І свобод людини і громадянина

1. Загальна характеристика та види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

2. Кримінально-правова характеристика перешкоджання здійсненню виборчого права.

3. Кримінально-правова характеристика грубого порушення законодавства про працю.

4. Кримінально-правова характеристика порушення недоторканності житла.

5. Кримінально-правова характеристика незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння).

6. Кримінально-правова характеристика порушення авторського права і суміжних прав.

1. Загальна характеристика та види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина. Розділ V Особливої частини УК поєднує злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, закріпленого в Конституції України.

Родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують вільне і безперешкодне здійснення громадянами гарантованих Конституцією України виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Об'єктивна сторона злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина характеризується істотним порушенням вказаних конституційних прав або перешкоджанням їх здійсненню.

Більшість злочинів даного розділу сформульована як злочини з формальним складом - вони є закінченими з моменту здійснення суспільно небезпечного діяння. Проте, для окремих основних складів злочинів даної групи (порушення авторського права і суміжних прав - ст. 176 КК, порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію - ст. 177 КК), а також деяких кваліфікованих складів (наприклад, ч. 2 ст. 168 КК, ч. 3 ст. 161 КК) необхідною ознакою є настання суспільно небезпечних наслідків.

Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених розділом V Особливої частини КК, характеризується умисною формою вини. Відношення до суспільно небезпечних наслідків, передбачених як кваліфікуючі ознаки даних злочинів, може бути як умисним, так і необережним. Мотиви і цілі здійснення даних злочинів на їх кваліфікацію впливу не мають.

Суб'єктами цих злочинів є фізичні осудні особи, що досягли 16 років. Більшість злочинів даного розділу можуть бути вчинені тільки спеціальним суб'єктом (членом виборчої комісії, членом комісії по референдуму, посадовцем, громадянином - власником або уповноваженою їм особою).

Залежно від безпосереднього об'єкту злочину проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина можуть бути поділені на наступні види:

1. Злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують здійснення громадянами виборчих прав:

- перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157 КК);

- неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158 КК);

- порушення законодавства про референдум (ст. 160 КК);

2. Злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують здійснення громадянами трудових прав:

- грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК);

- примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174 КК);

- невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ст. 175 КК);

3. Злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують здійснення громадянами інших особистих прав і свобод людини і громадянина:

- порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК);

- порушення недоторканності житла (ст. 162 КК);

- порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер (ст. 163 КК);

- ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК);

- ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК);

- злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи опікування (ст. 166 КК);

- зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК);

- розголошування таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК);

- незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК);

- перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій (ст. 170 КК);

- перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК);

- порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176 КК);

- порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію (ст. 177 КК);

- пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК);

- незаконне утримання, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК);

- перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст. 180 КК);

- посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст. 181 КК);

- порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК);

- порушення права на отримання освіти (ст. 183 КК);

- порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184 КК).

2. Кримінально-правова характеристика перешкоджання здійсненню виборчого права. Об'єктом злочину є виборче право громадян України, а також їх право вести передвиборну агітацію. Потерпілими можуть бути виборці, кандидати, довірені особи кандидатів, їх офіційні представники та офіційні спостерігачі, члени виборчих комісій.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні перешкоджань насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянами права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення суб'єктом злочину перешкоджання незалежно від його наслідків. Склад злочину - формальний. Суспільна небезпека злочину характеризується тим, що діяння посягає на конституційне право громадян України обирати або бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками є вчинення злочину: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) членами виборчих комісій; 3) іншою службовою особою з використанням влади або службового становища (ч. 2 ст. 157), а особливо кваліфікуючою ознакою - вплив на результати голосування або виборів (кандидат не був обраний до відповідного органу влади) - ч. 3 ст. 157 КК.

3. Кримінально-правова характеристика грубого порушення законодавства про працю. Об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, на гарантовану заробітну плату, на відпочинок. Потерпілим від цього злочину може бути працівник. Під працівниками слід розуміти осіб, на яких поширюється законодавство України про працю і які є відповідною стороною трудових правовідносин.

З об'єктивної сторони злочин може виявлятися у діях або бездіяльності у формі: 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю. Звільнення з роботи має визнаватися незаконним, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначеного законом. Злочин вважається закінченим: у разі незаконного звільнення з роботи - з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; у разі іншого грубого порушення законодавства про працю - з моменту фактичного вчинення такого діяння незалежно від його наслідків.

Суб'єкт злочину - спеціальний, службова особа, якій надано право приймати працівника на роботу (поновлювати на роботі), звільняти його з роботи або документально оформляти його прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має визначені вище права щодо найманих працівників. Невиконання службовою особою рішення суду про поновлення на роботі слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 172, 382. Якщо особа була звільнена з роботи через помилку, винна службова особа може нести відповідальність лише за халатність (ст.ст. 367, 425 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а перша його форма, крім того, особистим мотивом (помста, користь тощо).

Кваліфікуючою ознакою злочину є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда.

4. Кримінально-правова характеристика порушення недоторканності житла. Об'єктом злочину є право людини на недоторканність житла та іншого володіння. Предметом може бути житло або інше володіння особи. Потерпілим від цього злочину може бути тільки фізична особа - громадянин України, а також іноземець або особа без громадянства. Інше, крім житла, володіння особи - це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у тому числі виробничого, призначення, відокремлені від житлових будівель будь-які інші об'єкти, щодо яких особа здійснює право володіння.

З об'єктивної сторони цей злочин може здійснюватися у формі:

1) незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи;

2) незаконного проведення в них огляду чи обшуку;

4) інших дій, що порушують недоторканність житла громадян.

До інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, може бути віднесено самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки тощо.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян шляхом вчинення вказаних вище дій, і бажає їх вчинити.

Суб'єкт злочину - загальний. Якщо порушення недоторканності житла вчинювалось службовою особою і при цьому воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або діями, що завдають болю чи ображають особисту гідність потерпілого, його слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 162 і ч. 2, 3 ст. 365 КК.

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

5. Кримінально-правова характеристика незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння). Основним об'єктом злочину є встановлений порядок усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, порушення якого може спричинити несприятливі наслідки для нормального фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага усиновителів та усиновлених, піклувальників та підопічних.

З об'єктивної сторони злочин може полягати у: 1) незаконній посередницькій діяльності щодо усиновлення (удочеріння) дитини;

2) інших незаконних діях щодо усиновлення (удочеріння) дитини;

3) незаконних діях щодо передачі дитини під опіку (піклування);

4) незаконних діях щодо передачі дитини на виховання в сім'ю громадян.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 169 КК, вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 цієї статті дій.

Суб'єкт злочину - загальний, тобто осудна особа, яка досягла 16 років. Ним можуть бути як особи, які бажають усиновити (удочерити) дитину, взяти її в сім'ю на виховання чи стати опікуном (піклувальником) дитини, так і працівники, у тому числі службові особи органів, установ: організацій, до компетенції яких належить прийняття рішень з питань усиновлення (удочеріння) дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 169 КК, може бути умисним чи необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину є його вчинення: 1) щодо кількох дітей; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) з використанням службового становища; 5) що спричинило тяжкі наслідки.

6. Кримінально-правова характеристика порушення авторського права і суміжних прав. Об'єктом злочину є авторське право та суміжні права. Обов'язковою ознакою злочину є потерпілий (автор, виконавець, виробник фонограм). Предмет злочину - у перших двох і четвертій його формах - твір науки, літератури, мистецтва, комп'ютерна програма, база даних, виконання, фонограма і програма мовлення, у третій - тільки виконання, фонограма і програма мовлення. До осіб, які мають авторське право або суміжні права, належать автор або виконавець у випадках, коли майновими правами володіють автор або виконавець, а також фізична чи юридична особа, якій було передано майнові права.

З об'єктивної сторони злочин може виявлятися у формі: 1) незаконного відтворення творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм та програм мовлення; 2) незаконного розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; 3) незаконного тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; 4) іншого використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права. Склад злочину - матеріальний. Злочин є закінченим з моменту настання матеріальної шкоди у великому розмірі. Це означає, що ст. 176 КК охороняє лише майнові права автора. Звичайний плагіат, якщо ним не заподіяно зазначеної матеріальної шкоди автору, не є злочином і кваліфікується, як і деякі інші порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що не пов'язані з заподіянням матеріальної шкоди, за ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікованими видами злочину є: 1) вчинення його повторно; 2) завдання матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (який у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), а особливо кваліфікованим - вчинення його службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи.

1. Коваль А. Особливості визначення форми вини при вчиненні злочину “порушення авторського права і суміжних з ним прав” у теорії кримінального права та практичній діяльності // Юридичний журнал. - 2005. - № 10. - С. 37.

2. Кримінальне право України: Бібліографія. 1991-2002 / Уклали: М.В. Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк. - К.: Атика, 2004. - С. 137-140.

3. Кримінальне право України: Практикум: Навч. посіб. / Андрушко П.П., Шапченко С.Д. та ін.; За ред. С.С. Яценка. - 2-е вид., пере раб. і допов. - К.: Юрінком Інкрет, 2004. - С. 72-79.

4. Ляхова С. Перешкоджання роботі виборчих комісій та інші злочини проти виборчих прав громадян України. // Кримінальне право. - 2005. - № 1. - С. 24.

5. Медіка Л. Виборчі права громадян України як об’єкт злочину. // Вісник прокуратури. - 2003. - № 11. - С. 36.

6. Рубон В. Порушення кримінальної справи за ст. 175 Карного кодексу України. // Вісник прокуратури. – 2003. - № 6. – С. 37.

1. Загальна характеристика та види злочинів проти власності.

3. Кримінально-правова характеристика крадіжки.

4. Кримінально-правова характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

1. Загальна характеристика та види злочинів проти власності. Родовим об'єктом даних злочинів є відносини власності, тобто правовідносини, що виникають між власником майна і всією рештою членів суспільства з приводу володіння, користування та розпорядження майном, що належить йому. Додатковими безпосередніми об'єктами окремих злочинів проти власності є особа потерпілого (життя, здоров'я, свобода, честь і гідність), а також громадська безпека.

Предметом злочинів проти власності може виступати чуже майно, право на майно (стосовно шахрайства (ст. 190 КК) і вимагання (ст. 189 КК), а також дії майнового характеру (стосовно вимагання (189 КК).

Під чужим майном як предметом злочинів проти власності розуміється сукупність речей (включаючи гроші та цінні папери), які характеризуються наступними ознаками:

Фізична ознака означає, що відповідно до чинного кримінального законодавства України майно як предмет злочинів проти власності повинно бути предметом матеріального миру. Тому різного роду ідеї, переконання, немайнові права і т. ін. не є предметом цих злочинів, оскільки не мають властивостей предметів матеріального миру.

Економічна ознака предмету злочинів проти власності означає, що майно, для того, щоб виступати предметом цих злочинів, повинно мати певною матеріальну або духовну цінність, тобто споживацьку вартість. Предмет матеріального миру, який не здатний задовольняти ті або інші людські потреби, не може бути предметом цих злочинів зважаючи на його непотрібність, незатребуваність.

Соціальна ознака означає, що предмети матеріального миру можуть бути визнані предметом злочинів проти власності лише в тому випадку, якщо вони мати вартість, тобто витягнуті з природного стану і в них в тій або іншій формі був вкладена, упредметнена людська праця.

Юридична ознака означає, що майно є чужим для винного, і, як правило, має власника, тобто належить на праві власності державі, колективу або приватній особі, а також не є предметом злочинів, відповідальність за які передбачена статтями інших розділів Особливої частини КК.

- на момент здійснення злочину знаходитися у фондах власника - числитися на балансі юридичної особи, вважатися тим, що юридично поступив до фондів підприємства або знаходитися у власника;

- бути переданим власником в службове або інше тимчасове користування іншим особам, або для перевезення, переробки, ремонту і т.ін.;

- бути протизаконно вилученою з фондів власника (наприклад, крадіжка викраденого майна).

Не є чужим майно, що знаходиться в сумісній власності подружжя, а також осіб, що сумісно ведуть сільське (фермерське) господарство.

Не є предметом злочинів проти власності майно, яке правомірно вибуло з фондів власника

Об'єктивна сторона більшості злочинів проти власності характеризується здійсненням активних дій. І лише такі злочини, як знищення майна (статті 194 і 196 КК) заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК) можуть бути вчинені шляхом бездіяльності.

Основна частина даних злочинів сформульована як злочини з матеріальним складом - обов'язковими ознаками об'єктивної сторони є вчинення суспільно небезпечного діяння, настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння матеріальної шкоди власнику і наявність причинного зв'язку між діянням і результатом, що наступив. Виняток становлять лише розбій (ст. 187 КК) вимагання (ст. 189 КК), погроза знищення майна (ст. 195 КК) і придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК), які вважаються закінченими з моменту здійснення суспільно небезпечного діяння.

Для багатьох злочинів проти власності обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є спосіб їх здійснення (насильницький або ненасильницький, таємний або відкритий та ін.).

Суб'єктивна сторона більшості злочинів проти власності характеризується виною у формі прямого наміру і наявністю корисливого мотиву. Виняток становлять злочини, передбачені статтями 196 і 197 КК, які характеризуються виною у формі необережності, а також умисні посягання на власність, для яких корисливий мотив не є обов'язковим (злочини, передбачені статтями 194, 195 і 198 КК).

Суб'єкт основної частини злочинів проти власності є загальним, причому відповідальність за крадіжку (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), вимагання (ст. 189 КК) і умисне знищення або пошкодження майна за наявності кваліфікуючих обставин (ч. 2 ст. 194 КК) наступає з 14 років. Спеціальним є лише суб'єкт привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Злочини проти власності, відповідальність за які передбачена розділом VI Особливої частини КК, можуть бути підрозділені на різні види залежно від способу і мотиву їх здійснення. По цих критеріях дані злочини можна систематизувати таким чином.

1. Корисливі посягання на власність, пов'язані з протиправним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб:

- викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст. 188 КК);

- викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 188-1 КК);

- привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК).

2. Корисливі посягання на власність, не пов'язані з протиправним обігом майна на користь винного або інших осіб:

- заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК);

- привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК);

- умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК);

- умисне пошкодження об'єктів електроенергетики (ст. 194-1 КК).

- необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК);

- порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК);

- придбання, отримання, зберігання або збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК).

2. Загальна характеристика та кваліфікуючі ознаки корисливих посягань на власність, пов’язаних з протиправним обертанням майна або інших предметів на користь винного чи інших осіб. Корисливі посягання на власність, пов'язані з протиправним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб, мають ряд загальних ознак, що відрізняють ці злочини від інших злочинів проти власності.

З боку об'єктивної дані злочини можуть бути виражені у формі активних протиправних дій, що полягають у вилученні майна або придбанні права на майно, що знаходиться у фондах власника або особи, у володінні якої вони знаходяться, або вимозі здійснення на користь винного або інших осіб дій майнового характеру, з подальшим обігом цих предметів в свою користь або користь інших осіб.

Вилучення майна може бути як фізичним, при якому річ переміщається в просторі, фізично переходить з володіння власника в чуже протиправне володіння, так і юридичним, при якому відбувається перехід права власності на майно, зміна власника. В деяких випадках має місце як фізичне, так і юридичне вилучення майна (наприклад, при шахрайстві потерпілий не тільки фізично передає автомобіль, але і укладає договір купівлі-продажу).

Вилучення майна, придбання права на майно або здійснення на користь винного або інших осіб дій майнового характеру припускає спричинення власнику або іншому власнику матеріальної шкоди, який повинен бути виражений у вигляді прямого матеріального збитку. Заподіяння шкоди у вигляді упущеної вигоди, наприклад, в результаті тимчасового вилучення майна, не може розглядатися як ознака об'єктивної сторони злочинів проти власності.

Наступною ознакою, що характеризує дані злочини проти власності, є протиправність, яка означає, що особа вилучає чуже майно, придбаває право на майно або вимагає здійснення в його користь або користь інших осіб дій майнового характеру, на що воно не має ні дійсного (заснованого на законі або інших нормативних актах), ні передбачуваного права. Інакше такі дії не є злочинами проти власності, а при певних обставинах можуть тягти за собою кримінальну відповідальність за самоправство (ст. 356 КК).

До ознак даної групи злочинів, що характеризують їх об'єктивну сторону, відноситься безоплатність. Це означає, що винний не компенсує вартість вилученого майна, придбаного права на майно або виконаних дій майнового характеру, не залишаючи замість якого-небудь еквівалента (грошового, натурального або трудового). Дані злочини не виключаються і у випадках вилучення майна шляхом заміни його на менш цінне, проте при таких обставинах розмір заподіяної шкоди повинен визначатися різницею у вартості вилученого і залишеного майна.

Посягання на власність, пов'язані з протиправним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб, повинні бути вчинені способом, зазначеному в кримінальному законі. КК передбачає наступні способи здійснення таких злочинів:

- викрадення шляхом демонтажу і іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст. 188 КК);

- привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК).

Моментом закінчення більшості з даних злочинів є обіг майна або інших предметів в свою користь або користь третіх осіб, при якому у винного є реальна можливість розпорядитися або користуватися ним на свій розсуд. Такі злочини, як розбій (ст. 187 КК) і вимагання (ст. 189 КК) сформульовані як злочини з усіченим складом.

Суб'єктивна сторона корисливих посягань на власність, пов'язаних з незаконним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб характеризується виною у формі прямого наміру. Обов'язковою ознакою цих злочинів є наявність корисливого мотиву, під яким розуміється бажання особи задовольнити індивідуальну потребу шляхом протиправного, передбаченого кримінальним законом, заволодіння що не належить йому чужим майном або майновими правами, або шляхом незаконного звільнення від майнових зобов'язань або скорочення необхідних особистих витрат.

Суб'єктом даних злочинів є фізична, осудна особа, що досягла 16 років, за винятком крадіжки, грабежу, розбою і вимагання, за які відповідальність встановлена з 14 років. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 191 КК, виступає особа, якій майно було ввірено або знаходилося в його веденні, або службова особа.

Значна частина кваліфікуючих ознак корисливих посягань на власність, пов'язаних з обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб, є загальними для всіх видів цих злочинів або декількох з них. Через це такі ознаки доцільно розглянути при аналізі загальної характеристики даних злочинів. При характеристиці ж окремих видів цих злочинів будуть проаналізовані лише ті кваліфікуючі ознаки, які є специфічними для даного складу.

Повторність злочинів, пов'язаних з протиправним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб (ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 191 КК). Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 КК в статтях 185, 186 і 189 -1 91 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187 (розбій), 262 (розкрадання, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем) чинного Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 32 КК повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності на підставах, встановленим законом, або якщо судимість за цей злочин була погашена або знята.

У разі здійснення особою декількох злочинів, передбачених однією з вказаної статі (за відсутності інших кваліфікуючих ознак), його дії слід кваліфікувати за тією частиною статті, яка передбачає вчинення злочину повторно. При цьому додаткової кваліфікації за ч. 1 даної статті не потрібно. У разі здійснення декількох таких злочинів, передбачених різними статтями КК, перший злочин слід кваліфікувати за ч. 1 відповідної статті КК, а подальші за тими частинами статті КК, які передбачають вчинення злочину повторно (наприклад, вчинення крадіжки за відсутності кваліфікуючих ознак з подальшим вчиненням шахрайства слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 і ч. 2 ст. 190 КК).

Неодноразове вилучення майна у одного і того ж власника, якщо воно складалося з ряду тотожних дій, охоплювалося із самого початку єдиним наміром на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом, слід розглядати як один продовжуваний злочин, що виключає наявність повторності.

Здійснення злочинів за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 188, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 191 КК) відповідно до ч. 2 ст. 28 КК має місце у випадках вчинення їх спільно декількома особами (двома або більше), які наперед, тобто до початку злочину, домовилися про сумісне його вчинення. Такі особи можуть виступати як співвиконавцями, так і брати участь в вчиненні злочину разом з виконавцем як організатори, підбурювачі або посібники.

Вчинення таких діянь організованою групою (ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 188, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191 УК) є згідно ч. 3 ст. 28 КК таке здійснення злочину, коли в його приготуванні або вчиненні брало участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Проникнення в житло, інше приміщення або сховище, з яким було пов’язане вчинення злочинів, пов'язаних з протиправним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб, передбачено як кваліфікуюча ознака в ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 і ч. 3 ст. 187 КК.

Проникнення - це таємне або відкрите, насильницьке або ненасильницьке вторгнення в житло, приміщення або інше сховище з метою вчинення крадіжки, грабежу або розбою. Проникнення припускає протиправне отримання доступу до майна шляхом зусилля або насильства (фізичного або психічного), підкупу, обману, а рівно шляхом недозволеного входження в приміщення або інше сховище через відкриті двері.

Якщо винна особа опинилася в житлі або іншому приміщенні чи сховищі без наміру вчинити злочин, а потім викрало чуже майно, його дії не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням в житло, приміщення або інше сховище. Тому не може розглядатися як дана кваліфікуюча ознака викрадення майна особою, що має через своє службове становище або через виконувану роботу доступ в таке приміщення (керівники, що служать, робітники, інспектора, охоронці та т. ін.). Проте, якщо винна особа опинилася в житлі, приміщенні або іншому сховищі з метою викрадення майна з відповідного дозволу, використовуючи при цьому дійсний або вигаданий мотив, то дії такої особи слід кваліфікувати як вчинені з проникненням в житло, інше приміщення або сховище.

Проникнення в місце знаходження майна є, коли винний проник в приміщення або інше сховище настільки, наскільки це йому було необхідно для заволодіння річчю (наприклад, викрадення майна через відкрите вікно без входу в приміщення, використовування для викрадення гачків і т.ін.).

Під житлом слід розуміти приміщення, яке призначене для постійного або тимчасового мешкання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будиночок і т.ін.), а також його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людей (балкони, веранди, комори і т.ін.). Не можуть вважатися житловим приміщення, що не призначаються і не пристосовані для постійного або тимчасового мешкання (окремі від житлових будов льохи, гаражі, інші будови господарського призначення).

Інше приміщення - ця будова, споруда, призначена для розміщення людей і матеріальних цінностей. Воно може бути як постійним, так і тимчасовим, як стаціонарним, так і пересувним. Під приміщенням розуміється внутрішня частина будови або споруди.

Інше сховище - це відведені для постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянки території, які обладнані огорожею чи технічними засобами або забезпечені іншою охороною (пересувні автолавки, рефрижератори, сейфи і т. ін.). Мова йдеться про сховище, що представляє певну перешкоду для доступу до речей. Тому поняття «інше сховище» охоплює й обнесені огорожею (стіною, забором і т. ін.) ділянки території, які перегороджують вільний доступ людини до майна. Цим поняттям охоплюються і місця на відкритому повітрі, не обнесені огорожею, де знаходиться майно, до якого приставлена охорона (залізничні станції, тимчасові місця для зберігання майна і т. ін.).

Сховище слід відрізняти від ємностей, вмістищ і упаковок речей. Ємності та вмістища є конструкцією, необхідною за природою самій речі для її зберігання і зручності перевезення або перенесення (цистерни, ящики, інші ємності). Тому злом або розрізання ємностей і викрадення майна, що знаходиться в них, не охоплюється поняттям «проникнення в сховище».

Заподіяння значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 189 і ч. 2 ст. 190 КК). Згідно п. 2 примітки до ст. 185 КК значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому заподіяна шкода на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Виходячи з цього, дана кваліфікуюча ознака може мати місце при сукупності наступних умов: 1) при вчиненні злочину шкода заподіяна фізичній особі (потерпілому); 2) заподіяна такій особі шкода повинна бути в розмірі не менше ста і не більше двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян; 3) з урахуванням матеріального положення потерпілого заподіяна шкода повинна бути для нього значною.

Вчинення злочину (заподіяння матеріальної шкоди при вимаганні) в крупних і особливо крупних розмірах передбачено в частинах 4 і 5 ст. 185, частинах 4 і 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 188, частинах 3 і 4 ст. 189, частинах 3 і 4 ст. 190 і частинах 4 і 5 ст. 191 КК. Пункти 3 і 4 примітки до ст. 185 УК встановлюють, що вчиненим в крупних розмірах визнається злочин, вчинений однією особою або групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів, а в особливо крупних розмірах - в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Сума заподіяної шкоди повинна обчислюватися залежно від вартості майна в роздрібних, закупівельних або інших цінах, а при неможливості їх встановлення - на підставі висновку товарознавської експертизи. У випадках, коли для такого майна встановлений спеціальний порядок визначення шкоди, його вартість слід визначати відповідно до цього порядку (дорогоцінні метали, каміння та ін.). Якщо для визначення розміру шкоди встановлені відповідні коефіцієнти (відповідно до Порядку визначення розміру шкоди від розкрадання, недостачі, знищення (пошкодження) матеріальних цінностей, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116), то при кваліфікації за даною ознакою слід виходити з однократної вартості майна.

При кваліфікації даних злочинів, предметом яких є іноземна валюта, слід вихо

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: