Фізичні особи як суб’єкти міжнародного приватного права

Правовий статус фізичних осіб в МПП – це сукупність їх прав, свобод і обов’язків в державі перебування. У МПП проблеми правового статусу фізичних осіб можна розбити на наступні групи:

2) правове регулювання міжнародної міграції фізичних осіб (в’їзд іноземців до України; виїзд вітчизняних громадян зарубіж);

3) правовий статус іноземців на території України;

4) правовий статус вітчизняних громадян за рубежем.

У багатьох роботах в області МПП норми, присвячені правовому положенню фізичних осіб, об’єднуються поняттям «право іноземців».

Особливість правового положення іноземців полягає в тому, що на них одночасно поширюють свою дію декілька правопорядків:

- особистий закон іноземця – право держави до якого належить особа на підставі громадянства (підданства), постійного місця проживання (доміцилію) або звичайного місця перебування;

- закон держави перебування (тієї держави, на території якої фактично знаходиться особа в конкретний момент часу).

Громадянство – це правовий зв’язок фізичної особи з державою, що виявляється у взаємних правах і обов’язках між ними. Громадянин повністю підкоряється юрисдикції своєї держави, а держава забезпечує громадянину реалізацію його прав і свобод, а також захист як на території даної держави, так і за її межами.

За ознакою громадянства фізичні особи розподіляються в Україні на декілька груп (ст. 1 Закону «Про громадянство України»):

1) громадянин України – особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України;

2) іноземець – особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав (біпатрид);

3) особа без громадянства (апатрид) – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

В Україні діє принцип єдиного громадянства (ст. 2 Закону «Про громадянство України»). За наявності у особи двох і більше громадянств, одним з яких є громадянство України, в правових відносинах з Україною він визнається тільки громадянином України (п. 1 ст. 2 Закону «Про громадянство України»). Такий підхід до біпатридів застосовується в більшості країн.

Проблема біпатридів актуалізується, якщо вони знаходяться на території держави, громадянством якого не володіють. Якщо біпатрид знаходиться в третій країні, то виникає питання, за громадянина якої країни його визнавати? Ст. 16 Закону України „Про МПП” закріплює: „ Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю”.

Норми українського законодавства про іноземців дозволяють виділити наступні основні їх категорії (основний критерій розподілу – мета перебування іноземця в Україні):

Іммігрант – це іноземець або особа без громадянства, яка одержала дозвіл на імміграцію і прибула до України на постійне місце проживання, або, знаходячись в Україні на законних підставах, одержала дозвіл на імміграцію і залишилася в Україні на постійне проживання.

2. Іноземці, що тимчасово перебувають на території України. До даної категорії відносяться іноземці, що прибули до України на обмежений термін, тобто без мети постійного мешкання. Цілі прибуття до України можуть бути різні.

3. Біженці і особи, яким наданий політичний притулок на території України. Ці особи є вимушеними іммігрантами, що покинули державу свого громадянства або постійного місця перебування під дією переслідувань або загрози таких переслідувань з боку даної держави. Можуть прибувати на територію України нелегально. Термін перебування даних осіб в Україні обмежений ( поки не відпадуть підстави для такого перебування або поки особа не перейде в новий статус – іммігранта (особи, що одержала дозвіл на постійне мешкання в Україні) або громадянина України).

Правоздатність іноземців та ОБГ визначається за правом держави їх перебування, тобто за українським законом. Український закон надає іноземцям національний режим – вони користуються тими ж правами, що і громадяни України, і несуть такі ж обов’язки, за виключеннями, встановленими чинним законодавством та міжнародними договорами України. Це витікає із змісту ст. 2 Закону «Про правовий статус іноземців та ОБГ», іншими нормативними актами.

Законодавство України може встановлювати загальні виключення відносно правоздатності іноземців:

ч. 4 ст. 8 Закону «Про правовий статус іноземців та ОБГ» – іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язано з належністю до громадянства України;

ч. 2 ст. 16 цього ж Закону – іноземці не можуть бути членами політичних партій;

ст. 23 цього ж Закону – іноземці не можуть обирати або бути обраними до органів державної влади і самоврядування, а також брати участь в референдумах;

ст. 24 Закону – на іноземців не розповсюджується загальний військовий обов’язок.

Різним правовим статусом володіють іммігранти та іноземці, що тимчасово перебувають в Україні. Неоднаково вирішуються питання заняття підприємницькою та інвестиційною діяльністю, працевлаштування, забезпечення житлом, навчання, надання медичної допомоги тощо. Тільки іммігранти користуються правами у вказаних областях разом з вітчизняними громадянами.

Крім того, правоздатність іноземців, що тимчасово перебувають в Україні, обумовлена цілями їх в’їзду (обмежена категорією візи). Так, особи, що в’їхали по туристичній або діловій візі, не можуть поступити на навчання або на роботу в Україні. Релігійна пропаганда в Україні може здійснюватися виключно особами, що в’їхали по візі для представників релігійних місій.

Законом України „Про МПП” передбачена нова колізійна норма, що визначає, що виникнення і припинення правоздатності фізичної особи визначається за її особистим законом (ч. 1 ст. 17).

Під особистим законом іноземця мається на увазі:

• відносно іноземного громадянина – право країни його громадянства;

• відносно особи, що має громадянство двох і більш країн, – право тієї країни, з якою дана особа найтісніше пов’язана, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю;

• відносно особи без громадянства – право країни його місця проживання;

• відносно особи без громадянства, що не має постійного місця проживання, а також відносно біженця – право країни його звичайного місця перебування.

Юридичні особи як суб’єкти міжнародного приватного права.

Юридичні особи як суб’єкти МПП підрозділяються на дві базові категорії:

1) національні юридичні особи, які в будь-якій державі також підрозділяються на дві групи:

Можна виділити три головні питання, що виникають при визначенні правового статусу національних юридичних осіб:

1) про визначення національності юридичної особи;

2) про визнання іноземної юридичної особи як суб’єкта права;

3) про право, що застосовується до діяльності іноземної юридичної особи.

Під національністю юридичної особи розуміється її належність до певної держави. Визначення національності юридичної особи необхідне, по-перше, для з’ясування питання, чи є вона вітчизняним або іноземним суб’єктом права; по-друге, для встановлення його особистого статуту, що відповідає на питання про статус даного утворення – чи є воно юридичною особою, який порядок його виникнення і припинення, об’єм правоздатності, організаційна структура тощо.

До теперішнього часу в МПП не вироблено єдиної загальновизнаної концепції визначення національності юридичних осіб.

У науці МПП розроблено декілька критеріїв, на підставі яких роблять висновок про національність (державну належність) юридичної особи:

• критерій місця заснування («інкорпорації») – юридична особа має національність тієї країни, за правом якої воно було створено (зареєстровано, інкорпоровано);

• критерій місцезнаходження («центру осілості») – юридична особа має національність тієї країни, в якій розташовані його виконавчий орган або зареєстрований (основний) офіс;

• критерій місця діяльності («центру експлуатації») – юридична особа володіє національністю тієї держави, в якій здійснює свою основну діяльність;

• критерій контролю – визначаючою визнається державна належність засновників (учасників) юридичної особи або членів його органу управління.

Законодавство України встановлює різні критерії для визначення іноземної юридичної особи в окремих сферах правового регулювання.

Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» використовує такий критерій для розподілу юридичних осіб на вітчизняних та іноземних – в ст. 1 Закон визначає іноземних суб’єктів господарської діяльності як суб’єктів, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України. Під постійним місцезнаходженням при цьому розуміється місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб’єкта господарської діяльності. Таким чином, в даному законодавчому акті для розмежування вітчизняних та іноземних юридичних осіб використано критерій місцезнаходження.

Податковий кодекс України визначає поняття «нерезиденти», використовуючи два критерії – місця заснування та місця знаходження. До юридичних осіб – нерезидентів даним Законом віднесені «а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні» Слід зазначити, що поняття «резидентність» не є тотожним поняттю «національність». Юридична особа може мати національність тільки однієї держави і бути резидентною, тобто мати економічну присутність на території декількох країн.

Якщо звернутися до міжнародних договорів України – має місце вживання всіх чотирьох критеріїв. Наприклад, Угода з Францією про взаємне сприяння і взаємний захист інвестицій від 3.05.1994 р. передбачає застосування декількох критеріїв: «Термін «компанії» означає будь-яку юридичну особу, створену на території однієї з Договірних Сторін відповідно до її законодавства і що має там свою юридичну адресу, або прямо або побічно контрольоване громадянами однієї з Договірних Сторін або юридичними особами, що мають юридичну адресу на території однієї з Договірних Сторін і створеними відповідно до її законодавства». Дане визначення указує на необхідність вживання трьох критеріїв: місця утворення і місцезнаходження, а також контролю. Угода про взаємне заохочення і взаємний захист інвестицій з Польщею від 12.01.1993 р. передбачає також і застосування критерію місця діяльності.

Включення в міжнародні договори тих або інших критеріїв визначення національності юридичних осіб (звичайно діючих комплексно, в сукупності) обумовлено різними підходами держав-сторін договору до визначення національності юридичних осіб.

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: