Злочини проти життя та здоров'я особи

1. Загальна характеристика та систематизація юридичних складів злочинів проти життя та здоров'я особи за КК України.

2. Кримінально-правова характеристика та систематизація злочинів проти життя.

4. Кримінально-правова характеристика умисного тяжкого тілесного ушкодження.

5. Кримінально-правова характеристика катування.

6. Загальна характеристика злочинів, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я людини.

7. Кримінально-правова характеристика залишення в небезпеці.

8. Кримінально-правова характеристика ненадання допомоги хворому медичним працівником.

1. Загальна характеристика та систематизація юридичних складів злочинів проти життя та здоров'я особи за КК України. Стаття 3 Конституції України встановила, що людина, його життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека признаються в Україні щонайвищою соціальною цінністю. Охорона життя і здоров'я є задачею багатьох галузей права. Функцію ж охорони особи від злочинних посягань виконує кримінальне право, встановлюючи кримінальну відповідальність за ці злочини. Більшість злочинів проти життя і здоров'я особи поєднана в розділ II Особливої частини КК «Злочини проти життя та здоров'я, особи». У випадках, коли посягання на ці об'єкти пов'язано із спричиненням шкоди й іншим об'єктам кримінально-правової охорони, злочини проти життя та здоров'я містяться в інших розділах Особливої частини КК (наприклад, посягання на життя державного та громадського діяча (ст. 112 КК) - в розділі I «Злочини проти основ національної безпеки України», посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК) — в розділі XVIII «Злочину проти правосуддя»).

Родовим об'єктом злочинів, поєднаних в розділ II Особливої частини КК, є особа, а безпосередніми об'єктами - життя та здоров'я особи.

З об'єктивної сторони посягання на життя та здоров'я особи можуть бути вчинені як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Переважна більшість даних злочинів передбачена в законі як злочини з матеріальним складом, тобто обов'язковою ознакою їх об'єктивної сторони є не тільки суспільно небезпечне діяння, але і суспільно небезпечні наслідки та причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. Суспільно небезпечні наслідки можуть виражатися в заподіянні реальної шкоди життю або здоров'ю особи (смерті, спричиненні тілесних пошкоджень, іншої шкоди здоров'ю), заподіянні інших тяжких наслідків або створенні реальної загрози заподіяння такої шкоди (наприклад, свідоме поставлення особи у небезпеку зараженням вірусом імунодефіциту людини - ч.1 ст. 130 КК).

Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених розділом II Особливої частини КК, може характеризуватися умисною або необережною формою вини. Для умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), і умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного в стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК) обов'язковим є наявність афектованого наміру. Суб'єктом злочинів проти життя та здоров'я особи виступає фізична осудна особа, що досягла 16 років, а при здійсненні злочинів, передбачених статтями 115 - 117, 121 і 122 КК - що досягла 14 років. Для окремих злочинів даного розділу передбачена наявність спеціального суб'єкта. Такими особами можуть бути мати новонародженої дитини (ст. 117 КК) медичний або фармацевтичний працівник (наприклад, ст. 140 КК), інша особа, що здійснює професійну або службову діяльність (наприклад, статті 137, 145 КК) або особа, що зобов'язана піклуватися про потерпілого (ст. 135 КК).

Злочини проти життя та здоров'я особи можна поділити на групи:

- злочини, що ставлять у небезпеку життя або здоров'я.

2. Кримінально-правова характеристика та систематизація злочинів проти життя. Об'єктом злочинів даної групи є людське життя. При цьому початком життя слід рахувати початок фізіологічних пологів. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть, тобто стан, при якому в результаті припинення роботи серця почалися необоротні процеси розпаду клітин центральної нервової системи. Закон в рівному ступені охороняє життя будь-якої людини, незалежно від його життєздатності, віку, моральних якостей і т.д.

До злочинів проти життя відносяться всі види вбивств (статті 115 - 119 КК) і доведення до самогубства (ст. 120 КК).

Поняття вбивства дано в ч.1 ст. 115 КК, відповідно до якої воно визначається як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Крім того, ст. 119 УК передбачає відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства слід визначити як протиправне, умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині.

З об'єктивної сторони, вбивство може бути вчинено шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може бути застосоване як фізична дія (удар, постріл і т. ін.), так і психічне (наприклад, спричинення душевної травми, що викликало смерть). У разі здійснення вбивства шляхом бездіяльності може йтися про нездійснення винним дій, які запобігли б настанню смерті, за умови, що він був зобов'язаний і мав можливість їх зробити.

Вбивством є тільки протиправне заподіяння смерті. Випадки правомірного позбавлення людини життя при необхідній обороні, затриманні злочинця, військових діях і т. ін. вбивством не визнаються.

Вбивство - це заподіяння смерті іншій людині. Тому самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.

Обов'язковими ознаками закінченого складу вбивства є настання результату у вигляді смерті людини і наявність необхідного причинного зв'язку між діянням винного та настанням смерті потерпілого.

З суб'єктивної сторони, вбивство може бути вчинено як умисно, так і через необережність.

Проте в науці кримінального права була висловлена думка про те, що заподіяння смерті хоча і в результаті неправомірної поведінки, але не по волі винного, вбивством не є, а є спричиненням смерті через необережність. Ця позиція закріплена в новому КК Російської Федерації і, на наш погляд, є переконливою.

В числі обставин, що мають значення для правильної кваліфікації умисних вбивств, необхідно назвати мотив, мету, а також емоційний стан особи в момент вчинення вбивства.

Суб'єктом вбивств, передбачених статтями 115 - 117 КК, може бути фізична осудна особа, що досягла 14 років, а суб'єктом умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК) і вбивства через необережність (ст. 119 КК) - особа, що досягла 16 років.

В основу розмежування окремих видів вбивств можна покласти дві критерії.

1. Вбивства розмежовуються за формою вини на умисні та необережні.

2. Умисні вбивства, у свою чергу, розрізняються залежно від наявності або відсутності обтяжливих або пом'якшувальних обставин, вказаних при характеристиці окремих складів:

- вбивство без обтяжливих і пом'якшувальних обставин (ч. 1 ст. 115 КК);

- вбивство при обтяжливих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК);

вбивство при пом'якшувальних обставинах (статті 116 - 118 КК);

Умисне вбивство, вчинене як за наявності обтяжливих, так і пом'якшувальних обставин, підлягає кваліфікації як вбивство при пом'якшувальних обставинах (наприклад, вбивство двох і більш осіб при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати за ст. 118 КК).

3. Поняття та види тілесних ушкоджень. Здоров'я людини є однією з щонайвищих соціальних цінностей, що охороняються державою. Під охороною здоров'я слід розуміти сукупність заходів політичного, економічного, правового, соціального, культурного, наукового, медичного, санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характеру, направлених на збереження і зміцнення фізичного і психічного здоров'я кожної людини, підтримку його довголітнього активного життя. Одним із способів охорони здоров'я людини є встановлення в кримінальному законодавстві відповідальності за завдання шкоди здоров'ю.

- умисне середній тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК);

- умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК);

- умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК);

- необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК);

- зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК);

Під тілесними ушкодженнями розуміється протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає внаслідок одного або декількох зовнішніх ушкоджувальних чинників - фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

Тілесним пошкодженням признається тільки протиправне заподіяння шкоди здоров'ю людини. Правомірне заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи (наприклад, при необхідній обороні, крайньої необхідності, затриманні злочинця, якщо не були перевищені межі їх правомірності) злочином не є. Таким же чином вирішується це питання і у випадках заподіяння шкоди в умовах обґрунтованого професійного ризику (наприклад, при наданні медичної допомоги або при проведенні спортивних змагань).

Заподіяння шкоди власному здоров'ю признається злочином тільки у випадках, коли такі дії є способом здійснення іншого злочину (наприклад, ухилення від військової служби шляхом самокалічення - ст. 409 КК).

В даний час активно обговорюється питання про відповідальність за заподіяння шкоди здоров'ю з відома потерпілого (наприклад, при трансплантації органів і тканин). Думається, що правомірність цих дій повинна бути встановлена шляхом ухвалення спеціального закону, що регламентує таку діяльність, а в кримінальному праві вирішуватися за правилами про обставини, що виключають злочинність діяння.

Об'єктом тілесних ушкоджень є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність здоров'я іншої людини. При цьому здоров'ї - цей стан людини, відповідний рівню його біологічного розвитку, який дозволяє йому правильно або нормально жити і працювати.

Об'єктивна сторона тілесних ушкоджень полягає в протиправному заподіянні шкоди здоров'ю іншої людини шляхом дії або бездіяльності. Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначається відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 р. (№ 255/791). Згідно Правилам характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначається з використанням трьох критеріїв: 1) патологічного (головного), який визначається небезпекою тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характером і ступенем порушень цілості і функцій тканин або органів і тривалістю дії цих порушень на стан здоров'я; 2) економічного (додаткового), який визначає ступінь втрати працездатності; 3) естетичного (додаткового), який визначає спотворення обличчя потерпілого.

У разі, коли заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб посягання на інші блага, що спеціально охороняються кримінальним законом, відповідальність за таку шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння потерпілому середній тяжкості тілесних ушкоджень під час здійснення розбійного нападу повністю охоплюється ст. 187 КК і додатковій кваліфікації за ст. 122 КК не вимагає).

У кожному конкретному випадку між діянням і наслідками повинен бути встановлений причинний зв'язок.

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного результату у вигляді спричинення різної тяжкості шкоди здоров'ю іншої людини

Суб'єктивна сторона тілесних ушкоджень характеризується виною у формі наміру (статті 121, 122, 123, 124, 125 КК) або необережності (ст. 128 КК). При вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що призвело смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), має місце подвійна форма вини.

Залежно від ступеня тяжкості тілесні ушкодження підрозділяються на три види:

- легкі тілесні ушкодження, які у свою чергу підрозділяються на 1) легкі тілесні ушкодження, що призвели короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, і 2) легкі тілесні ушкодження, що не призвели короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності.

4. Кримінально-правова характеристика умисного тяжкого тілесного ушкодження. Об'єктом злочину є здоров'я особи. Обов'язковою ознакою вчинення злочину є потерпілий.

Об'єктивна сторона характеризується: 1) діянням (дія або бездіяльність); 2) наслідками у вигляді тяжкого тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між зазначеними діянням і наслідками. Суспільно-небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень полягають у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого. Тілесне ушкодження - це протиправне винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів. Злочин вважається закінченим у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя у момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 121 КК.

Суб'єкт злочину - загальний, фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: у спосіб, що має характер особливого мучення; групою осіб; з метою залякування потерпілого або інших осіб; на замовлення, а також спричинення ним смерті потерпілого.

5. Кримінально-правова характеристика катування. Безпосереднім об'єктом є здоров'я особи.

Додатковий об'єкт - воля, честь і гідність особи. Потерпілим вважається фізична особа, якій цим злочином завдано моральної та фізичної шкоди.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями - нанесенням побоїв, катуванням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків, вказаних у диспозиції цієї статті. Склад злочину - формальний.

Мучення - це дії, пов'язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утримання її в шкідливих для здоров'я умовах. Інші насильницькі дії - різні посягання на статеву недоторканність особи, дії, характерні для мордування, а також інші подібні дії (придушування, підвішування тіла, тривала ізоляція, вплив на людину постійним голосним звуком, примушування їсти неїстівні речовини тощо).

Суб'єкт злочину - загальний, фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності (16 років).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Дії вчиняються з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати за його дії, які він скоїв або у вчинені яких підозрюється, або залякування його або інших осіб.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) працівниками правоохоронних органів; 4) що призвело до загибелі людини.

6. Загальна характеристика злочинів, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я людини. Злочини, що ставлять у небезпеку життя або здоров'я, складають самостійну групу злочинів проти життя та здоров'я особи. Їх особливість полягає в такій суспільно небезпечній поведінці особи - дії або бездіяльності, яка хоча і не переслідує мету заподіяти смерть потерпілому або завдати шкоди його здоров'ю, проте створює реальну небезпеку настання таких наслідків.

Серед даних злочинів окрему групу складають злочини, що вчинюються у сфері медичного обслуговування. Ці злочини роблять замах не тільки на життя або здоров'я особи, але й заподіюють шкоду відносинам у сфері охорони здоров'я, які виступають додатковим обов'язковим об'єктом цих злочинів.

В одних випадках законодавець визнає за закінчений склад злочину сам факт поставки в небезпеку (наприклад, залишення в небезпеці (ч. 1 ст. 135 КК), незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК), в інших - ці злочини є закінченими з моменту настання смерті потерпілого або заподіяння шкоди його здоров'ю (наприклад, незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК), порушення прав пацієнта (ст. 141 КК).

До злочинів, що ставлять в небезпеку життя або здоров'я, що скоюються у сфері медичного обслуговування, відносяться:

- неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК);

- розголошування відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 КК);

- незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК);

- ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК);

- неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК);

- незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК);

- порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК);

- незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК).

Інші злочини, що ставлять в небезпеку життя або здоров'я людини, це:

- ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК);

- неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137 КК).

7. Кримінально-правова характеристика залишення в небезпеці. Об'єктом злочину є життя і здоров'я особи. Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак: 1) перебуває в небезпечному для життя стані; 2) позбавлена можливості вжити заходів щодо самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

Об'єктивна сторона злочину полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що виявляється у залишенні без допомоги вказаної особи. Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого. Правовий обов'язок піклуватися про осіб, які знаходяться в небезпечному для життя стані, може бути обумовлений законом чи іншим нормативним актом.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути дві категорії осіб: первісно зобов'язані які повинні були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу; особи, які самі поставили потерпілого у небезпечний для життя стан.

Суб'єктивна сторона злочину визначається прямим умислом. Винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів щодо самозбереження; те, що він зобов'язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.

Кваліфікованим видом цього злочину є залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини (ч. 2 ст. 135), а особливо кваліфікованим - діяння, передбачене ч. 1 або ч. 2 цієї статті, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної без допомоги, або інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 135 КК).

8. Кримінально-правова характеристика ненадання допомоги хворому медичним працівником. Об'єктом злочину є життя і здоров'я людини. Потерпілим від цього злочину є хворий. Це зокрема інвалід, особа, яка отримала серйозну травму або перебуває в іншому явно хворобливому стані.

Об'єктивна сторона злочину полягає у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов'язаний надавати допомогу хворому, але без поважних причин не робить цього. Поважні причини - це різні обставини, які перешкоджають медичному працівникові надати хворому допомогу. Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги хворому медичним працівником.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Це медичні працівники незалежно від того, яку освіту (спеціальну, середню або вищу) вони мають, в якому закладі охорони здоров'я вони працюють або займаються медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення смерті або інших тяжких наслідків. До інших тяжких наслідків слід відносити заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

1. Валуйская М. Ю. О сходстве и различии действий соучастников в умышленном убийстве // Проблемы законности. - 2000. - Вип. 43. - С. 165-169.

2. Гриневич В. Практичні аспекти відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність // Юридичний журнал. - 2005. - № 3. - С. 88.

3. Кримінальне право України: Бібліографія. 1991-2002 / Уклали: М.В. Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк.- К.: Атака, 2004.- С. 122-129.

4. Кримінальне право України: Практикум: Навч. посіб. / Андрушко П.П., Шапченко С.Д. та ін.; За ред. С.С. Яценка. - 2-е вид., пере раб. і допов. - К.: Юрінком Інкрет, 2004. - С. 70-71.

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: