Психотерапія дитини із неврозом: діагностична оцінка.

Дитячий невроз - це психічний розлад, що не спотворює сприйняття навколишнього світу і має зворотній характер (що дуже важливо).

Існує загальна класифікація, в рамках якої виділяють тринадцять різновидів неврозів, які можуть проявлятися у дітей:

• невротичний стан, що формується на основі страху. Це один з найпоширеніших типів у дітей молодшого шкільного віку. Характеризується даний вид неврозу наявністю тривалих (часом до півгодини) нападів страху, особливо перед сном. Прояви можуть бути самі різні: і легке відчуття тривожності, і навіть галюцинації.

• невроз, викликаний конкретним нав'язливим станом. У психологічній науці таке явище описують як наявність у поведінці певних ритуальних дій, невиконання яких призводить до наростання напруги, внутрішнього дискомфорту

• невротичний стан депресивного типу. Така проблема зустрічається вже в більш дорослому віці - підлітковому періоді.

• астенічний тип (неврастенія) виникає як реакція на надмірну завантаженість додатковими завданнями і заняттями, фізичними та емоційними перевантаженнями. Явна форма такого типу неврозу має місце тільки в шкільному віці;

• істерична різновид неврозу. Коли дитина не отримує бажаного, ображається або покараний, він може проявляти своє невдоволення досить яскравим способом - падіння на підлогу, що супроводжується розкидання рук і ніг, голосним плачем і криками, ударами кулаками і т.д.;

• заїкання на нервовому грунті. У переважній більшості випадків має місце у віці від 2 до 5 років в періоди первісного становлення мови та подальшого її фразового ускладнення.

• іпохондрія - стан, в якому зазначається хвороблива заклопотаність власним станом здоров'я, численні і необгрунтовані підозри на різні хвороби. Характерний віковий період - підлітковий вік;

• нав'язливі руху (тики), про які вже йшлося раніше - різноманітні нескладні рухи і жести, здійснювані в автоматичному режимі для зняття напруги. У дітей часто супроводжуються енурезом і заїканням;

• порушення нормального сну - зустрічаються і у дітей молодшого віку, і у підлітків.

• мимовільне сечовипускання (енурез). Найчастіше такий тип невротичного порушення має місце під час нічного сну;

Основа лікування неврозів у дітей - психотерапія. Сеанси можуть проводитися в різних формах: групова психотерапія, індивідуальна, сімейна. Значення останньої дуже велике - саме під час контакту і з дитиною, і з батьками лікар має можливість найбільш точно визначити причину проблеми і комплексно впливати на її вирішення.

Варто відзначити, що психотерапія у разі дитячих неврозів по більшою мірою спрямована на загальне поліпшення обстановки в сім'ї і нормалізацію стосунків у її рамках. Додаткові заходи - призначення медикаментозних препаратів, використання рефлексо- та фізіотерапії - не є основними, а покликані лише створити сприятливі умови для проведення психотерапії.

В рамках групової психотерапії використовується велика кількість методів, що дозволяють дитині впоратися з невротичними порушеннями:

• арттерапія (найчастіше - малювання, що дозволяє дитині краще розібратися у власних переживаннях і допомагає лікареві зібрати інформацію про його особистісних характеристиках і настроях);

• ігрова терапія - спонтанна гра без конкретного сценарію, спрямована на імпровізацію учасників;

• казкотерапія - вигадування персонажів, сюжетів, розігрування казок, створення ляльок і т.д.;

• сугестивний тип психотерапії або вплив навіюванням.

Психотерапія дитини із патологією характеру: діагностична оцінка.

В психологічній науці характер - риса,, розглядається як сукупність істотних, стрижневих і найбільш стійких індивідуальних якостей, що виявляються в діяльності, спілкуванні та поведінці. Характер важко піддається класифікації, їх ряд побудовано на принципі перерахування найважливіших якостей і особливостей, що стосуються формального боку психічного життя. Так, Азам поділяв характери на: гарні (лагідні, запальні, жваві, скромні) і погані (ревниві, заздрісні, лицемірні, злі, егоїстичні).

Установлено, що існує кілька типів характеру. Так, одні люди схильні більше до міркувань, переживань, поривань, інші-до активної, цілеспрямованої діяльності. Тут може виявлятися зосередженість людини на своєму внутрішньому світі (інтроверсія) або на зовнішньому (екстраверсія). Одні люди уникають самостійно приймати рішення, погоджуються з оточуючими (конформні), інші ж не втрачають голову за тяжких обставин (самостійні), беруть на себе відповідальність. Експансивні особистості схильні до зовнішнього виявлення своїх переживань, імпресивні більше переживають у собі. Всі ці особливості характеру лікарю треба не лише навчитися визначати, а й свідомо враховувати в процесі практичної діяльності. Навіть однакові хвороби у різних людей перебігають по-різному, індивідуально, що відбивається і на виявленні характеру. Надмірне вираження окремих рис характеру, межа норми називається акцентуацією.

Акцентуації характеру формуються, як правило, під впливом виховання, навчання, професійної діяльності. Наприклад, деякі спеціальності вимагають розвитку в людини дисциплінованості, відповідальності та акуратності. У процесі трудової діяльності людина набуває їх. Ці якості можуть бути яскраво виявленими, а іноді виходити за загальнолюдські норми, тобто бути акцентуаціями характеру (дисциплінованість може перетворитися в педантизм).

Розрізняють такі акцентуації характеру, як демонстративність, педантизм, застрягання, підвищена збудливість, дистимічність, тривожність, емотивність, демонстративність, екзальтованість.

Психотерапія дитини з пограничними розладами.

З пограничним розладом особистості (ПРО) пов’язано багато труднощів як для окремого лікаря, так і для системи охорони психічного здоров’я загалом. В цілому ці пацієнти мають «погану» репутацію з огляду на їх емоційну нестабільність, повторні кризові стани, проблеми у соціальних стосунках (зокрема, і в терапевтичних стосунках з лікарем/психотерапевтом). З точки зору можливості допомоги вони теж часто вважаються «резистентними» до терапії.

1. Відчайдушні зусилля, спрямовані на запобігання реальній або надуманій загрозі покинення.

2. Патерн нестабільності у міжособистісних стосунках, які характеризуються переходами від крайнощів ідеалізації до знецінення.

3. Порушення відчуття власної ідентичності: постійно виражений нестабільний образ себе та відчуття самого себе.

4. Імпульсивність щонайменше у двох потенційно небезпечних для себе проявах (наприклад, у витраті коштів, статевих стосунках, водінні автомобілем тощо).

5. Повторювана суїцидальна поведінка та самопошкодження.

6. Виражена емоційна нестабільність/реактивність.

8. Порушення контролю злості/неадекватне вираження злості.

9. Транзиторніпараноїдні ідеї, пов’язані зі стресом, або ж виражені дисоціативні симптоми.

Метою схема-терапії ПРО є досягнення особистісного оздоровлення пацієнта шляхом зцілення дисфункційних схем та пов’язаних із ними часток (станів свідомості), розвитку здорової особистості та позитивних змін у різних сферах життя хворого.

Схема-терапія ПРО звичайно складається з наступних етапів.

На початковому етапі (може тривати рік і більше) терапевт:

• пояснює пацієнту модель часток, разом з ним ідентифікує їх, дає назви, досліджує їх роль і походження;

• навчає дорослу частку більш адаптивних засобів регуляції емоційних станів і, зокрема, внутрішнього болю (наприклад, замість самопошкодження – прикладання до рук кубиків льоду, фізична активність тощо);

• допомагає в подоланні криз, які зазвичай є типовими у житті пацієнтів з ПРО;

• за потреби реалізує терапію розладів першої осі чи супроводжує пацієнта у вирішенні інших нагальних проблем.

На другому етапі терапії (основному) терапевт:

• протидіє осудливо-каральній частці («зла внутрішня мама/тато») і захищає внутрішній світ дитини від цієї спрямованої на неї ненависті та осудження, вчить дорослу частку протидіяти караючій, що зрештою веде до її все більшого ослаблення;

• працює з травматичним досвідом минулого (який зазвичай несе в собі частка зраненої дитини) на інтеграцію, зцілення цього досвіду.

• сприяє перенесенню змін у «внутрішньому просторі» пацієнта у його щоденне життя, фокусуючись на розвитку нового способу життя, досягненні поведінкових змін, виробленню адекватних копінг-стратегій;

• супроводжує пацієнта у розвитку здорових стосунків з іншими людьми;

• сприяє розвитку талантів, здібностей пацієнта, його самореалізації, прийнятті важливих рішень щодо «напрямку» подальшого життя,

• допомагає пацієнту поступово готуватися до завершення терапії та все більшої незалежності від терапевта.

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: