Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство





 

Щоб запобігти негативним проявам, Кримінальний кодекс України встановив покарання підприємцям, які вдаються до таких зловживань.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається по­збавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійс­нювати певну діяльність протягом п'яти років. Суб'єктами прихованого банкрутства є засновники підприємства, власники, посадові особи. Мотивація дій:

· надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фі­нансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи;

· спроба одержати банківський кредит для покриття фінансо­вої заборгованості або для привласнення одержаних коштів з на­ступною ліквідацією підприємства;

· прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво то­варів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.

Фіктивне банкрутство полягає в явно неправдивій заяві громадянина-засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспромо­жність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом, карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбав­ленням права здійснювати відповідну діяльність до 5 років.

Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до трьох років з конфіскацією майна. Великий матеріальний збиток — це збиток, який в 50 і більше разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток ви­никає через неповернення боргів, несплату відсотків та податків. Мотивація дій:



· порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;

· приховання незаконного витрачання коштів;

· ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з ме­тою зміни форми власності;

· уведення в оману незалежного аудитора з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банк­рутство введено положення про відповідальність за умисне банк­рутство. Умисне банкрутство -це свідоме доведення суб'єк­та підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежна виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кре­диторів.

Умисне доведення до банкрутства, коли це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або таким, що їх за­хищає закон, правам та інтересам кредиторів - карається штра­фом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5 років. Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

 

ТЕСТИ

 

1. Справа про банкрутство підприємства може бути порушена, якщо:

1)надійшла письмова заява будь-кого з кредиторів боржника;

2)надійшла письмова заява потенційного санатора;

3)надійшла письмова заява боржника стосовно його фінансової не­
спроможності або загрози такої неспроможності;

4)боржник не визнає претензії про відшкодування заборгованості;

5)боржник не повернув банківський кредит в обумовлений термін.

2. До боржника арбітражний суд може:

1) застосувати реорганізаційні (санаційні) процедури;

2) здійснити ліквідаційні процедури;

3) укласти мирову угоду;

4) внести його до реєстру неплатоспроможних підприємств;

5) оголосити підприємство неплатоспроможним.

3. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціа­тиви із заявою про порушення справи про своє банкрутство у та­ких випадках:

1) якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до
неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;

2) якщо податкові органи припинили операції за всіма банківськими
рахунками боржника;

3) якщо в разі його ліквідації не у зв'язку з процедурою банкрутства він
не має можливості задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному

обсязі;

4) після того як розрахунковий документ щодо стягнення заборгованості
з боржника вміщено в картотеку;

5) за наявності ефективної концепції санації та відсутності необхідного
часу для ЇЇ реалізації.

4. На першому етапі ліквідації підприємства:

1) воно знімається з податкового обліку;

2) складається ліквідаційний баланс;

3) задовольняються претензії кредиторів;

4) приймається рішення уповноваженим органом про ліквідацію під­
приємства;

5) створюється ліквідаційна комісія.

5. Примусова ліквідація підприємства здійснюється:

1) коли його визнано банкрутом;

2) коли протягом одного місяця підприємство не погасило визнані ним
претензійні вимоги;

3) якщо на ухвалу суду будуть визнані недійсними установчі документи
й рішення про створення підприємства;

4) якщо його борги перевищують вартість активів;

5) якщо його занесено до реєстру неплатоспроможних підприємств.

6. Разом із заявою про зняття з податкового обліку підприємства, яке ліквідується, до податкового органу слід подати:

1) копію рішення власника чи іншого уповноваженого органу про ліквідацію підприємства;

2) копію документа про створення ліквідаційної комісії;

3) підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової
інформації оголошення про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності;

4) свідоцтво про державну реєстрацію;

5) список усіх кредиторів та дебіторів.

7. Призначена арбітражним судом лїквідаг\ійна комісія має такі фун­кції:

1) управляє майном банкрута;

2) відшукує санаторів;

3) вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості;

4) здійснює інвентаризацію, оцінювання та реалізацію майна банкрута;

5) затверджує ліквідаційний баланс підприємства.

8. З моменту визнання боржника банкрутом виконуються такі дії:

1) припиняється підприємницька діяльність банкрута;

2) ухвалюється постанова про реорганізацію (ліквідацію) юридичної
особи — боржника;

3) приймається ухвала про санацію підприємства;

4) вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань
банкрута;

5) припиняється нарахування пені та відсотків на всі види боргових зо­
бов'язань банкрута.

9. У разі банкрутства підприємства в першочерговому порядку відшкод овують ся:

1) вимоги щодо платежів до бюджету;

2) вимоги кредиторів, забезпечені заставою;

3) витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбіт­
ражному суді;

4) вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

5) зобов'язання перед працівниками пІдприємства-банкрута.

10. Ліквідаційний баланс підприємства в ході провадження справи про банкрутство затверджується:

1) комітетом кредиторів;

2) ліквідаційною комісією;

3) податковим органом;

4) арбітражним судом;

5) зборами засновників підприємства.

 

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Закон України „Про банкрутство” від 14 травня 1992 р. № 2343 – XII.

2. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 липня 1999 року № 784 - XIV.

3. Антикризисное управление: Учеб пособие для студ. техн. вузов / В.Г. Крыжановский, В.И. Лапенко, В.И. Лютер и др.; Э.С. Минаев, В.П. Панагушин (ред.); Московский гос. авиационный ин-т (технический ун-т).– М.,1998.– 432 с.

4. Антикризисное управление от банкротства – к финансовому оздоровлению / Г.П. Иванов, С.Г. Беляев, В.И. Кошкин и др.; Г.П. Иванов (ред.). –М.: Закон и право, ЮНИТИ,1995.– 317с.

5. Антикризисное управление: Учеб пособие для студ. вузов, обуч. по экон. спец./ Э.М. Коротков, А.А. Беляев, Д.В. Валовой и др.; Э. М. Коротков (ред.); Государственный ун-т управления. – М.: Инфра – М, 2000. – 432 с. – (Высшее образование).

6. Антикризисный менеджмент / А.Г. Грязнова (ред.); Ассоциация авторов и издателей «Тандем». – М.: ЭКМОС, 1999. – 368 с.

7. Астахов В.П. Анализ финансовой устойчивости фирмы и процедуры, связанные с банкротством. – М.: Изд-во «Ось – 89», 1995. – 80 с.

8. Бляхман Л.С. Основы функционального и антикризисного менеджмента: Учеб пособие для студ. вузов, обуч. по экон. спец. – С.Пб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. – 380 с.

9. Булеев И.П., Брюховецкая Н.Е. Антикризисное управление предприятием / НАН Украины, Институт экономики промышлености. – Донецк, 1999. – 178 с.

10. Василик С. Оценка эффективности деятельности предприятия // Бизнес – Информ. – 1997. - № 21. – С. 69-71.

11. Волынский Г. Не6платежи и сокращение инвестиций // Бизнес – Информ. – 1997. - № 6. – С. 23-26.

12. Гаврилов В.А., Беленьская В.Н. Методика оценки финансового положения предприятия в условиях рынка. – С.-Пб.: Консультации, аудит, посреднечество, 1992. – 34 с.

13. Гуц Д.О. Банкротство – инструмент исполнения денежных обязательств: Практическое пособие. – М.: Приор, Экспертное бюро, 1998. – 112 с.

14. Ефимова О.В. Как анализировать финансовое положение предприятия. – М.: Интел-Синтез, 1994. – 118 с.

15. Забродский В.А., Кизим Н.А. Диагностика финансовой устойчивости функционирования производственно-экономических систем. – Х.: Бизнес Информ, 2000. – 106 с.

16. Иванов Г.П., Семенихин А.И. Банкротство: причины и последствия // Финансы. – 1992. – № 2. – С. 30-36.

17. Игнатова Е.А., Прокофьева Л.Я. Рейтинговая оценка надежности партнера // Деньги и кредит. – 1992. - № 2. – С. 44.

18. Кизим Н.А., Лю Ли. Оценка и финансовый анализ деятельности предприятия. – Х.: Бизнес Информ, 2000. – 92 с.

19. Козак В.Г., Козак Г.Я. Аналіз фінансового стану акціонерного товариства. – К.: Аграрна наука., 2000. – 172 с.

20. Копилюк О.І., Штангрет А.М. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 168 с.

21. А.М. Поддєрьорін та ін. Фінанси підприємства: Підр. 4-тє вид., доп. та перероб. – К.: КНЕУ, 2002. – 460 с.

22. С.Ф. Покропивний Економіка підприємства: Підр. Вид. 2-гє, доп. та перероб. – К.: КНЕУ, 2002. – 528 с.

23. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.

24. Терещенко О. Государственное содействие реструктуризации и санации предприятий // Экономика Украины. – 1998. – №2. – С. 27-34.

25. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с.

26. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрямки. Федоров В.М., Опарін В.М., Льовочкін С. Монографія К.: КНЕУ -2003, 387 с.

Додаткова:

27. Козлов С.Ю. и др. Создание, реорганизация и ликвидация предприятий: Правовое регулирование. Бухгалтерский учет при реорганизации и ликвидации предприятий / С.Ю. Козлов, В.И. Валетов. – М.: Современная экономика и право, 1999. – 139 с.

28. Контролинг как инструмент управления предприятием / Е.А. Ананькина, С.В. Данилочкин, Н.Г. Данилочкина и др.; Под ред. Н.Г. Данилочкиной. – М.: Аудит, ЮНИТИ, - 1998. – 270 с.

29. Копилюк О.І., Штангрет А.М. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 168с.

30. Кравцова Т.Н. Диагностика банкротства предприятий / Сумской гос. аграрный ун-т. – Сумы: Университетсткая книга, 1998 – 26 с.

31. Методические и организационные аспекты анализа и прогнозирования финансового состояния промышленных предприятий / Е.В. Кулиш, В.А. Телюк, Л.Е. Линницкая, Ю.В. Гончаров; НАН Украины, Институту экономики промышленности. – Донецк, 1998. – 71 с.

32. Орлов А.К. Банкротство предприятий – оздоровление или разрушение экономики? // Проблемы прогнозирования. – 1995. - № 5. – С. 76 – 83.

33. Посылкина О. Проблемы банкротства предприятий // Бизнесинформ. – 1998. - № 6. – С. 30.

34. Проблемы формирования антикризисной политики и механизма банкротства предприятий: Сб. науч. тр. / В.Н. Амитан (отв. ред.); НАН Украины, Институт Экономики промышленности. – Донецк, 1998. – 387 с.

35. Пыжинский Я. И. Прогнозирование финансового состояния предприятия на перспективу и учет возможности банкротства / НАН Украины, Институт экономики промышленности. – Донецк, 1997. – 20 с.

36. Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник для студ. Екон. Спец. вузів. – Луцьк.: Вежа, 1999. – 254 с.

37. Справочник кризисного управляющего / Э.А. Уткин, Е.Л. Драчева, А.В. Зверев и др.; Ассоциация авторов и издателей «Тандем». – М.: ЭКМОС, 1998. – 432 с.

38. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой / Под ред. А.П. Градова, Б.И. Кузина. – С.-Пб.: Спец. лит-ра, 1996. – 512 с.

39. Сухарев П.Н. и др. Анализ финансовой деятельности неплатеже-способного предприятия: Учебное пособие / П.Н. Сухарев, Л.А. Коллэ, Е.А. Назаренко; Донецкий гос. ун-т экономики и торговли. Кафедра контроля и анализа хозяйственной деятельности. – Донецк, 998. – 84 с.

40. Теория и практика антикризисного управления / Г.З. Базаров, С.Г. Беляев, Л.П. Белых и др. Под ред. С.Г. Беляева и В.И. Кошкина. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996. – 469 с.

41. Унковская Т. Е. Финансовое равновесие предприятия. – К.: Генеза, 1997.

42. Финансовое положение предприятий (оценка, анализ, планирование) / А.В. Чупис, О.Л. Кашенко и др.; Сумской гос. аграрный ун-т. – Сумы: Университетская книга, 1998. – 331 с.

43. Финансовый анализ деятельности фирмы. – М.: Крокус Интернешнл, 1992. – 240 с.

44. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА –М, 1996. – 176 с.

 

ГОЛОСАРІЙ

Ажіо— відхилення ринкового курсу цінних паперів від їх номінальної вартості в бік перевищення. Визнача­ється у процентах до номіналу. На противагу ажіо розглядають дизажіо.

Альтернативна санація— форма фінансової санації з допомогою влас­ників підприємства, за якої акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінаці­єю чи консолідацією своїх корпора­тивних прав, з одного боку, та здійс­ненням безповоротної фінансової до­помоги підприємству — з Іншого. Перед власниками постає проблема вибору: або вони роблять цільові вне­ски для погашення непокритих збит­ків підприємства і зберігають належ­ну їм частку (в абсолютному і від­носному розмірах) номінальної вар­тості статутного фонду, або погоджу­ються на зниження номінальної вар­тості своїх корпоративних прав, уни­каючи будь-яких доплат.

Андеррайтери— фінансові посеред­ники, професійні торгівці цінними паперами, до послуг яких вдаються емітенти корпоративних чи боргових прав, щоб швидко та ефективно роз­містити цінні папери (акції, облігації). Посередники можуть взяти на себе зобов'язання з розміщення всієї емісії або ЇЇ частини. При цьому емітенту надається гарантія розміщення емісії.

Арбітражний керуючий— розпоря­дник майна, керуючий санацією, лік­відатор — фізична особа, яка має лі­цензію, видану в установленому зако­нодавством порядку, і діє на підставі ухвали арбітражного суду. Одна і та сама особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпоряд­ника майна, керуючого санацією, лік­відатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Аудит— незалежна експертиза пуб­лічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фі­нансово-господарської діяльності су­б'єкта господарювання, яка має на меті визначити достовірність його звітності, з'ясувати повноту обліку й відповідність чинному законодавству, сформувати висновки щодо реального фінансового стану цього суб'єкта.

Балансова (залишкова) вартість основних фондів— первісна вар­тість основних засобів за відрахуван­ням їх зносу.

Банківські консорціуми— тимча­сові об'єднання банків, які створюю­ться для координації дій під час ви­конання різного родубанківських операцій або для кредитування однієї, але великої та ризикованої угоди і за­сновуються банками на паритетних засадах. Банківські консорціуми для

надання санаційних кредитів можуть створюватися з метою об'єднання кре­дитних ресурсів, диверсифікації кре­дитного ризику, підтримання ліквід­ності балансу банку.

Банкрутство— пов'язана з недоста­тністю активів у ліквідній формі не­спроможність юридичної особи задо­вольнити в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредито­рів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. Згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» справа про банкрутство порушу­ється арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до борж­ника становлять разом не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені протягом трьох місяців після визначеного для їх погашення строку.

Банкрутство приховане— навмис­не приховування факту стійкої фінан­сової неспроможності поданням не­достовірних даних кредиторам, дер­жавним органам та Іншим зацікавле­ним особам. Має на меті одержання кредиту, вигідного державного за­мовлення і т. ін. Якщо приховуван­ня банкрутства завдало матеріальних збитків кредиторам чи державі, то винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Банкрутство умисне— це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової не­платоспроможності, до якого з кори­сливих мотивів вдається власник або посадова особа підприємства, вжива­ючи протиправних заходів або не ви­конуючи чи неналежно виконуючи свої службові обов'язки і яке істотно зашкоджує державним або громадсь­ким інтересам чи законним правам власників та кредиторів. Винні в до­веденні до банкрутства особи караю­ться згідно з Кримінальним кодексом України.

Банкрутство фіктивне— явно не­правдива заява громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи цього підпри­ємства про фінансову неспромож­ність виконати зобов'язання перед кредиторами та бюджетом. Такі дії мають на меті: порушити справу про банкрутство чи санацію підприємства в рамках провадження справи про банкрутство; приховати незаконне ви­трачання коштів; ліквідацію, реорга­нізацію чи приватизацію підприємст­ва з метою зміни форми власності; увести в оману незалежного аудитора з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан під­приємства. Якщо факт фіктивного банкрутства завдав матеріальних зби­тків кредиторам чи державі, то винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Безнадійна заборгованість— забор­гованість, яка відповідає одній з на­ведених далі ознак:

• заборгованість за зобов'язаннями, щодо якої минув строк позовної дав­ності;

• заборгованість, яка лишилася непогашеною за браком майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банк­рутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;

• заборгованість, яка лишилася непо­гашеною через нестачу коштів, одер­жаних від продажу на відкритих аук­ціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого в заставу як забезпечення зазначеної заборго­ваності, за умови, що інші юридичні дії кредитора стосовно примусового стягнення іншого майна позичальни­ка не привели до повного покриття заборгованості.

Бенчмаркінг— метод контролінгу, який полягає в перманентному, безпе­рервному порівнянні товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджуваного підприємства (структурного підрозді­лу) з аналогічними показниками інших підприємств чи структурних підрозділів. Основна мета бенчмаркінгу поля­гає у виявленні негативних відхилень у значенні порівнюваних показників, причин таких відхилень та розробці пропозицій щодо їх ліквідації.

Вартість бізнесу— це вартість дію­чого підприємства або вартість ста відсотків корпоративних прав у діло­вому підприємстві.

Виокремлення підприємств— фор­ма реорганізації, за якої на базі існу­ючого суб'єкта господарювання чи його структурної одиниці створюєть­ся нове підприємство. У разі виокре­млення з підприємства одного чи кількох нових підприємств до кожно­го з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних час­тинах майнові права і обов'язки реор­ганізованого підприємства. Частина його активів і пасивів передається правонаступнику або кільком право­наступникам, які створюються внас­лідок реорганізації. Підприємство, що реорганізується, продовжує свою фі­нансово-господарську діяльність. Во­но не втрачає статусу юридичної осо­би, а лише вносить зміни до уста­новчих документів згідно з чинним законодавством. Коли йдеться про виокремлення, нова юридична особа (особи) створюється з використанням лише частини майна, належного ре­організованому підприємству. Решта стає базою для продовження його го­сподарської діяльності.

Власний капітал— це підсумок першого розділу пасиву балансу. Він відбиває частку активів (майна) під­приємства, яка фінансується за раху­нок внесків держателів корпоратив­них прав та власних коштів суб'єкта господарювання. Головними йогоскладовими є статутний фонд, додат­ковий капітал, резервні фонди й при­буток. Показник власного капіталу є одним із індикаторів кредитоспроможності підприємства, основою для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стій­кості та стабільності.

Гудвіл— ділова репутація підприєм­ства, нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ба­лансовою вартістю активів підприєм­ства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу. Гуд­віл виникає завдяки застосуванню ра­ціональних управлінських заходів, домінуючій позиції на ринку, новим технологіям тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховує­ться у визначенні валових витрат під­приємства.

Деномінація акцій— зменшення номінальної вартості акцій акціонер­ного товариства, що має на меті при­вести у відповідність номінальну вар­тість випущених в обіг акцій з роз­міром статутного фонду у разі його зменшення. Деномінація може здійс­нюватися подрібненням акцій або їх консолідацією.

Державний орган з питань банк­рутства— державний орган України, до відання якого належить відповідна проблематика. Сприяє створенню ор­ганізаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації про­цедур відновлення платоспроможнос­ті боржника або визнання його банк­рутом. Ліцензує діяльність фізичних осіб, які виконують функції арбітра­жних керуючих (розпорядників май­на, керуючих санацією, ліквідаторів).

Дизажіо— відхилення ринкового курсу цінних паперів від їх номіналь­ної вартості в бік зменшення.

Дисконтування— процес приведен­ня майбутньої вартості грошей (грошових надходжень) до їх теперішньої вартості. Процес дисконтування може здійснюватися за простими чи скла­деними процентами.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника— це процедура лікві­дації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими ор­ганами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками відповідного підприємства та креди­торами І під контролем кредиторів.

Додатковий капітал— це сума при­росту майна підприємства, яка виник­ла в результаті переоцінювання (інде­ксації), безоплатно одержаних мате­ріальних цінностей та від емісійного доходу. Згідно з національними стан­дартами бухгалтерського обліку до­датковий капітал поділяється на «До­датковий вкладений капітал» та «Ін­ший додатковий капітал».

Експертне оцінювання майна –визначення оцінної вартості майна підприємства експертом згідно з до­говором із замовником.

Емісійний дохід— сума перевищен­ня доходів, отриманих від емісії (ви­пуску) власних акцій та інших корпо­ративних прав над номіналом таких акцій (Інших корпоративних прав). Тобто це різниця між курсом емісії і номінальним курсом акцій. Емісійний дохід є одним із джерел формування додаткового капіталу підприємства.

Емісія акцій або облігацій підпри­ємств— сукупність дій емітента що­до здійснення передплати на акції або продажу облігацій.

Застава— засіб забезпечення вико­нання зобов'язання, своєрідна майно­ва гарантія Його виконання в обумов­леному обсязі й у визначені умовами договору застави терміни. Для офор­млення застави складається документ, в якому фіксуються вид зобов'язання (грошовий, майновий, іпотечний то­що), Його розмір, терміни та порядок одержання. Заставне зобов'язання ви­дається кредиторові, щоб підтвердити його право на отримання належної суми коштів у разі невиконання пого­джених умов.

Зворотний лізинг— господарська операція, яка передбачає продаж ос­новних фондів з одночасним зворот­ним отриманням таких основних фон­дів в оперативний або фінансовий лі­зинг.

Злиття підприємств— форма реор­ганізації суб'єктів господарювання, що полягає в об'єднанні підприємства (кількох підприємств), яке перебуває у фінансовій кризі, з іншим фінансово стійким підприємством (кількома під­приємствами). У разі злиття підпри­ємств усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, який виник в ре­зультаті злиття. Бухгалтерські балан­си підприємств консолідуються. Під час реорганізації злиттям активи і па­сиви підприємств, що реорганізують­ся, в повному обсязі передаються підприємству-правонаступнику, а під­приємства, які злилися, припиняють свою господарську діяльність і втра­чають юридичний статус.

Золоте правило балансу— принцип фінансування підприємств, який ви­магає не лише паралельності строків фінансування та інвестування, а й до­тримання певних співвідношень між окремими статтями пасивів і активів. Це правило передбачає виконання двох умов:

а) основні засоби мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик;

б) довгострокові капіталовкладення мають фінансуватися за рахунок кош­тів, мобілізованих на довгостроковий період, тобто довгострокові пасиви мають використовуватися не лише

для фінансування основних фондів, а й для довгострокових оборотних ак­тивів.

Золоте правило фінансування— називають також золотим банківсь­ким правилом, або правилом узго­дженості строків. Воно вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансо­ві ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фі­нансові інвестиції. Це означає, що фі­нансовий капітал має бути мобілізо­ваний на строк, не менший від того, на який відповідний капітал заморо­жується в активах підприємства, тоб­то в об'єктах основних та оборотних засобів. Дотримання вимог золотого правила фінансування забезпечує під­приємству стабільну ліквідність і пла­тоспроможність.

Інноваційний проект— комплекс взаємозв'язаних заходів інвестицій­ного характеру, спрямованих на ко­мерційне застосування науково-тех­нічних розробок, освоєння нових ви­дів продукції, послуг, упровадження новітніх технологій. Проект оформ­ляється згідно з вимогами Держав­ного Інноваційного фонду у вигляді формалізованого опису і включає техніко-економічне обґрунтування й біз­нес-план.

Комітет кредиторів— робочий ор­ган зборів кредиторів боржника під час провадження справи про банкрут­ство. Комітет кредиторів обирається зборами кредиторів у складі не більш як семи осіб. До компетенції комітету належать такі питання: скликання зборів кредиторів; підготовка та укла­дання мирової угоди; звернення до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, призначення та припинення повноважень арбітра­жного керуючого та ряд інших.

Конверсія акцій— об'єднання кіль­кох акцій в одну (або обмін за встано­вленим співвідношенням однієї кіль­кості акцій на іншу), яке має на меті привести у відповідність номінальну вартість випущених в обіг акцій з розміром статутного фонду в разі йо­го зменшення. Наприклад, конверсія акцій у співвідношенні 4 : 3 означає, що кожні чотири акції можна обміня­ти на три акції нової емісії.

Контрольний пакет корпоративних прав— кількість корпоративних прав (акцій, часток), яка забезпечує їх власникові право здійснювати факти­чний контроль над діяльністю під­приємства. У разі високої концентра­ції статутного капіталу контрольний пакет становить не менш як 50% за­гальної його суми плюс одна акція. За широкої диверсифікації контрольний пакет може охоплювати 20—30% но­мінальної вартості всіх корпоратив­них прав.

Корпоративні права— право влас­ності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибу­тку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації згід­но з чинним законодавством.

Кредитний ризик— ризик несплати позичальником основного боргу і від­сотків за ним.

Кредитор — юридична або фізична особа, яка має підтверджені належ­ними документами грошові вимоги до боржника, у тому числі вимоги з ви­плати заробітної плати, зі сплати по­датків та інших обов'язкових плате­жів.

Кредитоспроможність — наявність передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Кредито­спроможність позичальника визначає­ться показниками, які характеризують

Його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спро­можність у разі необхідності мобілі­зувати кошти з різних джерел, забез­печивши оперативну конверсію акти­вів у ліквідні кошти.

Курс емісії акцій— курс, за яким відбувається передплата на акції. З юридичного погляду нижнього межею курсу емісії нових акцій є їх номі­нальна вартість, з економічного — номінальна вартість плюс витрати на проведення емісії. Верхня межа курсу емісії — ринковий курс акцій.

Ліквідатор— фізична особа, яка за рішенням арбітражного суду здійс­нює ліквідацію визнаного банкрутом суб'єкта підприємницької діяльності та забезпечує задоволення вимог кре­диторів.

Ліквідаційна вартість майна— ві­рогідна ціна, за яку майно може бути продане на ринку на дату оцінювання з урахуванням терміну продажу, ви­значеного ліквідаційною комісією.

Ліквідаційна маса— сукупність усіх видів майнових активів банкрута, що належать йому на правах власності або повного господарського відання. До ліквідаційної маси включаються також майнові активи інших осіб, які згідно із законодавчими актами або установчими документами банкрута відповідають за його зобов'язаннями.

Ліквідаційна процедура— це здійс­нення щодо визнаного банкрутом під­приємства заходів, пов'язаних із за­доволенням вимог кредиторів прода­жем його майна та ліквідацією юри­дичної особи боржника.

Ліквідаційний баланс— це баланс підприємства, який складається після проведення ліквідаційних процедур, тобто після реалізації майнових об'єк­тів, які входять до складу ліквідацій­ної маси і необхідні для повного задоволення претензій кредиторів, та після розподілу виручених сум між кредиторами.

Ліквідні активи— майно підприєм­ства, що користується високим попи­том на ринку та може бути швидко реалізоване.

Ліквідність— здатність окремих ви­дів активів (майнових цінностей) до швидкої реалізації на ринку та пере­творення на грошові активи.

Маржинальний прибуток— різни­ця між виручкою від реалізації та змінними витратами. Це та сума при­бутку, який спрямовується на покрит­тя постійних витрат та на формування прибутку. Маржинальний прибуток можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продук­ції. Цей показник використовується в ході аналізу точки беззбитковості.

Масове оцінювання майна— ви­значення вартості майна підприємст­ва звикористанням стандартної ме­тодології та стандартного набору вихідних даних.

Метод затрат— метод оцінювання вартості майна підприємства, який грунтується на визначенні відновної вартості активів, тобто передбачає оцінювання вартості майна з викори­станням інформації про вартість його відтворення в існуючому вигляді в цінах на момент оцінювання.

Мирова угода— це процедура дося­гнення домовленості між боржником і кредиторами щодо пролонгації стро­ків сплати належних кредиторам пла­тежів або щодо зменшення суми бор­гів. Мирова угода між боржником ікредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона укладається в письмовій формі і підлягає затвер­дженню арбітражним судом.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів —зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введен­ня мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення вико­нання цих зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обо­в'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мо­раторію.

Нематеріальні активи— об'єкти ін­телектуальної, у тому числі промис­лової, власності, а також інші анало­гічні права, визнані об'єктом права власності підприємства. До нематері­альних активів відносять право влас­ності на винахід, право власності на фірмове найменування, право корис­тування земельною ділянкою, право власності на програми для ЕОМ, гуд­віл та інші.

Неплатоспроможність— це по­в'язана з недостатністю активів у лік­відній формі нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати платіжні зобов'язання, строк сплати яких настав.

Номінальна вартість корпоратив­них прав— це вартість, яка відпові­дає частці участі держателя таких прав у статутному фонді емітента. Визначається діленням статутного фонду на кількість корпоративних прав, які є в обігу.

Оцінна вартість майна— вірогідна ціна, за яку майно може бути продане на ринку на дату оцінювання з ураху­ванням інвестиційних умов і способу продажу. Оцінною вартістю залежно від мети оцінювання може бути рин­кова вартість, інвестиційна вартість, ліквідаційна вартість.

Первісна вартість основних засобів (історична вартість)— вартість окремих об'єктів основних фондів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства. Включає в себе суму витрат, пов'язаних із виготовленням, придбаванням, доставлянням, спору­дженням, установленням, страхуван­ням під час транспортування, держа­вною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням основних фондів. У контексті оціню­вання вартості майна первісна вар­тість — це вартість відтворення осно­вних засобів на дату оцінювання з урахуванням витрат, пов'язаних з їх поліпшенням.

Передавальний баланс— це баланс підприємства, що реорганізується, на день припинення його діяльності. Пе­редавальний баланс складається за стандартними правилами, передбаче­ними нормативними актами, які регу­люють порядок заповнення форм річ­ної (квартальної) бухгалтерської звіт­ності. Передавальний баланс має силу акта приймання-передавання. Його під­писують директори та головні бухгал­тери підприємства, що реорганізуєть­ся, та підприємства-правонаступника.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.