Етапи розвитку педагогічних технологій

I етап (1920–1960 рр.) Підвищення якості викладання розглядалось як єдиний шлях, що призводить до ефективного навчання Здійснювалися спроби підвищення ефективності викладання шляхом підняття інформаційного рівня навчання при використанні засобів масової комунікації.

II етап (1960–1970 рр.) Перенесення акценту на процес навчання, що пов’язано з розвитком концепції програмованого навчання, яке вимагало суворого врахування вікових та індивідуальних відмінностей учнів. Увага до процесу навчання призвела до усвідомлення факту, що саме він визначає методику навчання та є критерієм успіху в цілому

III етап (сучасний). Розширення сфери педагогічної технології, яка претендує на провідну роль у плануванні, організації процесу навчання, в розробці методів і навчальних засобів. Характерною тенденцією розвитку сучасної педагогічної технології є використання системного аналізу в розв’язанні практичних питань, пов’язаних зі створенням та використанням навчального устаткування та технологічних засобів навчання. Головним критерієм системного аналізу на всіх рівнях (від планування навчальних засобів до впровадження їх у процесс навчання) загалом є критерій оптимальності.

§ концептуальність (передбачає опору технології на конкретну наукову концепцію або систему уявлень);

§ діагностичне визначення цілей і результативності (полягає в гарантованому досягненні цілей, ефективних результатів за оптимальних затрат для досягнення певного стандарту навчання);

§ економічність (виражає якість, яка забезпечує резерв навчального часу, оптимізацію праці педагога і досягнення запланованих результатів у найстисліші строки);

§ алгоритмізованість, проектованість, цілісність, керованість (передбачає легке відтворення конкретної технології будь-яким педагогом у будь-якому освітньому закладі).

§ загально педагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);

§ предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

§ локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

2. За провідним чинником психічного розвитку:

§ біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);

§ соціогенні (переважають соціальні чинники);

§ психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

§ антропософські (грец. anthropos – людина і sophia – мудрість) і теософські (засновані на вченнях про всезагальний абсолют, божественну сутність усіх речей);

4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:

§ асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

§ біхевіористські (англ. behavio(u)rism, відbehavio(u)r – поведінка) (за основу взято теорію научіння);

§ розвивальні (ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);

§ нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістичному програмуванні);

§ гештальттехнології (нім. Gestalt – цілісна форма, образ, структура і технологія)та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

§ авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);

§ дидактоцентристські (центровані на навчанні);

§ особистісно-орієнтовані (гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного виховання).

6. За орієнтацією на особистісні структури:

§ інформаційні (формування знань, умінь,навичок);

§ операційні (формування способів розумових дій);

§ емоційно-художні й емоційно-моральн і(формування сфери естетичних і моральних відносин);

§ технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);

§ прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

7. За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:

§ структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв'язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);

§ інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);

§ ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньому процесі використовують театралізовані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.;

§ комп'ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основівзаємодії «вчитель – комп'ютер – учень» за допомогою інформаційних, тренінгових,розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм);

§ діалогові технології (пов'язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень – учитель», «учитель – автор», «учень – автор» та ін.);

§ тренінгові технології (система діяльності щодо відпрацювання певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв'язання типових завдань у процесі навчання: тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, розв'язання управлінських задач).

§ диференційована технологія навчання та ін.

Особистісно орієнтоване навчання – навчання, у центрі якого - особистість вихованця, його самобутність, самооцінність, суб'єктивний досвід кожного спочатку розкривають, а потім узгоджують зі змістом освіти. Виокремлюють три моделі особистісно орієнтованої педагогіки: соціально-педагогічну, предметно-дидактичну та психологічну.

До особистісно орієнтованих технологій різні автори відносять сьогодні різноманітні технології, загальноприйнятої класифікації наразі нема. Серед таких технологій Вальдорфська педагогіка, методика Марії Монтессорі, система розвивального навчання та ін.

1. Поясніть сутність та зміст понять «навчання», «учіння», «виховання», «самовиховання».

2. Визначте філософські та психологічні основи процесу навчання.

3. Яке співвідношення мають процеси пізнання (навчання) та викладання?

5. Визначте та схарактеризуйте головні методи навчання.

6. Наведіть класифікацію методів навчання та поясніть такі методи, як: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, метод проблемного навчання, частково-пошуковий (евристичний), дослідницький метод.

7. Назвіть особливості словесних, практичних і наочних методів навчання.

8. Визначте структуру та компоненти процесу навчання та проаналізуйте цільовий, мотиваційний, змістовий, емоційно-вольовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний, результативно-оцінювальний.

9. Визначте основні дидактичні системи та види навчання.

10. Що таке педагогічна технологія? Визначте основні види педагогічних технологій.

11. Які існують методологічні вимоги до педагогічної технології?

12. Схарактеризуйте рівні сучасних педагогічних технологій.

1. Варій М. Й. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / М. Й. Варій, В. Л. Ортинський. Київ: Центр учбової літератури, 2009. – 376 с.

2. Кузьмінський А. І. Педагогіка: Підручник / А.І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – К.: Знання, 2007. – 447 с.

3. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 – 2021 рр.

Режим доступу: guonkh.gov.ua›content/documents/16/1517/Attaches/…

6. Психологія і педагогіка: Навчальний посібник. – 2-ге вид., виправ. – Львів: «Магнолія 2006», 2009. – 320.

7. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій / Автор-укладач Н.П. Наволокова. – Х.: Вид. Группа «Основа», 2009. – 176 с. – (Серія «Золота педагогічна скарбниця»).

Тема 13. Виховання – підготовка до дорослого життя.

Тема 14. Управління та самоуправління навчальною діяльністю

Мета: формування знань щодо сутності процесу виховання, основних його моделей та концепцій, структури змісту виховання, основних принципів та функцій управління освітніми системами. Розвивати уміння застосовувати основні підходи щодо виявлення якості знань, умінь та навичок за допомогою відповідних методів їх діагностики.

1. Сутність виховання. Основні концепції та моделі виховання.

2. Формування системи цінностей як зміст виховного процесу. Структура змісту виховання.

3. Поняття принципів та функції управління освітніми системами.

4. Ознаки якості знань, умінь і навичок та їх діагностика.

1. СУТНІСТЬ ВИХОВАННЯ. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА МОДЕЛІ ВИХОВАННЯ.

Виховання – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання та виховання у процесі навчання.

Виховання відбувається у процесі навчання та в спеціальній виховній роботі з учнями в поза навчальний час у навчальному закладі та за її межами.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфіка виховання полягає передусім у його цілеспрямованості.

Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Об'єктивними чинниками є особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема, перебудова економіки на ринкових засадах, особливості розвитку соціальної сфери, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки, розширення сфери спілкування з іноземними громадянами, вплив природного середовища.

До суб'єктивних чинників належать соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів, цілеспрямована діяльність засобів масової інформації, закладів культури, позашкільних установ, церкви.

§ взаємозв'язок, взаємодоповнюваність процесів виховання, самовиховання і перевиховання;

§ багатофакторність різноманітних виховних впливів (батьки, друзі, навколишнє середовище, засоби масової інформації тощо);

§ латентний (прихований) характер результатів виховання;

§ концентризм формування якостей особистості з урахуванням індивідуальних, психічних і вікових можливостей;

§ різноманітність форм, методів і прийомів виховання;

§ специфіка й труднощі оцінювання поведінки та якостей особистості у зв'язку з неточністю методів діагностики виховання.

§ багатогранність завдань і різноманітність змісту;

§ залежить від специфіки професійних завдань і необхідність формування громадянина - патріота України;

1. Прагматизм, неопрагматизм (грец. prahma – дія, діяння) – суб'єктивно-ідеалістичне вчення, за яким цінність понять, суджень, інших знань про об'єкти навколишньої дійсності визначаються практичними для людини наслідками дій, що базуються на цих знаннях.

2. Неопозитивізм (лат. positivus – умовний, позитивний) ігнорує світоглядні аспекти наукових знань, підносить до принципу плоский емпіризм (грец. еmperia –досвід) – напрям у теорії пізнання, який на противагу раціоналізмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання життєвий досвід, применшує роль логічного аналізу і теоретичних узагальнень.

3. Екзистенціалізм (лат. еxistentia – існування) – суб'єктивно-ідеалістична філософська течія. Апологети цієї концепції протиставляють людині суспільство як щось вороже, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.

4. Неотомізм є філософською доктриною католицизму, яку започаткував у XIX ст. італійський релігійний діяч Фома Аквінський (1226 – 1274). Звідси назва – томізм (Фома – Тотаз). Зусиллями Ватикану з середини XIX ст. томізм відроджено у формі неотомізму. Неотомізм як католицька філософія претендує на теоретичне осмислення проблем освіти і виховання від імені всього християнства.

5. Монархічно-релігійна концепція була провідною у царській Росії та й інших державах з монархічним устроєм. У її основі лежать три постулати: служіння Церкві, Монархові і Вітчизні. Тому вся система виховання спрямовується на формування у громадян морально-духовних якостей, які б відповідали таким вимогам: слухняність, покора, сумирність, готовність принести себе в жертву Богові, Царю і Вітчизні.

Монархічно-релігійна концепція не сприяла розвитку демократизму, гальмувала формування вільної особистості, насаджувала тоталітаризм.

6. Тоталітирно-класово-партійна концепція лежить в основі організації суспільного життя громадян у тоталітарних державах (колишні Радянський Союз, фашистська Німеччина, Іспанія доби франкізму, сучасна Північна Корея та ін.). На її основі утверджувалася класово-партійна мораль без опори на загальнолюдські морально-духовні цінності, без урахування національних особливостей, природи людини.

7. Концепція національно-демократичного виховання. Ця концепція якнайповніше відповідає природі людини, її прагненню до вільного розвитку і повноцінного життя. В її основі лежать такі постулати: оволодіння загальнолюдськими морально-духовними цінностями, збереження і розвиток духовних надбань свого народу, поважне ставлення до інших народів, визнання влади законів, демократизм суспільно-громадських відносин, створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості з урахуванням її можливостей, інтересів і потреб.

У цілому у XX ст. сформувалося кілька виховних ідеалів:

1) сягає в традиції дуалізму – боротьби Добра і Зла;

2) метою виховання передбачає волю, характер, інтелект;

3) заперечує релятивність Добра і Зла, бо ці поняття є абсолютними.

Основна ознака виховного процесу – розвиток чутливої емоційно-почуттєвої сфери.

1) розвинувся під впливом дарвінізму, матеріалізму і психоаналізу;

2) метою виховання є особисте самозадоволення;

3) вирішальними чинниками у вихованні є соціальний вплив.

Основні ознаки виховного процесу – невтручання, реалізація особистістю власного права вибору.

1) сягає до традиції деспотичних тиранів, які тримали в страху своїх підлеглих;

2) метою виховання е становлення дисциплінованого виконавця;

3) стиль стосунків є нерівноправним, менторським.

Основні ознаки виховного процесу – спільна відповідальність за вчинки окремих людей, невизнання інакомислення.

1) сягає до традиції захисників прав людини, які обстоювали неповторність особистості;

2) метою виховання є пошук власної особистісної моделі на основі культивування «методу проб і помилок»;

3) стиль стосунків є рівноправним і фамільярним.

Основні ознаки виховного процесу – незалежна самореалізація, саморозвиток.

2. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ ЯК ЗМІСТ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ. СТРУКТУРА ЗМІСТУ ВИХОВАННЯ.

Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату і корекції.

Мета виховання: формування моральних якостей особистості (чесність, правдивість, доброта, відповідальність, прагнення до визнання тощо).

Структура процесу виховання, спрямованого на формування особистості, охоплює свідомість особистості, емоційно-почуттєву сферу, навички та звички поведінки.

Процес виховання – динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми й зовнішніми.

Система актуальних виховних завдань розкривається через конкретні характеристики основних напрямів виховання.

Національне виховання – історично зумовлена і створена в народі сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності молодого покоління, у процесі якої засвоюють духовну і матеріальну культуру нації, формується національна свідомість і досягають духовної єдності поколінь.

Розумове виховання – цілеспрямоване й систематичне управління розвитком розуму і пізнавальних здібностей через пробудження зацікавлення та інтелектуальної діяльності, озброєння знаннями, методами їх набуття і використання на практиці, розвиток культури розумової праці.

Моральне виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, спрямована на формування у студентів стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності. У письмовій традиції людства основні постулати моральної поведінки людини представлено в Біблії та Корані.

Естетичне виховання – цілеспрямоване формування естетичних смаків та ідеалів особистості, розвиток її здібностей естетичного сприймання явищ дійсності і предметів мистецтва, а також до самостійної творчості в галузі мистецтва.

Фізичне виховання – цілеспрямоване й систематичне управління формуванням фізичного і психічного здоров'я особистості.

Трудове виховання – цілеспрямований процес формування творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря своєї Батьківщини і під впливом соціального середовища, і в процесі трудового навчання, спрямованого на вироблення відповідних навичок та вмінь професійної майстерності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин, гордості за свою професію.

Екологічне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування у студентів екологічної культури.

Економічне виховання спрямоване на вироблення у студентів економічного мислення, бережливого ставлення до індивідуальної, колективної і суспільної власності, умінь застосовувати здобуті економічні знання у повсякденному житті та діяльності.

Правове виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, правоохоронних органів, спрямована на формування у студентів правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки.

Антинаркогенне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування у молоді несприйнятливості до наркогенних речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків), подолання звичок до вживання цих речовин у тих молодих людей, яким вони притаманні.

Види виховання за принципом змістового різноманіття виховних цілей і способів їх досягнення:

§ виховання в дитячих, юнацьких організаціях і в спеціалізованих освітніх установах (дитячих будинках, школах-інтернатах).

3. ПОНЯТТЯ ПРИНЦИПІВ ТА ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ ОСВІТНІМИ СИСТЕМАМИ

Принцип – це основне, вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки ідеології тощо.

Загальні принципи управління освітніми системами:

· раціональне поєднання централізації і децентралізації;

· єдності колегіальності з персональною відповідальністю;

· оперативності, конкретності і діловитості;

Під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію в сфері управління.

за належністю до сфер діяльності - спеціальні, а за етапами управління – загальні. Загальні функції управління властиві будь-якому об’єкту управління, а спеціальні – це посадові функціональні обов’язки педагогічних працівників (директора, його заступників, класного керівника, педагога-організатора і ін.)

Виділяють такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз.

4. ОЗНАКИ ЯКОСТІ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК ТА ЇХ ДІАГНОСТИКА.

Контроль знань у педагогічній літературі називають своєрідним методом навчання, що виконує різноманітні функції, серед яких:

1. Навчальна функція полягає, у забезпеченні зворотного зв'язку як передумови підтримання дієвості й ефективності процесу навчання.

2. Діагностuчна функція аналізу й оцінки знань, умінь та навичок передбачає виявлення прогалин у знаннях учнів, процес учіння має форму концентричної спіралі.

3.Стимулююча функція аналізу й оцінки навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляється у бажанні кожної особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної.

5. Контролююча (учитель отримує зворотній зв'язок, визначає, як узагалі засвоюється навчальний матеріал,чи оптимально підібрані форми, методи й прийоми навчання).

6. Розвиваюча – в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння І узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність, мовлення, пам'ять, уява, увага;

7. Оцінювальна – об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;

8. Управлінська – на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.

А.М. Алексюк і Ю.К. Бабанський пропонують дотримуватися таких принципів контролю:

· індивідуальності (за стилем і формами) перевірки й оцінки знань, навичок і вмінь;

· систематичності і регулярності перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій;

· всеосяжності, що передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання;

· диференційованості контролю та оцінювання;

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: