Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Основні риси філософії Просвітництва.





В добу просвітництва поглиб-люється впевненість у могу-тності людського розуму, в його необмежених можливо-стях, у прогресі й науці, які створюють передумови для економічного й соціального благоденства. Важливими пре-дставниками цієї доби були такі вчені: Ф.Бекон, Гоббс, Декарт, Джон Локк, Шарль Луї де Монтеск’є, Ф.М. Вольтер, Ж..Ж..Руссо, Д.Дідро і багато інших. Вчений Джон Локк виділяв 3 види мислення: вихідне, демонст-ративне і інтуїтивне. У його спадщині важливе місце посідають ідеї про державу і суспільство. Шарль Луї Монтеск’є зробив спробу пояснити буття людини й суспільства як природно зумовлений процес. Філософія 18ст., вбачала в науці, освіті, культурі, вихованні засоби вдосконалення суспільства, й через це заслуговує на визнання й належну оцінку. Парадокс просвітництва поля-гає в тому, що проголошувані ним гасла насправді не вписувалися у свій реальний зміст. Особливо це видно на прикладі свободи особистості. Філософія просвітництва, її гасла справді надихали революційні маси на штурм Бастилії чи Зимового палацу.

Позитивне значення філософії Просвітництва безсумнівне. Принаймі вона засвідчила плюралізм думок у рамках цілого ряду філософських проблем, що сприяло всебічному розгляду людини і світу та відношень між ними. Заслуговує сама ідея прагматичного призначення філософії Просвітництва, яка переслідувала мету вдоско-налення людини й суп-льства. Цілий ряд понять і категорій, що зародилися в добу Просвітництва, не втратили своєї актуальності в наступні епохи аж до наших днів.

 

Німецька класична філософія: представники та специфіка розробки основних філософських проблем.

Родоначальником німецької класичної філософії був Еммануїл Кант. Як вчений природознавець, висунув і обґрунтував гіпотезу походження сонячної системи з гігантської газової туманності, яка й досі вважається однією з фундаментальних космогонічних гіпотез. Основним елементом теоретичної філософії Кант вважав гносеологію. Головною її проблемою є пізнання як діяльність, що відбувається за своїми внутрішніми законами. У свою теорію пізнання Кант вводить нове гносеологічне поняття – розсудок. Багатоманітність чуттєвого матеріалу розсудок підводить під поняття. Кант вважає, що розсудок є цілком залежним від чуттєвості. Впорядковуючи дані чуттєвого досвіду,розсудок піднімається до категорії, а зних формулює закони. Наукове знання є синтезом чуттєвості й розсудку. Звідси Кант робить важливий висновок: закони науки є не відображенням дійсності, а результатом конструктивної діяльності мислення.

Видатний німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель підводить своєрідний підсумок німецькій ідеалістичній традиції, а певною мірою і всій філософії починаючи з Ренесансу. Він створив струнку ідеалістичну систему й розвинув діалектичний метод у пізнанні. Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. В історичних поглядах Гегеля, ми також бачимо протиріччя між його філософською системою та його методом.

З гостро критикою ідеалізму Гегеля виступив Людвіг Фейербах. З точки зору цього мислителя ідеалізм є ніщо інше як раціоналізована релігія. Філософія і релігія є абсолютно протилежними: в основі релігії лежить бездоказова віра в догмати, в основі філософії – знання, прагнення розкрити дійсну природу речей. Фейербахввважав основним завданням філософії боротьбу з релігією, викриття тих ілюзій, які становлять її сутність. В теорії пізнання Фейербах – сенсуаліст, адже вважав, що реальна дійсність дається нам у відчуттях.

 

20. Філософське вчення Канта.

Іммануїл Кант тяжів до просвітнитницької програми. Позиція Канта мала явно матеріалістичне спрямування. Наша філософія пізнання, зазначає Кант, не може вийти за межі досвіду хоч це і найсуттєвіше завдання метафізики. Спочатку Кант вважав всяке знання має узгоджуватися з предметами. Але поки Кант доходить, що пізнання є не спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет виявляється не вихідним а кінцевим продуктом пізнання. Кант зробив вихідним пунктом саме пізнання, а не предмет, суб’єкт, а не об’єкт. Кант обирає альтернативу що до своєї дотеперішньої орієнтації думки орієнтацію – ідеалістичну. Він так і називає відтепер свою позицію у філософії – критичний ідеалізм. Кант робить висновок, що загальність необхідність результатів пізнання не залежить від сваволі пізнання, або від досвіду. Ці результати мають своїм джерелом апріорні.


Філософське вчення Гегеля та його місце в філософії

Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Ця тотожність, гадає Гегель, є відносною, як і їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб'єкт думки та на думку як змістовний об'єкт. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб'єктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення, стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є "інобуттям" цього об'єктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї.

При цьому Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну першосутність, а як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три етапи:

до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії "чистого мислення" і виступає системою логічних понять та категорій, як система логіки;

це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає "інобуттям " абсолютної ідеї;

третій етап розвитку абсолютної ідеї — це абсолютний дух. На цьому етапі абсолютна ідея залишає створену природу і повертається до самої себе, але вже на основі людського мислення (самопізнання ідеї).

Ці три етапи сформувались у Гегеля в самостійні складові частини його філософської системи: логіку, філософію природи та філософію духу. Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи, оскільки тотожність буття та мислення означає, що закони мислення, які й досліджує логіка, є дійсними законами буття. Логіка, на думку Гегеля, є вченням про сутність усіх речей.

Змістовний підхід Гегеля до логіки дав йому змогу розглянути логічні форми в процесі їхнього розвитку від абстрактного до конкретного. Значним досягненням Гегеля було дослідження і виклад логіки як цілісної системи принципів та категорій. Ця система є відображенням процесу розвитку, що відбувається за певною схемою:

твердження (теза),

заперечення цього твердження (антитеза),

заперечення заперечення (синтез).

В основі гегелівського розуміння історії лежить поняття світового духу. Вся історія ділиться на три етапи:

східний світ;

греко-римський світ;

німецький світ.

У першому вільна одна людина — деспот, у другому — певна група, в третьому — вільні всі.







Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.