Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Основна умова – не порушувати нормального, природнього ходу пед.процесу.





Розрізняють

· пряме спостереження (безпосереднє) - між об"єктом і його дослідником встановлюються прямі відносини.

· опосередковане - не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають. Здійснюється через уповноважених осіб, які працюють за програмою і з авданнями дослідника.

· самоспостереження (інтроспекція) - унікальний метод "проникнення" усередину психічних процесів та явищ.

Методика проведення спостереження:

1.Вибір ситуації чи об"єкту, постановки мета.

2.Побудова програми спостереження.

З.Опис способу обробки отриманих даних.

БЕСІДА ЯК МЕТОД НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ: УМОВИ РЕ-ЗУЛЬТАТИВНОСТІ.

Бесіда - це метод безпосереднього спілкування, діалог за зазделегідь розробленою прогрмою.

Перевага: можливість проникнути у внутрішній світ співбесідника, з"ясувати причини тих чи інших вчинків.

 

Основні умови ефективної бесіди:

• наявність чіткого продуманого плану

• підготовка основних і допоміжних запитань (формулювання варіантів запитань;
запитання конкретні, запитання зі скритим змістом). Відкинути допит!!!!

• створення сприятливої атмосфери для відкритості , відвертості

• дотримання педагогічного такту

• врахування індивідуальних особливостей співбесідників

• уміння використовувати ситуацію, винахідливість у запитаннях і відповідях.
Види бесіди - індивідуальна, групова, колективна.

 

МЕТОД АНКЕТУВАННЯ: ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ПРОВЕДЕННЯ.

Метод анкетування — дає змогу підвищити об'єктивність інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних.



За характером анкети поділяють на: відкриті — передбачають довільну відповідь на поставлене запитання; закриті — до поставлених запитань пропонуються варіанти готових відповідей на вибір опитуваного; напіввідкриті — крім вибраної з готових відповіді, можна висловити й власну думку; полярні — потребують вибору однієї з полярних відповідей типу «так» чи «ні», «добре» чи «погано» та ін.
Проводячи анкетування, слід дотримуватися таких вимог:

· запитання повинні бути дібрані так, щоб відповіді на них найточніше характеризували досліджуване явище і давали про нього надійну інформацію;

· використовувати прямі й непрямі запитання (наприклад: «Чи хотіли б ви, щоб Ваша дочка стала вчителькою?» (пряме), «Як Ви ставитеся до професії вчителя?» (непряме);

· у формулюванні запитань слід уникати підказок; використовувати відкриті й закриті анкети;

· попередньо перевіряти ступінь розуміння запитань на невеликій кількості учнів і вносити корективи до змісту анкети.

 

МЕТОД ПЕДАГОГІЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ: ПРИЗНАЧЕННЯ, ОСНОВНІ ВИДИ.

Експеримент від лат "випробовую". Це науково поставлений дослід у галузі навчальної чи виховної роботи.

Умова - наявність двох паралельних груп: А - експериментальна, Б - контрольна.

Основні види експерименту:

1.Константуючии експеримент - спрямований на з"ясування характеристик та властивостей досліджуваного явища. Встановлюється тільки стан системи, що вивчається

2.Формуючий або перетворюючий. Створюється специфічна експериментальна ситуація, нові умови для розв'язання поставлених проблем.

Основні етапи проведення експерименту:

1 .Передуючий експерименту етап

формулювання проблеми, вибір теми дослідження

• постановки мети і завдання

• формулювання гіпотези дослідження

II. Підготовка до проведення експерименту

• вибір необхідної кількості експериментальних об"єктів (число учнів, шкіл, класів)

• визначення необхідної тривалості проведення експерименту

• вибір конкретних методик для вивчення початкового стану експериментального об"єкту

• перевірка доступності і ефективності методик на невеликому числі досліджуваних

• виділення ознак, за якими можна робити висновок про зміни в експериментальному об"єкті під впливом відповідних педагогічних впливів

III. Проведення експерименту

• інструктаж

• здійснення, пропонованої автором системи заходів щодо вирішення експериментального завдання

IV. Підведення підсумків експерименту.

 

8. «ПОВЧАННЯ ДІТЯМ» ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА, ЙОГО ОСВІТНЬО ВИХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ

Князь Володимир Мономах – одна з найвидатніших постатей у княжих часах – був сином дуже освяченого князя Всеволода, який славився знанням п’ятьох мов: “Чого не вмієте, тол того учіться, так же як отець мій. Удома чинячи, він зумів знати п’ять мов, - а за се почесть єсть од інших країв, - так висловився у “Повчаннях...” Володимир Мономах.

Від свого батька перейняв Володимир Мономах замилування до книжок до освіти.

На київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р. й залишив після себе світлу пам’ять, як розумний князь і добрий організатор.

Своє “Повчання дітям” князь Володимир Мономах написав у досить поважному віці, про що свідчать слава: “Сидячи на санях (тобто готуючись до смерті), помолився я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене до сих днів, грішного, допровадив”. Аналіз тексту показує, що твір був написаний десь у середині лютого – на початку великого посту 1117 р.

Основні ідеї:

1. Одним із головних засобів виховання В.Мономах вважав освіту. Звертаючись до дітей, говори «Не забувайте того доброго, що ви умієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся». Князь закликає дітей феодальної знаті не обмежуватися елементарною грамотою, а прагнути до вищої освіти, вивчення іноземних мов.

2. Вперше у вітчизняній літературі висунув ідею зв»язку виховання з практичними потребами особистості і обгрунтував ідею діяльності. При цьому особливу увагу приділяв розвитку у дітей ініціативи і самодіяльності, привчанню до подолання різноманітних труднощів.

3. Виступав за системний підхід у виховній роботі, вважав, що успіх виховання залежить не від окремих настанов, а від сукупності різноманітних виховних засобів, що включають етикет, манери, тон поведінки.

4. Формулює ряд моральних правил і норм, які вважав критерієм істинної вихованості дітей: поважати старших, поважати рівних собі і молодших, приносити користь іншим; бути вірним даному слову; не дозволяти сильним ображати слабших; не лінуватися; співчувати горю інших; творити добро; не забувати убогих, пам»ятати про хворих; уникати пияцтва і розпусти, в яких гинуть і тіло, і душа.

5. Розробляє струнку систему війського-фізичного виховання. Головне у фізичному вихованні – це тренування. Приходить до висновку: не можна виховати у юнаків відвагу і сміливість, не поставивши їх у такі умови, в яких вини могли б проявити ці якості.

 

Діяльність братських шкіл

Унікальним явищем в історії вітчизняної освіти була діяльність братських шкіл (80-ті роки XVI ст.), які організовували і утримували церковні братства (громадсько-політичні організації православних громадян) з метою зміцнення православ'я. Серед них були як елементарні, так і школи підвищеного рівня. Найвідоміші — Львівська (перша школа, заснована Успенським братством у 1586 p.), Київська та Луцька школи. Притаманними їм рисами були:

1) демократичність. У школі мали право навчатися діти різних станів населення, статут школи зобов'язував учителя ставитись до всіх учнів однаково. Для сиріт та дітей з інших міст братства відкривали гуртожитки (бурси);

2) введення елементів класно-урочної системи навчання. В елементарних братських школах учнів поділяли на три групи залежно від набутих знань, умінь, навичок, а з XVII ст. у братських школах підвищеного типу встановилася класна система занять. Навчальний рік розпочинався з 1 вересня, було введено канікули, екзамени тощо;

3) налагоджений тісний зв'язок з батьками чи родичами учнів. Між батьками і школою укладалася письмова угода, де обумовлювались обов'язки сторін з виховання і навчання дітей;

4) чітка організація навчання: заборонялись пропуски занять, запізнення, існувала налагоджена система чергових;

5) ґрунтовність освіти, яка не поступалася західноєвропейській.

Високий рівень освіти забезпечували вчителі, які згодом стали відомими не лише в Україні, а й за її межами. Це — Іов Борецький, Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Ставровецький Транквіліон, Мелетій Смотрицький, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький, Тарасій Земка, Ісайя Трофимович-Козловський, Захарія Копистенський, Софроній Почаський та ін. Всі вони працювали якийсь час вчителями братських шкіл.

 

10. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ: ІСТОРІЯ ЗАСНУВАННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ. СТРУКТУРА І ЗМІСТ НАВЧАННЯ В КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ. ВИЗНАЧНІ ДІЯЧІ, ПЕДАГОГИ, ВИПУСКНИКИ.

Етапи становлення:

15.10.1615 -знатна шляхтянка Гальшка Гулевичівна відписала свої землі на Подолі у Києві київському братству для заснування монастиря, шпиталю і школи.

1615 – відкриття Київської братської школи, з якої і веде свою історію КМА.

1631 – відкриття П. Могилою Лаврської школи.

1632 – Петро Могила об»єднує Київську братську школу і Лаврську школу в Києво-братський колегіум, який після смерті П.Могили (1647) став називатися Києво-Могилянський колегіум.

1701 – офіційне наданн я титулу Академія

1817 – Указ про закриття КМА і відкриття на її основі духовної семінарії.

1819 – реорганізація. Утворення Київської духовної академії.

1992 – відновлення КМА.

До випускників зокрема належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович. Канцлер Російської імперії Олександр Безбородько походив з України та здобував освіту в КМА. Університет довгий час був також важливою релігійною школою, звідси вийшли такі відомі християнські діячі як Степан Яворський, Феофан Прокопович і Дмитро Ростовський. Протягом 17 та 18 ст. КМА була колискою культурного життя України та Російської імперії. Декілька поколінь художників, архітекторів, музикантів та науковців були виховані в ній, наприклад архітектор Іван Григорович-Барський, композитор Артемій Ведель, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Після перетворення в Київську духовну академію навчальний заклад зберіг свою міжнародну репутацію як центр православної релігійної освіти.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.