ДО ІЗРАЇЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ ХАНААНУ: СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ, КУЛЬТУРА, РЕЛІГІЯ

На здобуття ступеня бакалавра богослов’я

Науковий керівник: __________________ (Філіппович В.О.)

Туз Н. До ізраїльське населення Ханаану: суспільно-політичне та економічне життя, культура, релігія

Бакалаврська робота. – Львів, Львівська богословська семінарія, - 2001.

Об’єкт дослідження – до ізраїльське населення Ханаану.

Мета роботи – висвітлити суспільно-політичне та економічне життя, культуру, релігію до ізраїльського населення Ханаану.

У бакалаврській роботі висвітлено суспільно-політичне та економічне життя, культура, релігія до ізраїльського населення Ханаану, а також описано розкопки, які проводилися на території Ханаану.

Сторінок - 68, вступ, 5 розділів, висновки, 1 таблиця, 31 використаних літературних джерела, 26 додатків.

Ключові слова: ХАНААН, ХАНААНЕЯНИ, ІСТОРІЯ, НАСЕЛЕННЯ, КУЛЬТУРА, РЕЛІГІЯ

Вступ.................................................................................................................................4

Розділ 1. Огляд літератури.......................................................................................... 5 Розділ 2. Історія ханаанеян:........................................................................................7

2.1. Значення слів “Ханаан”, “Палестина”....................................................7 2.2. Ханаан у III – II тисячолітті до н.е...............................................................9

2.3. Стародавній Схід напередодні патріархального віку...............................10

2.4. Стародавній Схід під час патріархального віку........................................12

2.5. Після патріархальний вік.............................................................................13

2.6. Роль ханаанеян в історії...............................................................................15

Розділ 3. Особливості Ханаану:................................................................................17

3.1. Географія і топографія Ханаану.................................................................17

3.2. Природа Ханаану.........................................................................................28

3.3. Населення Ханаану......................................................................................32

3.4. Політичне становище Ханаану напередодні завоювання........................34

Розділ 4. Культура Ханаану:.....................................................................................38

4.1. Мистецтво.....................................................................................................38

4.2. Культура Ханаану у IV тисячолітті до н.е................................................40

4.3. Культура Ханаану у III –II тисячоліттях до н.е.........................................41

Розділ 5. Релігія ханаанеян:......................................................................................45

5.1. Старі та нові джерела знання......................................................................45

5.2. Пантеон ханаанеян.......................................................................................47

5.3. Храми, жерці та жертвоприношення..........................................................52

5.4. Загальна характеристика ханаанських культ…………………………….54

Висновки.......................................................................................................................57

Список використаних джерел та літератури.........................................................58

Додатки..........................................................................................................................60

Ханаан – країна, яка “тече молоком і медом, окраса для всіх народів” (Єзек.20:15). Для ізраїльтян Ханаан був Обіцяною Богом країною, до якої вони прямували сотні століть. Справжні християни, на протязі вже двох тисяч років очікують Сином Божим обіцяний Новий Ханаан – вічний відпочинок для святих. Який же це буде Ханаан? Чи буде щось схоже до тієї країни, яка була обіцяна Авраамові, а потім Мойсеєві? Напевно в кожного в думках проходили такі чи схожі запитання. Біблія скриває від нас те, який вигляд буде мати місце, яке Ісус пішов приготувати для вірних Своїх на небесах. Павло, пишучи до Коринтян, каже, що “чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його” (1Кор.2:9). Отже, відповіді на такі чи схожі запитання віруючий отримає лише у вічності і вже власними очима зможе побачити цей Новий Ханаан, і своїми ногами зможе ступати по цій святій Землі.

У цій роботі є даний опис до ізраїльського населення Ханаану, який висвітлює при цьому з різних сторін, таких як історія ханаанеян, географія і топографія Ханаану, природа, населення, політика, мистецтво, культура, будівництво, релігія. Також є висвітлено роль ханаанеян в історії, і дано загальну характеристику ханаанських культ. Ця дипломна робота базується на археологічних знахідок і їхніх досліджень, які були проведені на території Ханаану, на основі старих та нових літературних джерел.

Об’єктом цієї роботи буде до ізраїльське населення Ханаану. А суб’єктом – до ізраїльське населення Ханаану: суспільно-політичне та економічне життя, культура, та релігія.

Тому цю роботу я б хотіла посвятити кожному, хто є зацікавлений в отриманні більш поглибленого знання земного Ханаану, який являється тінню небесного, а також тим, хто є на початковій стадії вивчення стародавньої історії, культури, чи релігії країн Азії.

Дана тема не можливо розглянути без додаткових джерел для того, щоб отримати достовірну необхідну для цього інформацію. Тому, пишучи таку дипломну роботу, необхідно було б використовувати чимало літератури, як української, так і англійської. Також зверталася увага на те, щоб інформація, яка була дана якимсь автором, мала достатніх доказів, однак, якщо вона не мала цього, а також ніхто з інших авторів не посилався на неї, тоді така інформація піддавалася під сумніви, чи справді вона є достовірною.

Щодо української літератури, то використовувалася як християнська, так і нехристиянська, так як не можна нехтувати працями нехристиянських істориків, дослідників чи археологів. Бог використовує і їх для того, щоб прославилось Його Ім’я. Тому їхня інформація, якщо вона не суперечить Біблії, є важливою і корисною для навчання. У цій роботі було використано сім нехристиянських літературних джерел інформації, і можна сказати, що майже всю інформацію, яка стосувалася цієї роботи, можна було знайти і в роботах християнських авторів. У ці сім джерел входили: чотири енциклопедії, книги історичного, культурного та релігійного напрямку, та інші. Також було використано шістнадцять християнських літературних джерел – чотири книги, написані єврейськими авторами, три енциклопедії, три словаря, та книги історичного, культурного та релігійного напрямку.

Щодо англійської літератури, то використовувалася лише християнські літературні джерела. Можна сказати, що англійська література, порівняно з українською, має набагато більше достовірної інформації для опрацювання цієї теми. Було використано вісім літературних джерел англійських авторів – чотири біблійного направлення, три історичного, та одна культурного направлення.

Як англійські, так і українські автори намагалися охопити різні напрямки під час опису Ханаану, такі як історія, географія, природа, населення, політика, культура, мистецтво, та релігія.

Необхідно зауважити, що в більшості інформація українських авторів співпадає з інформацією англійських. Наприклад, як Мерілл Ф., автор книги під назвою “Archeology and The Old Testament”, так і автор, який написав додаток до “Открытая Библия”, обидва згоджуються з однією ж історією про Анат, яка, втілившись, вбиває Мота ради свого брата Ваала. Однак прослідковувалися деякі розбіжності. Наприклад, автор, який написав додаток до “Открытая Библия”, каже, що ми повинні більше довіряти більш сучасним знахідкам, ніж минулим, однак Мерілл Ф.; однак автор книги під назвою “Archeology and The Old Testament”, каже, що і минуле знахідки є більш схожими до сучасних, тому і вони повинні бути правдивими і надійними. У курсу лекцій з історичних книг Старого Заповіту Соловій Р.П. вказує, що територія Ханаану простягалася від гори Гермон до пустелі Негев, згідно Суд.20:1; однак Нюстрем, автор Библейского Словаря, більше притримується того, що територія Ханаану простягалася від річки Ніл до річки Євфрат, згідно обітниці, даної Богом Авраамові. Брайт Дж., у своїй книзі “A History of Israel”, каже, що під час володіння єгиптян цією територією назва “Ханаан” була офіційним титулом провінції, яка охоплювала лише західну частину Палестини, не включаючи Трансйорданії; однак інші автори схиляються до тієї думки, що саме Палестина охоплювала південно-західну частину Ханаану.

Майже вся ця робота виходить із досліджень археологів, які описали свої дослідження, або доручили це зробити іншим. І це все дослідження на цьому не закінчується, а лише починається, так як лише недавнього минулого двадцятого століття почалися справжні нові великі відкриття Святої Землі – Ханаану.

Отже, це все доказує те, що дослідження різної літератури є нелегкою працею, так як дуже важко відрізнити, де автор справді опирається на достовірні докази, а де він просто висуває свою гіпотезу щодо того чи іншого. Однак це є захоплюючим, так як можна отримати дуже багато корисної та цікавої інформації для збудування як духовного, так і тілесного свого чоловіка.

Історія ханаанеян, згідно Біблійних передань та дослідницьких праць, почала своє існування майже зразу ж після великого потопу. Розвиток та поширення цього народу проходило дуже малими темпами. Вони зазнавали великого впливу від інших народів, які межували з ними і які розвивалися набагато швидше. Так як країна ханаанеян на початку не мала великої території та великої сили у протистоянні іншим народам, їй завжди потрібно було переживали те, що як тільки вона зуміла вийти з чиїхось рук, після того вона зразу ж попадала до інших рук. І таким чином це продовжувалося доти, поки ізраїльський народ не завоював його повністю. Однак історія ханаанеян також і впливала на історію інших народів і залишала якийсь слід в них, та й вони позичали в них деякі навички, які їй довелося все ж таки досягти на протязі тисячоліть. Отже, історія ханаанеян, дивлячись на неї з різних боків, є важливою та впливовою, хоча вона закінчила своє існування, однак залишила свій слід на інших народах.

Ханаан, син Хама, внук Ноя (Бут.9:18), прабатько фінікійців (Сидон) та ханаанеян (Бут.10:15...). (Додаток 1).

“Ханаан” (Кенаан) – це найстародавніша (так прийнято вважати в історичній літературі) назва території, яку заселяли первісні жителі Середземноморсько-східної території. Вважають, що слово “ханаан” означає низовина; на початку так називалася полоса низовин вздовж Середземного моря [31;33]. (Додаток 2). Так як в стародавні часи на цих територіях славилася індустрія по виробництві пурпурових фарб, тоді найймовірніше, що первісним значенням було “Земля Пурпу”. Добрі фарби для одягу були складними для їхнього отримання, але ханаанеяни в Сирії виявили молюски, які походили зі Сходу Медітераніанського узбережжя, і з цього вони отримували малиновий колір, який був найвідоміший у стародавньому світі. Це було дуже дорогим, тому лише багаті люди могли дозволити собі купувати її, також одяг з цього кольору визначало вище становище людей – звідки і відома фраза “народжений до пурпуру” чи “сприятливий для пурпуру”. Коли греки прийшли, щоб познайомитися з ханаанеянами, вони назвали їх “Фінікійцями” та їхню землю “Фінікією” від грецького слова, що означає “пурпур”. Тому історично, географічно, і культурно терміни “ханаанеяни” і “фінікійці” означають теж саме. Часто згадана в Біблії (наприклад, в Бут.10:19) стародавня назва країни – Ханаан – фігурує в II тисячолітті до н.е. у стародавньо-єгипетських джерелах, хоча іноді зустрічаються й інші її назви – Ратену. В аккадських джерелах використовується назва Амурру (тобто країна аморреїв), відома через тексти XXIII-XVI ст. ст. до н.е.; а в ассиро-вавилонських текстах середини II тисячоліття до н.е. – Харру або Хурру (тобто країна хуррітів). Прийняте в єврейській традиції, літературі та способі життя назва Ерец-Ісраель використовується вперше в Біблії (1Сам.13:19), в історії про війни царя Саула (близько 1030 р. до н.е.), однак ця назва використовувалася лише як значення території, яка була заселена ізраїльтянами. У тексті Біблії цій назві передує значення Ерец ха-‘іврім (“Земля євреїв”; Бут.40:15) і Ерец бней-Ісраель (“Земля синів Ізраїля”; Іс.Н.11:22), під чим вже розумілася Обіцяна Земля (Іс.Н.11:23). Із розколом Об’єднаного Ізраїльського царства після смерті Соломона (928 р. до н.е.) територія Північного царства (Ізраїльського) стала називатися Ізраїль (Ісраель;), а Південного – Юдея (Ієхуда). Після падіння Ізраїльського царства (722 р. до н.е.) назва “Юдея” поступово перейшла в назву всієї території країни. Під час персидського володіння Юдея називалася “Яхуд”. І хоча в елліністичному світі за нею, як провінцією держави Селевкідів, затвердилася назва “Сирія Палестинська”, яка походить від Філістії – заселеної филистимлянами частини узбережжя (вираз “Сирія Палестинська” зустрічається вже в V ст. до н.е. у текстах Геродота), - назва “Юдея” збереглася під час влади Хасмонеїв, Ірода I та під час римського правління аж до придушення повстання Бар-Кохби (135 р.), коли римський імператор Адріан в адміністративному порядку перейменував Юдею на Палестину. [8;11].

Спочатку назва “Палестина” (грец. Palaistine) означала лише вузьке узбережжя в південно-західній частині Ханаану, між Яффою та єгипетським кордоном (включає басейн р. Йордан і Мертвого моря, Ваді-Араба) – Палешет або земля Филистимська (Іс.14:29;Єр.25:20), але пізніше цю територію було розширено. Саме із поширенням християнства в Європі назва “Палестина” стала загальноприйнятою і витіснила попередню назву країни. Із арабським завоюванням у 638 р. Ерец-Ісраель – одна із провінцій халіфата під назвою Фаластін (арабська форма назви “Палестина”). У Середні віки Ізраїль почали називати Ерец ха-Кодеш (“Святая земля”), - назва, яка ввійшла у всі мови християнського світу (лат. Терра Санкта, англ. Холі Ленд та інші), відображаючи представлення як в юдаїзмі, так і в християнстві про особливу святість країни. Один із отців ранньої церкви, Ієронім, у IV ст. н.е. писав: “Юдея, яка тепер називається Палестина...” [18;13]. Так, як використання назви “Палестина” ввійшло в обіг мовлення лише після IV-V ст. н.е., тому ця назва не використовується у Старому Заповіті.

У Ханаані, більша частина III тисячоліття до н.е. впадає в період, відомий археологами як Ранній Бронзовий вік. Цей період – або перехідна фаза, яка вводить в нього – почався ще у кінці IV тисячолітті до н.е., саме тоді, коли процвітала протолітична культура у Месопотамії і Герзені у Єгипті, і продовжився аж до кінця III тисячоліття до н.е.. Хоча Ханаан ніколи не розвивав матеріальну культуру настільки, як це розвивали культури Євфрату та Нілу. Цей час був періодом великого міського розвитку, коли населення зростало, міста розбудовувалися та міста-держави засновувалися. Багато міст, які з’явилися пізніше у Біблії, є відомі через розкопки: Єрихон (відбудований після того, як він був вже довший час залишений людьми), Мегіддо, Бет-Шеан, Ай, Гезер та інші (Тексти Ебли згадують ще інші міста, включаючи і Єрусалим). Ці міста, хоча вони не є дуже пишними, вони були досить добре збудовані і сильно укріплені, згідно даними розкопків.

Більша частина населення Ханаану і Фінікії у цей період було ханаанітянами. Їхня мова була схожою до мови предків, на якій говорили ханаанітяни в Ізраїльський час, на діалекті біблійної єврейської мови. Вважають, що мова Ебли є того ж самого типу. Це є поясненням того, що в той час населення говорило на різних діалектах на території всього Ханаану та Сирії. Також назви найстародавніших міст є відомі нам від семітів. Те, що є нам відоме з текстів з Рас Шамри (XIV ст.), повертаються до прототипів цього періоду, а також, що ханаанська релігія була вже необхідною для всіх, така сама, яка була висвітлена вже пізніше, в Біблії. Хоча Ханаан не відступав від напису з III тисячоліття, ханаанітяни з Біблосу були розвинені силабічним (складовим) рукописним шрифтом, модельованого з Єгипту.

Стародавній Схід на передодні патріархального віку

Ранні століття II тисячоліття у Ханаані свідчили про поступову відбудову, яка почалася після періоду перевороту та заворушень. В останніх століттях III тисячоліття Ханаан переживав велику руїну, коли кочові загарбники напали на цю країну; місто за містом зруйновувалися і покидалися; і цивілізація Раннього Бронзового віку була приречена до її припинення. Значна кількість загарбників протягом того часу, так само, як і новоприбулі разом із тими, хто вижив після культури Раннього Бронзового віку, мала в меті напівсидяче життя, перед тим, як почалося поступове оселення у малих, неукріплених селах. З кінця III тисячоліття такі поселення відбувалися у різних частинах цієї країни, однак особливо це відбувалося на сході Йордану і в Негеві. Але ті, що жили по краях країни довго там не залишалися. Хоча північ Трансйорданії продовжувало містити оселені народи на протязі довгих століть, то південь Трансйорданії після закінчення середини Бронзового віку (XIX ст.) загарбники майже перестали завойовувати цю територію і залишали дуже розкиданими їхні поселення аж до XIII століття. У Негеві ситуація була схожою, однак тут це простяглося аж до X століття. Починаючи з XIX століття захід Ханаану пережив видатну відбудову під поштовхом свіжого і жвавого культурного впливу, який поширювався навколо всього Ханаану та Сирії; великі міста почалися ще раз відбудовуватися, і міське життя – процвітати. Вважають, що це відбувалося тоді, коли нові групи іммігрантів приїхали сюди, а також тоді, коли велика кількість напівкочових народностей осілися тут. Такий процес переселення був засвідчений не лише археологічними даними, але також і важливими текстами. Найперші з них (група “sethe”) згадували дуже мало міст в цілому (на півдні Ханаану лише Єрусалим і Ашкелон могли бути впевнено розпізнаними), крім переліку кочових племен та їхніх вождів; однак пізні тексти (група “posener”) дає цілий список міст, особливо у Фінікії, на півдні Сирії та півночі Ханаану. Припускають, що це є точне відображення розвитку осілдого способу життя лише декількох поколінь. Незважаючи на те, що великі території, зазвичай у центральних та південних висотах країни (де Сихем і Єрусалим є лише перерахованими розпізнаними назвами), воно продовжувало існувати, на відміну від напівпорожніх поселень.

Ці новоприбулі були “амореями”, того самого південно-західно-семітського роду. Їхні імена, наскільки це є відомо, на це і вказують. Їхній стиль життя є описаний в розповіді про Сінай, але особливо в історіях, описаних в книзі Буття – якщо це є так, тоді міграція ізраїльських предків була частиною цього великого руху. Ці люди не принесли в Ханаан основні етнічні зміни, так як вони були лише загальним південно-західно-семітським родом, як і були їхні попередники. Крім того, що вони осілися, вони засвоїли ханаанську мову і стали частиною середньої Бронзової культури, яка розвивалася в той час в Ханаані; починаючи із завоюванням ізраїльтянами (XIII ст.) не має чітко виражено щодо відносин між амореями та ханаанеянами.

Після панування Аменефета III (1842-1797) дванадцята династія почала слабнути і, через декілька років, прийшла до завершення. Саме такому повороту подій сприяли декілька аспектів: так як його наступник не був сильним правителем; феодальні дворяни, які вже довший час стримувалися народом, почали ще один раз відстоювати свої права; а також тиск іноземців, тому що їхній приїзд в Єгипет повинен був початися ще набагато раніше. Дванадцята династія була успішною через сильну тринадцяту. Хоча ця династія наслідувала традицію свого попередника, і відносилася до Середнього Царства, сила єгиптян швидким темпом гаснула. Після декількох наступних правителів знову було пробудження і процвітання країни, але це тривало лише короткий період часу. Таке пробудження було під правлінням Неферхотепа I (1740-1730) і його наступника, які зуміли поставити свою владу в Біблоні, однак тепер керували принци, з аморейськими іменами. Один із таких принців, названий єгиптянами “Ентін” (Yantin), вважається, що він є тим самим Yantin-‘ammu, який згадується у текстах Марії (XVIII ст. до н.е.). Якщо це є так, тоді спостерігається цінний синхронізм між Єгиптом та Месопотамією. Однак занепад єгиптян міг і не статися. Племенні вожді в Ханаані, які в той час вже осілися, будували міста, і поступово ставали незначними царями, але все ще було під контролем Єгипту. Однак дуже швидко від правління іноземців Єгипет впаде остаточно.

2.4. Стародавній Схід під час патріархального періоду

Згідно біблійних передань, єврейський народ бере своє походження від патріархів Авраама, Ісаака і Якова. Все починається з того, що Бог наказує Авраамові залишити своє рідне місто Ур, яке знаходилося в Месопотамії, і піти в землю Ханаанську. Патріарх Авраам, а потім Ісаак і Яків кочували найбільше по південній частині Ханаану, між містами Хеврон і Беер-Шева. На зиму вони переганяли свої стада на південь, в Негев, а літом, коли в Негеві висихала вся рослинність, вони піднімались в гори до Хеврону, а іноді досягали Бет-Ел і Сихем. [23;21].

Під час подорожі по Ханаану Авраам почував себе іноземцем, чужим місцевим звичаям (Бут.14:14-16). (Додаток 3). Не володіючи ніякою земельною ділянкою, Авраам був змушений купити у синів Хетових землю для поховання жінки (Бут. 23:3-20), однак вже в час Якова проходили зіткнення із місцевими жителями та збройне завоювання земель в районі Сихему (Бут.34 р.). В епоху патріархів проходить розпад євреїв на етнічні групи, які розселяються на території Ханаану та в тих областях, які межують з цією країною (Едом, Ізмаїл, Моав, Аммон та інші). Внаслідок розширення та укріплення Ханаану, зменшення пасовищ та обмеження свободи для кочового способу життя змусили Якова переселитися в район дельти Нілу; в той час як Ісав (Едом) поселяється в горах Сеїру.

Протягом великого відрізку часу зв’язок патріархів із Ханааном поступово зміцнювався. Цей зв’язок виникав різними шляхами. Один з них – викопування криниць. У Біблії згадуються розповіді про криниці, які були викопані патріархами, - в загальному це було на півночі Негева. У Негеві не має струмків, де вода б текла протягом цілого року, а також дуже мало джерел. Тому необхідно було будувати криниці, з яких черпали воду як для людей, так і для великої численності стад. Постійно була потреба в воді, тому патріархи ставили свої палатки біля криниць і залишалися там до того часу, поки їм вистарчало трави на пасовиськах для їхнього стаду. Таким чином зв’язок із місцевостями, де були криниці, ставали все більше сильнішими.

Зв’язок із Ханааном виникав і завдяки будуванню жертівників. Жекртівник – це місце, де приносилися жертви Богові. У Біблії розповідається багато про таких жертівників, які були поставлені патріархами у різних місцях країни: недалеко від Беер-Шеви і в Хевроні, біля Бет-Елу та Схему. А також на горі Морія, яка знаходиться в Єрусалимі. На цих жертівниках патріархи приносили жертви Богові і тому постійно поверталися до них.

Особливо сильний зв’язок між патріархами і землею Ханаану виник тоді, коли Авраам купив печеру Махпелу, яка знаходилася біля Хеврону. І з того часу ця печера і поле навколо неї стало першим маєтком патріархів на території Ханаану.

Ханаан у період 1750-1550 років до н.е. був частиною імперії гіксосів. У найстародавніших текстах, записах XV-XIV ст.ст., майже всі імена, які фігурують у Ханаані, є семітські. Отже, семітські імена все ще залишалися бути панівними. Фараони наступного періоду, відомі у Ханаані як Гуру (Hurru), однак в Біблії вони згадуються як хурріани (Hurrians), які саме тоді осілися. Отже, це підтверджує те, що між Індо-Аріанами і хурріанами був дуже малий відрізок часу. Причиною цього було те, що серед цих людей, аристократів Індо-Аріан, був вплив у владі над хурріанами. Відомі різні правителі гіксосів, так вважають, вийшли з них або щось схожого, з не-семітів.

Ці новоприбульці принесли з собою страшну нову зброю і військову технологію. Кінні колісниці та складні луки, якими вони вже володіли, дали їм велику рухливість і велику силу, яка була незрівнянною по всьому світі того часу. Колісниця, відома у західній Азії набагато швидше, була вдосконалена серед Індо-Аріанів і застосована як ефективна технічна зброя, якої ще не було раніше.

Хоча деякі вчені оспорюють це твердження, кажучи, що гіксоси були вже знайомі з цією новою зброєю і технікою і вже використовували її під час здобування контролю над Єгиптом, так як єгиптяни ще не мали цього. Також, характерною рисою цього періоду були укріплення, які вже почали з’являтися. Майже кожне знатне укріплене місто у Ханаані мало власного царя.

З цього часу патріархальна простота напівкочового життя амореїв володіла усім, але з часом зникла. Міста були численні, добре споруджені і сильно укріплені. У них було загальне зростання населення, так само зростала і матеріальна культура. Характерна система міст-держав у Ханаані, аж до часу завоювання її ізраїльтянами, також зростала. У структурі суспільство було феодальне, з найбільш не рівно розподіленим багатством: поруч з прекрасними будинками аристократів були халупи на пів вільних кріпаків. Не зважаючи ні на що, все таки міста свідчили про те, що Ханаан процвітає, що дуже рідко було видним у стародавні часи.

У той час, коли Єгипет проходив через проблемний період, то імперія хетів

переживала не менше нещастя. Вона рідко мала сильну владу, але і тоді як мала, то вона дуже скоро повністю падала. У ранньому XIII столітті до н.е. Єгипет був суперником щодо контролю над західною Азією; хети були суперниками у середині цього століття, так як вони мали великі складності у підтриманні їхньої позиції проти коаліцій агентських народів у західній Азії. Не зважаючи на тимчасові успіхи, вони були неспроможні відвернути нещастя. У наступних десятиріччях після 1240 р. до н.е. вони пережили великою мірою потік переселенців, які розривали цю крихку структуру, яка тоді ще існувала. І при кінці цього століття хети були підкорені цими переселенцями, яких ще називали “Люди з Моря”. [24;115]. Однак ті люди, які вірять “вищій критиці”, тоді імперії хетів під час періоду Авраама не існувало, так як про них йде мова лише у Старому Заповіті. Хети повинні були бути міфічним народом. Але археологи знайшли багато свідчень, які покривають більш ніж 1200 років хетської цивілізації. [15;13]. (Додаток 4). Отже, ця імперія справді існувала на протязі багатьох років, тому не потрібно довіряти різним сучасним критикам.

Із самого початку ханаанеяни відігравали велику роль в історії цивілізації. Десь 3 000 років до н.е. важливі міста, такі як Єрусалим, Ай, Єрихон, Гезер, Мегіддо, Бет-Шеан, Евал, Емат, вже існували. Протягом наступних 2 000 років жителі цих та інших міст зробили міст між великими центрами цивілізації на Євфраті та Нілу, вздовж якої проходили не лише війни та політика, але також ідеї, техніки, література, мистецтво, музика, релігія, і наука. Таким чином, коли Греція після IX ст. до н.е. почала прямувати до великого віку Сократа і Платона, вона знайшла серед ханаанеян готових вчителів з багатьма початковими знаннями щодо цивілізованого життя. Від них був запозичений алфавіт, який передався аж до сьогодення; і сьогодні майже всі письменні люди на земній кулі (за винятком японців та китайців) використовують деяку видозмінену форму ханаанського чи фінікійського алфавіту. Навіть слово “Біблія” простежується із Ханаану, так як греки вивчили дуже багато про письмо та писемні матер’яли від ханаанеян (їхнє слово для “книжки” (biblion, звідки “Біблія”) походить від назви Сирійського міста Бібл (або Евал). Завдяки впливу єгиптян основним матеріалом для написання в Ханаані став папірус. А оскільки папірус у таких кліматичних умовах зберігається не так довго, як у Єгипті, тому до наших днів дійшли лише декілька надписів на більш стійкіших матеріалах, наприклад імена, які були видряпані на чашах [3; 284].

Біля 1 200 років до н.е. ханаанеян спіткало нещастя. Ізраїльтяни забрали в них більшу частину Палестини. Розкопки в Ізраїлі показують, що євреї імітували посуд, глечики, горщики для приготування їжі, зброю, ювелірні вироби ханаанеян, і таке подібне [31;33]. Від ханаанеян Ізраїль запозичив алфавіт, яким і був написаний Старий Заповіт. Значна частина Старого Заповіту є написана віршами і деякі вірші є написані особливим стилем, тепер знаним як запозичений від ханаанеян. Ханаанеяни були відомими у своїй музиці, й Ізраїль імітував їхні інструменти і навчився від них музичного мистецтва, яке використовувалося вже в поклонінні у храмі. Навіть релігійне життя Ізраїля зазнало значного впливу через язичницьку релігію, і багато хто впадав в ідолопоклонство (Суд.2р.;1Цар.19:18...). Цивілізація ханаанеян мала багато поганих характерних рис, але вона також володіла багатьма добрими речами, які Ізраїль їм заборгував.

Отже, історія ханаанеян з самого початку і аж до кінця переживала постійні утиски з різних зовнішніх сторін, і ще й додаток до того, мала внутрішні міжусобиці. Територію Ханаану постійно ділили, розривали на кусочки, то зменшувалась, то знову набувала великих масштабів. Тому їхнє життя було завжди неспокійне і ханаанеянам завжди приходилося боротися за виживання.

Вивчення різних особливостей Ханаану є необхідним, оскільки Бог працює над людьми у певних географічних умовах та в особливому історичному контексті. Сама Біблія звертає велику увагу на ці питання, щоб підкреслити достовірність описуваних подій, хоча не слід більшість нашої уваги сконцентровувати на Біблії як на хроніці, оскільки її основним зацікавленням є проблеми моральності. Як і кожна країна в світі, так і Ханаан має свою власну географію, яка впливає на життя тих, хто живе на цій території; свою особливу природу; населення; а також політику, яка, в більшості, була під впливом інших країн – загарбників. Географія на протязі тисячоліть змінювалася, так як змінювалися кордони країни, селища переходили в укріплені міста-держави. Природа цієї країни є дуже унікальною – в залежності від сходу чи заходу, півдня чи півночі, чи в центрі, клімат, природні ресурси є різними. Також населення Ханаану було дуже різноманітне, так як і політичне становище в ньому, тому що кожна із тих країн, які межували з ним, бажала володіти цим краєм. Отже, життя тих народів, які населяли цю країну, було досить нелегке, так вони були змушені кожного разу захищати та відвойовувати свою територію. Однак, у великій мірі, вони мали також і дуже вигідне положення, так як через цю територію проходив найосновніший сухопутний міст між цивілізаціями Європи, Азії та Африки.

Загально прийнято вважати, що територія Ханаану простягається “від Дана до Беер-Шеви (Вірсавії)” (Суд.20:1; 1Цар.3:20). Згідно цього, Ханаан повинен був простягатися від південних схилів гори Гермон до південної пустелі Негев [20;6]; або від річки Єгипетської (Ніл) до великої річки Євфрат [16;302]. У Бутті 10:15-19 “ханаанеянами” називали до ізраїльських жителів від Гази на півдні до Араду і до Емату на північ [31;32]. Ханаан простягається від південного передгір’я Ливану до північної межі Аравійської пустині [1;323]. На заході її кордоном є Середземне море, а на сході – сирійсько-месопотамський степ. Територія Ханаану є незначною і досягає лише біля 26 000 кв. км; або довжина – 230-250 км і ширина – 100-150 км. Один вчений підрахував, що Ханаан по площі в два рази менший від Баварії [6;114]. Ханаан є розміщений між 31 і 33 градусами північної широти і 34 і 35,5 градусами східної довготи. Ще інший територію Ханаану описав так: “Крихітна, незначна “країна - коридор” [3;10]. Північний беріг Мертвого моря знаходиться лише у 80 км від середземноморського узбережжя (при цьому він на 400 м нижче рівня світового океану).

Північна частина Ханаану створює південно-західну частину “Родючого півмісяця” – широкого поясу густонаселеної території із родючим ґрунтом; деякі коментатори відносять до країн “Родючого Півмісяця” і Єгипет. На півночі і на північному сході “Родючий Півмісяць” є обмежений плоскогір’ям Малої Азії та Ірану і Армянським нагір’ям, яке лежить між ними, на півдні і на сході – Аравійською пустинею, на заході – Середземним морем. Тут, за вузькою береговою рівниною, тягнуться два ряди гір, які є розділені глибокою долиною. Спільність із Месопотамією облегшується завдяки тому, що в північній Сирії внутрішній гірський ланцюг є повернутий на схід, в той час як Євфрат робить поворот на захід.

У Ханаані зустрічаються такі види рельєфів:

♦ рівнини (Ia-f) та гори (Iia-f) на західному березі Йордану:

узбережна рівнина простягається вздовж усього узбережжя, на півдні вона є ширшою, ніж на півночі. Між Филистимською рівниною (Id) та Юдейськими горами (IIa) лежить плоскогір’я Шефела (Ie). Із півночі до нього дотикається рівнина Шарон (Бібл. Саронська рівнина) (Ic), яка є відділена болотами Крокодилячої річки (новоєвр. Нахал-Таннінім) від рівнини Дор (Ib). На півночі берегову рівнину пересікає хребет Карміл (IId), за яким вона сильно звужується і закінчується у Рас-ен-Накура (новоєвр. Суллама-шел-Цор) – “Драбина Тиру”;

безпосередньо до сходу від узбережної рівнини піднімаються гори, які двома великими терасами Верхньої (IIf) і Нижньої Галілеї (IIe) спускаються від Ливану до Ізраїльської рівнини, яка зв’язує узбережну рівнину (Ia) із Йорданською впадиною (IIIc) у Бет-Шеана. На півдні Бет-Шеану починається Самарійське плоскогір’я (IIc), яке переходить у гори Єфрема (IIb) (із відомою горою Карізім), Нефталимові (до них дотикаються знамениті гори Фафор і Кармел, між ними є розташована рівнина Ізреель, або Ездрелон) та Юдейські гори (IIa) (відомі вершини - Ціоном і Оливкова гора), де розташовані Єрусалим, Вифлиєм, Хеврон. На півдні Хеврону розташоване пустинне нагір’я Негев (Vc), південна частина якого піднімається гірським нахилом Джебель-ель-Макра, висота якої досягає 1035 м (Хар-Рамон).

східні нахили гір круто спускаються до Сирійської, або Йорданської впадини, яка простягається від Сирії до Акабської затоки. Північне дно цієї долини різко опускається з 300 до 68 м над рівнем моря (біля озера Хуле) (IIIa), а тоді – аж до 212 м нижче рівня океану (біля Генісаретського озера). Біля Мертвого моря (Солоне море) (IIId) долина опускається до 392 м нижче рівня океану. На півдні Мертвого моря, в Араві, долина поступово піднімається, а ближче до Акабської затоки знову опускається.

♦ гірська область східного берега Йордану (Iva-d):

підняття на східному березі Йордану має ще більш крутіший нахил, ніж гори на західному березі. Це підняття пересікають чотири глибокі річні долини: на півдні протікає Ярмук, який бере свій початок у → Васані (IVa); → Ябок (суч. Ез-Зарка) тече через → Галаад (IVd), у своїй верхній течії є західним кордоном аммонітян; в Моаві протікає → Арнон (IVc); Ва-ді-ель-Хеза (→ Заред) є кордоном між Моавом та → Едомом (IVd). Найвищі точки цього підняття знаходяться на півночі, в → Галааді, і на півдні, в Едомі, де гірські вершини досягають висоти 1700 м.

на сході і на півдні Ханаану лежать пустині: рівна, але немаюча доріг східна пустиня (Va), скелиста і гірська місцевість Ваді-Хасма (Vb), яку по кліматичними ознаками також можна вважати пустинею, і пустиня Негев на західному березі Йордану (Vc) [14;691].

Рельєф Ханаану. Ia-f – рівнини на західному березі Йордану; IIa-f - гори на західному березі Йордану; IIIa-e - Йорданська впадина; IVa-d - гірська область східного берега Йордану; Va-c - пустиня. Пунктирна лінія означає кордони сільськогосподарських угідь.

Щодо річок, які знаходяться на території Ханаану, то у дні посухи більшість річок пересихають. Неглибокі річки Ізреельської рівнини впадають у Кішон. Деякі річки, які протіка

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: