Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Аналіз збірки П. Ребра «Козацькі жарти»





Кращу частину гумору і сатири П.Ребра становлять "Козацькі жарти" у семи книгах, присвячені 500-річчю запорозького козацтва, в яких з допомогою розмаїтих засобів передаються історія нашого народу, побут і звичаї запорозьких козаків, змальовуються риси українського національного характеру. Козацький гумор П.Ребра має широкі тематичні обрії. Показовим у цьому плані є розділ "Порохівниця" з першої книги жартів. Автор звертається до історичного минулого свого народу і намагається в гумористичній формі передати атмосферу, яка панувала серед козаків, розповідає про веселі пригоди, фантастичні бувальщини. Герої "Козацьких жартів" - здебільшого прості козаки і селяни-трударі, а також козацька старшина, державні діячі, дипломати. Творчість П.Ребра охоплює найрізноманітніші моменти з життя запорожців-січовиків. У його гуморі і сатирі приваблює вільно пульсуюча винахідливість у викладі гумористичних ситуацій, змалюванні образів-персонажів. "Козацькі жарти" можна розглядати як своєрідну спробу реалізації авторської концепції гумору і сатири.

Багато уваги приділяє П.Ребро темі рідної мови, конкретніше – ставленню козаків до української мови. Щоб найточніше передати епоху, письменник добирає і відповідну тій історичній добі лексику, як, наприклад, "сотник", "джура", "бусурман", "кошовий", "лях", "ясновельможний пан", "шляхтич", "гетьман", "оковита" та ін. Козацькі пригоди, історії змальовані засобами образно-естетичного перетворення семантики слів, що збуджує уяву читача, викликаючи відповідні емоції. Для посилення козацького колориту та емоційно-експресивного забарвлення П.Ребро використовує козацькі прізвища, як-от: Задерихвіст, Давимуха, Свербигуз, Сивуха, Непийпиво, Пришийкобиліхвіст, Тягнирядно, Голопупенко, Которийгепнувсязконя, які вже самі собою викликають посмішку.

Пильне око поета-сатирика тонко підмічає контрасти у нашому сьогоденні, з його конфліктами, протистояння, зіткнення протилежних начал у житті. Творчий доробок митця в гуморі і сатирі приваблює розмаїттям тематики, жанрів і засобів комізму, іронії, жарту, дотепу, гротеску, шаржу, пародіювання. Свої творчі пошуки поет намагається спрямувати не тільки на художнє осмислення проблем, що в той чи інший момент набували актуальності у суспільстві, не тільки на викриття вад, осуд негараздів, а й на ефективне застосування жартівливо-усмішливої, іронічної та сатиричної тональності, на розширення жанрових рамок гумору, який у нього набуває оригінальних рис, часом полярних поглядів, думок, етичних принципів. Автор роботи приходить до висновку, що своїми злободенними фейлетонами П.Ребро підносить критичний пафос сатири, а її сила при цьому виявляється у правдивості, художній конкретності й узагальненості, потужному заряді сміху. Порушуючи типово-сучасні проблеми загальнолюдського, філософського змісту, сатира, своєрідно фокусуючи своє вістря, найбільше працює на перспективу, на майбутнє.

Розгляд жанрово-стильового арсеналу гумористично-сатиричної поезії П.Ребра показує, що в її набутку знаходимо художньо досконалі зразки гуморесок, байок, фейлетонів, анекдотів, жартів, пародій, епітафій, епіграм і навіть сатиричної поеми, які під пером митця ставали індивідуально-забарвленими, самобутніми художніми творами. Мова гумору і сатири П.Ребра експресивна, митець активно застосовує народне просторіччя, термінологію і фразеологію тих, кого він зображує, тим самим домагаючись правдивого зображення сутності їх діянь.

Заглиблення у поетику творів, які складають гумористично-сатиричний доробок П.Ребра, доводить, що в них переважають прямі зображально-виражальні засоби, хоч справжній сміх створюється тільки тоді, коли митець обирає ті теми, які знає достеменно і коли в основу гумористичного твору покладена дійсна комічна ситуація, коли йому вдається влучно дібрати форму розв'язання того чи іншого конфлікту чи проблеми. У дисертації висвітлюється пафосна специфіка гумору і сатири і зокрема, зазначається, що у більшості творів гумору і сатири П.Ребра, як і в його ліриці, переважає публіцистичний струмінь, хоч невід'ємною рисою їх є і ліризм.

 

Аналіз оповідання Хвильового «Мати»

Жінці-матері присвячено багато літературних творів різних жанрів, і не буде помилковою думка, що цей образ є наскрізним. Еволюція образу відтворює ті соціально-політичні зміни, що відбуваються у світі, надає йому філософського звучання.
Нелегкі випробування випали на долю матері в роки революції й громадської війни: її сини, потрапили у витворену революційними ідеями пастку, творили насильство, «набухали кров'ю невинних», а згодом і зовсім вичерпувалися морально. Безіменний чекіст-фанат — син матері, що (він про це згадує), уособлювала любов і доброту. її образ в уяві юнака асоціюється з образом Матері Божої, що стоїть на «гранях невідомих» і хоче застерегти людство від тих бід, що наближаються.
В оповіданні «Мати» Микола Хвильовий змальовує образ жінки, сини якої опинилися по різні боки барикад у роки громадянської війни. Мати все робила для того, щоб Остап і Андрій виросли хорошими людьми. Вона повірила в революцію, її гуманістичне начало, вибух сімнадцятого зазвучав для неї божественним органом,... для матері революція була чарівним бальзамом. Вона посвіжішала,... з надією дивилася в теплу легко-бірюзову далечінь. Йшли дні, роки, і ось як грім серед безхмарного неба: Андрій відступав з рідного містечка, а насідав на нього рідний брат Остап...У хаті матері, на горищі, переховується Андрій, на подвір'ї зі своєю бандою спить сп'янілий Остап. Мати хоче врятувати синів. Вона вмовляє Андрія тікати, але в «присмерках місячної ночі бачить в очах сина підозрілий блиск і розуміє: Андрій задумав убити Остапа». Мати жертвує своїм життям: Андрій убиває її в ліжку. Убиває цинічно й жорстоко («мати навіть не могла скрикнути»). Уже перший удар переніс її в інший світ, а Андрій, гадаючи, що на ліжкові лежить Остап, наносив сокирою все нові й нові удари, виконуючи свій громадський обов'язок.
Як стверджує Р. Мовчан, до розгляду матері у новелі «Мати» Г. Косинки слід підходити двояко. З одного боку, автор змальовує образ реальної матері (щоправда вона існує лише в спогадах та переживаннях Андрія, хоча її великі очі запам'ятовуються читачеві), і як наскрізний образ материнства. Андрій — один з синів — має намір привезти лікаря для тяжко хворої матері. Він у постійній тривозі, в уяві бачить лікарню і вірить, що лікар погодиться їхати. Те, що діється довкола, (йде війна; на одному просторі зіткнулися поляки, гайдамаки, більшовики) не дуже хвилює його, бо у нього зовсім інша мета: зробити все для того, щоб допомогти матері. Андрій — типовий представник тогочасного селянства, тієї її частини, яка не перейнялася більшовицькою ідеєю, не сприйняла її мораль. Громадянського подвигу він не здійснює, але прагне захистити материнство як символ вічності життя.

Аналіз Тютюнника «Завязь»

Григір Тютюнник теж писав про любов, але якось особливо, не­повторно і щиро, невіддільно від правди життя. Під його пером за­в'язь перших юнацьких почуттів розпускається і переростає у справжнє кохання. Уже від самої назви оповідання «Зав'язь» віє чимось свіжим, вес­няним, багатообіцяючим. Приваблює й манера оповіді від першої особи.
Микола закоханий. Він готується до побачення, ще не знаючи, чи відповість дівчина на його почуття. Одягає нову сорочку, нама­гається якось пригладити неслухняний вихор на голові, пахтить одеколоном носовика. І відбивається від нападів діда Лавріна, який, чи підсміюючи над онуком, чи застерігаючи, чи ревнуючи (адже, очевидно, хлопець — то вся його сім'я), говорить, що в онукової обранниці характер непростий: «...бо то дівка з тієї куряви, що чор­ти на дорогах крутять!» Юнакові й приємно говорити на цю тему, він навіть пишається, що в дівчини «міцний характер», незручно (вперше ж!) та досадно — затримують.
Микола й Соня лізуть «з кручі в чорну холодну прірву, підпираю­чи один одного плечима». Дух романтики, пригод оволодіває ними. Очі у Соні «якісь дивні: наче й злякані трохи, й сміються». А юнака мучить думка: чи ж може він поцілувати дівчину? Від цієї «одчай­душної» (як йому здавалося) думки у нього починають терпнути ноги і стають, як мотузяні. Соню, очевидно, дратує нерішучість хлопця (...вже й не сміється і очі примружила так сердито...), і вона йде на немудру дівочу хитрість. Вона жалібно шепоче: «Миколко, а я?» Ось, нарешті, воно, визнання: «І від того шепоту у мене наморочиться голова, а серце починає калатати, як дзвін. Стрибаю вниз, сердито хапаю її за плечі і з розгону цілую в рипучу холодну хустку.
Тепер Миколка — визнаний герой, коханий, і він нізащо не признається, що змерз, як звичайний хлопець: «— Ти не змерз? — питає. Я з усієї сили зціплюю зуби, щоб не труситись, а їй кажу: — Та н-наче ні...»Як гарно їм обом стає у світі! Як красиво! Вони помічають на дере­вах «дрібні мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав'язь». Все! Микола чує для себе найголовніше, найочіку ваніше. І це наповнює його таким щастям, що далі він уже нічого не ба­чить і не чує. Закохані не можуть насолодитися обіймами, навіть не звертають, попри свою сором'язливість, уваги на те, що иаофери з проїжджаючих мимо машин горлають «щось веселе, заохочуюче і безсоромне». Розходяться молоді далеко за північ, «несучи на губах солодку пекучу спрагу». Милим і рідним здається хлопцеві навіть Сонине клацання засовом дверей, коли вона тихенько про­бирається додому.
От і вся нехитра історія. Ніяких подій, незвичайних вчинків чи героїчних характерів. Але оповідання захоплює ніжністю і трепетністю трохи смішних і наївних почуттів юних сердець. Проклюну­лася зав'язь на деревах — прийшло кохання. І його треба берегти, боротися за нього, як і за зав'язь. Хочеться вірити, що герої проне­суть свої перші почуття через усе життя і будуть один для одного найкращими, найдорожчими.Так Григір Тютюнник відкрив ще одну сторінку великої книги Любові й дав можливість нам, читачам, прилучитися до чистого джерела мистецтва художнього слова.







Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.