Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Внесок Й.Песталоцці і А.Ф.Дістервега в теорію і практику навчання і виховання.





Освіту та виховання Песталоцці розглядав як основний засіб перебудови суспільства на розумних і справедливих началах. Він одним із перших серед педагогів звернувся до питання всенародної загальної освіти. Спрямувавши свої зусилля на покращання життя селян.

Народну школу Песталоцці бачив, як трудову. Підготовку дітей до праці він мислив собі у тісному поєднанні з їх фізичним, моральним і розумовим розвитком. Песталоцці висунув ідею поєднання навчання дітей з їх продуктивною працею.

Головним методологічним положенням виступає його твердження, що моральні, розумові та фізичні сили людської природи. Виховання ж покликане допомогти саморозвитку і спрямувати його

Основним у вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх у тій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедалі складнішого.

теорію “елементарної освіти“,. Спираючись на принцип природовідповідності, виділив три найпростіші елементи, з яких повинно починатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово (звук). Елементарне навчання у нього зводиться, передусім, до вміння вимірювати, рахувати i володіти мовою. Песталоцці намагається здійснити навчання через розроблену ним систему спеціальних вправ. Процес навчання повинен будуватися на принципі послідовного і повного переходу від частини до цілого, від простого і легкого до більш складного і важчого.Оволодіння знаннями необхідно поєднувати з розвитком у дітей уміння користуватися ними.



Песталоцці заснував методику початкового навчання. Він відкинув книжне початкове навчання,і вимагав щоб дитина з ранніх років сама вела спостереження і розвивала свої здібності. Для навчання дітей рахунку, вимірюванню, засвоєнню дробів, а також написання елементів букв, Песталоцці використовував квадрат “арифметичний ящик“

Фізичне виховання Песталоцці називає найпершим видом розумного впливу дорослих на дитину. Його основою є природне прагнення дитини до руху. Здійснювати фізичне виховання потрібно через систему вправ, що спираються на найпростіші рухи, коли дитина ходить, бігає, їсть, п’є, піднімає тощо.

Песталоцці був одним із перших педагогів, які звернулись до розробки проблеми взаємозв’язку сім’ї і школи у вихованні дітей.

А.Дістервег (1790-1866) німецький педагог послідовників Песталоцці.

Дістервег виступив на захист ідеї загальнолюдського виховання. У людей потрібно виховувати в єдності любов до всього людства i до свого народу.

Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що людська природа проявляє себе у задатках. Але, на відміну від свого попередника, він писав, що цим “задаткам дана лише можливість до розвитку й освіти“. Головну мету виховання він вбачав у гармонійному розвитку всіх можливих задатків людини

Дістервег вважав, що правильно і розумно організоване виховання повинно будуватися з урахуванням трьох принципів: природовiдповiдностi, культуровiдповiдностi та самодіяльності.

Принцип культуровiдповiдностi означає, що природовідповідне виховання треба узгоджувати ще й з конкретними соціально-історичними умовами життя дитини, з духовним життям суспільства. Принцип самодіяльності полягає у необхідності розвитку дитячої творчої активності, ініціативності, що передбачає вільне самовизначення особистості, сприяє розвитку всіх задатків дитини.

Спираючись на ці принципи, Дiстервег створив дидактику розвиваючого навчання

У своєму “Керівництві для освіти німецьких вчителів“ Дістервег сформулював цілу систему дидактичних принципів та правил, які відображують в цілому його погляди на розумову освіту школярів.

Дістервег запропонував і обґрунтував розвиваючий метод навчання, орієнтований на активність і самостійність учнів. При такому методі вчитель веде заняття у діалогічній формі, Цей метод вчить дитину вільно мислити. Серед дидактичних методів, як стверджує, добрі ті, які спонукають учнів до самодіяльності. Щоб знання учнів були ґрунтовними, Дістервег радить частіше звертатися до вже вивченого і його повторення. Значну увагу він також приділяє свідомому навчанню.

 

21. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ У СУЧАСНОМУ СВІТІ. ОСНОВНІ ІДЕЇ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ.

У контексті європейської освітньої інтеграції з огляду на масштабність і перспективність ключове місце посідає так званий Болонський процес – конвергентні реформи на зламі століть у європейській вищій освіті. Започаткований у травні 1998 р. під час святкування 800-річчя Сорбониміністрами освіти Франції, Великобританії, Німеччини та Італії та офіційно оформлений керівниками освітніх відомств 29 європейських країн у червні 1999 р. у колисці європейської вищої освіти – італійському місті Болоньї, Болонський процес поставив за кінцеву мету створення до 2010 року загальноєвропейського простору вищої освіти, у межах якого мають діятиєдині вимоги до визнання дипломів про освіту, де викладачі та студенти зможуть безперешкодно пересуватися, а їхні кваліфікації визнаватимуться. В основному установчому документі – Болонській декларації – задекларовано,що у найближчі 10 років на європейському континенті будуть здійснені кардинальні заходи з метою об’єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Станом на 2010 р. членами Болонського процесу є 46 країн.

У цілому зміст завдань і пропозицій, які виконуються в рамкахБолонського процесу зводиться, до таких шести ключових позицій:

1. Уведення системи двохетапної вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура).

2. Запровадження системи кредитних одиниць.

3. Розвиток європейської співпраці у сфері контролю якості вищої освіти.

4. Розширення мобільності.

5. Забезпечення працевлаштування випускників університетів на європейському ринку праці

6. Забезпечення привабливості європейської вищої системи освіти.

Україна з приєдналася до Болонського процесу в травні 2005 року у норвезькому місті Бергені.

 

22. СИСТЕМА ОСВІТИ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ СИСТЕМИ ОСВІТИ, ЇЇ СТРУКТУРА. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ОСВІТУ.

Система освіти – це сукупність навчальних і навчально-виховних закладів, які відповідно до законів забезпечують загальну середню і вищу освіту, здобуття спеціальності або кваліфікації, підготовку і перепідготовку для народного господарства і культури.

Законодавство України про освіту

1. Конституція України, 1996 р. (ст. 53, що гарантує право на освіту)

2. Закон України «Про освіту» (1991, 1996 рр.)

3. Закон України «Про загальну середню освіту» (1999)

4. Закон України «Про дошкільну освіту» (2001)

5. Закон України «Про вищу освіту» (2002)

6. Положення про ступеневу систему освіти (1993)

7. Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ ст. (2002 р.)

8. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. (2011 р.)

СТРУКТУРА ОСВІТИ

1. Дошкільну освіту. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

2. Загальну середню освіту.Загальна середня освіта – це цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво, результатом якого є інтелектуальний , соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

3. Позашкільну освітуПозашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні.

4. Професійно-технічну освітуПрофесійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації.

5. Вищу освіту.Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

6. Післядипломну освіту.Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Аспірантуру, докторантуру

8. самоосвіту. Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо

Встановлені такі

освітні рівні:

· початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта,

· повна загальна середня освіта,

· професійно-технічна освіта,

· базова вища освіта,

· повна вища освіта,









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.