Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Принципи спортивного тренування





 

Принципи спортивного тренування являють собою найбільш важливі педагогічні правила раціональної побудови тренувального процесу, в яких синтезовані наукові дані і передовий практичний досвід тренерської роботи.

Спрямованість на максимально можливі досягнення, поглиблена спеціалізація й індивідуалізація. Якщо при використанні фізичних вправ без спортивних цілей реалізується лише деяка, негранична ступінь досягнень, то для спортивної діяльності характерна спрямованість саме до максимуму. І хоча цей максимум індивідуально різний, закономірним є прагнення кожного можливо далі пройти по шляху спортивного вдосконалення.

Установка на вищі показники реалізується відповідною побудовою спортивного тренування, використанням найбільш дієвих засобів і методів, поглибленою спеціалізацією в обраному виді спорту. Спрямованість до максимуму обумовлює так чи інакше всі відмітні риси спортивного тренування – підвищений рівень навантажень, особливу систему чергування навантажень і відпочинку, яскраво виражену циклічність і т.д. Ця закономірність спортивного тренування проявляється по-різному залежно від етапів багаторічного спортивного вдосконалення. На перших етапах, коли заняття спортом проводяться в основному за типом загальної підготовки, тренувальний процес не має яскраво виражених рис спортивної спеціалізації – установка на вищі досягнення носить характер дальньої перспективи. У міру вікового формування організму та підвищення рівня тренованості ця установка реалізується повною мірою до тих пір, поки не почнуть діяти обмежуючі вікові та інші фактори. Таким чином, загальний принцип прогресування набуває в області спортивної підготовки особливий зміст. Його потрібно розуміти як вимогу забезпечити максимально можливу ступінь вдосконалення в певному виді спорту, а це означає необхідність поглибленої спеціалізації.

Спортивна спеціалізація характеризується таким розподілом часу і зусиль у процесі спортивної діяльності, яке найбільш сприятливо для вдосконалення в обраному виді спорту, але не є таким для інших видів спорту. У зв’язку з цим при побудові спортивного тренування надзвичайно важливий облік індивідуальних особливостей. Вузька спеціалізація, що проводиться відповідно до індивідуальних схильностей дорослого спортсмена, дає можливість найбільш повно виявити його обдарованість у спорті і задовольнити спортивні інтереси.

Єдність загальної та спеціальної підготовки. Спортивна спеціалізація не виключає всебічного розвитку спортсмена. Навпаки, найбільш значний прогрес в обраному виді спорту можливий лише на основі різнобічного розвитку фізичних і духовних здібностей, загального підйому функціональних можливостей організму. У цьому переконує весь досвід спортивної практики, а також численні дані наукових досліджень.

Залежність спортивних досягнень від різнобічного розвитку, в тому числі й інтелектуального, пояснюється двома основними причинами: по-перше, єдністю організму – органічним взаємозв’язком його органів, систем і функцій у процесі діяльності та розвитку; по-друге, взаємодіями різних рухових навичок і вмінь. Чим ширше коло рухових умінь і навичок, освоєних спортсменом, тим кращі передумови для утворення нових форм рухової діяльності та вдосконалення освоєних раніше. Єдність загальної та спеціальної підготовки спортсмена означає, що жодну з цих сторін не можна виключити з тренування без шкоди для зростання спортивних досягнень і кінцевих цілей використання спорту як засобу виховання.

Оптимальне співвідношення загальної і спеціальної підготовки не залишається постійним, а закономірно змінюється на різних стадіях спортивного вдосконалення.

Безперервність тренувального процесу. Цей принцип характеризується наступними основними положеннями:

1) спортивне тренування будується як цілорічний і багаторічний процес, який гарантує найбільший кумулятивний ефект у напрямі спортивної спеціалізації;

2) вплив кожного наступного тренувального заняття як би «нашаровується» на «сліди» попереднього, закріплюючи і поглиблюючи їх;

3) інтервал відпочинку між заняттями витримується в межах, що гарантують загальну тенденцію відновлення і підвищення працездатності, причому в рамках тренувальних мезо- і мікроциклів при певних умовах допускається проведення занять на тлі часткового недовідновлення, в силу чого створюється ущільнений режим навантажень і відпочинку.

Гетерохронність (неодночасність) відновлення різних функціональних можливостей організму після тренувальних навантажень і гетерохронність адаптаційних процесів дозволяють у принципі тренуватися щодня і не один раз на день без будь-яких явищ перевтоми і перетренування.

Ефект впливів окремих вправ, окремих тренувальних занять або змагань, а також окремих циклів непостійний і залежить від тривалості навантаження і її спрямованості, а також величини. У зв’язку з цим розрізняють ближній (терміновий) тренувальний ефект (БТЕ), слідовий тренувальний ефект (СТЕ) і кумулятивний тренувальний ефект (КТЕ).

БТЕ характеризується процесами, що відбуваються в організмі безпосередньо при виконанні вправ, і тими змінами функціонального стану, які виникають у кінці вправи або заняття. СТЕ є наслідком виконання вправи, з одного боку, і відповідним реагуванням систем організму на цю вправу або заняття – з іншого.

По закінченні вправи або заняття в період подальшого відпочинку починається слідовий процес, що представляє собою фазу відносної нормалізації функціонального стану організму і його працездатності. Залежно від початку повторного навантаження організм може перебувати в стані недовідновлення, повернення до вихідної працездатності або в стані суперкомпенсації, тобто більш високої працездатності, ніж вихідна.

При регулярному тренуванні слідові ефекти кожного тренувального заняття або змагання, постійно накладаючись один на одного, підсумовуються, в результаті чого виникає кумулятивний тренувальний ефект, що не зводиться до ефектів окремих вправ або занять, а являє собою похідне від сукупності різних слідових ефектів і призводить до суттєвих адаптаційних (пристосувальних) змін у стані організму спортсмена, збільшення його функціональних можливостей та спортивної працездатності. Однак такі позитивні зміни в стані підготовленості можливі при правильній побудові спортивного тренування і через досить тривалий час. Таким чином, взаємодії БТЕ, СТЕ і ТКЕ і забезпечують безперервність процесу спортивного тренування.

Єдність поступовості та граничності в нарощуванні тренувальних навантажень. Збільшення функціональних можливостей організму закономірно залежить від пропонованих тренувальних і змагальних навантажень. Кожен новий крок на шляху до спортивних досягнень означає і новий рівень тренувальних навантажень. Поступово і неухильно зростають як фізичні навантаження, так і вимоги до технічної, тактичної та психічної підготовленості спортсмена. Для динаміки навантажень у процесі тренування характерно, що вони зростають поступово і в той же час з тенденцією до гранично можливого. Поняття «максимальне навантаження» невірно було б завжди ототожнювати з поняттям «навантаження до відмови», до повного стомлення. Правильно буде сказати, що це навантаження, яке знаходиться на кордоні готовності функціональних здібностей організму, але ні в якому разі не виходить за межі його пристосувальних можливостей.

Поступове і максимальне збільшення тренувальних і змагальних навантажень обумовлює прогрес спортивних досягнень. Це забезпечується неухильним підвищенням обсягу та інтенсивності тренувальних навантажень, поступовим ускладненням вимог, що пред’являються до підготовки спортсмена. Все це виражається в послідовному виконанні спортсменом таких завдань, які дозволяють йому опанувати все більш складні і досконалі вміння і рухові навички. Поступовість у тренуванні повинна відповідати можливостям і рівню підготовленості спортсмена, особливо юного, забезпечуючи неухильний поступальний ріст його спортивних досягнень.

Хвилеподібність динаміки навантажень. Прогресуюче підвищення тренувальних навантажень на певних етапах вступає в протиріччя з ходом пристосувальних змін в організмі спортсмена. Це викликає необхідність поряд із відпочинком тимчасово знижувати навантаження, що забезпечує необхідні біологічні перебудови в організмі спортсмена. Тому динаміка тренувальних навантажень не може мати вигляд прямої лінії – вона набуває хвилеподібний характер. Хвилеподібні зміни навантаження характерні як для відносно невеликих відрізків навчально-тренувального процесу, так і для етапів і періодів річного циклу тренування. Хвилеподібні коливання властиві як динаміці обсягу, так і динаміці інтенсивності навантажень, причому максимальні значення тих і інших параметрів у більшості випадків не збігаються.

Тривалість і ступінь зміни окремих параметрів навантаження в різних фазах її хвилеподібних коливань залежить від:

- абсолютної величини навантажень;

- рівня і темпів розвитку тренованості спортсмена;

- особливостей виду спорту;

- етапів і періодів тренування.

З логіки співвідношень параметрів обсягу та інтенсивності навантажень можна вивести такі правила, що стосуються їх динаміки в тренуванні:

- чим менша частота та інтенсивність тренувальних занять, тим тривалішою може бути фаза (етап) неухильного наростання навантажень, але ступінь їх приросту щоразу незначна;

- чим щільніший режим навантажень і відпочинку в тренуванні і чим вища загальна інтенсивність навантажень, тим коротші періоди хвилеподібних коливань в їх динаміці, тим частіше з’являються в ній «хвилі»;

- на етапах особливо значного збільшення сумарного обсягу навантажень (що буває необхідно для забезпечення довготривалих адаптації морфофункціонального характеру) частка навантажень високої інтенсивності і ступінь її збільшення лімітовані тим більше, чим значніше зростає сумарний обсяг навантажень, і навпаки;

- на етапах особливо значного збільшення сумарної інтенсивності навантажень (що необхідно для прискорення темпів розвитку спеціальної тренованості) їх загальний об’єм лімітований тим більше, чим значніше зростають відносна і абсолютна інтенсивність.

Циклічність тренувального процесу. Характеризується частковою повторюваністю вправ, занять, етапів і цілих періодів у рамках певних циклів. Кожен черговий цикл є частковим повторенням попереднього і одночасно виражає тенденції розвитку тренувального процесу, тобто відрізняється від попереднього оновленим змістом, частковою зміною складу засобів і методів, зростанням тренувальних навантажень і т.д. Від того, наскільки раціонально поєднуються при побудові тренування його повторювані і динамічні риси, у вирішальній мірі залежить його ефективність. У формі циклів будується весь тренувальний процес – від його елементарних ланок до етапів багаторічної тренування.

Залежно від масштабів часу, в межах яких будується тренувальний процес, розрізняють мікро-, мезо-, макроцикли. Всі вони становлять невід’ємну систему раціональної побудови тренувального процесу.

Керуватися цим принципом – це означає:

1) будуючи тренування, виходити з необхідності систематичного повторення основних елементів його змісту і разом із тим послідовно змінювати тренувальні завдання відповідно до логіки чергування фаз, етапів і періодів тренувального процесу;

2) вирішуючи проблеми доцільного використання засобів і методів тренування, знаходити їм відповідне місце в структурі тренувальних циклів (тренувальні вправи, засоби і методи, як би вони не були гарні самі по собі, втрачають ефективність, якщо вони застосовані не вчасно, не до місця, без урахування особливостей фаз, етапів і періодів тренування);

3) нормувати і регулювати тренувальні навантаження стосовно до закономірностей зміни фаз, етапів і періодів тренування;

4) розглядати будь-який фрагмент тренувального процесу в його взаємозв’язку з більш великими і менш великими формами циклічної структури тренування, враховуючи, що структура мікроциклів, наприклад, багато в чому визначається їх місцем у структурі середніх циклів, а структура середніх циклів зумовлена, з одного боку, особливостями складових їх мікроциклів, а з іншого – місцем у структурі макроциклу і т.д.;

5) при побудові різних циклів тренування слід враховувати як природні біологічні ритми організму, так і ритми, пов’язані з природними явищами.

Вікова адекватність багаторічної спортивної діяльності. Сутність цього принципу полягає в тому, щоб у процесі багаторічного тренування враховувалась динаміка вікового розвитку спортсмена, що дозволяє ефективно впливати на вікову динаміку здібностей, що виявляються в спорті, в напрямі, що веде до спортивного вдосконалення і в той же час не вступає в протиріччя з закономірностями онтогенезу організму людини.

У дитячо-юнацькому віці, коли відбувається формування і дозрівання організму, ефект тренування істотно залежить від обліку особливо чутливих (сенситивних) періодів, які характеризуються більш високими, ніж у інші періоди, темпами розвитку здібностей. У юнацькому віці до повного вікового дозрівання основоположним у тренуванні повинні бути загальна фізична підготовка, формування у кожного спортсмена всього комплексу фізичних здібностей (сили, швидкості, витривалості та ін.). Багаторічний тренувальний процес слід будувати, орієнтуючись на оптимальні вікові періоди, в межах яких спортсмени домагаються вищих спортивних досягнень.

 

Технічна підготовка

 

Під технічною підготовкою слід розуміти процес освоєння спортсменом системи рухів (техніки виду спорту), що відповідає особливостям спортивної дисципліни і спрямованої на досягнення високих спортивних результатів.

Основним завданням технічної підготовки спортсмена є навчання його основам техніки змагальної діяльності або вправ, що служать засобами тренування, а також вдосконалення обраних для предмета змагання форм спортивної техніки.

У процесі технічної підготовки необхідно домогтися від спортсмена, щоб його техніка відповідала таким вимогам:

1. Результативність техніки обумовлюється її ефективністю, стабільністю, варіативністю, економічністю, мінімальною тактичною інформативністю для суперника.

2. Ефективність техніки визначається її відповідністю вирішуваним завданням і високим кінцевим результатам, відповідністю рівню фізичної, технічної, психічної підготовленості.

3. Стабільність техніки пов’язана з її завадостійкістю, незалежністю від умов, функціонального стану спортсмена.

Сучасна тренувальна й особливо змагальна діяльність характеризуються великою кількістю збиваючих факторів. До них відносять активну протидію суперників, прогресуюче стомлення, незвичну манеру суддівства, незвичне місце змагань, обладнання, недоброзичливу поведінку вболівальників та ін. Здатність спортсмена до виконання ефективних прийомів і дій у складних умовах є основним показником стабільності і багато в чому визначає рівень технічної підготовленості в цілому.

4. Варіативність техніки визначається здатністю спортсмена до оперативної корекції рухових дій залежно від умов змагальної боротьби. Досвід показує, що прагнення спортсменів зберегти тимчасові, динамічні та просторові характеристики рухів у будь-яких умовах змагальної боротьби до успіху не призводить. Наприклад, у циклічних видах спорту прагнення зберегти стабільні характеристики рухів до кінця дистанції призводить до значного зниження швидкості. Разом із тим компенсаторні зміни спортивної техніки, викликані прогресуючою втомою, дозволяють спортсменам зберегти або навіть дещо збільшити швидкість на фініші.

Ще більше значення варіативність техніки має у видах спорту з постійно мінливими ситуаціями, гострим лімітом часу для виконання рухових дій, активною протидією суперників і т.п. (єдиноборства, ігри, вітрильний спорт та ін.).

5. Економічність техніки характеризується раціональним використанням енергії при виконанні прийомів і дій, доцільним використанням часу і простору. За інших рівних умов кращим є той варіант рухових дій, який супроводжується мінімальними енерговитратами, найменшою напругою психічних можливостей спортсмена. У спортивних іграх, єдиноборствах, складнокоординаційних видах спорту важливим показником економічності є здатність спортсменів до виконання ефективних дій при їх невеликій амплітуді і мінімальному часі, необхідному для виконання.

6. Мінімальна тактична інформативність техніки для суперників є важливим показником результативності в спортивних іграх і єдиноборствах. Досконалою тут може бути тільки та техніка, яка дозволяє маскувати тактичні задуми і діяти несподівано, тому високий рівень технічної підготовленості передбачає наявність здатності спортсмена до виконання таких рухів, які, з одного боку, досить ефективні для досягнення мети, а з іншого – не мають чітко виражених інформативних деталей, демаскуючих тактичний задум спортсмена.

Умовно розрізняють загальну технічну і спеціальну спортивно-технічну підготовку. Завдання загальної технічної підготовки полягають у розширенні фонду рухових умінь і навичок (школи рухів), а також у вихованні рухово-координаційних здібностей, які сприяють технічному вдосконаленню в обраному виді спорту. Основним завданням у спеціальній спортивно-технічній підготовці є формування таких умінь і навичок виконання змагальних дій, які дозволяють спортсменові з найбільшою ефективністю використовувати свої можливості у змаганнях і забезпечують прогрес технічної майстерності в процесі занять спортом. Засобами технічної підготовки є загальнопідготовчі, спеціально підготовчі та змагальні вправи.

У процесі спортивного тренування рухові вміння несуть допоміжну функцію. Вона може проявлятися у двох випадках:

1) коли необхідно освоїти підвідні вправи для подальшого розучування більш складних рухових дій;

2) коли необхідно домогтися простого освоєння техніки відповідних рухових дій, формування вмінь є передумовою для подальшого формування рухових навичок.

Основні положення стабілізації спортивних навичок наступні:

1. Стабілізація досвіду відбувається тим легше, чим стандартніше в процесі повторного виконання дії відтворюються його закріплювальні риси. Звідси випливає правило: спочатку закріплення навичок цілісного виконання дій слід по можливості виключати фактори, здатні викликати відхилення від оптимальних параметрах техніки руху (ускладнюють умови зовнішнього середовища, стомлення, психічна напруженість) і створювати умови, що зменшують імовірність таких відхилень шляхом регулювання навантажень і відпочинку, розподілу вправ у структурі занять, що сприяють закріпленню навичок, використання відповідних технічних засобів, тренажерів, пристроїв, стандартизації умов зовнішнього середовища.

2. Повторювати вправи слід без помилок і з точністю закріплюваних параметрів руху. На етапі стабілізації і на всіх інших етапах технічну підготовку необхідно поєднувати з розвитком здатності точно регулювати і визначати просторові, часові та динамічні параметри руху, раціонально чергувати м’язові напруги і розслаблення, управляти змінними моментами дії в цілому.

3. У процесі закріплення сформованих навичок змагальних дій всі параметри вправ, що забезпечують стабілізацію, рекомендується поступово наближати до цільових, до досягнень, намічених у даному циклі тренування.

Доцільна варіативність техніки змагальних дій характеризується їх виправданою мінливістю, яка однакова в умовах змагань і сприяє збереженню результативності дій. Вона допускає відхилення від закріплених форм рухів, але не більше, ніж це необхідно для досягнення змагальної мети. Ступінь варіативності в різних видах спорту неоднакова. Одне з основних завдань технічної підготовки спортсмена при вдосконаленні закріплених навичок полягає в тому, щоб забезпечити варіативність, відповідну особливостям виду спорту. Це досягається шляхом спрямованого варіювання окремих характеристик, фаз, форм вправи, а також зовнішніх умов їх виконання.

Поряд зі стабільністю та варіативністю навичок необхідна також їх надійність. Вона визначається психічною стійкістю, спеціальною витривалістю, високим ступенем координації та інших здібностей спортсмена. Надійність дій спортсмена в змаганнях є комплексним результатом вдосконалення його навичок і здібностей, що гарантує високу ефективність дій всупереч виникаючих зовнішніх і внутрішніх заважаючим факторам (завадостійкість).

Основними шляхами і умовами підвищення сформованих навичок завадостійкості є наступні:

1. Адаптація навичок до умов граничних проявів рухових здібностей у тренуванні.

Технічна підготовка спортсмена в цих умовах органічно зливається з його спеціальною фізичною підготовкою. Головними пристосовальними факторами при цьому є обсяг і інтенсивність специфічних тренувальних навантажень, наближених до змагальних і які перевищують їх. Співвідношення числа вправ, що виконуються з біляграничною і граничною інтенсивністю, слід змінювати у бік поступового збільшення (особливо в швидкісно-силових видах спорту).

Надійність спортивної техніки у видах спорту, що вимагають граничних проявів витривалості, залежить від ступеня стійкості навичок в умовах стомлення. Тому завдання зміцнення навичок виконання змагальних дій вирішується в єдності з завданнями виховання спеціальної витривалості. Одним з основних методичних напрямів при цьому є розширення обсягу вправ, що виконуються з цільовою інтенсивністю і сполучених з наростанням стомлення по ходу роботи. У видах спорту циклічного характеру збільшуються число повторень змагального вправи, моторна щільність занять. Ступінь втоми слід лімітувати так, щоб воно не допускало істотних відхилень від заданих оптимальних параметрів рухів. Стомлення, якщо воно не надмірне, не тільки не руйнує міцно закріплені навички, але й може сприяти вдосконаленню координації рухів.

2. Моделювання змагальних напружених ситуацій і введення додаткових труднощів.

Стійкість навичок забезпечується шляхом взаємодії технічної та спеціальної психічної підготовки. З початком стабілізації навику необхідно виключати прийоми, що полегшують виконання вправ, і вводити окремі труднощі, що ускладнюють завдання управління рухами (ускладнювати просторові і тимчасові умови, обмежувати зоровий самоконтроль, використовувати обтяження). З наближенням змагань потрібно моделювати в тренуванні змагальні ситуації, що відрізняються високою психічною напруженістю, що сприяє підвищенню ступеня надійності навичок, використовуючи при цьому методи контролю та корекції виникаючих помилок, а також методи спеціальної психічної підготовки, що мобілізують спортсмена на подолання труднощів.

У кожному великому циклі у прогресуючого спортсмена можна виділити три етапи технічної підготовки:

1-й етап збігається з першою половиною підготовчого періоду великих тренувальних циклів, коли вся підготовка спортсмена підпорядкована необхідності становлення спортивної форми. Це етап створення моделі нової техніки змагальних рухів (її поліпшення, практичне освоєння, розучування окремих елементів, що входять до складу змагальних дій) і формування їх загальної координаційної основи;

2-й етап. На цьому етапі технічна підготовка спрямована на поглиблене освоєння закріплення цілісних навичок змагальних дій як компонентів спортивної форми. Він охоплює значну частину другої половини підготовчого періоду великих тренувальних циклів (спеціально підготовчий, передзмагальний етапи);

3-й етап. Технічна підготовка будується в рамках безпосереднього передзмагання і спрямована на вдосконалення набутих навичок, моделювання змагальних програм, збільшення діапазону їх доцільної варіативності і ступеня надійності стосовно до умов основних змагань. Цей етап починається з завершальної частини підготовчого періоду і поширюється на змагальний період.

Одним із найважливіших методичних умов удосконалення технічної майстерності є взаємозв’язок і взаємозалежність структури рухів і рівня розвитку рухових здібностей. Відповідність рівня фізичної підготовленості спортсмена рівню володіння його спортивною технікою – найважливіше положення методики технічної підготовки в спорті. На ефективність спортивно-технічної підготовки впливають рівень попередньої підготовленості, індивідуальні особливості, особливості обраного виду спорту, загальна структура тренувального циклу та інші фактори.

Технічну підготовку можна розглядати ізольовано, вона є складовою єдиного цілого, в якому технічні рішення тісно взаємопов’язані з фізичними, психічними, тактичними можливостями спортсмена, а також конкретними умовами зовнішнього середовища, в якій виконується спортивна дія.

 

Тактична підготовка

Тактична підготовка – педагогічний процес, спрямований на оволодіння раціональними формами ведення спортивної боротьби в процесі специфічної змагальної діяльності.

Вона включає в себе: вивчення загальних положень тактики обраного виду спорту, прийомів суддівства і положення про змагання, тактичного досвіду найсильніших спортсменів; освоєння умінь будувати свою тактику в майбутніх змаганнях; моделювання необхідних умов у тренуванні і контрольних змаганнях для практичного оволодіння тактичними засобами. Її результатом є забезпечення певного рівня тактичної підготовленості спортсмена або команди. Тактична підготовленість тісно пов’язана з використанням різноманітних технічних прийомів, зі способами їх виконання, вибором наступальної, оборонної, контратакуючої тактики та її формами (індивідуальної, групової або командної).

Практична реалізація тактичної підготовленості передбачає вирішення наступних завдань:

- створення цілісного уявлення про поєдинок;

- формування індивідуального стилю ведення змагальної боротьби;

- рішуче і своєчасне втілення прийнятих рішень завдяки раціональним прийомам і діям з урахуванням особливостей противника, умов зовнішнього середовища, суддівства, змагальної ситуації, власного стану та ін.

Висока тактична майстерність спортсмена базується на гарному рівні технічної, фізичної, психічної сторін підготовленості. Основу спортивно-тактичної майстерності складають тактичні знання, вміння, навички і якість тактичного мислення.

Під тактичними знаннями спортсмена розуміються відомості про принципи і раціональні форми тактики, вироблені в обраному виді спорту. Тактичні знання знаходять практичне застосування у вигляді тактичних умінь і навичок. В єдності з формуванням тактичних знань, умінь і навичок розвивається тактичне мислення. Воно характеризується здатністю спортсмена швидко сприймати, оцінювати, виділяти і переробляти інформацію, істотну для вирішення тактичних завдань в змаганні, передбачати дії суперника і результат змагальних ситуацій, а головне – найкоротшим шляхом знаходити серед декількох можливих варіантів рішень таке, яке з найбільшою ймовірністю вело б до успіху.

Розрізняють два види тактичної підготовки: загальну і спеціальну.

Загальна тактична підготовка спрямована на оволодіння знаннями і тактичними навичками, необхідними для успіху в спортивних змаганнях в обраному виді спорту. Спеціальна тактична підготовка – на оволодіння знаннями та тактичними діями, необхідними для успішного виступу в конкретних змаганнях і проти конкретного суперника.

Специфічними засобами і методами тактичної підготовки служать тактичні форми виконання спеціально підготовчих і змагальних вправ, так звані тактичні вправи. Від інших тренувальних вправ їх відрізняє те, що:

- установка при виконанні цих вправ орієнтована, в першу чергу, на вирішення тактичних завдань;

- у вправах практично моделюються окремі тактичні прийоми і ситуації спортивної боротьби;

- у необхідних випадках моделюються і зовнішні умови змагань.

Залежно від етапів підготовки тактичні вправи використовуються в полегшених умовах, в ускладнених умовах, в умовах, максимально наближених до змагальних.

Полегшити умови виконання тактичних вправ у тренуванні зазвичай буває необхідно при формуванні нових складних умінь і навичок або перетворенні сформованих раніше. Це досягається шляхом спрощення розучуваних форм тактики, якщо розчленувати їх на менш складні операції (з виділенням, наприклад, дій атакуючої, оборонної, контратакуючої тактики у спортивних іграх і єдиноборствах, позиційної боротьби на дистанції і т.д.).

Мета використання тактичних вправ підвищеної складності – забезпечення надійності розучених форм тактики і стимулювання розвитку тактичних здібностей. До числа загальних методичних підходів, втілюваних у таких вправах, відносяться:

а) підходи, пов’язані з введенням додаткових тактичних протидій з боку супротивника. Спортсмен (команда) при цьому опиняється перед необхідністю, вирішуючи тактичні завдання, долати більш значну протидію, ніж в умовах змагань. Наприклад: реалізувати намічений тактичний задум у тренувальній сутичці з декількома суперниками (почергово мінливими по ходу сутички), в ігрових вправах і тренувальних іграх «Один проти двох», «Троє проти п’яти» і т.д.; подолати заданими техніко-тактичними прийомами опір суперника, якому дозволено користуватися більш широким арсеналом прийомів;

б) підходи, пов’язані з обмеженням просторових і часових умов дій;

в) підходи, пов’язані з обов’язковим розширенням використовуваних тактичних варіантів;

г) підходи, пов’язані з обмеженням числа спроб, наданих для досягнення змагальної мети.

У процесі вдосконалення тактичного мислення спортсмену необхідно розвивати такі здібності: швидко сприймати, адекватно усвідомлювати, аналізувати, оцінювати змагальну ситуацію і приймати рішення відповідно до обстановкою і рівнем своєї підготовленості і свого оперативного стану; передбачати дії противника; будувати свої дії відповідно до цілей змагань і завдань конкретної змагальної ситуації.

Основним специфічним методом вдосконалення тактичного мислення є метод тренування як з реальним, так і з умовним противником.

Поряд із навчанням і вдосконаленням основ спортивної тактики необхідні:

- постійне поповнення і поглиблення знань про закономірності спортивної тактики, її ефективні форми;

- систематична «розвідка» (збір інформації) про суперників, розробка тактичних задумів;

- оновлення і поглиблення спортивно-тактичних умінь і навичок, схем і т.д.;

- виховання тактичного мислення.

В якості практичного розділу змісту спортивного тренування тактична підготовка найбільш повно представлена на етапах, які безпосередньо передують основним змаганням, і на етапах між основними змаганнями.

На етапі безпосередньої підготовки до відповідального змагання методика тактичної підготовки покликана забезпечувати, в першу чергу, можливо більш повне моделювання тих цілісних форм тактики, які будуть використовуватися в змаганні. Мета моделювання при цьому – апробувати вироблений тактичний задум і план в умовах, якомога більше співпадаючих з умовами майбутнього змагання.

 

Фізична підготовка

Фізична підготовка – це педагогічний процес, спрямований на розвиток рухових здібностей, що створюють сприятливі умови для вдосконалення всіх сторін підготовки. Вона підрозділяється на загальну і спеціальну.

Загальна фізична підготовка передбачає різнобічний розвиток рухових здібностей, функціональних можливостей і систем організму спортсмена, злагодженість їх прояву в процесі м’язової діяльності. У сучасному спортивному тренуванні загальна фізична підготовленість пов’язується не з різнобічною фізичною досконалістю взагалі, а з рівнем розвитку якостей і здібностей, що надають опосередкований вплив на спортивні досягнення та ефективність тренувального процесу в конкретному виді спорту. Засобами загальної фізичної підготовки є фізичні вправи, загальний вплив на організм і особистість спортсмена. До їх числа відносяться різні пересування – біг, ходьба на лижах, плавання, рухливі та спортивні ігри, вправи з обтяженнями та ін. Загальна фізична підготовка проводиться протягом усього річного циклу тренування.

Спеціальна фізична підготовка передбачає розвиток рухових здібностей, можливостей органів і функціональних систем, що безпосередньо визначають досягнення в обраному виді спорту. Основними засобами спеціальної фізичної підготовки є змагальні вправи і спеціальні підготовчі вправи.

Фізична підготовленість спортсмена тісно пов’язана з його спортивною спеціалізацією. В одних видах спорту та їх окремих дисциплінах спортивний результат визначається, насамперед, швидкісно-силовими можливостями, рівнем розвитку анаеробної продуктивності; в інших – аеробною продуктивністю, витривалістю до тривалої роботи; в третіх – швидкісно-силовими і координаційними здібностями; в четвертих – рівномірним розвитком різних рухових здібностей.

 

Психічна підготовка

 

Психічна підготовка – це система психолого-педагогічних впливів, що застосовуються з метою формування та вдосконалення у спортсменів властивостей особистості і психічних якостей, необхідних для успішного виконання тренувальної діяльності, підготовки до змагань і надійного виступу в них.

Психічна підготовка допомагає створювати такий психічний стан, який сприяє, з одного боку, найбільшому використанню фізичної та технічної підготовленості, а з іншого – дозволяє протистояти передзмагальним і змагальним факторам (невпевненість у своїх силах, страх перед можливою поразкою, скутістю, перезбудженню і т. д.).

Прийнято виділяти загальну психічну підготовку і психічну підготовку до конкретного змагання.

Загальна підготовка вирішується двома шляхами:

1) навчання спортсмена універсальним прийомам, що забезпечує психічну готовність до діяльності в екстремальних умовах: способам саморегуляції емоційних станів, рівня активації, концентрації та розподілу уваги; способам самоорганізації та мобілізації на максимальні вольові та фізичні зусилля;

2) навчання прийомам моделювання в тренувальній діяльності умов змагальної боротьби допомогою словесно-образних і натурних моделей. Підготовка до конкретного змагання передбачає формування установки на досягнення запланованого результату на тлі певного емоційного збудження, залежно від мотивації, величини потреби спортсмена в досягненні мети та суб’єктивної оцінки ймовірності її досягнення. Змінюючи емоційне збудження, регулюючи величину потреби, громадську й особисту значимість мети, а також суб’єктивну ймовірність успіху, можна формувати необхідний стан психічної готовності спортсмена до майбутнього змагання.

Зміст психічної підготовки, її побудова, засоби і методи визначаються специфікою виду спорту. У повсякденному тренувальному процесі психічна підготовка як би включена в інші види підготовки (фізичну, технічну, тактичну), хоча має свої цілі і завдання. Якщо мета психічної підготовки – реалізація потенційних можливостей спортсмена, що забезпечують ефективну діяльність, то різноманіття приватних завдань (формування мотиваційних установок, виховання вольових якостей, вдосконалення рухових навичок, розвиток інтелекту, досягнення психічної стійкості до тренувальних і змагальних навантажень), призводить до того, що будь-який тренувальний засіб у тій чи іншій мірі сприяє вирішенню завдань психічної підготовки.

Зміст конкретних засобів і методів, що застосовуються в процесі психічної підготовки спортсменів, розкриває наступна класифі







Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.