Науково методичні підходи і концепції до визнання оцінки структуризації активів

Системні принципи як загальні правила визнання і оцінки активів. Принципи переоцінки активів - скриті (номінальні) резерви. Витрати майбутніх періодів, як антщипаційні статті. Нематеріальні активи як об'єкт обліку, їх юридична і економічна природа.

На нинішньому етапі розвитку глобалізацію слід сприймати як об'єктивний процес. Вона реально існує як наслідок розвитку міжнародних економічних відносин. Активізаторами глобалізації є не тільки прогрес у сфері науки, техніки, технології, а й у системі керування ним. Людський капітал, інтелект, знання визнаються основним ресурсом і висуваються на перший план, включаючи різні форми їх прояву. Саме вони стають основною рушійною силою у формуванні глобальної мети розвитку економіки, механізмів її реалізації. Процеси глобалізації не мають завершених форм, вони перебувають на стадії становлення.

Для постіндустріальної стадії визначальними є інформаційно-інтелектуальні технології, які не лише забезпечують високу ефективність, але й докорінно змінюють умови економічного розвитку. Об'єкт обмежених ресурсів, ефективне їх використання були предметом економічної науки. Інформаційно-інтелектуальні технології зміщують проблематику економічних досліджень у напрямі управління технологіями. У постіндустріальному суспільстві спостерігається перетворення знань, інформації в головний ресурс економіки або з точки зору бухгалтерського обліку в активи.

Якщо багатство асоціювалося з матеріально-речовим його змістом, то у сучасній економіці головною формою багатства стає багатство людської особистості, зростання її інтелектуального потенціалу, що визначає розвиток економіки і суспільства. Виникає теорія постіндустріального суспільства, яка дістає широке визнання і поширення у західному світі. Ця теорія є сьогодні „єдиною соціальною метатеорією, яка повною мірою сприйнята західною соціологічною традицією". Головним методологічним принципом постіндивідуальної теорії є те, що вона розглядає суспільно-економічний розвиток на основі зростання та вдосконалення продуктивних сил і більше того - на основі технологічної організації суспільного виробництва, технологічного способу виробництва.

Постіндивідуальне суспільство виникає в результаті науково-технічної революції, яка забезпечує високе зростання продуктивності праці у матеріальному виробництві, відносне, а потім і абсолютне зменшення зайняте у ньому і прискорений розвиток сфери послуг, тобто науки, інформації, освіти, культури, яке перетворюється у панівну і визначальну сферу економіки. Інформація, наука, знання стають основними джерелами зростання економіки та її ефективності. Новий технологічний спосіб виробництва, нові інформаційно-інтелектуальні технології зумовлюють і нову структуру активів як об’єктів бухгалтерського обліку.

Нагромадження інтелектуального капіталу супроводжується удосконаленням умов і механізмів для ефективного його використання, посилення його впливу на економічний і соціальний розвиток. Для вироблення науково обґрунтованої стратегії розвитку суспільства надзвичайно важливе значення має правильне розуміння характеру руху від індустріального до постіндустріального суспільства.

На сучасному етапі нового рівня досягли інтернаціоналізація, глобалізація продуктивних сил, в основі яких - переплетення і рух капіталу (capital movements - переміщення капіталів між країнами, здійснюване приватними особами і урядами). Транснаціональні корпорації, транснаціональні банки і міжнародні інвестиційні формування перетворилися в основний структуротворний фактор світового господарства. Транснаціональний капітал функціонує глобально за межами держав походження, широко використовуючи переваги у розміщенні продуктивних сил. Розширення міжнародного поділу праці щільно пов'язує національні господарства різних країн. На регіональному рівні інтернаціоналізації світового господарства сприяють процеси інтеграції. Нарощується рух інвестиційних коштів і позикового капіталу для фінансування не тільки зовнішньоекономічної діяльності, а й внутрішнього розвитку країн, окремих суб'єктів господарювання.

Відкрита економіка жодної країни не може функціонувати ізольовано від інших. Розвиток міжнародно-економічних відносин, спеціалізація та кооперація, створення транснаціональних, спільних і акціонерних підприємств, залучення інвестицій значно розширили коло користувачів фінансової інформації і зумовили необхідність гармонізації бухгалтерської практики, досягнення єдності у принципах обліку, що використовуються при складанні звітності. Це відзначається у багатьох дослідженнях: "Слід урахувати сучасні тенденції розвитку світової спільноти, частиною якої є наша держава. Глобалізація світової економіки знижує значення національної корпорації, національного капіталу, продукту і національної технології. Така тенденція, в свою чергу, робить неминучою гармонізацію бухгалтерського обліку у світовому масштабі" [11, с. 14]. Проте, як відзначається у багатьох публікаціях, „не дивлячись на спроби трансформації національних бухгалтерських систем на світовому рівні, які застосовуються міждержавними інститутами, все ж таки залишаються великі різниці в системах бухгалтерського обліку навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою".

Традиційний облік слід трансформувати в облікову модель, здатну обслуговувати реальну економіку і забезпечувати аналітично-прогнозні функції. Він повинен стати знаряддям господарського управління, надійним інструментом пошуку та мобілізації резервів, ефективності виробництва, економічного розвитку. Такий напрям більшість фахівців розглядає у бухгалтерсько-процедурних і технічних площинах (використання нового плану рахунків, адаптування облікових реєстрів, форм звітності, розробка первинних документів тощо). Адаптація обліку до сучасних умов повинна супроводжуватися не так зміною його методології, як переорієнтацією філософії обліку - сутності інформаційних функцій, формування економічної політики підприємства, кругообороту (ефективності) функціонування капіталу, розуміння економічних облікових категорій і впливу на них різних аспектів - юридичних, політекономічних, фінансових, економетричних та ін. Процедурний облік (рознесення на рахунки, подвійний запис), хоча і повинен залишатися фундаментальною основою, проте не може вважатися визначальним.

Актуальності набуває розробка методики та організація обліку інтелектуальної власності. Вартість інтелектуальної власності залежить від мети оцінки (визначення ринкової вартості або вартості для бухгалтерського обліку) та застосованих підходів. При цьому виникає ряд складних питань, пов'язаних, з одного боку, з різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, програми ЕОМ, бази даних, ноу-хау, результати НДДКР тощо), а з другого - з різними формами їх практичного використання як нематеріальних активів.

У сучасній економіці різко зростає роль інтелектуального потенціалу як фактора виробництва і капіталу, який в бухгалтерському обліку розглядається через нематеріальні активи. Бухгалтерський облік вважається одним з основних інструментів і один з найважливіших інститутів, що забезпечують перетворення економічного потенціалу як нематеріальних активів у капітал. Хоча облік нематеріальних активів зажди був проблемною сферою облікової методології, проте до часу поки НМА складали відносно невелику частку вартості суб’єкта господарювання, проблема традиційного відображення в обліковій системі цього виду активів була не такою гострою. У сучасній економіці, коли вартість нематеріальних об’єктів зазвичай перевищує вартість матеріальних об’єктів, є зрозумілим, що традиційна практика обліку НМА перестала бути адекватною дійсності.

Необхідність у експертній оцінці інтелектуальної власності та нематеріальних активів виникає у разі купівлі-продажу ліцензій; при укладанні договорів на передачу ноу-хау; під час передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного фонду господарчих товариств і підприємств; при укладанні договорів про спільну діяльність; якщо необхідно визначити збитки внаслідок несанкціонованого використання інтелектуальної власності при недобросовісній конкуренції.

Вартість інтелектуальної власності оцінюється також тоді, коли встановлюється обґрунтована ринкова вартість підприємства з метою купівлі-продажу майна; при отриманні кредитів під заставу; визначенні бази для оподаткування; страхуванні майна; визначенні вартості паїв учасників під час реорганізації та ліквідації підприємства.

Основним видом вартості, який розглядається при експертній оцінці, є ринкова вартість. У Міжнародних стандартах оцінки дається таке її визначення: "Ринкова вартість - це розрахована сума на дату оцінки, за яку інтелектуальна власність обмінюється між готовим купити продавцем у комерційній угоді після належного маркетингу, під час якої кожна зі сторін діяла компетентно, виважено і без примусу". Ринкова вартість визначається як найвірогідніша ціна активів підприємства на ринку на дату оцінки. Крім ринкової, визначаються ще й інші види вартості, основними з яких є: споживча, інвестиційна, вартість заміщення, страхова вартість, вартість для цілей оподаткування майна юридичних та фізичних осіб, ліквідаційна вартість.

За своєю природою нематеріальні активи - це особливий стан активів, для оцінки яких, неможливо використати традиційні підходи, котрі застосовуються обліковою методологією щодо нерухомого майна. До того ж нереально розробити універсальну методику оцінки нематеріальних активів. Це пов'язано насамперед з тим, що вони неоднорідні за своїм складом, характером використання чи експлуатації у процесі виробництва та мають різний ступінь впливу на фінансовий стан та результати господарської діяльності підприємства. Основними факторами, які визначають вартість інтелектуальної власності, є правові, витратні та прибуткові.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки при визначенні вартості майна підприємств, що організовуються вперше, та діючих підприємств зазвичай використовують три основні підходи - витратний, ринковий та прибутковий, кожен з яких передбачає застосування ряду методів. Ці методи дають різні значення вартості оцінюваного об'єкта. Тому в процесі подальшої роботи застосовується порівняльний аналіз використаних методів, виявляються їх переваги та недоліки, проводиться узгодження вартості і, таким чином, більш обґрунтовано встановлюється ціна об'єкта власності. Проте визначена в такий спосіб не може слугувати основою для введення цих об’єктів у систему бухгалтерського обліку.

Витратний підхід ґрунтується на визначенні можливостей інвестора купити той чи інший об'єкт. Покупець не заплатить за нього більшу суму, ніж за яку він може купити аналогічний за своїми споживчими властивостями об'єкт без істотних затримок. Цей метод дає об'єктивні результати, коли є можливість точно оцінити величину витрат на створення аналогічного об'єкта інтелектуальної власності та його зносу за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринку. Найчастіше для розрахунку поточної інтелектуальної власності реалізується метод визначення первісних витрат, метод вартості заміщення та, метод вартості відтворення. Саме витрати на створення активу (нематеріального) виступають величиною їх балансової вартості.

Вартість інтелектуальної власності, яка розраховується методом визначення первісних витрат, називається історичною тому, що вона насамперед базується на фактичних витратах, інформація про які міститься бухгалтерській звітності. При цьому первісні витрати збільшуються на підприємницький прибуток, але водночас враховується знос інтелектуальної власності. У разі необхідності витрати можуть бути проіндексовані.

При оцінці об'єкта інтелектуальної власності методом вартості заміщення за взірець править аналогічний за функціональними можливостями та варіантами використання об'єкт. Максимальна вартість інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно сплатити при купівлі інтелектуальної власності з аналогічними споживчими якостями. Цей об’єкт, що фактично придбаний, може бути поставлений на баланс за ціною при дбання як "гудвіл".

Метод вартості відтворення допомагав визначити, які витрати необхідні для розробки чи купівлі точної копії оцінюваного об'єкта інтелектуальної власності. Ринковий підхід може дати досить об'єктивну характеристику вартості об'єкта інтелектуальної власності у разі достатньої наповненості ринку. При цьому застосовується метод прямого порівняльного аналізу продажу. Він полягає в тому, що збирається інформація про об'єкти інтелектуальної власності, які були продані на відповідному ринку, потім вносяться корекції щодо можливих відмінностей між об'єктом, що оцінюється та об'єктом, використовуваним для порівняння.

Прибутковий підхід ґрунтується та припущенні, що типовий інвестор, який купує об'єкт інтелектуальної власності, обов'язково розраховує на майбутній прибуток. Тобто вартість об'єкта, що оцінюється, визначається як його здатність приносити прибуток у майбутньому.

Оцінка інтелектуальної власності шляхом оцінки бізнесу являє собою оцінку в залежності від вартості усіх майбутніх прибутків, які можна одержати при використанні цієї інтелектуальної власності. Майбутні вигоди переводяться у сьогоденну вартість інтелектуальної власності методом дисконтування кожної майбутньої вигоди відповідною нормою віддачі або методом капіталізації із застосуванням коефіцієнта капіталізації, який повинен відображати послідовність отримання прибутків, зміну вартості інтелектуальної власності та прибутку, а також норму віддачі. Іншими словами, інвестор купує інтелектуальну власність, яка приносить прибуток на сьогоднішні гроші, в обмін на право одержувати майбутні прибутки від експлуатації цієї власності та її продажу.

В основі методу капіталізації прибутків - капіталізація як переведення прибутків від використання майна у його вартість. При цьому припускається, що прибуток не змінюється в часі. Тому цей метод краще використовувати при оцінці об'єктів, які вже функціонують, тобто такі, що добре прогнозуються, величини прибутків та видатків. Поточна вартість об'єкта оцінки визначається шляхом ділення щорічного прибутку, який отримують від комерційного використання об'єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації.

Виходячи з основоположних принципів стандартизації облікових процедур на практиці фірми не відбивають нематеріальні активи у своєму балансі, хоча володіють значними економічними ресурсами такого типу. У результаті виникає величезний розрив між балансовою вартістю фірми і її ринковою капіталізацією. Звідси виникає потреба продемонструвати їх потенційним інвесторам. Звіти про інтелектуальний капітал (Intellectual Саріtаl Ассоunts), які складають і публікують деякі фірми, являють собою доповнення до традиційних бухгалтерських звітів. Звіт про інтелектуальний капітал розглядається як інструмент для його виміру, управління ним і демонстрації привабливості компанії для інвестицій.

Тобто можна зробити висновок про фундаментальні протиріччя між принципами бухгалтерського обліку і властивостями інформаційно-інтелектуальної економіки: „Зазначені протиріччя можна згладити, але не можна перебороти. Більше того, є підстави вважати, що можливості по згладжуванню протиріч майже вичерпані, тобто міжнародні стандарти фінансового обліку в цьому відношенні близькі до досконалості” [Б2, с.150].

При цьому бухгалтерська інформація залишається одним з найважливіших джерел інформації, використовуваних при оцінці бізнесу і прийнятті рішень про інвестування капіталу в ту або іншу фірму. Але вона повинна бути доповнена іншими формами обліку.

Міжнародний стандарт фінансової звітності - МСФЗ 38 "Нематеріальні активи" [International Accounting Standards (IAS)], що встановлює порядок обліку і відображення НМА в звітності, був розроблений Комітетом з міжнародних стандартів фінансової звітності (КМФЗ) [International Accounting Standards Committee (IASC)] набрав чинності у липні 1999 р. При цьому МСФЗ 38 безпосередньо стосується тільки ідентифікованих НМА, причому тільки тих. котрі не розглядаються спеціально в інших стандартах.

В основу визначення нематеріальних активів як в МСБО 38, так і в П(С)БО 8 (як і в усіх інших нормативних документах) покладено правовий аспект: „Слово „право” потрібно вилучити, оскільки не право є нематеріальними активами, а самі об’єкти інтелектуальної власності” [Б1, c. 41]. У цьому стандарті повністю враховані основоположні засади обліку НМА: „В 1861 г. берлинский адвокат Герман Вайт Симон (Herman Veit Simon) опубликовал монографию по балансовому праву, которая признана основополагающим документом статической балансовой теории. Нематериальные объекты, согласно Симону, могут быть отражены в активе только в том случае, если непосредственно на их приобретение были произведены (первоначальные) расходы. Чисто экономическое имущество может быть отражено в активе лишь в том случае, если оно приобретено у третьих лиц за плату, а не произведено самостоятельно. В своей работе (Simon H.V. Die Bilanzen der Aktiengesellschaften, S. 169) он пишет, что посредством “приобретения чисто экономическое имущество подтверждает свою способность к обращению и, как следствие, приобретает право на включение в баланс” [Б3, с. 11].

Настільки ж непросте і співвідношення між поняттями ІК і НМА, якщо розуміти НМА в точному бухгалтерському змісті. Під НМА прийнято розуміти будь-які довгострокові активи, безпосередньо не пов'язані з яким-небудь нематеріальним активом. Довгий час до НМА відносили будь-які активи, для яких не знайшлося місця серед інших "нормальних" активів. Тому склад НМА дуже неоднорідний. Найвідоміший з них – goodwill розуміється як різниця між ціною покупки компанії і вартістю її чистих активів, тобто по суті являє собою бухгалтерську фікцію, не пов'язану з жодним конкретним об'єктом, крім компанії в цілому. Те саме відноситься і до фактора діючого підприємства (going concern), хоча цей актив виникає зовсім іншим способом.

Оцінка вартості – давно існуючий фінансовий прийом, концептуальними витоками якого стали метод приведеної вартості при плануванні капіталовкладень і метод вартісної оцінки, розроблені професорами, майбутніми лауреатами Нобелівської премії Мертоном Міллером (Merton Miller) і Франко Модільяні (Franco Modigliani) у їхній статті „Дивідендна політика, ріст і оцінка вартості акцій”, опублікованій ще в 1963 р. в Journal of Business. Якраз їм зобов’язана сама концепція оцінки вартості, яка набула в подальшому популяризації і вдосконалення. Зокрема, професор Ел Раппапорт (El Rappaport) з Northwestern (один із фундаторів ALCAR) і Джоел Стерн (Joel Stern) із Stern, Stewart & Co одними з перших застосували у практичній діяльності формулу оцінки вартості підприємства, виведену Міллером і Модільяні, а також розробили і впровадили на ринку комп’ютерні інструменти, які полегшують компаніям використання цієї методики. Оцінку вартості підприємства за її предметом не можна змішувати з аналізом його фінансово-господарської діяльності на підставі досліджень різноманітних коефіцієнтів, розрахованих за даними фінансового обліку і звітності (насамперед балансу), які подеколи подаються як оцінка бізнесу. Оцінка вартості підприємства завжди відповідає на пряме запитання: „Яка вартість економічної одиниці?”. Предмет оцінки бізнесу і підприємства також межує з предметами оцінки як їх матеріальних, так і нематеріальних активів (інтелектуальної власності).

Зважаючи на те, що облікова система у будь-якому випадку не надає можливості абсолютно достовірно відобразити реальний фінансовий стан, в міжнародній практиці сформувалися інші підходи до оцінки ринкової вартості підприємств, найбільш відомим з яких є економічна модель (economic model) за якою вона дорівнює поточній оцінці очікуваних грошових потоків, дисконтованих за відсотковою ставкою. Ринкову вартість підприємства оцінюють також за однією із аналітичних моделей таких, наприклад, як облікова модель оцінки доходності фінансових активів (Capital Asset Pricing Model - CAPM), модель арбітражного ціноутворення (Arbitrage Pricing Theory - APT), модель ціноутворення опціонів (Option Pricing Model - OPM), модель преференцій стану в умовах невизначеності (State Preference Theory - SPT) та ін. За допомогою подібних моделей визначається очікувана вартість акцій підприємства з урахуванням не лише рівня їх доходності, але й економічних ризиків емітента. Одержані у будь-який спосіб оцінки вартості не співпадають з фактичними ринковими показниками, але дозволяють з більшою чи меншою мірою суттєво наблизишся до них.

Найбільш популярні методи можна поділити на дві групи – методи відносної оцінки (relative valuation methods) і методи прямої оцінки (direct valuation methods). Методи відносної оцінки не забезпечують результатів в абсолютному значенні, тобто визначають не справедливу вартість акцій компанії, а їх вартість відносно групи порівнюваних компаній. Методи відносної оцінки включають оцінку із застосуванням коефіцієнтів дохідності та прибутковості, а також оцінку з використанням коефіцієнтів балансової вартості (book value multiples valuation). Прямі методи базуються на концепції оцінки скорегованої поточної вартості (adjusted present value) майбутніх грошових потоків (future сash flows), які, у відповідності з очікуваннями, отримають власники компанії. Ці способи оцінки включають: метод дисконтування майбутніх грошових потоків, метод скорегованої поточної вартості, метод власного капіталу (equity method) та метод економічної вартості. Основним принципом для кожного з цих методів є те, що вартість – функція грошових потоків, які отримують від інвестицій. Однак, домінуючою точкою зору і, отже, основним широковикористовуваним методом, є метод дисконтованих грошових потоків, який, як вважається, дає найбільш точну оцінку руху цін акцій.

Порівнюючи різні підходи до визначення реальної вартості підприємства варто підкреслити, що бухгалтерська модель все ж користується значною популярністю в діловому світі. Це доводить її придатність до практичного застосування, а практика показує, що розбіжності між бухгалтерськими та ринковими оцінками, в більшості випадків підлягають коригуванню. Показники обліку служать основою побудови інших моделей. Наприклад, у будь-яких моделях широко використовуються показники Звіту про рух грошових коштів (Cash flow statement) та Звіту про рух фондів в компанії (Statements of Fund Flows-SFF). У вітчизняній практиці існують додаткові аргументи на користь звернення в процесі аналізу саме до бухгалтерської моделі. Так, зважаючи на короткостроковий характер більшості господарських операцій, а, отже, умовне зрівноваження історичної і ринкової оцінки балансових активів і зобов'язань, застосування трудомісткої техніки дисконтування, з практичного погляду, стає недоцільним. В умовах національної економіки бухгалтерська модель залишається практично єдиним підходом до оцінювання вартості підприємств та прийняття обґрунтованих управлінських рішень і через відсутність повноцінного ринку цінних паперів.

У цей же час метод дисконтованого грошового потоку встановлює різницю вартості, враховуючи складові капітальних затрат та ін. грошових потоків, необхідних для створення прибутку. Цей метод широко використовується компаніями для оцінки інвестиційних пропозицій. В моделі дисконтованого грошового потоку цей метод застосовують до цілих підприємств, які, по суті справи, являють собою просто сукупність окремих інвестиційних проектів.

У фінансових колах широко розповсюджений підхід, який полягає у тому, що ціна придбання активів повинна дорівнювати поточній вартості майбутніх грошових потоків, які принесуть ці активи. Виходячи з припущення, що прибуток повинен бути еквівалентним грошовим потокам, можна окреслити цей базовий принцип: вартість оцінюваної компанії на даний час – це дисконтована вартість майбутнього операційного прибутку. Таким чином, ціна, яку придбавач готовий заплатити за об’єкти придбання, є функцією очікуваного регулярного чи операційного прибутку. Надзвичайний прибуток є тимчасовим і не повинен включатися у майбутню вартість компанії: практика складання звітів про фінансові результати передбачає розкриття інформації про одноразові надзвичайні події. Останнім часом з’явилися нові удосконалені підходи оцінки вартості активів придбаних компаній: розрахунок WACC – для комплексної структури капіталу, DCFA – при зміні структури капіталу, Black-Scholes – опціонна модель власного капіталу тощо [3]. Сучасні методи оцінки виникли у результаті розвитку „нової економіки” та „моделей оцінки другого покоління” і появою віртуальних компаній, що не мали історії доходів і грошових потоків розрахункові показники формуються за даними фінансової звітності.

Можливість вирішення всіх дилем при оцінці вартості малоймовірна, однак при цьому трансформація певних даних вимагається завжди, починаючи від реорганізації і комбінування рахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати, і закінчуючи модифікацією методів обліку. Іноді дані, необхідні для трансформації, надаються в достатній кількості. В цих випадках, коли така інформація обмежена, вирішення дилем можу бути умовним, а вплив на різноманітні коефіцієнти дохідності й ризику матимуть суб’єктивний характер. Питанню ефективності трансформації фінансових даних з точки зору витрат і економічного ефекту присвячено чимало досліджень, однак їх результати дуже суперечливі. У будь-якому разі необхідно визначити існуючі проблеми, пов’язані з необхідністю трансформації звітів, для проведення фінансової експертизи і складання проформ фінансових звітів.

Аналіз грошових потоків на підставі показників "Звіту про рух грошових коштів" використовується у формі різних моделей дисконтування та при оцінці різнопланових аналітичних і фінансових рішень. Методи дисконтування грошових потоків формують обширну сферу, яка лежить у площині вирішування не завжди споріднених між собою завдань, - планування інвестиційних проектів, встановлення курсу акцій, аналіз злиттів і поглинань, оцінка ринкової вартості підприємства і бізнесу або моніторингу зміни їх вартості з метою визначення рівня ефективності корпоративного управління та ін. тому аналіз дисконтованих грошових потоків – це основа сучасного фінансового менеджменту і інформаційного забезпечення ведення сучасного бізнесу. Науково-обгрунтована побудова звіту про рух грошових коштів (прямий і непрямий методи) є суттєвою для ефективних управлінських рішень.

Розглядаючи проблематику оцінювання ефективності суб’єкта діяльності потрібно відзначити, що упродовж тривалого часу визначальним фактором впливу на вартість вважався прибуток. На сьогодні традиційні індикатори, ґрунтовані на бухгалтерських показниках прибутку на акцію чи рентабельності чистих активів та низка інших критеріїв багатьма спеціалістами не вважаються достатніми для моніторингу фінансової позиції підприємства у сучасному економічному середовищі. Більшість фінансових аналітиків вважають "інвестиційний облік" (альтернативна назва вільних грошових потоків) системою, яка надійніше характеризує оцінку компанії, ніж показники фінансової звітності, опрацьовані різними аналітичними методами.

Показник прибутковості придатний для оцінки підприємства лише у тому разі, коли він точно відображає очікувані довгострокові грошові потоки. Проте, не всі компанії генерують однаковий грошовий потік у розрахунку на одну грошову одиницю прибутку (в т. ч. і за рахунок використання облікової методики), а тому прибуток не є еквіпотенціальним грошовим потокам. З цієї причини показник прибутку придатний тільки для дуже приблизної оцінки вартості. Вважається, що метод дисконтованого грошового потоку забезпечує об'ємне і, разом з тим, зрозуміле врахування всіх факторів, які впливають на оцінку компанії.

Враховуючи визначальну роль прогнозних надходжень грошових коштів, найбільш проблемним у моделях виступає показник релевантних грошових потоків. Забезпечення якісного формування цього індикатора вимагає, перед тим, як агрегувати цей показник у той чи інший метод дисконтування грошових потоків, з'ясування ринків компанії, її конкурентного стану і, особливо, довгострокових обґрунтованих фінансових прогнозів. Тобто на перший план висувається не досконалість апарату математичного моделювання, а принцип грошового потоку (cash flow principle) за яким значення має тільки реальний рух релевантних грошових потоків.

Дієвість методу дисконтування грошових потоків для цілей моніторингу, ефективності функціонування підприємства, до певної міри, підтверджується механізмами у вартісної оцінки, якими користується фондовий ринок, а тому удосконалення відправної інформаційної бази і методики опрацювання грошових потоків для цілей управління підприємством, виступає актуальною тематикою сучасних економічних досліджень.

Попри загальну визнаність дієвості методу грошових потоків, а також того, що в переважній більшості публікацій фінансові аналітики вважають показники, засновані на методиці дисконтування грошових потоків, показниками більш високого рівня, аніж фінансові показники, грошовий потік - одне з найбільш неоднозначних фінансових понять.

Оцінювання вартості ресурсів підприємства завдання набагато складніше, аніж це виглядає у моделях дисконтованого грошового потоку і пропонованих алгоритмах розрахунку. У деякому відношенні рух вільних грошових потоків може створювати обманливу картину, оскільки багато з підприємств, що розвиваються, вкладають велику частину свого прибутку безпосередньо у нові інвестиції.

За своєю суттю вільні грошові кошти компанії оцінюються, до певної міри, на надмірних, особливо у довгостроковій перспективі, припущеннях, що дає підстави деяким зарубіжним дослідникам вказувати на їх вади. На практиці майбутні грошові потоки визначаються з використанням формули вічного ануїтету, яка означає, що більшу частину вартості компанії отримують із формули вічного ануїтету, а основні допущення, використовувані у формулі, є спірними. Тому співставлення доходів (притоку грошових коштів) і витрат (відтоку грошових коштів) є важливим моментом бухгалтерського формування Звіту про рух грошових коштів. Різні підходи до Звіту становлять трудно вирішувані аспекти концептуальної основи методу, а тому в останніх публікаціях при критичному розгляді цієї методики дедалі частіше, вказується, що початкова ейфорія, пов’язана з методом дисконтування грошових потоків, змінилась періодом диспутів. На думку деяких економістів "дисконтування заставляє менеджерів дивитися у майбутнє через перевернутий телескоп дисконтованих потоків, який віддаляє, зменшує і знецінює це майбутнє".

Основоположна концепція оцінки вартості активів підприємства базується на оцінці майбутніх грошових потоків (очікуваних, але не гарантованих) та їх дисконтуванні до поточної вартості. Саме такий задекларований для розробки нових стандартів бухгалтерського обліку і передбачає відхід від обліку активів за собівартістю і перехід до поточної вартості ресурсів, а не активів. Грошові потоки, які оцінюють вартість ресурсів у майбутньому, виміряти точно не можна за визначенням. Не можливо також вірогідно визначити, як для цілей постановки на облік об’єктів нематеріальних активів, які прямо випливають із грошових потоків. Реально оцінити тільки поточні грошові потоки (у взаємозв’язку з якістю фінансових результатів), встановити на цій основі фактори, що чинитимуть вплив на грошові потоки у майбутньому, і дати приблизну оцінку самих майбутніх грошових потоків, а не активам для цілей бухгалтерського обліку.

Принцип релевантності (with-without principle) задовільного обгрунтування і до теперішнього часу не має. На основі реальних показників Звіту про рух грошових коштів і наведених невизначеностей і формується прогноз грошового потоку (cash flow forecast), який передбачається концепцією МСБО застосовувати для оцінки активів. Перехід обліку від активів до ресурсів має за мету відобразити процес утворення і відтворення капіталу, тобто капіталізацію підприємства. Субстанцією терміну "капіталізація" виступає категорія "вартість", капіталізація виростає з вартості всіх активів (початкової або номінальної), приростає доданою вартістю (прибутки) і фіксується в кінцевому значенні валютою балансу як капіталізована (нарощена вартість попередньо авансованих активів) ця ринкова оцінка активів розглядається як нова інформаційна база оцінки підприємства відмінна від прибутків обчислених за теперішньою стандартизацією бухгалтерського обліку.

Оскільки показники, що характеризують грошові потоки підприємства, забули важливого значення, для їх аналізу і наступного моделювання складають звіт про рух грошових потоків (Statement of Cash Flow-SCF). Структура звіту включає три основні частини: грошовий потік від операційної діяльності (cash flow from operations-CFFO); грошовий потік від інвестиційної діяльності (cash flow from investments-CFFI); грошовий потік від фінансової діяльності (cash flow from financing-CFFF).

Відправним моментом оцінювання вільних грошових потоків приймається звичний бухгалтерський формат, у змістовій основі якого - платоспроможність фірми, але створення акціонерної вартості він не розкриває. Звіт про рух грошових коштів передбачає визначення суми чистого надходження (видатку) в результаті операційної діяльності послідовним коригуванням показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, наведеного у звіті про фінансові результати.

До звіту не включають негроїдові операції, тобто такі, що не потребують використання грошових коштів або їхніх еквівалентів. Негрошові операції, пов'язані з фінансовою та інвестиційною діяльністю, слід розкривати в примітках до фінансових звітів. Найважливішою статею негрошових витрат розглядають амортизацію, яка у звичній бухгалтерській практиці впливає на показник валового прибутку. Методологічно - це різновид інвентаризаційних бухгалтерських процедур (співставлення прибутку з грошовими коштами за зворотною процедурою).

Формат звіту відображає звідки надійшли кошти і на що вони потрачені протягом звітного періоду. У цьому звіті немає нічого, крім руху коштів, а тому різні коригування й індексації, які виконуються при складанні інших проформ (pro forma statement - прогнозний фінансовий звіт), на цифри звіту ніяк не впливають. Кошти, отримані компанією, є вхідними грошовими потоками, а сплачені - вихідними грошовими потоками. Інформація звіту про рух грошових коштів надає її користувачем великі можливості щодо прийняття ефективних управлінських рішень. Однак складність його заповнення, як правило до спотворення даних і можливості прийняття хибних рішень.

Призначення дисконтованого грошового потоку полягає у тому, щоб визначити, чи будуть вкладення капіталу давати позитивний грошовий потік у майбутньому. Основними елементами теорії (концепції) знецінювання грошей майбутнього періоду є ідея врахування альтернативних вкладень при оцінюванні інвестиційних проектів і апарат дисконтування, який реалізує вимоги ідеї і теорії загалом у практиці обґрунтування ефективності інвестицій.

Вартість капіталу відіграє ключову роль при оцінці капіталу компанії (особливо це стосується акціонерного капіталу), позаяк вона використовується в аналізі дисконтованих грошових потоків. в методології обліку добре відомі прийоми використання рахунків "ажіо" і "дисажіо".

Традиційно вартість капіталу (Weighted Average Cost of Capital-WACC) розрахують за формулою:

(1)

де, Е - ринкова вартість акціонерного капіталу;

D - ринкова вартість залученого капіталу;

V - сумарна ринкова вартість кампанії (тобто E+D);

E/V - частка акціонерного капіталу у сукупному капіталі;

D/V - частка залученого капіталу у сукупному капіталі;

t_x - діюча ставка опо<

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: