Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Суб’єкти міжнародного приватного права





ЛЕКЦІЯ № 5

Суб’єкти міжнародного приватного права

 

Навчальні питання:

Фізичні особи як суб’єкти МПП.

Юридичні особи як суб’єкти МПП.

Держава як суб’єкт МПП.

Міжнародні організації як суб’єкти МПП.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996, №30. – Ст. 141.

2. Про міжнародне приватне право: Закон від 23.06.2005 № 2709-IV

3. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 № 2235-III // Урядовий кур’єр від 01.03.2001 № 39

4. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон від 08.07.2011 № 3671-VI

5. Про імміграцію: Закон України від 07.06.2001 № 2491-III

6. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI

7. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон УРСР від 16.04.1991 № 959-XII

8. Про угоди про розподіл продукції: Закон України від 14.09.1999 № 1039-XIV

9. Про громадські об’єднання: Закон від 22.03.2012 № 4572-VI

10. Про режим іноземного інвестування: Закон від 19.03.1996 № 93/96-ВР

11. Про концесії: Закон від 16.07.1999 № 997-XIV

12. Податковий кодекс України: Закон від 02.12.2010 № 2755-VI

13. Про перелік офшорних зон: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 143-р

Наукові та навчально-методичні джерела:

1. Погорецька Н. Правовий статус іноземців в Україні / Н. Погорецька // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2012. - № 4. - С. 20-25. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnapu_2012_4_6

2. Перебування іноземців на території України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2013. - № 12. - С. 44-54. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/bmju_2013_12_11.

3. Хєда С. М. Поняття та обсяг цивільної правосуб’єктності іноземних юридичних осіб за законодавством України / С. М. Хєда // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - № 2. - С. 48-50. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Unzap_2002_2_16.

4. Грачевська Т. О. Міжнародні неурядові організації та їх внесок у проблему подолання бідності / Т. О. Грачевська // Грані. - 2014. - № 5. - С. 162-166. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Grani_2014_5_31

5. Пальчик М. Л. Міжурядові комісії – елемент міжнародного інституційного механізму реалізації двосторонніх торговельних договорів України / М. Л. Пальчик // Часопис Київського університету права. - 2014. - № 2. - С. 363-366. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2014_2_86.

6. Ткач А. О. Участь міжнародних міжурядових та неурядових організацій у процесі розвитку міжнародного співробітництва органів місцевої публічної влади в Україні / А. О. Ткач // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія"]. Серія: Державне управління. - 2015. - Т. 263, Вип. 252. - С. 137-143. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npchdu_2015_263_252_25.

7. Духневич А. В. Принцип податкової недискримінації в праві СОТ: національний режим / А. В. Духневич // Форум права. - 2010. - № 4. - С. 346-353. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.

8. Духневич А. В. Загальний принцип національного режиму ГАТТ / А. В. Духневич // Форум права. - 2011. - № 1. - С. 315-322. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.

9. Сірант М. М. Біженці та внутрішньо переміщені особи: співвідношення понять / М. М. Сірант // Митна справа. - 2015. - № 2(2.2). - С. 154-159. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ms_2015_2(2.

10. Діденко Н. А. Розвиток міжнародно-правового поняття "біженці" на сучасному етапі / Н. А. Діденко // Часопис Київського університету права. - 2011. - № 4. - С. 379-383. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2011_4_93.

11. Погорецька Н. В. Національність юридичної особи / Н. В. Погорецька // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2013. - № 3. - С. 100-107. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvdduvs_2013_3_14.

12. Лещенко Р. М. Офшорні юрисдикції: історія виникнення, поняття та класифікація / Р. М. Лещенко // Часопис Київського університету права. - 2014. - № 1. - С. 148-154. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2014_1_35.

13. Коваленко С. О. Міжнародно-правова відповідальність міжнародних неурядових організацій: сучасний стан і перспективи / С. О. Коваленко // Часопис Київського університету права. - 2014. - № 3. - С. 279-283. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2014_3_67.

14. Тімашова В. М. Державний імунітет і суверенітет держави при вступі в міждержавні цивільні відносини / В. М. Тімашова // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. - 2015. - № 3. - С. 114-118. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npnau_2015_3_22.

15. Брагинский М. И. Участие советского государства в гражданских правоотношениях / М. И. Брагинский. – М.: Юрид. лит., 1981. – 192 с.

16. Виткявичус П. П. Гражданская правосубъектность советского государства / П. П. Виткявичус. – Вильнюс: Изд-во ВГУ, 1978. – 155 с.

17. Ушаков Н. А. Юрисдикционные иммунитеты государств и их собственности / Н. А. Ушаков; отв. ред.: Р. А. Мюллерсон. – М.: Наука, 1993. – 238 c.

18. Черниченко С. В. Государство как личность, субъект международного права и носитель суверенитета / С. В. Черниченко // Российский ежегодник международного права. – Спб.: Россия – Нева, 1995. – С. 13-44.


Іммігранти.

Іммігрант – це іноземець або особа без громадянства, яка одержала дозвіл на імміграцію і прибула до України на постійне місце проживання, або, знаходячись в Україні на законних підставах, одержала дозвіл на імміграцію і залишилася в Україні на постійне проживання.

2. Іноземці, що тимчасово перебувають на території України. До даної категорії відносяться іноземці, що прибули до України на обмежений термін, тобто без мети постійного мешкання. Цілі прибуття до України можуть бути різні.

3. Біженці і особи, яким наданий політичний притулок на території України. Ці особи є вимушеними іммігрантами, що покинули державу свого громадянства або постійного місця перебування під дією переслідувань або загрози таких переслідувань з боку даної держави. Можуть прибувати на територію України нелегально. Термін перебування даних осіб в Україні обмежений ( поки не відпадуть підстави для такого перебування або поки особа не перейде в новий статус – іммігранта (особи, що одержала дозвіл на постійне мешкання в Україні) або громадянина України).

Правоздатність іноземців та ОБГ визначається за правом держави їх перебування, тобто за українським законом. Український закон надає іноземцям національний режим – вони користуються тими ж правами, що і громадяни України, і несуть такі ж обов’язки, за виключеннями, встановленими чинним законодавством та міжнародними договорами України. Це витікає із змісту ст. 2 Закону «Про правовий статус іноземців та ОБГ», іншими нормативними актами.

Законодавство України може встановлювати загальні виключення відносно правоздатності іноземців:

ч. 4 ст. 8 Закону «Про правовий статус іноземців та ОБГ» – іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язано з належністю до громадянства України;

ч. 2 ст. 16 цього ж Закону – іноземці не можуть бути членами політичних партій;

ст. 23 цього ж Закону іноземці не можуть обирати або бути обраними до органів державної влади і самоврядування, а також брати участь в референдумах;

ст. 24 Закону – на іноземців не розповсюджується загальний військовий обов’язок.

Різним правовим статусом володіють іммігранти та іноземці, що тимчасово перебувають в Україні. Неоднаково вирішуються питання заняття підприємницькою та інвестиційною діяльністю, працевлаштування, забезпечення житлом, навчання, надання медичної допомоги тощо. Тільки іммігранти користуються правами у вказаних областях разом з вітчизняними громадянами.

Крім того, правоздатність іноземців, що тимчасово перебувають в Україні, обумовлена цілями їх в’їзду (обмежена категорією візи). Так, особи, що в’їхали по туристичній або діловій візі, не можуть поступити на навчання або на роботу в Україні. Релігійна пропаганда в Україні може здійснюватися виключно особами, що в’їхали по візі для представників релігійних місій.

Законом України „Про МПП” передбачена нова колізійна норма, що визначає, що виникнення і припинення правоздатності фізичної особи визначається за її особистим законом (ч. 1 ст. 17).

Під особистим законом іноземця мається на увазі:

• відносно іноземного громадянина – право країни його громадянства;

• відносно особи, що має громадянство двох і більш країн, – право тієї країни, з якою дана особа найтісніше пов’язана, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю;

• відносно особи без громадянства – право країни його місця проживання;

• відносно особи без громадянства, що не має постійного місця проживання, а також відносно біженця – право країни його звичайного місця перебування.


Міжнародні юридичні особи.

Можна виділити три головні питання, що виникають при визначенні правового статусу національних юридичних осіб:

1) про визначення національності юридичної особи;

2) про визнання іноземної юридичної особи як суб’єкта права;

3) про право, що застосовується до діяльності іноземної юридичної особи.

Під національністю юридичної особи розуміється її належність до певної держави. Визначення національності юридичної особи необхідне, по-перше, для з’ясування питання, чи є вона вітчизняним або іноземним суб’єктом права; по-друге, для встановлення його особистого статуту, що відповідає на питання про статус даного утворення – чи є воно юридичною особою, який порядок його виникнення і припинення, об’єм правоздатності, організаційна структура тощо.

До теперішнього часу в МПП не вироблено єдиної загальновизнаної концепції визначення національності юридичних осіб.

У науці МПП розроблено декілька критеріїв, на підставі яких роблять висновок про національність (державну належність) юридичної особи:

• критерій місця заснування («інкорпорації») – юридична особа має національність тієї країни, за правом якої воно було створено (зареєстровано, інкорпоровано);

критерій місцезнаходження («центру осілості») – юридична особа має національність тієї країни, в якій розташовані його виконавчий орган або зареєстрований (основний) офіс;

критерій місця діяльності («центру експлуатації») – юридична особа володіє національністю тієї держави, в якій здійснює свою основну діяльність;

критерій контролю – визначаючою визнається державна належність засновників (учасників) юридичної особи або членів його органу управління.

Законодавство України встановлює різні критерії для визначення іноземної юридичної особи в окремих сферах правового регулювання.

Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» використовує такий критерій для розподілу юридичних осіб на вітчизняних та іноземних – в ст. 1 Закон визначає іноземних суб’єктів господарської діяльності як суб’єктів, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України. Під постійним місцезнаходженням при цьому розуміється місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб’єкта господарської діяльності. Таким чином, в даному законодавчому акті для розмежування вітчизняних та іноземних юридичних осіб використано критерій місцезнаходження.

Податковий кодекс України визначає поняття «нерезиденти», використовуючи два критерії – місця заснування та місця знаходження. До юридичних осіб – нерезидентів даним Законом віднесені «а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні» Слід зазначити, що поняття «резидентність» не є тотожним поняттю «національність». Юридична особа може мати національність тільки однієї держави і бути резидентною, тобто мати економічну присутність на території декількох країн.

Якщо звернутися до міжнародних договорів України – має місце вживання всіх чотирьох критеріїв. Наприклад, Угода з Францією про взаємне сприяння і взаємний захист інвестицій від 3.05.1994 р. передбачає застосування декількох критеріїв: «Термін «компанії» означає будь-яку юридичну особу, створену на території однієї з Договірних Сторін відповідно до її законодавства і що має там свою юридичну адресу, або прямо або побічно контрольоване громадянами однієї з Договірних Сторін або юридичними особами, що мають юридичну адресу на території однієї з Договірних Сторін і створеними відповідно до її законодавства». Дане визначення указує на необхідність вживання трьох критеріїв: місця утворення і місцезнаходження, а також контролю. Угода про взаємне заохочення і взаємний захист інвестицій з Польщею від 12.01.1993 р. передбачає також і застосування критерію місця діяльності.

Включення в міжнародні договори тих або інших критеріїв визначення національності юридичних осіб (звичайно діючих комплексно, в сукупності) обумовлено різними підходами держав-сторін договору до визначення національності юридичних осіб.

Держава як суб’єкт МПП

Держава може вступати у відносини не тільки з рівними за правовим статусом суб’єктами – іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями, але й зі звичайними фізичними і юридичними особами. У тому випадку, коли ці особи є для даної держави іноземними, а відносини – приватноправовими, ці відносини підпадають під регулювання норм МПП.

Можна привести наступні найтиповіші приклади участі держави у відносинах невладного характеру:

- продаж державних цінних паперів іноземцям;

- створення підприємств та інших організацій сумісно з іноземними юридичними особами, придбання акцій зарубіжних компаній;

- придбання, спадкування майна, що знаходиться за кордоном, або майна іноземців;

- укладення концесійних договорів, угод про розподіл продукції та інших договорів подібного роду з іноземними компаніями;

- видача гарантії за зовнішньоекономічним договором (контрактом);

- укладення договорів оренди відносно майна, що знаходиться за кордоном; передача майна в оренду іноземним фізичним і юридичним особам тощо.

В області майнових відносин держава виступає як особливий суб’єкт права, оскільки не є юридичною особою. Не існує, такого правопорядку який наділяв би державу цим статусом. Західними юристами була розроблена широко відома теорія «розщеплювання» держави на дві особи: 1) якщо вона діє як носій суверенної влади, то це одна особа, а 2) якщо вчиняє правочин, то це вже інша особа, що повинна бути прирівняна до інших юридичних осіб.

Діяльність держави як учасника приватноправових відносин слід відмежовувати від діяльності державних підприємств як самостійних господарюючих суб’єктів. Останні виступають в цивільно-правовому обороті від свого імені, а не від імені держави.

Держава є особливим учасником приватноправових відносин, оскільки володіє імунітетом.

У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідкорення однієї держави юрисдикції іншої держави. Імунітет базується на рівності держав, їх суверенітеті, принципі «рівний над рівним не має влади».

Імунітетом користується держава, що діє через систему своїх органів. Державні установи, організації та інші утворення користуються імунітетом тільки при безпосередньому здійсненні ними державної влади. Імунітет розповсюджується і на офіційних представників держави, що діють в даній якості.

У теорії і практиці держави розрізняють декілька видів імунітету:

1. Юрисдикційні (судові) імунітети:

а) судовий – непідсудність однієї держави судам іншої держави – неможливість залучення держави як відповідача у справі, порушеній судом іншої держави;

б) імунітет від попереднього забезпечення позову означає, що не можна в порядку попереднього забезпечення позову вживати без згоди держави які-небудь примусові заходи відносно її майна;

в) імунітет від примусового виконання рішення полягає в тому, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання рішення, винесеного проти даної держави.

2. Імунітет власності держави означає, що власність держави користується недоторканністю. Вона не може бути піддана примусовому відчуженню, арешту та іншим примусовим заходам, її не можна насильно утримувати на іноземній території. До власності держави не можуть застосовувати не тільки примусові заходи судового характеру, але і адміністративні заходи. Вона не може бути об’єктом стягнення за всякого роду позасудовими вимогами. Органи іншої держави не можуть розглядати питання про те, чи належить власність іноземній державі, коли вона знаходиться в її володінні, якщо іноземна держава заявляє, що майно належить їй (доктрина «державного акту» - згідно даній доктрині суди однієї держави не повинні виносити ухвали щодо актів уряду іншої країни, вчинених на її території (наприклад, актів про конфіскацію або реквізицію власності іноземців)). Державна власність користується імунітетом навіть тоді, коли вона знаходиться у володінні особи, яка не володіє імунітетом.

3. Імунітет від дії іноземного права (виділяється не всіма авторами) означає неможливість застосування до правовідносин з участю держави іноземного права (без згоди даної держави), а також неприпустимість екстериторіальної дії іноземного права без згоди тієї держави, на території якої застосовується дане іноземне право. Так, розпорядження уряду США, адресоване банкам на території США та їх філіалам за кордоном, про заборону проводити які-небудь виплати Лівійській республіці було визнано британським судом незаконним і таким, що порушує територіальний суверенітет.

4. Імунітет правочинів означає, що правочини держави з іноземними фізичними або юридичними особами повинні регулюватися правом даної держави, якщо інше не встановлене угодою сторін (даний імунітет розглядається як різновид прояву імунітету від дії іноземного права).

Усі ці види імунітету пов’язані між собою, тому що їх основа одна – суверенітет держави, який не дозволяє застосовувати відносно держави які-небудь примусові заходи.

Той факт, що держава володіє суверенітетом та різними видами імунітету зовсім не перешкоджає їй виступати учасником різних приватноправових відносин. Спірним є питання, чи зберігається в держави її особливе правове положення, її імунітет при вступі до подібних відносин?

Судова практика і законодавство зарубіжних країн вирішує дані проблеми іншим чином, відповідно до доктрини функціонального або обмеженого імунітету.

Прихильники доктрини функціонального імунітету вважають, що оскільки держава здійснює комерційну діяльність або іншу діяльність приватного характеру на території іншої держави, вона тим самим відносно подібного роду діяльності та угод, що укладаються при цьому, відмовляється від імунітету і ставить себе в положення приватної особи. Як наголошувалося в одній з судових справ США: «Він (уряд, що уклав звичайний торговий правочин) виступив як торговець і повинен залишатися торговцем: його можна притягувати до суду за порушення договору і вчинення неправомірних дій, як і будь-якого іншого торговця». При цьому саме в функції суду входить визначення характеру дій держави – чи діяла вона як суверен, здійснюючи акт владарювання, виконуючи свої публічні функції, або як приватна особа. Вперше цей вид суверенітету був сформульований в рішеннях суду Бельгії (1857 р.) і суду Італії (1883 р.). На доктрині функціонального імунітету заснований Закон США «Про імунітет іноземної держави» 1976 р., Закон Австралії «Про імунітет іноземної держави» 1984 р. Практика показує, що в більшості випадків дуже складно розмежувати приватноправову і публічно-правову діяльність держави (купівля спорядження для армії, управління автомобілем, що доставляє дипломатичну пошту та ін.). Входження іноземного суду в розгляд цих питань, тобто юридична кваліфікація дій суверенної іноземної держави вже може розглядатися як порушення його імунітету.

Концепція обмеженого імунітету побудована на виділенні вичерпного переліку дій (ситуацій), коли імунітет держави не визнається. На концепції обмеженого імунітету базується Європейська конвенція про імунітет іноземних держав (Базель, 1972 р.), в якій Україна не бере участь.Конвенція закріплює загальний принцип імунітету держави від іноземної юрисдикції, а потім формулює докладний перелік випадків, коли імунітет держави обмежується.

Імунітет не визнається:

а) якщо держава вступає у справу як позивач або третя особа, а також якщо вона висуває зустрічний позов;

б) якщо держава посилається на імунітет після винесення іноземним судом рішення по суті;

в) якщо держава відмовилася від імунітету в міжнародному договорі, контракті, складеному у письмовій формі, або дала ясно виражену згоду на розгляд спору, що вже виник, в іноземному суді;

г) якщо держава дала ясно виражену згоду на арбітражний розгляд спору, то вона не володіє імунітетом в судах тієї держави, на території якої повинен буде здійснюватися арбітражний розгляд;

д) якщо спір виник по комерційному або трудовому контракту, у зв’язку з нерухомістю, участю в юридичних особах, вимогами про відшкодування збитків, охороною промислової власності, а також у зв’язку з промисловою, комерційною або фінансовою діяльністю бюро, агентства або іншої установи іноземної держави в державі суду. При цьому відносини, з приводу яких пред’явлений позов, повинні мати місце на території країни суду.

Абсолютний імунітет означає право держави користуватися імунітетом у повному обсязі, усіма його елементами; він поширюється на будь-яку діяльність держави і будь-яку її власність. Єдине обмеження імунітету держави можливе тільки за умови прямо вираженої її згоди. Згідно з цією теорією має місце достатньо широке тлумаченнята застосування імунітету, яке полягає в тому, що подання позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави може бути допущено тільки зі згоди компетентної держави. Виникнувши в середні віки, вказаний принцип тривалий час домінував у міжнародно-правовій практиці й теорії. Тепер коло держав, які застосовують його, значно звузилось. Зазначена теорія поширена в Болгарії, КНР, Польщі. Зважаючи на спадщину минулого, залишену Україні радянською доктриною, вітчиз­няна теорія і практика визнає принцип абсолютного імунітету. Тобто вона виходить із того, що держава не перестає бути сувереном в економічному обігу. Вона не відмовляється від суверенітету і не позбавляється його.

Кожна з розглянутих вище доктрин – абсолютного, функціонального і обмеженого імунітету – володіє істотними недоліками.

Доктрина абсолютного імунітету, прагнучи забезпечити суверенітет держави, ставить державу в привілейоване положення щодо іноземних приватних осіб, не дозволяючи останнім пред’являти позови до іноземних держав в судах своєї країни. Крім того, держава, підтримуючи доктрину абсолютного імунітету, не здатна захистити себе від дії іноземних судів держав, що підтримують концепцію функціонального або обмеженого імунітету. Така держава фактично обмежує права власних фізичних і юридичних осіб, не дозволяючи їм пред’являти в місцеві суди позови до іноземних держав, що порушують їх права. Для України це питання є особливо актуальним, оскільки матеріальне положення більшості вітчизняних фізичних і юридичних осіб не дозволяє їм подавати позови і захищати свої інтереси в іноземних судах. А українські суди відмовляються приймати позови до іноземних держав або виконувати рішення, винесені проти цих держав.

Доктрини функціонального і обмеженого імунітету, захищаючи права приватних осіб, часто приводять до порушень суверенітету іноземної держави і, як показує міжнародна практика, можуть використовуватися в політичних цілях (в рамках здійснення дій по забезпеченню позовів або виконанню рішень проти іноземних держав проводиться накладення арештів на військові судна і урядові літаки, вилучення дипломатичної пошти тощо). Здійснення процесуальних дій примусового характеру проти іноземної держави часто приводить до міжнародних конфліктів, ускладнень або навіть розриву дипломатичних відносин.

Висновки: розглянувши дану тему, миотримали уявлення про можливий суб’єктний склад міжнародних приватних правовідносин, об’єм правоздатності та дієздатності, правовий статус тощо. Отже, суб’єктами МПП можуть бути не тільки фізичні та юридичні особи, але й особи публічного права, коли вони вступають в цивільні або інші правовідносини чи порушують приватні інтереси.

ЛЕКЦІЯ № 5

Суб’єкти міжнародного приватного права

 

Навчальні питання:







Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.