Грошовий обіг. Закон грошового обігу.

Грошовий обіг – це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, що обслуговує збут товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки у господарстві.

Об’єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється на товар та гроші.

· Готівковий обіг (рух готівки). Він обслуговується банкнотами (паперові гроші) та монетами.

· Безготівковий обіг (рух безготівкових грошей). Під ними розуміються банківські депозити, використання яких здійснюється за допомогою чеків, кредитних карток, електронних переказів.

Переважну частину його в країнах з розвинутою ринковою економікою становить безготівковий оборот. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум по розрахунках, що відкриті учасникам грошового обороту в банках, без використання грошей у готівковій формі.

Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу однойменної грошової одиниці

К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даному році

Ц – сума цін товарів, що реалізуються у даному році

О – середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці

При золотому обігу і тоді, коли грошово-кредитні гроші вільно обмінюються на золото, кількість грошей, необхідних для обороту (КГ), залежить від суми цін і швидкості обігу грошової одиниці. Це можна визначити за такою формулою:

ПЛ — сума платежів за борговими зобов’язаннями;

ВП — сума взаємопогашених безготівкових платежів;

Основними елементами грошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу; рівень цін на товари; швидкість обороту грошей. При цьому не рівень цін на товари залежить від кількості грошей в обороті, а навпаки, кількість грошей, що перебуває в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.

Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.

Є різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями: перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій суспільного відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Насправді ж інфляція є результатом порушення економічної рівноваги, яка зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.

За умов інфляції реальна вартість грошей різко падає і зберігання багатства у вигляді грошей втрачає економічний смисл. У суспільному розумінні інфляція — це знецінювання грошей через те, що кількість грошових знаків, які перебувають в обороті, перевищує суму товарних цін.

Основними причинами інфляції є: диспропорції в народному господарстві – між нагромадженням і споживанням, між попитом і пропозицією, між доходами і витратами держав; монополістичні тенденції в економіці і панування монополій; руйнація золотого стандарту; надмірне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу; нестабільна економічна політика.

Інфляція може набувати різноманітних форм (рис. 1.).

Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція - це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходів населення-з іншого.

Повзуча інфляція - інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою (не перевищує 10 % на рік).

Помірна інфляція (2-5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.

Галопуюча інфляція - інфляція, коли ціни зростають швидко - на 10-100 % щорічно. На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто йде розбалансування економічної рівноваги.

Гіперінфляція - інфляція, коли ціни зростають астрономічно - на 1-2 % щодня або сягають 1000 % і більше на рік.

Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні.

Збалансована інфляція - інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг.

Незбалансована інфляція - інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.

Очікувана інфляція - зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників - на сировину та засоби виробництва.

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту.

Спричинити її може в основному збільшення державних замовлень (наприклад, військових), попиту підприємців на засоби виробництва в умовах повної зайнятості й майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) в результаті, наприклад" узгоджених дій профспілок. Усе це спричиняє утворення надлишку грошей порівняно з кількістю товарів, призводить до підвищення цін. Таким чином, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть адекватно реагувати на зростання попиту.

Інфляція пропозиції (витрат) - це зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції.

Причинами збільшення витрат можуть бути зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати, олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави і т. ін. Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який підприємці готові запропонувати за наявного рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, у свою чергу, підвищує рівень цін.

Стагфляція - ситуація, коли зростання загального рівня цін відбувається з одночасним скороченням виробництва, тобто ціна і обсяг випуску змінюються в різних напрямках..

Для України притаманні всі перелічені причини, особливо відсутність дійової економічної політики. Можна навіть стверджувати, що економічна політика в період галопуючої інфляції 1992—1994 рр. зовсім була відсутня. До чинників, що стимулюють інфляцію, належать: значні військові витрати, великі витрати на управління, незбалансованість інвестиції, тотальне одержавлення, наявність великої кількості посередників.

1. Вилучення зайвих грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу називається дифляцією.

2. Проведення нуліфікації, коли знецінені грошові знаки анулюються, а замість них здійснюється емісія (випуск нових).

3. Девальвація, тобто зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї держави стосовно грошової одиниці іншої.

4. Повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків, так звана ревалоризація.

В епоху панування золотого стандарту інфляція була епізодичним, а не всеосяжним явищем. Сучасна інфляція істотно відрізняється від інфляції часів вільної конкуренції. Зараз знецінюються і кредитні гроші.

Власник кожного ресурсу в ринковій економіці дістає винагороду в разі продажу або здачі в оренду ресурсу. Конкретні форми ринкової винагороди за надані ресурси – це рента, заробітна плата, позичковий процент, прибуток.

Рента – це ціна за використання землі й інших природних ресурсів, кількість яких обмежена. Розглядаючи формування попиту і пропозиції на землю, ми зробили припущення, що всі землі сільськогосподарському обороті мають однакову якість. Таке спрощення дало нам можливість акцентувати увагу на особливостях попиту і пропозиції. Пропозиція землі є фіксованою, а її вплив на земельну ренту – пасивним. Попит стає основним фактором, який визначає розмір земельної ренти. Проте сам попит на землю (та на інші природні ресурси) залежить від якості землі.

Землі розрізняються за своєю родючістю, розташуванням щодо ринків збуту продукції, кліматичними умовами місцевості. Витрати на одиницю продукції на кращих, середніх і гірших землях неоднакові. На товарних ринках (ринок зерна, ринок картоплі тощо) одна й та сама продукція реалізовуватиметься за однаковою ціною. При цьому виробник – підприємець, який працював на кращих землях, одержить більший доход, ніж той, хто виростив урожай на гіршій землі. Останньому ринкова ціна після відшкодування більших витрат забезпечить менший доход. Якщо підприємці користуються кращими ділянками землі на умовах оренди, то одержавши більший дохід, вони повинні віддати власникові землі ту частину доходу, яку одержано саме завдяки кращім умовам землекористування. Ця частина називається диференціальною рентою, тому що її розмір диференціюється залежно від якості землі.

Диференціальна рента створюється на кращих і середніх ділянках і не створюється на гірших. Але й найгіршу ділянку не надаватимуть у користування безоплатно. Той дохід, який одержує власник незалежно від якості землі, що він надає у користування, називається абсолютною рентою.

Чому існує своєрідна плата за ресурс землі у вигляді абсолютної ренти?

Це пов’язано з унікальністю цього ресурсу, а саме з тим, що землю можна створити, збільшивши обсяг площ, вона не може бути замінена іншим ресурсом так, як це відбувається з працею і капіталом.

Слід зазначити, що якість землі – не лише природний дар. Людина може підвищити продуктивність землі за рахунок її очищення, дренажу, іригації, і тоді попит на землю збільшується, що зумовлює збільшення ренти.

Землю, дійсно, нічим не можна замінити, проте її можна використовувати для різних цілей. Одна й та сама ділянка землі може бути посівною площею, пасовищем для худоби, будівельним майданчиком, футбольним полем. Усе це – альтернативне використання землі. Рентні платежі, що їх вносять користувачі землі (фермери та інші підприємці), є платою за вилучення землі з альтернативного використання.

Ціна землі в ринковій економіці зростає, що, безперечно, очікує і нашу країну в процесі побудови справжнього ринку.

Заробітна плата – це винагорода, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за використання його праці.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальназаробітна плата – це сума грошей або грошова заробітна плата, яку працівник отримує за свою працю протягом певного часу.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата, по суті, означає „купівельну спроможність” номінальної заробітної плати. Динаміка реальної заробітної плати визначається на певний період часу як індекс, що обчислюється шляхом ділення індексу номінальної заробітної плати на індекс цін товарів і послуг.

Заробітна плата є складовою вартості робочої сили. Остання визначається як розмір фактичних видатків роботодавців на найом і утримання працівників і включає:

- оплату виконаної працівником роботи (власне заробітну плату);

- витрати на оплачуваний, але не відпрацьований робочий час;

- пільги, послуги, допомоги в натуральній і грошовій формах;

- витрати підприємств на оплату житла працівників, їхнє соціальне забезпечення, професійне навчання, утримання громадських служб соціальної сфери;

Ставки заробітної плати істотно різняться залежно від професії, рівня кваліфікації і навіть у межах однієї професії. Таке явище називається диференціацією заробітної плати. В загальних рисах вона може пояснюватися взаємодією попиту і пропозиції. Пригадаємо: якщо пропозиція певного товару (робочої сили) перевищує попит, то ціна (заробітна плата) рухатиметься вниз. І, навпаки, коли високий попит зустрічається з недостатньою пропозицією, то ціна (заробітна плата) зростає. Але чому попит і пропозиція є різними на різних ринках праці? Фактори диференціації заробітної плати залежать від умов праці, конкуренції, мобільності робочої сили.

Працівники відрізняються один від одного природними здібностями, рівнем освіти, кваліфікацією. Водії таксі не можуть конкурувати з бухгалтерами, а ті – з оперними співаками. Це перешкоджає вирівнюванню заробітної плати, зберігаючи професійні відмінності. Унікальні здібності людини оплачуються вище і в межах однієї професії, роблячи талановитого працівника незамінним: соліст опери оплачується вище, ніж той, хто співає в хорі.

На рівень заробітної плати впливають умови праці. Щоб утримати людей на роботі у шкідливих для здоров’я умовах, треба доплачувати їм, компенсуючи негативний вплив шумових ефектів, забрудненості, вібрації тощо.

Конкурентному становленню рівноважної заробітної плати перешкоджають і обмеження мобільності робочої сили. Людина прив’язана до місця своєї роботи місцем проживання. Іноді не можна змінити роботу через обмеження з боку профспілок. Обмеження конкуренції на ринку праці пов’язані і з соціальними факторами. Так, жінки, як правило, одержують нижчу заробітну плату: багато підприємців, наймаючи працівників, надають перевагу чоловікам.

Позичковий процент є винагородою, яку дістає власник грошей за те, що надав їх підприємцям або приватним особам для користування. Гроші самі по собі не є продуктом, тобто не можуть виробляти товари чи послуги. Але за гроші підприємці купують засоби виробництва, наймають робочу силу, орендують землю і як наслідок одержують готову продукцію. Оскільки частину готової продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підприємець має не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошима. Ціна, яку сплачують за користування грошима, називають ставкою або нормою позичкового процента. Вона розраховується як процент від кількості позичених грошей. Наприклад, якщо ви позичили 1000 грошових одиниць, а маєте повернути через рік 1200, то річна ставка процента становитиме 20.

Ставка процента, як ви вже знаєте з попередньої теми, визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошовому ринку. Рівень ставки процента залежить від багатьох факторів. Насамперед слід розрізняти номінальну та реальну ставку процента. Номінальна ставка – це кількісний вираз процентної ставки за поточним курсом грошової одиниці. Реальна ставка – це номінальна ставка мінус рівень інфляції.

Припустимо, банк видав позичку під 50%, але рівень інфляції також становить 50%.У такий ситуації інфляція “ з’їсть” приріст грошей.

Ставки процента диференціюються залежно від кількох факторів.

Кредитор завжди ризикує, що позичальник не зможе заплатити борг.

Чим більшим є такий ризик, тим вищу ставку процента правитиме кредитор. Довгострокові позички даються під вищий процент, ніж короткострокові, оскільки кредитори можуть мати фінансові збитки, відмовляючись на довго від користування своїми грошима. Кредитор надасть перевагу такому розміщенню грошей, де доход не оподатковується, навіть і за менший процент. Якщо банк немає конкурента, він може призначити будь-яку високу ставку процента. Розвиток конкуренції в банківській справі, усунення монополізму сприяють гнучкості процентних ставок.

Прибуток – це винагорода, яку одержує підприємець.

Власник землі одержує ренту, працівник – заробітну плату, власник грошового капіталу – процент, а підприємець винагороджується прибутком. Це є плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, впроваджує інновації, ризикує. Виконуючи свої функції підприємець забезпечує перевищення виручки (доходу) від реалізації продукції фірми над витратами на виробництво.

Джерелом підприємницького доходу є досконалість організації виробництва та кваліфікації управління. Завдяки цьому підприємець може навіть без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво, підвищити продуктивність праці. Частка прибутку в ціні продукції збільшиться. Реалізація нових ідей у процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості товарів і послуг, появі на ринку нової продукції, збільшенню обсягів продажу, що забезпечує додатковий дохід фірмі. Підприємницький дохід включає в себе плату за ризик, який бере на себе підприємець. Економічним (або підприємницьким) ризиком називається загроза того, що підприємець матиме збитки, втратить ресурси чи одержить доходи менші, ніж ті, на які він розраховував. Але винагороду підприємець отримує, звичайно, не просто за те, що ризикує, а за те, що вміє передбачати наслідки ризику, своєчасно запобігти можливим втратам, реально оцінити найкращі варіанти проведення виробничо-торговельних операцій. Ризик, на який свідомо йде підприємець, упереджуючи всі негативні наслідки, є розумним. Це – гідна підстава для винагороди.

Прибутки, які одержують окремі підприємці, відрізняються за величиною. Їх диференціація зумовлюється різними факторами.

Чим більше коштів вкладено у виробництво, тим більші обсяги виробництва, а отже, більша і виручка від реалізації, а в ній – прибуток. Величина прибутку залежить від прибутковості, тобто від співвідношення прибутку і витрат. Прибутковість залежить від технологічних особливостей і рівня технічного розвитку виробництва. Скорочення витрат на виробництво підвищує частку прибутку в ціні продукції.

Прибуток, що обчислюється як різниця між виручкою (ціною реалізації) та витрати фірми (на виробництво і реалізацію продукції), - це балансований або бухгалтерський, прибуток. Одержати його, фірма має зробити певні виплати та відрахування. Головним чином, це – податок на прибуток, проценти за кредити, рентні платежі.

Після всіх відрахувань у фірмі залишається чистовий прибуток. Хоча він є власністю підприємця, його ніколи не використовують тільки на особисті цілі. В ринковій економіці прибуток є головним джерелом фінансування розвитку фірми.

У конкурентній економіці прибуток виконує три функції: а) розвитку виробництва, оскільки частина прибутку знову вкладається в розширення та оновлення виробництва, підготовку та перепідготовку кадрів, преміювання працівників тощо; б) стимулу виробництва, оскільки прибуток спонукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рішень у виробництві та реалізації продукту; в) орієнтира доцільного розподілу ресурсів, оскільки прибуток показує, яку галузь слід розвивати, а яку, навпаки, скорочувати як не конкурентоспроможність.

Конкуренція. Монополізм. Антимонопольне законодавство

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: