Порівняльний підхід систем обліку

Принципи відображення власного капіталу (номінальний, розрахунковий, дійсний і балансовий.) Неоплачений статутний капітал. Мета утворення резервів на основі динамічних і статичних теорій. Довільні, обов'язкові, гарантійні і оціночні резерви. Передумови створення резервів невизначених зобов'язань: правовий характер і економічне навантаження, кількісний вимір. Економічна природа резервів наступних витрат і платежів. Принципи оцінки резервів.

Висхідним моментом бухгалтерського поняття "капітал" як економічної категорії є потреба його розгляду виходячи з економічної діяльності підприємства та урахуванням макроекономічних, фінансових і юридичних нашарувань. Формування цього поняття не розкриває, безперечно, цілком природи й основних характеристик цієї категорії, але дає змогу зрозуміти бухгалтерське поняття капіталу від інших понять, пов'язаних з фундаментальною і багатогранною економічною категорією "капітал", дослідженню якої присвячено значну кількість праць і наукових концепцій протягом досить тривалого історичного періоду.

Аналіз бухгалтерської категорії "капітал" на теперішній час спрямовується на формування теоретичних положень, які можуть бути використані бухгалтерською наукою в практичній площині управління фінансовою діяльністю суб’єктів господарювання. Змістове навантаження категорії "капітал", як головний, свідчить про те, що своїм початковим значенням поняття "капітал" відрізняється від значення, яке сьогодні вкладається в нього. Рахунок капіталу означав сукупність рахунків у Головній книзі, тобто вартісно оцінене майно підприємства. "Капітал" у такій інтерпретації виступає як центральна категорія методології бухгалтерського обліку, як засіб досягнення головної мети. Незважаючи на важливість цього облікового об’єкта і показника фінансової звітності і на даний час єдиного трактування категорії "капітал" і принципів його відображення в методологічній основі обліку не існує: дискусія про капітал (capital Controversy), що триває кілька десятиліть в т.ч. наприклад між кембриджською (Британія) і неокласичною (США) школами знаходить принципові відмінності щодо його відображення в системі бухгалтерського обліку.

Предмета обліку, очевидно, повинен розглядатися функціонуючий (динаміка і статика) капітал економічної одиниці. Сумнівним є, наприклад, висловлювання, що капітал може бути предметом обліку лише тоді, коли він виходить зі стану стосовно початково вкладених активів та їх приросту чи редукції. Традиційний облік розглядає сукупний капітал підприємства скоріше як пасиви, що мають за мету "зв’язування" активного майна. Для вагомішого "обґрунтування" навіть формулу (accounting (balance sheet) equation – облікове (балансове) рівняння, яке ще називають обліковою моделлю) виведено: А = К+З; А – З = К. стосовно вітчизняної і зарубіжної теорії і практики в умовах постіндустріальної економіки це, скоріше, показник, що в економічній літературі отримав назву забарвлена термінологія (loaded terminology). Демократизація капіталу у вітчизняній економіці посилила нерівноважність цього балансового рівняння. Через приватизацію, імперативну законодавчу настанову переведення підприємств сфери послуг, громадського харчування та ін. в колективні, вітчизняна облікова модель майже кожного громадянина розглядає як "=К" (власника корпоративних прав, висхідною базою яких є вартість підприємства).

Цей, без сумніву, правильний математично і, навіть, юридично вираз (балансова теорія І.Ф. Шера – 1890 р. – сформульована відносно одноособового власника) для суто індустріальної економіки на сучасному етапі інтелект-економіки у обліковій системі економічно втратив зміст. У зарубіжній літературі широко порушується питання відповідності вартості капіталу підприємства його реальній вартості. У літературних джерелах наводиться чимало фактів розриву між балансовою й ринковою вартістю компаній, який продовжує збільшуватись. Тому в бухгалтерському середовищі почалися дебати щодо обґрунтування включення в баланс торгових марок та інших нематеріальних активів. На теперішній час досягнуто деякий нестійкий компроміс. Величина власного капіталу визначається за залишковим принципом (математично, - відніманням) і безпосередньо залежить від достовірної інформації про розміри активів і зобов'язань, при цьому розміром функціонуючого капіталу нехтують. Загальна вартість підприємства - це розмір капіталізованого доходу, а не вираження сумарної вартості складових частин майна, обчислених за чинною обліковою методологією. Оскільки категорія "власний капітал" є абстракцією, то зрозуміло, що тут йдеться про економічний ресурс, який його репрезентує. Звідси випливає, що сукупну майно обчислюють інше майно ("майно-нетто", "чисті активи", "чисте майно"). Такий підрахунок обґрунтований з правової точки зору, але не економічно. Це є звичним і зрозумілим лише тому, що виклади, які стосуються цього зрівноважування, представлені багаторазово та послідовно. Обчислений таким способом симбіоз — не що інше як умовна власність матеріально-речового змісту підприємства і його фундаторів.

Теорія подвійного запису вбачає на рахунках майна лише його складові, а в капіталі - лише чистий (власний) капітал. На підставі цієї теорії на рахунках "капітал" при записі підрахунків "чистого майна" його приріст "відображається" в кредиті, зменшення - на дебеті. На рахунках "складових частин майна" (матеріальних), навпаки, збільшення майна відображають на дебеті, зменшення - в кредиті. Звідси видно, що обидва методологічних прийоми підлягають протилежним законам бухгалтерського запису, тобто протиставлені один одному як контррозрахунки. Підхід, у зв'язку з яким запис (порядок) розрахунків складових майна (актив) обчислює інше або чисте майно, є тим самим необгрунтованим; це математично-юридична, але не економічна теорія. Заміна термінів "чисте майно", "чисті активи" на "власний капітал" не змінює суті. Рахунок капіталу розглядають як генерований рахунок майна.

Кожне майно розпадається на власність (актив) і борги (пасив): виходячи з позиції підприємства як юридичної особи, вкладеному майну протистоять борги (власний капітал), існуючому наявному майну - обтяжуюча його ж маса боргів (власний капітал і зобов’язання). Тоді виникає метрологічна проблема що ж в поточному моменті протистоїть майну, вільному від боргів (чистим активам). Від власного майна (активів підприємства) віднімати капітал, за традиційної бухгалтерської методики, є процедурою не повністю коректною. При придбанні цінностей, не виникнувши економічно з чужого майна, борги (пасиви) можуть означати лише чужий капітал.

Показовим виглядає це зрівноваження для підприємств з передумовами банкрутства (збиткових, яких у вітчизняній економіці багато), коли пасиви (борги) не в стані задовольнятися наявним майном: А - 3 = -К. Отже, власний капітал як економічна категорія відображений від'ємною величиною (капітал негативний). Використання у бухгалтерії нульової вартості (наприклад, амортизовані активи) можна обґрунтовувати, проте від'ємні економічні категорії суперечать не тільки загальним засадам економічних наук, а й навіть самій бухгалтерсько-процедурній методології, що візуально обчислює лише позитивні вартості, які є наслідками лише економічних процесів, а не математичних дій. Таке твердження (А - 3 = К), хоч і правильне з математичної і юридичної точок зору, все ж є економічним нонсенсом. Таким чином в поточному моменті можна маніпулювати й іншими величинами, наприклад: А -К (статутний) = 3 + К (підприємства). Наведений приклад має за мету обґрунтувати лише юридичну субстанцію (власний капітал), що спричинило вимушене розмежування в обліку початково вкладеного капіталу на різні категорійні поняття: статутний, акціонерний і пайовий капітали. У такому контексті баланс AT є зовсім не майновим балансом, що означає надлишок активів над боргами, а розподільчим балансом, який дає змогу відслідковувати частку, здатну до розподілу вартості, а також частку, яку слід резервувати або накопичувати. Хоча, очевидно, вирішальною має бути внутрішня вартість товариства, а не формальність акціонерного капіталу. Теорії, що представляють акціонерний капітал лише як цифри, математичні величини або як фактор розподілу прибутку, позбавлені економічної сутності. Дещо по-іншому виглядає справа у підприємствах, що не діють великомасштабно, оскільки лише помилково можна повністю ототожнювати підприємство з його власником (власниками). Навіть за такого припущення власний капітал (чисті активи) означає вимогу підприємця на власне майно: із збільшенням власного капіталу він одночасно дебітує і кредитує самого себе.

Наведений розгляд спрямований в основному на те, аби підкреслити, як фундаментальні зміни в економічній діяльності (переплетення капіталу, фінансові інструменти) повинні вплинути на методологію бухгалтерії, роль і місце якої не залежать від законодавчих регламентацій, а об'єктивно зумовлюються характерними особливостями складної адаптаційної системи.

За умови різних підходів до оцінки вартості активів і капіталу, процедурно неадекватного відображення дебіторської і кредиторської заборгованостей власний капітал не може бути визначений з традиційного балансу, - це лише процедура складання ліквідаційного балансу або стабілізаційної бухгалтерії. Подібна точка зору відзначається у багатьох публікаціях і підтверджується практикою. Наведене має за мету підтвердити міркування у потребі розмежування капіталів - фундаторів і економічної одиниці. Зведення воєдино цих капіталів не дозволяє бухгалтерії відображати нематеріальну частину капіталу, оскільки цей об'єкт „вимушено" потрібно приєднувати до капіталу засновників. Проводячи аналіз, аудит, продовжують визначати за даними балансу, (обліку) показники, пов'язані з цією категорією (коефіцієнт концентрації власного капіталу, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт маневреності власного капіталу та ін.), рекомендувати практиці, зазвичай, не враховуючи напряму формування показників обліку і звітності (прибуток є складовою власного капіталу), виду діяльності, становища підприємства на ринку та ін., довести той чи інший показник до якоїсь певної (абстрактної) величини, яка нібито є загальновизнаною у економічній світогосподарській теорії та практиці. Традиційна бухгалтерія у своїй теорії і практиці з її орієнтацією на поточний прибуток та математичними алгоритмами, що позбавили економічної природи переважну більшість облікових об'єктів (ФІФО, ЛІФО, суто математичне опосередкування прибутку, що залежить навіть від структури капіталу, який репрезентує фактори виробництва), роблять фінансово-економічний аналіз з його безкінечними показниками, в алгоритм розрахунків яких здебільшого включають прибуток і власний капітал, тавтологічним.

Отже, розірвано зв'язок між економічним аналізом і тією статистичною базою, яка формується за допомогою бухгалтерського обліку і покликана стати відправним пунктом для пояснення сутності і змісту економічних явищ.

Звідси постає необхідність не тільки зміни облікової моделі, а й на її основі забезпечення методологічної єдності способів і методів обліку та економічного аналізу.

На розмір власного капіталу впливають складові облікової політики, які стосуються принципів, методів і процедур для визначення та оцінки елементів і статей балансу. У сучасній вітчизняній теорії і практиці обчислена величина власного капіталу на основі наведених процедурно-технічних підходів не дає змоги користувачам звітності повною мірою оперувати цим показником, оскільки йому приписуються такі функції, як відповідальність та гарантії, забезпечення кредитоспроможності, фінансування та ліквідність, незалежність, рекламна (репрезентативна) тощо. Отже, контрагенти ринку, використовуючи абстрактну інформацію про власний капітал і його зміни, приймають рішення щодо спільної діяльності, можливості підтримання кредитних відносин, відстрочення податкових платежів та ін.

Законодавчий припис вчинив, безперечно, правильно, коли врегулював мінімальні розміри внесків до статутного фонду (капіталу) підприємства, маючи на увазі застерегти діяльність легковажних підприємців. Невірогідність (навіть наближена правдоподібність) розміру реального власного капіталу у вітчизняній теорії і практиці значно посилюється законодавчими приписами, якими регламентують внески учасників та засновників. Ними можуть виступати споруди, будівлі, матеріальні цінності, цінні папери, а також нематеріальні активи (майнові права). І все це балансово оцінюється у грошовій одиниці. Вартість за оцінюванням таких вкладів суб'єктом господарювання може виявитися завищеною чи заниженою. Законом України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" обов'язковими засадами оцінки майна визнається суспільне майно, що перебуває у державній (комунальній) власності. Тут навіть недоречним є наведення прикладів з практики створення господарських товариств чи спільних підприємств. Тому, у деяких випадках у балансах помпезно фігурує власний капітал, який, проте, не володіє реальним майном. Така невідповідність відзначається у багатьох працях: "А йдеться про реальний статутний фонд (капітал). І який би державний орган не взявся за оцінку вкладів, навряд чи зможе він це зробити справедливо, оскільки законодавчо не розроблено механізму їх оцінки. Яким чином оцінити інтелектуальну власність? Законодавство (вітчизняне) не передбачає відповідальності за оцінку вкладів. Нічого не говорить закон і про використання коштів статутного фонду. На практиці мають місце випадки, коли за рахунок внесків в основний капітал здійснюють різні придбання, які не мають безпосереднього відношення до виробництва" [30].

Ще більш економічно змістовно сумнівним є позначення терміна "власний капітал". Чия власність мається на увазі? Баланс подається від імені підприємства. Законодавчо закріплений принцип автономності. Зрозуміло, що йдеться про "капітал фундаторів" або, правильніше, "вкладений капітал". Цей суто юридичний термін спричинив лише до сьогоднішнього структурування балансу (пасиву) під цю категорію; з суто економічної точки зору — це аналог довгострокової заборгованості підприємства перед фундаторами. У сучасній економіці лише умовно можна вважати, що "власний капітал" (у контексті "вкладений капітал") виконує функції довгострокового фінансування - перебуває у розпорядженні підприємства необмежено довго (невстановлення строку при його вкладенні робить лише припущення тривалості); перманентний перерозподіл капіталу, вихід засновників і кооптація нових фундаторів урегульовані законодавчо. Переливання капіталу - процес вилучення його, передусім у формі фінансових активів, з окремих підприємств, сфер економіки і вкладання його у більш прибуткові - закономірний. Вкладений капітал є лише умовою стартової діяльності: рекапітуляція - об'єктивне явище сучасної економіки. Якщо "власний капітал" розглядати у такому ракурсі (з позицій підприємства), то статутний капітал не є власним, а, скоріше, борговими зобов'язаннями. Щодо функцій гарантій, то він виконує їх майже з таким самим успіхом, як один чужий капітал стосовно іншого, що підтверджується при розгляді процедури банкрутства. "Описово-помпезний" власний капітал, що не володіє реальним майном, не може створити жодних функцій гарантій, окрім ілюзій. Тому, очевидно, потрібно зміщувати акцент на економічну вартість капіталу. „Власний капітал" - не що інше, як корпоративне право, що має вартість, яка динамічна, постійно змінюється залежно від майнового стану (вартості) юридичної особи і є інструментом контролю засновниками найманого менеджменту. Отже, терміни, що з економічної точки зору повинні бути суворо розмежовані, - зрівноважуються.

Тут чітко простежується економіко-юридичний конгломерат. Звідси стає зрозумілим, що рахунки статутного капіталу і, наприклад, кредитів банку однакові за структурою. Лише перший відображає борг підприємства засновникам, а другий - банку; перший - вкладений, другий - залучений капітали. І перший, і другий види капіталу для підприємства платні: тут дивіденди, там - проценти. Різниця лише в тому, що один має чітко означений строк повернення, другий - ні. Термін функціонування капіталу не може бути конкретно визначений; засновник може висувати вимогу повернення капіталу скоріше, ніж, наприклад, банк кредиту. Принципово кажучи, ці рахунки, як і всі решта пасивні рахунки розрахунків, мають подвійний економіко-юридичний зміст (капітал - боргові зобов'язання).

Такий підхід до категорії "власний капітал" та пасиви, оцінки як абстрактної вартості майна, а не визначення розміру капіталу ввів практику у нерівноважність, заплутав зміст процесу підготовки спеціалістів (сполучна ланка науки і практики). Сьогодні капітал потрібно розглядати під кутом зору еволюції організаційно-правових форм і змін у системі відносин власності, які зумовлені специфікою економічних відносин. Власність, що виникає на основі об'єднання фінансових ресурсів багатьох капіталодавців (засновників, фундаторів, акціонерів, інвесторів), не є їхньою власністю. Право власності на сформований капітал має підприємство - створена в їхніх інтересах нова юридична особа. Сучасне підприємство як відокремлений суб'єкт господарювання є складним економічним організмом, що ґрунтується на впорядкованій взаємодії капіталодавців та їхніх агентів - керівників підприємства.

Основні ознаки моделі взаємодії капіталодавців і керівного органу підприємства визначає корпоративне законодавство на національному рівні, яке насправді може лише декларативно (а не реально) врегулювати прагнення усіх учасників корпоративних відносин: загальні збори лише заднім числом затверджують використання прибутку. Відносини засновника і підприємства не виникають як зобов'язальні, хоча б з тієї причини, що в момент створення юридичної особи її як такої немає. З тієї ж причини сплата частини прибутку (дивідендів) на користь засновника також не може вважатись прямим зобов'язанням підприємства: зобов'язання виникають факультативно. Практика невиплати дивідендів стала звичною незалежно від обчисленого розміру прибутку: менеджмент не відчуває себе зобов'язаним виплачувати винагороди за користування чужим капіталом.

Звичайно акціонери очікують не лише дивідендів, а й зростання вартості акцій, що є другим шляхом примноження їх багатства. З цієї ж причини менеджмент не ставить за мету підвищення вартості капіталу підприємства (один із концептуальних підходів цієї монографічної роботи щодо структури балансу). Основна мета сучасних корпорацій повинна полягати у забезпеченні випереджального зростання ринкової капіталізації порівняно з прибутком.

Надмірно захопившись вирішуванням проблем процедурного і звітно-структурного характеру, висунувши як мету фінансової звітності прибуток, теорія (наука) бухгалтерського обліку не помічає тих досягнень в аналізі природи, сутності і руху капіталу, які наука здобула зусиллями багатьох поколінь економістів. Категорія "капітал" - об'ємне поняття, воно містить у собі потенціал зростання власності. Складові частини майна при ліквідації, реалізації, об'єднанні оцінюються нижче від цілісного майнового комплексу.

Таке трактування категорійного поняття „капітал" можна узагальнити висловом, можливо, найвизначнішого економіста-теоретика Йозефа А. Шумпетера: „Слово "капітал" було частиною правової і ділової термінології задовго до того, як економісти знайшли йому застосування. Поняття капітал було по суті грошовим і означало або реальні гроші або право на гроші, або деякі блага, оцінювані у грошах.

У ринковій економіці практично не існує безплатних джерел фінансування. Загальна сума коштів, які потрібно заплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена в процентах до цього обсягу, називається вартістю джерела. Крім цього, джерела розрізняють за своєю вартістю, причому вартість конкретного джерела може змінюватися при зміні фінансової структури підприємства. У стратегічному плані особливу значимість являють довгострокові джерела, і тому засоби, ними генеровані, мають в середовищі бухгалтерів і фінансистів власну назву – капітал. Як узагальнюючий показник характеристики вартості капіталу по підприємству вважається середньозважена вартість капіталу (Weighted Average Cost of Capital, WACC). Цей показник має достатньо просту інтерпретацію – характеризує рівень видатків (у процентах), які щорічно повинно нести підприємство за можливість здійснення своєї діяльності завдяки залученню фінансових ресурсів на довгостроковій основі. У практичній площині обчислення цього показника можливі різні ступені умовності, які залежать від певних факторів: значення WACC відчутно варїрує в різних галузях і тому його абсолютну величину однозначно характеризувати не можна; пониження показника в динаміці для одиничного підприємства переважно характеризується як позитивне явище. Показник WACC входить до числа ключових характеристик економічного потенціалу підприємства.

Протягом розвитку економічної думки погляди вчених на сутність капіталу мінялися. На даний час під капіталом розуміють будь-який елемент багатства, який надає його власникові регулярний дохід протягом тривалого періоду, а його вартість визначається за принципом дисконтування: “Ціна на капітальні блага встановлюється на ринку за їх капіталізованою (дисконтованою) вартістю” [Г1, с.260]. Таке визначення є загальною основою для різноманітних видів продуктивного капіталу: технічного; юридичного, грошового, інтелектуального.

Мобільність капіталу – це його здатність переходити від одного виду його використання до іншого, залежно від змін попиту. Ліквідність капіталу – це його здатність миттєво бути обміненим на гроші на ринку. Ліквідності протистоїть заморожування капіталу. Чиста продуктивність капіталу – це виражений у процентах річний дохід, який можна отримати, якщо вкласти у певний проект свої гроші.

З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній сферах, інвестованих у формування його активів. [Г 2 ].

Очевидно найдоцільніше капітал підприємства розглядати як основний фактор виробництва, що відбиває ринкову вартість засобів у матеріальній і нематеріальній формах, авансованих у виробничу або фінансову (інвестиційну) сферу з метою вироблення суспільного продукту шляхом створення додаткової вартості або збереження ринкової вартості активів.

Здатність капіталу (власного) до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. Рівень ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства визначається цілеспрямованим формуванням його капіталу.

Забезпечення відповідності обсягу залученого капіталу підприємства обсягові формованих підприємством активів. Загальна потреба підприємства в капіталі ґрунтується на його потребі в оборотних та необоротних активах. З позицій ефективного функціонування, умови формування результатів діяльності підприємства у значній мірі залежать від структури капіталу, що використовується. Структура капіталу впливає на коефіцієнт рентабельності активів та власного капіталу, визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності і в кінцевому рахунку формує співвідношення прибутковості й ризику у процесі розвитку підприємства.

Власний (вкладений) капітал не є статичною субстанцією, він постійно змінює форму свого існування, залежно зміни стадій обігу та обороту. Спочатку капітал є таким, що формується, - авансованим та інвестованим, переходячи під час перетворення активів у форму капіталу активного, виробничого. При цьому початково інвестований капітал виступає джерелом засобів виробництва, предметів праці і самої праці, що приносить додаткову вартість до початково авансованої або інвестованої суми.

Фінансові інвестиції поділяються на вкладення в цінні папери з метою спекуляції та вкладення з метою інвестування капіталу, а реальні інвестиції – на ті, що спрямовуються на відшкодування вибуття активів внаслідок їх зносу, та ті, що йдуть на розширення виробничого потенціалу та відтворення капіталу підприємства.

Стосовно капіталу як складної економічної категорії, багатогранність якої проявляється й у системі показників його обчислення, об’єктивно необхідним є системний розгляд питань його аналізу, що включає в себе великий комплекс підсистем і спеціальних завдань. При цьому комплексний підхід до аналізу капіталу визначається необхідністю вивчення всіх його складових частин і властивостей. Системність аналізу капіталу обумовлюється взаємозв’язком і взаємозалежністю елементів цієї системи. У свою чергу, система аналізу капіталу є частиною, підсистемою іншої більш складної системи – системи комплексного економічного аналізу діяльності підприємства. У цьому зв’язку, під час проведення аналізу капіталу, необхідно, з одного боку, розглядати процеси його формування і розвитку, а з іншого боку, процеси його функціонування.

У сучасних економічних дослідженнях економісти дотримуються погляду, що в поняття “структура капіталу” необхідно включати усі види власного і залученого капіталу підприємства. При цьому до власного капіталу слід відносити, окрім традиційного, усю нагромаджену його частину у вигляді сформованих різноманітних фондів і резервів, а також суму нерозподіленого прибутку, оскільки до часу використання їх за прямим призначенням вони продуктивно використовуються на підприємстві. У свою чергу, до складу позикового капіталу можна віднести всі можливі форми його використання: комерційний кредит усіх видів, фінансовий лізинг, внутрішню кредиторську заборгованість тощо: до моменту погашення цих сум вони також використовуються у кругообороті засобів підприємства. Зарубіжні вчені Е.Нікбахт та А.Гроппеллі вважають, що структура капіталу – це складові фінансів фірми. Структура капіталу зафіксована у правій частині балансу, де показано основні джерела коштів, залучених для фінансування. [Г3, с.169].

Опоненти цієї теорії вважають, що оптимізувати структуру капіталу можна шляхом врахування вартості окремих його елементів. Вихідною теоретичною передумовою цієї традиційної концепції є твердження про те, що вартість власного капіталу завжди вища від вартості залученого капіталу. Під вартістю залученого капіталу розуміють очікувану норму дохідності, яку вимагає ринок для того, щоб залучити капітал для окремих інвестицій. Прихильники даної концепції пояснюють це відмінностями в рівнях дохідності та ризику використання власного і залученого капіталу. Дохідність залученого капіталу носить визначений і наперед обумовлений характер, в той час як рівень дохідності власного капіталу залежить в основному від успішного ведення фінансово-господарської діяльності підприємства та одержаних фінансових результатів. Суттєвим залишається також і той факт, що у випадку банкрутства підприємства законодавством більшості країн передбачено переважне право задоволення претензій кредиторів у порівнянні з правом задоволення претензій власників (акціонерів). Загалом можна зробити висновок, що ріст питомої ваги використання залученого капіталу у всіх випадках призводить до зниження показника середньозваженої вартості капіталу підприємства, а відповідно і до росту ринкової вартості підприємства. Практичне використання цієї концепції спонукає підприємства до максимізації використання залученого капіталу у своїй діяльності, однак, слід не забувати, що за певних умов це може привести до втрати ними фінансової стійкості.

Чарлз В.Г.Гіл під “фінансовою структурою” має на увазі комплекс боргових зобов’язань та акціонерного капіталу, з якого фінансується бізнес. [Г4]. Наприклад, добре відомо, що японські фірми покладаються на позикове фінансування значно більше, ніж американські. Середні коефіцієнти боргових зобов’язань фірм, розміщених у різних країнах, мають значні відмінності. Незрозуміло, чому фінансова структура фірм у різних країнах має настільки відрізнятися. Пояснення цьому можливе таке: різні режими оподаткування визначають відносну привабливість боргових зобов’язань та акціонерного капіталу в цій країні. Наприклад, якщо дивіденди оподатковуються за високою ставкою, слід очікувати переваги боргового фінансування над випуском акцій: “Водночас, за даними емпіричних досліджень, відмінності фінансових структур різних країн ніяким чином систематично не пов’язуються з відмінностями у податкових структурах”. [Г 4, с.750].

Існує ще одне пояснення: відмінності між цими країнами можуть відображати культурні норми. Можливо, таке пояснення є обґрунтованим, хоча механізм впливу культури на структуру капіталу досі не з’ясований.

Важливим питанням для міжнародної фірми є доцільність її підпорядкування місцевим нормам структури капіталу. На користь підпорядкування місцевим нормам свідчить кілька обґрунтованих аргументів, Однією з переваг такого підпорядкування борговим нормам є те, що керівництво фірми може легко оцінити свій прибуток від акцій порівняно з місцевими конкурентами в тій самій галузі. І все ж це видається не зовсім переконливим обґрунтуванням для прийняття такого важливого рішення. Ще один аргумент, який часто наводиться у зв’язку з цим: підпорядкування вищим борговим нормам країни-господаря може покращити імідж закордонних філій, що беруть надто малі позики, а тому видаються нечутливими до місцевої монетарної політики. Та важливість цього аргументу досі не визначена. “Найкраща рекомендація міжнародній фірмі – у кожному закордонному підрозділі запровадити фінансову структуру, яка б мінімізувала вартість її капіталу, незалежно від узгодженості цієї структури з місцевою практикою”. [Г4, с.751].

Багато економістів при розробці структурної політики капіталу використовують поняття фінансового лівериджу, під яким розуміється структура капіталу з використанням залучених коштів. Так, деякі дослідники акціонерного капіталу вважають, що, до певної межі, фінансування за рахунок боргів вигідніше фірмі, бо воно забезпечує фінансовий ліверидж, який визначається співвідношенням між доходом до вирахування процентів за позику та податків і доходом на акцію. Модель структури капіталу М-М показує: якщо ринкова вартість залученого капіталу корпорації підвищується внаслідок фінансового лівериджу корпорації, то, відповідно, на цю ж суму знижується ринкова вартість сплаченого капіталу. На думку російського економіста В. Ковалєва, фінансовий ліверидж – потенційна можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни обсягу і структури довгострокових пасивів. [Г 5, с.331].

Чарлз В.Г. Гіл під “фінансовою структурою” має на увазі комплекс боргових зобов’язань та акціонерного <

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: