Критеріальні підходи до визнання, оцінки і відображення витрат, доходів і фінансових результатів.

Принципи визнання доходів і витрат: ліберальний, помірний, агресивний. Доходи і витрати майбутніх періодів. Фінансові результати як економічна категорія. Гудвіл — економічна природа і об'єктивація в обліку як ціна фірми або ділова репутація.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення поняття "фінансовий результат" і якими саме показниками він повинен характеризуватися. Але думки усіх науковців переважно зводяться до твердження, що фінансовий результат від господарської діяльності підприємства - це прибуток. Загальне визначення прибутку одночасно характеризує збільшення капіталу в результаті ведення господарської діяльності. У цьому контексті в бухгалтерському обліку перевагу надають терміну „чистий прибуток", що визначається як різниця між чистими доходами та валовими витратами. Отже фінансовими результатами діяльності суб'єктів діяльності виступають прибуток і збиток. Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів націлена на забезпечення і отримання прибутку та його оптимальний розподіл і використання, а при наявності збитків - на встановлення їх причин та джерел покриття (резервний капітал).

Прибуток є економічним позитивним підсумком виробничо-фінансової діяльності підприємства, який вважається важливим узагальнюючим показником оцінки ефективності функціонування кожного суб'єкта господарювання, оскільки в ньому акумулюються всі сторони діяльності підприємства: виробництво і реалізація; якість і асортимент; ефективність використання виробничих ресурсів; собівартість продукції тощо. В умовах ринкової економіки прибуток як найважливіший показник для оцінювання фінансової діяльності є основою економічного та соціального розвитку підприємства, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансової стабільності. Прибутковість та доходність підприємства є одним з найголовніших показників, що впливають на його фінансовий стан. Цими показниками визначають рівень досягнення мети діяльності, оскільки результат діяльності підприємства обчислюється за допомогою показників, які поділяються на: абсолютні (прибуток підприємства) та відносні (рентабельність підприємства).

Прибуток відбиває результати діяльності підприємства і зазнає впливу багатьох чинників. На формування прибутку впливають сфера діяльності підприємства; галузь економіки; форма власності; рівень ринкових відносин; рівень організації фінансово-господарської діяльності підприємства; методика обліку фінансових результатів. Фінансовий результат є якісним показником, позаяк у його розмірі відбиваються ціна обсягу виробництва і величина витрат виробництва, а разом з ними розмір доходів підприємства. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства: При цьому слід мати на увазі, що активний вплив менеджерів підприємства на формування фінансових результатів за цими складовими неоднаковий. Якщо обсяг виробництва в принципі повністю залежить від рішень менеджерів, а на витрати вони впливають частково, то їхній вплив на формування цін доволі обмежений.

Прибуток характеризує ефективність господарювання за всіма напрямками його діяльності:виробничої, збутової, постачальницької, інвестиційної, фінансової. Він становить основу економічного розвитку підприємства і зміцнює його фінансовий стан та фінансові відносини з контрагентами діяльності. Крім цього, кінцевий фінансовий результат є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства, найвагомішим джерелом централізованих ресурсів держави: у доходи бюджету здійснюються відрахування від одержаного доходу підприємства, значною частиною якого є прибуток. Це означає, що доходи підприємства повинні задовольняти не тільки фінансові потреби, а й потреби держави на фінансування суспільних фондів споживання, розвиток науки, освіти, охорони здоров'я. Таким чином, у збільшення прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава.

Прибуток, як економічний показник дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як суверенного суб'єкта економіки, працівників та фундаторів підприємства. Вирішення цих завдань пов'язане з пропорціями в розподілі та використанні прибутку Економічний інтерес підприємства як суб'єкта діяльності знаходить своє узагальнення в обсязі прибутку, який залишається в його розпорядженні і використовується для вирішення виробничих і соціальних завдань його розвитку. У зв'язку з тим, що прибуток є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів багатьох суб’єктів, вважається, що жоден з них не повинен мати пріоритетів в задоволенні, оскільки це призведе до ущемлення інтересів інших суб’єктів, щодо розміру прибутку.

Інтереси адміністрації підприємства неоднозначні: з одного боку, високий прибуток вимагає платити високі податки і в той же час дозволяє отримувати додаткову заробітну плату, з іншого боку, високий прибуток вилучає у вигляді доходів і дивідендів значну частину оборотних коштів підприємства, ускладнюючи його подальший розвиток.

Вважається, що фінансовий результат діяльності підприємства виражається у здатності підприємства забезпечити ріст власного капіталу, і може оцінюватись системою показників. До них відносяться: прибуток (збиток) від реалізації; прибуток (збиток) від фінансово-господарської діяльності; нерозподілений прибуток (збиток) за звітний період. Ріст прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширення виробництва, вирішення проблем соціального і матеріального заохочення персоналу. Прибуток є також важливим джерелом доходів бюджету і погашення поточних зобов'язань підприємства перед банками, іншими кредиторами та інвесторами. Таким чином, загальноприйнято вважати, що показники прибутку є найважливішими в системі оцінки результативності і ділових якостей підприємства, ступені його надійності та фінансової стабільності. На сьогодні таке розуміння досить широко обгрунтовано як поняття фінансових результатів вітчизняними науковцями. На їх думку, позитивним результатом господарської діяльності - є прибуток, що являє собою грошовий дохід який утворений в результаті виробничо-господарської діяльності. У своїх працях вони стверджують, що прибуток виконує наступні функції: оцінка підсумків діяльності підприємства; розподіл доходів між підприємством та державою, підприємством та його робітниками, між сферою виробництва і невиробничою сферою; джерело утворення фондів економічного стимулювання і соціальних фондів.

Фінансовий результат діяльності підприємства, відповідно до національних положень і стандартів бухгалтерського обліку, характеризується показником прибутку або збитку. Від розміру отриманого прибутку залежить формування власного капіталу, виконання зобов'язань перед бюджетом, фінансування інвестицій, а також платоспроможність підприємства.

Прибуток, головний показник ефективності діяльності підприємства, виступає і як критерій визначення рівня виплат дивідендів, як визначальний фактор при встановленні рівня заробітної плати і винагороди адміністрації. Завдання бухгалтерського обліку фінансових результатів полягає у визначенні кількісних і якісних параметрів фінансового результату. Формування даних щодо фінансових результатів для потреб складання фінансової звітності і податкових декларацій, інформаційне забезпечення порядку розподілу прибутку та здійснення операцій щодо розрахунків за сумами належних до бюджету податків та обов'язкових платежів, формування власного капіталу тощо.

Відповідно основним концепціям і принципам міжнародних систем обліку, прибуток вважається показником який найповніше відображає ефективність виробничо - господарської та фінансової діяльності. На основі показника прибутку будуються основні економічні показники ефективності-функціонування підприємства. Без розуміння того як в методології обліку формується прибуток, і як він оподатковується неможливе інформаційне забезпечення про діяльність у ринковій економіці. В методології обліку існує багато можливостей „навмисного чи ненавмисного перекручування фінансових звітів. Наприклад, завищення прибутку шляхом нехтування деякими витратами чи прикрашування фінансових результатів підприємства шляхом передчасного визнання доходів.

Методологія бухгалтерського обліку (подвійної бухгалтерії) за своєю суттю загалом і розглядається як засіб визначення прибутку. Таким чином визнається факт, що облік процедурно здійснюється з метою обчислення прибутку: технічно - відображення розрахункових відносин і руху матеріально-речових та фінансових ресурсів. Першопочатково (Л. Пачолі „Трактат про рахунки і записи") рахунок прибутків і збитків хоч і був виділеним як окремий об'єкт, проте розглядався як філіал рахунка капіталу. Проводячи критичний аналіз облікової методології стосовно репрезентації нею фінансових результатів, багато дослідників зауважують, що потрібно би уважно ставитися до такого співставлення, де суми обох сторін балансу вирівнюють одна одну через введення рахунка чистої власності (прибуток), що має на увазі зв'язування активного майна і боргів. Економічний зміст обліку виходить із парадоксів

про прибутки; теорія обліку, зазвичай, трактується як методологічний аналіз процедур з обчислення фінансових результатів. Розвиток бухгалтерської думки із середини дев'ятнадцятого століття підпорядкований вирішенню питання, що вважати доходом (прибуток в широкому розумінні) і як його обчислювати.

Питання визначення фінансового результату підприємства - одне із фундаментальних і найбільш, складних, яке висувається до бухгалтерського обліку. Оскільки прибуток – це складний розрахунковий показник, який знаходиться під впливом численних факторів. Численні дослідження на предмет вивчення відповідності прибутків, обчислених у бухгалтерському обліку, їх економічному змісту, призвели до розмежування таких понять як „бухгалтерський" (раніше його називали балансовим) і „економічний" прибуток. Ідея двох трактувань прибутку (бухгалтерського та економічного) в обліковій практиці заперечувалась Маттесичем, котрий невдало намагався їх синтезувати, але отримала розвиток завдяки Девізу Соломону. Він, опирався на твердження, що концепція прибутку потрібна для трьох цілей: 1) обчислення податків; 2) захисту кредиторів; 3) для вибору розумної інвестиційної політики. Бухгалтерське тлумачення допустиме лише для досягнення першої цілі і абсолютно неприпустиме для досягнення третьої цілі.

Визначення бухгалтерського прибутку традиційно ґрунтується на двох основних концепціях: концепція підтримання добробуту або концепція збереження капіталу; концепція ефективності або нарощування капіталу. Згідно першої концепції, фінансовий результат (прибуток) є приростом протягом звітного періоду власного капіталу (засобів, вкладених власниками) підприємства і являється результатом покращення добробуту фірми. Ця концепція є висхідною до висловленої А.Смітом думки про те, що прибуток є та сума, яка може бути витраченою без посягань на капітал, а також до висловлювань Дж. Хікса, який уточнив цю думку, відповідно якій прибуток - це сума, яку можна витратити протягом певного проміжку часу і наприкінці цього періоду мати такий же добробут, як і на початку.

Трактування прибутку отримало розвиток у працях нобелівського лауреата Джона Хікса, який відзначаючи, що прибуток – це те, що людина вважає прибутком, те, у що вона вірить, все ж перебував на підході стандартизованих правил обчислення прибутку. Такий підхід називають концепцією прибутку, ґрунтовного на змінах в активах і пасивах (статистична модель балансу, де в активі подані засоби, а в пасиві - джерела).

Це викликано тим, що при такому підході, виторг чи інші доходи можуть бути визнані тільки внаслідок збільшення будь-якого активу або зменшення якогось зобов'язання, і, відповідно, витрати не можуть бути визнаними, якщо вони не викликані зменшенням активу або збільшенням зобов'язань. Іншими словами, прибуток являє собою збільшення економічних ресурсів, які знаходяться у розпорядженні підприємства, а збитки - їх зменшенням. Результатом діяльності підприємства є чистий прибуток або збиток, який відповідно збільшує або зменшує величину власного капіталу у підприємства і відображується в балансі.

Тобто, за цією концепцією власний капітал підприємства відіграє роль буфера, що пом'якшує дію збитків, утворених внаслідок перевищення витрат над доходами звітного періоду. Функція відшкодування збитку власним капіталом тісно пов'язана з функцією відповідальності. Збитки можна компенсувати використанням резервних фондів (капіталів) або скороченням статутного капіталу. Оскільки функція відшкодування збитків і функція відповідальності служать переважно для захисту інтересів кредиторів, тому законодавчо регламентується реалізація цих функцій. Якщо величина накопичених збитків перевищує власний капітал підприємства, то виконуються ознаки формального перевищення зобов'язань над активами, які призводять до відображення в активі баланса статті „Непокритий власним капіталом збиток звітного року".

За другою концепцією, прибуток є різницею між доходами і витратами підприємства, тобто вимірник ефективності поточної діяльності підприємства. Прибуток відповідно цій концепції, є результатом коректного співставлення доходу (виручки) і витрат за відповідними звітними періодами. Особливого значення тут набуває визнання та оцінка негрошових активів і пасивів та розмежування їх між суміжними періодами (доходи і витрати майбутніх періодів). Коректне співставлення доходів і витрат має на увазі співставлення у певному звітному періоді „зусиль" (тобто витрат) і відповідних їм „досягнень" (тобто доходів). В економічній теорії категорія доходу розглядається як збільшення ресурсної бази підприємства, що використовується ним, по-перше, для компенсації уже здійснених (вичерпаних) витрат, по-друге, для накопичення з метою подальшого розширення і розвитку. При цьому підході доходи і витрати, які відносяться до майбутніх періодів, визначаються як актив або пасив незалежно від того чи являють собою такі активи або пасиви реальний грошовий приток чи відтік економічних ресурсів (динамічна модель балансу, за якою актив трактується як видатки, що переходять у витрати, а пасив - як доходи, які повинні стати цінностями). На такому підході по суті ґрунтовна концепція подвійного запису в бухгалтерському обліку, засобом якого встановлюється подвійний фінансовий результат: як нарощування власного капіталу (статистична модель балансу) і як різниця між доходами і витратами (фінансова модель балансу). Хоча у вітчизняній практиці порівнюють доходи і витрати, на даний час у світовій практиці перевагу віддають концепції підтримання добробуту, і прибуток визначається через зміну активів і пасивів. Разом з тим використовується і друга концепція. Свідченням чого може служити використання двох видів бухгалтерського прибутку: „сукупного" (всеосяжного) прибутку, як результату зміни капіталу підприємства за рахунок всіх операцій і „операційного" прибутку (тобто прибутку від поточної або операційної діяльності), який відображає ефективність основної діяльності підприємства за звітний період. Концепція всеосяжного прибутку детальніше характеризує доходність підприємства, аніж стандартизована методика облікової процедури порівняння доходів і витрат. Величина прибутку, відображувана у бухгалтерській звітності, не дозволяє оцінити, чи був примножений або втрачений капітал компанії за звітний період, позаяк в бухгалтерській звітності на даний момент повністю не знаходять відображення всі економічні витрати підприємства на залучення довгострокових ресурсів Таким чином, формування фінансових результатів зумовлюється широким колом факторів, які характеризують усі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому недоцільно і неможливо поділяти ці фактори на основні і другорядні. Кожен з них може забезпечити як високий рівень прибутку, так і спричинити істотні збитки.

Важливість при формуванні облікової політики вибору концепції визнання прибутку, залежно від виду і галузі підприємства, полягає в тому, що він як показник характеризує ряд функцій: оціночну, розподільчу, стимулюючу. Прибуток як важлива категорія ринкових відносин характеризує економічний ефект, тобто служить індикатором кінцевих фінансових результатів, оскільки на його величину і динаміку впливають фактори, які залежать і котрі не залежать від підприємства. Практично поза межами підприємства знаходяться кон'юнктура ринку, рівень ціни на матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизації тощо.

Прибуток відіграє стимулюючу функцію - він одночасно як фінансовий результат (додаткова вартість) є основним елементом нарощування фінансових ресурсів підприємства; самофінансування визначається отриманим прибутком. Частка чистого прибутку має бути достатньою для фінансування виробничої діяльності соціального і матеріального стимулювання. Прибуток джерело формування бюджетів різних рівнів. Прибуток, що характеризує ефект (кінцевий результат) господарської діяльності є інструментом розподілу чистого доходу суспільства між підприємством та бюджетом; джерелом формування фондів стимулювання. Прибуток підприємства використовується як оціночний показник, що характеризує рентабельність його господарської діяльності. Зміст розподільчої функції полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частину, яка акумулюється бюджетами всіх рівнів та залишається в розпорядженні підприємства.

У процесі управління прибутком використовують різні класифікації. Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток. Номінальний прибуток характеризує фактично одержану величину прибутку.

Реальний прибуток - це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.

Залежно від мети визначення розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток відповідає обсягу балансового прибутку; економічний являє собою різницю між доходами і витратами, включаючи витрати втрачених можливостей, тобто економічний прибуток більший або менший бухгалтерського на величину неявних доходів чи витрат підприємства. Економічне тлумачення прибутку, просте та наочне з позиції будь-якого економіста, для бухгалтера ж, що надає перевагу доволі чітким і однозначним поняттям, воно розпливчасте й неконкретне. Дійсно, наведене визначення має низку суперечливих моментів, що виникають при його практичному застосуванні, і яскраво проявляються при розгляді факторів зміни капіталу з урахуванням правил і процедур бухгалтерського обліку, що, водночас, ускладнює інтерпретацію цієї категорії.

Аналізуючи перекладну літературу, зокрема американських вчених Хедріксена та Ван Бреда, можна виділити розгляд трьох концепцій прибутку: синтаксичну, семантичну та прагматичну. Згідно з нормативно-інструктивними документами про концепції фінансового обліку бухгалтерський прибуток являє задовільний засіб оцінки результатів діяльності підприємства і може бути використаний для прогнозування руху коштів. Синтаксична концепція прибутку включає два підходи. Перший операційний підхід обчислення до прибутку, який належить до числа найпоширеніших у бухгалтерському обліку. Він полягає в тому, що оцінка статей активів та кредиторської заборгованості відображається на рахунках бухгалтерського обліку тільки тоді, коли ці зміни є результатом операції. Економічний підхід не розрізняє реалізовані та нереалізовані доходи; навпаки, бухгалтерський підхід, керуючись принципом обачності (консерватизму), не спішить визнавати нереалізований дохід, точніше, цей дохід буде визнаний як прибуток лише після його реалізації. Причому термін "операція" розуміється в широкому значенні, тобто включає як внутрішні, так і зовнішні операції. Головні переваги операційного підходу зводяться до того, що складові прибутку можуть бути класифіковані різними способами, наприклад, відповідно до структури продукції або покупця, що дає можливість задовольнити різні інформаційні потреби апарату управління; операційний підхід дає змогу структурувати активи та кредиторську заборгованість на кінець періоду у формі, зручній для використання інших методів оцінки; можуть бути складені й інші звіти, які пов'язують всі показники в одне ціле, що відповідає розумінню облікової інформації.

Другий підхід - це оцінка прибутку за видами діяльності підприємства. Цей підхід являє собою розширення операційного. Прибуток визначається утвореним певними видами діяльності або певними подіями, а не тільки особливими операціями. Наприклад, прибуток може бути зареєстрований як у процесах планування, закупівлі, виробництва, реалізації, так і в процесі утворення коштів. Головна відмінність такого підходу полягає в тому, що операційний підхід грунтується на процесі реалізації оцінки зовнішніх подій, а оцінка прибутку у прив'язуванні до діяльності підприємства передбачає здійснення реальних дій або подій у ширшому аспекті. Однією з переваг підходу, який розглядається, є можливість здійснення багатоцільових оцінок прибутку. Так, прибуток за основною діяльністю і реалізацією оцінюється і прогнозується інакше, ніж припустимо, позареалізаційний прибуток. Крім того, класифікація складових прибутку за даними діяльності дає змогу одержувати обгрунтованіші прогнози. Таким чином, синтаксичний підхід до прибутку передбачає його розгляд з точки зору правил його визначення. Економічний підхід корисний для розуміння сутності прибутку, бухгалтерський – для розуміння логіки й порядку його практичного обчислення [46, с 367].

Друга концепція прибутку - так звана, семантична. Згідно з поширеним уявленням американських учених Фішера, Брауна семантика дає можливість розкрити значення мовних одиниць - слів або словосполучень, які і використовуються для позначення тих чи інших об'єктів. Але основне значення в семантиці зводиться до того, наскільки те чи інше інформаційне повідомлення, показане в первинному документі, дозволяє адміністрації підприємства виміряти ймовірність досягнення поставленої мети. Семантична концепція розглядає прибуток, як показник ефективності. Зокрема, під ефективністю розуміють можливість одержання максимального результату при мінімальному використанні ресурсів. Також відомо, що ефективність - поняття відносне і має значення тільки порівняно з ідеальними або якимись іншими показниками.

На думку американських учених Панкофора та Вірдтіла, відмінність між економічним та бухгалтерським прибутком криється у відмінності методів амортизації. Практично будь-який аналіз облікового прибутку у зв'язку з економічним прибутком проводиться в передбачених умовах визначеності, які означають, що всі факти та умови ситуації загальновідомі. Проблема полягає в тому, що в реальному житті існують непевні обставини. За таких обставин досягнення згоди за фактами неможливо, оскільки фактів немає, а є лише думка, оцінки та припущення. В таких умовах реальний чистий прибуток не може бути визначений за взаємною спільною угодою. Йому можна дати, у кращому випадку, синтаксичне визначення, тобто можна погодитися з тим, як його розраховувати, але не досягнути згоди з приводу його змісту. Тобто семантичний підхід до прибутку передбачає його зв'язок з основоположними економічними реаліями. Все це робить прибуток (збиток), обчислений відповідно до встановлених законодавством правил, багато в чому технічною величиною, призначеною для цілей оподаткування, але не для прийняття управлінських рішень [46, с. 571].

Третя концепція прибутку - прагматична. Прагматична концепція прибутку грунтується на процесі прийняття рішень інвесторами та кредиторами, рішеннями адміністрації про фінансові вкладення та зворотну реакцію апарату управління й бухгалтерської служби. У положенні про концепцію фінансового обліку підкреслюється, що інвестори, кредитори та інші сторони, зацікавлені в оцінці перспектив руху коштів підприємства, часто звертаються до звітних даних про прибуток для його прогнозування.

Таким чином, передбачається, що існує взаємозв'язок між звітним прибутком та потоками коштів. Спроби обгрунтувати положення Ради по розробці стандартів бухгалтерського обліку в цій галузі робилися багатьма американськими дослідниками. Зокрема вивчалося питання про визначення набору показників для оцінки інвесторами перспектив діяльності підприємства. Такий набір було названо сумарними показниками, оскільки вони підсумовують відносний успіх або невдачу підприємства: «В європейській зарубіжній науковій літературі також ведеться дискусія щодо неповного відображення в показнику чистого прибутку об'єктивних фінансових результатів діяльності підприємства. При цьому звертається увага й на інші складові, що не враховані при визначенні чистого прибутку (збитку) підприємства - на ряд позицій (переважно витрат), які безпосередньо відносять на власний капітал, обминаючи показник чистого прибутку [52, с 329].

Тобто, підхід до прибутку розглядається з позиції використання цього показника інвесторами незалежно від того, як він виміряний та визначений.

Наступна проблема яка виділяється американськими вченими Фрідманом та Фостером, що саме повинен включати прибуток. Так званий чистий прибуток за звітний період має враховувати всі зареєстровані факти господарської діяльності і кожний його елемент має бути віднесений відповідно до джерела його утворення. Існує дві крайні концепції прибутку: поточний операційний та загальний. Концепція поточного операційного прибутку будується на оцінці ефективності діяльності підприємства, тобто ефективності використання ресурсів з метою одержання прибутку. У широкому економічному розумінні під цим мається на увазі оптимальне поєднання всіх фактів прибутку - землі, праці, капіталу та управління. Особлива увага при визначенні прибутку звертається на значення термінів "поточний" та "операційний". До уваги беруться тільки ті зміни й події які стали наслідком управлінських рішень поточного періоду. Інший важливий момент полягає в тому, наскільки релевантні тільки зміни оцінок, які пов'язані зі звичайними операціями (основною діяльністю), що забезпечує кращу порівнянність показників ефективності управління. Прихильники цієї концепції вважають, що підсумковий звітний чистий прибуток являє собою найбільш змістовний показник для порівняння результатів діяльності різних підприємств та прогнозування.

Концепція всеосяжного прибутку передбачає визначення загальної зміни власності фірми, який враховується шляхом реєстрації фактів господарської діяльності підприємства протягом певного періоду. Загальний прибуток - ширше поняття, ніж поточний операційний, оскільки додатково включає певні інші зміни (приріст активу), в основному, позареалізаційні прибутки та збитки, які стосуються звітного періоду. Головна відмінність поточного операційного прибутку від прибутку загального полягає в цільовій установці. Для поточного операційного прибутку це відображення поточних результатів основної діяльності та забезпечення прогнозування, але на основі звітних даних за ряд років. Вибір концепції звітного прибутку визначається цілями користувачів бухгалтерських звітів та значущістю змісту того чи іншого показника. Слід відзначити, що знання перелічених концепцій сприяє правильному і більш осмисленому визначенню прибутку та його відображення у фінансовій звітності.

Будь-яка із запропонованих концепцій відповідає інтересам різних груп користувачів, завдяки чому дістала значне поширення в економіці багатьох країн світу. На противагу цьому вітчизняна стандартизація обліку і аналізу прибутку як і раніше відповідає лише інтересам фіскальних органів, що незмінно гальмує процес розвитку прогресивної бухгалтерської думки й економіки загалом: «Враховуючи ту обставину, що на сьогодні бухгалтерський облік у нас представлено лише податковим обліком, можна з упевненістю стверджувати, що фактично жодне підприємство, яке веде тільки податковий облік, не може достовірно оцінити фінансових результатів свого господарювання. Визначений у такий спосіб показник дуже важко ідентифікувати з прибутком, бо його природа цілком суперечить основним принципам бухгалтерського обліку [24, c. 52 – 53].

Порядок формування і складові прибутку підприємств сформульовані в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого виділено прибуток до оподаткування - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітній період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій: «Заплутує проблему формування прибутку на підприємствах України також позбавлена здорового глузду вимога щодо паралельного ведення податкового обліку того ж таки прибутку з єдиною метою - його оподаткування. Видно, той прибуток, що утворюється за допомогою бухгалтерських стандартів, зовсім не такий, як потрібно для податкової системи, а тому в доходи і витрати вноситься безліч дріб'язкових поправок» [26, с. 394]. Поряд з цим виділяють ще й прибуток, сформований в системі управлінського обліку. Сума прибутку, обчислена в управлінському обліку, може не співпадати з сумою прибутку, відображеною в звітах фінансового обліку. І це не наслідок фальсифікації. А свідомі розходження, зумовлені різними задачами неоднакової облікової методології [19, с. 405].

Існує декілька видів прибутку: загальний - це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Прибуток після оподаткування - це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства - чистий прибуток. У зарубіжній практиці існує поняття "валовий прибуток" - це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає прибуток і невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати. Операційний прибуток - це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат. Маржинальний прибуток - обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Тобто це валовий прибуток, коли калькулювання ведеться тільки за змінними витратами. Іноді і у вітчизняній літературі прибуток ототожнюють з поняттям доход. Категорія «доход» широко використовується у загальному, економічному та побутовому рівні - національний доход держави, доход громадян, дохідність підприємства. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт або послуг. Разом з тим доход позначається як різниця між виручкою, отриманою від підприємницької діяльності та матеріальними і прирівняними витратами. Таке тлумачення підпадає під загальнодержавне, макроекономічне тлумачення: «Рахунки обліку доходів і витрат можна вважати тимчасовими, такими, що відображують стан доходів і витрат за певний період, по закінченні якого сальдо цих рахунків переноситься на рахунок 79 «Фінансові результати».

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів). Відповідно до принципових (головних) напрямів використання прибуток можна розділити на дві частини: прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток). Прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами, персоналом підприємства. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства. Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою стабільно високої прибутковості; балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів; підтримання належності ліквідності та своєчасності розрахунків.

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку - це стале джерело фінансування розвитку виробництва, виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників, благодійної діяльності. Чистий прибуток - найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки він відбиває ступінь його активності та фінансової стабільності. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень доходності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами напрямку інвестування. Чистий прибуток є одним з основних джерел збільшення капіталу підприємства.

Прибуток чи збиток підприємств встановлюється на підставі балансу, а фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. За економічним змістом він включає дві складові прибуток (збиток) від виробничої діяльності і прибуток (збиток) від фінансових операцій. Основну питому вагу займає прибуток від основної виробничої діяльності. Він формується за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і залежить від двох факторів: суми прибутку у виготовленій продукції і зміни частки прибутку у залишках нереалізованої продукції. Сума прибутку у виготовленій продукції визначається трьома узагальнюючими факторами: обсяг виробництва, ціна, собівартість.

Обсяг продажу і ціна діють прямо пропорційно, собівартість - обернено пропорційно. Ці фактори діють на фінансові результати як уособлено так і сукупно. їх сукупна дія відображається в інтегрованих факторах асортименту і структури випуску продукції (послуг, робіт). Вплив фактора асортименту полягає у встановленні певного набору товарів, робіт і послуг. Оскільки рівень цін і собівартості кожного з них відрізняється, то заміна одного товару іншим (з іншим рівнем прибутковості) призведе до збільшення чи зменшення кінцевого результату, тобто чистого прибутку. Звичайно, кожне підприємство намагається здійснювати випуск найбільш рентабельних товарів з метою максимізації поточного прибутку. Разом з тим необхідність утримання певної ніші на ринку, зумовлює випуск і менш рентабельних товарів.

Дія фактора структури подібна за характером до впливу асортименту. Однак в цьому випадку змінюється не номенклатура товарів (робіт, послуг), а їх питома вага у загальному випуску продукції. Збільшення питомої ваги більш рентабельних товарів (робіт, послуг) за рахунок менш рентабельних призведе в цілому до збільшення чистого прибутку і навпаки. Проте можливості підприємств щодо впливу на прибуток через даний фактор суттєво обмежені, оскільки структура випуску продукц<

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: