами, властивими всякому праву, заснованому на міжнародновизнаних, загальнолюдських принципах. В той же час слід відмітити, що загальні принципи, що входять у систему загальноправових, розповсюджуються на майже всі сфери людських відносин. Ці принципи, якщо вони будуть реально перетворюватися в дійсність, мають ідеологічне та виховне значення. Проте, по суті, специфіку саме права ці принципи не відображають. Саме тому, принципи права потрібно виводити не з ідеологічних категорій, а саме з правової матерії.[394] Загальноправові принципи, характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них належать: єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин, гарантованість прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності, принцип поділу права на приватне та публічне, поєднання стабільності і динамізму та інші.[395] ll.1. Єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин. Сутність його полягає в тому, що праву користування одним суб'єктом будь-яким соціальним благом кореспондує обов'язок іншого суб'єкта виконати необхідні для суспільства дії. Носіями прав і обов'язків є громадяни і їх об'єднання, посадові особи, державні органи і держава в цілому. Конкретні прояви дії вказаного принципу можуть бути виражені таким поєднанням прав і обов'язків: • загальному суб'єктивному праву (на працю, відпочинок, охорону здоров'я) кореспондує обов'язок інших осіб сприяти здійсненню цих прав, хто б не був їх носієм; • загальним юридичним обов'язкам (не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) відповідають суб'єктивні юридичні права конкретних осіб вимагати їх дотримання; • праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого. Праву громадянина на пенсію, допомогу по безробіттю кореспондує обов'язок органу соціального забезпечення нарахувати пенсію, а служби зайнятості — допомогу по безробіттю; • кожен суб'єкт виступає щодо іншого водночас і як носій прав і обов'язків. У відносинах по договору купівлі-продажу обов'язку продавця передати товар відповідає його право одержати за нього обумовлену договором плату, а обов'язку покупця оплатити товар відповідає право одержати товар на погоджених умовах. [396] 1. Гарантованість прав і свобод громадян. Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин.[397] Кожній людині має бути забезпечена можливість користуватись основними правами і свободами. Держава зобов'язана гарантувати реальне здійснення цих прав і свобод усіма доступними їй засобами. Правам і свобо   Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...  Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...  Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...  ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|