Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Сучасні напрямки та школи в економічній теорії.





Сучасна економічна теорія характеризується різноманіттям напрямів та шкіл, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета і мети дослідження. Однак, цей поділ є значною мірою умовним, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири напрями: неокласицизм (неоконсерватизм), неокейнсіанство, інституціоналізм і неокласичний синтез.

З початком світового економічного спаду (1974-1975) кейнсіанство перестало бути провідним напрямом економічної теорії та економічної політики. На чільне місце вийшов неокласичний, неоконсервативний напрям, представники якого звернулися до нових об’єктів аналізу і визнали, що потрібно обмежити втручання держави в економіку для забезпечення свободи дій ринкових сил. Суттєвої еволюції зазнала теорія граничної корисності, де аналіз перемістився на комплекс ціноутворювальних факторів. Теорія граничної продуктивності дала поштовх розвиткові у повоєнний період неокласичних теорій зростання, у яких головна увага зосереджена на проблемі потенційно можливого зростання, зважаючи на фактори виробництва та їхнє оптимальне використання (виробнича функція Коба-Дугласа, багатофакторні моделі Р.Солоу, Я.Тінбергена).

Найважливіші напрями “новітньої“ неокласичної концепції у сучасних умовах такі:

- монетаризм – економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон’юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Виникла у середині 50-х років ХХ ст. у США. Її засновник – глава чиказької школи політичної економії М.Фрідмен – виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних методів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки недостатньо ефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу або обмежити контролем за грошовим обігом. Засобом регулювання економіки, за монетаристами, також є досягнення збалансованості державного бюджету, встановлення високих відсоткових ставок. Позитивна сторона монетаризму – всебічний аналіз механізму дії грошей на ринок товарів, обґрунтування впливу монетарної політики на розвиток економіки. Разом з тим, монетаризм розглядає роль грошової маси як визначальної ланки господарського механізму. Він намагається ліквідувати або вкрай урізати соціальні програми держави, обстоює безробіття як засіб боротьби з інфляцією. Рецепти монетаристської школи значною мірою втілені в програмах Міжнародного валютного фонду;

- неолібералізм – сучасні послідовники економічного лібералізму – неоліберали (американські вчені Л.Мізес та Ф.Хайєк) – виступають за мінімальне втручання держави в економіку, за надання максимальної свободи підприємцям. Л.Мізес абсолютними основами цивілізації називав приватну власність, вільний обмін і поділ праці, на якому базується такий обмін. Водночас регульовану в командній системі економіку він вважав запланованим хаосом, оскільки ціни не відображали співвідношення попиту та пропозиції. Ф.Хайєк також обстоював ідею максимальної свободи людини, переваги ринкової системи над змішаною, вважав капітал вічною категорією. На його думку регулювання господарської діяльності порушує механізм передання інформації.

Ідеї неолібералізму були покладені в основу теорії соціально орієнтованого ринкового господарства, що проголошує необхідність вільної конкуренції, вільних цін, гарантування державою цих умов і соціальної справедливості їхнього розвитку. Авторами цієї ідеї були відомі німецькі економісти А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард та В.Ойкен. Економісти цього напряму мали особливу популярність після другої світової війни в країнах Західної Європи, зокрема у Німеччині;

- економіка пропозиції (А.Лаффер) орієнтує на пропозицію через перерозподіл національного доходу на користь великого та середнього бізнесу, зниження податків на корпорації, щоб використати частину прибутку для прискорення науково-технічного прогресу і зменшити державні видатки на соціальні програми. Особлива увага приділена застосуванню у державному регулюванні податкових інструментів, пошукам оптимальної ставки податків, яка б забезпечувала максимальні надходження до бюджету і не зменшувала стимулів приватного підприємництва (крива Лаффера);

- теорія раціональних сподівань (Р.Лукас) обгрунтовує тезу, що економічні суб’єкти (корпорації, споживачі) за допомогою комп’ютеризації можуть раціонально використовувати інформацію і оперативно реагувати на зрушення в економічній діяльності та ринкових відносинах.

У цих неокласичних та неоконсервативних теоріях домінує практична функція економічної теорії, спрямована на саморозвиток та вдосконалення економічних систем.

Неокейнсіанство -один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Прихильники Дж.Кейнса обстоювали активізацію процесів перерозподілу доходу, збільшення соціальних програм, антикризове та антициклічне регулювання. Сучасні послідовники Дж.Кейнса відмовляються від ортодоксальних положень, обстоюють необхідність державного регулювання сукупного попиту в органічному взаємозв’язку з пропозицією і доходами, посилення методів монетарного регулювання (Дж.Робінсон, П.Сраффа та ін.). У політиці доходів вони вбачають засіб розв’язання таких найболючіших проблем економіки, як інфляція та зайнятість.

Чимало послідовників Дж.Кейнса виступають за необхідність довготермінового регулювання економіки у формі національного планування, за активнішу участь держави у структурній перебудові економіки, в координації економічної політики у міжнародному масштабі. Інфляцію вони пов’язують з особливостями монополістичного ціноутворення та іншими чинниками, пов’язаними з витратами виробництва, а фінансову нестабільність – із очікуваннями за умов невизначеності, що виливають на динаміку відсоткових ставок, на оцінку майбутніх прибутків та цін різних фінансових активів. Щоб подолати інфляцію необхідно, на їхню думку, традиційні методи бюджетної політики доповнити політикою доходів, що передбачає добровільну угоду профспілок, монополій та держави про темпи зростання своїх доходів відповідно до певних орієнтирів у зростанні продуктивності праці. З цією метою неокейнсіанці розробили теорію акселератора, у якій розкрито залежність приросту інвестицій від приросту доходу. При цьому кожний відсоток приросту доходів зумовлює більший відсоток приросту інвестицій.

Чимало прихильників цього напряму виступають за розробку довготермінової стратегії регулювання економіки, проведення глибоких структурних реформ, за впровадження системи національного планування економіки з метою активнішого втручання держави в макроекономічні процеси.

В останні десятиріччя виник новий різновид інституціоналізму – неоінституціоналізм, що основою економічного розвитку в постіндустріальному суспільстві вважає людину, а метою економічної системи – всебічний розвиток людини. Зокрема, ХХI ст. неоінституціоналісти проголошують століттям людини. З цією метою вони розробляють економічну теорію прав власності (в якій власністю є не певне економічне благо, а частка прав щодо його використання), теорію суспільного вибору (яка досліджує взаємозв’язок економічних і політичних явищ), передбачають розширення соціальних програм.

Заслуговує на увагу такий аспект методології в сучасному інституціоналізмі, як необхідність вивчення не стільки процесів функціонування економіки, скільки її розвитку, трансформаційних змін, які при цьому відбуваються. Опису та з’ясуванню цих змін присвячені такі теорії, як “суспільство послуг“ К.Кларка та Ж.Фурастьє, “суспільство масового споживання“ У.Ростоу, “планова система“ Дж.Гелбрейта, “постіндустріальне суспільство“ Д.Белла, “суспільство третьої хвилі“ Е.Тофлера, “суспільство високої технології“ Дж.Нейсбита, “інформаційне суспільство“ Є.Масуди та ін.

Теоретики цього напряму враховують дію таких нових явищ сучасного суспільства як регулювання, орієнтація внутрішнього ринку на масове споживання, значний розвиток соціальної сфери, їхні зусилля спрямовані на розробку форм соціалізації суспільних відносин, пошук певних соціальних амортизаторів, покликаних нейтралізувати соціальні суперечності. Найпрогресивнішими ідеями сучасного інституціоналізму є необхідність участі працівників у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій. Заслуговують також на увагу їхні думки про еколого-економічне виживання людства, про доцільність державного контролю за екологічними процесами, освітою, медициною. В методологічному аспекті заслуговує уваги їхня ідея про обмеженість аналізу економічної системи лише з боку раціонально-мислячого індивіда (людини економічної) і необхідність враховувати дії організацій людей (профспілок, товариств споживачів та ін.).

Досить тривале протистояння ідей неокласиків та кейнсіанства привело до виникнення неокласичного синтезу. Неокласичний синтез – узагальнююча економічна концепція, в якій поєднуються раціональні теорії ціноутворення і розподілу доходів у межах неокласичного напряму та зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму. Цю ідею остаточно обґрунтував американський економіст Пол Самуельсон. Згідно з цією концепцією, залежно від стану економіки необхідно застосовувати кейнсіанські або неокласичні рецепти впливу на економіку. Отже, представники неокласичного синтезу, розглядають сучасну економічну систему як змішану, не абсолютизують регулятивного впливу ринку на економіку і визнають ситуативну ефективність різних методів державного впливу на неї. Найвідомішими представниками цього напряму є П.Самуельсон, Е.Хансен, Дж.Хікс. Найвизначнішим представником неокласичного синтезу є видатний американський економіст, автор одного з найпопулярніших підручників із сучасної економічної теорії (“Economics“) Пол Самуельсон. Цей учений окреслив предмет економічної теорії, сучасні методи дослідження економіки, об’єднав в одному підручнику макро- і мікроекономіку. Узагальнення П.Самуельсоном дотеперішніх досягнень економічної теорії можна вважати певним підсумком цілого етапу розвитку економічної думки.

 

Філософія економічної науки

Економісти мають різні філософські погляди на світ економіки і цим визначені їхні рекомендації щодо його поліпшення.

Можна виокремити три філософські концепції:

- класична (ліберальна)

- кейнсіанська

- марксистська.

Вони відрізняються між собою різним баченням того, як можна побудувати ефективну і стабільну економічну систему. Основними елементами такої побудови є:

- тип і форма власності

- спосіб досягнення рівноваги (збалансованості) економіки

- спосіб розподілу виготовлених життєвих благ.

1). Класична концепція (нині – лібералізм). А.Сміт, Д. Рікардо.

- основний постулат – тільки приватна власність ефективна;

- ринок є природною умовою функціонування і розвитку економіки, він створює найліпші умови для економічного зростання;

- ринковий механізм – єдиний ефективний засіб, який забезпечує регулювання економіки, її збалансованість иа стабільність;

- державне втручання в економіку повинно бути мінімальним (порушення економічної рівноваги і зниження ефективності зумовлене не хибами ринкового механізму, а втручанням держави в економіку):

Ø н-д, державне регулювання політики цін та заробітної плати посилює їхню негнучкість, що блокує діяльність ринку, тобто порушує механізм передавання інформації;

Ø централізоване державне регулювання є бюрократичним, неефективним, воно гальмує індивідуальну ініціативу і порушує свободу людини.

- ефективністю економіки не можна жертвувати заради рівності людей:

Ø ринковий механізм забезпечує справедливий розподіл доходів;

Ø нерівність у розподілі є неодмінною умовою ефективної економіки, оскільки стимулює людей до напруженої праці;

Ø навпаки ж, рівність у доходах підриває економічні стимули до праці, а, отже, зменшує обсяг національного виробництва;

Ø виступають проти перерозподілу доходів через податки і трансфери біднішим родинам;

Ø найбільше, що суспільство може зробити у сфері перерозподілу доходів – це пенсії для людей похилого віку та допомога безробітним.

2). Кейнсіанська концепція. Дж.М. Кейнс “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936).

- виступав за змішану економіку, у якій є місце різним формам власності (хоча приватна власність і є високоефективною, однак й інші форми власності, у т.ч. державна, можуть бути також ефективними);

- заперечував наявність у ринковій системі автоматичного механізму, який би забезпечував збалансованість, стабільність і повну зайнятість ресурсів;

- обгрунтував неминучість державного регулювання економіки (основна рекомендація урядові – збільшувати державні видатки, що збільшить виробництво і поверне безробітних на робочі місця);

- кейнсіанство грунтується на тому, що національне виробництво й рівень зайнятості визначаються сукупним попитом (якщо він недостатній, то обсяг національного виробництва зменшується, а зайнятість знижується), тому для збільшення сукупного попиту треба перерозподіляти доходи в інтересах бідніших соціальних груп; це стимулюватиме сукупний попит, а, отже, й національне виробництво.

3). Марксистська концепція.

- ринкова економіка та й інші, що грунтуються на приватній власності, неефективні, є втіленням хаосу і нерівності;

- приватна власність – результат експлуатації найманої праці;

- ринковий механізмнеспроможний забезпечити збалансованість національної економіки, він генерує економічні цикли і кризи;

- державна власністьоснова справедливого ладу;

- через централізоване державне планування можна створити найефективнішу економічну систему (на найвищому рівні координації економіки ухвалюють план розвитку народного господарства, а також те, які блага і для кого виробляти; цей план передають і деталізують по щаблях ієрархічної державної драбини на нижчі рівні аж до окремих підприємств);

- виступають за зрівняльний характер розподілу та економічну рівність людей (усі люди повинні мати однаковий рівень споживання).

 







Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.