Економічна суть і класифікація державних видатків

Державні видатки — це грошові відносини, які складають­ся між державою та юридичними й фізичними особами в про­цесі розподілу й споживання частини вартості сукупного суспіль­ного продукту, використання фондів фінансових ресурсів. Соці­ально-економічну суть державних видатків визначають приро­да і функції держави (політичні, економічні, соціальні).

Державні видатки — це сума коштів, що витрачається дер­жавою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповід­но до рівня розміщення державних видатків їх також поділя­ють на централізовані (з бюджету та фондів призначення) і децентралізовані.

За роллю у суспільному виробництві та з урахуванням впли­ву державних видатків на рух суспільного продукту і процес розширеного відтворення їх поділяють на дві основні групи: поточні видатки та видатки розвитку. Це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капі­тальний бюджети.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансуван­ня мережі підприємств, установ, організацій і органів, фінан­сування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку. Поточні видат­ки поділяють на державне споживання (купівля товарів та послуг); виплати (перекази) населенню; перекази за кордон; державні субсидії, дотації, субвенції (трансферти) та ін.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансуван­ня інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансу­вання капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народно­го господарства; субвенції та інші видатки, що пов'язані з розширеним відтворенням.

Кожна група цих видатків по-різному впливає на процес відтворення. У розвинутих країнах основну частину держав­них видатків становлять купівля товарів, оплата послуг та трансферти населенню. Сучасна промислово розвинута держа­ва є величезним споживачем, за участю якого реалізується понад 20 % сукупного суспільного продукту. Вона купує по­трібні їй товари та послуги приватного сектору, якому необ­хідно перетворити капітал з товарної форми у грошову. Таким чином держава сприяє реалізації сукупного продукту та роз­ширенню ринку збуту.

Співвідношення між окремими частинами видатків визна­чається об'єктивними факторами розвитку суспільства, що пов'язані з сучасним етапом НТР, структурними зрушеннями в економіці, політичними й економічними умовами, які скла­лись у тій чи іншій країні.

З позиції використання державних фінансів державні видат­ки можна умовно поділити на дві групи — державне споживан­ня та державне фінансування юридичних і фізичних осіб.

Державне споживання — це видатки на утримання дер­жавного апарату — управлінського, правоохоронного, судово­го, армії. Формування доходів бюджету в цій частині є платою з боку суспільства державі за послуги, що надаються нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздатності та правопорядку. Державне споживання поділяють на військо­ве та цивільне. Цивільне споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, ліка­рень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури.

Державне фінансування відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо державні видатки в частині дер­жавного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг з бюджету держави, то державне фінансу­вання є, по суті, або поверненням суспільству, або суспільним споживанням частини централізованого у державних фінан­сах ВВП.

За формами фінансування розрізняють такі державні ви­датки:

— державні інвестиції;

— державні трансферти (субсидії, субвенції, дотації);

— державні кредити;

— кошторисне фінансування.

Державні інвестиції можуть здійснюватись у різних фор­мах. Основною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції можуть спрямовуватися також на придбання частки акцій акціонерних товариств. Державні інвестиції посідають особ­ливе місце. Вони становлять досить значну частину загально­го обсягу державних витрат, зокрема в Японії і країнах Захід­ної Європи. Фінансова політика цих країн у галузі державних інвестицій, а також субсидій і переказів за кордон для капіта­ловкладень безпосередньо впливає на розширене відтворення, підвищення норми нагромадження.

Державні трансферти — це цільове, безповоротне та бе­зоплатне (нееквівалентне) виділення коштів з бюджету конк­ретним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій. Субсидії можуть виділятись юридичним та фізичним особам і мають форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг). У краї­нах з розвинутою ринковою економікою поширеними є суб­сидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшко­дування втрат доходів у зв'язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування.

Субвенції та дотації надаються юридичним особам. Суб­венції є різновидом цільових субсидій, які передбачають спільну участь отримувача і бюджету у фінансуванні певних витрат. Державні дотації видаються на покриття збитків підприємств, але у тому разі, коли вони викликані незалеж­ними від підприємств причинами.

Великою за обсягом групою трансфертів є грошові перека­зи населенню заробітної плати, пенсій, допомоги. Значна їх частина пов'язана з виплатою пенсій та допомоги із соціально­го страхування з метою підтримання на певному рівні плато­спроможного попиту тієї частини населення, яка за віком або за станом здоров'я є непрацездатною. Ці витрати держави сприяють реалізації сукупного суспільного продукту.

Перекази іншим державам пов'язані головним чином з пе­реказуванням державного капіталу урядовим установам за кордон, платежами за зовнішніми позиками (або наданням кре­дитів), переказами грошей міжнародним організаціям, видат­ками на утримання військових баз на іноземних територіях.

Бюджетні кредити — це надання коштів з бюджету суб'єк­там підприємницької діяльності на поворотній основі, що вза­галі не властиве бюджетним відносинам. На відміну від бан­ківських кредитів вони видаються на більш пільгових умовах та за нижчими процентними ставками.

Кошторисне фінансування означає виділення коштів з бюджету на основі спеціального планового документа — кош­торису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, соціальне забезпечення, фундаментальні досліджен­ня, оборона, управління. З погляду бюджетних установ воно є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансуван­ня. Працівники цих установ отримують на цій основі свої первинні доходи. З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері, це так звані безкоштовні послуги, що ха­рактеризують вторинні доходи користувачів цими послу­гами.

Видатки на науку, освіту, охорону здоров'я, культуру нале­жать до поточних видатків бюджету. Названі галузі практич­но не мають доходів і свою діяльність провадять на основі видатків відповідно до бюджетів. Розміри видатків на їх утри­мання визначаються спеціальними документами — коштори­сами. Фінансування видатків за цими установами називається кошторисним. Кошторис — це основний документ, який визначає обсяг, цільове спрямування та щоквартальний розподіл коштів, спря­мованих із бюджету на утримання установ. Усі установи, які фінансуються в кошторисному порядку, належать до бюджет­них.

Відповідно до цільового призначення видатки класифіку­ють за статтями витрат. Система державних видатків має за­безпечувати раціональне розміщення та ефективне викорис­тання державних коштів. Вона характеризує державну полі­тику фінансового забезпечення та соціально-економічного роз­витку країни.

Склад і напрями використання державних видатків визна­чаються характером досить різноманітних функцій держави.

До складу видатків, пов'язаних із політичними функціями держави, входять: утримання державного апарату управління і влади, армії, правоохоронної системи, посольств, консульств, судової системи, оплата внесків до міжнародних організацій та ін. Вони становлять від 3 до 10 % ВВП і від 10 до 25 % загаль­ної суми видатків держави у розвинутих країнах.

До складу видатків, пов'язаних з економічними функція­ми держави, входять: державні інвестиції в галузі економіч­ної інфраструктури, субсидії приватному капіталу та держав­ним корпораціям, видатки на зовнішньоекономічну діяльність та ін. Держава перетворилася на великого підприємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експортера ка­піталу. За допомогою видатків на капіталовкладення, які ста­новлять від 5 до 30 % загального обсягу державних витрат, держава досить активно впливає на норму нагромадження, її рівень та динаміку, чим значною мірою сприяє прискоренню темпів оновлення капіталу й економічного зростання.

Слід підкреслити і досить велике значення видатків на еко­номіку для регулювання ринкових відносин. Механізм функ­ціонування державних видатків сприяє розвиткові внутріш­нього та розширенню зовнішніх ринків збуту. Зросло втручан­ня держави й у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну.

Важливе місце в системі державних видатків посідають видатки на соціальні потреби — освіту, науку, охорону здо­ров'я і санітарне обслуговування, соціальне страхування та забезпечення тощо. Соціальні функції держави розширюють­ся, що пов'язано з об'єктивними вимогами науково-технічної революції, зокрема економічними потребами відтворення і;підготовки висококваліфікованої робочої сили. Держава розвиває старі і впроваджує нові форми соціального страхування, і підвищує загальноосвітній рівень населення, розширює систе­му професійної підготовки. Значні кошти спрямовуються з державного бюджету на фінансування систем соціального стра­хування та забезпечення. У цілому видатки на соціальні по­треби становлять від 10 до 15 % ВВП і від 20 до 35 % загаль­ного обсягу державних видатків.

Питання про роль освіти у підвищенні темпів розвитку економіки дедалі більше привертає увагу західної економіч­ної науки, з'явився новий термін — "інвестиції в людину". Витрати на освіту, на формування нового типу робітника, який має достатній рівень загальної та спеціальної професійної підго­товки, сьогодні розглядаються як одна з форм капіталовкла­день, що приносить прибуток, і фінансуються значною мірою за рахунок держави.

Щодо видатків на НДДКР, то сучасна держава перетвори­лась на значного організатора та інвестора наукових дослі­джень. За її рахунок у країнах Заходу фінансується від 15 до 65 % витрат на ці цілі. Спостерігається пряма залежність між темпами економічного зростання та видатками держави на науку.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: