Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Художня концепція нац.. історії у «Берестечко»





У "Берестечку" відсутній наскрізний сюжет, він фрагментарний. Оповідь ведеться від першої особи, як роздум, спогад, сповідь гетьмана, який болісно переживає поразку.

„Берестечко” --- книга про одну з найбільших трагедій часів Хмельниччини, поразку під Берестечком. Розпочата ще у 1966-1967рр. (тобто передувала романові „Маруся Чурай”) , вона дописувалась на інших етапах української історії --- в 70---80-х роках.

„Берестечко” --- соціально-психологічний історичний роман у віршах. Автор дуже вимогливо добирає історичний матеріал, суворо дотримується наукової достовірності подій і фактів, переданих через сприйняття їх найголовнішого учасника --- Богдана Хмельницького.

Приводом до виступу Богдана Хмельницького була особиста кривда, якої завдав йому чигиринський підстароста Чаплинський. З відсутності Богдана він напав на його родинний хутір Суботів, пограбував його, побив до смерті наймолодшого сина і забрав дружину ( не випадково поляки називали цю війну війною „за русу косу”). Хмельницький подав на Чаплинського позов до суду, але суд прийняв несправедливе рішення. Богдан поїхав у Варшаву скаржитися королеві Владиславу I , але той, сам безсилий проти шляхти, сказав: „ Ви люди військові, маєте шаблі при боці, то ж самі бороніть своєї честі і свого майна”.

Не знайшовши правди в самого короля, Богдан Хмельницький зі жменькою прихильників іде на Січ, де його обирають гетьманом, і закликає запорожців відстояти свої( і його власні ) права. Повстання , що розгорілося, швидко переросло в справжню козацько-польську війну, яка охопила всю Наддніпрянщину. Перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули українську людність, яка могла нарешті дати волю споконвічній ненависті до гнобителів.

Польські магнати в свою чергу відповідали на різанину різаниною. Найзапеклішим прихильником шляхетського терору був найбагатший з магнатів --- Ярема Вишневецький,

Донині історики не дійдуть згоди, чому Хмельницький , який на той час міг знищити Річ Посполиту, пристав на пропозицію й повернувся на Наддніпрянщину. У січні 1649 року гетьман зі своїм військом тріумфально в’їхав до Києва і проголосив, що, розпочавши боротьбу з особистих причин, продовжуватиме її в ім’я всієї України. Населення вітало його як „ Мойсея, спасителя, визволителя з лядської неволі”.

Як наслідок Берестецької битви був підписаний Білоцерківський мир, який зводив нанівець автономію української держави.

Події визвольної художньо інтерпрету­ються в романі Ліни Костенко, при цьому активно використовуються засоби ретроспективи.

Уже з перших сторінок твору Л. Костенко перед читачем розкривається внутрішня драма гетьмана, який зазнав страшної поразки під Бере­стечком.

Богдан Хмельницький цікавить Л. Костенко най­перше як унікальна особистість — велика в політичних, воєнних діях, у коханні й слові. Поетеса прагне вдивитися в його збурену, складну душу, в його думи-муки, в яких сконденсовані найпекучіші проблеми XVII ст.

Гетьман у романі — не тільки талановитий воєначальник, а й мудра, освічена, з розвинутим почуттям прекрасного людина, що узгоджується з історичною правдою. Б. Хмельницький — не лише великий держав­ний муж, а й звичайна людина, дбайливий глава родини, який любить своїх дітей, турбується про їхню долю. Б. Хмельницький часто замислюється над тим, яка вона — влада. Для нього — не сила привабли­ва й страшна, непередбачувана.

Неоднозначно трактуються його інтимні почуття до Гелени, з образом якої пов'язані відверто еротичні мотиви твору. Пані Гелену Чаплинський забрав силоміць („Вона йому належала з принуки”), але жінка за­лишилась небайдужою до Богдана („потайки при­ходила до мене, приносила у кухлику вина”). Але під час тривалої відсутності гетьмана, втомив­шись від самотності, скучивши за чоловічою лас­кою, піддалася на спокусу дворецького й довіри­ла йому ключі від козацької казни. Ця жінка стала для Богдана цілим світом жаги й невголеної пристрасті, її вла­да над гетьманом була величезна. Стосунки з Геленою розкривають ще одну грань характеру гетьмана --- благородство і шляхетність у поводженні з жінкою.

Не буде перебільшенням стверджувати, що Ліна Костенко, показавши незвичайне кохання ге­роїв, подає власну, дещо відмінну від традиційної історичної, версію про причини поразки козаць­ких військ під Берестечком. Історія цього трагічного кохання зайвий раз довела, що Богдан — і велика особистість, і зви­чайна, не позбавлена слабкостей, людина.

Але як і належить великій особистості, Богдан подолав душевну кризу, зібрав розпорошене військо. Своїм вос­кресінням немолодий уже гетьман значною мірою завдячує вірному коханню, що так не­сподівано спалахнуло, Ганни Золотаренко, сестри ніжинського полковника, чоловік якої, теж пол­ковник, поліг під Корсунем.

Українське шістдесятництво

У 1953р. помер «вождь усіх часів та народів» Йосип Сталін.

Першими відчули й усвідомили цю свободу — інтелігенти. Ще в 1953 р. вийшла дебютна книга Д. Павличка «Любов і ненависть», а в 1957 р. Л. Костенко «Проміння землі» — митців, які стали немовби «предтечами» шістдесятництва, а згодом на рівних влилися у цей широкий соціокультурний рух. У 1961 р. з'являється низка «кардинально» нових творів: М. Вінграновського «З книги першої, ще не виданої», вірші лікаря В. Коротича «Бетховен», І. Драча «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах», «Зелена радість конвалій» Є. Гуцала, публікації В. Симоненка, В. Стуса, Григора Тютюнника, Б. Олійника, Р. Іваничука...

Здивоване й мало не шоковане суспільство, відвикле від зухвалих новацій як вияву природної зміни поколінь, одначе, відразу збагнуло: з'явилася нова генерація творців, які прагнуть сказати власне, оригінальне слово — як виявилося згодом — не лише в мистецтві, але й у суспільному житті.
Започатковане насамперед поетами, шістдесятництво невдовзі набуло масштабу універсального соціокультурного феномену: літературно-мистецького, філософсько-ідеологічного, наукового, суспільно-політичного. В осерді цього руху були такі митці: поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В.Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Коротич, Б. Олійник, В. Стус, І. Калинець); прозаїки (Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Щевчук, Р. Іваничук, Н. Бічуя
У 60-х pp. відбувся перегляд морально-етичних цінностей у житті та літературі, загострилося питання правди та історичної пам'яті.

Тим паче, що на той час шістдесятництво вже гуртувалося не тільки довкола приватних «кухонних» осередків, але й в офіційно зареєстрованих громадсько-культурних організаціях — зі статутом, «керівними органами», плановими заходами. У Києві це був Клуб творчої молоді «Сучасник» (голова — Л. Танюк), у Львові — «Пролісок» (на чолі з М. Косовим), імпульсом до створення якого став творчий візит до галицької столиці І. Дзюби, М. Вінграновського, та І. Драча 1962р.

Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників» (лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза) і проблемно-тематичні обшири: традиційні (природа, Вітчизна, народ, історична пам'ять, людина у всьому багатстві її проявів — суспільне життя, моральність, кохання, творчість) та нові теми (підкорення космосу, етична правомірність НТР, стандартизація особистості в умовах новітнього міщанства).

Культурно-історичними витоками шістдесятництва були:
- світова культура (особливо модернові література та малярство XX століття);
- українська література (як класична, так і доби Розстріляного Відродження);
- народна творчість (фольклор та міфологія, народне мистецтво).
Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити:
- лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особистості, нації, свободи духу);
- гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості — центру Всесвіту);
- духовний демократизм (культ простої, звичайної людини-трудівника);
- духовний аристократизм (культ видатної творчої особистості);
- моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсолютного мірила людських вчинків);
- космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів);
- активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації;
- культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості).
До естетичних засад шістдесятників можна віднести:
- критику інакшістю — заперечення соцреалізму власною творчістю;
- естетичну незалежність, відстоювання свободи митця;
- єдність традицій (національних і світових) та новаторства;
- індивідуалізацію (посилення особистісного начала);
- інтелектуалізм, естетизм, елітарність.

Екзистенціалізм «Місто»

Говорячи про творчу спадщину письменника, треба відзначити, що вона надзвичайно строката і в жанровому і в проблемно-тематичному планах. Хоча Підмогильний прожив і не довге життя, проте у його доробку є аж два романи, повість, кільканадцятеро новел, і кожна річ по-своєму оригінальна, цікава і глибока. Та вершиною творчого генія митця все ж став роман «Місто» — твір, який викликав небувалий ажіотаж у 20-ті роки, а повернувшись у 80-ті, так само не міг залишати байдужим читачів. І причин тому декілька. Найперше, це високохудожній роман. По-друге, проблематика твору нова, точніше, спосіб бачення старих проблем своєрідний за своєю суттю і талановито втілений в образній системі. А ще роман «Місто» можна вважати одним із перших філософських романів в українській літературі, в якому органічно переплелися побут і психологія, мистецтво й філософія.
Не будемо продовжувати перелік, а лише ще раз подивуємося, як В. Підмогильний силою свого розуму й таланту зміг створити образ героя — Степана Радченка, погляди, світовідчуття, поведінка якого, за спостереженнями сучасних дослідників, повторюють філософські побудови французьких екзистенціалістів. Але, що найцікавіше, роман В. Підмогильного написаний набагато раніше, аніж: французькі мислителі зуміли повідати світу, що сучасна людина — самотній подорожній, закинутий у цей безглуздий світ, і все, що є у нього, це безмежна свобода, яку він має або спрямувати на творення гідного імені Людини життя, або ж гинути, не відаючи, що є вищі цілі і справжні істини, як-то любов, творчість. Саме ці надзавдання роблять із людини Людину, надаючи смисл її існуванню або екзистенції. Звичайно ж, буде перебільшенням говорити, що образ Степана Радченка — це суто екзистенційний образ. Ні, В. Підмогильний просто спостеріг людину свого часу і, проаналізувавши її життя, зробив певні висновки, і вони у свою чергу виявилися суголосні ідеям французьких екзистенціалістів. Наприклад, Радченко завойовує місто, жінок, намагається досягти якихось вершин в житті, але з кожним кроком, з усе збільшуваною кількістю вражень він починає усвідомлювати, що насправді його життя позбавлене глибинного смислу, що він усього-на-всього борсається у житті, точніше, життя грається ним. Усвідомлення цього факту відбувається не одразу: В. Підмогильний проводить свого героя через ряд випробувань: через розчарування власними силами, через смерть близької людини Зоськи, через трагедію Максима — усі ці точки на життєвому шляху Радченка врешті відкривають йому очі на власне безглузде існування. Герой знаходить спосіб реалізувати себе у цьому світі, надати своєму життю смислу — він починає творити, стає письменником, щоб написати повість про людей, а може, і про себе, розповівши їм, що життя — це безмежна свобода, але цілеспрямована й осмислена самою людиною.
Окрім цікавих філософських пластів роману, які інколи глибоко приховані й зрозумілі або вузькому колу інтелектуалів, або ж тому, хто добре попорпається у творі, «Місто» дасть поживу і багатьом іншим своїм читачам: хто цікавиться психологією, любиться у спостереженні людини — порадіє тонко виписаній душі героя; кому до вподоби любовна проза, той також буде із захопленням спостерігати життєві перипетії Степана. І це не межа тем, ідей, мотивів роману «Місто». Так само як не був цей твір межею творчого польоту В. Підмогильного, на жаль, жорстоко обірваного свавільною рукою сталінської тиранії.

 

Поезія запорізького краю

Саме історія розвитку літературного руху на Запоріжжі стала об‘єктом дослідження Петра Ребра. Він ретельно вивчив і оприлюднив багато подій, фактів, які тією чи іншою мірою пов‘язані з літературно-мистецькою історією запорізького краю. З початку 50-х років і до сьогодні П.Ребро опублікував на сторінках преси і окремими виданнями понад 50 розвідок, повідомлень, нарисів з питань літературного краєзнавства, “Українська Мекка” – це серія книжок і брошур Петра Ребра про життєві та творчі зв‘язки видатних майстрів красного письменства із Запоріжжям.

Простежує контакти із Запоріжжям Шевченко,Тичини, Сосюри, Рильського, Довженко, Стельмаха «… і Запоріжжя».

Літературно-краєзнавчі нариси П.Ребра – це поєднання різних способів зображення, притаманних іншим жанрам: мемуарам, нарисові, літературно-критичному есе. Автор використовує в них архівні матеріали і спогади про особисті зустрічі. Образ тут настільки рельєфний, що відчувається його фізична присутність – голос, жести, інтонація, рух, хода. Та найважливіше те, що особа подається не ізольовано, а на фоні суспільних, етичних протиріч, які є тією основою, що формує думку, емоції, духовний світ людини. Нариси П.Ребра відзначаються різноманітністю композиційних прийомів (розповідь, риторичні запитання, ліричні відгуки). Усі форми оповіді, прийоми зумовлені прагненням дослідника досягти найбільшої дохідливості, простоти і наукової виваженості. А категорія часу є визначальною для оглядових статей. П.Ребро з позицій літературного краєзнавства висвітлює не тільки зв’язки видатних митців із Запоріжжям, а й глибинні зв’язки між традиціями минулого й сучасності.

Вже в ранній поезії Стешенка вияскравлюється натурфілософська концепціяО.Стешенка. Його ліричний герой сприймає світ через бачення природи.Митець створює образ романтичного і самотнього мрійника, душа якоговболіває за всіх. Поезія О.Стешенка дуже автобіографічна. Його поетична уява не йде далі того, що він повсякчас бачив навколо себе, людей, які його оточували і які назавжди стали добрими друзями. Пейзажналірика його має яскраву філософську спрямованість. Образ річки є чіткоюілюстрацією світоглядних і мистецьких настанов поета. Це ідеал гармоніїу природі, що переноситься і на людське буття. Філософська лірика О.Стешенка про циклічність у природі і лінійність у житті людському. З часом ліричний герой поета сприймає осінь як пору духовної зрілості. Власне, для нього це була і не осінь, а переддень її. Рання поезія О.Стешенка доволі яскраво представляє читачеві автора водній із найхарактерніших його іпостасей: як сина українського степу, якпоета, який своїми коренями міцно і глибоко проростає в рідномународному ґрунті. Це поет первісно-гармонійного відчуття, до мозкукісток український. Саме оця первісна гармонійність співжиття зприродою, навколишнім світом, відчуття їх непереданих барв, особливихприкмет, схованих від стороннього ока, байдужого до природи, притаєнихїї секретів, її живої душі, – належить до визначальних властивостейукраїнського національного характеру. Адже формувався він тисячоліттямиі передбачав та конче вимагав найбезпосереднішої близькості до природи,до землі.

Рекубрацький Анатолій Захарович народився 21 листопада 1945 року. Дитячі та юнацькі літа провів у Комиш Зорі. По закінченню школи вступив до Запорізького педінституту на український відділ філологічного факультету.
З третього курсу був призваний до лав армії, потім — знову навчання, а далі — робота журналіста. Працював у газеті “Комсомолець Запоріжжя”, потім — власним кореспондентом “Правди України” по Запорізькій області, а нині — політичний оглядач “Запорізької правди”
Закінчив філологічний факультет Запорізького державного педагогічного інституту. А. 3. Рекубрацький — член Спілки письменників України, лауреат премії Миколи Нагнибіди за книгу: “Люди моєї „пам'яті”.

Григорій Іванович Лютий народився в Гуляйполі на Запоріжжі 7 лютого 1949 року в сім'ї вчителів. Освіта-вища філологічна. Друкуватись у періодиці почав із 1964 року.
Видав поетичні книги "Крилатий корінь", "Крона вічності", "Червона літера вогню", "Хліб любові", "Я воду пив з твого лиця", "Гуляйполе", дитячу збірку "Світлана" та разом із співаком і композитором Анатолієм Сердюком - пісенник "Пісні гуляйпільського краю".
Представляв українську поезію на багатьох всеукраїнських і міжнародних форумах. В тому числі був єдиним делегатом од Спілки письменників України на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві в 1985 році.
Нині живе в Запоріжжі, очолює Запорізьке відділення Національної Спілки письменників України.

 







ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2023 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.