|
|
ПЕРЕМІЩЕННЯ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА
План 1. Рух товарів і переміщення факторів. 2. Етапи розвитку міжнародної мобільності робочої сили. 3. Переміщення факторів праці. 4. Переміщення фактора капіталу. 5. Міжчасова торівля з рухом капіталу.
1. Рух товарів і переміщення факторів У системі міжнародної торгівлі можна розглядати два якісно різних потоки: товарів і послуг та факторів виробництва. У попередньому аналізі обєктом досліджень був лише рух товарів, забезпеченість окремих країн факторами приймали як задану величину і не змінювали. Фактори у міжнародному масштабі вважали немобільними, хоча насправді це не так. Розглядаючи мобільність факторів, слід мати на увазі, що вона не є і не може бути досконалою. Досконалість мобільності факторів може бути прийнята лише за умову наукового аналізу з метою визначення критичних величин, як це зроблено, наприклад, у моделі Гекшера-Оліна, де мобільність факторів діє як досконалий замінник мобільності товарів. Разом з цим мобільність факторів у міжнародному масштабі має суттєве значення і здатна впливати на розвиток економічних процесів. Роль міжнародного руху факторів виробництва всучасних умовах надзвичайно велика, а протягом останніх років відбувається зростання міжнародних потоків менеджменту, капіталу й технологій, особливо серед розвинутих країн. Не втрачають значення і традиційні форми переміщення факторів. Розуміння міжнародного руху факторів виробництва базується на тих самих принципах, що і рух товарів. Ключем для пояснення переміщення трудових ресурсів і капіталу є зясування причин і наслідків руху товарів. Ці ж самі методологічні прийоми лежать в основі осмислення ролі мультинаціональної корпорації як осноовного агента переміщення факторів. Методологічна спільність аналізу руху товарів і факторів не означає, що нема різниці у проведенні повязаної з ними економічної політики. Навіть поверхові емпіричні дослідження свідчать, що країна з багатими трудовими ресурсами під впливом одних обставин може імпортувати капіталомісткі товари, а під впливом інших – отримувати капітал шляхом запозичення у Закордоні. Аналогічні дії характерні для багатих на капітал країн, які можуть імпортувати або трудомісткі товари, або залучати робітників-емігрантів. Досконалість мобільності факторів пов’язана не тільки з природними причинами. Їх переміщення породжує на практиці більші труднощі, ніж торгівля товарами. Особливо це стосується імміграційних обмежень, які є майже в усіх країнах. Значні перешкоди існують також для руху капіталу. Наприклад, некорумповане українське підприємство майже не має шансів на подолання економічних, політичних, бюрократичних та інших перешкод, а аткож на інвестування свого капіталу в інші країни. Така держава як Франція, проводячи політику вільної торгівлі товарами, контролює рух капіталу. Ідентичні випадки не поодинокі. Рух факторів – дуже важливий процес, що можеістотно змінити картину міжнародної торгівлі, тому він є предметом окремого аналізу. При цьому доцільно розглянути чотири аспекти зв’язку між рухом товарів і переміщенням факторів. 1. Субститутна залежність між рухом товарів і факторів. Вона виражає ефект заміщення одних іншими. Йдеться про те, що коли б фактори мали повну міжнародну мобільність, то рух товарів був би непотрібним. Винятки можуть становити лише мотиви, пов’ язані зі зростаючими скалярними доходами, які виникли в результаті зростання масштабів виробництва. Фактори тоді переміщувалися б туди, де вони найнеобхідніші, і, таким чином, створювали б найбільший граничний продукт. Отже, переміщення факторів може замінювати рух товарів. І, навпаки, при немобільності факторів переміщуються товари. Розгляд субститутного зв’язку між рухом товарів і переміщенням факторів є особливо важливим у ситуації вирівнювання цін на фактори виробництва. Вирівнювання цін на фактори виробництва (а на основі цього й ефективності виробництва) в моделі можна досягати як через рух товарів, так і через переміщення факторів. При наявності торгівлі нема потреби перевозити фактори виробництва. Таким чином, субститутний зв'язок між рухом товарів і факторів виражається у здатності їх до взаємозаміни у протилежному напрямку (якщо переміщаються товари, то немає необхідності у міжнародній мобільності факторів виробництва, і навпаки), який має позитивний ефект. 2. Субститутна залежність між мобільністю факторів виробництва. Субститутний зв'язок існує і між мобільністю факторів виробництва. Додаткове залучення мобільного капіталу в результаті низьких витрат на оплату праці приведе до зростання попиту на робочу силу і ставки заробітної плати. Субститутний зв'язок між мобільністю факторів добре використовують у Південній Кореї. Міністерство промисловості, торгівлі й енергетики цієї країни у 1994 році оприлюднило план під назвою «Перспективи на ХХІ століття щодо галузей з передовою технологією». Протягом десятиріччя, йдеться у цьому документі, девять галузей корейської промисловості повинні потрапити до числа найкращих у світі. З виробнитва напівпровідників Південна Корея має увійти до трійки найбільших світових виробників, з виробництва автомобілів – стати четвертою країною після США, Японії та Німеччини. Інші галузі, такі, як побутова електроніка і хімічні препарати, могли б вивести Південну Корею в пятірку найбільших світових виробників. Для забезпечення економічного буму в Південній Кореї зростає потреба у залученні іноземних інвестицій. Незважаючи на високу норму нагромадження (37% ВВП), у цій країні не вистачає фінансових ресурсів для вирішення нових проблем економічного зростання. Тому уряд передбачає поступове відкриття фінансових ринків, дерегулювання внутрішніх процентних ставок, лібералізацію руху спочатку довготермінового, а згодом і короткотермінового капіталу. З метою активізації ринку акцій проголошено, що іноземцям буде дозврлено володіння до 15% загальної кількості акцій (замість 12%). Разом з цим, програма південнокорейського уряду не передбачає залучення іноземної робочої сили, зростає лише мобільність капіталу як фактора виробництва. Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що субститутний зв'язок між факторами виробництва втражає викоритання можливостей додаткового залучення одного фактора з метою кращого використання іншого (як правило надлишкового) фактора і збільшення міжнародної торгівлі товарами. 3. Комплементарність взаємозвязку між рухом товарів і факторів виробництва. На відміну від субститутності звязку в системі міжнародного переміщення товарів і факторів, при комплементарності є односпрямованість змін. Ця альтернативна гіпотеза наголошує на тому, що фактори виробництва прямують туди, де сконцентровані виробництво і торгівля товарами. Комплементарність звязку руху товарів і факторів виявляється у формуванні переван місцезнаходження. Якщо регіон має переваги у виробництві й експорті товару, то він приваблює додаткові виробничі фактори. Завдяки припливу цих факторів зростає виробництво, і разом з цим збільшуються переваги місцезнаходження регіону. Комплементарність звязку між рухом товарів і факторів достатньо виразно спостерігається на прикладі розвинутих країн. Зокрема, післявоєнне домінування США було, за оцінкою М. Портера, результатом унікальної комбінації обставин, що взаємо посилювали дію одна одної. США щедро наділені природними факторами виробництва, серед яких – велика площа орної землі, багатство лісів, величезні запаси багатьох ресурсів, таких як фосфати, мідь, залізна руда, кам’яне вугілля, нафта і природний газ. Крім цього, США мають великі досягнення у виробництві складних виробів. Протягом десятиліть у цій країні постійно здійснювали значні інвестиції для вдосконалення факторів виробництва. Привабливість США обумовила приплив до них значного пула інвестиційного капіталу із світового ринку капіталу. Мобілізація великих коштів для багатообіцяних інвестицій відбувалася за найнижчих у світі процентних ставках. Інвесторів заохочували пільговим податковим режимом довготермінових інвестицій. Комплементарність міжнародного руху товарів і факторів виробництва посилює переваги країн-лідерів світового бізнесу, що виявляється узалученні додаткових факторів до виробництва тих видів товарів, які мають значні переваги. 4. Ефект поляризації. Цей ефект виражає тенденцію, згідно з якою зв'язок між рухом товарів і переміщенням факторів може спричинити поляризацію у світовому господарстві. Вона проявляється у виникненні агломерацій, в яких посилюється вигода від місцезнаходження через міграцію факторів. Тенденція до поляризації може виникати також тоді, коли один з факторів виробництва (наприклад, технічні знання) є немобільним, а всі інші фактори – мобільними і такими, що переміщуються до технічних знань. Поляризація агломерації може супроводжуватися спрощенням периферії. Отже, ефект поляризації полягає у тому, що зв'язок між рухом товарів і факторів поляризує виробництво певних продуктів у світовому господарстві.
2. Етапи розвитку міжнародної мобільності робочої сили Робоча сила у ввсі часи належала до мобільних факторів виробництва. Її переміщення з країни в країну було епізодичним і масовим, здійснювалися у добровільному і примусовому порядку, мали економічні та політичні причини. У будь-якому разі це явище досить старовинне і дуже впливає на розвиток людства. В історичній літературі систематизовані факти міжнародного переміщення населення за багато тисячоліть до наших днів. Велич держав Стародавнього світу (Єгипет, Вавілон, Персія, Греція, Рим) значною мірою була створена рабською працею. Основну масу рабів становили вихідці з країн, яких захоплювали під час воєн і походів того періоду. Особливістю епохи середньовіччя, особливо раннього, було різке послаблення, порівняно з античністю, міжнародної міграції робочої сили. У цей період набувала поширення так звана «військова» форма міграції. Найпопулярнішою вона стала у феодально роздрібненій Західній Європі, де відбувалися численні війни. Щодо експортерів військової робочої сили, то ними були окремі німецькі князівства й особливо кантони центральної Швейцарії (Урі, Швіц, Унтервальден та ін.). Швейцарські найманці завоювали таку репутацію, що й нині Ватикан охороняють швейцарські гвардійці. Імпортом солдатів й офіцерів-найманців займалися переважно королі Франції, Швеції, Польщі, імператори Священної Римської імперії, монахи Італії та інших європейських держав. Сильним поштовхом до масової міграції робочої сили стали велиі географічні відкриття і розвиток капіталізму в Європі. З кінця ХVстоліття, після відкриття Америки, морського шляху в Індію, островів Тихого океану та інших земель, що були до цього невідомими для європейців, на нові землі поринув потік переселенців. Період з цього часу й аж до 60-х років ХІХ століття вважають первісною або старою міграцією. Стара міжнародна міграція мала два основних потоки. Один з них був спрямований з Африки у Північну й Південну Америку та Вест-Індію. Імпортерами робочої сили служили в ці часи колонії Іспанії, Португалії, Великобританії, Франції, Голандії і Данії, а з кінця ХІХ – початку ХХ століття – і нові незалежні держави, серед яких найбільшими імпортерами були США й Бразилія. Головні експортери робочої сили – колонії європейських держав на атлантичному узбережжі Африки та їхні ссіди всередині континенту. За більш як три з половиною століття у Західну півкулю з Африки було примусово вивезено від 20 до 30 мільйонів чорних невільників, багато з яких померли ще у дорозі, не витримуючи жахливих умов. Другий потік старої міграції спрямувався на «нові» землі з Європи. Основними експортерами робочої сили були провідні колоніальні держави: Іспанія, Португалія, Голландія, Великобританія і Франція. Основними імпортерами стали колонії цих держав в Америці (Нова Іспанія, Нова Гренада, Ла-Плата, Бразилія, Нова Голландія, Гвіана, Ямайка, Нова Франція, Луїзіана та ін.) і в Азії (Філіппіни, Діу, Гоа, Ява і т.д.). На відміну від африканців, європейці виїжджали до Нового Світу добровільно, що знаменувало перехід від неекономічного до економічного примусу. Наступний період міжнародного переміщення робочої сили називається новою міграцією. Він розпочався з кінця 60-х років ХІХ століття і тривав до Другої свіітової війни. Його започаткування пов’язане з Громадянською війною у США 1861 – 1865 років, селянською реформою у Росії 1861 року, об’єднанням Німеччини 1866 – 1871 років, заснуванням двоєдиної Австо-Угорщини. Крім припиненням потоку чорних невільників, нова міграція була характерна якісними змінами. Зокрема, серед провідних країн-експортерів зменшилась роль старих колоніальних країн, особливо Іспанії, Португалії та Нідерландів. Проте зросло значення таких країн, як Австро-Угорщина, Італія, Німеччина і Росія. Серед країн-імпортерів визначився явний лідер – США. Разом із цим міграційні потоки з Європи спрямувалися до Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки, Аргентини. Найбільш широкомасштабні міграції робочої сили припадають на кінець ХІХ – початок ХХ століття. У цей час десятки мільйонів робітників переїхали з Європи до Північної та Південної Америки, а мільйони індусів і китайцв емігрували в Африку і Південно-Східну Азію. З 1920 року широкомасштабну міграцію населення призупинили обмеженням в еміграційному законодавстві, й відтоді найбільші міграційні хвилі були обумовлені наслідками війн і громадянських конфліктів. Після Другої світової війни зростання масштабів міграції супроводжувалося зміною її пріоритетних напрямків. Поряд із США і Канадою міграційні потоки спрямовувалися до Західної Європи, особливо в країни Європейської Економічної Співдружності. Найбільші міграції з економічних причин були всередині Європи. З 1950-х до початку 1970-х років до багатих країн Західної Європи переїхали мільйони робітників з відсталих регіонів на півдні і південному-сході: Португалії, Іспанії, Південної Італії, Югославії, Греції, Туреччини і Північної Африки. Цих робітників називали «гастарбайтерами» («гостями-робітниками»), бо вони приїжджали лише на деякий час, залишаючи вдома сім’ї. Феномен гастарбайтерства полягав у тому, що в еміграції робітники могли заробляти в десятки разів більше, ніж на батьківщині. З економічної точки зору в умовах повної зайнятості у країнах Західної Європи протягом 1960-х і на початку 1970-х років гастарбайтери давали змогу зняти обмеження економічного зростання через нестачу пропозиції робочої сили. Хоча міграція завжди створювала багато проблем, що особливо пов’язані з перетворенням гастарбайтерів у людей нижчого гатунку, особливо у Швейцарії, де вони становили третину робочої сили. У швейцарського письменника Макса Фріша є така фраза: «Ми замовляли працівників, а приїхали людські істоти». До 1990-х років утворилося кілька центрів, які найбільше притягують до себе іноземців. Це, зокрема: 1. США, Канада й Австралія. Згадані країни приймають переважно кваліфікованих спеціалістів. Відомо, наприклад, що близько половини американських математиків – вихідці з країн колишнього Радянського Союзу, а третина лауреатів Нобелівської премії – іммігранти. 2. Країни Західної Європи. Тут зберігається тенденція утримання іноземців на непрестижних, важких і шкідливих для здоров’я роботах. 3. Нафтовидобувні країни Близького Сходу. Вони охоче беруть на роботу іноземних спеціалістів, а також некваліфікованих робітників із сусідніх арабських країн. 4. Нові індустріальні країни Південно-Східної Азії. Третє тисячоліття розпочинається в умовах, коли сформувався світовий ринок робочої сили, для якого характерною рисою є високий ступінь мобільності трудових ресурсів. За приблизними оцінками, чисельність мігрантів у середині 1990-х років становила 125 млн. осіб, а щорічно з країни в країну переміщується приблизно 20 млн. осіб. Щодо окремих країн картина міграції показана у таблиці 9.1. Якщо уявити собі гіпотетичну ситуацію, за якою всі ці мігранти повернуться додому, а подальший рух робочої сили між державами стане неможливим, то можна з абсолютною впевненістю спрогнозувати світову кризу з припиненням роботи тих чи інших галузей, фінансовим колапсом у багатьох країнах, особливо тих, в яких перекази з-за кордону становлять важливе джерело валютних надходжень. Для розробки теорії міжнародної економіки важливими є нові тенденції у русі робочої сили. Виділимо принаймі дві з них: збільшення кількості країн, що втягуються у процес одночасної еміграції та імміграції населення, й великі переміщення трудових ресурсів усередині самих країн, що розвиваються (люди переміщуються у ті країни, які швидше пересуваються на шляху реформ).
3. Переміщення фактора праці Типову ситуацію з переміщенням фактора праці можна розглянути на прикладі сучасної Європи. Тут на почптку 1990-х років між Заходом і Сходом існувала різниця в доходах 10:1. Припустимо, що робоча сила у країнах з перехідною економікою має однакову кваліфікацію, тобто є гомогенною. У такому випадку населенню Східної Європи вигідно переїхати на роботу до Західної Європи, адже при цьому є можливість збільшити свої доходи. Для підприємства Західної Європи було б вигідно використовувати робочу силу Східної Європи, тоді на Заході досягли б вищого результату виробництва, ніж на Сході Європи. Наведена ситуація продемонстрована на рисунку 9.1. У західноєвропейській країні існує пропозиція робочої сили ОТ; працівники отримують реальну заробітну плату ТR відповідно до граничної продуктивності праці. Для східноєвропейської країни пропозиція праці становить величину О*Т, а працівники отримують реальну заробітну плату TUЯкщо б робітники чисельністю ТТ′ перїхали із східноєвропейської країни в західноєвропейську, то встановилася б рівноважна реальна заробітна плата T′S.
ОТ, О*Т – пропозиція робочої сили, а Якщо розглядати обидві країни разом («світ»), то вони виробляють додатковий обсяг продукції SRU. Це так званий трикутник Гарбергера. Іммігранти зі Сходу виробляли у західноєвропейській країні продукцію обсягом SVU. Західноєвропейська країна отримує додатковий обсяг продукції SRV за рахунок своїх працівників. Звичайно, для робітників Заходу заробітна плата зменшується на величину RV і встановлюється на рівні T′S, фактор капіталу дає прибуток (SRV і VR
4. Переміщення фактора капіталу 1. Ефективний розподіл фактора виробництва між альтернативними цілями його використання. На рисунку 9.2 представлена алокація основного капіталу світу між двома країнами, аналогічно, як на рисунку 9.1. Попит на капітал залежить від реальної процентної ставки
Якщо світ складається лише з двох країн, то ОО* - основний капітал світу, тобто ОТ – кількість капіталу в західноєвропейській країні з попитом на нього Алокація основного капіталу, яка відображається точкою W, не є оптимальною. У східноєвропейській країні існує більша гранична продуктивність капіталу (WU), ніж у західноєвропейській країні (WV). Вигідно, щоб використання капіталу у західноєвропейській країні зменшувалося, а у східноєвропейській країні – збільшувалося. Проте ситуація у точці W залишиться незмінною, якщо національні ринки капіталу сегментовані. Причини сегментування можуть бути різними. Наприклад, існує контроль за рухом капіталу, і західноєвропейська країна не дозволяє експортувати капітал. Сегментування може відбуватися також на основі трансакційних витрат (включаючи інформаційні). Щоправда, трансакційні витрати втрачають значення через зростаючу інтернаціоналізацію ринків капіталу. 2. Зміна алокації. Умовою подальшого дослідження є те, що у результаті технічного прогресу в західноєвропейській країні підвищується гранична продуктивність капіталу. На рисунку 9.2 у такому випадку Розглянуті ситуації свідчать про наявність різних шляхів зміни алокації. Крім технічного прогресу, збільшення пропозиції праці та зменшення податків на капітал суттєвими можуть виявитися й інші рішення на рівні держави або підприємства. Характерною є ситуація з енергетичними ресурсами. Якщо західноєвропейська країна імпортує електроенергію, ціни на яку зростають, то основний капітал знецінюється, і крива При моделюванні змін алокації треба передбачити динаміку зростання основного капіталу. Математичне зображення такої умови на рисунку 9.2 буде виражене переміщенням точки О* вправо з відповідним зміщенням разом з нею кривої Попередня аргументація концентрувалася на використанні капіталу. Рисунок 9.2 може бути використаний також для того, щоб показати попит на фінансові ресурси для формування капіталу і пропозицію «нового» капіталу. Якщо, скажімо, пропозиція «нового» капіталу в значенні кредитоспроможних фондів західноєвропейської країни дорівнює OW, а східноєвропейської країни – O*W, то оптимальне використання капіталу в світі можна представити так, що західноєвропейська країна експортуватиме величину капіталу TW у Закордон. Щодо експорту капіталу, то його можна здійснювати у формі прямих інвестицій. При такому підході західноєвропейська країна залишається власником вкладеного у східноєвропейську країну капіталу. Тобто вона створює для себе у Закордоні пайовий капітал. Західноєвропейська країна може надати східноєвропейській країні кредит, і у такому випадку виникає заборгованість. В обох випадках експортують капітал у східноєвропейську країну. 3. Мобільність капіталу або праці. При розгляді мобільності двох (або більше) факторів виробництва постає питання, який фактор повинен переміщуватися для підвищення ефективності його використання. Можна зрівняти реальні заробітні плати в обох країнах і виявити доцільність переміщення робочої сили до тієї країни, де її не вистачає (з України в Німеччину), або капіталу в країну, де відчувається його нестача (з Німеччини в Україну). 4. Ефект мобільності факторів. У попередньому аналізі доведено, що мобільність факторів призводить до зрівнювання реальних цін на них. Приплив певного фактора зміщує криву трансформації на зовні. Якщо, наприклад, переміщується капітал, то крива трансформації пересувається на користь капіталомісткого товару назовні. Встановлюється нова точка виробництва і споживання. При побудові рисунка з кривою трансформації необхідно зважати на те, що країна повинна сплачувати проценти чи дивіденди. За такої умови нова точка споживання перебуватиме всередині нової кривої трансформації. 5. Міжчасова торгівля і рух капіталу Цікавий зв'язок між рухом капіталу і товарів виявляється у міжчасовому контексті. Розглянемо обсяг товару Q, який може бути спожитий і не споживання якого означає створення капіталу. При відмові від споживання у період О (інвестиції) можливо збільшити обсяг споживання в наступному періоді. Товар, який розглядають, є, таким чином, як споживчим, так і інвестиційним. Можна також через відмову від споживання обсягу ТМ у період О виготовити споживчий товар обсягом МР у періоді 1 (рисунок 9.3а). Отже, крива ТТ′ характеризує криву трансформації у часі. На рисунку 9.3 припущено, що західноєвропейська країна має сприятливі можливості трансформації у часі (рисунок 9.3а), а східноєвропейська країна навпаки – несприятливі можливості трансформації. За прийнятих умов обидві країни можуть збільшити свій добробут завдяки спеціалізації західноєвропейської країни на тому товарі, у виробництві якого вона має переваги в період 1 і експортуватиме обсяг РК. У період О вона імпортує обсяг КС. Тоді виникають борги (у розмірі КС), які вона виплачує в періоді 1. Тангенс кута α характеризує міжчасові умови торгівлі, тобто відносну ціну в часі. Ця відносна ціна дорівнює граничній нормі трансформації, а також граничній нормі заміщення у часі. Для східноєвропейської країни характерна протилежна картина. Ця країна спеціалізується на виробництві у періоді О й експортує товар у цьому ж періоді (LP*) та імпортує у періоді 1 (LC*). Східноєвропейська країна надає кредит у періоді О, який повертають у періоді 1.
Рух товару й капіталу взаємопов’язаний, тобто потоки товарів стають можливими завдяки руху капіталу. ТТ′ - трансформаційна крива, Р, Р* - точки виробництва, а С, С* - точки споживання західноєвропейської та східноєвропейської країн у часі. В період О західноєвропейська країна імпортує обсяг – КС і має заборгованість, що дорівнює КС (дефіцит торговельного балансу, але позитивне сальдо балансу руху капіталу). Проте в період 1 західноєвропейська країна виробляє обсяг товару МР, експортує – РК (завдяки спеціалізації), тобто існує рівність між відносною ціною в часі ( Рисунок 9.3. висвітлює міжчасові властивості балансу руху капіталу й торгівлі. Західноєвропейська країна має дефіцитний торговельний баланс у періоді О, який фінансують через позитивне сальдо балансу руху капіталу (імпорт капіталу, заборгованість). У періоді 1, навпаки, торговельний баланс західноєвропейської країни позитивний, а баланс руху капіталу негативний (експорт капіталу, погашення боргу). Торговельний баланс врівноважується протягом цих двох періодів. Отже, за такого підходу рух товарів і капіталу взаємопов’язаний у тому плані, що потоки товарів уможливлюються завдяки рухові капіталу.
ТЕМА 10
РЕАЛЬНІ ВІДНОСИНИ ОБМІНУ ТА ТОВАРНА РІВНОВАГА
План 1. Відносини обміну й умови торгівлі. 2. Відносини обміну та консистенція планів. 2.1.Умови консистенції. 2.2. Визначення відносин обміну. 2.3. Крива обміну Онікі - Узава. 2.4. Крива обміну Маршалла - Мілля. Додаток. Стабільність рівноваги обміну.
1. Відносини обміну й умови торгівлі. При вивченні моделей Рікардо та Гекшера-Оліна стало зрозуміло, що в результаті зовнішньої торгівлі між двома країнами утворюються спільні відносини щодо цін на фактори виробництва і цін на товари. Разом з цим, невирішеним є питання, як визначаються відносини обміну. Це питання можна розглянути таким чином. Співвідношення цін на товари p1/p2 має вираз,
Наведена формула відображає кількість одиниць товару 2, яку можна отримати при обміні на певну кількість товару 1. У міжнародній економіці для аналізу обміну широко використовують поняття умови торгівлі (Теrms of Trade) країни. Воно відображає масштаби експорту і кількісно вимірюється співвідношенням індексів експортних та імпортних цін у вітчизняній валюті. У практичній економіці розрізняють товарні або бартерні умови торгівлі, а також дохідні та факторні умови торгівлі. Торгові умови країни, що позначаються як реальні відносини обміну певної країни, вказують, скільки імпортного товару можна отримати за даний обсяг експортного товару. При розгляді класичних моделей умов торгівлі використовували методологію, за якою попит і пропозиція розглядалися на обмеженому колі конкретних товарів. Стандартна модель мала розширення до сукупного попиту і пропозиції. Для спрощення розгляду відносин обміну можна обмежитися, як і раніше, моделлю «дві країни - два товари». Нехай країна 1 експортує товар 1 та імпортує товар 2. При цьому реальні відносини обміну визначаються через відношення цін на товари p1/p2. Для Закордону в прикладі двох країн відносини обміну визначені як зворотна величина до відносної ціни p1/p2. Відносини обміну мають господарсько-політичне значення: кожне народне господарство зацікавлене в поліпшенні своїх торгових умов, оскільки їх підняття на новий якісний рівень означає, що за певну кількість експортованих товарів може бути імпортована більша кількість товарів. Поліпшення відносин обміну дає більшу можливість використання товарів для споживання та інвестицій, їх погіршення означає скорочення обсягу товарів для споживання (і для виробництва). Приклад України свідчить, що вона в минулому зазнала погіршення торгових умов для ряду продуктів, особливо для продукції обробних галузей промисловості та сільського господарства. Таким чином, вона повинна була компенсувати недовиробництво товарів традиційного експорту безперервним нарощуванням виробництва інших товарів для експорту, щоб отримати заданий рівень імпортованих товарів. Таке погіршення відносин обміну з точки зору політичного розвитку є особливо проблематичним, оскільки країна в інтересах свого господарського розвитку змушена імпортувати основні засоби виробництва, а заданого рівня імпорту цих засобів, необхідних для зростання, можна досягнути тільки тоді, коли буде збільшене виробництво продукції на експорт.
Як видно з таблиці 1, умови торгівлі в Україні мали негативну тенденцію. Якщо ж вивчати їх зміни, то лише у другому кварталі 1998 року було перевищення рівня 1994 року. З огляду на умови торгівлі значною мірою пояснюється фінансова ситуація в Україні. Хоча нашій державі досі вдавалось уникати фінансових струсів, подібних до тих, що сталися в Росії, проте впродовж кількох останніх місяців вона потерпає від погіршення економічних та фінансових умов. Перспективи України щодо подолання цих проблем дещо прояснилися 4 вересня 1998 року, коли МВФ нарешті схвалив довгоочікувану й невідкладну Програму розширеного фінансування (EFF). За умовами Програми, Україна отримає позику на суму $2,2 млрд. кількома траншами за три роки. Перший транш становив $260 млн. Після цього Світовий банк схвалив позику на суму $900 млн. до кінця року (включаючи вересневий транш на суму $260 млн.) на підтримку реструктуризації фінансової системи, управління, вугільної промисловості та сільського господарства. Окрім цього, $100 млн. позики на енергетику, сільське господарство та кораблебудування погодилася надати Данія. Однак навіть при таких позиках позиції України щодо іноземних кредиторів виглядають ненадійними. Для врівноваження зобов’язань і надходжень необхідно в Україні змінити певні показники. Втім, проблема полягає у тому, що більшість з них не можуть змінитися, за винятком, можливо, торговельного балансу та резервів. Постає багато запитань, що цікавлять міжнародні фінансові організації. Чи зможе Україна зменшити дефіцит платіжного балансу. Чи слід НБУ й надалі витрачати резерви? Чи є підвищення квоти в МВФ зобов’язуючим та, якщо так, чи має Україна право використовувати додаткові ресурси МВФ? Позитивна відповідь на ці запитання пов’язана перш за все з поліпшенням умов торгівлі, адже, як уже було зазначено, можливості змін пов’язані головним чином з торговим балансом, який формується переважно результатами експортно-імпортної діяльності країни. Яскраві приклади значення умов торгівлі отримані з досвіду країн, що розвиваються, та індустріальних країн, особливо після двох нафтових криз (1973/74 та 1979/80 років). Через підвищення цін на нафту торгові умови, наприклад, поліпшилися для країн ОПЕК з 1973 року, в той час, як відносини обміну для деяких країн третього світу, котрі не мають сильної сировинної бази, погіршилися. Також торгові умови країн ЄС спадали зі 115 (1973 рік) до 107 (1975 рік) та з 107 (1978 рік) до 101 (1980 рік). ФРН змушена була констатувати погіршення своїх торгових умов із 124 (1973 рік) до 118 (1975 рік) та з 116 (1978 рік) до 103 (1980 рік). Але згодом торгові умови зросли до 120 (1990 рік). У 1991 році торгові умови знизилися до 115. Погіршення торгових умов для такої країни як ФРН означає, що вона повинна віддавати більшу кількість експ   ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...  Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...  Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...  Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
= RT, 
=UT – реальна заробітна плата відповідно у західноєвропейській та східноєвропейській країні. Коли із східноєвропейської країни робоча сила ТТ′ мігрує у західноєвропейську, тоді 
OT). Це не дивно, тому що у західноєвропейській країні є надлишок робочої сили.
. Пряма 
характеризує попит на капітал у західноєвропейській країні. Оскільки зі зростаючим застосуванням капіталу зменшується його гранична продуктивність, то крива попиту на капітал спадає. Пряма 
характеризує попит на капітал у східноєвропейській країні з точки відліку O*. Відрізок OO* становить основний капітал світу. Точка S показує оптимальну алокацію основного капіталу світі. Капітал використовують таким чином, що гранична продуктивність у західноєвропейській і східноєвропейській країнах однакова. При цьому в точці S реальна процентна ставка є однаковою для обох країн.
= SТ, тобто точка S відображає оптимальну алокацію основного капіталу світу. Якщо, наприклад, 
), граничною нормою трансформації та граничною нормою заміщення, які визначаються тангенсом кута α. Для східноєвропейської країни навпаки: період О характеризується експортом, який відповідає LP*, а період 1 – імпортом, що дорівнює LC*.
