Її значення та система. Наукові основи кваліфікації злочинів

1. Поняття Особливої частини кримінального права.

2. Система Особливої частини кримінального права України.

3. Значення Особливої частини Кримінального права України.

1. Поняття Особливої частини кримінального права. Поділ кримінального права України на Загальну і Особливу частини зумовлений, перш за все, тим, що такий поділ має місце в Кримінальному кодексі України - основному нормативно-правовому акті, який „представляє” цю галузь права в правовій системі держави. У свою чергу поділ КК на Загальну і Особливу частини є традиційним для так званої континентальної системи (сім'ї) права, починаючи з Кримінального кодексу Франції 1791 р.

У навчальній літературі з кримінального права зазначається: що до Загальної частини входять норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права. Ці норми містяться в Загальній частині КК... Особлива частина кримінального права містить у собі норми, які описують конкретні види злочинів з вказівкою видів покарання і тих меж, в яких вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів. Норми Особливої частини зосереджені в Особливій частині КК. При цьому підкреслюється нерозривний зв'язок норм Загальної та Особливої частин кримінального права, неможливість їх окремого застосування.

У загальній теорії права виділяють два різновиди правових норм: норму-припис (нормативний припис) і логічну норму.

Нормативний припис - це елементарне, логічно завершене державно-владне веління, безпосередньо виражене в тексті нормативного юридичного акта.

Логічна норма - це загальне правило, яке виявляється логічним шляхом і втілює в собі органічні зв'язки між кількома нормативними приписами, що можуть міститися в різних частинах, розділах (главах) відповідного нормативного юридичного акта чи навіть у кількох окремих нормативних юридичних актах.

Таким чином, якщо здійснюється поділ норм кримінального права України на норми Загальної частини і норми Особливої частини, мова в даному разі йде про нормативні приписи. Якщо ж підкреслюється єдність норм Загальної та Особливої частин кримінального права України, їх нерозривний зв'язок, то, очевидно, маються на увазі логічні норми даної галузі права.

За своїм змістом основний вид нормативних приписів Особливої частини кримінального права України передбачає специфічні ознаки злочинів певних видів (окремих різновидів таких злочинів) та види і межі покарань за їх вчинення. Однак крім зазначеного основного виду нормативних приписів, Особлива частина кримінального права України включає принаймні ще два види:

а) нормативні дефініції, в яких розкриваються вживані в Особливій частині КК поняття і терміни;

б) нормативні приписи, в яких передбачені умови звільнення від кримінальної відповідальності за злочини певних видів (так звані спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності). До останнього виду нормативних приписів слід віднести і положення.

Нормативні приписи Особливої частини кримінального права України можуть міститися не лише в Особливій частині КК. Відповідні кваліфікуючі ознаки можуть бути сформульовані - за межами КК - окремі кримінально-правові норми – дефініції (особливо що стосується бланкетних норм).

З урахуванням цих уточнень Особлива частина кримінального права України в її нормативному значенні може бути визначена як система нормативних приписів, які містяться в Особливій частині КК та інших нормативних актах і передбачають специфічні ознаки злочинів певних видів, види та межі покарання за них, розкривають значення окремих понять і термінів, що вживаються в зазначених нормативних актах, а також встановлюють умови звільнення від кримінальної відповідальності за злочини певних видів.

2. Система Особливої частини кримінального права України. У загальнотеоретичному та філософському плані система розглядається як сукупність елементів, що знаходяться між собою в певних відносинах і зв'язках та утворюють певну цілісність, єдність. Основними компонентами системи є підсистеми, елементи, зв'язки, відносини. Основними властивостями системи є ієрархічність, наявність багатьох рівнів. Це, зокрема, означає, що кожна система може бути розглянута як елемент системи більш високого порядку, а її елементи, в свою чергу, можуть виступати як системи нижчого порядку. Для більшості систем характерною є наявність процесів передачі інформації і управління.

Традиційно системи поділяються на матеріальні та ідеальні (абстрактні). Останні є продуктом (результатом) людського мислення, але будучи створені саме як системи, повинні підкорятись загальним закономірностям їх існування та функціонування.

Наведені положення обов'язково мають бути враховані при розгляді питань про систему Особливої частини кримінального права України. Будучи певною мірою конкретизованими, вони дозволяють визначити деякі її характерні особливості, зокрема:

1. За своїм походженням система Особливої частини кримінального права України як „продукт” правотворчої діяльності є ідеальною (абстрактною) системою. Але будучи „матеріалізованою” в нормативних актах, одержавши юридично-офіційне буття, вона в подальшому має існувати за тими принципами, які були покладені в основу її створення і функціонування.

2. Серед принципів створення системи Особливої частини кримінального права України чільне місце посідають відповідні правила юридичної (перш за все, законодавчої) техніки. Після їх добору законодавцем вони мають відігравати роль так званих системоутворюючих чинників. Дотримання у подальшому зазначених правил самим законодавцем та іншими суб'єктами правотворчості є необхідною умовою збереження цілісності системи Особливої частини кримінального права України, забезпечення належного її функціонування.

3. Із точки зору ієрархічності система Особливої частини кримінального права України є підсистемою системи кримінального права України в цілому. Остання має свої системоутворюючі чинники, які обов'язково мають бути враховані в межах створення системи Особливої частини кримінального права України.

4. Оскільки на сьогодні створення і функціонування системи Особливої частини кримінального права України практично цілковито „прив'язане” до Кримінального кодексу, її основні властивості та компоненти знаходять свій вираз саме в ньому. Із цієї точки зору окремі глави Особливої частини КК - це своєрідні її підсистеми, а окремі статті - підсистеми окремих глав. Як неподільний елемент системи Особливої частини кримінального права України виступає, очевидно, нормативний припис, тобто елементарне, логічно завершене державно-владне веління, безпосередньо виражене в тексті нормативного юридичного акта.

5. Багатоступеневість та ієрархічність системи Особливої частини кримінального права України зумовлюють наявність різноманітних „вертикальних” та „горизонтальних” зв'язків між окремими її підсистемами та елементами. Відповідні системоутворюючі чинники обов'язково мають визначати характер і зміст даних зв'язків. У цьому плані і самі системоутворюючі чинники, перш за все, конкретні правила юридичної техніки мають бути об'єднані - принаймні на рівні теорії кримінального права - у своєрідну систему.

З урахуванням зазначених особливостей, система Особливої частини кримінального права України може бути визначена як обумовлений конкретними правилами юридичної техніки порядок відтворення нормативного матеріалу, що становить її зміст, у відповідних нормативних актах, перш за все, в Кримінальному кодексі, внаслідок чого окремі компоненти - нормативні приписи, статті, глави, перебуваючи у зв'язках між собою, утворюють певну цілісність, єдність.

3. Значення Особливої частини Кримінального права України. Як специфічний розділ кримінального права України його Особлива частина має своє відносно самостійне значення. Порівняно зі значенням кримінального права в цілому як окремої галузі права воно є більш вузьким і конкретним. Ця конкретність, зокрема, полягає в тому, що:

1. Особлива частина КК є показником ролі кримінального права України в житті нашого суспільства, його місця в системі відносин між державою та особою. Як відомо, Особлива частина кримінального права, перш за все, визначає коло і характерні ознаки тих діянь, які держава визнає злочинами. І з того, наскільки "вузьке" чи "широке" це коло, які саме діяння проголошуються державою злочинами, можна судити, з одного боку, про рівень цивілізованості та гуманізму держави, а з іншого - про реальні межі „автономності” окремої людини.

2. Особлива частина кримінального права України є одним із критеріїв оцінки національної правової системи в цілому. Оптимальне поєднання дозволів, приписів і заборон у правовому регулюванні, застосування механізму кримінально-правового регулювання лише в разі крайньої необхідності свідчить про високий рівень досконалості правової системи. У цьому плані Особлива частина кримінального права, яка є по суті своєрідним "вмикачем" механізму кримінально-правового регулювання, дозволяє певною мірою оцінювати повноту, цілісність та системність правового регулювання різних сфер соціальної дійсності.

3. Особлива частина кримінального права України є нормативним втіленням принципу верховенства права і неприпустимості аналогії в механізмі кримінально-правового регулювання. Це, зокрема, пов'язано з тим, що лише в межах Особливої частини кримінального права визначається коло діянь, які є злочинами, і діяння, яке не належить до цього кола, ні за яких умов визнаватись злочином і тягти кримінальну відповідальність не повинно.

4. Норми Особливої частини кримінального права України є необхідною правовою основою кваліфікації злочинів. Без відповідного нормативного припису Особливої частини кримінального права неможливо визначити, який саме конкретний злочин вчинено. У формулі кваліфікації злочину обов'язково має міститись посилання на конкретну статтю (частину, пункт статті) Особливої частини кримінального законодавства, яка "представляє" певний юридичний склад злочину.

4. Поняття кваліфікації злочинів. У кримінальному законі словосполучення «кваліфікація злочину» відсутнє. Його зміст розкривається в теорії кримінального права. Відповідні теоретичні положення є основою вживання кримінального закону, зокрема кваліфікації злочинів, в слідчій і судовій практиці.

Вживання кримінального закону є багатоманітною діяльністю державних правоохоронних органів, пов'язаною з вирішенням різних питань, основними з яких є:

3) звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання;

4) вживання примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх;

5) вживання примусових заходів медичного характеру.

Кримінально-правова оцінка скоєного складається з двох компонентів:

1) відмежування злочинного від незлочинного;

2) кваліфікації злочинного, тобто кваліфікації злочину.

В практичній діяльності, що полягає у вживанні кримінального закону, обидва компоненти поєднані.

Доречно підкреслити, що саме кваліфікація злочинів є підставою для вживання подальших інститутів, а саме:

- звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання;

- вживання примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх;

- вживання примусових заходів медичного характеру.

Поняття «кваліфікація» походить від латинського терміну qualificatio, який, у свою чергу, утворений від більш давніх латинських слів qualis - який, якої якості та foure - робити. Отже, кваліфікація - це характеристика предмету, віднесення його до якої-небудь категорії, групи.

У кримінальному праві під кваліфікацією злочину розуміють віднесення скоєного по якісних ознаках до певного виду злочину. Сам термін «кваліфікація» використовується в двох значеннях:

1) для визначення діяльності або певного логічного процесу;

2) для визначення результату такої діяльності, підсумкової оцінки суспільно небезпечного діяння, закріпленої в процесуальному документі (ухвалі, обвинувальному висновку, вироку й таке інше).

Перш за все необхідно сказати, що, по-перше в статті Особливої частини КК, містяться не всі ознаки складу злочину, а тільки ті з них, які характеризують його об'єктивну сторону, а також окремі ознаки, що відносяться до інших його елементів, і які відрізняють даний склад від інших складів злочинів. Ознаки складу злочину, що відсутні в статті Особливої частини КК і властиві всім складам злочинів, більшості або ряду з них, містяться в нормах Загальної частини КК, а також в назвах розділів і глав його Особливої частини. Відзначене дозволяє зробити висновок про те, що біль точно та повно слід визначити ознаки складу злочину як передбачені не однією статтею Особливої частини КК, а статтями Загальної частини КК.

По-друге, хоча в КК і вказано, що «кримінальне законодавство складається із чинного Кодексу», в цьому КК міститься значна кількість статей з бланкетними диспозиціями, в яких або зовсім не указуються ознаки складу злочину, або називаються не всі його ознаки, і в яких зроблено посилання на інші закони (не кримінальні) і (або) інші нормативні правові акти, де передбачаються ознаки складу злочину, що відсутні в названих статтях. У зв'язку з цим необхідно констатувати, що ознаки складу злочину передбачаються не тільки в кримінальному законі - статті Особливої частини і статтях Загальної частини КК, але ще і в інших - не кримінальних - законах і (або) інших нормативних правових актах, посилання на які зроблені в бланкетних диспозиціях статі Особливої частини КК.

По-третє, розрізняються два види кваліфікації злочину: офіційна (легальна) і неофіційна (доктринальна).

Як справедливо вказано в юридичній літературі, «офіційна (легальна) кваліфікація - це кримінально-правова кваліфікація злочину, що здійснюється по конкретній кримінальній справі особами, спеціально уповноваженими на це... державою: працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами та суддями.

Неофіційна (доктринальна) кваліфікація - відповідна правова оцінка злочинного діяння, що дається окремими громадянами: науковцями, авторами журнальної статі, монографій, підручників, навчальних посібників, студентами, що вивчають ті або інші конкретні кримінальні справи та ін.».

Підсумовуючи висловлене, здається доцільним і доречним зробити висновок, що кваліфікація злочину, що розуміється як офіційна кваліфікація злочину, - це здійснюване особою, спеціально уповноваженою для цього державою (працівником органу дізнання, слідчим, прокурором, суддею), зіставлення, порівняння і зрештою поєднання, з одного боку, ознак скоєного діяння, що містяться у фактичних обставинах, що відображені в матеріалах кримінальної справи, і, з іншого - всієї сукупності ознак складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а при бланкетній диспозиції статті Особливої частини КК - ще й іншим законом і (або) іншим нормативним правовим актом, і юридичне закріплення такого поєднання в документі, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, шляхом вказівки на відповідну статтю Особливої частини КК, а при незакінченому злочині та при співучасті в злочині - ще і відповідними статтями Загальної частини УК.

5. Процес кваліфікації злочинів. Тепер перейдемо до першої в нашій класифікації складової. Процес кваліфікації злочинів можна умовно розділити на декілька етапів.

1. Встановлення й упорядкування фактичних даних, виділення з них юридично значущих. Такі дані можуть мати значення як для кваліфікації злочину, так і для індивідуалізації відповідальності та покарання. Тому на цьому етапі необхідно виділити саме юридично значущі дані, які мають значення для кваліфікації скоєного. Далі необхідно упорядкувати зібрані юридично значущі дані, згрупувавши їх по чотирьох елементах складу злочину: обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину, суб'єкт і суб'єктивну сторону злочину.

Ознаки скоєного діяння. Ними є ознаки, втілені у фактичних обставинах скоєного діяння. Тому словосполучення «ознаки скоєного діяння», «фактичні ознаки скоєного діяння», «фактичні ознаки скоєного» термінологічно рівнозначні, будучи синонімами.

На практиці - слідчої та судової - названі ознаки відображаються в матеріалах кримінальної справи (кримінальних справ). Крім того, вони можуть відображатися: в учбовому процесі - в змісті задач по кримінальному праву, в літературних джерелах - в описанні скоєних злочинних діянь, що мали місце насправді або вигаданих авторами; в мистецтві - в демонстрації на сцені в спектаклях, на екрані в кінофільмах сюжетів із зображенням таких злочинних діянь і таке ін.

Фактичні ознаки скоєного діяння в матеріалах кримінальної справи, рівно як і в інших джерелах, відображаються, по-перше, в їх конкретному прояві насправді - в реальних умовах життя, з деталізацією місця, часу і інших обставин; по-друге, не ізольований від інших фактичних обставин, а поряд і у зв'язку з ними, причому як такі, що супроводили діянню у момент його здійснення, так і передуючими йому і що послідували за ним; по-третє, в джерелах доказів - посвідченнях свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, висновках експертів, речових доказах, протоколах слідчих і судових дій та інших документах, переважна більшість з яких саме по собі є суб'єктивним віддзеркаленням фактичних ознак скоєного й інших обставин, так чи інакше пов'язаних з останнім. Тому фактичні ознаки скоєного діяння, що відображені в матеріалах кримінальної справи, не лежать на поверхні і не виникають «за щучим велінням». Їх встановлення здійснюється за допомогою і в результаті розумового процесу, в ході якого необхідно ці ознаки на першому етапі відділити від всіх інших фактичних обставин, тобто вичленити з останніх, відособити, і на другому етапі - шляхом вичленювання їх єства, тобто очищення від конкретизації і деталізації, в частині, що не впливає на їх зміст, - привести їх до вигляду, придатного для зіставлення з ознаками складу злочину, тобто, образно кажучи, до загального з останніми знаменника.

2. Виявлення всіх можливих складів злочинів, по яких евентуально можна кваліфікувати наявний фактичний матеріал. На цьому етапі відбувається обмеження кола кримінально-правових норм до відносно вузького.

Також встановлюється автентичність норми (норм), її офіційний текст. (Особливо слід звернути увагу на межі дії закону про кримінальну відповідальність у часі та в просторі. Не слід забувати і про те, що для відновлення повного тексту норми слід звернутися до статей як Особливої, так і Загальної частини КК).

3. Виявлення групи суміжних складів, яка може включати два та більше складів злочинів.

Суміжними признаються склади, всі ознаки яких співпадають за винятком одного - розмежувальної ознаки.

Складність для кваліфікації злочинів представляє конкуренція кримінально-правових норм, тобто ситуація, при якій вчинене особою діяння одночасно містить ознаки, передбачені двома або більш кримінально-правовими нормами. Найпоширеніші види конкуренції кримінально-правових норм можна розділити на дві групи:

1) конкуренція загальної і спеціальної норм;

При конкуренції загальної і спеціальної норм діє класичне правило: lex spesialis derogat legi generali (спеціальний закон відміняє дію закону загального). Отже, якщо злочин передбачений загальною і спеціальною нормами, сукупність злочинів відсутня і кримінальна відповідальність наступає по спеціальній нормі. Так, наприклад зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) є загальною нормою по відношенню до такого виду зловживання, як привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання посадовцем своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК). Найпоширенішими видами конкуренції загальної та спеціальної норм є конкуренція загального та кваліфікованого складів одного виду злочину.

Конкуренція частини та цілого характеризує ситуацію, коли скоєне описується різними кримінально-правовими нормами з різним ступенем повноти - в частині та повно. При даному виді конкуренції завжди застосовується та норма, яка з найбільшою повнотою охоплює всі фактичні ознаки скоєного. Так, наприклад, заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що призвело смерть потерпілого, містить ознаки умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч.1 ст. 121 КК) і вбивства через необережність (ч. 1 ст. 119 КК), проте при цьому повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, а тому такі дії повинні кваліфікуватися лише відповідно до цієї норми.

Від конкуренції кримінально-правових норм слід відрізняти їх колізію, тобто первісне суперечливе рішення одного і того ж питання в законі - неузгодженість між нормами закону, суперечності між ними, дублювання норм. Вирішення проблеми колізії законів може бути здійснено тільки законодавцем. До цього моменту при вирішенні питань вживання колізійних норм на підставі ч. 3 ст. 62 Конституції України всі виникаючі сумніви повинні тлумачитися на користь особи, відносно якої виникає питання про притягнення до кримінальної відповідальності.

4. Вибір з групи суміжних складів злочинів одного, ознаки якого повністю відповідають скоєному. На цьому етапі відбувається зіставлення фактичних обставин скоєного діяння з ознаками складу злочину, описаними у вибраній нормі. За загальним правилом, спочатку зіставляються обставини і ознаки, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину, а потім обставини і ознаки, що характеризують суб'єкт і суб'єктивну сторону злочину.

Процес кваліфікації завершується або визнанням скоєного незлочинним (при нетотожності ознак скоєного ознакам жодного з складів злочинів, передбачених КК, або визнанням його злочинним з визначенням конкретної кримінально-правової норми, що підлягає вживанню в даному випадку (за наявності тотожності ознак). Результат кваліфікації відображається в правозастосовчому акті.

Необхідно пам'ятати, що, не дивлячись на принадність «миттєвої» кваліфікації, правозастосовнику (особливо на початку професійної діяльності) рекомендується послідовно проходити всі відзначені етапи кваліфікації. Дотримання цієї вимоги дозволить максимально понизити ризик помилки.

1. Борисов В. І. Загальна характеристика Особливої частини нового КК України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків.] 25-26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В. В. (голов. ред.) та ін.- К.- X.: Юринком Інтер, 2002. - С. 99-104.

2. Борисов В. І. Розв'язання проблемних питань Особливої частини у новому Кримінальному кодексі України // Матеріали наукової конференції „Конституція України - основа модернізації держави та суспільства”. 21-22 черв. 2001 р., Харків: Упорядники Ю. М. Грошевий, М. І. Панов-X.: Право, 2001. - С. 325-328.

3. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. - М.: АО „Центр ЮрИнфоР”, 2001. - 316 с.

4. Корнеева А.В. Теоретические основы квалификации преступлений: учеб. пособие / под. ред. А.И. Рагого. – М.: ТК Вейби, изд-во Проспект, 2006. – 176 с.

5. Кримінальне право України: Бібліографія. 1991-2002 / Уклали: М.В. Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк.- К.: Атака, 2004.- С. 115-122.

6. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. - 2-е изд., перераб. и дополн. - М.: Юристь, 1999. - С. 3-125.

7. Навроцький В О. Вступ до Особливої частини кримінального права України: Лекції для студентів юридичного факультету. - Львів, 1997. - 32 с.

8. Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. - К.: Атіка, 1999. - 418 с.

9. Новий кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. „Питання застосування нового Кримінального кодексу України”, 25-26 жовт. 2001р. м. Харків / Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого; Ін-т вивчення проблем злочинності. - К.; Х.: ЮрінкомІнтер, 2002. - 272 с.

10. Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. - К.: Юрінком, 1995. - 208 с.

11. Тросюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Монографія. – К.: Атака, 2003. - 144 с.

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: