Північноєвропейський гуманізм

Між XV–XVI ст. гуманістичні ідеї охопили майже всю Європу, однак тепер їх центром становиться скоріше північ континенту. Як Петрарка у XIV ст., так голландський філософ Еразм Роттердамський у ХVI ст. став “володарем думок” європейської інтелігенції.

Еразм (Дезідерій) Роттердамський, справжнє ім’я якого Герхард Герхардс (1469–1536), незаконнонароджений син священика і його служанки, у молоді роки був монахом, пізніше, завдяки наполегливій праці піднявся до вершин світової культури. Відзначався небаченою працездатністю, здавалось, що він не писав лише тоді, коли спав. Писав свої твори латиною і вчені вважають його найвидатнішим латиністом Відродження. Вважався загальновизнаним лідером гуманізму.

Своє вчення Еразм в цілому називав “філософією Христа”. Християнство розумів як завершення кращих досягнень людської, включно з язичницькою, культури. Таким чином “філософія Христа” виявляється ширшою, ніж офіційне трактування християнського богослов’я. До того ж у його філософії немає місця аскетизму. Світ створений добрим і прекрасним, прекрасною створена й людина. Нормальна людина, наслідуючи Христу, здатна піднести себе до ідей, зафіксованих у Священному писанні, а для цього його слід зробити доступним людям, тобто перекласти мовами народів. Цим самим Еразм готував грунт для Реформації. Він пишався тим, що спустив філософію з небес на землю, звів її навіть до гри, до бесід і застілля, “адже й забави християн повинні мати присмак філософії”.

Еразм був відомим сатириком, автором знаменитої “Похвали Глупоті”. Його сатира була спрямована також і проти схоластів. Схоластичні витончення створюють інший раз таку міцну павутину, що “легше вибратися з лабіринту, ніж із тенет реалістів, номіналістів, фомістів, альбертистів, оккамістів, скотистів та інших” [4]. Мотиви скептицизму, які зустрічаються у Еразма, мають на меті принизити самовпевненість схоластів.

У моральних питаннях Еразм був прибічником формули стародавніх мудреців “нічого надмірного”. Лише чуття міри здатне вивести людину на єдино вірну дорогу її життя. Іти нею важко через глибоку суперечливість усіх речей: «Перш за все, не підлягає сумніву, що будь-яка річ має два лиця, подібно до Алківіадових силен,1 і ці оличчя далеко не схожі один з одним. Зовні немов смерть, а заглянь в середину – побачиш життя, і, навпаки, під життям ховається смерть, під красою –потворність, під достатком – жалюгідна бідність, під ганьбою – слава, під ученістю – невігластво, під могутністю – убозтво, під благородством –негідність, під веселістю – смуток, під успіхом – невдача, під дружбою – ворожнеча…» [5] Отже в житті все розділено на протилежності, межі між якими дуже хиткі, і лише принцип “нічого надмірного” дозволяє ці межі помічати і обережно крокувати по життю.

Ренесансні соціально-політичні теорії та утопії

В епоху Відродження були розроблені численні соціально-політичні та утопічні вчення, зміст яких обговорювався протягом наступних століть, а деякі ідеї обговорюються й досі.

Відомий італійський історик і філософ Ніколо Макіавеллі (1469–1527) у ряді творів, особливо у невеликій праці “Державець”, розробляв принципи політики, показував її автономність, відокремленість від моралі. Вважається прибічником політичного реалізму (брати речі такими, які вони є), а інколи й цинізму (мета виправдовує засоби). Був песимістичного складу стосовно засад людської природи (“Про людей в цілому можна сказати, що вони невдячні і непостійні, схильні до лицемірства й обману, що їх відлякує небезпека й приваблює нажива”; “Люди скоріше вибачать смерть батька, ніж втрату майна”; “Люди завжди недобрі, доки їх не примусить до добра необхідність” і т. ін. [6]). Які б не відбувалися зміни державного устрою в середині країни, як би не змінювалось панування одних країн над іншими, за всім стоїть незмінність людської природи і саме ця незмінність забезпечує постійність соціально-політичних закономірностей, а значить дає підставу для існування науки про них. Божественний вплив на життя суспільства не є фатальним, люди здатні вносити й від себе певні зміни, і Бог завжди залишає людям частку своєї слави: «Одначе ради того, аби не втратити свободу волі, я припущу, що може доля розпоряджається лише половиною усіх наших справ, другу ж половину, або близько того, вона віддає самим людям» [7].

Англійський мислитель Томас Мор (1478–1535) у 1516 р. опублікував книгу під назвою “Золота книга, настільки ж корисна, як і кумедна, про найкращий устрій держави та про новий острів Утопія”. У цій книзі він проводить гуманістичну ідею, що людина повинна жити згідно з природою, підкреслював роль науки й мистецтва, сповідував релігійну толерантність, засуджував паразитизм. Причину всіх народних нещасть Мор вбачав в існуванні приватної власності, в ній же коріниться моральна недосконалість суспільства. На відміну від переконаності Макіавеллі у незмінно злій природі людини, він вважає, що добра у своїх підвалинах людська природа відновиться з новим державним устроєм, за якого в суспільстві не буде приватної власності.

У книзі Мора докладно описується розпорядок життя утопійців аж до змісту молитов, які читають острів’яни на чолі зі священником. На острові немає сіл для постійного мешкання, все населення розміщене у 54 містах. На село для виконання господарських робіт по черзі переселяються сім'ями з міст. У містах розвинуто ремесло для забезпечення тільки власних потреб та для безгрошового обміну. Робочий день у них складає всього шість годин, сплять протягом восьми годин, а решту часу люди проводять у різних формах дозвілля. Припускає Мор для утопійців і рабство. Рабами у них стають власні громадяни, які вчинили ганебне діяння або засуджені в інших народів до страти за злочин. Цих останніх утопійці отримують задарма або за дешеву ціну і поводяться з ним досить суворо.

Ще один італійський філософ Томмазо Кампанелла (1568–1639) свої соціально-політичні й утопічні ідеї виклав у творі “Місто Сонця”. Місто, про яке йдеться, створили люди, що втекли з Індії й вирішили общиною вести філософський спосіб життя, створили державу, яка влаштована не Богом, а людським розумом. У цьому місті-державі немає приватної власності, панує спільна й організована праця, яка припускає розподіл на розумову й фізичну. Робочий день триває лише чотири години. Там немає бідних і багатих, люди живуть так, що “не вони слугують речам, а навпаки речі слугують їм”. На відміну від платонівських ідеалів, у місті-державі Кампанелли є соціальна однорідність. Життя організоване у відповідності з людською природою, і цілісність, що притаманна всій природі, реалізована й у суспільному житті. Управління побудоване так: головним є метафізик (Сонце), що уособлює синтез усіх знань і тому може бути названий універсальною людиною; у метафізика є три помічника, які реалізують три основні принципи буття – Могутність, Мудрість, Любов; усього сорок начальників. У місті Сонця не існують родинні зв’язки, немає індивідуальної сім’ї. Законодавство просте й ясне, засноване на євангельських заповітах: “Чого не бажаєте собі, не робіть і іншим”.

Бруно Д. Диалоги. – М.: Госполитиздат, 1949. – 551 с.

Валла Лоренцо. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. – М.: Наука, 1989. – 475 с.

Кампанелла Т. Город солнца. // Утопический роман XVI–XVII веков. – М.: «Художественная литература, 1971. С. 140–190.

Кузанский Н. Сочинения в 2-х томах. М.: Наука, 1980.

Кузанский Н. О мире веры // Вопросы философии, 1992. №5.

Мак’явеллі Нікколо. Флорентійські хроніки. Державець. К., 2001. – 492 с.

Монтень М. Опыты. В 3-х книгах. – М.: Голос, 1992.

Петрарка Ф. Канцоньере. Моя тайна. Книга писем о делах повседневных. Старческие письма. – М.: РОСАД, 1997. – 736 с.

Роттердамський Е. Похвала глупоті. Домашні бесіди. – К.: Основи, 2001. – 320 с.

Роттердамский Э. Философские произведения. – М.: Наука, 1986. – 703 с.

Сочинения итальянских гуманистов епохи Возрождения (XV век). – М.: Изд-во МГУ, 1985.– 381 с.

Горфункель А. Х. Философия епохи Возрождения. – М.: Высшая школа, 1980. – 371 с.

Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основи, 2001. – 760 с.

Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Том 2. Средневековье (Часть 4). – СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1995. – С. 212 –322.

Баткин Л. М. Итальянские гуманисты: стиль жизни, стиль мышления. – М.: Наука, 1978. – 199 с.

Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. – М.: Наука, 1989. – 272 с.

Бёрлин И. Оригинальность Макиавелли // Человек, 2001, №№3-5.

Брагина Л. М. Итальянский гуманизм. Этические учения 14-15 в. – М.: Высшая школа, 1977. – 253 с.

Буркхардт Я. Культура Возрождения в Италии. Опыт исследования. – М.: Юристъ, 1996. – 591 с.

Гарен Э. Проблемы итальянского Возрождения. – М.: Прогресс, 1986. – 394 с.

1. Джованни Пико делла Мирандола Речь о достоинстве человека // Эстетика Ренессанса: Антология. В 2-х т. Т.1. – М.: Искусство, 1981. - С. 250.

2. Кузанский Н. Об ученом незнании // Кузанский Н. Сочинения в 2-х томах. Т 1. - М.: Мысль, 1979. - С. 173.

3. Цит. за: Геггель. Лекци по истории философии. Книга третья. М.-Л.: Соцэкгиз, 1935. - С. 173.

4. Эразм Роттердамский. Похвала Глупости. - М.: Государственное издательство художественной литературы, 1960. - С. 55.

6. Макиавелли Н. Государь. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия. - СПб.: Азбука-классика, 2006. - С. 96,97, 127.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: