Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







До джерел трудового права відносяться різні нормативно-правові акти.





1. Конституція України. Вона має найвищу юридичну силу, тому інші закони і нормативні акти не повинні суперечити їй.

2. Кодекс законів про працю України - головний нормативно-правовий акт, який регулює трудові відносини, в ньому комплексно розглядаються відносини, пов’язані із регулюванням трудових відносин.

3. Інші закони України, (наприклад, Закони «Про зайнятість населення», «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про відпустки» і ін.).

4. Підзаконні акти:

а) укази і розпорядження Президента України

б) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України

в) інструкції, положення, накази міністерств і відомств

г) накази і розпорядження нормативного характеру голів місцевої державної адміністрації, рішення органів місцевого самоврядування.

д) соціально-партнерські угоди на державному, галузевому і регіональному рівнях.

5.Локальні (місцеві) правові акти. Вони приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях за погодженням між власником (або уповноваженим їм органом) і трудовим колективом або профспілковим комітетом.

6.Відповідно до Конституції України, діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. У зв'язку з цим одним з джерел трудового права є норми міжнародного права: міжнародні договори, угоди, конвенції, ратифіковані Україною.

Конституція (ст.ст.36, 42-46) закріплює наступні основні трудові права і свободи громадян:

1) право на працю і свобода праці - це означає можливість заробляти собі на життя працею, який громадянин вільно обирає або на який вільно погоджується; в той же час заборонено використовування примусової праці;



2) право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом;

3) право на заробітну платню не нижче рівня, визначеного законом, і право на своєчасне отримання винагороди за працю;

4) право на належні, безпечні і здорові умови праці;

5) право на відпочинок;

6) право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів;

7) право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежними від них обставинами, а також в старості і в інших випадках, передбачених законом;

8) право громадян на об'єднання в професійні спілки і участь в них з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав і інтересів; профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.

Ці конституційні положення знаходять свій подальший розвиток і конкретизацію в нормах трудового права.

2. Колективний і трудовий договір

Досягнення соціальної згоди і співпраці між працедавцями і працівниками є однією з цілей трудового права. А щоб досягти вказаної мети повинне здійснюватися соціальне партнерство на державному, галузевому і виробничому рівнях, повинен здійснюватися діалог між профспілками, урядом і підприємцями. Однією з форм такого партнерства є проведення переговорів і підписання колективних угод і договорів. З ухваленням 1 липня 1993 р. Закону України «Про колективні договори і угоди» такі переговори стали проводитися не тільки на рівні окремих підприємств, але також і на трьох інших рівнях: державному, галузевому і регіональному; разом з колективними договорами стали укладатися колективні угоди.

Колективна угода - ця термінова угода, яка укладається на державному, галузевому і регіональному рівні між власниками і органами, уповноваженими представляти трудящих, про встановлення нормативних положень з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів держави, трудящих і власників, а також уповноважених ними органів.

Колективний договір є різновидом колективної угоди, яка укладається між власником підприємства, установи, організації (або уповноваженим їм органом) і трудовим колективом найманих працівників з метою врегулювання:

1) виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, що вимагають додаткової регламентації з урахуванням особливостей праці на даному підприємстві, в установі, організації;

2) питань, не врегульованих чинним законодавством.

Трудовий договір- ця угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, або фізичною особою, відповідно до якої працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник або фізична особа зобов'язаний виплачувати працівнику заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи (ст. 21 КЗпП України).

Сторонами трудового договору є найманий працівник з одного боку та роботодавець з іншого.

Працівник – це фізична особа, яка працює на підставі договору на підприємстві, установі або організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Роботодавець - власник підприємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Змістом трудового договору є умови, які визначають права і обов¢язки його сторін. Виділяють основні умови до яких належать: місце роботи, зміст роботи, тривалість трудових відносин, умови роботи і режим праці, оплату праці, час, з якого працівник має стати до роботи. Можуть бути також і додаткові умови – це забезпечення житлом, транспортом для підвезення на роботу та певними пільгами.

При працевлаштуванні працівник повинен подати заяву на їм¢я роботодавця з проханням прийняти на роботу, а також: 1) трудову книжку, оформлену належним чином, а якщо особа поступає на роботу вперше, довідку про останнє заняття, видану за місцем проживання; 2) паспорт; 3) військовий квиток (від звільнених в запас із Збройних Сил).

Для того, щоб пересвідчитися в тому, що працівник буде добросовісно виконувати доручену роботу можливе призначення для нього випробування. Строк випробування для робітників не може перевищувати 1 місяця, для інших категорій – три місяці, а в окремих випадках для службовців, за згодою профспілкового органу, - шість місяців (Кодекс Законів про Працю України ст., ст.26, 27).

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі (КЗпПУ ст.24). В ряді випадків це робити обов¢язково. Наприклад, при укладанні договору з неповнолітнім, при організованому наборі працівників, при укладанні договору, що передбачає умови підвищеного ризику для здоров¢я працівника, коли працівник наполягає на письмовій формі укладення договору, у випадках укладення контракту.

Контракт є особливою формою укладання трудового договору. У контракті передбачають обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строки дії контракту, права, обов¢язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов¢язань з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця. У контракті можуть міститися додаткові вимоги як до роботодавця (умови праці, заробітна плата), так і до працівника (якість роботи, її кількість і строки виконання), обумовлюються умови підвищення або зниження оплати праці залежно від її якості та строків виконання.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.