|
|
Індійські філософські школи (даршани) ведичної традиціїСанкх’я Засновником школи вважають Капілу, однак його твори не збереглися, а певних відомостей про його життя теж немає. Найбільш давнім твором цієї школи є “Санкх’я-каріка” автора Ішваракрішни, появу якої відносять до IV або V ст. н. е. У ньому коротко викладені центральні положення класичної санкх’ї. Останні представники школи жили XVI–XVII ст.ст. Сам термін “санкх’я” є багатозначним (“число”, “кількість”, “аналіз”, “роздум”) і школа, мабуть, названа так через увагу до кількісного аналізу, до важливості числової символіки, а може й через властивий її представникам раціоналізм. Це досить раціоналістичне вчення, що прагне, спираючись на Веди, дати систему знань про світ в цілому, про причину та походження речей, їх метаморфози. Вихідна теза полягає у визнанні існування першооснови світу – пракриті, що частіше перекладається як “природа”, хоч за деякими іншими дослідженнями термін краще було б передавати словом “матерія”. Пракриті має два види: в’якта (виявлена) і а-в’якта (невиявлена). Ці поняття запозичені з Упанішад, але мають інше значення: в’якта – сукупність конкретних речей як модифікацій якоїсь первинної матеріальної цілісності (а-в’якта). Крім пракриті санкх’я визнає також існування іншого незалежного начала – пуруші. Пуруша – деякий світовий дух, “чиста свідомість” (початкові значення слова “пуруша” – чоловік, мужчина; герой; душа). Ішваракрішна говорить про необхідність з’єднання пракриті й пуруші для того, щоб пуруша її (тобто пракриті) побачив, а їй було б кому демонструвати свою творчу силу. Союз пуруші й пракриті пояснюють прикладом поєднання здатностей кульгавого й сліпого: пракриті виступає у образі сліпого, але здатна до руху, а пуруша має зір, та нездатен до руху. Водночас Ішваракрішна підкреслював, що пуруша тільки пасивний спостерігач матеріальних процесів, котрі викликає дія пракриті. Імпульс до руху й саморозвитку вона містить у собі і тому відкидається ідея бога-творця. Перетворення невиявленої пракриті на сукупність речей і істот відбулося завдяки трьом гунам (якостям), поєднання яких спрямовує рух і розвиток всесвіту. Цими гунами є раджас (прагнення, пристрасть), тамас (пітьма), саттва (сутність, істина, ясність). Пракриті уподібнювалась мотузці, линві, сплетеній з трьох прядок (гун). Кожна зрима річ обов’язково має три гуни одночасно, але співвідношення їх мінливе. У одних речах переважає саттва і вони тяжіють до краси, істини і мудрості; у інших переважає тамас і це надає речам пасивність, обмеженість; раджас – винуватець активного, енергійного в речах. Концепція еволюції містить також уявлення про 24 таттви (елементи, або сутності), що системно упорядковані. З а-в’якти спочатку виникає махат, який щось посереднє між в’якта і а-в’якта і який називається також буддхі (свідомість). Махат (він же буддхі) породжує ахамкару (принцип індивідуалізації), через якого пракриті породжує живих істот. Буддхі і ахамкара дають початок органам сприйняття й дії людини та п’яти речовим елементам (бхута), з яких утворено зовнішній світ. Речових (грубих) елементів, які йменуються махабхутані, налічувалося п’ять (ефір, вогонь, повітря, вода, земля) і складені вони з танматр (тонких сутностей), утворених у свою чергу з ахамкари. До таттв відносились також п’ять чуттів і п’ять органів дії (голос, руки, ноги, органи виділення й розмножування. До 10-ти “чуттів і дій” людини додавався 11-й – манас (розум), який призначений для синтезу даних органів чуття. Отже, пракриті, махат, ахамкара, одинадцять проявів людини, п’ять махабхутані і п’ять танматр складали у сукупності 24 таттви (сутності). Санкх’ю 24-х елементів відрізняють від санкх’ї 25 елементів (додається ще й пуруша). Санкх’ю 26-ти елементів іноді називають йогою, яка додавала до попередньої кількості ще й бога. Важливе місце у положеннях санкх’ї про становлення й подальшу зміну світу займала теорія причинності під назвою сат-кар’я-вада (учення про присутність наслідку у причині, що його породжує). Школа вважала, що якби наслідок не був присутній у причині, то він би виникав з ніщо. Однак кожна дія породжується тільки певною першоосновою (сир робиться з молока, тканина з пряжі) і кожна річ зберігає зв’язок зі своєю причиною (глечик за вагою дорівнює витраченій на його виготовлення глині). Щоб пояснити чому наслідки одразу не виявляються, коли вони вже закладені у причині, санкх’я стверджувала, що наслідки присутні у причині потенційно, у прихованій формі, і для їхньої реалізації потребується комплекс конкретних умов. Що стосується гносеологічних питань, то санкх’я вважала, що знання про зовнішні речі людина отримує шляхом трьох етапів. Перший етап – безпосереднє сприйняття через органи чуття. На другому етапі манас обробляє первинні образні дані і передає цей матеріал буддхі, який є головним знаряддям досягнення справжнього знання. Третім джерелом пізнання вважалось авторитетне свідоцтво Вед. Йога Найбільш раннім твором цієї школи є ”Йога-сутра”, яку приписують Патанджалі, що жив приблизно у I ст. н. е. Слово “йога” санскритського походження і означає “зв’язок”, “єднання”. Смисл цього слова стає зрозумілим, якщо зважити на те, що метою прибічників йоги є звільнення індивідуального духу з колообігу самсари і пут карми та з’єднання його з абсолютним духом. Патанджалі розумів звільнення як повне відокремлення індивіда від світу та замкненість на собі. Широкому загалу йога більше відома особливими правилами психологічно орієнтованого тренування для досягнення “звільнення”. У загальнофілософському плані йога була близькою до санкх’ї, але в її вчення введено було верховне божество (Ішвара), яке існувало одвічно і спочатку окремо від пракриті. У системі йоги налічувалося 26 елементів (таттв), інколи саме санкх’ю 26-и елементів і називають йогою. Якщо звернутись до деяких специфічних теоретичних положень йоги, то їх слід шукати у психологічних питаннях, котрі більше пасують психофізичній орієнтації прибічників цієї філософської системи. Центральною категорією для неї є читта,психічна основа, окремі прояви якої, тобто конкретні психічні стани, є її модифікаціями. Йога вдається до детального аналізу різних психічних станів. В залежності від методів, які пропонуються для досягнення звільнення, розрізнюють такі течії йоги: джнана, раджа, бхакті і карма-йога. [1] Джнана-йога основним методом звільнення вважає пізнання світу як фактично відокремленого від атмана, котрий, між іншим, може суб’єктивно вважати себе пов’язаним з ним. Раджа-йога, або царська-йога, яку власне й розробляв Патанджалі, наголошує на методах психічного й фізичного оволодіння собою впродовж восьми ступенів. Перші дві ступені (яма і ніяма) – це вправи у стриманості, самовладанні, безгнівності. Другі три ступені (їх всі разом ще називають хатха-йога) є вправами у контролі за диханням (пранаяма), різних фіксованих положеннях тіла (асана), ізоляція почуттів від зовнішніх впливів (прат’яхара). Останні три ступені стосуються тренування психіки, сумісно вони називаються сам’яма, і складаються з таких етапів: концентрація думки, утримання її (дхарана), роздум або медитація (дх’яна) і нарешті самозаглиблення (самадхі), за яким настає звільнення від тілесної оболонки. За Патанджалі, маха-самадхі (“маха” значить “велика”) закінчується смертю. Бхакті-йога. Санскритське слово «бхакті» означає «відданість», а відповідне вчення йогисповідує беззастережну відданість і навіть любов до абсолюта, тобто до Бога. Любовь і відданість Богу досягається шляхом повного залучення до відданого служіння. Відмінність початкового й кінцевого етапу полягає в тім, що спершу діяльність здійснюється через почуття обов’язку, а наприкінці вона стає спонтанною і базується виключно на стосунках любові. Карма-йога у відповідність з філософією санкх’ї вважає, що у людині взаємодіють три сили: саттва, раджас і тамас. Коли тамас починає домінувати, то ми втрачаємо активність, стаємо лінивими. Коли на перший план виходить раджас, у людині переважає активність. Саттва виражає рівновагу між першими двома силами. Карма-йога приділяє особливу увагу взаємодії цих трьох сил, прагне навчитись використовувати їх у своєму житті. Вайшешика Назва школи походить від санскритського “вішеша” – “особливість”, “відмінність”, а також “одиничне”, “першосубстанція”, “частка”. Останні два значення більше відповідають суті вчення. Засновником школи вважають Канаду (1 ст. н. е.), якому приписують твір “Вайшешика-сутра”, що написана у вигляді афоризмів і складається з десяти книг. Ця школа була найбільше пов’язана з натурфілософською традицією Упанішад. Згідно Канади, світ виникає із взаємодії вічних і ніким не створених атомів (вони називаються ану (слово походить від санскритського ан, що значить “окремий”, “тонкий”, “найдрібніший”). Атоми неподільні, мають сферичну форму, не змінюються з часом, не можуть бути ні створені, ні зруйновані. Є чотири різновидності атомів зі своїми властивостями, які відповідають чотирьом матеріальним субстанціям: земля, вода, повітря, світло. Атоми землі мають запах, колір, смак, важкість, доступність дотику. Атоми інших субстанцій мають не увесь набір цих якостей, напр., світло має тільки колір і доступність дотику. Самі по собі атоми пасивні і їх початкова рухливість забезпечена була невидимою силою (адрішта, що в перекладі й значить “невидиме”, “приховане”, прикладом дії адрішти називався магнетизм), після чого вони почали з’єднуватись, утворюючи субстанції. Вчення Канади налічує дев’ять субстанцій: земля, вода, повітря, вогонь, час, простір, ефір, душа і розум. Сполучення атомів цих субстанцій складає світ. Увесь чуттєво доступний світ управляється особливим загальним моральним законом (дхарма), він же обумовлює і правильну поведінку людини у житті. Дотримування правил, що випливають з вселенського закону, дозволяє людині досягти пристойного місця у житті. Однак це місце не є чимось стабільним, постійним, адже навіть світова душа (Брахма) не має постійного спокою. Тому людині належить весь час удосконалюватись, прагнучи до істинного знання. Фізичний світ теж не є чимось застиглим і вічним, вічні лише атоми. Процес утворення світу і наступного його руйнування повторюється циклічно. У гносеологічних питаннях вайшешика багато у чому примикає до школи н’яя. Н’яя Перше систематичне викладення вчення цієї школи у книзі “Н’яя-сутра” належить Готамі, час життя якого європейські індологи відносять до II–IV ст. н. е., а індійські вчені до I-го тисячоліття до н. е. Представники школи переважну увагу приділяли проблемам логіки і гносеології (слово “н’яя” значить “правило міркування”, “логічний висновок”, “логіка” взагалі). Готама вважав, що зовнішній світ є реальним і відкритим для пізнання через відчуття, які далі синтезуються розумом за законами логіки. Розглядаючи проблему логічного висновку н’яїки обґрунтували п’ятичленний силогізм (як відомо, у класика європейської логіки Аристотеля силогізм є тричленним). У першому судженні силогізму констатується певний емпіричний факт, у другому дається підстава, що дозволяє вважати цей факт безсумнівним, у третьому дається якесь загальне положення, окремим випадком якого є наш факт, четвертий член силогізму неначе відтворює другий, але не індуктивно, а дедуктивно, як наслідок з проголошеного вище правила, п’ятий член співпадає з першим, але уже у вигляді доведеного результату. Класичним прикладом такого силогізму є наступне: На горі вогонь, Тому що на горі дим. Де дим, там вогонь. На горі дим, Отже, на горі вогонь. Або інший приклад: Рам є смертним, Тому що він людина.   Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...  Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...  ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...  ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|