Розкрийте сутність поняття «верифікація» та «фальсифікація».

Верифіка́ція — логіко-методологічна процедура встановлення істинності наукової гіпотези (так само як і поодинокого, конкретно-наукового твердження) на підставі їхньої відповідності емпіричним даним (пряма або безпосередня верифікація) або теоретичним положенням, що відповідають емпіричним даним (непряма верифікація). У рамках логічного позитивізму принцип верифікованості розуміється критеріально вичерпним способом апробації наукових тверджень, які розуміються у якості «протокольних припущень» як фіксацій даних безпосереднього досвіду: твердження, котрі виходять за рамки «протокольних пропозицій» трактуються як такі, що неверифікуються, у випадку чого в дію вступає принцип фальсифікації.

К. Поппер доповнює принцип «верифікації» ще одним принципом, який назвав «фальсифікацією». На думку вченого, факти не можуть підтверджувати жодного теоретичного положення, але можуть їх спростовувати (фальсифікувати), бо кожне твердження негайно руйнується, якщо з’являється хоч би один факт, що йому суперечить.

Принцип фальсифікації — це не спосіб емпіричної перевірки теорії, а певна настанова науки на критичний аналіз змісту наукового знання, на постійну необхідність критичного перегляду всіх його досягнень.

Фальсифікація – це принципове спростування будь-якого твердження, що стосується науки. У своїй концепції Карл Поппер формулює три вимоги до зростання знання:

- нова теорія повинна виходити з простої, нової, плідної, узагальнюючої ідеї;

- вона повинна мати можливість незалежної перевірки і призводити до явищ, які до цього не спостерігались;

- хороша теорія повинна витримувати нові ретельні перевірки.

81. Як співвідносяться між собою поняття «людина, особа, особистість»

Проблема людини була й залишається однією з найважливіших і найактуальніших. Її дослідження передбачає виявлення сутності, конкретно-історичної обумовленості та розкриття різноманітних форм її існування, місця у світі та відношення до нього, а також що таке особа, особистість, індивідуальність та їх структура.

На різних етапах історичного розвитку проблема людини вирішувалась неоднозначно. Змінювалися й пріоритети та аспекти її дослідження. Наприклад, філософи марксистської орієнтації розглядали людину як біосоціальну істоту, суб'єкт виробництва, його головну продуктивну силу. Вказувалось на те, що вона, як будь-який біологічний організм, народжується і вмирає, живе і діє у суспільстві згідно соціальних норм та законів, тобто у якої домінує соціальне. Вона - суб'єкт усіх форм діяльності, проявляє себе не лише у виробничій, а й у моральній, правовій, політичній та інших сферах, які протягом життя диференціюються та удосконалюються. Вона універсальна і діє універсально як суб'єкт трудової діяльності, на базі якої формується й розвивається весь комплекс соціальних відносин. У цьому розумінні сутність людини є конкретно-історичною, яка змінюється в залежності від конкретного змісту епохи, соціально-культурних і побутових умов та ін.

Як конкретно-історична істота вона вписана в систему суспільних відносин і дій, тому її сутність не є абстракт, а сукупність усіх суспільних відносин.

Слід зазначити, що людина не лише соціальна, а й біокосмічна істота (В.Вернадський, П.Т. де Шарден). Вона немислима поза психофізіологічною організацією. На її "вітальну основу" нашаровується культура, мова, міфи, релігія тощо (Е. Кассірер, М. Шеллер). Людина реагує на всі природно-космічні сили і впливи, адаптується до них лише через суспільство. Тому без суспільства вона неможлива, як неможлива і без спілкування з природою.

Для дослідження людини як особи, її структури, слід в історичному контексті враховувати вплив на неї як природних, так і соціальних умов, різних факторів та чинників. Встановлено, що будь-яка особа формується на основі індивіда і якою вона стане, залежить від її спадковості, впливу суспільства та специфіки її мікро- і макросередовиша.

Особа - це не просто окремий індивід, а й індивідуальна система, яка формується на природній (спадковість) та соціальній основах, але розвивається й функціонує тільки в суспільстві (соціальному середовищі). Особа - це єдина із систем, яка інтелектуально й соціокультурно облаштовує свою життєдіяльність у суспільстві, планує свій розвиток і саморозвиток, творить не тільки світ "другої природи", а й створює себе як людину - соціальну істоту.

Останнім часом все більше українських психологів, педагогів та навіть філософів у своїх дослідженнях стали використовувати категорію "особистість". Це, в більшості, має місце тоді, коли прагнуть абсолютизувати одиничні риси при характеристиці певної особи або при необхідності співставлення однієї особи з іншою. Проте особа - це суспільна людина, яка органічно поєднує в собі не лише свої одиничні, а й загальні властивості, риси. Це поняття зорієнтоване на визнання найвищих її цінностей та безумовний авторитет.

Особа - це людина, яка активно, творчо засвоює культурну спадщину, не лише "споживає", а й продукує своє у цей спадок. Формування й культивування людиною цінностей гуманістичного, морального, естетичного змісту та усвідомлення себе як людини розумної, моральної, культурної - є процесом становлення особи. Таким чином, особа - це окрема людина (окремий індивід), психічно здорова, що увібрала в свою свідомість, пам'ять, практику життєдіяльності все загальнолюдське (досвід, знання, культуру, звичаї), творчо переосмислила їх, переробила, "присвоїла" і повсякденно керується ним як своїм власним.

Особа є одночасно і суб'єктом, і об'єктом соціальних відносин. Вона не тільки продукує соціальні дії й діяльність, а й на когось їх спрямовує. Це центр зосередження усіх суспільних дій, мікросуспільство, в якому органічно поєднані діяльнісні, психічні, моральні, інтелектуальні та інші властивості. Це суб'єкт не тільки власної життєдіяльності, людських стосунків, а й пізнання, носій суспільної свідомості, який свідомо вибудовує і спрямовує свою діяльність у світі. Водночас, це цілісна і динамічна система інтелектуальних, соціально-культурних, морально-вольових властивостей людини. Це не тільки реальне, те що існує у людській буттєвості, а й те, що може бути розгорнуто й проявитися в ході життєдіяльності індивіда. Завдячуючи реальним і потенційним рисам, властивостям, якостям особа яскраво виявляє свою винятковість (неповторність та індивідуальність) серед інших людей, а водночас - типовість, загальність. Цим самим вона діалектично поєднує й культивує одиничне, особливе і загальне.

Поняття особистості визначає уявлення про людину як істоту цілісну, яка об'єднує в собі особисті, соціальні і природні якості. Поняття індивідуальності і особистості тісно зв'язані між собою. Індивідуальність виступає тут як суттєва характеристика конкретної особистості, що відбиває спосіб її буття як суб'єкта самостійної діяльності і творчості. Індивідуальне Я складає духовно-змістовний центр структури особистості, її внутрішнє ядро. На основі індивідуального Я формуються інші соціальні та індивідуальні якості. Особистість та індивідуальність не тільки взаємопов'язані, а і взаємообумовлені: формування якостей особистості тісно зв'язане з індивідуальною самосвідомістю людини, змістом її цінностей, залежить не тільки від становища індивіда у суспільстві, але й від особистого ставлення до свого становища, власної позиції. Це пояснює той факт, що в умовах одного соціального середовища формуються різні типи особистостей.

81. Співвідношення понять “людина –– особа – особистість ” як сходинки конкретизації провідних характе­ристик людини

Поняття “ людина – особа – особистість ” – це поняття, за допомогою яких розкриваються найістотніші виміри людини, її якісні прояви.

Поняття ЛЮДИНИ означає вищий рівень розвитку живих організмів на Землі, унікальний біологічний вид – біосоціальних істот, у яких біологічні структури та функції під впливом соціальних чинників значною мірою модифікувалися та досягли якісно вищого рівня розвитку порівняно з тваринами. Тому, визначаючи сходинки якісних проявів людини, необхідно виявити не лише взаємодію біологічного та соціального в людині, але й розкрити особливість прояву власне людського в людині – процеси соціалізації та персоналізації.

Поняття “ОСОБА” характеризує особливості соціалізації індивіда у суспільстві, тобто конкретну соціальну реалізацію різних задатків індивіда. Це поняття виражає цілісність стійких властивостей індивіда, які формуються не лише на основі біопсихічних задатків, але й залежні від соціальних зв’язків. Поняття особи фіксує властиві окремому індивіду способи включення у соціальні умови, спрямованість соціальної поведінки у певних сферах діяльності, спрямованість вчинків у типових ситуаціях. Приклади: непересічна особа (реалізує різноманітні орієнтації), видатна особа (досягла найвищих досягнень у певній сфері), моральна, принципова особа, примітивна, інтелектуально заглиблена. Соціальні характеристики особи відображають її соціальну позицію у системі суспільних або ж міжособистісних стосунків. Особа у цьому аспекті розглядається і як суб’єкт соціальної діяльності, соціальних стосунків, і як їх об’єкт, для якого у кожному конкретному суспільстві формуються певні вимоги правового, морального, соціального, професійного порядку.

Отже, особа постає соціопсихологічною та культурною якістю людського індивіда, який формує і розвиває свої особливості шляхом включення у певні соціальні та міжособистісні стосунки, через набування соціального досвіду. Для особи найважливішою постає потреба здобування певної особистої компетенції, щоб в належний спосіб відповідати власному місцю у соціальній структурі (П. Бурдьє). Компетенція характеризується достатнім рівнем оволодіння загальними та специфічними знаннями, які повинні відповідати професійному й соціальному статусу (реальному чи бажаному). Разом з тим актуалізується проблема збереження власної унікальності та неповторності для забезпечення особистої творчої позиції. Тому вибір власної соціальної реалізації повинен визначатися потребами особи у саморозвитку, самореалізації та самоутвердженні.

Поняття особистості на відміну від поняття особи акцентує увагу на здатності людини до певної автономності, до свободи у своїх діях і поведінці та на власній відповідальності за свої вчинки. У складному та багаторівневому феномені людського буття виділяють ядро, найперший носій людських якостей – особистість, яка одночасно концентрує їх та сприяє їх реальному виявленню. Осмислити в належний спосіб особистість як атрибутивну ознаку людини означає синтезувати усі знання про людину в єдиному фокусі – розумінні того, що метою розвитку усього людського роду постає формування унікальної індивідуальності людини, яка здатна виявити творчі можливості усього людства. З цим поняттям пов’язана відповідь на запитання про джерела формування життєвої позиції та дієздатності людини по відношенню як до соціального, культурного, природного оточення, так і до самої себе. Філософське визначення особистості виходить з подолання дуалізму душі та тіла, протиставлення Я і не-Я, свідомого та несвідомого. Особистість є втіленням самостійної субстанційності людини, тобто здатність не лише до соціалізації, але й формування стійкої ієрархії особистісних цінностей. Визначальною її характеристикою постає самодетермінація – здатність особистості бути вихідним джерелом власної активності у поведінці та діяльності через формування мотиваційних структур, пов’язаних з виявленням особистісних установок та ціннісних орієнтацій. Установки та ціннісні орієнтації проявляються через оцінки, визначення значущості чогось для діяльності особистості.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: