З огляду на ці функції, виховання розглядається як категорія

З огляду на ці функції, виховання розглядається як категорія

· Історична і суспільна (мета, зміст, завдання виховання історично обумовлені.

1. Ранній етап – етап народної мудрості, народної педагогіки. Характеризується нагромадженням значного фонду емпіричного матеріалу у вигляді окремих розрізнених педагогічних відомостей, які фіксувалися у формі вірувань, правил, вимог, традицій, звичаїв, обрядів.

2. Розвиток педагогіки як частини філософії. Має місце теоретичне осмисленням навчально-виховного досвіду у філософських трактатах, виникненням і закріпленням у користуванні ряду педагогічних понять. Конфуцій (550-479 р. до н.е) – перша вища школа. Його класична праця- трактат “Лунь Юй” (“Міркування і бесіди) Древньогрецькі філософи: Демокріт (“Фрагменти про виховання”: Виховання і навчання не тільки облагороджують людину, розвивають її розум, але і роблять людину щасливою”), Аристотель, Платон, Сократ, Квінтіліан (започаткував учительську професію). Спартанська та афінська системи виховання.

3.Формування педагогіки як самостійної науки. Концептуальний етап. Кінець ХУІ – поч. ХХ ст.. характеризується створенням окремих теоретичних концепцій виховання й освіти. Формування педагогіки як самостійної науки. Саме на поч..ХУІІ ст.. англійський філософ і природодослідник Френсіс Бекон у 1623 р. видав свій трактат «Про гідність та збільшення наук», де намагається здійснити класифікацію існуючих на той час наук і як окрему галузь наукових заннь виділив педагогіку під назвою «керівництво читанням». Проте народження педагогіки як окремої самостійної науки пов»язують з Ян Амос Коменський(1592-1670 рр.). “Велика дидактика”, видана у Амстердамі у 1654 р. є першою фундаментальною науково-педагогічною працею. Принципи, форми, методи, систему шкіл...

4. Період системний триває з початку ХХ ст.. і характеризується високим рівнем узагальнення, систематизації та структурування педагогічних знань, створенням науково-обгрунтованих систем організації навчально-виховного процесу, становленням педагогіки як наукової системи.

· як наука: має свої закони, закономірності

· як практика: вказує практичне застосування теоретичних положень

як мистецтво: Складність педагогічної науки у тому, що застосування законів, закономірностей залежить від особистих якостей вихователя, його майстерності, тобто мова йде про елементи мистецтва в педагогіці.

Педагогіка – це наука про мистецтво виховання.

Крім поняття «педагогіка» в загальному розуміння слова мають місце поняття «народна педагогіка» і «етнопедагогіка».

Народна педагогіка – це емпіричні педагогічні знання і досвід народу у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, прислів»ях, приказках, піснях), а також іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах. (Народ творить музику, а ми, композитори, її тільки аранжуємо).

Вперше у науковий обіг увели і К.Ушинський і О.Духнович.

Етнопедагогіка – емпіричні педагогічні знання конкретної етнічної спільноти.

Козацька педагогіка – частина української етнопедагогіки, яка ставила за мету формування в сім»ї, школі, громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Категорії – це найзагальніші поняття, що відображають основні, найістотніші сторони, властивості і зв»язки явищ об»єктивного світу

Виховання – це процес формування моделі поведінки в навколишньому середовищі.

А) виховання в широкому соціальному розуміння – це виховний вплив всього суспільства і всієї дійсності, яка містить у собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти,

Б) виховання у широкому педагогічному розумінні. Це процес і результат цілеспрямованого і систематичного впливу на розвиток і формування особистості (її рис і якостей, поглядів і переконань, способів поведінки в суспільстві), що здійснюється у системі навчально-виховних установ.

В) виховання у вузькому педагогічному розумінні – це спеціальна виховна робота педагога, спрямована на формування системи певних якостей, поглядів,переконань.

1.1. Самовиховання – це процес цілеспрямованої роботи над розвитком і самовдосконаленням людини. Основні сфери самовдосконалення: інтелектуальна, духовно-культурна, морально-вольова, фізично-гігієнічна. В теорії цілеспрямованого самовиховання виділяють три взаємозв»язані і взаємозумовлені процеси:

· Самопізнання (вивчення себе як особистості)

· Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, способів поведінки

· Саморегуляція (само примушування) до здійснення позитивних дій, кроків, добрих справ.

1.2 .Перевиховання – це система певних дій, спрямованих на усунення у вчинках, способі життя людини негативних звичок, вад характеру і поступову заміну їх на позитивні риси і якості. Важко виховані, педагогічно занедбані діти.

· Це процес засвоєння інформації у вигляді знань, умінь і навичок.

· Це цілеспрямований процес взаємодії учителя і учнів, в ході якої здійснюється засвоєння інформації

Освіта – це результат навчання. Це процес і результат оволодіння людиною певної системи знань, умінь і навичок, на основі яких формується світогляд, ціннісні орієнтації людини.

Освіта – це те, що залишається в людині, коли все вивчене забулося.

Головне в освітньому процесі – формування потреби у власних знаннях, а не у запам”ятовуванні чужих.

Освічену людину сьогодні характеризують наступні якості:

· Гнучкість, розвинене критичне мислення, здатність швидко реагувати на швидкозмінюючі соціальні і економічні потреби:

· Готовність до постійної самоосвіти і самовдосконалення

· Соціальне, психічне і фізичне здоров”я, здатність витримувати темп і насиченість сучасного способу життя:

· толерантність, уміння розуміти і приймати інших людей, інші культури:

· Духовна довершеність, уміння гармонізувати свої відносини з оточуючим соціальним і природним середовищем.

На зміну традиційній, предметноорієнтованому підходу сьогодні проголошується особистісно-орієнтована парадигма освіти, де

· Людина розглядається як складна саморозвиваюча система, визнається унікальність і неповторність кожної особистості, її самоцінність;

· Цільові установки освіти зміщуються з інформатизації особистості на створення умов і допомогу в розвитку і саморозвитку особистості.

· Змінюється позиція самої людини в освітньому процесі. Суб”єкт. Він вибудовується у відповідності до потреб, інтересів, можливостей людини.

4. Розвиток – це процес і результат кількісних і якісних змін, що відбуваються в організмі людини під впливом всіх соціальних і природніх факторів, в числі яких цілеспрямоване навчання і виховання відіграють провідну роль.

5. Формування людини - це процес становлення людини як соціальної істоти. Це певна завершеність осбистості.

Інклюзивність (виникла у 90-х рр.. ХХ ст..) стверджує, що всі учні з унікальними та особливими потребами мають рівні можливості навчатися в середовищі, в якому вони могли б вчитися якби не їх особливий стан…

6. Професійна педагогіка – підготовка фахівців до різних галузей народного госпдарства

7. Галузева педагогіка (спортивна, педагогіка туризму… інженерна…

Андрагогіка (андрос-чоловік, людина). Функціональна грамотність (грамотно, кваліфіковано діяти, функціонувати у всіх сферах людської діяльності).

Соціальна педагогіка (особистість у взаємодії із соціальним середовищем).

Бездомні жебраки, наркомани віковий пік наркозалежних – 13-16 років), Віл-СНІД, алкоголізм (українські школярі перші у світі щодо вживання алкоголю)…

Соціальні служби, телефони довіри... 20-30 суїцидальних дзвінків… Кожні сорок секунд на Землі одна людина покінчує життяс самогубством, за день – три тисячі, за рік – 1 млн людей…

• чіткість (наявність плану, де визначається мета, завдання спостереження, час,
тривалість, очікувані результати та ін.);

• своєчасніть, правильність, об'єктивність фіксації;

• вдумливе, копітке опрацювання зібраного матеріалу;

• урахування всіх впливів на перебіг досліджуваних явищ;

• виділення істотних, стійких, повторюваних фактів і відокремлення від другорядних,
випадкових елементів;

• відсутність упередженості в тлумаченні матеріалу; в оцінюванні фактів і висновків

· пряме спостереження (безпосереднє) - між об"єктом і його дослідником встановлюються прямі відносини.

· опосередковане - не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають. Здійснюється через уповноважених осіб, які працюють за програмою і з авданнями дослідника.

· самоспостереження (інтроспекція) - унікальний метод "проникнення" усередину психічних процесів та явищ.

1.Вибір ситуації чи об"єкту, постановки мета.

Унікальним явищем в історії вітчизняної освіти була діяльність братських шкіл (80-ті роки XVI ст.), які організовували і утримували церковні братства (громадсько-політичні організації православних громадян) з метою зміцнення православ'я. Серед них були як елементарні, так і школи підвищеного рівня. Найвідоміші — Львівська (перша школа, заснована Успенським братством у 1586 p.), Київська та Луцька школи. Притаманними їм рисами були:

1) демократичність. У школі мали право навчатися діти різних станів населення, статут школи зобов'язував учителя ставитись до всіх учнів однаково. Для сиріт та дітей з інших міст братства відкривали гуртожитки (бурси);

2) введення елементів класно-урочної системи навчання. В елементарних братських школах учнів поділяли на три групи залежно від набутих знань, умінь, навичок, а з XVII ст. у братських школах підвищеного типу встановилася класна система занять. Навчальний рік розпочинався з 1 вересня, було введено канікули, екзамени тощо;

3) налагоджений тісний зв'язок з батьками чи родичами учнів. Між батьками і школою укладалася письмова угода, де обумовлювались обов'язки сторін з виховання і навчання дітей;

4) чітка організація навчання: заборонялись пропуски занять, запізнення, існувала налагоджена система чергових;

5) ґрунтовність освіти, яка не поступалася західноєвропейській.

Високий рівень освіти забезпечували вчителі, які згодом стали відомими не лише в Україні, а й за її межами. Це — Іов Борецький, Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький Транквіліон, Мелетій Смотрицький, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький, Тарасій Земка, Ісайя Трофимович-Козловський, Захарія Копистенський, Софроній Почаський та ін. Всі вони працювали якийсь час вчителями братських шкіл.

10. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ: ІСТОРІЯ ЗАСНУВАННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ. СТРУКТУРА І ЗМІСТ НАВЧАННЯ В КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ. ВИЗНАЧНІ ДІЯЧІ, ПЕДАГОГИ, ВИПУСКНИКИ.

15.10.1615 -знатна шляхтянка Гальшка Гулевичівна відписала свої землі на Подолі у Києві київському братству для заснування монастиря, шпиталю і школи.

1615 – відкриття Київської братської школи, з якої і веде свою історію КМА.

1631 – відкриття П. Могилою Лаврської школи.

1632 – Петро Могила об»єднує Київську братську школу і Лаврську школу в Києво-братський колегіум, який після смерті П.Могили (1647) став називатися Києво-Могилянський колегіум.

1817 – Указ про закриття КМА і відкриття на її основі духовної семінарії.

1819 – реорганізація. Утворення Київської духовної академії.

До випускників зокрема належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович. Канцлер Російської імперії Олександр Безбородько походив з України та здобував освіту в КМА. Університет довгий час був також важливою релігійною школою, звідси вийшли такі відомі християнські діячі як Степан Яворський, Феофан Прокопович і Дмитро Ростовський. Протягом 17 та 18 ст. КМА була колискою культурного життя України та Російської імперії. Декілька поколінь художників, архітекторів, музикантів та науковців були виховані в ній, наприклад архітектор Іван Григорович-Барський, композитор Артемій Ведель, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Після перетворення в Київську духовну академію навчальний заклад зберіг свою міжнародну репутацію як центр православної релігійної освіти.

1. Дошкільну освіту. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

2. Загальну середню освіту. Загальна середня освіта – це цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

3. Позашкільну освіту Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні.

4. Професійно-технічну освіту Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації.

5. Вищу освіту. Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

6. Післядипломну освіту. Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

8. самоосвіту. Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо

· початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта,

1.Фізичний – передбачає ріст організму, певні кількісні і якісні зміни на основі біологічних процесів.

2.Психічний – розвиток психічних функцій і процесів (мислення: від емоційного, предметно-образного до абстрактного, сприймання, пам»яті, емоційної сфери тощо)

3.Соціальний розвиток – оволодіння людиною соціальним досвідом.

1.Репродуктивна – це бесіда, яка передбачає поставновку системи інформаційних питань і завдань та відповіді на них. Передбачає відтворення інформації з метою закріплення і запам”ятовування. Не активізує належним чином мислительну діяльність. Різновид - Катехізична: форма – запитання-відповідь. Доцільна у випадках, коли учневі слід відтворити точне формулювання певної дефініції, правила, закону. Що таке екватор? Що називається ізотермою?

2.Евристична, пошукова, полемічна, сократівська бесіда – передбачає систему питань пошукового характеру, які б підводили учнів до самостійних висновків, до можливих відповідей на проблемні завдання. Питання доступні, зрозумілі, але такі, що не мають прямої відповіді у наявних знаннях. Це викликає утруднення, яке стимулює до пошуку.

· Уважно прочитати кейс, ознайомитися із ситуацією

· Узагальнити і проаналізувати інформацію, виявити проблему

· Сформулювати альтернативні рішення, скласти перелік переваг і недоліків кожної із альтернатив, рекомендувати альтернативне рішення, якому надається перевага, обгрунтувати ці переваги.

Основні положення теорії ігрової діяльності були сформульовані і розроблені класиками педагогіки – К.Д.Ушинським, Д.І.Писарєвим, А.С.Макаренком і видатними психологами М.В.Левітовим, Л.С.Виготським., Л.С.Рубінштейном, О.М.Леонтьєвим та іншими.

Ігрові методи відносяться до методів активного навчання. Відповідно до їх визначення вони мають чотири ознаки: вимушена активність студентів, зіставлення часу активності студентів і викладача, самостійна творча розробка розв’язку студентами, постійна взаємодія студента і викладача за допомогою прямих і опосередкованих зв’язків.

· господарсько-економічна (ведення загального господарства і бюджету, організація матеріально-побутових умов співжиття);

· комунікативна – організація внутрісімейного спілкування, взаємодія сім»ї з іншими людьми, сім»ями, соціальним групами;

· рекреативна – організація відпочинку, забезпечення умов для відновлення сил;

3.1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки.

3.2. Формування етичних понять – стійких емоційних відношень людини до дійсності

3.3. Формування переконань, вироблення стійких навиків поведінки, дальший розвиток і збагачення почуттів. На цьому етапі в учнів більш чіткіше виявляються мотиви діяльності.

4.Концентризм у змісті виховної роботи. Це означає, що у процесі виховання до одних і тих же якостей особистості приходиться повертатися неодноразово.

5. Процес виховання – це двосторонній і активний процес.

6. Результати процесу виховання малозамітні для зовнішнього сприймання.

7. Процес виховання являє собою діяльність, спрямовану у майбутнє.

Мета, зміст, форми і методи фізичного виховання молоді. Традиції тілесного виховання в Україні. Українські молодіжні організації виховання і самовиховання (“Січ”, “Сокіл”, “Пласт”, СУМ та ін.): історія та сучасність

Використовуються традиційні і нетрадиційні засоби і методи фізкультурної освіти та фізичного удосконалення. організуються і проводяться у формі:занять у спортивних клубах, фізкультурно-оздоровчих центрах, секціях, групах за інтересами;самостійних занять фізичними вправами, спортом, туризмом;масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів;занять протягом дня по забезпеченню працездатності, післяробочого відновлення, психорегуляції, корекції. ТРАДИЦІЇ тілесне виховання – виховання охайності, особистої гігієни, правильного харчування, володіння своїм тілом. Вони у фізичному вихованні передбачають виховання вміння долати труднощі, зберігати здоров’я, розвивати силу, вміння виконувати різні фізичні вправи. Українська скаутська організація “Пласт”, Спілка української молоді (СУМ), Спілка піонерських організацій України (СПОУ), Українське дитячо-юнацьке товариство “СІЧ”. Більшість із них заявляють про свою позаполітичність. їх виховна система спрямована, в основному, на формування вмінь і навичок у дітей і підлітків, пов'язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров'я (фізична підготовка), вихованням шанобливого ставлення до сім'ї, рідної місцевості, держави (сімейне життя, життя в суспільстві).

З огляду на ці функції, виховання розглядається як категорія

· Історична і суспільна (мета, зміст, завдання виховання історично обумовлені.

· як наука: має свої закони, закономірності

· як практика: вказує практичне застосування теоретичних положень

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: