Основні напрями вих-ня учнів ЗОШ. Пед. майстерність вчителя-вихователя.

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культу­ри розумової праці.

Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду.

У процесі розумового виховання школяр повинен нав­читися мислити.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнан­ня предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властиво­стях, зв'язках і відносинах.

Існують такі види мислення: діалектичне — вміння ба­чити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових; логічне — встановлення узагальнених зв’язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему; абстрактне — абстрагуван­ня від неістотних, другорядних ознак, виділення загаль­них та істотних і на цій основі формування абстрактних понять; узагальнююче — знаходження загальних принци­пів і способів дій, що поширюються на певну низку явищ; категоріальне — вміння об'єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності; тео­ретичне — здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів роз­витку тих чи тих галузей знань, виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв'язків; індуктив­не — рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків; дедуктивне —рух думки від за­гального до окремого; алгоритмічне — неухильне дотри­мання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату; технічне — розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих проце­сів; репродуктивне — актуалізація засвоєних знань для розв'язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах; продуктивне — самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхід­них для їх вирішення; системне — здатність виявляти зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, по­кладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства.

Учня необхідно навчити всіх цих видів мислення. Ово­лодіти ними він може лише за умови освоєння таких мислительних операцій, як: аналіз — мислене розчленуван­ня цілого на частини або мислене виділення окремих йо­го частин; синтез — мислене поєднання частин предметів або окремих його сторін, їх ознак, властивостей; порівнян­ня — встановлення подібності або відмінності між предме­тами і явищами за однією кількома ознаками, виділени­ми в певній послідовності; класифікація (систематизація) — поділ предметів або явищ за групами залежно від по­дібності чи відмінностей між ними.

Успіх навчальної діяльності учнів, їх розумовий розви­ток значною мірою залежать і від рівня сформованості в них таких навчальних умінь: Уміння читати. Уміння слухати. Уміння усно формулювати і викладати свої думки. Уміння писати. Уміння працювати з книжкою. Спеціальні уміння. Охоплюють уміння читати ноти, технічні креслення, карти, обчислювальні вміння з мате­матики, вміння слухати музику, уміння записувати чис­ла, формули, нотні знаки, користуватися словником під час вивчення іноземних мов та ін. Уміння культури розумової праці. До цих умінь відно­сять, зокрема, вміння дотримуватися раціонального режи­му розумової праці, виконувати навчальні завдання аку­ратно, утримувати в належному порядку своє робоче міс­це. Учень повинен уміти чергувати розумову працю з від­починком або з іншим видом діяльності.

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стінних моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості по­ходження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людь­ми в суспільстві.

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша — домінує в Західній Європі та Амери­ці. Згідно з нею, заради досягнення навіть «великого до­бра» не можна допускати «мале зло» (скажімо, допома­гати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для при­хильників другої (вона, зокрема, є панівною на постра­дянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне.

Зміст морального виховання учнів зумовлений потре­бами і вимогами суспільства до формування всебічно роз­виненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі — формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисцип­ліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого на­роду, готовності до праці в ім'я України, освоєння націо­нальних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідно­сті, залучення учнів до практичних справ розбудови дер­жавності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

У вихованні почуття національної гідності велике зна­чення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, від­криття невідомих сторінок нашої спадщини.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне ви­ховання, покликане виробляти глибоке розуміння грома­дянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а та­кож вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Вихователь повинен чітко бачити сам процес станов­лення національної свідомості дитини та глибоко розумі­ти зміст ключових понять («національний», «патріотизм», «націоналізм», «громадянськість» тощо).

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар — це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзна­чаються протягом року; це енциклопедія знань про жит­тя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, при­родні явища.

Статеве виховання — складова загального процесу виховної ро­боти школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей І молоді.

У статевому вихованні насамперед необхідно врахову­вати вікові особливості школярів.

Знання вихователями проблем, що можуть виникати на різних етапах статевого розвитку, дає змогу краще зро­зуміти стан особистості школяра і педагогічно доцільно бу­дувати стосунки з ним, організовувати виховний вплив.

У статевому вихованні учнівської молоді важливо зо­середитися на формуванні моральних «гальм», які б запобі­гали відхиленням від норми у статевій поведінці, підготов ці до сімейного життя. Педагоги повинні акцентувати на морально-психологічних питаннях, розв'язання яких сприяло б формуванню правильних взаємин між статями, унеможливлювало статеву розпусту, закладало підвалини міцної сім'ї в майбутньому. Передусім необхідно вихову­вати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність.

Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать. Самопова­га й повага до протилежної статі є тим моральним галь­мом, яке регулює взаємини між статями. Найінтенсивнішу виховну роботу слід проводити в підлітковому віці, ко­ли дівчата статево дозрівають швидше і спостерігається розрив у стосунках хлопців і дівчат, що може позначитися на ставленні до протилежної статі в майбутньому.

Правове виховання — виховна діяльність школи, сім ї, правоохо­ронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

Необхідність організації правового виховання учнівсь­кої молоді зумовлена розбудовою Української держави, іс­нування якої немислиме без відповідного рівня правової культури її громадян, інтенсивною трансформацією пра­вової системи, необхідністю подолання правового нігіліз­му та правової неграмотності.

Мета правового виховання учнів — формування в них правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'яз­ків перед суспільством і державою, закріплених у Консти­туції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й викону­вати закріплені в них вимоги, що виражають волю та ін­тереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її духовне життя. Водночас знання нею своїх прав і обов'язків розширює можливості їх реалізації, зокрема й у власних інтересах. Правове виховання зміцнює жит­тєву позицію, підвищує громадянську активність, загос­трює почуття непримиренності до негативних явищ.

Найперше завдання правового виховання — озброєн­ня учнів знаннями законів, підвищення їх юридичної обіз­наності, систематичне інформування їх про актуальні пи­тання права. Друге завдання — формування в учнів правової свідо­мості як сукупності правових уявлень, поглядів, переко­нань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній пра­вовій ситуації. Третє завдання — формування в учнів поваги до дер­жави і права, розуміння необхідності дотримання вимог законів. Четверте завдання — вироблення в учнів навичок і умінь правомірної поведінки. Звичку і вміння дотримува­тися вимог права і моралі слід розглядати як продукт сві­домого ставлення учнів до визнання свого громадянсько­го обов'язку, до дотримання правових норм. П'яте завдання — формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам. Шосте завдання — подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негатив­них явищ, життя.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання — сприяти накопи­ченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чисто­ти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислюва­ти екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відпо­відальності за її збереження, спонукає до природоохо­ронної діяльності.

Результат екологічного виховання — сформована еко­логічна культура людини, що характеризується різнобіч­ними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосе­редньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини.

Трудове виховання — процес залучення школярів до різноманіт­них педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з ме­тою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості люди­ни праці.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в пра­ці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до негараздів і для особи­стості, і для суспільства.

Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

На всіх етапах трудового навчання вирішуються зав­дання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.

З трудовим вихованням тісно пов'язане економічне ви­ховання.

Економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.

Важливим компонентом економічної культури є еконо­мічна свідомість — знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробниц­тва, перебудови його структури, вдосконалення виробни­чих відносин, системи управління та методів господарю­вання.

Економічна свідомість забезпечує розуміння економіч­ного життя суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов'язковим.

Економічна культура передбачає і формування у шко­лярів певних моральних та ділових якостей, необхідних для їх майбутньої трудової діяльності: суспільної активно­сті, підприємливості, ініціативності, господарського, бережливого ставлення до суспільного добра, раціоналіза­торських здібностей, відповідальності, прагнення до рен­табельності, оновлення технологічних процесів і обладнан­ня, продуктивності праці, високої якості продукції, осо­бистого успіху й добробуту.

Духовність — специфічно людська риса, що виявляєть­ся в багатстві духовного світу індивіда, його ерудиції, роз­винутих інтелектуальних та емоційних запитах, мораль­ності й передбачає оволодіння духовними цінностями — витворами людського духу.

«Історичний досвід передових націй переконує, — за­значає В. Москалець, — що духовний розвиток — необхід­на умова всілякого прогресу — культурного, соціального, економічного. Все це особливо актуальне сьогодні для України. Без духовного злету ми не станемо цивілізованою нацією».

Втрата духовності рівнозначна втраті моральності. Розрізняють потреби реальні та ілюзорні. Перші мо­жуть бути задоволені, другі — наслідок неадекватного ві­дображення в думках людей їх прагнень. Великої соці­альної шкоди заподіюють спотворені (гіпертрофовані) по­треби окремої особи чи соціальної групи (наркотики, ал­коголь та ін.).

Важливою складовою всебічного гармонійного розвит­ку особистості є естетичне виховання.

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяль­ності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є ети­ка — наука про загальні закономірності художнього осво­єння дійсності людиною, про сутність і форми відображен­ня дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетич­на свідомість і поведінка школяра.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності че­рез естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищеп­ленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколиш­ньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися кра­сою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захи­щати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естети­ки поведінки — акуратності в одязі, красивої постави і ма­нер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особи­стості є фізичне виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей лю­дини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології. Фізіологічна наука озброює теорію і мето­дику фізичного виховання закономірностями розвитку ор­ганізму людини, правильного врахування впливу різнома­нітних чинників на його функціональну діяльність, На ос­нові її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: