Виникнення та еволюція телемедицини

Спроби використання каналів зв'язку для надання медичної допомоги на відстані робилися ще в першій чверті XX століття. Так, у Швеції в 1905 році була здійснена передача сигналу електрокардіограми по телефонних лініях зв'язку, а з 1922 року в університетському госпіталі Готтенбурга по радіоканалах проводилися медичні консультації моряків, які перебували у плаванні, з 1935 року аналогічна служба працює в Італії. У 1959 році в США була проведена телевізійна консультація психіатричного хворого, в тому ж році в Канаду було передано зображення флюорограми легенів.

Перші спроби передачі медичних сигналів та зображень в США і в СРСР були початі в кінці 1950-х - початку 1960-х років. Першими кроками «телемедицини» як «дистанційної діагностики» можна вважати телеметричний запис фізіологічних показників у перших космонавтів, а також перші дані їм медичні поради. Надалі була введена реєстрація сейсмокардіограмми, розроблені спеціальні методи і апаратура для дистанційного реєстрації основних фізіологічних і біохімічних параметрів організму людини в умовах космічного польоту, для передачі цієї інформації на землю і прийняття своєчасних заходів по корекції виникаючих порушень.

У 1965 році американський кардіохірург М. ДеБейкі, використовуючи супутниковий канал зв'язку, консультував хід операції на серці, що виконується в Женеві (Швейцарія). З 1970-х років в США здійснювалася передача даних через засоби космічного зв'язку між медичними центрами Арізони, Бостона, Канади.

Дуже наглядний міжнародний досвід практичного застосування телемедицини в її сучасних варіантах був отриманий під час землетрусу у Вірменії (1988) та вибуху газу під Уфою (1989). Тоді були налагоджені телемости (аудіо-, відео та факсимільний зв'язок) між зонами лиха та провідними медичними центрами США під егідою Радянсько-американської комісії з космічної біології та медицини.

У телеконсультацій і відеоконференціях брали участь фахівці московських клінік і медичних центрів США. Проводилися консультації опікових, психіатричних та деяких інших груп пацієнтів. За 12 тижнів роботи телемосту у відеоконференціях взяли участь 247 радянських (Вірменія, Москва, Башкирія) і 175 американських фахівців. Всього було розглянуто 209 клінічних випадків по 20 медичних спеціальностях. У результаті вносилися значні зміни в діагностичний та лікувальний процес, впроваджувалися нові лікувальні методики, передавалася значна кількість медичної інформації. Так, був змінений діагноз у 33%, рекомендовані додаткові діагностичні заходи в 46%, змінена тактика лікування в 21% і впроваджені нові методики лікування в 10% випадків.

Успіхи телемедицини визначаються рівнем розвитку систем зв'язку та обчислювальної техніки. Сьогодні вони дозволяють зареєструвати будь-яке зображення в комп'ютері, приготувати його для пересилання, передати за розумний час, а якщо потрібно, то і в реальному масштабі часу, на будь-яку відстань, прийняти і розшифрувати цю інформацію практично без втрати якості та представити для спільного обговорення. В останній період значні досягнення у телемедицині обумовлені тим, що на зміну аналоговому телебаченню прийшли цифрові канали передачі інформації, широкого поширення набули глобальні мережеві комунікації.

Телемедицина (грец. «tele» - дистанція, лат. «mederi» - лікування) – це галузь медицини, що використовує телекомунікаційні й електронні інформаційні технології для надання медичної допомоги на відстані.

Ціль телемедицини - надання якісної медичної допомоги будь-якій людині незалежно від її місцезнаходження й інших факторів (соціальних, географічних, політичних, демографічних, економічних і т.п.).

Предмет телемедицини - передача за допомогою телекомунікацій і комп'ютерних технологій усіх видів медичної інформації між віддаленими один від одного пунктами, у яких знаходяться пацієнти, лікарі, інші представники охорони здоров'я, а так саме між окремими медичними установами.

Об'єкт телемедицини - клінічний випадок конкретного пацієнта або окремі дані клінічного обстеження. Телемедична система повинна дозволити здійснювати введення та накопичення інформації про стан пацієнта у вигляді тексту, таблиць, діаграм і графіків, необхідної для проведення повноцінної телеконсультації спеціалістом у певній галузі медицини.

- консультувати складного пацієнта з колегами з провідних клінік;

- обмінюватися інформацією, медичними програмами з колегами з України та зарубіжжя за допомогою телеконференцій;

- працювати з медичними системами бібліографічного пошуку, спеціальниими журналами;

- проводити пошук потрібної інформації на медичних серверах, працюючи в режимі on-line;

- звертатися до інформаційно-пошукових систем і світових баз даних по медичній техніці і фармакологічним препаратам;

- відсилати статті і тези доповідей у часописи та конференції, економлячи час і засоби.

Ось далеко неповний перелік визначень основних телемедичних процедур:

Телеконсультування - процес дистанційного обговорення конкретного клінічного випадку декількома фахівцями з метою надання невідкладної чи планової медичної допомоги.

Теледиспансеризація – дистанційний нагляд амбулаторних пацієнтів, профілактичні заходи.

Телескринінг – дистанційне виявлення і формування груп ризику, профілактичні заходи.

Телемоніторинг - різновид біотелеметрії, віддалена реєстрація фізіологічних показників у людей, що страждають на ті чи інше захворювання.

Телерадіологія -отримання, накопичення, трансляція і архівування результатів променевих методів обстеження в цифровому вигляді для дистанційної інтерпретації та консультування.

Дистанційне маніпулювання - дистанційне керування лікувальною і діагностичною апаратурою, зокрема ендоскопічними хірургічними комплексами, мікроскопами, офтальмологічними приладами і т.д.

Мобільна телемедицина - застосовується в медицині надзвичайних ситуацій і катастроф, військовій медицині, в медичному обслуговуванні геологорозвідувальних експедицій і в інших ситуаціях, коли умови не дозволяють звернутися в стаціонарну медичну установу.

Дистанційне навчання - різновид навчального процесу, при якому або викладач і аудиторія, або учень і джерело інформації розділені географічно. Для забезпечення сеансів дистанційного навчання використовуються комп'ютерні і телекомунікаційні технології, у тому числі Інтернет.

У діяльності лікувально-профілактичних установ дані процедури виконуються як окремо, так і спільно, доповнюючи і підсилюючи одна одну. Так, тривалий телемоніторинг супроводжується періодичними телеконсультаціями, діагностичне дистанційне маніпулювання по суті являє собою різновид телеконсультації, дистанційне навчання для безперервної медичної освіти може бути реалізована в тому числі за допомогою спеціальних телеконсультацій, дистанційних клінічних розборів, показових операцій, виконуваних дистанційно (теле-, відеохірургія) і т.д.

Окрім уніфікації та стандартизації медичної діагностичної і терапевтичної апаратури, що випускається, телемедицина висуває вимогу стандартизації самої медичної інформації, протоколів її передачі по мережах і лініях телекомунікацій. Проблемами стандартизації медичної інформації займаються багато фірм в США і Європі. Існує декілька пропозицій, перш за все – рекомендаційний стандарт для обміну медичною інформацією "Health Level 7" (Hl-7), який розроблений і діє в США. Даний стандарт є добровільним і відкритим для всіх (застосовується в Австралії, Новій Зеландії, Японії, Німеччині, Нідерландах), у міру накопичення досвіду з'являються нові версії цього стандарту.

Health Level 7 (Сьомий Рівень медичного документообігу) - стандарт обміну, управління та інтеграції електронної медичної інформації.

Стандарт Hl-7, концептуально орієнтований на семирівневу модель взаємодії відкритих систем, розроблену Міжнародною організацією по стандартизації (ISO) і названа по аналогії з сімома рівнями взаємодії відкритих систем, Open Systems Interconnection або OSI. Тобто це процеси самого високого рівня.

Сьомий рівень підтримує виконання таких завдань як:

Загальна структура складових HL7 технологій наведена на наступному малюнку:

RIM (Reference Information Model - Еталонна Інформаційна Модель). Базове поняття для всього HL7 - інформаційна модель медицини - основне джерело змісту даних всіх HL7 - повідомлень і документів.

Елементи інформаційної моделі - класи, переходи станів класів, типи даних і накладені обмеження - використовують системні концепції і графічний вираз мови UML.

У свою чергу RIM складається з декількох технологій:

USAM - Unified Service Action Model - загальна модель службових дій. Об'єктна модель для будь-якої можливої в системі дії;

R-MIM- Refined Message Information Model - контекстно-прив'язана модель.

Storyboard -Розкадрування. Функціональна модель - у термінах системного проектування, UML. Концепція розкадровки (storyboard) була взята з кіноіндустрії і дозволяє представити засобами HL7 важливі моменти передачі повідомлень, як кадри. В кожному кадрі описані ключові учасники та їх взаємодія. Комплект кадрів представляє як передачу повідомлення, так і функціонування системи. Кожна взаємодія описується розкадруванням (у UML діаграма послідовностей).

Vocalbulary -Словники. Представлені у вигляді тезаурусів або навіть онтологій описів специфіки предметних областей. Атрибут у RIM-описі може бути елементом словника. Словниками можуть бути: побудована на принципах метатезауруса UMLS таблиця описана засобами HL7, LOINC, SNOMED, HIPAA, місцеві, національні словники.

HMD (Hierarchial Message Descriptor) - визначник ієрархічної структури повідомлення. Принципи HMD: система передачі повинна розуміти генезис класів; повідомлення при передачі утворюють лінійну структуровану послідовність.

EHR System (Electronic Health Record Systems) - Система Електронної історії хвороби. EHR складається з розділів: керування наданням медичної допомоги (Care Management), клінічний документообіг (Clinical Support), інформаційна інфраструктура (Information Infrastructure) - всього 125 функцій.

Arden Syntax -Специфікація прийнята HL7 для визначення і розповсюдження медичних знань. Арден синтаксис є мовою Медичних Логічних Модулів (МЛМ - Medical Logic Modules) кодування медичних знань. Кожен МЛМ містить достатню інформацію для прийняття медичного рішення. МЛМ використовується для розуміння медичних даних, діагностики, фільтрації медичних даних і адміністративних завдань. За певних умов може бути розроблена комп'ютерна програма (event monitor) генеруюча експертну підтримку. МЛМ може бути пов'язаний з іншими МЛМ і створювати мережу.

CDA (Clinical Document Architecture) - Архітектура Клінічного документа.

Стандарт сфери HL7, затверджений ISO (ISO/HL7 27932:2009 Data Exchange Standards - HL7 Clinical Document Architecture, Release 2).

Даний стандарт повністю визначає синтаксис і набір структур даних котрі дозволяють повністю описати семантику будь-якого клінічного документа. В основу CDA покладено мову XML.

При створенні клінічного документа (КД) його розмітка, структура і семантика береться з опису CDA. Сама специфікація виходить на основі даних довідника RIM. Клінічний документ за CDA є повним інформаційним об'єктом з визначеними компонентами. Додатково він може містити текст, зображення, звук та інше мультимедійне зображення.

Спочатку HL7 починав розвиватися як стандарт повідомлень. Сам передаваний клінічний документ є незалежнм від формату повідомлення в якому він передається, але він володіє набором ознак, такими, як: авторство, історія змін, стабільність і призначений для сприйняття людиною. У свою чергу повідомлення призначено для зчитування комп'ютером, існує тільки під час передачі документа. Сам КД описаний мовою XML, але також може містити дані інших типів, такі як аудіо/відео інформація, бінарні дані зображень, цифрові підписи.

У секціях КД можна виразити клінічні вирази такі як: виконані процедури, поточний стан хворого, адміністративні розпорядження, небажані події і фактори. КД складається з заголовка і тіла. У заголовку можна виразити складну систему авторів, виконавців, відповідальності, поточну ситуацію документа, доступ до нього, класифікуючі відомості про пацієнта і т. д.

Високорівневе подання всіх можливостей заголовка задається схемою UML. Тіло КД містить клінічний запис/звіт (clinical report), зібраний з секцій (section). Типи даних в секції можуть бути простими, такими як наприклад цілі числа або дані складної тимчасової системи (наприклад general timing specification). У секції можна використовувати структурні типи даних, які заповнюються з плином часу і розвитком подій.

Стандарт в області передачі медичних зображень DICOM (Digital Imaging and Communications in Medicine) – індустріальний стандарт для передачі радіологічних і інших медичних зображень між комп'ютерами і різними медичними пристроями (магніторезонансний медичний томограф, мікроскопи, рентгенівські установки і ін.). Стандарт DICOM описує "паспортні" дані пацієнта, умови проведення дослідження, положення пацієнта у момент здобуття зображення і тому подібне, для того, щоб надалі було можливо провести медичну інтерпретацію даного зображення.

Стандарт дозволяє організувати цифровий зв'язок між різним діагностичним і терапевтичним устаткуванням, що використовується в системах різних виробників. Робочі станції, Комп'ютерні (КТ) і магнітно-резонансні Томографи (МРТ), мікроскопи, узд-сканери, загальні архіви, хост-комп'ютері і мейнфрейми від різних виробників, розташовані в одному місті або декількох містах, можуть "спілкуватися" один з одним на основі DICOM з використанням відкритих мереж по стандартних протоколах, наприклад TCP/IP.

Найбільшого поширення набула третя версія, що допускає використання стандартних протоколів TCP/IP не лише на платформах UNIX, але і на персональних комп'ютерах. Стандарт DICOM версії 3.0 призначений для передачі медичних зображень, що отримуються за допомогою різних методів променевої і іншої діагностики, в його описі перераховано 29 діагностичних методів. У протоколі описані рівні сумісності з вимогами інших стандартів, зокрема, стандартами найбільших виробників діагностичного устаткування General Electric, Philips, Siemens. Стандарт DICOM сумісний з європейським стандартом MEDICOM.

Стандарт складається з 13 частин, з яких у поточній версії (DICOM 3.0) представлені перші 9:

Частина 3. Визначення інформаційних об'єктів

Специфікації підлягають класи дій або операцій, які можуть виконуватися над інформаційними об'єктами. Вводиться поняття операція-об'єкт SOP (service-object pair). Розробники стандарту виходили з того, що застосування операції до об'єкта може бути обмежене його властивостями, тому є потреба в окремому описі класів SOP. Наприклад, для класу операцій зберігання виділяються окремі стандартні класи операцій-об'єктів зберігання зображень цифрової радіографії, зберігання ультразвукових зображень, зберігання накладень, зберігання таблиці перетворення пікселів і т.д. Аналогічні пари виділяються для операціі Запит / витяг і т.д.

Описуються типи даних і правила кодування, що використовуються при передачі даних з однієї системи в іншу. Підлягають специфікації формати передачі зображень. Стандарт допускає передачу вихідних і ущільнених зображень.

Наводиться повний список елементів даних, описаних у стандарті DICOM. Кожен елемент даних ідентифікується парою цілих чисел, наприклад пара (0018,5100) ідентифікує опис стану пацієнта по відношенню до пристрою в момент проведення дослідження. Крім ідентифікатора, наводяться ім'я елемента, характеристика його значення (рядок символів, число і т.д.) і допустиме число повторень елемента в повідомленні.

Описується структура команд і протоколу обміну повідомленнями в стандарті DICOM.

Частина 8. Забезпечення обміну повідомленнями в мережевих середовищах

Визначаються всі необхідні компоненти системи обміну повідомленнями в стандарті DICOM в мережних середовищах, що використовують протокол TCP / IP. Виклад цієї частини істотно спирається на відповідні стандарти Моделі взаємодії відкритих систем OSI (ISO 8222 та ISO 8649).

Частина 9. Забезпечення обміну повідомленнями при прямому зв'язку абонентів (point-to-point)

Наводиться докладний опис прямої взаємодії двох пристроїв, включаючи призначення кожної ніжки 50-контактного роз'єму, рівня переданих сигналів, їх тимчасові характеристики і т.д.

На стадії розробки і затвердження знаходяться ще 4 частини стандарту:

Описуються теоретичні основи зберігання медичних зображень на різних зовнішніх носіях даних.

Частина 11. Прикладні характеристики зберігання даних на зовнішніх носіях

Описуються вимоги до даних, які повинні зберігатися на зовнішніх носіях. Описи мають клінічну спрямованість, наприклад, задають, які дані повинні зберігатися на зовнішніх носіях при проведенні ангіографії.

Частина 12. Формати носіїв і фізичне середовище зберігання даних

Підлягають специфікації різні носії даних, які можуть використовуватися для зберігання медичних зображень, наприклад, дискети 3.5 ", компакт-диски CD ROM, магнітооптичні диски і тд.

Частина 13. Управління виведенням на друкуючі пристрої при прямому з'єднанні

Описуються протоколи і операції, необхідні для виведення зображення на друкувальний пристрій. Висновок здійснюється системою-виконавцем, що має пряме сполучення з системою-ініціатором виводу.

Структура DICOM приведена у відповідність з директивами організації ISO [ISO / IEC Directives, 1989 Part3: Drafting and Presentation of International Standards], що істотно відрізняє даний стандарт від стандарту електронної передачі текстових медичних документів HL7.

Питання стандартизації актуальні при вирішенні завдань взаємодії інформаційно-зв'язних комплексів телемедичних мереж, особливо розроблених в різний час. На окреме обговорення заслуговують проблеми термінології і використання стандартів представлення даних в електронних записах про хворого, форматів зображень, міжнародних класифікаторів хвороб, діагнозів і тому подібне. Ці проблеми стали особливо актуальними при зростаючому обміні інформацією про пацієнтів (між клініками, страховими компаніями).

Зокрема, в США "нестикування" МІС різних клінік привело не лише до значних витрат на розробку програм-конверторів і проміжних стандартів, але і стало однією з причин заміни МІС в клініках на сучасніші, що підтримують основні стандарти представлення даних (наприклад, для даних - Health Level 7 і ASTM, для зображень - DICOM). З важливих стандартів відзначимо також International Classification of Diseases (ICD-9СМ) і два проекти по термінології: Systematized Nomenclature of Medicine (SNOMED III), American College of Pathology, і Unified Medical Language System (UMLS) від National Library of Medicine. Для зображень стандартом de-facto стає DICOM, запропонований American College of Radiology-National Electrical Manufactureres` Association (ACR-NEMA) і підтриманий основними виробниками медичного устаткування і програмного забезпечення.

Більш віддаленою перспективою телемедицини є завдання забезпечення єдиного стандарту якості медичного обслуговування в будь-якій медичній установі країни. Для забезпечення єдиного стандарту медичного обслуговування потрібно створення єдиної розподіленої бази даних медичної інформації, що забезпечує збір, зберігання і доступ до медичної управлінської інформації аж до історії хвороби кожного пацієнта. Більш повне забезпечення функцій телемедицини аж до двохсторонніх консультацій безпосередньо під час операцій є абсолютно необхідним для забезпечення високого медичного стандарту обслуговування пацієнтів.

Телемедицину можна розглядати як систему, що забезпечує рядовому користувачеві доступ до сучасних медичних ресурсів, у тому числі міжнародних. Розглянута система являє собою сукупність засобів і комплексів, які реалізують потенціал сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій в охороні здоров'я, а також відповідне фінансове та правове забезпечення.

· медичні організації з їх професійними та інформаційними, освітніми ресурсами, медичними діагностичними пристроями, базами даних, а також користувачі системи та ін.,

· технічні засоби доступу в телекомунікаційні мережі,

· давачі і інші перетворювачі медичної інформації в цифрові електричні сигнали для передачі каналами зв'язку.

У телемедичних системах застосовується термінальне обладнання, що забезпечує:

· Відеоконференції для обговорення нових методологій лікування та ін.;

· Інформаційно-методичне забезпечення медичного персоналу, шляхом створення серверів;

· Аудіо-візуальну підтримку оперативних рішень.

Широке поширення в телемедицині отримали системи для відеоконференцій. Вони дають можливість лікарям бачити і розмовляти один з одним в режимі реального часу, обговорювати історії хвороби, проводити семінари, конференції, лекції, консиліуми, практичні заняття з освоєння методів діагностики та лікування і т.д. При цьому крім відео-та голосового зв'язку системи відеоконференцзв'язку дозволяють здійснювати обмін динамічними і статичними зображеннями.

Існують режими розділення даних та режим поділу додатків. Перший режим дозволяє всім учасникам відеоконференції бачити на екранах комп'ютерів одну і ту ж інформацію про хворого (рентгенівські знімки, виписки з історій хвороби, схеми операцій і т.п.), проводити її обговорення та аналіз, правити і спільно готувати документи і виписки. Другий режим дозволяє лікарю управляти роботою віддаленого комп'ютера (гортаючи слайди під час телелекціі, проводячи пошук інформації про хворого або рідкісному захворюванні в базі даних на віддаленому сервері і т.п.).

Системи відеоконференцзв'язку діляться на настільні, групові та студійні. Типова система відеоконференцзв'язку включає персональний комп'ютер з відеокамерою і мікрофоном, пристрій для оцифровки, компресії і декомпресії аудіо-і відеоданих з метою передачі через лінії зв'язку, сканер і камеру.

Системи відеоконференцзв'язку зазвичай працюють на ISDN-лініях. ISDN (цифрова мережа з інтеграцією служб) - це мережа, ідеологія якої споріднена з телефонною, але будується не на аналогових, а на цифрових каналах зі швидкістю від 64 до 128 Кбіт/с. Для відеорежиму вважається мінімально прийнятною швидкість передачі даних 128 Кбіт/с. Є й більш високошвидкісні технології - 384 Кбіт/с, 512 Кбіт/с і вище (до декількох Мбіт/с), до яких відносяться ATM (Asynchronous Transfer Mode-протокол асинхронного перенесення), frame relay, але вони поки не отримали широкого розповсюдження.

Набір медичного обладнання, що входить до складу апаратно-програмного комплексу або періодично використовуваного при дистанційних консультаціях, залежить від профілю виконуваних телемедичних консультацій. Так, обладнання для кардіології включає цифровий тонометр, електронний стетоскоп, електрокардіограф, а також системи холтерівського моніторування електрокардіограм, добової реєстрації артеріального тиску, моніторингу кардіоінтервалографії. У телепульмонологіі застосовуються електронні стетоскопи, автоматизовані спірографи, пневмотахографи, пульсоксиметри. У теленеврологіі - електроенцефалографія, електроміографія, ультразвукова доплерографія. Телеендоскопія використовує відеокамери з ендоскопічними адаптерами, здатні передавати зображення з хірургічних і діагностичних оптоволоконних апаратів. У телепатологіі і телерадіології для передачі зображень зрізів тканин, мазків, рентгенограм, комп'ютерних томограм, ультразвукових зображень використовуються різні комп'ютерні системи цифрового відео. Наприклад, при проведенні морфологічних досліджень зображення, що знімається з окуляра мікроскопа відеокамерою, вводиться в комп'ютер і в цифровій формі передається в консультативний центр. Існують мікроскопи з відеосистемами, які можуть дистанційно управлятися з віддаленого телемедичного центру і передавати зображення в цифровій формі в режимі реального часу. Зображення, що відносяться до променевої діагностики (наприклад, рентгенограми), при плівкових технологіях вводяться в комп'ютер за допомогою сканера, за наявності аналогових відеовиходів діагностичних приладів фіксуються на відеомагнітофон з подальшим оцифруванням, а при наявності цифрових портів через локальну мережу безпосередньо вводяться в комп'ютер і передаються по каналах електронного зв'язку.

У США в рамках програм з телемедицини розробляються нові засоби контролю за здоров'ям військовослужбовців. При цьому військовослужбовці будуть мати особисту медкартку, носити біомедичний пояс з набором датчиків, процесором і засобами зв'язку для входження в локальну телемедицинскую мережу. Одночасно координати військовослужбовця, отримані засобами GPS, будуть передаватися в додаткових розрядах повідомлення.

Медична інформація про пацієнтів накопичується в різних місцях: в поліклініці, лікарні, у різних медичних організаціях і центрах, в офісах лікарів та ін. Створення системи розподіленої охорони здоров'я дозволить отримувати інформацію про те, як розвивалася захворювання. В результаті на базі віртуальної історії хвороби, окремі фрагменти якої часто зберігаються в різних установах, можуть формуватися тільки необхідні для конкретного випадку дані в потрібному форматі. Це мінімізує вимоги до засобів телекомунікацій. За допомогою технології розподілених об'єктів даний підхід до аналізу інформації дозволяє отримувати нову якість.

Такі роботи ведуться в Німеччині (Технічний університет, Берлін), США (університет Західній Вірджинії).

Першим варіантом віртуальної історії хвороби є система TeleMed, яка дозволяє лікарям, що знаходяться в різних місцях, віддалених один від одного, одночасно бачити, редагувати і забезпечувати примітками історію хвороби пацієнта.

Система маніпулює мультимедійними даними, має захист на рівні об'єкта для забезпечення надійності та шифрування з метою конфіденційності. Простий IP сервер управляє базами даних.

Дана система розгорнута в США в Національному Європейському центрі, Національному інституті охорони здоров'я, в Техаському медичному центрі і показує ефективність її застосування.

Основне завдання телемедицини - обслуговування віддалених населених пунктів, сільських територій, регіонів пошуку копалин або їх видобутку вахтовим методом, робота в районах і умовах надзвичайних ситуацій. У цих районах є проблемою надання кваліфікованої медичної допомоги, у тому числі діагностики.

Телемедичні мережі використовують різні телекомунікаційні середовища: телефонні мережі загального користування, локальні мережі, цифрові мережі з інтеграцією служб (ISDN), цифрові виділені канали зв'язку, включаючи провідні та безпровідні, та ін. Виділені цифрові канали зв'язку і спеціалізовані телемедичні мережі застосовуються при високих вимогах до надійності, достовірності і своєчасності передачі інформації.

Застосування того або іншого каналу передачі обмежується шириною смуги пропускання частот і пов'язаною з нею швидкістю передачі інформації (кількістю інформації, передаваною в одиницю часу, біт/с). Системи з вузькою смугою частот, наприклад, звичайні телефонні лінії, порівняно недорогі, але їх пропускна спроможність недостатня для передачі повноцінних відеозображень. Проте ці системи сповна придатні для передачі фотозображень, мови, тексту або інших даних. Єдиного методу, як і смуги частот, відповідних для вирішення всіх завдань телемедицини, не існує; технічні характеристики кожної системи визначають виходячи з потреби користувачів.

Найбільш доступним є зв'язок, що використовує мережу Інтернет. Вона здійснюється по протоколу TСР/ІР, який, не дивлячись на дещо гіршу якість передачі зображення, також дозволяє вести відеозв'язок, у тому числі із швидкістю 128 Кбіт/с. При цьому в даний час спостерігається поширення систем, заснованих на використанні інтернет-технологій, що пов'язано з вдосконаленням протоколів обміну інформацією.

Втім, далеко незавжди передача даних через інтернет може застосовуватися в телемедицині. Адже обмін даними пацієнта вимагає великої конфіденційності, а значить, необхідна висока захист каналів зв'язку від несанкціонованого доступу. В Україні впроваджується проект МТС (Мобільні ТелеСистеми) в основі котрого лежить ідея виділеного доступу в інтернет, яку МТС надає на базі своєї фіксованої оптоволоконної мережі. Її велика пропускна здатність забезпечує високу швидкість передачі даних, і, як наслідок - широкий спектр сервісів. Технічним рішенням сервісу від МТС стала технологія VPN (Virtual Private Network - англ. «Віртуальна приватна мережа»). Вона дозволяє створювати якусь відособлену мережу поверх вже існуючої (наприклад, Інтернет) та забезпечує їй високий захист від зовнішнього втручання. Послугу VPN «МТС Україна» надає багатьом своїм корпоративним клієнтам, і тепер напрацьований досвід компанія застосовує у проекті «Мобільна медицина».

Типи технологій, які застосовуються в телемедицині. Більшість працюючих нині телемедичних проектів будуються на двох типах технологій. Перший тип відповідає принципу "накопичення-передача" (store-forward). Суть його полягає в отриманні та передачі зображень в цифровому вигляді від одного користувача (лікаря) іншому. Найбільш типово застосування цієї технології в рутинній практиці, коли діагноз або консультація можуть бути отримані протягом 24-48 годин.

Зображення можуть передаватися між точками на будь-якому віддаленні. Телерадіологія, обмін рентгенограмами, томограмами або МР-томограмами є найбільш частим застосуванням цієї технології. Лікарі можуть переглядати та аналізувати зображення, не виходячи з дому. Телепатологія і дерматовенерологія - сфери телемедицини, де задіяний також принцип "накопичення-передача". Реалізація цього методу можлива за допомогою будь-яких протоколів передачі даних і типів з'єднання - від перенесення даних на дискетах і простого кабельного з'єднання до найскладніших супутникових каналів.

Другий тип - "двостороннє інтерактивне телебачення" (two way interactive television), застосовується, коли необхідна консультація "в реальному часі". Вирішення цієї проблеми далеко непросте і вимагає більш досконалих технологій.

Ще телемедичні консультації можна ділити на консультації в реальному часі (on-line-консультації) і на відкладені консультації (off-line-консультації). Переваги консультацій в реальному часі: оперативність, можливість спільної роботи. Але використання такого режиму обмежена дорожнечею і технологічними труднощами.

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: