Прояв характеру у мові багатозначний. Тому необхідно розглядати мову не ізольовано, а у зв’язках з іншими виявами характеру.

Характер виявляється у зовнішності людини (будова тіла, міміка, осанка, хода, одяг тощо). Так, щоб викликати у читачів наочне уявлення про героя художнього твору, письменник описує будову його тіла, в якій якби відображається ввесь психічний склад особистості. Наприклад, П’єру Безухову “підходить” те, що він масивний, товстий, широкий, вище звичайного росту. (Із записки одного психолога: “Тіло як і обличчя буває розумним, нерозумним, нахальним і делікатним).

Вияв рис характеру у будові тіла не може слугувати достатнім обгрунтуванням для широких узагальнень. Ні ріст, ні маса самі по собі нічого не говорять про характер людини, наприклад, про її спрямованість чи вольові якості. При однаковій будові тіла, люди часто мають різні характери. Навіть між будовою тіла і духовним обліком людини може бути повна невідповідність.

У глибоку давнину виникло таке вчення, як фізіогноміка (від грецького “природа і знаючий”), яке існує до цього часу. Ф і з і о г н о м і к а – це вчення про знаходження зв’язків між зовнішнім обліком людини і її належністю до певного типу особистостей. Існує багато фізіогномічних систем, найбільш поширеними серед яких є система Галля,Порти, Ломброзо, Лафатера і ін. Фізіогномісти прагнули, зокрема, визначити риси характеру людини за будовою її обличчя.. Так, швейцарський священник Гаспар Лафатер (1741-1801 рр) намагався визначити за будовою обличчя такі риси характеру: розумові якості за будовою черепа і лоба, моральні і емоційні якості за м’язами обличчя, будовою носа і щік, чуттєві якості – за будовою рота і лініями підбородку.

Сучасними дослідженнями підтверджується певний зв’язок між внутрішнім, психологічним змістом особистості і зовнішніми, морфологічними особливостями будови обличчя. Але обличчя будь-якої людини в різні періоди часу не є чимось незмінним, а представляє цілу гаму різних рухів, що виражається у міміці. Міміка характеризується поглядом, сміхом, посмішкою, будовою лоба, рота тощо. Сміх, наприклад, може говорити про іронію, добро, зло, скептицизм, невпевненість у собі, привітність. Дослідження, проведені у США, показали, що навики використання погляду у спілкуванні, які засвоєні у дитинстві, протягом життя майже не змінюються, навіть якщо людина попадає у інше національне середовище. Прямий погляд, повністю звернений до партнера демонструє інтерес, довіру, відкритість, готовність до прямої взаємодії. Погляд збоку, краями очей свідчить про недовіру, скептицизм. Погляд знизу свідчить про готовність до агресивної поведінки, або (за зігнутої спини) на покірливість, послужливість. Рот вказує на емоційну сферу людини. Опущені донизу кутки рота символізують негативне ставлення до життя, загальний не веселий вираз обличчя. Підняті кутки рота свідчать про позитивне ставлення до життя, живий та веселий вираз обличчя. Якщо рот виглядить пухлим, м’ягким - це вказує на чуттєвість людини, гострим – на інтелектуальність людини. Отже, важливими мімічними виявами обличчя є лоб, очі, погляд, рот, посадка голови і ін., які мають певне значення для визначення окремих рис характеру.

Характер виявляється у жестах, ході, осанці тощо. Так, надмірна жестикуляція говорить про нестриманість, неприродність у поведінці. Скупість жестів може говорити про сором’язливість, витримку, підтянутість, уміння володіти собою. Отже, зовнішність людини має певне значення для пізнання характеру. Але зовнішній вигляд потрібно розглядати у зв’язку з внутрішньою психологічною сутністю. Різні риси характеру виявляються по-різному. Так, спрямованість людини менше виявляється у зовнішньому вигляді людини, ніж вольові якості. Швидше можна прочитати на обличчі людини смілива вона чи ні, витримана, чи не володіє собою, ніж такі риси, як прициповість, почуття обов’язку, переконання тощо.

У 17 столітті виникла графологія – вчення, яке робить спробу встановити зв’язок між почерком людини і її рисами характеру. Творцем графології вважають аббата Мішона (1806-1881). За його ініціативи утворились графологічні товариства, виникли спеціальні журнали з графології. Потім очолив графологічний рух А.Варіан. він написав підручник з графології, став президентом графологічного товариства і редактором журналів. Багато досліджень у цій галузі досяг Крап’є-Жамен, який популяризував графологію у Франції. У своїй праці “Почерк і характер” він дав науковий виклад графологічним законам. В Італії появились графологічні праці Ломброзо, у Німеччині – Прейєра.

Графологія є вченням, яке досліджує закони залежності між почерком і особистістю. Почерк – це індивідуальний стійкий зорово-руховий стереотип графічної техніки письма, який реалізується за допомогою системи рухів у рукописах. Письмо є проекцією нашої свідомості у формі певного роду фіксованих рухів. Рухи під час письма утворюють особливо сприятливе поле для дослідження психіки. Почерк уподібнюється рухам руки. Він дуже сприйнятливий до відтворення найтонших відтінків, які визначаються впливом на рухи руки зароджуючих у нашому мозку думок і почуттів. Аналізуючи почерк людини, можна достовірно говорити про окремі риси характеру людини, її нахили, інтереси. Графологи вважають себе учнями Арістотеля, Лейбніца, Гете, Фур’є і багатьох інших великих мислителів, письменників, вчених. Гете, наприклад, писав, що почерк зв’язаний зі всією сутністю людини, з умовами її життя, роботи, нервової системи, тому наша манера писати, без сумніву свідчить про нашу індивідуальність. На книжній виставці в Лондоні Стефан Цвейг виступив з хвилюючою промовою про “Смисл і красу рукопису”, в якій закликав до вивчення особистості художника через його почерк. - Ось крупний? (значний,об’ємний) розмашистий, серйозний почерк Генделя, - відмічав Цвейг.- У ньому відчувається могутня, властна людина, і якби чується могутній хор його ораторій. І як приємно відрізняється від нього витончений, легкий, грайливий почерк Моцарта, який нагадує стиль рококо з його легкими і забавними завитками, почерк, у якому відчувається сама радість життя і музика. Чи ось важкий, левовий поступ бетховенських стрічок, вдивляючись в них, ви неначе бачите затягнуте грозовими хмарами небо і відчуваєте величезне нетерпіння, титанічний гнів, який охоплює глухого бога. А поряд з ним – який контраст!, тонкі, жіночі, сентиментальні стрічки Шопена чи повні розмаху і в той же час по-німецькому акуратні Ріхарда Вагнера -.

Гете відмічав, що почерк безпосередньо зв’язаний зі всією сутністю людини, з умовами її життя, роботи, з її нервовою системою, тому наша манера писати носить на собі такий же без сумніву матеріальний відпечаток індивідуальності, як і все, з чим нам приходиться стикатися.

Почерк формується в основному до 25-27 років, в залежності від письмової практики. Далі він може лише до певної міри змінюватися з віком людини. Відносна стійкість ознак почерку, а також їх індивідуальна своєрідність дають можливість почерковідувачам встановити виконавця рукопису.

Закони графології все частіше починають використовуватись як у науці, так і в практичному повсякденному житті. Знання графології потрібні для історії, педагогіки, психології, медицини, криміналістики. Одне із завдань графології – досліджувати еволюцію почерку однієї і тієї ж людини. Не лише значні зміни оточуючих умов і впливів відображаються у почеркові, він дає безпосереднє відображення більш чи менш постійного настрою, а також раптових емоційних реакцій, відображення стану збудження чи пригніченості. Почерк також може говорити про постійні психічні мотиви.

Під час графологічного дослідження враховуються такі показники, як гармонійність, геометрична витриманість, графологічність письма, що дає змогу говорити про рівень обдарованості, вольовий розвиток, працездатність, про непересічність (самобутність) особистості, її ініціативу та різномаїття психічних проявів. Ступінь гармонійності письма визначається гармонією у поєднанні складових елементів письма (малюнки окремих букв можуть бути некрасивими, в них можуть бути неправильності, але вони утворюють одне гармонійне ціле. Гармонійність письма свідчить про рівень обдарованості, рівень розумових здібностей, наявність смаку, рівень внутрішньої культури людини. Геометрична витриманість визначається рівністю стрічок і полей, рівномірністю інтервалів між словами і стрічками, рівномірністю натиску і ін. Геометрична витриманість письма свідчить про рівень вольового розвитку людини, запасу психічної енергії, працездатність, стійкість почуттів, незмінність стосунків з оточуючими, загальну зрівноваженість психічних проявів.

Графологічність письма визначається ступенем відхилення від каліграфічного зразка. Каліграфічний почерк безособовий (безликий). Графологічність письма свідчить про непересічність (самобутність), про особистісну ініціативу та інше різномаїття психічних проявів. Чим яскравіші відхилення, тим більше внесено у почерк, тим більш вносить людина у життя чогось оригінального. Кожне відхилення почерку від каліграфічного зразка свідчить про той чи інший бік особистості.

Сучасними характерологами встановлено, що кожна професія також вносить свій відпечаток у почерк. Наприклад, військова професія вимагає наявності у характерові витривалості, самовладання, рішучості і винахідливості. Молоді люди, у почеркові яких відбиті ці ознаки, можуть оволодівати військовою професією. Математики настільки звикли до написання формул і цифр, що в їх почеркові деякі букви нагадують алгебраїчні чи їм подібні знаки число 3 букву з, 6 букву в, 0 букву о і т.д.).

Письмову мову вивчає лінгвістика, психологія, психолінгвістика, соціологія, теорія комунікації, логіка. Велике значення вона має і для судового почерковідування, адже ознаки почерку і письмової мови формуються одночасно у процесі навчання письму, становлення і розвитку особистості. На випадок вирішення питання про особистість виконавця рукопису вивчення ознак письмової мови може мати значення для обгрунтування експертних версій, правильної оцінки. Можливості криміналістичної експертизи письма дуже широкі. Вона може проводити дослідження з метою встановлення тотожності особистості автора чи виконавця порівняльних текстів, однакового віку, професії, освіти, місця тривалого проживання

За змінами у почеркові можна виявити нервові захворювання. Так, почерк паралізованих людей характеризується розумовими помилками, пропусками букв і знаків і дописуванням зайвих букв. Він більш об’ємний, ніж звичайний почерк. Такі люди пропускають слова, забувають, що їм потрібно писати. Всі їх листи є беззмістовним набором слів. Зміна почерку за будь-яких розладів нервової системи появляється раніше всіх інших симптомів хвороби. У алкоголіків, неврастеників почерк тремтячий. Лінії букв набувають хвилястий чи зигзагоподібний вигляд, нерозбірливі. При істерії тремтячий почерк є свідченням запалення мозку, при цьому також спостерігається відсутність кінцевих штрихів і дуже близьке розміщення букв одна до одної. Взагалі, незначні зміни в кровообігу, у постачанні кисню до мозку, неминуче відображаються у почеркові. Перші ознаки втоми також проявляються у почеркові, який стає об’ємнішим, а за сильної втоми появляється тремтіння, яке фіксується у записах букв.

Почерк неповторний, як і сама людина і інколи видає те, про що людина хоче змовчати. У почеркові, як у крихітній мініатюрі, виявляється вся людина, з усіма її психічними та фізичними особливостями. Якщо багато ще не знайдено сучасною графологією, то це не значить, що воно не існує.

Окремі дослідники піддають сумніву достовірність та наукову обгрунтованість твердженнь про те, що почерк з нахилом вліво свідчить про впертість, а з сильним нахилом вправо на чутливість, що заокруглені букви -–це ознака доброти, злиті у словах букви видають мрійливість, а розділені – розсудливість і т.д.

Але немає ніякого сумніву, що в кожному живому організмові буквально все зв’язане з усім, і індивідуальні риси людини не можуть не відображатись у рисах її обличчя, в її почеркові, ході, тембрі і інтонаціях голосу і т.д. Правда записані ці риси особистості такими кодами, яких сучасна наука пока не в змозі детально прочитати і декодувати. Але це стає реальним і можливим.

2.Структура і риси характеру, його цілісність. Характер і спрямованість особистості.

Характер людини – це не проста, випадкова сукупність різних властивостей (рис). Окремі риси характеру залежать від інших рис, утворюючи цілісну організацію. Характер є синтезом властивостей, які взаємодіють між собою та взаємозв’язані. Тому, знаючи одні властивості людини, можемо сказати і про інші. Наприклад, якщо людина високомірна, то вона,напевне, і недоброзичлива.

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: