Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Змішана економіка сучасних розвинутих країн. Моделі розвитку окремих країн





У другій половині XIX ст. в економіці розвинутих країн відбулися значні зміни, які зумовили виникнення монополій та’ створення передумов для державного втручання в економіку. З’явилися такі нові типи ринкових структур, як монополістична конкуренція, олігополія та чиста монополія. Ці форми призвели до суттєвих змін у механізмі конкуренції, відносинах власності, отже, унеможливили управління економічною системою на основі принципів моделі Рікардо. На зміну моделі Рікардо прийшла так звана проміжна модель управління, що стала основою сучасної змішаної економіки. Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава.

Основними причинами активного втручання держави в управління економічними процесами, стали:

1) Суттєві зміни у механізмі конкуренції під впливом розвитку монополістичного та олігополістичного стану ринку, що спричинило перехід до недосконалої конкуренції, коли механізм ціноутворення формується не лише під впливом попиту та пропозиції, вільного змагання багатьох виробників.

2) Ускладнення на основі вищеназваних процесів проблем саморегулювання економічної системи в цілому, що проявляється в циклічності розвитку ринкової системи в різних її формах.

3) Відсутність соціальних гарантій, соціальна незахищеність громадян у випадках безробіття, хвороби, старості.

4) Усуспільнення та одержавлення частини господарства в національному та міжнародному масштабах, перетворення держави на активний суб’єкт економічних відносин. Так, у Великій Британії, яка є типовим прикладом змішаної економіки, 26% робочої сили зайнято у державному секторі, а 74% – в приватному.

Основні форми втручання держави у ринковій економічній системі в господарське життя такі:

- формування довгострокової та середньострокової економічної політики на основі аналізу світової економічної кон’юнктури прогнозування можливих варіантів розвитку національної економіки залежно від економічних реалій, що складаються в народному господарстві;

- визначення довгострокових стратегічних та короткострокових тактичних цілей економічної політики, серед яких на першому плані знаходяться розвиток економіки, стабільність цін, повна зайнятість, зовнішньоекономічна рівновага.

Основними видами економічної політики сучасних держав у ринковій економіці є: фінансово-бюджетна (або фіскальна) політика, кредитно-грошова (або монетарна), цінова, інвестиційна, антимонопольна, структурна, аграрна, соціальна, зовнішньоекономічна, науково-технічна, природоохоронна тощо. Основними інструментами економічної політики виступають: індикативне планування, державне регулювання фінансово-кредитної системи, регулювання грошового обігу, регулювання доходів та витрат населення. Держава у сучасній ринковій економіці виступає не лише у ролі власника певної частини основних фондів і виробленого продукту, але й у ролі гаранта економічної стабільності всієї економічної системи з позицій збереження та подальшого її розвитку.

Відбуваються зміни і в господарському механізмі. Планові методи використовуються не лише при розробці державних програм, а й у крупних корпораціях, де формуються стратегічні плани розвитку, а для планування продукту використовуються маркетингові дослідження.

Важливою характеристикою сучасної змішаної економіки вважаються процеси соціалізації економіки, які проявляються у формуванні соціальної ринкової економіки.

Вперше термін соціальне ринкове господарство введений у широкий обіг в програмі ХДС (християнсько-демократичної партії) Німеччини «Дюссельдорфські основні принципи» (1949). Найбільший внесок у розробку філософії та принципів функціонування соціального ринкового господарства був зроблений представником кельнської школи А. Мюллером-Армаком і видатними німецькими економістами В.Ойкеном та Л.Мікшем.

Альфред Мюллер-Армак, Вальтер Ойкен, а за ними й політик Людвіг Ерхард відводили у концепції соціально орієнтованої системи економіки одне з чільних місць діяльності держави, як активному

регулюючому органу. Основними цілями такої діяльності мало стати:

- забезпечення умов конкурентної боротьби на принципах справжньої ефективності (політика в сфері конкуренції).

- корегування результатів ефективної конкуренції за допомогою соціальних компенсацій (соціальна політика).

- формування та регулювання господарської діяльності (організаційна політика, політика регулювання процесів і структурна політика).

Основними принципами та завданнями конкурентної політики держави в соціальному ринковому господарстві автори концепції вважали:

1. Політика у сфері конкуренції повинна бути спрямована на створення умов, за яких конкуренція може виконувати свої функції.

2. У зв’язку з тим, що багато учасників конкурентної боротьби намагаються ухилитися від загальних обов’язкових норм та ризику, пов’язаних з конкуренцією, завданням держави має стати регламентування і гарантування правил ведення та якості конкуренції за допомогою впровадження нормативних актів і законів.

3. Конкуренція є загальновизнаним механізмом сприяння реалізації інтересів не тільки виробників, але й споживачів. За цих умов важливим завданням держави в соціально орієнтованій економіці є захист та охорона життя та здоров’я споживача від неякісних товарів, збільшення «прозорості» ринку, тобто створення сприятливих умов вибору дійсно потрібних товарів і послуг, інтенсифікація конкуренції, що дає змогу споживачу вибирати дешевші та якісніші товари, товари-субститути і тим самим відчувати себе одним з головних суб’єктів ринкових відносин.

Одним з найбільш важливих елементів концепції соціального ринкового господарства, як її розуміли засновники, мала стати соціальна політика держави, відповідне її спрямування. Вихідними положеннями такої соціальної політики стали 2 тези: 1) соціальне ринкове господарство – це економічний ріст завдяки доброякісній конкуренції, а ріст – це передумова добробуту; 2) тільки те може бути розподілене та спожите, що вже вироблене.

Отже, на думку авторів концепції соціального ринкового господарства, завдання соціальної політики держави – втілити у життя такі соціальні цілі: справедливість, безпеку, мир на основі свободи та добробуту. Тож, як бачимо, сучасна ринкова економічна система розвивається за рахунок все тіснішого поєднання об’єктивних механізмів його регулювання з боку держави на основі розуміння природи законів економіки, сучасних економічних реалій та потреб. Ці механізми доповнюються, а точніше, координуються із законами та механізмами соціального розвитку суспільства, оскільки сьогодні без задоволення і розвитку соціальних потреб та інтересів позитивне функціонування економічної системи є неможливим.

Залежно від історичного досвіду, традицій, менталітету народів у різних регіонах світу формуються свої, специфічні моделі розвитку на базі основної, ринкової економічної системи.

Найбільш цікавими сьогодні з позицій їх ефективності є американська, японська, шведська економічні моделі, а також згадана вище модель соціального ринкового господарства, яка реалізується в багатьох країнах Європи, необхідність формування якої в Україні чітко зафіксована нашою Конституцією.

В основі американської економічної моделі лежить перш за все врахування державою традицій індивідуалізму, потягу до першості, до особистого успіху, віри людини у власні сили. Відповідно створюються умови для всебічного розвитку підприємництва, процвітання малого та середнього бізнесу, американський менеджмент націлений на негайний успіх, який має бути виражений у високій нормі прибутку. Особливістю американської моделі є також висока кваліфікація та мобільність робочої сили. Понад дві третини зайнятих у народному господарстві – це кваліфіковані робітники, до того ж третина з них – так звані «золоті комірці», які визначають сьогодні динаміку науково-технічного прогресу в країні.

Особливістю японської економічної моделі є широке використання традицій колективної праці в сільських общинах. Сьогодні ця традиція з успіхом використовується найбільшими корпораціями у вигляді системи пожиттєвого найму.

На відміну від американської мобільності в пошуках кращого місця більшого заробітку, японський робітник, прийшовши у велику корпорацію, рідко пориває з нею, стаючи «членом однієї великої сім’ї»«. Він віддає корпорації свій талант, свої знання, фактично все своє життя, оскільки вважається, наприклад, непатріотичним відносно корпорації використовувати повністю навіть свою відпустку. Корпорація гарантує робітнику робоче місце до пенсії, житло, медичне обслуговування, допомогу в освіті дітей, навіть, врешті-решт, місце на відомчому кладовищі. Тому довгий час корпорації могли дозволити собі скорочувати витрати виробництва, отже створювати більш конкурентний продукт за рахунок відносно низької заробітної плати своїх співробітників, за рахунок фактично безкоштовного масового раціоналізаторства та винахідництва.

Шведська модель ринкової економічної системи базується на традиціях активного втручання держави в систему розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту на користь більшості населення. Традиція ця, а точніше економічна політика, почала формуватися у 20-ті роки нашого століття, коли була сформована концепція соціального захисту громадян: «від народження до смерті». Зберігаючи приватну власність як основу ефективного функціонування ринкового механізму, на засоби виробництва, створюючи умови ефективного функціонування приватного капіталу, уряди Швеції шляхом перерозподілу доходів за допомогою податкової системи створили рівні стартові умови для задоволення економічних і соціальних потреб всіх своїх громадян, відкривши їм доступ до безкоштовної освіти, медичного обслуговування, гідного забезпечення життя на схилі років.

Звичайно, названі вище моделі не ідеальні, в процесі їх функціонування та розвитку виникає багато досить складних проблем і протиріч, але той факт, що вони відповідають інтересам як розвитку економіки, суспільства, так і більшості громадян, дає нам підстави для роздумів, вивчення набутого досвіду, а можливо, й запозичення тих елементів, які найбільше відповідають традиціям та потребам нашого народу.

ВИСНОВКИ

1. Національна економіка, або господарство країни, – це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій та установ, об’єктів інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. Основним завданням національної економіки є виробництво і розподіл життєвих благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства. У національній економіці виділяють фізичну і монетарну (грошову) економіки.

2. Фізична економіка охоплює ресурси – працівників, природні багатства, капітал та вироблені життєві блага. Національна економіка складається з галузей матеріального і нематеріального виробництва. Головним компонентом монетарної економіки є гроші та пов’язані з ними ціни, процентні ставки, валютні курси тощо.

3. Спосіб організації національної економіки називають економічною системою. Економічна система складається на засадах певної форми виробництва. Головними компонентами економічної системи є спосіб узгодження діяльності суб’єктів гос­подарського життя, власність на ресурси і виготовлені продукти, характер розподілу та перерозподілу національного продукту, основний мотив діяльності підприємств тощо.

В економічній науці існують різні підходи до типізації економічних систем та причин їхнього формування. Одні економісти вважають, що характер економічної системи визначають цінності суспільства і тип політичного правління. Інші підходи до класифікації економічних систем та їхніх моделей такі: цивілізаційний, формаційний, з позицій форм власності і форм координації економічної поведінки, технологічних факторів.

4. Власність є складним і багатоаспектним поняттям. Вона охоплює відносини привласнення і відчуження. Привласнення означає, що окремий індивід, група людей або держава здобуває право на володіння конкретними благами, розпорядження ними та їхнє використання. В економічній системі можуть співіснувати різні форми власності, одна з яких є панівною. В українській економіці відбувається відновлення інституту приватної власності. В Україні закон передбачає існування приватної, колективної та державної власності. Право власності в економіці – це право на контроль за використанням ресурсів, розподілом витрат і вигід, що супроводжують це використання. Чинні права власності визначають правила гри в економіці. Більшість економістів нині вважає, що економічна система ефективно функціонує лише тоді, коли в ній співіснують різні форми власності.

5. У літературі поширена думка, що в економічному розвиткові визначальними є інституції та цінності. Цінності – це переконання, що впливають на стосунки між індивідами або групами людей та на відносини в суспільстві загалом. За критерієм значущості розрізняють три системи цінностей: індивідуалістсько-конкурентні; групово-кооперативні; елітарно-колективістські. Політичне правління – це певна система політичних інституцій і процедур. Виділяють три форми політичного правління: противага, або боротьба за владу, колегіальність, або співпраця при владі, унітарна влада. Поєднання різних цінностей з формами політичного правління дає різні економічні системи, зокрема: командно-адміністративну, систему вільного підприємництва (капіталізм) і систему узгодженого вільного підприємництва.

6. Цікавими підходами до класифікації економічних систем є цивілізаційний, та з позицій технологічних факторів, коли виділяють такі системи:

· доіндустріальні (з панівною ручною працею та натуральним господарством);

· індустріальні (заміна ручної праці машинами);

· постіндустріальне суспільство, для якого характерне зростання ролі знань, освіти, науки, інформації тощо.

7. Згідно з формаційним підходом К. Маркса виділяють три суспільно-економічні формації з п’ятьма економічними системами (способами виробництва):

Ø первинну (архаїчна, – базується на общинній власності – з первіснообщинним і азійським способами виробництва);

Ø вторинну (з приватною власністю) – з рабовласницьким, феодальним і капіталістичним способами виробництва;

Ø комуністичну (ліквідована приватна власність) – з комуністичним (соціалістичним) способом виробництва. 8. Продуктивні сили виражають взаємодію людини з природою. До продуктивних сил належать земля, праця, капітал. Взаємини між людьми у процесі виробництва, в основі яких є власність на ресурси, називають виробничими відносинами.

9. Ринкова економіка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв’язання основних проблем економічної організації. Основними принципами організації ринкової економіки є приватна власність, економічна свобода, особиста зацікавленість, конкуренція, обмежена участь держави в економіці. Змішана економіка базується на принципах ринкової економіки. Однак роль держави в економіці тут більш істотна.

10. Адміністративно-командна економіка передбачає державну власність на всі матеріальні ресурси й централізоване директивне планування. Головними причинами краху командної економіки радянського типу були неспроможність централізованого директивного планування координувати складну сучасну економіку, відсутність раціональних показників діяльності підприємств та відповідних стимулів, застій в аграрному секторі та нездатність використати інтенсивні методи економічного зростання.

11. Перехід від командної до ринкової економіки відбувається по-різному. «Одна група країн обрала шлях «шокової терапії», який передбачає прискорену лібералізацію економіки, швидку приватизацію державної власності, демонополізацію економіки та макроекономічну стабілізацію. У другій групі країн перехід до ринку відбувається сповільненим еволюційним шляхом.

12. Перехід від однієї системи до іншої створює особливий, перехідний стан економіки. Українську модель перехідної економіки, яка творилась упродовж 90-х років, характеризують потужний державний сектор, низька частка дрібного й середнього підприємництва, схильність населення до державного патерналізму, висока криміналізація економічного життя. Українська ментальність потребує представництва у владі різних політичних сил відповідно до того, наскільки їх підтримує народ. Найпридатнішою для України є модель узгодженого вільного підприємництва, яка має забезпечити можливість досягнення згоди між урядом, підприємцями і працівниками з питань загальнонаціональних цілей і пріоритетів.


 







Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.