Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Лікування залежно від генезу ХСН





Для лікування стенокардії найчастіше застосовують нітрати, b-адреноблокатори і блокатори кальцієвих каналів. У той же час є незаперечні докази запобігання ХСН при застосуванні різних іАПФ. Лікування пацієнтів з ІХС, що є другим по значимості фактором ризику ХСН, також надто важливо в плані профілактики ХСН.

Серед препаратів для лікування АГ, що дозволяють ефективно запобігати розвиток ХСН можна виділити іАПФ, АРА, b-адреноблокатори, діуретики та їхні комбінації, у той час як використання блокаторів кальцієвих каналів і альфа-адреноблокаторів виглядає менш кращим. Успішне лікування АГ - це найбільш ефективна профілактика розвитку ХСН.

Після перенесеного гострого інфаркту міокарда як профілактика ремоделювания серця й розвитку ХСН необхідно використовувати різні нейрогормональні модулятори, b-адреноблокатори, іАПФ, АРА й антагоністи альдостерону, статини.

При гіпертрофічній кардіоміопатії один з найбільш вивчених медикаментозних підходів - застосування b-адреноблокаторів. Верапаміл використовується в лікування тих пацієнтів, які не показують клінічного поліпшення при застосуванні b-адреноблокаторів.

Клапанні вади серця. Стенози клапанів, що приводять до перевантаження тиском, перенапруги стінок серця і їхньої гіпертрофії вимагають обов'язкового хірургічного лікування, поза залежністю від ступеня зміни гемодинаміки й виразності симптомів ХСН. Ніяких терапевтичних (медикаментозних) альтернатив для хворих з мітральним і аортальним стенозом немає.

При недостатності клапанів оперативне лікування також є засобом вибору, хоча терапія артеріолярними вазодилататорами (гідралазин, ніфедипін) може зменшувати ступінь регургітації й структурних змін камер серця передопераційному етапі лікування.



У той же час застосування b-адреноблокаторів і діуретиків може погіршувати перебіг цукрового діабету. Наявність цукрового діабету, і навіть просто інсулінорезистентності приводить до розвитку ХСН, причому в максимальному ступені збільшення ризику відзначається у жінок. Рекомендується контроль рівня глікемії з використанням препаратів, що поліпшують чутливість тканин до інсуліну, а також іАПФ і АРА.

Хірургічні методи лікування

Проводять операції по реваскуляризації міокарду (аорто-коронарне або маммарно-коронарне шунтування); по корекції мітральної регургітації; трансплантацію. Аневризмектомія ЛШ показана пацієнтам із значною за розмірами мішкоподібною аневризмою ЛШ та супутньою симптоматикою СН. Головною альтернативою трансплантації може бути використання апаратів допоміжного кровообігу, що одержали назву штучних шлуночків серця. Для запобігання прогресування ремоделювання шлуночків застосовується операція окутування серця еластичним сітчастим каркасом.

Пейсмейкери. Зазвичай показані хворим з нормальною функцією ЛШ, також хворим із СН. Фізіологічна стимуляція для підтримки адекватного хронотропного відгуку та підтримання атріовентрикулярної координації з системами DDD є найкращою для VVI-стимуляції у пацієнтів із СН. Показання до застосування приладів ICD, СРТ-P або СРТ-D мають бути визначені та оцінені у пацієнтів із СН перед імплантацією пейсмейкерів при дефекті АВ-провідності. Стимуляція правого шлуночка може індукувати десинхронізацію та погіршення симптомів. Кардіостимуляцію, для того щоб дозволити ініціацію чи титрацію бета-блокаторів, за відсутності звичайних показань не рекомендовано.

Серцева ресинхронізаційна терапія (СРТ) рекомендована для зменшення рівня захворюваності та смертності у хворих із ІІІ–IV ФК, які мають симптоми, незважаючи на оптимальну медикаментозну терапію, зменшену ФВ ЛШ (< 35 %) та подовження QRS (> 120 мс). СРТ із функцією дефібриляції рекомендована для зменшення рівня захворюваності та смертності у хворих із ІІІ–IV ФК, які мають симптоми, незважаючи на оптимальну медикаментозну терапію, зменшену ФВЛШ (< 35 % ) та подовження QRS (> 120 мс).

Вживлювані кардіовертерні дефібрилятори для вторинної профілактики рекомендовані пацієнтам, які пережили фібриляцію шлуночків, а також із докуметованою гемодинамічно нестабільною шлуночковою тахікардією і/або шлуночковою тахікардією із синкопе при ФВЛШ <40 % за оптимальної медикаментозної терапії і з очікуваним рівнем виживаності з добрим функціональним статусом більше року. Вживлювані кардіовертерні дефібрилятори для первинної профілактики рекомендовані для зменшення рівня смертності у пацієнтів із дисфункцією ЛШ унаслідок попереднього інфаркту міокарда (мінімум 40 діб після інфаркту міокарда), які мають ФВ ЛШ < 35 %, ІІ–IІІ ФК, отримують оптимальну медикаментозну терапію, а також ті, хто має обгрунтовану очікуваність рівня виживаності з добрим функціональним статусом більше ніж рік. Вживлювані кардіовертерні дефібрилятори для первинної профілактики рекомендовані для зменшення рівня смертності у пацієнтів із неішемічною кардіоміопатією і ФВ ЛШ < 35 %, ІІ–IІІ ФК, які отримують оптимальну медикаментозну терапію, та ті, хто має обгрунтовану очікуваність рівня виживаності з добрим функціональним статусом більше ніж рік.

Трансплантація серця. Трансплантація серця є загальноприйнятим методом лікування кінцевої стадії СН. Трансплантація, що застосована за умови правильних критеріїв відбору, значно підвищує рівень виживаності, толерантність до фізичних навантажень, прискорює повернення до роботи та поліпшує якість життя порівняно зі звичайним лікуванням.

Профілактика ХСН

Виходячи з даних доказової медицини, у різних категорій паці­єнтів із серцево-судинними захворюваннями без ознак ХСН ризик виникнення клінічних проявів останньої знижують такі заходи.

1. При АГ – медикаментозний контроль АТ на цільовому рівні.

2. При хронічних формах ІХС, у тому числі при поєднанні з АГ - тривале застосування ІАПФ (насамперед, периндоприлу або раміприлу) і статинів.

3. Після гострого інфаркту міокарда - тривале застосування бета-адреноблокаторів та ІАПФ.

4. При хронічній безсимптомній систолічній дисфункції ЛШ – тривале застосування ІАПФ, насамперед еналаприлу.

5. При персистуючих тахіаритміях - їх усунення або адекватний контроль частоти скорочень шлуночків.

6. При вадах клапанного апарату серця - їх своєчасна хірургічна корекція.

Прогноз і працездатність. Листок непрацездатності видається з урахуванням стадії СН, активності, етіологічного фактору (ревматичного процесу, дестабілізації перебігу ІХС). Детально оцінюються фонові й супутні хвороби, особистісні показники. Строки госпіталізації при СН ПА стадії становлять 3-4 тижні, при СН ІІБ стадії ці строки подовжуються до 4 - 6 тижнів. Строк стаціонарного лікування збільшується при наявності тромбоемболічних ускладнень, аритмій, важких супутніх захворювань. Якщо вдається стабілізувати СН на рівні І стадії, більшість пацієнтів зізнаються працездатними. Особи, що займаються важкою фізичною працею, працевлаштовуються через ЛКК або зізнаються інвалідами III групи. При ХСН ІІА стадії більшість хворих, крім контингенту осіб, що мають більший інтелектуальний потенціал (учені, письменники), вважаються інвалідами II групи внаслідок втрати професійної працездатності.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.