Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Організація практичної підготовки спеціалістів.





4.6. Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів.

Етапи підготовки лекції. Особливості використання лек­тором лінгвістичних, паралінгвістичних і кінетичних засо­бів впливу на аудиторію. Критерії оцінювання лекторської майстерності. Форми й порядок проведення практичних занять. Методи раціональної організації самостійної робо­ти студентів. Розроблення екзаменаційних білетів. Підго­товка й проведення іспиту і заліку. Порядок проведення державного іспиту. Форми самостійної роботи студентів та ії контроль з боку викладача.

4.1. Методика читання лекцій

Лекція — основна форма проведення навчальних за­нять у вищому навчальному закладі, яка призначена для засвоєн­ня теоретичного матеріалу. Як правило, лекція охоплює основ­ний теоретичний матеріал окремої чи декількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навча­льною програмою. Можливе читання проблемних лекцій, зміст яких стосується даної дисципліни, але не охоплений навчальною


програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими-фахів-цями для студентів і працівників вузів у спеціально відведений час. Лекції читають професори і доценти (викладачі) вузу. У ви­ключних випадках читання лекцій дозволяється викладачам за відповідним рішенням кафедри.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний пе­ред початком відповідного семестру подати на кафедру конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для цієї дисципліни. Лектор зо­бов'язаний дотримуватися навчальної програми за темами лек­ційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування на­вчального матеріалу, формах і способах доведення його сту­дентам.

Лекція з елементами проблемного навчання починається не з оголошення теми лекції, а зі створення перед студентами про­блемної ситуації, вирішуючи яку разом з аудиторією, лектор уво­дить своїх слухачів у світ знань нової інформації. Після того як удалося сформулювати проблему, її необхідно структурувати на 2—3 проблемні питання (у звичайних лекціях це еквівалентно основним питанням лекції). Тепер кожна проблема повинна бути сформульована самостійно. Кількість проблемних питань зале­жить від змісту проблеми та вміння педагога розчленити інфор­мацію на самостійні «порції» закінченої інформації. Кожна про­блема повинна бути чітко сформульована. Після структурування проблеми, окремі проблемні питання розміщуються у визначеній за значущістю послідовності, у якій рішення однієї проблеми сприяло б постановці наступної. Розроблена послідовність про­блемних ситуацій представляє план лекції в традиційному його розумінні.

Підготовка до виступу на лекції

Ораторське і педагогічне мистецтво — це засіб впливу на лю­дей і одночасно засіб керування ними. Успіх приходить, якщо ми враховуємо інтереси людей, їх психологічні особливості, потре­би, сприйняття і розуміння ситуації. Ораторське мистецтво — це мистецтво підготовки промови з конкретним впливом на розум, почуття і волю слухачів. Головне правило лектора — знати кому, що, де і як сказати. Відомий римський оратор Марк Тулій Цице­рон у своїй праці «Три трактати оратора» зазначав, що для досяг­нення мети під час своєї промови оратор повинен робити три ре­чі: 1) переконливо доводити свої ідеї; 2) впливати на волю і


почуття слухачів; 3) доставляти задоволення аудиторії. Тому ус­піх публічного виступу, як і тисячі років тому, залежить від знання прийомів ораторського мистецтва, культури мовлення і невпинної праці. Нагадаймо заповідь ораторського мистецтва: «Поетами народжуються, а ораторами стають».

Гарну мову дуже часто порівнюють з деревом, що росте, де корінь — спонукальний мотив, стовбур — головне питання, гіл­ки — допоміжні питання, листки — порівняння, квіти — ритори­чні прийоми. Результативність лекції залежить від багатьох фак­торів, зокрема, від ситуації, у якій вона читається; типу аудитори, з якою викладач працює; індивідуальних якостей самого лектора та ін. Студенти жартують над викладачами, виділяючи такі типи лекторів: «півні» — скльовують текст із конспектів; «солов'ї» — ті, що «співають», не дивлячись не тільки в конспект, а й на ау­диторію; «маятники» — постійно бігають по аудиторії, тримаючи в руках картки з опорним текстом. Ознакою ефективного, успіш­ного лектора, що вміє працювати з аудиторією, є здатність вико­ристовувати у своїй роботі сукупність стилів і жанрів виступів, усіх прийомів впливу на аудиторію, уміння швидко адаптуватися в новій ситуації.

Лекцію слід розглядати не тільки як засіб передачі інформації з голови викладача в голову студента. Насамперед лекція — це: засіб обміну думками; засіб полеміки (дискусії); форма управлін­ня навчально-творчою діяльністю студентів. У цьому контексті постає дуже важливе питання; чим визначається ораторська май­стерність педагога? Насамперед рівнем харизматичності, яскра­вою особистістю оратора, вмінням впливати на аудиторію, заці­кавити студентів практичною цінністю предмета, культурою мовлення. При цьому постійна праця і вдосконалення лекторсь­кої майстерності — умова гарного результату.

Чим більше ми врахуємо інтереси студентів, особливості їх сприйняття інформації, рівень підготовленості, потреби— тим більше в лектора шансів на успіх. Основою цього є вміння воло­діти словом, мистецтво викладача переконувати людей. Успіш­ному оволодінню лекторською майстерністю сприяє вивчення досвіду кращих ораторів, критичне оцінювання власного досвіду і прагнення до самовдосконалення.

За змістом і формою представлення інформації лекції поділя­ють на такі види: проблемні, інформаційні, підсумкові, консуль­таційні (оглядові), а за типом їх подачі слухачам — монологи (без акценту на реакцію аудиторії); діалоги (постійна взаємодія зі слухачами); дискусії (розкриття протиріч у ході лекції).


■■

Підготовка до лекції

Звичайно підготовка до лекції включає складання плану і пе­ріод збирання інформації. Після цього лектор структурує матері­ал і визначає час на його викладання. Лектору потрібно ретельно готуватися і відразу намітити: головні проблемні аспекти, змісто­вні елементи, технологічність викладання матеріалу, порядок і форми завершення лекції. При цьому бажано добирати приклади з практики і «моменти розрядки» (психологічного розвантаження аудиторії). Особливу увагу слід звернути на підбір наочних засо­бів (плакатів, таблиць, слайдів тощо). Важливо викладачеві на­лаштуватися на відповідну аудиторію (поставити себе на місце студента, який буде сприймати матеріал). Цей механізм психо­логічного «вживання» в інший образ у психології називається емпатією.

Крім матеріалу, викладеного в письмовій формі, існує екс­промт викладача, тобто ті факти, що згадуються за аналогією в процесі викладення основного матеріалу. Звідси висновок: ви­кладач повинен знати більше, ніж планує викласти за планом чи програмою.

Підготовка оратора до лекційного виступу

Ця підготовка включає такі етапи:

1) визначення типу виступу, який може бути: інформаційний (дає конкретний опис, виявлену закономірність, пропонує визна­чені результати); пропагандистський (необхідно переконати ау­диторію, надихнути, залучити до участі тощо); комбінаційний;

2) вибір стилю виступу, який може бути: науковим (характери­зується обґрунтованою аргументацією й академічністю); діловим (використовується серед підприємців, практиків); співбесідою (довірча розмова куратора з аудиторією);

3) визначення варіантів промови: а) зачитувати з конспекту, б) відтворювати по пам'яті, в) викладати вільно або імпровізува­ти. У залежності від типу і способу підготовки вибирається інди­відуальний варіант читання лекції;

4) визначення чіткої композиційної побудови лекції (вступ, основна частина, закінчення).

При цьому необхідно пам'ятати психологічну складову засво­єння інформації студентами залежно від форми подання інфор­маційного матеріалу. Наприклад, якщо студенти сприймають на­очний матеріал — працює зорова пам'ять, сприймають інфор­мацію на слух — слухова пам'ять, вступають у полеміку —


починають міркувати. Багатьма дослідженнями визначено, що для підвищення ефективності сприйняття інформації лектору необхідно використовувати комплексний підхід.

Кожен черговий лекційний матеріал викладач компонує на­вколо головної ідеї («опорної бази»). Бажано, щоб навчальний матеріал однієї лекції можна було розібрати за 2 академічні години (одна пара) з логічним її завершенням. Під час підготовки до ви­ступу варто пам'ятати, що для підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу необхідно дотримуватися таких вимог:

— середня довжина речення не повинна бути більше ніж 15 слів;

— повинна бути розмаїтість у пропозиціях;

— цілком розгорнуту думку бажано укласти в один параграф;

— використовуйте загально прийняті скорочення;

— використовуйте наочні графічні засоби подання інформації;

— перегляньте кілька разів текст і за можливістю скоротіть його.

Для більш якісної підготовки до виступу психологи рекомен­дують лекторові шліфувати лекційний матеріал за такою послі­довністю: 1) виступ у собі (матеріал потрібно «пережити», щоб він мав особистий відбиток; 2) виступ для себе (внутрішній мо­нолог за текстом; 3) виступ для уявних слухачів (тренування до­повіді).

Психологи відмічають: існує три типи запам'ятовування сту­дентами навчального матеріалу: 1) безпосередній відбиток сен­сорної (почуттєвої) інформації; 2) короткочасне; 3) довгостроко­ве запам'ятовування.

Безпосередній відбиток сенсорної інформації у пам'яті люди­ни здійснюється системою, що утримує досить точну і повну ін­формаційну картину протягом дуже малого проміжку часу (до 0,5 с). У короткочасну пам'ять потрапляє вже інтерпретована ін­формація. Наприклад, якщо на сенсорному рівні ми сприймаємо звуки, то в короткочасну пам'ять потрапляють слова і фрази. Ко­роткочасна пам'ять здатна утримувати невеликий обсяг інформа­ції шляхом безупинного уявного повторення, що дозволяє швид­ко і безпомилково приймати рішення. Довгострокова пам'ять — найбільш важлива і найбільш складна із систем пам'яті. її єм­ність практично не обмежена і містить весь придбаний людиною досвід.

Викладач повинен вчитися полемізувати. Необхідність веден­ня дискусій виникає внаслідок незгоди в оцінках і думках з тими чи іншими питаннями. Викладачеві необхідно зважити на те, що студенти інколи прагнуть спростувати те, що доводить лектор. Для цього необхідно вміти аргументовано довести істину.


Читання лекції

У лекції визначальним є зміст. Мова не повинна бути склад­ною. Говорити потрібно просто, переконливо, відверто, зрозумі­ло. Залежно від мети лекції коригується структура і метод подачі матеріалу, уточнюється план, відбираються необхідні аргументи. Досвідчені лектори прагнуть завчасно врахувати склад, рівень та інтереси слухачів, їх настрій і можливу реакцію.

В основу лекції, що викладається за допомогою методу «опо­рної бази», покладено принципи базового нагромадження з кож­ного питання найбільш важливого матеріалу з метою підвищення продуктивності процесу навчання.

Основні принципи цього методу: виклад матеріалу великими часовими «порціями»; повторення викладеного кілька разів; зво­ротний зв'язок з аудиторією у вигляді обговорення матеріалу.

Для реалізації цих принципів необхідно, щоб кожна чергова лекція починалася з короткого змістовного огляду раніше викла­деного лекційного матеріалу — вікторин, з метою оцінки вхідно­го контролю знань і повнішого засвоєння інформації. На це ви­трачається близько 5—7 хв.

Технологія проведення вікторин будується з коротких запи­тань з можливістю швидких відповідей. При цьому доціль­но заохочувати студентів балами рейтингу за правильні відпо­віді. Можливий варіант, коли викладач пропонує студен­там самостійно готувати вікторини перед кожною лекцією по черзі.

Психологи визначають, що в лектора є три основні засоби впливу на аудиторію:

1) лінгвістичні (зміст промови);

2) паралінгвістичні (темп, інтонація, модуляція голосу тощо);

3) кінетичні (жести, міміка, пози оратора).

У ході викладу лекційного матеріалу стежите за дотриманням граматичних норм і слововживання. Уникайте канцеляризмів, шаблонів, адже вони ускладнюють сприйняття інформації і нері­дко заплутують слухачів.

Спеціалісти в галузі лінгвістики радять лекторам уважно стежити за правильністю словосполучень, уникати багатослів­ності, повторення сказаного близькими за змістом словами. Ле­ктор повинен прагнути урізноманітнити свій лексичний запас, уникати штампів, ширше використовувати синоніми. При побу­дові пропозицій підбирайте слова з властивою їм семантикою і стилістичними особливостями. Лектору важливо знати не тільки


що сказати, але і як сказати. Наприклад, психологи відмічають, що зміною тону голосу лектор може подати на 40 % більше ін­формації.

Фахівці доводять, що приблизно третина слів оратора зай­ві. Тому прагніть уникнути зайвого багатослів'я і надмірної поспішності у викладенні матеріалу. Контролюйте темп і ритм мови. Оптимальним вважається темп зі швидкістю 120 слів за 1 хв.

Гстотно на зміст виступу впливають паузи. За багатьма дослі­дженнями паузи становлять 10—15 % часу промови лектора. Па­узи в ході виступу бувають різні: люфтпауза (для вдиху повітря), граматична (використовується для уважного читання текстової інформації), педагогічна (для осмислення і засвоєння інформації слухачами); «дірява» (лектор втратив хід мислення, забув інфор­мацію або не знає, що сказати далі).

Що робити лекторові, якщо він втратив послідовність висту­пу? Якщо маємо «діряву» паузу, досвідчені лектори в такому ви­падку радять скористатися однією із порад:

• спокійно оголосіть невеличку перерву;

• зробіть короткі висновки з раніше викладеного матеріалу (наприклад: «Підводячи підсумки, дозвольте мені ще раз обрису­вати дану ситуацію...»);

• повторіть ще раз останнє речення (наприклад: «Хочу ще раз підкреслити, що...»);

• поставте питання слухачам або запропонуйте їм задати пи­тання Вам (наприклад: «Чи немає у вас запитань щодо викладе­ного матеріалу?»);

• перейдіть до наступного питання або змініть тему (напри­клад: «Перейдемо до наступного питання...»);

• у вас повинен бути напоготові який-небудь жарт або цікава історія (наприклад: «Мені на думку спав один ціквий епізод...»);

• зверніться до своїх тез — шпаргалки (для цього необхідно використовувати цупкий папір, писати на ньому тільки на одній сторінці, крупним шрифтом, виділяти важливі думки кольоровим фломастером).

У ході виступу необхідно контролювати свою поведінку і стан слухачів, оскільки вони взаємозалежні. Слухачі дивляться на ле­ктора, стежать за його зовнішністю, жестами і мімікою. Необхід­но прагнути говорити природнім, невимушеним голосом. Особ­ливу увагу слід приділити жестикуляції. Хоча жести є результа­том наших душевних рухів, їх необхідно контролювати. При цьому жести можуть бути логічними (визначені тим, що гово-


риться) і емоційними. Уникайте механічних жестів: невиправдані і часті випади руками, енергійне і безглузде рубання повітря то­що. Позу під час виступу вибирайте стійку, але не одноманітну, щоб не стомлюватися.

Зверніть увагу на свою міміку, за допомогою якої можна пе­реконливо показати і гордість, і збурення, і сарказм тощо. Якщо, наприклад, удається сказати смішне при серйозному обличчі, то сказане виглядає ще більш смішним.

Особливого уміння від лектора потребує виклад матеріалу по пам'яті або із зоровою опорою на текст. Засвоєння матеріалу слухачами в даному випадку порівняно з його зчитуванням збі­льшується у три рази.

Роблячи начерки виступу, врахуйте, що при нормальному те­мпі викладання можна прочитати текст із ЗО рядків (комп'ютер­ний інтервал 1,5) за дві хвилини, а розповісти його — за три хви­лини. Виступ не повинен бути перевантажений цифрами. До речі, цифровий матеріал варто зачитувати для більшої аргументовано-сті. Висновки необхідно знати напам'ять.

Зверніть увагу на зворотній зв'язок безпосередньо на лекції — постійно контролюйте взаємодію з аудиторією. Учіться спостері­гати за слухачами, адже увага — ті єдині двері, через які прохо­дить усе, що може бути сприйнято людиною. Про рівень залу­чення уваги студентської аудиторії говорить такий критерій: чим більше слухачі зосереджені на Вашій лекції, тим менше руху в аудиторії. Лектору важливо «завойовувати» увагу аудиторії й утримувати її, регулюючи вищевикладені аспекти виступу.

Загальні рекомендації для лектора: прагніть не читати, а говорити; логічно будуйте думки і речення; визначайте послі­довність і несуперечність суджень; підбирайте аргументовані фа­кти і докази; будьте в гарному настрої і доброзичливі; приділяйте увагу ерудиції; контролюйте аудиторію; вмійте розпізнавати кри­тичні моменти лекції; аналізуйте свій виступ.

У табл. 5 подано карту оцінювання лекції, за якою можна проаналізувати виступ лектора, а також мати уявлення про ос­новні критерії лекційної майстерності. Кількісна оцінка лек­ційної майстерності ведеться за п'ятибальною шкалою. При цьому можна підрахувати середній бал або рейтинг (сума ба­лів) за окремими критеріями. Викладачі мають надавати мож­ливість магістрантам самостійно проводити таке оцінювання під час навчальної практики з дисципліни «Методика викла­дання у вищій школі», ознайомлюючись із досвідом читання лекцій кращих викладачів.


Таблиця 5

КАРТА ОЦІНЮВАННЯ ЛЕКЦІЇ

Кафедра__________________________

Лектор___________________________

Навчальна дисципліна______________

Тема лекції_______________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Критерії оцінювання Зміст критерію Оцінка
критеріальна загальна
Змістов­ність лекції І. Науковий рівень, відповідність новітнім досягненням науки і практики    
2. Наявність узагальнень, переконливість  
3. Відображення дискусійних питань, поста­новка наукових проблем  
4. Відповідність лекції' змісту програми і на­вчальному плану  
5. Виховна роль  
Професій­на спрямо­ваність і. Формування професійного світогляду сту­дентів на лекції    
2. Розширення соціальної сутності проблем­них питань  
3. Зв'язок лекційного матеріалу з професій­ними інтересами підготовки спеціалістів на­родного господарства  
Методич­ний рівень 1. Застосування методів і прийомів активіза­ції пізнавальної діяльності студентів    
2. Використання елементів зворотного зв'язку  
3. Наявність міжпредметних і міжтематичних зв'язків при викладанні лекційного матеріалу  
Структура лекції 1. Формулювання мети    
2. Наявність плану  
3. Наявність літературних джерел  
4. Чітка композиційна побудова (вступ, осно­вна частина, закінчення)  
5. Логічна послідовність і взаемозв'язок окре­мих частин лекції  
6. Відокремлення кожного питання плану при послідовному викладенні лекції  
7. Виділення головних ідей і моментів  

Закінчення табл. 5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Критерії оцінювання Зміст критерію Оцінка
критеріальна загальна
Стиль лекції 1. Ясність, чіткість і доступність викладення думок    
2. Темп викладення матеріалу  
3. Наочність інформації (плакати, таблиці)  
4. Оптимальне використання дошки  
5. Застосування технічних засобів навчання  
6. Наявність мовного контакту з аудиторією  
Майстер­ність лек­тора 1. Рівень вільного володіння лекційним мате­ріалом    
2. Емоційність, культура мовлення  
3. Зовнішній вигляд  
4. Поважне і тактовне ставлення до студентів  
5. Уміння зняти напруження і втому аудиторії  

4.2. Методика проведення практичних і семінарських занять

Практичне заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організує детальне закріплення студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, в резуль­таті чого формуються уміння і навички практичного застосуван­ня знань теоретичного матеріалу шляхом індивідуального вико­нання студентами відповідних завдань.

Практичні заняття проводяться відповідно до розробленого тематичного плану й охоплюють весь матеріал. Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття грунтується на по­передньо підготовленому методичному матеріалі (тестах для ви­явлення рівня знань студентів), практичних завданнях різної складності; наочному матеріалі; методичних вказівках; засобах оргтехніки. Назване методичне забезпечення готує викладач, якому доручено проводити практичні заняття, за погодженням з лектором дисципліни.


Практичне заняття включає проведення попереднього контро­лю знань студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення, рішення завдань з їх обговоренням і оцінюван­ням результатів. Оцінки, отримані студентом на окремих практи­чних заняттях, враховуються при виставлянні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

Практичне заняття повинно формуватися у відповідності з на­ступною такою: мета, вихідні дані, методичні вказівки, алгоритм рішення, завдання для самостійної роботи (за аналогією з розгля­нутим раніше алгоритмом), контрольні запитання студентам для закріплення матеріалу, оцінювання рівня сформованості умінь, обговорення ходу заняття і питання до викладача, видання дома­шнього завдання студентам.

У структурі заняття самостійна робота домінує. Викладач бере участь на стадії постановки завдання, при розробленні методич­них вказівок і здійснює контроль. При цьому практична робота може бути організована за допомогою комп'ютерів при виконан­ні задач на оптимізацію і з використанням спеціалізованих при­кладних програм.

Практичне заняття може проводитися у вигляді розрахункової роботи, ділової або дидактичної гри, аналізу виробничих ситуа­цій, роботи з документами, колоквіуму, дискусії, контрольної ро­боти. Нижче наведено форму плану-конспекту практичного за­няття, яку викладач може використовувати для його підготовки.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

з дисципліни:____________________________________

Тема заняття:____________________________________

Дата проведення:_________________________________

Цілі заняття:____________________________________

Головна проблема заняття:________________________

Обладнання (перелік наочних посібників, ТЗН, плакатів та ін.):

План заняття (перелік основних пунктів і час, який відводить­
ся на їх реалізацію):_________________________________

Хід заняття (докладний конспект):

• етапи і види діяльності студентів із щохвилинною структу­рою;

• формулювання завдань студентам на кожному етапі за­няття;

• результати виконання завдань, що передбачаються;

5* б7


посилання на матеріали за темою заняття (нумерація сторі­нок навчальних посібників тощо);

• рисунки, задачі (з розв'язанням), схеми, таблиці та ін.

Завдання студентам з рефлексії їх діяльності:__________

Форми контролю і оцінювання результатів заняття:_____

Домашнє завдання:________________________________

Список використаної літератури:____________________

Форма аналізу проведеного заняття, підсумки його обгово­
рення з колегами і викладачами_________________,_____

Семінарське заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує дискусію за попередньо визначеними тема­ми. До заняття студенти готують тези виступів на підставі інди­відуально виконаних завдань (рефератів). Перелік тем семінарсь­ких занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені виступи, активність студентів у дискусії, уміння фо­рмулювати і відстоювати свою позицію. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач вносить до журналу.

У табл. 6 наведено карту оцінювання рівня організації проведен­ня практичного (семінарського) заняття за п'ятибальною шкалою.

Таблиця 6

КАРТА ОЦІНКИ ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ

Кафедра________________________________________

Викладач________________________________________

Навчальна дисципліна_____________________________

Тема заняття_____________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Критерії оцінювання Зміст критерію Оцінка
критеріальна загальна
Змістов­ність практично­го заняття 1. Відповідність теми практичного заняття змі­сту програми і навчальному плану    
2. Відповідність змісту практичного заняття сучасним проблемам господарської практики в даній галузі  
3. Рівень досягнення мети практичного заняття  
4. Рівень повноти розкриття тематичних питань  

Закінчення табл. 6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Критерії оцінювання Зміст критерію Оцінка
критеріальна загальна
Структура практично­го заняття 1. Визначення теми практичного заняття    
2. Визначення мети діяльності  
3. Надання методичних вказівок для самостій­ного виконання практичного завдання  
4. Надання переліку рекомендованої літератури для поглибленого вивчення окремих питань  
5. Організація процесу навчання студентів  
6. Організація зворотного зв'язку на етапах за­кріплення певного навчального досвіду  
7. Організація об'єктивного контролю навчальної діяльності студентів у кінці практичного заняття  
Методич­ний рівень 1. Застосування методів і прийомів активізації пізнавальної діяльності студентів    
2. Роз'яснення складних місць навчального ма­теріалу  
3. Надання наочної інформації і засобів оргтех­ніки  
4. Наявність елементів управління ходом про­ведення практичного заняття  
5. Використання елементів зворотного зв'язку на всіх етапах засвоєння навчальної інформації  
6. Наявність методичних вказівок до самостій­ного виконання практичного завдання  
7. Наявність тестів для самоконтролю знань  
Професій­на спрямо­ваність 1. Формування професійного світогляду студе­нтів на занятті    
2. Розширення соціальної сутності проблемних питань  
3. Зв'язок практичного матеріалу з професій­ними інтересами підготовки спеціалістів народ­ного господарства  
Майстер­ність викладача 1. Рівень вільного володіння практичним матеріа­лом    
2. Уміння заохотити студентів до більш якісної навчальної діяльності  
3. Уміння організувати дискусію та обговорен­ня навчального матеріалу  
4. Культура мовлення  
5. Поважне і тактовне ставлення до студентів  
6. Уміння зняти напруження і втому аудиторії  

Модель семінарського заняття в активній формі

Підготовка творчо обдарованих фахівців різноманітних сфер виробництва неможлива без активізації форм і методів навчаль­ного процесу. Однією з основних форм практичної підготовки є семінарське заняття, яке необхідно побудувати в активній формі процесу дієвого засвоєння студентами навчальної інформації за моделлю управління їх навчально-творчою діяльністю, тим са­мим інтенсифікувавши процес підготовки кадрів.

Мета проведення семінару в активній формі (САФ) — активі­зувати процес мислення студентів шляхом безпосереднього залу­чення їх до організації та керівництва заняттям. Ця дидактична форма також призначена сформувати і закріпити вміння з колек­тивної підготовки, обґрунтування, прийняття та оцінювання управлінських рішень, що є обов'язковим елементом творчої сформованості керівників і спеціалістів виробничої сфери.

Активна форма занять передбачає якісні зміни у взаємовідно­синах між викладачами і студентами: джерелом інформації стає не тільки викладач і відповідна навчальна і наукова література, а й сама аудиторія. Студенти з об'єкту управління стають суб'єктами, адже в цьому випадку вони самі навчають один одного. Викладач створює таку дидактичну систему, за якої учні самостійно органі­зовують проведення навчального заняття, виконуючи не тільки ре-трансляторські функції з передачі інформації, а й розробляють ал­горитм управління навчально-творчою діяльністю, що забезпечує загальне підвищення ефективності процесу засвоєння знань і фор­мування творчого досвіду особистості. При цьому відношення ви­кладачів зі студентами стають суб'єкт-суб'єктними.

В основі проведення САФ лежить моделювання конкретних ситуацій (виробничих, соціальних, економічних, політичних). Для майбутніх менеджерів активна форма навчання є найбільш ефективною не тільки у контексті придбання навичок взаємовід­носин в системі управління виробництвом, але й для виявлення резервів покращання методів і стилю керівництва.

Порядок підготовки і проведення семінарів в актив­ній формі

САФ включає дві частини: підготовчу і основну. Етапи підго­товчої частини (виконує викладач разом зі студентами):

1. Ознайомлення з темою семінарського заняття.

2. Призначення ведучого (з числа студентів) семінарського заняття і арбітра по ведучому (також з числа слухачів)

3. Розробка ведучим регламенту семінарського заняття.


Перші два етапи здійснюються викладачем заздалегідь, тобто до проведення семінарського заняття (наприклад, у кінці попере­днього заняття). Регламент семінарського заняття розробляється ведучим заздалегідь і самостійно, для чого він повинен уважно ознайомитися з темою семінарського заняття і вивчити питання, які повинні бути розглянуті за його планом. При розробленні ре­гламенту рекомендується скористатися формою, наведеною в табл. 7.

Таблиця 7

ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ В АКТИВНІЙ ФОРМІ

 

 

№ п/п Етапи семінарських занять Тривалість виступу, хв. Час
початок кінець
  Вступне слово викладача      
  Вступне слово ведучого 3—5    
  Виступ з питання t    
  Питання до доповідача 2—5    
  Відгук і оцінка арбітра по допо­відачу 2—5    
  Висновок ведучого з питання і пе­рехід до наступного питання і—2    
  Заключне слово ведучого 3—5    
  Відгук і оцінка арбітра по веду­чому 2—3    
  Заключне слово викладача (підве­дення загальних підсумків, вистав­лення оцінок, завдання на наступне заняття) 5—10    

Загальна тривалість часу виступу (t) з питання залежить від його складності і значущості, а також від обсягу матеріалу, який необхідно розглянути за планом семінарського заняття. Після складення регламенту ведучий заздалегідь (до семінарського за­няття) повідомляє виступаючим час, який відводиться на допо­відь. Ведучому надається право призначати доповідачів за темою семінарського заняття, а також арбітрів по кожному доповідачу. При цьому кожен студент за одним питанням може бути допові­дачем, а за іншим — арбітром. Основна частина семінарського заняття здійснюється згідно з блок-схемою, подано на рис. 2.


Рис. 2. Блок-схема проведення семінарського заняття в активній формі

Семінарське заняття в активній формі організовують і прово­дять самі студенти. Його особливістю є те, що слухачі оцінюють свої дії самостійно, мотивуючи і обґрунтовуючи прийняті рішен­ня. Викладач дає оцінку роботі учасників семінарського заняття (ведучого, виступаючих, арбітрів) в кінці заняття при підведенні підсумків.

Семінарське заняття в активній формі передбачає наявність іг­рових моментів, що досягається за допомогою створення і підтри­мки «ігрового настрою». Ігрова ситуація задається ведучим, який повинен мати відповідні здібності організатора і лідерські якості. Він повинен творчо спланувати, підготувати і провести семінар, щоб протягом усього заняття інтерес аудиторії не слабшав.


Функції і роль студентів при проведенні САФ

Склад учасників — студенти академічної групи, з числа яких виділені: ведучий семінару; арбітр по ведучому; виступаючі з пи­тань (число виступаючих повинно бути не менше, ніж кількість питань теми, що розглядається); арбітри по виступаючих.

Функції ведучого. Основна частина семінарського заняття (після попередніх рекомендацій викладача) починається із вступ­ного слова ведучого (див. рис. 2). Ведучий повинен повідомити тему семінару, назвати питання, які будуть обговорюватися, зро­бити короткий вступ. Після цього він називає назву питання, яке буде розглядатися, прізвище виступаючого, повідомляє виступа­ючому регламент, називає арбітра з питання. Після закінчення виступу доповідача ведучий організовує діалог у формі «питан­ня — відповідь», а потім обговорення доповіді. Після цього веду­чий надає слово арбітру, який ознайомлює слухачів з оцінками студентів, які брали участь в обговоренні питання. Далі ведучий підводить підсумки, а потім переходить до обговорення наступ­ного питання семінарського заняття.

Після розгляду і обговорення всіх питань теми семінарського заняття ведучий підводить загальні підсумки шляхом короткого узагальнення всіх розглянутих питань, акцентуючи увагу аудито­рії на ключових моментах







ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.