Залежність України від міжнародної економіки

Залежність України від зовнішньої торгівлі необхідно розглядати з двох позицій. З одного боку, для нашої країни в умовах фінансового колапсу зовнішня торгівля є важливим реальним джерелом фінансових надходжень. Експорт відіграє значну роль у функціонуванні грошового обороту, визначаючи високий рівень доларизації економіки та залежність від цього стану функціонування і розвитку народного господарства.

Іншим кутом зору на зовнішньоекономічні відносини України є перспективи економіки в цілому, які відкриваються у разі подальшого їх розвитку. Ці перспективи треба вбачати у різних напрямках, галузях і регіонах світу. Зовнішня торгівля займає важливе місце в українських трансформаційних процесах, тому існує необхідність підвищення її ролі в майбутньому.

Інформація, наведена у цьому розділі, підготовлена на основі даних Держмитслужби України з дорахуванням обсягів електроенергії, нафти, природного газу (Мінпаливенерго, Держнафтогазпром та НАК “Нафтогаз України) та звітів підприємств та організації по товарах, що не проходять митного декларування. Інформація про зовнішню торгівлю послугами підготовлена за даними підприємств, установ і організації України, що звітували перед органами статистики.

Зовнішньоторгівельний обіг України в 2000 році склав 33,9 млрд доларів США, зокрема експорт 18, 6 млрд і імпорт 15,3 млрд. доларів США; додатнє сальдо становить 2,75 млрд доларів. У тому числі на країни СНД і Балтії припадає експорту 6,97 млрд доларів, іморту 8,5 млрд доларів, сальдо від'ємне -1,53 млрд доларів. На інші країни світу експорту 11,09 млрд доларів, імпорту 6,82 млрд доларів, додатнє сальдо 4,28 млрд доларів.

У зовнішній торгівлі товарами експорт становив 14,58 млрд доларів, імпорт 13,96 млрд доларів, сальдо додатнє 617 млн доларів США. У тому числі на країни СНД та Балтії припадало експорту 4,8 млрд доларів, імпорту 8,26 млрд доларів, сальдо від'ємне -3,46 млрд доларів. На інші країни світу експорту припадало 9,77 млрд доларів, імпорту 5,69 млрд доларів, додатнє сальдо 4,07 млрд доларів.

Експорт послуг становив 3,49 млрд доларів США, імпорт 1,36 млрд доларів, додатнє сальдо 2,13 млрд доларів. У тому числі на СНД та країни Балтії припадає експорту послуг 2,17 млрд доларів, імпорту 237 млн доларів, додатнє сальдо 1,93 млрд доларів. На інші країни припадає експорту 1,32 млрд доларів, імпорту 1,123 млрд доларів, додатнє сальдо 197,7 млн доларів США. Партнерами України в зовнішній торгівлі товарами в 2000 році були 189 країн світу, у торгівлі послугами 196 країн.

Зовнішня торгівля товарами. Експорт товарів. У січні-грудні 2000 року 14649 підприємств і організацій Украіни здійснили експортні поставки на суму 14,6 млрд. дол. США. Частка експорту товарів до країн СНД та Балтії становила 33 %, до інших країн світу - 67 %. Майже 50 відсотків експорту товарів було здійснено у 6 країн світу: Росію,Туреччину, Німеччину, США, Італію, Китай. Основу експорту товарів становили: чорні метали - 5,0 млрд. дол. CША (34,5% загальнодержавного експорту товарів), машини та устаткування - 872,3 млн. дол. (6,0%), паливо, нафта та продукти її переробки - 807,7 млн. дол. (5,5%). В обсязі експорту України частка готової продукції, виготовленої з давальницької сировини - 10,7 відсотка.

Протягом 2000 року до 21073 підприємств і організацій України надійшло товарів на суму 14,0 млрд. дол. США. З країн СНД та Балтії в Україну було імпортовано 59,2 % загальнодержавного обсягу імпорту товарів, з інших країн світу - 40,8 %. Більше 60 відсотків імпортних надходжень було здійснено з 4 країн світу: Росії, Німеччини, Туркменистану, Білорусі. Основу імпорту товарів становили: газ природний - 3,3 млрд. дол. (23,8% загальнодержавного іипорту товарів), машини та устаткування - 1,3 млрд. дол. (9,5%), нафта сира - 1,1 млрд. дол. (7,6%) та ін. Частка давальницької сировини в обсязі імпорту країни - 6,6%.

Зовнішня торгівля послугами. Експорт послуг. Обсяг експорту послуг у січні-грудні 2000 року становив 3,5 млрд. дол. США. Послуги надавали 3083 підприємства, організацій та установи України. Майже 70% обсягу послуг надано 4 країнам: Росії, Великобританії, США та Німеччині. В структурі експорту послуг домінуюче місце займали транспортні послуги - 83,7% або 2,9 млрд. дол., з них послуги трубопровідного транспорту - 60,0% обсягу послуг транспорту або 1,7 млрд. дол., морського - 14,9% або 0,4 млрд. дол., залізничного - 11,2% або 0,3 млрд. дол., повітряного - 7,5% або 0,2 млрд. дол. США.

За обсягами ВВП підрахованого за ПКС у 2009 році 40-ва економіка світу.^[2] У 2008 році ВВП країни за ПКС склав 337 млрд. доларів^[3]. ВВП зріс порівняно з попереднім роком на 2,1%, а подушний ВВП за ПКС склав 6,9 тисяч доларів США (в 2007 р. — 7,1 тис. доларів США).^[3] За рівнем видатків на ведення домашнього господарства Україна посідає останнє місце серед країн Східної Європи. Основа української економіки — сформований ще у часи СРСР капітал, отриманий приватними власниками в незалежній Україні в період проведення масової приватизації.

Нині економіка України сильно страждає від світової економічної кризи. Експерти Світового банку прогнозують падіння ВВП країни за результатами 2009 р. не менш як на 9%, а інфляція сягне 16,4%.

Натомість Кабінет міністрів України прогнозував зростання ВВП на 0,4% у 2009 і інфляцію у 9,5%. Більшість економістів схильні вважати такі прогнози надто оптимістичними. Протягом 2008 р. гривня знецінилась на 38% відносно долара США, що перевищило падіння обмінного курсу ісландської крони і сейшельської рупії. Державна служба зайнятості України прогнозує, що у 2009 р. безробіття в Україні сягне 9% (проти 3% у 2008 р.)За підсумками 2009 року українці збідніли на 10%, а 78% людей, за статистикою ООН, перебувають за межею бідності в Україні.

5. Фактори виробництва та їх міжнародний рух

Фактори виробництва - поширене поняття в економічній науці. Дискусії навколо його визначення точились у всі часи, тривають вони й нині. Але у цілому існує консенсус, що факторами виробництва є ресурси, які необхідно витратити, щоб виробити товар.

Існують різні підходи до класифікації факторі в. У найзагальнішій інтерпретації до них відносять працю і технологію (людські ресурси), землю і капітал (майнові ресурси). Працю визначають як фізичну й розумову діяльність людини, спрямовану на досягнення корисного ефекту. До технології зараховують наукові методи досягнення цілей, включно й підприємницький результат. Земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси і т. ін., тобто все, що надала природа в розпорядження людини для її виробничої діяльності, становить фактор «земля». Капітал трактують як накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, що необхідні для створення матеріальних благ.

Для розуміння руху факторів виробництва важливе значення мають й інші їх класифікації. Найдоцільніше розглядати ці фактори за критеріями походження та спеціалізації.

За походженням фактори виробництва поділяються на основні {basic) та розвинуті (developed). До основних належать ті, що дісталися країні від природи або стали результатом тривалого історичного розвитку (географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги). Особливість їх полягає у тому, що вони дістаються країні задарма або в результаті незначних капіталовкладень. Розвинутими факторами виробництва вважають ті, які здобуті в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень (сучасні технологія та інфраструктура, кваліфіковані кадри).

За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються на загальні (general) і спеціальні (special). Характерною рисою загальних факторів є їхня придатність для використання у процесах створення різноманітної продукції різних галузей (персонал з вищою освітою, технологія отримання електрики). Спеціальні фактори можна застосовувати лише в одній галузі або у випуску дуже вузької групи продукції (венчурний капітал, перукар). Розвинуті фактори мають тенденцію бути спеціалізованими, тоді як основні - загальними. Разом з цим, існують численні винятки. Наприклад, висококваліфікований програміст є розвинутим загальним фактором, оскільки його можна використовувати у найрізноманітніших галузях.

Кожен з факторів виробництва має свою ціну, яка в системі міжнародних економічних відносин відображає баланс попиту і пропозиції на нього як у рамках окремої держави, так і у взаєминах держав між собою. Враховуючи те, що різні нації по-різному наділені факторами виробництва, то й ціни на них різні. Класичними прикладами цьому є те, що ціна землі в Росії буде відносно низькою, а в Голландії - відносно високою, ціна праці в Китаї чи в Україні - відносно низькою, а в Німеччині - відносно високою, ціна капіталу в США - відносно низькою, а в країнах, що розвиваються, - відносно високою, ціна технології в Японії - відносно низькою, а на Тайвані - відносно високою.

Фактори виробництва не є сталою умовою функціонування економіки, і міжнародна економічна теорія повинна охопити їх потоки, щоб пояснити функціонування сучасної світової економіки. Суттєві їх риси - міжнародна мобільність та міжнародна імобільність. При міжнародній імобільності факторів торгівля стає замінником інвестицій та інших переміщень факторів. В умовах міжнародної мобільності факторів виникають такі форми, як найм іноземних робітників, оренда землі за кордоном, створення там підприємств чи здійснення інших інвестицій. Мобільність факторів виробництва має передумовою розподіл їх між державами на основі подолання відмінностей у звичаях, мовах, відстанях і суверенітетах. Особливо прискорили рух факторів після Другої світової війни багатонаціональні компанії.

Різні фактори виробництва мають різну кількість міжнародної мобільності, що у систематизованому вигляді відображено у табл. 2.11. Низька міжнародна мобільність багатьох основних факторів (землі, клімату, недобутих природних ресурсів) пояснюється тим, що їх просто неможливо перемістити з однієї країни до іншої. До того ж із розвитком технології їх значення як структури, що формує світове господарство, швидко зменшується:, транснаціональні корпорації, створюючи свої філії за кордоном, порівняно легко отримують і доступ до природних ресурсів, не переміщуючи їх через кордон, а використовуючи дешеву робочу силу для виробництва на місці. Яскравий приклад цьому - багатство цитрусових на ринках України.

Розвинуті фактори, навпаки, мають велику здатність до міжнародної мобільності. При створенні нових технологій головною метою є вихід з новою продукцією на світовий ринок і придушення конкурентів. Банки, зокрема, завжди вишукують країни для найвигіднішого вкладання своїх коштів. Уряди кожної країни намагаються утримувати розвинуті фактори в національних рамках, що виявляється у формах заборони вивозу найновіших технологій, обмеження виїзду науковців, введення валютного контролю та ін.

Велика міжнародна мобільність є характерною рисою загальних факторів, особливо якщо порівнювати їх зі спеціальними, що пов'язано з їхньою універсальністю. Кваліфікований інженер чи економіст зможе знайти собі використання у різних сферах діяльності (викладання, бізнес, публіцистика, наука). Капітал у грошовій формі може купувати частки в акціонерному капіталі зарубіжних підприємств.

З іншого боку, менша міжнародна мобільність спеціальних факторів пояснюється наявністю заходів державної політики, що перешкоджають їхньому рухові або відсутністю потреби в них за кордоном. Так, розголошення технологічних секретів вважається державним злочином у більшості країн. Японія обмежує найм на роботу у філії іноземних країн кращих випускників своїх університетів. У Німеччині практично всі місця лікарів, викладачів російської мови й економістів зайняті.

Щоб уявити масштаби руху факторів виробництва у сучасній економіці, доцільно звернутися до статистичних даних, які відображають ці процеси. Рух робочої сшіи спричинив те, що у 1989 році в західноєвропейських індустріальних країнах працювало приблизно 6 млн. працівників-емігрантів. Вони становили майже 40% загальної кількості зайнятих у Люксембурзі, 18% - у Швейцарії і 5-10% у Бельгії, Швеції, Франції та ФРН.

Великий досвід руху робочої сили має Німеччина, яка після Другої світової війни проводила широку еміграційну політику, що зробило її другою після США країною у світі за чисельністю емігрантів. При цьому велика група емігрантів - етнічних німців з Казахстану,Росії,Польщі. У 1992 році середня тривалість роботи іноземців на одному й тому ж підприємстві становила 8,1 року. Стаж роботи на одному підприємстві іммігрантів-іспанців - 9,5 року - майже зрівнявся зі стажем роботи німецьких громадян (10 років). Часто іноземці становлять на підприємствах основу виробничих колективів. Залучення їх як робочої сили пов'язане з фазою прискореного економічного розвитку між 1960-1973 роками.

Іммігранти в Німеччині працюють переважно у виробничій галузі, на будівництві, в гірничодобувній промисловості. Вони здебільшого залишились осторонь структурної зміни, що полягала в переході до професій сфери послуг. Порівняння прибутків свідчить про значне зростання доходів молодшого покоління порівняно з попереднім, і якщо «перше покоління» іммігрантів постійне робоче місце у процвітаючій галузі розглядало як чудову життєву кар'єру, то для народженого у ФРН «другого покоління» це вже не є показником. До професій, у яких частка іноземців найменша, належать: державний службовець, працівник сфери страхування, бухгалтер, книготорговець, консультант у податкових справах, вихователь.

Якщо порівняти, чого очікують від майбутнього іноземці та німці, то помітно, що іноземців значно менше турбують питання кар'єри на своїх підприємствах. Для них характерні страх перед можливістю втратити робоче місце та прагнення стати самостійним підприємцем. Під цим кутом зору представники деяких національностей дуже відрізняються між собою: серед італійців і, насамперед, греків порівняно високий відсоток самостійних підприємців (відповідно 9 і 14 відсотків). Серед іспанців та вихідців з колишньої Югославії вищою (близько третини) є частка кваліфікованих працівників. Майже третина громадян цієї національності працює у Німеччині службовцями.

Прямі інвестиції індустріальних країн у 1991 році становили $175,7 млрд., з яких близько $64,5 млрд. імпортували країни, що розвиваються. Закордонні активи ФРН (включаючи фінансові кредити і валютні резерви) оцінювали у середині 1993 року в DM 2065 млрд., з яких приблизно DM 474,9 млрд. припадало на прямі інвестиції за кордоном.

Роль факторів виробництва у сучасній міжнародній економіці змінюється. Висока забезпеченість основними і спеціальними факторами у наш час уже не є основою досягнення конкурентної переваги на товарному ринку. Добру забезпеченість сировиною та володіння загальними технологіями (наприклад, виробництво електроенергії) можуть мати одночасно розвинуті країни і країни, що розвиваються. їхнє значення вбачають переважно як основу розвитку. Адже неможливо підготувати висококваліфікованою програміста, якщо нема просто грамотного випускника школи, який хоче вступити до університету.

Світове лідерство у конкурентній боротьбі забезпечують розвинуті та спеціальні фактори. Росія, наприклад, займає лідерство у виробництві літаків-винищувачів серед іншого ще змогла створити відповідну наукову школу і підготувати кадри інженерів та робітників, які здатні працювати на відповідних виробництвах. Такими ж факторами пояснюється і лідерство України у виробництві ракет.

Таким чином, світове господарство можна розглядати як сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою мобільними факторами виробництва. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється не тільки і не стільки через міжнародний рух товарів, скільки через міжнародний рух факторів виробництва, зростання на такій основі міжнародних форм виробництва і виникнення економік відкритого типу.

АБСОЛЮТНІ ЦІНОВІ ПЕРЕВАГИ, ВАЛЮТНИЙ КУРС, ВІДНОСНІ ЦІНОВІ ПЕРЕВАГИ

Таким чином, одяг не може бути імпортований у Португалію, поки він не буде проданий там за більшу кількість золота, ніж він коштує в країні,звідки імпортований; а вино не може бути експортоване в Англію, доки його не будуть продавати там дорожче, ніж: воно коштує у Португалії.

2. Загальнотеоретичні концепції порівняльних переваг.

4. Відповідність між бажаннями обміну як умова торгівлі та використання валютного курсу в економічній політиці.

7. Теорія зовнішньої торгівлі та розташування.

Міжнародна торгівля в наш час розвинулася в одну з головних рушійних сил світового розвитку. Вона зосереджена переважно в розвинутих країнах. Майже 80% експорту промислово розвинутих країн призначено для інших розвинутих країн: За таких умов досить складно пізнавати закони, що визначають конкретні економічні явища, тому вчені звертаються до формулювання основних понять і категорій. Отже, перш за все необхідно визначити вихідні поняття міжнародної торгівлі.

У найзагальнішому розумінні торгівлю інтерпретують як обмін товарами і послугами між двома партнерами, в ролі яких виступають країни, фірми та окремі індивідууми. Торгові партнери можуть бути резидентами однієї і тієї ж країни або різних країн. Поняття «резидент» є принципово важливим для розмежування внутрішніх і зовнішніх операцій. Резидентом є економічний агент даної країни, якщо він постійно перебуває на території цієї країни незалежно від його громадянства чи належності до капіталу.

Саме за такою ознакою торгівля поділяється на внутрішню і міжнародну. У внутрішній торгівлі беруть участь резиденти однієї країни, а в міжнародній - резиденти різних країн. Навчальна дисципліна «міжнародна економіка», як було зазначено у першій темі, вивчає переважно міжнародну торгівлю, хоча у багатьох моделях як вихідний пункт виступатиме внутрішня торгівля на національному ринку.

Міжнародну торгівлю можна здійснювати у різних режимах. Вільна торгівля (free trade) передбачає, що при перетині митних кордонів на шляху товарних потоків нема будь-яких перешкод. Це поняття має в основному теоретичне значення, тому що реально вільної торгівлі у чистому вигляді не існує. Як правило, вона є політикою мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції.

Коли держава стає на шляху торгових потоків, йдеться про торгові обмеження. Останні набувають форм мита, податків, квот і т. д. Державне втручання у зовнішньоторговельні відносини визначається терміном протекціонізм. Він є антиподом вільної торгівлі і виражає державну політику захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики. За умов надзвичайно високого рівня торгових обмежень вони можуть ставати заборонними. У цьому випадку торгові взаємовідносини припиняються, на зміну їм приходить автаркія.

В економічній науці багато віків існує дилема: що краще - протекціонізм чи вільна торгівля? Опоненти виходять з того, що протекціонізм надає можливість розвиватися національній промисловості, а в умовах вільної торгівлі можна порівнювати національні витрати виробництва з міжнародними. У різні періоди історії зовнішньоторговельна практика коливалася то в один, то в інший бік, щоправда, не набуваючи жодної з екстремальних форм. Щодо сучасного протекціонізму, то він концентрується на вузьких сферах.

Протекціонізму притаманні кілька основних форм. Коли він спрямований проти окремих країн чи товарів, то йдеться про селективний протекціонізм. Якщо мають на увазі конкретні галузі, перш за все сільське господарство, то такий протекціонізм називають галузевим. Протекціонізм, який проводять об'єднання одних країн щодо країн, які в нього не входять, називається колективним. Розрізняють також прихований протекціонізм, якщо його здійснюють методами внутрішньої економічної політики.

Питання протекціонізму актуальні завжди. У наш час вони набувають нового значення у зв'язку зі створенням різного роду економічних союзів. Тому в навчальній дисципліні «Міжнародна економіка» майже чверть годин відведено вивченню методів аналізу впливу державної політики на торгівлю. їх знання дає змогу передбачити ефект зовнішньоторговельної політики, проаналізувати вигоди та втрати й отримати критерій для визначення, коли втручання з боку держави є сприятливим для економіки.

Генрі Джордж у 1886 році писав, що сенс вільної торгівлі зводиться до того, щоб дати людям можливість купувати і продавати те, чого вони бажають. Вільна торгівля потребує захисту, тобто сили, оскільки вона не повинна давати людям робити те, що їм заманеться. Протекціоністські тарифи можна порівняти з ескадронами кавалерії, оскільки в них єдина мета - не дати людям торгувати. Різниця між ними в тому, що ескадрони кавалерії не дають можливості торгувати ворогам, а протекціоністські тарифи не дають можливості торгувати своєму народові.

У міжнародній торгівлі треба відрізняти внутрішній, міжнародний і світовий ринки. Внутрішній ринок – цесукупність операцій купівлі-продажу, в результаті я{сих вітчизняні виробники реалізують товари і послуги всередині даної країни. Національний ринок включає в себе внутрішній ринок і частину торгового обороту, орієнтовану на закордон. Отже, національний ринок - ширше поняття, ніж внутрішній. Сукупність сегментів національних ринків, орієнтованих на закордон, утворює міжнародний ринок. Зрештою, найширшим поняттям є світовий ринок. Він охоплює весь торговий оборот між країнами, які створюють світове економічне співтовариство.

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: