Рання Хань (Західна Хань)

Засновником династії-довгожителя був виходець із селянської родини - Лю Бан. Ставши чиновником та управителем волості, він до справ ставився із нехтуванням і, як кажуть, багато пиячив у борг у власника трактиру. З ним познайомився важливий чиновник Люй, який роздивився в ньому особливий талант до лідерства та видав за нього свою дочку - майбутню імператрицю Люй-хоу. Один раз Лю Бан увів групу засуджених на примусові роботи на гору Лишань (очевидно, на будівництво гробниці імператора Цінь Ши-хуана). Ще на початку шляху немало засуджених розбіглося. Побоюючись, що його покарають, Лю Бан звільнив полонених, що залишилися, та організував з них банду.

У 209 році до н. е. після смерті Цінь Ши-хуанді при розладі імперії вибухнуло повстання під проводом Чен Шена. Лю Бан, який приєднався до повстання, став одним з його лідерів. Колишній селянин виявив себе розумним і спритним політиком. У 207 році до н. е. він розгромив війська останнього імператора Цінь - Цзина, потім відсторонив від влади своїх союзників. Ставши спочатку правителем області Хань (область отримала назву від ріки Хань, що там протікала), Лю Бан у 207 р. до н. е. одержав остаточну перемогу і проголосив себе імператором нової династії Хань під іменем Гао Цзу. Столицю він переніс до Ча-ньань (сучасний Сіань) у незначному віддаленні від попередньої цін-ської столиці Сяньяна. Отримавши владу, Лю Бан став проводити реформи.

Лю Бан суттєво знизив податки та став піклуватися про розвиток сільського господарства, уклав мир із племенами сюнну (хунну, гунни), одночасно ввів великі податки на торгівлю та став обмежувати купецтво. Він сприяв відновленню позицій конфуціанства на заміну легізму, послабив жорстокі пінські закони, хоча зберіг загальну структуру пінської системи управління. Лю Бан поступово змістив надільних ванів, замінивши їх своїми родичами. При цьому йому доводилося за чергою придушувати повстання невдоволених правителів.

На початку нової ери імперія Хань опинилася в тяжкому становищі. В обстановці загрози масових народних рухів, що зростала, правлячі кола судорожно шукали вихід із ситуації, яка склалася. Спроби імператора Айді запровадити в життя політику реформ наштовхувалася на опір великих власників. У цих умовах вимушився родич імператора, який був регентом при малолітньому спадкоємці престолу, - Ван Ман. Людина непохитної волі та виключного честолюбства, Ван Ман зумів у короткий час отримати популярність у країні і разом з тим підтримку частини придворних кіл. У 8 році н. е. він вчинив двірцевий переворот і захопив владу. У 9 році н. е. Ван Ман проголосив себе першим імператором "Нової династії" ("Сінь") та розпочав рішучі реформи.

Ідейними натхненниками реформ Ван Мана були конфуціанці. Конфуціанські утопії, які закликали повернутися до "золотої доби" минулого, коли нібито не було багатства та бідноти і держава процвітала, отримали у І столітті до н. е. -1 столітті н. е. найбільше поширення. Ван Ман оголосив, що метою його реформ є повернення до порядків, які існували в Піднебесній у глибоку давнину і були записані в стародавніх конфуціанських книгах. Зокрема, він неодноразово посилався на текст трактату "Чжоу лі" ("Чжоуські установлення"), який нібито вцілів при спаленні конфуціанських книг за Цінь Ши-хуанді і тепер був "знайдений" одним із конфуціанців. Насправді трактат "Чжоу лі", хоча і включав тексти, що належать до IV століття до н. е., у цілому був складений при Ван Мані з метою ідеологічного обгрунтування його реформ.

У 9 році н. е. Ван Ман видав наказ, який заборонив купівлю-продаж землі та рабів. Усі землі було проголошено "царськими землями" (ван-тянь), а всі раби - "приватнозалежними" (си-шу). Термін "си-шу" не повністю зрозумілий. Очевидно, так називалася категорія людей, які залежали від приватних осіб, але не були рабами. Одночасно Ван Ман проголосив відновлення ідеалізованої конфуціанцями стародавньої системи общинного землеволодіння - так званої системи "цзінтянь", за якою жодна родина не могла мати більше 100 му (близько 2 га) землі. "Всі безземельні - говорилося в наказі, - повинні отримати землю за законом". Реформи Ван Мана були спробою призупинити процес обезземелення та поневолення землевласників-общинників.

Частковими заходами Ван Ман намагався обмежити работоргівлю. Під страхом смертної кари він заборонив приватним особам займатися работоргівлею в північних прикордонних областях, де через голод самопродаж у рабство прийняв особливо великі розміри.

Боротьба Ван Мана проти приватного рабовласництва не була боротьбою проти рабства як такого. Ван Ман, посилаючись на стародавні конфуціанські трактати, намагався обгрунтувати законне право держави володіти рабами. При ньому кількість державних рабів збільшилася. Величезні партії державних рабів переправлялися на далекі відстані для роботи в державних майстернях. Велику кількість державних рабів було зайнято на будівництві величезних палаців-храмів, що зводилися за наказом Ван Мана. За нього стало практикуватися створення армій із рабів. Так, військо, набране з рабів та назване Ван Маном "кидком кабана", було відправлене на північні кордони на боротьбу із гуннами. Для обмеження державних прибутків Ван Ман заснував управління, які повинні були регулювати ринкові ціни та регламентувати позичковий процент. Цей захід повинен був зосередити значну частину позичкових операцій у руках держави. Ван Ман поставив під особливий нагляд державні монополії на використання гірських та водних багатств. Украй потребуючи коштів для здійснення своїх заходів, Ван Ман неодноразово проводив грошові реформи, вводячи в обіг нові монети та змінюючи вартість старих.

Ван Май прагнув того, аби зосередити в руках держави всі джерела прибутків та створити сильну бюрократичну імперію. При ньому було збільшено апарат державних чиновників і надзвичайно посилилися фіскальні та поліцейські функції держави. Бюрократія була зацікавлена у здійсненні економічних заходів Ван Мана. Посилення контрольно-дозвільних функцій держави, як у всі часи, було вигідним чиновництву, воно наживалося на спекуляції товарами при регулюванні ринкових цін та на всякого роду зловживаннях при проведенні численних законів Ван Мана. Запровадження у життя указів Ван Мана викликало опір землевласників та рабовласників і саботувалося на місцях. Порушники законів каралися із надзвичайною жорстокістю, проте, як оповідає "Історія Старшої династії Хань", "було багато таких, хто намагався купувати та продавати поля... і рабів". Невдоволення було настільки сильним, що вже через три роки, у 12 році н. е., Ван Ман був змушений відступити та видати новий указ, який дозволяв вільно покупати і продавати рабів та землю. Через декілька років Ван Ман знову розпочав деякі заходи з обмеження приватного рабовласництва. Так, у 17 році н. е. всіх приватних рабів було обкладено особливим податком. Кожен рабовласник, незалежно від становища в суспільстві, повинен був сплачувати більший податок за раба. За свідченням "Історії Старшої династії Хань", реформи Ван Мана не принесли полегшення пригніченим масам. Вони не могли призупинити ні розорення землевласників, ані зростання податкової кабали. Саботаж та зловживання місцевих чиновників тільки погіршували становище землевласників, ремісників та дрібних торговців.

Здійснюючи свої реформи, Ван Ман керувався добрими спонуканнями, але поспішно проведені за допомогою бюрократичного апарату, вони лише погіршили становище народних мас, викликали різке невдоволення землевласників та рабовласників. По всій країні почали вибухати повстання. У 15 році почалося повстання серед північно-західних прикордонних гарнізонів. Загони повстанців мали різноманітні найменування: "Червоні брови", "Зелений ліс", "Нижня течія ріки", "Ліс на рівнині", "Мідні коні", "Верхня течія ріки", "Залізні гомілки", "Великі списи" та ін. Деякі з них налічували десятки тисяч людей. їх очолювали збіглі солдати, пастухи, рибалки, бідні хлібороби, дрібні торговці. У повстаннях брали участь і раби. Повстанці облягали та захоплювали міста, вбивали чиновників, захоплювали амбари із зерном, звільняли рабів. У деяких областях до повстанців приєднувалися загони представників панівного класу, невдоволених політикою Ван Мана, та нащадки скинутого Ван Маном царського роду Лю (фамільне ім'я імператорів династії Хань), яких Ван Ман позбавив високого стану та майна. На придушення повстань було кинуто відбірне стотисячне військо. Вогнем та мечем воно намагалося розправитися з повстанцями. Однак війська Ван Мана зазнавали одну поразку за другою. "Історія Старшої династії Хань" лаконічно повідомляє: "Всюди десятки тисяч розбійників нападали на міста. Вони вбили близько 2000 чиновників".

Повстання розросталися, охоплюючи все більшу територію. Найміцнішим виявився рух у Шаньдуні, де діяли загони "червонобрових". Вони були найбільш організованими та численними. Повстання "червонобривців" розпочалося у 18 році н. е. Його безпосередніми причинами були свавілля і здирництво чиновництва та страшенний голод, який стався в Північному Китаї у зв'язку із неодноразовими проривами гребель та дамб на Хуанхе у перші роки І століття до н. е. В 11 році н. е. новий міцний прорив Хуанхе спричинив зміну русла нижньої течії ріки. Хуанхе розділилася в районі сучасного міста Чженчжоу (на північному сході Хенані) на два широкі рукави, які впадали в Жовте море на півночі та півдні від Шаньдунського півострова, відрізаючи його від решти території Китаю. Зміна русла Хуанхе викликала величезну повінь, від якої більш за все потерпало населення Шаньлуна.

Протягом низки років тут лютував найсильніший голод. Рятуючись від періодичних повеней та голодної смерті, багато людей кидали напризволяще свої хатини і залишали рідні місця. Не маючи ані пристановища, ані засобів для існування, зголоднілі люди юрбою блукали по області у пошуках їжі. За цих умов повстання вибухнуло стихійно та відразу охопило значну територію. На чолі повстанців став бідний селянин Фань Чун. Для того щоб відрізняти своїх прихильників, він наказав повстанцям фарбувати брови в червоний колір. Звідси і назва повстання - "червоноброві".

На придушення повстанських загонів у Шаньдуні Ван Ман послав величезну армію. За жорстокість народ прозвав його "Зубами тигра". Однак армія Ван Мана не могла впоратися із загонами "червонобрових". Солдати розбіглися і не хотіли боротися, частина їх приєдналася до повстанців. Повстанські загони звідси рухалися до столиці. У 23 році першими підійшли до Чанані загони, які очолювали нащадки ханьських імператорів, підтримані повстанцями "Нижньої течії ріки", "Лісів на рівнині" та іншими загонами. Війська, які захищали Чанань, розбіглися. Повстанці увірвалися до міста й оточили палац, де приховувався Ван Ман. Після триденної облоги палац був захоплений, Ван Ман убитий. Йому відрубали голову, а тіло розірвали на частини. Одного з нащадків царського роду Лю, який став відомим під ім'ям Генши, було проголошено імператором. Проте інші повстанські загони не хотіли його визнавати. "Червонобровці" проголосили імператором свого ставленика - збіднілого нащадка царського роду Лю. Повстання у країні тривали. У 25 році загони "червонобровців", які налічували декілька сот тисяч чоловік, підступили до Чанані та зайняли її, "імператора" Ген-ши було вбито. "Червонобровці" укріпилися в столиці. Розправившись за допомогою загонів повсталих із "узурпатором" Ван Маном, представники пануючого класу спрямували всі сили на придушення грізного народного руху. Ще до того, як Генши було вбито, найбільш сильні з їх армій висунули нового претендента на престол - царевича Лю Сю, який прославився своїми перемогами над повстанцями. У 25 році Лю Сю було проголошено імператором. Він укріпився в Лояні та проголосив його своєю столицею. В тому самому році, зібравши велике військо, Лю Сю осадив Чанань.

У столиці розпочався голод. Протримавшись в обложеному місті більше року, "червонобровці" змушені були залишити його та, відрізані арміями Лю Сю від Шаньдуна, відступили на північний захід. Декларації Лю Сю про звільнення деяких категорій рабів, знищення указів Ван Мана та зниження податків сприяли посиленню розкладання серед повстанців. У 29 році повстання "червонобровців" було остаточно придушене. До влади була повернена династія Хань, яка отримала найменування Східна Хань. У цей період тимчасової стабілізації Китай сягає значної могутності, завдає рішучої поразки кочовикам, що насідають, до Китаю прибувають посольства із Середземномор'я, китайське посольство, у свою чергу, після чотирирічної подорожі прибуває до двору імператора Октавіана Августа, встановлюється морський торговельний шлях із Європою. Однак у кінці II століття н. е. у державі Хань намічається криза.

Стан справ в Імперії (як і в усіх імперіях взагалі) залежав не тільки від зовнішніх обставин (навали ворогів, розливи Хуанхе), а й від стану справ у Палаці. Імператорський палац - це особливий світ, держава в державі. Як і в будь-якій централізованій системі, Палац може бути джерелом реформ, необхідних рішень, об'єднувачем нації у боротьбі з кочовими ордами, повенями тощо. Але будучи неконтрольованим з боку суспільства, Палац усередині себе залежить від багатьох випадковостей. Примхи впливових наложниць, інтриги євнухів, суперництво двірських вельмож могли вразити державу не менш ніж набіги кочових орд. Так сталося, що у Пізній Хань із дванадцяти імператорів вісім були зведені на царство ще дітьми. Влада переходила до рук регентів, родичів, впливових євнухів. Управління державою було дезорганізовано. На довершення всього у 184 році почалося повстання "жовтих пов'язок".

У Пізній (Східній) Хань поряд із конфуціанством стало широко поширеним вчення про Вірний шлях Дао. Як і всі містичні вчення (суфізм, ісмаїлізм, сикхізм та ін.), воно стало зручною ідеологічною основою для народних утопічних месіанських настроїв та рухів. Один із прихильників даосизму - Чжан Цзяо разом зі своїми братами Чжан Лан та Чжан Бао протягом десяти років проповідував серед народу вчення "Про шлях великої рівності" (Тайпіндао), егалітаристське за своїм змістом. Чжан Цзяо створив розгалужену таємну організацію, побудовану за військовим зразком. Було утворено 36 загонів (фан). Серед народу поширювалося пророкування, що у рік цзи-цзи (184) неминуче падіння династії Хань: "Синє небо вже загинуло. Жовте небо має укріпитися. У рік цзи-цзи у Піднебесній настане велике щастя". Агенти Чжан Цзяо потрапили до Палацу, домовилися із впливовими євнухами про спільний виступ. Однак змову було розкрито, більше тисячі людей страчено, і Чжан Цзяо розпочав повстання раніше наміченого строку. Воно охопило значну частину Китаю. Армія повсталих налічувала більше мільйона людей. Незважаючи на загибель у боях Чжан Цзяо та його братів, повстання розросталося. "Жовті пов'язки" поєдналися з повстанцями "Чорних гір", їх кількість перевищила мільйон людей. Лише у 205 році об'єднані сили феодалів на чолі з полководцем Цао Цао (один із відомих полководців Китаю) придушили повстання. Династія Хань впала, серед полководців спалахнула боротьба за владу. Фактичним правителем країни став Цао Цао.

У 220 році син Цао Цао - Цао Пей примусив імператора Сянь-ді зректися престолу та заснував династію Вей; полководець Лю Бей проголосив себе правителем царства Шу (південний захід Китаю); полководець Сунь Цюань утворив у південно-східній частині Китаю царство У. Розпочався період Трицарства - війна "всіх проти всіх". Держава роздробилася, влада перейшла до могутніх будинків-сеньноріїв, кожний з яких мав власну армію. Ідею єдиної Піднебесної було втрачено; "доблестю" стало служіння не державі, а "лицарська" вірність своєму синьйору. Період Трицарства був порівняно недовгим.

У 265 році влада у царстві Вей перейшла від нащадків Цао Цао до могутнього полководця Сима Яню, який підкорив собі царства Шу та У і об'єднав країну під егідою імперії Цзинь (265-316 роки - Західна Цзинь, 316-420 роки - Східна Цзинь).

Як і період Трицарства, історія Цзинь багата на безліч міжусобних війн, палацових переворотів. Найбільш благополучним було правління самого Сима Яня (тронне ім'я - У-ді (265-290 роки). Він увів надільну систему землеробства, до нього прибували посольства з Фергани, Кашгара та навіть з Риму. Однак за його наступників знов спалахнули внутрішні війни, що привели до падіння Західної Цзинь.

Протягом IV-V століть Китай переживає період навали кочових народів, що оточували його. На півночі Китаю вони утворюють 16 "варварських" держав; значна частина заможних китайців біжить на південь, де виникає держава Східна Цзинь. У країні відбуваються розгул жорстокості, перевороти та страти. Однак із часом прибульці-кочівники китаїзуються, переймають китайські традиції та систему управління.

Процес китаїзації варваризованої півночі та колонізованого півдня створює передумови для нового об'єднання країни. У 581 році північнокитайський полководець Чжоу Ян Цзянь об'єднує під своєю владою весь Північний Китай і проголошує нову династію - Суй (581-618 роки) та очолює об'єднаний Китай.

Правителі з династії Лю покінчили з виступами знаті та провели низку успішних перетворень. Відбувся поділ країни на 10 провінцій, було відновлено "надільну систему", вдосконалено адміністративне законодавство, зміцнено вертикальну владу, пожвавилися торгівля та міське життя. Значно збільшився розмір багатьох міст та кількість міського населення. Все це створило передумови для консолідації влади і становлення могутньої імперії Тан (618-907 роки).

Тан - найбільша династія Китаю, час розквіту його могутності та успіхів. Династію засновано феодалом та намісником в Тайюані - Лі Юанем, який передав владу синові Лі Ши-Міну. За перших правителів розвинулася система державних іспитів під час призначення на посаду, що сприяло створенню служивого стану із учених та боротьбі зі старою знаттю; війська було зосереджено в столиці та столичній області, введено обов'язкову військову повинність.

Після смерті Лі Ши-Міна (649 рік) посилюється боротьба між угрупованнями знаті. У 684 році законного імператора скинули, і влада внаслідок палацових інтриг опинилася в руках колишньої молодшої наложниці імператора Тайцзуна - У Хоу, майбутньої імператриці У. Історія її піднесення заслуговує на увагу, оскільки яскраво малює вдачу Палацу та таємну кухню влади величезної деспотії. У Хоу в 13 років потрапила до гарему могутнього імператора Тайцзуна як "молодша" наложниця (як і чиновники, мешканки гарему мали офіційнії ранги). Після смерті імператора у 649 році У Хоу відправили до буддійського монастиря. Але ще під час перебування в гаремі вона "одружилася" з сином та спадкоємцем імператора Гаоцзуном. Ставши імператором, Гаоцзун перевів колишню наложницю батька до свого гарему Енергійна та честолюбна У Хоу швидко позбулася всіх суперниць та офіційної дружини імператора. Як свідчать хроніки, суперниць "за її наказом четвертували та топили у вині", їй також вдалося розправитися з дядьком імператора та його оточенням. За правління слабовільного Гаоцзуна У Хоу протягом 23 років повновладно правила державою. У 683 році вона зробила імператором свого сина Чжунцзуна, але оскільки молодий імператор був занадто схильний прислуховуватися до порад молодої дружини, вона обох відправила у заслання та звела на престол іншого сина Жуйцзуна, який був простою маріонеткою в її руках. Самовладне повстання легістів, підняте проти її самовладдя, вона жорстоко придушила. Нарешті у 690 році У Хоу відлучила від влади сина та проголосила себе імператрицею, змінивши при цьому назву династії на Чжоу. її правління характеризувалося терором, вбивствами безневинних людей за доносами, боротьбою за владу у верхах. На довершення всього імператриця під кінець свого життя впала у слабоумство та старече сластолюбство. Вона наблизила до себе двох братів-пройдисвітів Чжанів, цілком їм довіряючись. У 705 році стався палацовий переворот, Чжани були страчені, канцлер Чжан Цянь Чжи примусив імператрицю відректися від престолу, владу було передано Чжунцзуну, якого повернули із заслання, назву імперії Тан було відновлено.

За царювання Лі Лун-цзи (712-756 роки) зміцнилася влада династії, настав культурний та економічний розквіт імперії, активізувалася зовнішня політика, було розширено територію. З середини VIII століття посилюється могутність військових губернаторів. Остаточно правління Тан було підірвано повстанням селян під керівництвом Хуан Чао. Останнього імператора династії Тан - Лі Чжу було скинуто Чжу Венем (колишній прихильник Хуан Чао, який перейшов на бік династії Тан).

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: