Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Методи розробки інвестиційної стратегії





Стратегічне управління інвестиційною діяльністю має цільовий характер, тобто передбачає постановку і досягнення певних цілей. Стратегічні цілі є засобом підвищення ефективності інвестиційної діяльності в довгостроковій перспективі, її координації та контролю, а також базою для прийняття управлінських рішень на всіх стадіях інвестиційного процесу.

Стратегічні цілі інвестиційної діяльності підприємства являють собою описані у формалізованому вигляді бажані параметри його стратегічної інвестиційної позиції, що дозволяють направляти цю діяльність в довгостроковій перспективі і оцінювати її результати.

 

Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності повинно відповідати певним вимогам.

1. Підпорядкованість головної мети інвестиційного менеджменту. Стратегічні цілі інвестиційної діяльності розробляються для реалізації в довгостроковій перспективі головної мети інвестиційного менеджменту - максимізації добробуту власників підприємства. Система конкретних цілей інвестиційної стратегії формується на підтримку цієї головної мети і повинна бути співмірна з нею.

2. Орієнтація на високий результат інвестиційної діяльності. Кожна із стратегічних цілей повинна носити стимулюючий характер для інвестиційних менеджерів, забезпечувати найбільш повне використання інвестиційного потенціалу підприємства.

3. Реальність (досяжність). Хоча в основі розробки стратегічних інвестиційних цілей лежить ідеальне уявлення або бажаний образ стратегічної інвестиційної позиції підприємства, їх необхідно свідомо обмежувати за критерієм реальної досяжності з урахуванням факторів зовнішнього інвестиційного середовища і внутрішнього інвестиційного потенціалу.



4. Вимірність. Кожна з формованих стратегічних інвестиційних цілей повинна бути виражена в конкретних показниках. Реалізація цієї вимоги в процесі формування стратегічних цілей дозволяє використовувати їх в системі планування (нормування) основних параметрів інвестиційної діяльності, диференціювати по окремих інтервалах стратегічного періоду, застосовувати в якості критеріїв оцінки результатів реалізації інвестиційної стратегії підприємства.

5. Однозначність трактування. Кожна із стратегічних інвестиційних цілей повинна однозначно і ясно сприйматися всіма інвестиційними менеджерами, пов'язаними з її реалізацією. Ця вимога забезпечується чітким встановленням стратегічного періоду (або окремими його інтервалами), диференціацією по різних об'єктах стратегічного управління, порівнянної системою одиниць виміру кількісних значень та іншими факторами, що забезпечують ясність сприйняття стратегічних цілей.

6. Наукова обґрунтованість. У процесі формування стратегічних інвестиційних цілей повинні бути враховані об'єктивні економічні закони, що визначають рівень інвестиційної активності підприємств та ефективність його інвестиційної діяльності; використаний сучасний методологічний апарат оцінки окремих параметрів інвестиційного процесу; визначено систему взаємозв'язків і взаємозалежності окремих цілей.

7. Підтримка. Система стратегічних інвестиційних цілей повинна бути вибудувана таким чином, щоб реалізація одних з цих цілей забезпечувала б успішну реалізацію інших. У цих цілях необхідно ранжувати всі стратегічні цілі за рівнем їх пріоритетності, підрозділяючи їх на прямі і підтримують в загальній ієрархії.

8. Гнучкість. Ця вимога визначає можливість коригування системи стратегічних інвестиційних цілей в цілому або окремих кількісних параметрів кожної з них під впливом зміни факторів зовнішнього інвестиційного середовища або параметрів внутрішнього інвестиційного потенціалу. Зовнішня гнучкість системи стратегічних цілей повинна забезпечувати мінімізацію негативного впливу окремих факторів на ефективність інвестиційної діяльності або швидку реалізацію нових інвестиційних можливостей, а внутрішня їх гнучкість - швидку маневреність у використанні інвестиційного потенціалу підприємства (в першу чергу, власних інвестиційних ресурсів).

З урахуванням розглянутих вимог організовується процес формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства. Цей процес здійснюється за такими основними етапами.

1. Ретроспективний аналіз тенденцій розвитку основних результативних показників інвестиційної діяльності в ув'язці з динамікою факторів зовнішнього інвестиційного середовища і параметрами внутрішнього інвестиційного потенціалу підприємства. Основне завдання такого аналізу полягає у виявленні закономірностей та особливостей розвитку найважливіших параметрів інвестиційної діяльності окремих об'єктів стратегічного управління підприємства та встановленні ступеня впливу на них різних зовнішніх і внутрішніх факторів.

2. Формулювання головної стратегічної мети інвестиційної діяльності підприємства. На цьому етапі раніше розглянута головна мета інвестиційного менеджменту конкретизується у певному показнику і отримує кількісне значення.

3. Визначення бажаних і можливих тенденцій розвитку окремих показників інвестиційної діяльності, що забезпечують досягнення її головної мети. У процесі цього етапу виявляються, які основні параметри розвитку інвестиційної діяльності підприємства, що забезпечують реалізацію її головної мети, можуть бути підтримані за рахунок сприятливих умов майбутньої динаміки зовнішніх та внутрішніх чинників. Це дозволяє виявити позитивний вплив розвитку зовнішнього інвестиційного середовища і внутрішнього потенціалу підприємства на забезпечення реалізації головної стратегічної мети його інвестиційної діяльності.

4. Визначення небажаних, але можливих тенденцій розвитку окремих результатів інвестиційної діяльності, що перешкоджають досягненню її головної мети. Головним завданням цього етапу є виявлення несприятливого впливу окремих зовнішніх і внутрішніх факторів в процесі їх майбутньої динаміки на реалізацію головної стратегічної мети інвестиційної діяльності підприємства. Така детермінація можливих загроз забезпечення реалізації головної мети дозволяє завчасно вжити заходів щодо нейтралізації негативного впливу окремих факторів, відобразивши їх в системі цілей розробляється інвестиційної стратегії.

5. Облік об'єктивних обмежень у досягненні бажаних параметрів стратегічної інвестиційної позиції підприємства. В основі первинних підходів формування стратегічних інвестиційних цілей лежить ідеальне уявлення або бажаний образ стратегічної інвестиційної позиції підприємства. Однак підприємство аж ніяк не вільно у виборі своїх інвестиційних цілей, відповідних його ідеальною стратегічної інвестиційної позиції. Воно може вільно обирати інвестиційну ідеологію, показник головної стратегічної мети інвестиційної мети, і навіть систему основних стратегічних позаекономічних цілей інвестиційної діяльності. Що ж стосується системи стратегічних економічних цілей цієї діяльності, вони визначаються з урахуванням об'єктивних обмежень, які не контролюються інвестиційними менеджерами підприємства.

Одним з таких об'єктивних обмежень виступає розмір підприємства. Невеликому підприємству недостатність інвестиційних ресурсів не дозволяє здійснювати диверсифіковану інвестиційну діяльність і висувати масштабні цілі інвестиційної стратегії. У зв'язку з цим, стратегічні цілі таких підприємств обмежуються зазвичай сферою реального інвестування, підлеглого завданням економічного розвитку та своєчасної реновації вибувають основних засобів і нематеріальних активів. У той же час великі підприємства можуть дозволити собі вибір позаекономічних цілей реального інвестування, цілей фінансового інвестування, диверсифікації інвестиційної діяльності в галузевому та регіональному розрізі.

Разом з тим, розмір підприємства не завжди є єдиним параметром об'єктивних обмежень, що визначають широту і глибину вибору стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Навіть найбільше підприємство не може охопити своїми стратегічними цілями всі без винятку напрями і форми інвестування з високим рівнем очікуваних результатів інвестиційної діяльності. У цьому випадку об'єктивним обмеженням виступає можливий обсяг інвестиційних ресурсів, співрозмірний потребам забезпечення операційного процесу підприємства. Це об'єктивне обмеження розглядається в концепції "критичної маси інвестицій", що отримала розвиток в останні роки. "Критична маса інвестицій" характеризує мінімальний обсяг інвестиційної діяльності, що дозволяє підприємству формувати чисту операційний прибуток. Глобалізація ринків, прискорення темпів технологічного прогресу, зниження норми віддачі капіталу обумовлюють постійне зростання "критичної маси інвестицій", що при незмінних доходах ускладнює економічний розвиток підприємств і знижує кількісні параметри стратегічних цілей їх зростання.

Важливим об'єктивним обмеженням, визначальним спрямованість стратегічних цілей інвестиційної діяльності, виступає стадія життєвого циклу, в якій знаходиться підприємство.

6. Формування системи основних стратегічних цілей інвестиційної діяльності, що забезпечують досягнення її головної мети. Визначення бажаних і небажаних тенденцій розвитку інвестиційної діяльності, а також облік об'єктивних обмежень у процесі формування стратегічної інвестиційної позиції підприємства дозволяють сформувати систему основних стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Систему цих цілей слід формулювати чітко і коротко, відображаючи кожну з них в конкретних показниках - цільових стратегічних нормативах. У якості найважливіших цільових стратегічних нормативів можуть бути встановлені:

- Темп зростання загального обсягу інвестиційної діяльності в стратегічній перспективі (загальний або середньорічний);

- Співвідношення обсягів реального і фінансового інвестування підприємства;

- Мінімально прийнятний рівень поточного інвестиційного доходу;

- Мінімально прийнятний темп приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі;

- Гранично допустимий рівень інвестиційного ризику;

- Структура капіталу підприємства, яка притягається в інвестиційних цілях (або мінімальний рівень самофінансування інвестицій).

Всі перераховані цільові нормативи прямо забезпечують реалізацію головної стратегічної мети інвестиційної діяльності підприємства.

7. Формування системи допоміжних підтримуючих цілей, що включаються в інвестиційну стратегію підприємства. Система цих цілей спрямована на забезпечення реалізації низки основних стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства і враховує специфіку цієї діяльності. Допоміжні цілі також можуть бути виражені в цільових стратегічних нормативах. У якості найважливіших з підтримують стратегічних інвестиційних цілей можуть бути встановлені:

- Передбачається рівень галузевої диверсифікації реальних або фінансових інвестицій;

- Передбачається рівень регіональної диверсифікації реальних або фінансових інвестицій;

- Співвідношення обсягів внутрішніх і зовнішніх інвестицій підприємства;

- Граничний рівень ліквідності об'єктів реального інвестування або портфеля фінансових інвестицій;

- Мінімізація рівня оподаткування інвестиційної діяльності;

- Підтримка "критичної маси інвестицій", що забезпечує стійке економічне зростання підприємства;

- Граничний рівень середньозваженої вартості формованих інвестиційних ресурсів підприємства;

- Необхідний обсяг (питома вага) інвестицій, що забезпечує рішення позаекономічних завдань розвитку підприємства.

8. Взаимоувязка всіх стратегічних цілей і побудова "дерева цілей" інвестиційної стратегії підприємства. Головна, основні й допоміжні стратегічні цілі розглядаються як єдина комплексна система і тому вимагають чіткої взаємної ув'язки з урахуванням їх пріоритетності та рангової значущості. Така ієрархічна взаємозв'язок окремих стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства забезпечується на основі "дерева цілей". В основі цього методичного прийому лежить графічне відображення взаємозв'язку і підпорядкованості різних цілей діяльності.

9. Остаточна індивідуалізація всіх стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства з урахуванням вимог їх реалізованості. На цьому етапі перевіряються коректність формування окремих цілей з урахуванням їх взаємозв'язків (взаємної узгодженості). Для забезпечення реалізованості окремих стратегічних цілей інвестиційної діяльності вони повинні бути конкретизовані по окремих інтервалах стратегічного періоду. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність представлення системи цільових стратегічних нормативів інвестиційної діяльності, а також їх зовнішня і внутрішня синхронізація у часі.

Зовнішня синхронізація передбачає узгодження у часі розроблених цільових показників інвестиційної діяльності з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також з прогнозованими змінами параметрів зовнішнього інвестиційного середовища.

Внутрішня синхронізація передбачає узгодження у часі всіх цільових стратегічних нормативів інвестиційної діяльності між собою.

Розробка стратегічних напрямків інвестиційної діяльності підприємства базується на системі цілей цієї діяльності. У процесі розробки послідовно вирішуються такі завдання:

1. Визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду.

2. Визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності.

3. Визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності.

Визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду пов'язане з дією об'єктивних зовнішніх і внутрішніх факторів.

1. Функціональна спрямованість діяльності підприємства істотно впливає на співвідношення форм реального і фінансового інвестування. Підприємства - інституціональні інвестори здійснюють свою інвестиційну діяльність переважно на ринку цінних паперів. Отже, основною формою їх довгострокової інвестиційної діяльності буде інвестування в акції, облігації, ощадні сертифікати та інші фондові інструменти. Питома вага реального інвестування у таких підприємств може коливатися лише в межах, дозволених законодавством для кожної з цих груп інвесторів.

У той же час у підприємств здійснюють виробничу діяльність, переважною формою інвестування будуть реальні вкладення (у формі капітальних вкладень). Саме ця форма інвестування дозволяє таким підприємствам розвиватися найбільш високими темпами, освоювати нові види продукції, проникати на нові товарні і регіональні ринки. Фінансові інвестиції таких підприємств пов'язані, як правило, з короткостроковими вкладеннями тимчасово вільних грошових коштів або здійснюються з метою встановлення контролю (впливу) за діяльністю окремих фірм.

2. Стадія життєвого циклу підприємства визначає потреби та можливості здійснення різних форм інвестування. Так, на стадіях "дитинства" та "юності" переважна частка здійснюваних підприємством інвестицій носить реальну форму; на стадії "ранньої зрілості" ця форма інвестицій також переважає; лише на стадії "остаточної зрілості" підприємства можуть істотно розширити питома вага фінансових інвестицій.

3. Розміри підприємства впливають на співвідношення форм реального і фінансового інвестування через можливий обсяг формування інвестиційних ресурсів. У невеликих і середніх підприємств, вільний доступ яких до позикових фінансових ресурсів обмежений, є певні складнощі у формуванні "критичної маси інвестицій", що забезпечує рентабельне розвиток операційної діяльності. У зв'язку з цим, інвестиційна діяльність невеликих і середніх виробничих підприємств сконцентрована переважно на реальному інвестуванні, тому для здійснення фінансових інвестицій у них відсутні відповідні ресурси. У той же час у великих підприємств рівень фінансової гнучкості (доступ до зовнішніх джерел фінансування) більш високий, що дає їм можливість здійснювати фінансове інвестування в більш широких масштабах.

4. Характер стратегічних змін операційної діяльності визначає різну циклічність формування та використання інвестиційних ресурсів, а відповідно і форми їх залучення в інвестиційний процес. Виділяється дві принципові характеристики стратегічних змін операційної діяльності підприємства - поступові і переривчасті зміни. Поступові стратегічні зміни характеризуються внутрішньою логікою динаміки операційної діяльності та пов'язані з відносно незначними обсягами її нарощення в розрізі окремих інтервалів стратегічного періоду. Переривчасті стратегічні зміни характеризуються істотними відхиленнями обсягів операційної діяльності від традиційного вектора зростання і здійснюються стрибкоподібно.

При поступових стратегічні зміни операційної діяльності формуються підприємством інвестиційні ресурси споживаються, як правило, в рамках кожного з інтервалів стратегічного періоду на потреби реального інвестування. У цих умовах фінансове інвестування носить короткостроковий характер використання тимчасово вільних інвестиційних ресурсів і здійснюється в невеликих обсягах. При переривчастих стратегічні зміни операційної діяльності у підприємств накопичується досить значний обсяг тимчасово невикористовуваних інвестиційних ресурсів, який може бути задіяний в процесі фінансового інвестування - як коротко, так і довгострокового.

5. Прогнозована ставка відсотка на фінансовому ринку впливає на співвідношення форм реального і фінансового інвестування підприємства через механізм формування норми чистого інвестиційного прибутку. У реальному інвестуванні зростання ставки відсотка викликає відповідне зниження норми чистого інвестиційного прибутку, тому за інших рівних умов збільшує вартість залучених інвестиційних ресурсів. У фінансовому інвестуванні спостерігається протилежна тенденція - із зростанням ставки відсотка норма чистого інвестиційного прибутку по більшості фінансових інструментів зростає.

6. Прогнозований темп інфляції впливає на співвідношення форм реального і фінансового інвестування підприємства у зв'язку з різним рівнем протиінфляційним захищеності об'єктів (інструментів) інвестування. Реальні інвестиції мають високий рівень протиінфляційним захисту, так як ціни на об'єкти реального інвестування зростають зазвичай пропорційно темпу інфляції.

У той же час рівень протівоінсрляціонноі захисту більшості фінансових інструментів інвестування дуже слабкий - в процесі інфляції знецінюється не тільки розмір очікуваної інвестиційного прибутку, але і вартість самих інструментів інвестування, що підлягають подальшого погашення. Відповідно, прогнозоване зростання темпів інфляції буде викликати підвищення частки реального інвестування, в той час як прогнозоване зниження темпів інфляції викличе активізацію фінансового інвестування підприємства.

Альтернативність стратегічного вибору форм реального і фінансового інвестування на окремих етапах стратегічного періоду може визначатися соціальними, екологічними, іміджевими та іншими інституційними факторами.

З урахуванням цих чинників співвідношення різних форм інвестування диференціюється по окремих інтервалах стратегічного періоду.

Визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності є найбільш складним завданням розробки інвестиційної стратегії. Вона вимагає поетапного підходу до прогнозування інвестиційної діяльності в ув'язці з загальною стратегією економічного розвитку підприємства.

На першому етапі досліджується доцільність галузевої концентрації або диверсифікації інвестиційної діяльності. Як правило, початкові етапи діяльності підприємства пов'язані з концентрацією її на одній галузі, найбільш добре знайомої інвесторам. При цьому концентрація пов'язана з більш високим рівнем інвестиційних ризиків.

Стратегія галузевої концентрації може бути використана лише на перших трьох стадіях життєвого циклу підприємства, тому за сприятливих обставин вона може забезпечити найбільш високі темпи виробничого розвитку або збільшення капіталу. На наступних стадіях життєвого циклу підприємства в міру задоволення потреби в продукції (товари, послуги) основного контингенту споживачів їй на зміну повинна прийти стратегія галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності.

На другому етапі досліджується доцільність різних форм галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності в рамках певної групи галузей. Такими групами можуть бути галузі сільськогосподарського виробництва, харчової промисловості, транспорту і т.п. Така галузева диверсифікація дозволяє інвестору більш широко використовувати накопичений досвід у сфері маркетингу, виробничих технологій тощо, а, отже, більшою мірою зумовлювати ефективність інвестування. Крім того, використання галузевої диверсифікації навіть у таких обмежених рамках дозволяє істотно знизити рівень інвестиційних ризиків.

Диверсифікація інвестиційної діяльності підприємства в рамках певної групи галузей пов'язана з формуванням "стратегічних зон господарювання" (таке формування здійснюється в процесі розробки загальної стратегії економічного розвитку компанії). На стратегічній зоні господарювання лежить повна відповідальність за розробку асортименту конкурентоспроможної продукції, ефективної збутової стратегії, а також забезпечує їх інвестиційної стратегії.

Разом з тим, така стратегія інвестиційної діяльності також не позбавлена ​​певних недоліків. Основний з них полягає в тому, що суміжні галузі мають, як правило, аналогічний в часі галузевий життєвий цикл, що підсилює інвестиційний ризик, особливо в традиційних галузях економіки. Крім того, продукція таких галузей схильна зазвичай впливу однакових у часі кон'юнктурних циклів, що в ще більшому ступені підсилює інвестиційний ризик в окремі несприятливі періоди. Тому використання стратегії диверсифікації інвестиційної діяльності в рамках певної групи галузей ефективне лише при сприятливому прогнозі кон'юнктури відповідних товарних ринків.

На третьому етапі досліджується доцільність різних форм диверсифікації інвестиційної діяльності в розрізі різних не пов'язаних між собою груп галузей. Необхідність використання такої стратегії визначається тим, що для багатьох великих і середніх компаній, що здійснюють свою діяльність протягом тривалого періоду, традиційно обрані галузі (окремі або в рамках певних груп), стримують темпи перспективного розвитку, отримання високої віддачі від інвестицій, а іноді зумовлює стратегічну уразливість в конкурентній боротьбі. Забезпечити нові можливості розвитку для таких підприємств може інвестування в інші альтернативні групи галузей.

Умовою здійснення такої диверсифікації інвестиційної діяльності є формування так званих "стратегічних центрів господарювання", до складу якого включаються кілька стратегічних зон господарювання. Стратегічний центр господарювання повністю формує свою інвестиційну стратегію, яка є самостійним складовим елементом інвестиційної стратегії компанії. За рахунок вибору галузей з різними стадіями життєвого циклу і з різними в часі коливаннями кон'юнктури на їхню продукцію істотно знижується рівень інвестиційних ризиків.

З галузевим вибором інвестиційної діяльності пов'язано, таким чином, дві принципові інвестиційні стратегії - конкурентна, яка спрямована на забезпечення максимізації інвестиційного прибутку в рамках однієї галузі, і портфельна, яка дозволяє максимізувати інвестиційний прибуток (при одночасному зниженні рівня інвестиційного ризику) за рахунок правильного поєднання підрозділів міжгалузевої спрямованості.

Галузева диверсифікація інвестиційної стратегії здійснюється з урахуванням попередньої оцінки прогнозованого розвитку окремих галузей (або їх груп).

Оцінка інвестиційної привабливості окремих галузей економіки здійснюється за такими основними елементами:

1. Рівень перспективності розвитку галузі оцінюється на основі таких основних показників і характеристик:

- Значимість галузі в економіці країни. Кількісну оцінку цього показника складають фактичний і прогнозований питома вага продукції галузі у валовому внутрішньому продукті країни з урахуванням здійснюваної структурної перебудови економіки;

- Стійкість галузі до економічного спаду. Рівень цієї стійкості визначається на основі аналізу співвідношення динаміки обсягу галузевого виробництва продукції та динаміки валового внутрішнього продукту країни;

- Соціальна значимість галузі. Вона характеризується чисельністю зайнятих у галузі працівників, їх питомою вагою у загальній чисельності зайнятого населення країни;

- Забезпеченість розвитку галузі власними фінансовими ресурсами. Для такої оцінки використовуються показники обсягу і питомої ваги капітальних вкладень, здійснюваних за рахунок власних фінансових ресурсів підприємств галузі; питома вага власного капіталу в загальному використовуваному його обсязі підприємствами галузі та інші;

- Ступінь державної підтримки розвитку галузі. Кількісну оцінку цього показника складають дані про обсяг державних капітальних вкладень у галузь; обсязі пільгового державного кредитування підприємств галузі; системі податкових пільг, пов'язаних з діяльністю підприємств галузі та інші.

- Стадія життєвого циклу галузі. Така оцінка здійснюється тільки по тих галузях економіки, розвиток яких здійснюється за окремими стадіями життєвого циклу (окремі галузі та підгалузі, наприклад, сільськогосподарські, не носять характеру циклічного розвитку). Відповідно до концепції життєвого циклу галузі він складається з наступних п'яти стадій: народження; зростання; розширення; зрілість; старіння.

2. Рівень середньогалузевої рентабельності діяльності підприємств галузі оцінюється на основі таких коефіцієнтів:

- Коефіцієнт рентабельності активів. Він дозволяє судити про рівень генерування прибутку активами підприємств з урахуванням галузевої специфіки їх діяльності;

- Коефіцієнт рентабельності власного капіталу. Він є пріоритетним у розглянутій системі показників даної групи, оскільки дозволяє судити про середньогалузевої нормі прибутковості інвестицій;

- Коефіцієнт рентабельності реалізації продукції. Цей показник дає уявлення про норму галузевого прибутку в складі середніх цін на її продукцію;

- Коефіцієнт рентабельності поточних витрат. Використання цього показника дає уявлення про потенційні можливості формування діапазону цін на продукцію з позицій сформованого рівня витрат на її виробництво і реалізацію.

Враховуючи високу варіабельність значень цих показників у динаміці, викликану нестабільністю економічних умов розвитку підприємств на сучасному етапі, ці показники розраховуються і вивчаються за ряд останніх років.

3. Рівень галузевих інвестиційних ризиків оцінюється на основі наступних показників:

- Коефіцієнт варіації середньогалузевого показника рентабельності власного капіталу по окремих роках аналізованого періоду. Цей коефіцієнт є традиційним вимірником рівня інвестиційного ризику в динаміці;

- Коефіцієнт варіації показників рентабельності в розрізі окремих підприємств галузі. Він характеризує внутрішньогалузевої діапазон коливань рівня фінансових (інвестиційних) ризиків;

- Рівень конкуренції в галузі. Кількісно цей показник характеризує число підприємств, що функціонують в даній галузі (у порівнянні з іншими галузями), а також число підприємств, що займають монопольне становище на ринку (за критерієм питомої ваги реалізації продукції).

- Рівень інфляційної стійкості цін на продукцію галузі. Таку оцінку можна отримати шляхом співвіднесення показників динаміки рівня цін на продукцію галузі з динамікою індексу оптових цін у цілому по країні або індексу інфляції;

- Рівень соціальної напруженості в галузі. Певною мірою про це дозволяє судити порівняння показника середнього рівня заробітної плати працівників галузі з реальним рівнем прожиткового мінімуму в країні.

На основі оцінки трьох перерахованих елементів (синтетичних оціночних характеристик) та їх рангової значущості в загальній характеристиці інвестиційної привабливості розраховуються інтегральні показники рівня інвестиційної привабливості окремих галузей економіки.

На першому етапі розраховується ранговая значимість галузей по кожному елементу їх оцінки. У процесі такої оцінки всі аналітичні показники, які використовуються для характеристики окремих елементів інвестиційної привабливості галузей, розглядаються як рівнозначні (при необхідності значимість кожного з аналітичних показників може бути диференційована на основі експертної оцінки). Ранговая значимість галузі в кожному елементу оцінки визначається як середня ранговая її значимість щодо всіх вхідних в даний елемент аналітичними показниками.

На другому етапі розрахунків на основі рангової значущості галузі по кожному елементу розраховується інтегральний ранговий показник оцінки їх інвестиційної привабливості.

Враховуючи, що окремі елементи оцінки відіграють різну роль у прийнятті інвестиційних рішень, їх значущість диференціюється експертним шляхом. Рекомендують наступну значимість окремих елементів при розрахунку інтегрального рангового показника:

- Рівень перспективності розвитку галузі - 20%;

- Рівень середньогалузевої рентабельності діяльності підприємств галузі - 65%;

- Рівень галузевих інвестиційних ризиків - 15%.

Розрахунок інтегрального рангового показника оцінки інвестиційної привабливості галузей економіки здійснюється як середньозважена величина середніх рангових показників по зазначених елементів оцінки.

На третьому етапі розрахунків на основі розрахованих інтегральних рангових показників оцінки інвестиційної привабливості окремих галузей проводиться відповідна їх угруповання. У процесі такого угрупування встановлюються:

- Пріоритетні галузі за рівнем інвестиційної привабливості;

- Галузі з високим рівнем інвестиційної привабливості;

- Галузі з середнім рівнем інвестиційної привабливості;

- Галузі з низьким рівнем інвестиційної привабливості.

Визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності пов'язано при розробці інвестиційної стратегії підприємства з двома основними умовами.

Першою умовою, визначальним необхідність такої розробки, є розмір підприємства. Переважна більшість невеликих фірм і значна частина середніх підприємств здійснюють свою діяльність у межах одного регіону. Для таких фірм можливості регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності (особливо в частині реальних інвестицій) обмежені в силу недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів і істотного ускладнення управління інвестиційної та господарською діяльністю. Принципова можливість регіональної диверсифікації можлива лише при фінансових інвестиціях, однак їх обсяг у таких підприємств невеликий, тому інвестиційні рішення можуть прийматися не в рамках розроблюваної стратегії, а при формуванні інвестиційного портфеля (на стадії тактичного управління інвестиційною діяльністю).

Другою умовою, визначальним необхідність розробки, є тривалість функціонування підприємства. На перших стадіях його життєвого циклу господарська та інвестиційна діяльність зосереджується, як правило, в рамках одного регіону, і лише в міру подальшого розвитку підприємства виникає потреба в регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності.

Основою розробки регіональної спрямованості інвестиційної діяльності є оцінка інвестиційної привабливості окремих регіонів країни. В силу стійкості багатьох регіональних факторів розвитку результати оцінки інвестиційної привабливості регіонів звичайно не схильні до різких змін і можуть бути використані при розробці інвестиційної стратегії.

Оцінка інвестиційної привабливості регіонів країни може здійснюватися за такими основними елементам.

Кожен з елементів (розглянутий як синтетичний результат оцінки) ґрунтується на розрахунку і вивченні конкретних аналітичних показників.

1. Рівень загальноекономічного розвитку регіону оцінюється на основі наступних аналітичних показників:

- Питома вага регіону у валовому внутрішньому продукті та національному доході країни;

- Обсяг виробленої промислової та сільськогосподарської продукції в регіоні в розрахунку на душу населення;

- Середній рівень доходів населення;

- Середньорічний обсяг капітальних вкладень у регіоні за ряд попередніх років.

2. Рівень розвитку інвестиційної інфраструктури в регіоні. Для характеристики цього елемента використовуються наступні основні показники:

- Число підрядних будівельних підприємств у регіоні;

- Обсяги місцевого виробництва основних будівельних матеріалів;

- Обсяг виробництва енергетичних ресурсів в регіоні (в перерахунку на електроенергію);

- Щільність залізничних шляхів сполучення і автомобільних доріг з твердим покриттям в розрахунку на 100 кв. км території;

- Наявність фондових і товарних бірж в регіоні;

- Кількість брокерських контор, що здійснюють операції на ринку цінних паперів.

3. Демографічна характеристика регіону оцінюється на основі наступних основних показників:

- Питома вага населення регіону в загальній чисельності жителів країни;

- Співвідношення міських і сільських жителів регіону;

- Питома вага працюючого населення (зайнятого на підприємствах і в організаціях усіх форм власності та здійснює індивідуальну трудову діяльність);

- Рівень кваліфікації працездатного населення.

4. Рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону можуть бути охарактеризовані такими основними показниками:

- Питома вага підприємств недержавних форм власності в загальній кількості підприємств регіону;

- Питома вага продукції підприємств недержавних форм власності в загальному обсязі промислової та сільськогосподарської продукції регіону;

- Чисельність спільних підприємств з іноземними партнерами в регіоні;

- Чисельність банківських установ (включаючи філії) в регіоні;

- Чисельність страхових компаній (включаючи їх представництва) на території регіону та інші.

5. Ступінь безпеки інвестиційної діяльності в регіоні оцінюється на основі таких показників:

- Рівень економічних злочинів у розрахунку на 100 тис. Жителів регіону;

- Питома вага незавершених будівництвом об'єктів в загальній кількості початих будівництв за останні три роки;

- Питома вага підприємств з шкідливими викидами, що перевищують гранично-допустимі норми, у загальній кількості підприємств регіону.

Методика і послідовність розрахунку інтегрального показника оцінки інвестиційної привабливості регіону аналогічні раніше розглянутим при оцінці інвестиційної привабливості галузей економіки. У процесі інтегральної оцінки може бути використана наступна значимість окремих елементів, встановлена ​​експертним шляхом:

- Рівень загальноекономічного розвитку регіону - 35%;

- Рівень розвитку інвестиційної інфраструктури в регіоні - 15%;

- Демографічна характеристика регіону - 15%;

- Рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури в регіоні - 25%;

- Ступінь безпеки інвестиційної діяльності в регіоні - 10%.

Інтегрального рангового показника оцінки інвестиційної привабливості регіонів країни визначається як середньозважена величина.

За результатами розрахунку інтегрального рангового показника оцінюється рівень інвестиційної привабливості окремих регіонів країни. У процесі такої оцінки встановлюються:

- Регіони пріоритетного рівня інвестиційної привабливості;









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.