Класифікаційні порівняльні особливості резидентів та нерезидентів, які сплачують податки і збори

Що стосується віку, то можна навести приклад Південної Кореї. Тут вік платника податків має вплив на обсяг податкових пільг. У зв'язку з цим Національний податковий арбітраж країни визначив в одній зі своїх постанов, що громадяни, які знаходяться в шлюбі, у віці до 20 років не повинні визнаватися дорослими з метою оподаткування. Відповідно для цієї категорії платників встановлені пільгові умови оподаткування.

Здійснення платниками податків певної професійної діяльності також має вплив на обсяг податкових прав і обов’язків.

Наприклад, у Бразилії прийнятий закон, відповідно до якого працівники іноземних дипломатичних місій, консульських служб і міжнародних організацій звільняються від сплати податку на операції по зарахуванню коштів на банківські рахунки. У Малайзії надані податкові пільги фізичним особам, які є висококваліфікованими фахівцями в галузі науки, медицини, розробки інформаційних технологій, коштів зв'язку, будівництва, з числа працюючих за кордоном. Передбачено звільнення зазначених осіб від оподаткування заощаджень і майна протягом двох років після їхнього повернення в країну. У Румунії ж для призупинення еміграції фахівців в області інформаційних технологій урядом прийняте рішення про повне звільнення від сплати податків заробітної плати розробників програмного забезпечення і програмістів.

Оподаткування подружніх пар у ряді країн світу має свої особливості. Так, в Іспанії вони сплачують прибутковий податок по загальній ставці, однак їх оподатковуваний мінімум у два рази вище, ніж в індивідуальних платників податків, а максимальна ставка в 56 % застосовується до них з доходу меншого ніж як для більшості платників податків.

Податковий статус юридичних осіб визначається:

– приналежністю до тієї чи іншої організаційно-правової форми чи формі власності,

– наявністю в їх капіталі іноземних інвестицій,

– розміром статутного капіталу,

– характером і обсягом підприємницької діяльності.

Види платників податків-юридичних осіб:

Іноземні компанії найчастіше користуються різними податковими привілеями. У Китаї іноземним компаніям, що знаходяться в столиці цієї держави, надана знижка до 80% від суми підлягаючих сплаті податків за умови, якщо вони здійснюють свою діяльність в галузі високих технологій і використовують зекономлені кошти на придбання нерухомості й автомобілів.

Компанії зі спеціальним податковим статусом є специфічним різновидом юридичних осіб, які набувають права на пільгове оподаткування з моменту своєї реєстрації. До числа таких компаній відносяться:

– міжнародна ділова компанія,

– оффшорная компанія,

– міжнародна компанія.

У ряді країн про наявність пільгового податкового статусу компанії свідчить словосполучення «компанія, зареєстрована відповідно до закону про оффшорні (холдингові) компанії» із вказівкою відповідних реквізитів. Наприклад, міжнародна ділова компанія, якав створена на острові Джерсі, може розраховувати на оподаткування по ставці 2 %, якщо прибуток буде отриманий нею з інозменого джерела і її розмір не перевищить 3 млн фунт, стерлінгів. Прибуток, який складає велику суму, також обкладається за пільговими ставками1.

Розмір капіталу компаній також приймається до уваги при оподаткуванні. Наприклад, у Таїланді при стягненні податку на доходи корпорацій до дрібних і середніх компанійзастосовують окремі, установлені для них ставки. Відповідно до законодавства до цієї категорії платників податків відносяться юридичні особи, розмір капіталу яких на кінець звітного періоду не перевищує певної суми. Для таких компаній передбачено кілька ставок, що розрізняються в залежності від розміру прибутку.

У Молдавії новостворені малі підприємства наділяються правом не сплачувати податок на доходи протягом перших трьох років.

Філії компаній, як правило, не розглядаються як самостійні платники, однак в окремих країнах їхнє оподаткування має істотні особливості. Так, на Тайвані передбачені різні ставки корпоративного податку для дочірніх фірм іноземних компаній і для їх філій. Зокрема, оподаткування дочірніх компаній здійснюється за ставкою 40%, а філій— 25%.

Платники податків можуть об’єднуватись в так називані консолідовані групи -група компаній, пов'язаних між собою організаційно, фінансово і технічно. Це обумовлено насамперед тим, що в умовах спеціалізації виробництва кінцевий результат може бути отриманий лише на стадії реалізації готової продукції, а також тим, що всередині таких груп існує можливість податкового планування й оподаткування окремихїї учасників може виявитись неефективним

. Наприклад, у Японіїконсолідоване оподаткування охоплює «материнські» і дочірні компанії за умови, що частка перших у капіталі других складає 100%. Ця система застосовується тільки по відношенню до податку з корпорацій, при цьому обов'язок декларування доходу від імені всієї групи покладено на «материнську» компанію. Вихід в майбутньому якої-небудь компанії зі складу консолідованої групи не допускається.

Законодавство більшості зарубіжних країн допускає, що платник податків може брати участь у податкових відносинах особисто або через свого представника. При цьому податкове законодавство може встановлювати вимоги до осіб, які представляють інтереси платників податків і рамках професійної діяльності. Здебільшого до них віднесені адвокати, аудитори і податкові (фінансові) консультанти. Наприклад, в Австріїі відповідності з Законом «Про професійну діяльність, пов’язаною з економічним управлінням» податковими представниками можуть виступати лише ті особи, які володіють відповідними спеціальними пізнаннями.

Податкова юрисдикція будь-якої держави ґрунтується в першу чергу на її суверенітеті і національній території. Кожна держава в межах своїх національних кордонів володіє повним і безроздільним правом встановлення і застосування будь-яких законів і норм, які визначають правила поведінки платників податків. Структура системи оподаткування, розміри податкових платежів, порядок їх стягнення визначаються кожною державою і є обов'язковими для виконання на всій її території. Стосовно резидентів діє необмежений податковий обов'язок, і оподаткування поширюється на всі їх доходи незалежно від місцезнаходження їх джерел доходу. Податковий же обов'язок нерезидентів носить обмежений характер, тому вони сплачують податки тільки з доходів, одержаних із джерел походження даній країні. У зв'язку з цим віднесення конкретної фізичної чи юридичної особи до резидентів або нерезидентів є визначальним для обсягу покладених на нього податкових обов'язків.

Майже у всіх державах резиденство платників податків визначається в залежності від часу перебування на даній території. Використовуються різні критерії, які дозволяють судити про те, наскільки постійне перебування тієї чи іншої особи або компанії в даній країні. Виходячи з цього і здійснюється поділ на резидентів та нерезидентів.

Резиденство фізичних осібвизначається:

– по місцю і тривалості проживання в тій чи іншій країні

– за економічними інтересами.

Відповідно до іспанського податкового законодавства резидентом визнається:

– фізична особа, що прожила в Іспанії більш 183 днів протягом календарного року

– має свої «основні економічні інтереси» у цій країні або здійснює свою «основну комерційну чи професійну діяльність» на її території.

При цьому резиденти сплачують прибутковий податок із усіх доходів, включаючи інозмені, а нерезиденти — лише з доходів, отриманих в Іспанії.

Досить складна система критеріїв резидентства існує в Китаї.Наприклад, у відповідності зі ст. 1 Закону від 31 жовтня 1993 р. «Про прибутковий податок з фізичних осіб» як платників прибуткового податку визначені особи, що мають місце проживання в Китаї, а також особи, що не мають місця проживання, але перебувають у цій країні не менш 365 днів. При цьому особами, що мають місце постійне місце проживання, визнаються ті, хто має в межах Китаю відповідну реєстрацію, будинок, економічні інтереси. Фізичні особи, що не мають місця постійного проживання, але проживають в Китаї від 1 до 5 років, зобов'язані сплачувати прибутковий податок лише з коштів, одержуваних ними в Китаї. Особи, які прожили в цій країні більше цього терміну, стають повними резидентами. При цьому не позначається на статусі резидента тимчасовий виїзд за межі країни на термін до 30 днів багаторазові виїзди загальним терміном не більш 90 днів. У фізичних осіб, що прожили на території Китаю 90 днів, податковий обов'язок виникає лише в частині доходів, отриманих із джерел у цій країні; вони також звільняються від сплати податку з доходів, отриманих від іноземного роботодавця. В цілому ж яка-небудь спеціальна диференціація умов оподаткування для резидентів і нерезидентів у цій країні відсутня. Фізичним особам, які відповідно до податкового законодавства Китаю є резидентами, податковими органами видається спеціальний сертифікат, що засвідчує їх особливий податковий статус.

У США фізична особа визнається резидентом, якщо відповідає кожному з трьох критеріїв, встановлених у ст. 7701 Кодексу внутрішніх доходів.

Такими визначені:

– законний в'їзд у країну (наявність посвідки на проживання — «зелена карта»),

– значний термін перебування в США,

– добровільне оголошення себе резидентом.

Фактично особа набуває статусу резидента відповідно до імміграційного законодавства і перебуває в цьому статусі аж до його скасування або відмови від нього. Значним визнається термін перебування в США не менш 31 дня протягом поточного року не менше 183 днів протягом трирічного періоду. Відповідно до критерія перебування при такому підрахунку не враховуються дні, коли фізична особа не могла виїхати зі США по стані здоров'я, а також час перебування як викладача, чи студента професійного спортсмена іноземної держави.

Критерії для визначення резидентства компаній:

– місце їх реєстрації

– місце здійснення ними торгової і господарської діяльності.

. Однак існують і більш складні юридичні конструкції.

У Великобританії нерезидентами визнаються компанії, зареєстровані в цій країні, але директори і акціонери знаходяться за її межами. Умовою надання такій компанії нерезидентного статусу є також управління компанією — з території іншої держави, що має угоду з Великобританією про запобігання подвійного оподаткування.

Для компаній-нерезидентів у значній мірі визначальним є те, чи є вони постійним представництвом чи ні. В залежності від цього вирішується питання щодо їх обов'язку сплачувати податок з доходів, отриманих із джерел у тій чи іншій країні. Постійні представництва компаній-нерезидентів, як правило, несуть обов'язок по сплаті податків з доходів, отриманих у даній країні, на таких самих умовах, що і компанії резиденти.

Виділяється два самостійних види постійних представництв:

– основне - утворюється за умови, коли іноземна компанія веде діяльність, спрямовану на отримання доходу в якому-небудь постійному місці.

– агентське, має місце в тому випадку, коли іноземна особа здійснює свою діяльність в даній державі через представників з визначеним статусом і повноваженнями.

Юридичні ознаки постійного представництва:

– визначення місця знаходження і тривалість здійснення діяльності;

– комерційна спрямованість діяльності.

Наприклад, у Таджикистані постійне представництво – це зареєстроване представництво (постійна установа) іноземного підприємства, яке не є окремою юридичною особою, має регулярний характер діяльності на відповідній території і комерційну спрямованість.

Однак традиційні критерії присутності платника податків у межах тієї чи іншої податкової юрисдикції можуть бути застосовні не завжди. В даний час, наприклад, значні ускладення викликає визначення в податковому законодавстві факту наявності постійного представництва іноземних компаній, які займаються діяльністю в сфері електронної комерції з використанням глобальної комп'ютерної мережі.

Статус платника податків визначається сукупністю його обов'язків і прав. В свою чергу, їх склад у значній мірі залежить від того, на що орієнтована податкова політика тієї чи іншої держави. Права й обов'язки можуть відрізнятися в силу того, що при регулюванні податкових відносин переслідуються винятково фіскальні цілі чи, навпаки, — враховуються інтереси платників податків. Проте, існує деякий загальноприйнятий набір обов'язків і прав, що передбачаються податковим законодавством більшості зарубіжних країн.

Обов'язки платників податків:

– обов'язки сплачувати податки і збори ( визначати об'єкти оподаткування й об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, нараховувати податки й інші обов'язкові платежі, сплачувати податки й інші обов'язкові платежі до бюджету )

Не випадково саме цей обов'язок знайшов своє закріплення в конституціях більшості зарубіжних країн. У законодавстві окремих країн обов'язок (зобов'язання) платника податків трактується і визначається досить широко — як сукупність взаємозалежних обов'язкових дій.

– обов'язки, суть яких зводиться до забезпечення податкових органів даними, необхідними для здійснення податкового контролю ( стати на реєстраційний облік у податковому органі, складати податкову звітність, представляти її у встановлений термін)

Виникнення податкового зобов'язання пов'язується з наявністю в платника податків об'єкта оподаткування, а припинення – зі смертю фізичної особи, з вступом у силу рішення суду про визнання його померлим або з повною ліквідацією юридичної чи особи закінченням його реорганізації. Фінансово-правові норми ФРН передбачають виникнення податкового обов’язку «при настанні обставин, з якими погоджується чинність відповідного закону».

Сучасні держави поряд з численними обов'язками надають платникам податків досить широкий набір різних прав. Тим самим досягається визначений баланс у змісті податкових правовідносин.

– право самостійного визначення варіантів організації бухгалтерського обліку і методів його здійснення традиційно відноситься до прав платників податків юридичних осіб Наприклад, у Литві приватним організаціям надане право на свій розсуд або доручати ведення бухгалтерського обліку і подання звітності власним підрозділам, або на договірних умовах -компаніям, які спеціалізуються на наданні послуг подібного роду.

– право використання спрощеної системи ведення обліку і подання звітності. Наприклад, в Австралії при сплаті податку на товари і послуги таким правом наділені підприємства, оборот яких не перевищує 2 млн. австралійських доларів; платникам податків цієї категорії дозволене подання звітності лише раз на рік.

– право на використання податкових пільг є одним з основних. Наприклад, відповідно до останніх змін, внесених до податкового законодавство США,жертвам і членам родин жертв терористичних актів у Нью-Йорку і Вашингтоні наданий ряд податкових пільг. Зокрема, передбачене поширення на цих осіб зниженої ставки податку на майно, а також звільнення від федерального прибуткового податку. Крім того, платникам податків — фізичним особам і організаціям, які постраждали від терористичних актів, на 6 місяців продовжений термін подачі декларацій і сплати податків. На цей же термін припинені операції по арешту і конфіскації їх майна.

– право на оптимальне виконання податкового обов'язку (податкове планування) надано платникам податків у більшості країн. У даному випадку під податковим плануванням варто розуміти використання платниками податків всіх дозволених чинним законодавством способів і прийомів з метою максимального скорочення своїх податкових зобов'язань. В основі податкового планування лежить найбільш повне і правильне застосування всіх дозволених нормативно-правовими актами пільг, знання і вміле використання прогалин в законодавстві, враховуючи фінансову й інвестиційну політику держави. Втім, в окремих державах так зване агресивне податкове планування істотно обмежується. Так, в Канаді у випадку виявлення прогалин у податковому законодавстві, які дозволяють ухилятися від сплати податків, міністерство фінансів заздалегідь повідомляє платників податків за допомогою опублікування спеціального прес-релізу про можливість додання в наступному відповідним законодавчим змінам ретроспективної дії, тобто надання їм зворотної сили. Відповідне рішення може бути прийнято парламентом за поданням міністерства фінансів. Подібна практика дозволяє істотно скоротити число осіб, які бажають скористатися недосконалістю податкового законодавства.

– право на одержання інформації, необхідної для виконання податкових обов'язків. Для реалізації цього права у Франції міністерство економіки, фінансів і промисловості організувало по країні 11 центрів інформаційного обслуговування платників податків. У цих центрах передбачається в експериментальному порядку надання послуг по інформуванню платників податків і наданню їм необхідних інструкцій з податкових і фінансових питань. Діяльність центрів здійснюється в рамках загальної трирічної програми, направленої на поліпшення відносин із платниками податків.

– Право на збереження інформації, як правило, входить у набір прав платника податків. У даному випадку маються на увазі данні, які містять податкову таємницю й інші види конфіденційної інформації. Законодавство окремих країн передбачає досить твердий режим захисту інформації про платників податків. Наприклад, у США високий ступінь таємності такої інформації істотно обмежує можливість її надання навіть правоохоронним відомствам. Швейцаріяз метою збереження діючого в цій країні режиму банківської таємниці фактично ухиляється від обміну інформацією про клієнтів швейцарських кредитно-фінансових установ з компетентними органами інших держав. На думку швейцарської влади, можливості для стягнення податків, що не були сплачені резидентами інших країн, можуть бути реалізовані за допомогою введення на території Швейцарії і стягнення на користь відповідних держав податку на відсотки з заощаджень зазначених осіб.

У Німеччині Федеральний фінансовий суд, розглядаючи справу про переклад клієнтами одного з німецьких банків прихованих від оподаткування доходів на секретні банківські рахунки в Люксембурзі, виніс прецедентне рішення, що визначає трохи інший підхід. Суть його полягає в тому, що положення законодавства про банківську таємницю не повинні застосовуватися в тих випадках, коли у компетентного органу є підстави вважати що платники податків використовують анонімні рахунки за кордоном з метою ухилення від сплати податків. У Південно-Африканській Республіці податковим відомством підготовлені пропозиції по пом'якшенню режиму податкової таємниці з метою спрощення порядку передачі інформації щодо сплати податків іншим відомствам, включаючи поліцію, у випадках, коли така інформація необхідна для розслідування кримінальних справ про ухилення від сплати податків, покарання за які складає не менш 5 років тюремного ув'язнення. Розгляд відповідних запитів передбачається біля жити на спеціальний орган, що складається з незалежних експертів.

– право подання декларацій і сплати податків з використанням, комп'ютерних технологій. Так, в Австралії з моменту введення в дію в 2001 р. системи електронної системи подачі податкових декларацій нею скористалося більш 190 тис. (15%) австралійських платників податків. Використання цієї системи дозволяє істотно спростити процедуру заповнення декларацій і прискорити одержання платниками податків сум зайво сплачених податків. В Ірландії фізичним особам і компаніям також надана можливість подачі податкових декларацій по електронних каналах зв'язку. Крім того, платники податків можуть у такий же спосіб вносити податкові платежі по прибутковому податку, податку з корпорацій і податку на приріст капітану, а також одержувати доступ до інформації про себе в базі даних податкових органів. У Коста-Риціплатники податків вправі використовувати комп'ютерну мережу для здачі податкової звітності і сплати податків. Однак вони можуть скористатися послугами лише того провайдера, що має спеціальну ліцензію податкового відомства на надання таких послуг.

Платникам податків надаються і такі права, як право знайомитися з результатами податкових перевірок, представляти податковим органам пояснення по нарахуванню і сплаті податків, консультуватися з питань нарахування і сплати податків, оскаржити дії податкових органів і їхніх посадових осіб.