Політичне становище Ханаану напередодні завоювання

У політичному відношенні Ханаан ділили не один раз, тому він знаходився під владою різних правителів. Швидкий розвиток цивілізації в Ханаані було припинене у VII тисячолітті до н.е. кліматичними зміненнями. Покращення кліматичних умов у V тисячолітті до н.е. призвело до відродженню осілих поселень, однак лише в IV-III тисячоліттях до н.е. (епоха ранньої бронзи) із прибуттям у країну переселенців з району Месопотамії, Ханаан знову досягнув рівня, який порівнювався з рівнем розвитку інших центрів цивілізацій Близького Сходу. [11;62].

У кінці IV тисячоліття до н.е. із відкриттям шляху через Сінай у Ханаані почав поширюватися політичний вплив Єгипту. Ханаан, хоча і не під цією назвою, згадується у надписах фараонів, які здійснювали воєнні походи проти нього або направляли через його територію війська в Сірію. Назви міст та імена правителів Ханаану є відомі переважно по “черепках проклять” часів XII єгипетської династії (2000-1780 рр. до н.е.) – магічними формулами, безпосередньо через яких єгипетські жреці передавали прокляттю міста та правителів ворожих земель. У цих документах, які відносяться приблизно до 1850-1800 рр. до н.е., згадуються особисті імена, які дають можливість судити про населення цих країн і, в деякій степені, про його етнічний вміст. Виявляється, що імена більшість правителів є західно-семітські (аморейські). [18;16]. Із цього виходить, що Ханаан був у той період однією з частин території західних семітів, які з початку другого тисячоліття заселяли більшу частину Месопотамії та Сірії. Про те, що XII династія фараонів вплинула на Ханаан як економічно, так і політично, свідчать археологічні знахідки в Мегіддо. [11;63]. У XVII ст. до н.е. Єгипет був завойований народностями азіатського походження – гіксосами. Ханаан попадає у сферу володіння гіксосових царів, центром якого була дельта Ніла. На території всієї країни були побудовані фортеці нового типу – великі міста, які були навколо обнесені стінами та укріплені земляними валами. У той час почалася зміна складу населення: із хвилями різних народів у країну проникають хурріти – “хори” – несемітський народ, який спочатку жив у горах Курдістана та в Північній Сірії. З ними приходили індоєвропейські князі, а також знамениті “маріанну”, які славилися мистецьким вмінням управляти колесницями. Таким чином країна розпадалася на маленькі царства, які нерідко складалися з одного укріпленого міста з його околицями. Між цими царствами часто проводилися війни, однак, коли їм загрожувала спільна небезпека, вони укладали союзи між собою. Однак єгиптяни скинули правління гіксосів біля 1550 р. до н.е.

Іншою могутньою державою Малої Азії на початку XIX ст. до н.е. стало царство хеттів, які також часто поширювали свою владу на територію Ханаану. На 1600 р до н.е. їхня влада настільки зросла, що вони змогли опанувати Сирію і навіть зруйнувати Вавилон у 1550 р. до н.е. Впродовж наступного століття ріст могутності хеттів був зупинений розвитком двох нових держав. Перша зих – це царство Мітанія у високогір’ях Мідії, населене індоіранською расою, яка поширила своє панування у 1500 р. до н.е. аж до Середземного моря на Заході. [28;92]. У цьому їй протистояло Єгипетське царство. Десь від 1550 до 1225 рр. до н.е. Ханаан був провінцією Єгипетської імперії, так як єгиптяни під владою фараонів 18 династії ще в III тисячолітті до н.е. повністю завоювали Ханаан. У храмі Карнака в Єгипті нещодавно був знайдений опис 118 (119) міст Ханаану, які, вважають, були підкорені єгипетським царем Тутанхамосом III, до часів Ісуса Навина. [16;472]. Газа і Йоппія були головними провінційними адміністративними центрами. Іншими містами володіли місцеві царі, які підкорялися єгипетській владі доти, поки вони платили данину і забезпечували її своїми робітниками для їхнього морського флоту.

Війна між Мітанією і Єгиптом за Сирію тривала і в період правління наступних фараонів – Аменхотепа II (1450-1425) і Тутанхамоса IV (1425-1417), однак все закінчилося перемир’ям 1280 р. до н.е. У роки фараона Марнептаха царство хеттів було зруйноване північними завойовниками – аріанами, завдяки чому Єгипет зміг встановити монопольну владу над Сирією, яка тривала до наступного занепаду Єгипту.

Країною правили два уряди. З однієї сторони були місцеві керівники, яких називали “губернаторами”, у відповідності до єгипетського державного управління; з іншого боку єгипетські спеціальні уповноважені, яких називали “інспекторами”. Місцеві керівники дозволяли мати озброєні війська з колесницями. Із цими військами ханаанські царі могли воювати один з одним так, як вони це бажали, роблячи так, щоб такі конфлікти не збільшили їм податок для Єгипту.

Під владою сильних єгипетських фараонів ці подвійні системи уряду ймовірно управлялися у задовільному способі, але під слабими керівниками ці місцеві суперництва і війни між ханаанськими царями, а також і єгипетські війни значно збільшувалися так, що політична ситуація була в хаосі. Важливі джерела інформації про Ханаан протягом цих років є частиною архіву єгипетського іноземного офісу, знайденого у палаці фараона Аменофіса IV, також названого Акпатон (1377-1360), у сучасному Tell el-Amarna у Єгипті. Цей правитель був значно більше зацікавлений у релігійних справах (він був першим яскравим монотеїстом, який є відомим в історії), ніж у воєнних чи адміністративних справах імперії; і листи від ханаанських царів, які були знайдені у його архівах, є доказом безладдя і громадського безпорядку, які були в Ханаані [30;35]. Велика кількість правителів активно привертали увагу до себе, поширюючи своє володіння, коли втрачали це їхні сусіди. Тому кожен звинувачував іншого у зрадництві та повстанні.

Один із правителів Ханаану, який найбільше кривдив населення, був Лабая, який контролював велику територію горбистої країни з центром у Сигемі. Він та його сини тероризували своїх сусідів як їм це було вигідно. Ще в листах до фараона він скромно заявляв про свою невинність у “гріху” та повстанні.

Серед порушників спокою у ранньому XIV ст. були хабіри (khabiru). Багато з них з’являлися перед ханаанськими правителями і наймалися до них у найми чи в раби до війська.

Отже, географія Ханаану була досить своєрідною: на цій території була як гориста, рівнинна, так і пустинна місцевість. Природа також відрізнялася – в залежності чи це на півночі чи на півдні, на заході чи на сході. Так само і населення – цю територію на протязі багатьох тисячоліть заселяли велика кількість племен (лише ті племена, які

звитку сприяли й інші народи, які завойовували цю територію і поселялися там, або це були люди, які переселялися з інших місцевостей сюди. Всі вони приносили з собою свої власні уміння в мистецтві, чи в якихось інших видах господарства. Пізніше, коли культура Ханаану досягнула великого розквіту, вона почала впливати і на інших народів, особливо на тих, які межують із Ханааном. Отже, для того, щоб культура досягнула великого розвитку, необхідний час, вплив інших людей, та старання досягнути цієї цілі. Нічог

земледілове поселення, жителі якого вирощували ячмінь, і розводили кіз. Ця земле-ділово-скотарська культура, а також зародження ремесел, значно розвинулися в VI-V тисячоліттях до н.е. З V тисячоліття до н.е. збереглася кераміка із гравірованим або нанесеним фарбою геометричних орнаментів. [4;117]. Неолітичні або палеолітичні (IV тисячоліття до н.е.) міста в Бейсані, Мегіддо та інші, із залишками апсідальних будівлів (прамокутних із закругленою однією стороною), а також підземні будівлі в районі Беер-Шева, були знайдені археологами і визначеними цим періодом. З III-II тисячоліття до н.е., коли Ханаан заселяли семітські племена ханаанеян, уціліли залишки прорублених у скелях водопровідних тунелів, сильних захисних споруд із камня та сирця (в Тель-Бейт-Мірсіме, Мегіддо, Лахіші, Гезері, Хацорі). [10;12].

У великих містах вивчалось вавилонське письмо. Послання ханаанських царів у Єгипті писалися по-вавилонськи. Із нових документів, які були знайдені недавно в Ізраїлі, випливає, що в Хацорі та в Мегіддо були школи, де вивчалась месопотамська клинопись. [18;17]. Однак поряд з цим у Ханаані та в сусідніх країнах розвивалася і місцева, самобутня культура, пам’ятники якої були знайдені під час розкопок у Рас-Шамрі (Югаріт). Також були знайдені пісні стародавнього югарітського епосу, схожі на стиль та форму біблійних поетичних текстів, а також на документи політичного та економічного характеру. Вчені вважають, що югарітська писемність не була виключенням у культурному та суспільному житті Стародавнього Сходу. Воно виражає спільні риси культури Ханаану.

Югарітські тексти були написані частично по-аккадськи і частично на югаритському – північно-семітському – діалекті своєрідним алфавітним клинописом. Особливість цього письма полягає в тому, що його основа, на відміну від вавилонського клинопису, є азбучна, але не складова. Недавно було знайдено декілька таблиць із перліком алфавітних знаків. Ці знаки були поставлені в порядок, подібно порядку єврейського алфавіту. Найбільш цінним вкладом у скарбницю світової культури є, безсумнівно, створення алфавіту. (Додаток 18 і 19).

Таке велике культурне досягнення було, очевидно, впливом особливих умов Ханаану, яке поєднувало дві світові культури – єгипетську і месопотамську. Попередниками югарітського алфавіту були протосінайські надписи, які були зображені в XVII чи XVI столітті до н.е. Ці надписи вважають прототипами алфавітних знаків. Серед них також зустрічаються піктографічні знаки, трошки схожі з староєгипетськими, однак кожний малюнок має інше значення.

Ханаанський і єврейський алфавіти, пройшовши деякі стадії розвитку, заклали основу грецького – а пізнішеі латинського – алфавіту, який зберіг восновному порядок букв та їхню стародавню ханаанську назву: альфа – алеф, що на євриті означає “бик”, бета – бет, що означає “дім”, та інші. Згідно з грецькою традицією мистецтво написання було вивчене від людини, яка називалася Гадмус (Gadmus). [27;65].

Отже, за словами одного сучасного дослідника Ханаану, знання маневрів, звичаїв та діалектів тих, хто проживав на території Ханаану, висвітлює жителів цієї землі. [30;4].

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: