Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Символіка назви драми «Дикий ангел»





Рідко коли ми замислюємося над тим, як звуть ту чи іншу людину, яке в неї прізвище, бо прізвище передається нам з діда-прадіда, як дорогоцінний спадок, як пам'ять роду. Але коли автор літературного твору дає своєму герою певне ім'я та прізвище, то слід задуматися над ними, спробувати розгадати авторський задум: що хотів сказати письменник, якими характеристиками нагородити персонажа. А якщо твір названий іменем персонажа?
Відкриваємо п'єсу під назвою «Дикий Ангел». Яким виявляється герой на прізвище Ангел — добрим, лагідним, здатним співчувати і допомагати? Не все так однозначно. Платон Микитович, голова великої за сьогоднішніми мірками родини, людина працьовита, чесна, серйозна і навіть жорстка. У нього свої принципи виховання дітей, які дехто може назвати жорстокими. Він привчив їх працювати на совість, «як каторжних», відповідати за свої вчинки. Він так розмірковує: «Бува, батьки купують любов своїх дітей. Поки малі — за іграшку, за морозиво, потім п'ять, десять копійок, двадцять, карбованець, троячка. Потім дитя вже саме лізе до них у кишеню! ... На це я не піду! Життя — не батько, не мати — подарунків не робитиме».
Діти Платона Микитовича — це його гордість, і вони самі будують своє життя, не тягнуть із батьківської кишені: старший син Петро займає високу посаду, розпоряджається великими коштами; середній Федір — знаний робітник заводу, якого поважають і цінують; найменший Павлик ще студент, але й він підробляє, щоб допомагати родині. Доньку Таню батько навчає турбуватися не тільки про нові сукні, але й про змогу самостійно їх купувати. Основним принципом виховання для Ангела є праця.
Та називають Платона ще й Диким. Він вимогливий не тільки до своєї родини й себе. Він і інших повчає, як жити, за це його так і не любить сусід Крячко, заздрить, що Платонові вдалося привчити дітей до праці, а його син — лайдак, який ні за холодну воду. «Дикий ти чоловік!» — говорить він, звертаючись до Ангела, коли той вигнав Павлика з хати.
Хтось із читачів теж може так подумати, та варто дочитати п'єсу і з'ясується, що Платон Ангел в усіх своїх учинках виходить правим. Він позбавляє Петра подальших докорів сумління за те, що той підписав дозвіл будувати житло в непридатному місці між магістраллю й заводом. Павлик повертається додому, вдячний батькові за науку, він не тільки може утримувати молоду сім'ю, але й грошей заробив багатенько, працюючи на Півночі. Федору батько сказав, що не можна з коханням критися по задвірках, і той одружується з Клавою, що покидає свого чоловіка — п'яничку й шахрая. Ні, Платон для своїх дітей не «нуль без палички», «десять нулів без палички», за висловом Крячка, він — голова родини. І монархія його не розвалюється, а міцнішає, «вкорінюється в життя». Ангел виконав покладений на нього як на батька обов'язок виховати спадкоємців справжніми людьми, повноцінними членами суспільства. Можливо, саме тому він «засвітився» для Вілі, який тепер хоче намалювати його портрет.
Коли ангел-охоронець бачить, що людина врятована від лиха (ледарства, безчестя, жадоби, егоїзму), він повертається на небо, щоб звідти стежити за її подальшою долею. Так і Платон Ангел, коли його сім'я зібралася разом, щаслива і дружна, йде з життя, але читач вірить, що і надалі батьківські заповіти будуть берегти родину. Для мене Платон Микитович — справжній ангел-охоронець, який береже все суспільство від розкладу, а дикий він тільки для дикунів, які не усвідомлюють необхідності моральних засад життя, праці і чесності у стосунках із самим собою та оточуючими.

 

Образ Сірка «Яса»

Роман Ю. Мушкетика «Яса» — широкомасштабне художнє полотно, на сторінках якого живуть, мислять і діють як справжні історичні особи, так і персонажі, вигадані творчою уявою автора. В галереї художніх образів у творі чільне місце по праву належить Івану Дмитровичу Сірку (р. н. невідомий — п. 1680 р.) — легендарному кошовому отаману, чиї діяння відбиті не лише на сторінках офіційних документів і літописів, але й навіки вкарбовані у пам'яті народній. Численні перекази, легенди й оповідання, думи та пісні відтворюють образ козацького проводиря — грізного і чуйного, улюбленця широких мас козацтва і «шайтана» для ворогів. І. Сірко належав до тієї категорії козацьких керівників, яких висунула на політичну арену складна епоха XVII ст. Дані про ранній період життя цієї людини надзвичайно скупі. Відомо, що він народився у слободі Мерефа (Харківщина) у козацькій сім'ї. Очевидно, свою службу розпочав у запорозькому війську, де, завдяки своїм особистим якостям, став добре відомим серед широких кіл козацтва. Брав участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 pp.3[38] Наступний період його життя тісно пов'язаний із Запорозькою Січчю. Саме в ці роки І. Сірко завоював широку популярність у народі як непримиренний ворог польської шляхти та ординців, безстрашний воїн і талановитий військовий керівник. У 1663 р. він вперше обирається кошовим отаманом, це у Війську Запорозькому була надзвичайно впливова, авторитетна посада. Скрізь і всюди бути першим, високо тримати статус Січі і репрезентувати її у переговорах з іноземними державами — це лише незначна частка вантажу, покладеного на плечі І. Сірка. І протягом усього життя й своєї суспільно-політичної діяльності він з великою гідністю і честю ніс його.
Документи фіксують участь І. Сірка у політичному житті України вже наприкінці 50-х — початку 60-х pp. XVII ст. Він вів активну боротьбу проти шляхетської Речі Посполитої та її ставлеників гетьманів І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Тетерг. Наступні роки були насичені організацією кошовим отаманом народної боротьби проти польсько-шляхетської та турецької експансії на українські землі Очолювані ним загони запорожців здійснили ряд успішних походів на Правобережну Україну та Кримське ханство. Особливо вдалим був похід 1667 р. на Крим, під час якого загін козаків зайняв Кафу та інші міста й визволив дві тисячі невільників.

Ю. Мушкетик у романі «Яса» прагне показати соціальне економічне та суспільне життя на Україні у другій половині XVII ст. у всій його скілдності та суперечності. Автор вдало відтінив нові тенденції, які з'явилися і набули поширення у господарському розвитку та соціальному становищі різних суспільних категорій населення Лівобережжя. Зокрема, він показав поступовий, але неухильний процес феодалізації козацької верхівки, нагромадження у її руках значних земельних воіодінь і тисяч залежних селян Зажерливість, користолюбство нестримну жадобу збагачення, цинізм при виборі методів досягнення мети репрезентує у романі гетьман Лівобережноі України І. Самойлович (1672 — 1687). Гетьманська булава дала йому якнайширші можливості до швидкого збагачення. Відомо, що він належав до категорії найбільших землевласників Лівобережжя (лише у Стародубському полку гетьман володів 12 вільними військовими селами). В різних районах краю йому належали млини, цехові майстерні, рудні, винокурні, підприємства по виготовленню полотна та селітри. Спеціальні представники цього феодала вели великі за обсягом торгові операції на ярмарках й ринках України та ценіральних районів Російської держави13[48]. Збагачувались як родина гетьмана, так і його найближче оточення. Наприклад, на «вспартя і подпоможеніє» він передав своєму синові ряд сіл у Стародубському полку і млини на р. Ворі. Значний вплив на І. Самойловича мав переяславський купець І. Томара, діти якого зайняли високі старшинські посади у гетьманській старшинській адміністрації14[49]. Козацька старшина, поступово відособлюючись від решти козацтва, домагалася поширення на неї прав і привілеїв російського дворянства.
Суперечності між І. Самойловичем та І. Сірком не були суперечностями двох різних за характером людей. Вони мали глибше коріння і своєрідно відображали різні погляди на суспільно-політичні процеси, що відбувалися на Україні в другій половині XVII ст. Козацька старшина Лівобережжя, добиваючись привілеїв, ставала на цілях поступового обмеження особистих прав і привілеїв рядового козацтва та селянства, завойованих ними в ході шестилітньої кровопролитної війни з класовим ворогом. Запорозька Січ завжди розглядалася українськими гетьманами як осередок вольниці, а кіш Війська Запорозького — як небезпечний суперник v боротьбі за домінуюче місце у політичній сфер

 

Образ Корнія «Марія»

На початку твору Корній - бідний заробітчанин. Після довгої служби у війську, що негативно змінює його характер, Корній знову повертається в рідне село. Тут крок за кроком жорстокий, ледачий та надмінний вчорашній матрос стає добрим господарем, турботливим чоловіком, мудрим батьком, який своє життя звіряє за Божими Законами та нормами народної моралі.
Які причини цих змін?
Безумовно, це безмежна жертовна любов Марії та праця біля землі. Письменник відтворив, як поступово прокидається в Корнія споконвіку притаманна українцям любов до землі. Праця вже не тільки годує, а й виховує, облагороджує. Як пише автор, у своїй роботі чув Корній присутність вищої сили. Людянішим стає він і після народження дітей.
Маючи на початку тільки невелике поле, гармонь та кілька сорочок, Корній зумів стати заможнім господарем, почесним чоловіком в громаді. Він пишається результатами своєї роботи.
Можемо сказати, що Корній - типовий образ селянина, що своєю працею творить добробут своєї родини. Він дбає про сім'ю, родину, односельчан. Стає заможнім господарем, шанованим у селі.
Показавши еволюцію в характері Корнія, письменник наголошує, що кожна людина при бажанні і наполегливій праці може вибороти право на гідне життя.
На жаль, його життя закінчується трагічно. Письменник описав, як страшні дії людей нової влади ламають долі тисячі таких селян, як Корній.
Але й сокирою Корній рубав соціалізм, пролетаріат, які винищили рід Перепутьків, знищили господарство, повиганяли з рідної домівки, які знищили мільйони українських родин. Убивши сина-відступника – одного з винуватців національної трагедії, – Корній водночас виявляє турботу про вмираючу дружину Марію, віддаючи їй те, що лишилося від недоїденого дохлого зайця, піклується про Надію, не знаючи, що збожеволіла і ошаліла від голоду дочка наклала на себе руки, задушив перед тим своє дитя.
З вуст Корнія – колись легковажного, навіть бездушного матроса, якому людяність і порядність повернула чесна праця, - злітає осуд злочинної системи, що нищила в селянинові господаря, руйнувала одвічний нерозривний зв'язок його з землею: "І який же я гріх робив, коли у мене з двох десятин повстало дванадцять? Коли у мене з одної корови стало шість... Коли з десяти родючих дерев виросло двісті? Який це був, розумна людино, гріх і пощо взивати мене сволотою, кулаком? ...
... Щоб я, що цілий вік лив піт, що витворив стільки хліба, яким можна прокормити цілу державу, йшов до отої комуни і там щовечора наставляв старечу руку, щоб мені який-небудь Янкель давав кусень глевкого, з посліду хліба? О ні! Ото вже ні!"







ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2023 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.