Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







У складі світових фінансів можна виділити публічні та приватні фінанси.





Суб'єктами публічних є особи, визнані такими відповідно до норм міжнародного (публічного) права, а саме: суверенні держави; нації та народи, що борються за власну державність; міждержавні організації; державні утворення (наприклад Ватикан); вільні міста.

Суб'єктами міжнародних приватних фінансів є національні й іно­земні фізичні та юридичні особи держави (і їхні інституції), а також створені ними організації.

На фінансовому ринку діють органи державної влади (міністерства фінансів, центральні банки), фінансові та нефінансові установи і фізичні особи (населення).

Центральні банки виконують на фінансових ринках подвійну функцію.Насамперед вони є учасниками ринку, які мають, подібно до комерційних банків,власні економічні інтереси. Для своєї комерційної діяльності, як-от інкасація чеків та облік векселів, конвертація процентових доходів в іноземній валюті і т. п., вони купують і продають цю валюту. Велику частку такої комерційної діяльності становлять платежі в іноземній валюті міжнародним організаціям.

Іншим завданням центральних банків є забезпечення стабільності фінансової системи країни. Відтак вони беруть участь в операціях на валютних ринках з метою підтримки курсу національної валюти, проводячи валютні інтервенції. Центральні банки втручаються в ринкову ситуацію, купуючи та продаючи валюту, особливо у випадках екстремального відхилення курсів і відсутності гарантій нормального функціонування валютних ринків. Інтервенції центральних банків проводяться на міжбанківських ринках, через брокерські контори, а також на біржах.

До фінансових установ, без яких неможливе функціонування (фінансового ринку, належать комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії, спільні фонди тощо.

Нефінансові установи — це юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом товарів та наданням послуг. До нефінансових установ належать підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

Фізичні особи виконують на ринку роль інвесторів, придбаваючи ті чи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. В країнах із розвинутою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові іпотекові кредити та кредити іншого призначення.

Загальна класифікація суб'єктів світового фінансового ринку представлена на рисунку 9.3.

1. За цілями й мотивами участі в операціях на ринку його учасники класифікуються на:

- інвестори з дійснюють операції, пов'язані з переміщенням капіталу, з метою його приросту.

- Хеджери страхують курсові (цінові) ризики, ризики трансферів, яківластиві фінансовим інструментам, свої активи або конкретні угоди на спот-ринку. Зобов'язанням хеджера, які виникають під час угоди, як правило, відповідає реальний фінансовий інструмент, яким він володіє в даний момент або володітиме до моменту виконання контракту.

- Спекулянти здійснюють купівлю (продаж) контрактів для того, щоб пізніше продати (купити) їх за більш високою (низькою) ціною. Вони прагнуть отримати прибуток за рахунок різниці в курсовій вартості базисних активів, яка може згодом виникнути. У спекулянтів немає наміру страхувати наявні або майбутні позиції від курсового ризику. Рух курсів, навпаки, є для них найбільш сприятливим.

- Трейдери намагаються використовувати коливання курсу одного або кількох контрактів. Це досягається купівлею контрактів (або цінних паперів) за очікуваного підвищення ціни та продажем за її зниження.

Діяльність трейдерів досить важлива для пожвавлення ф'ючерсного ринку, тому що вони являють, по суті, протилежність роботі хеджерів. Трейдери сприяють підвищенню ліквідності ринку, тобто підтримують саме функціонування ринку.

- Арбітражери отримують прибуток за рахунок одночасної купівлі-продажу одного й того самого активу на різних ринках, використовуючи відмінність курсу на цих ринках, наприклад між форвардним курсом на валютному ринку й курсом відповідного валютного ф'ючерса.Арбітражер продає актив на тій біржі, де він дорожчий, і купує там, де він дешевший. Теоретично арбітражна операція дає змогу інвесторові отримати прибуток практично без ризику та не потребує значних інвестицій. Арбітражери також необхідні ринкові, оскільки своєю діяльністю сприяють вирівнюванню курсів, цін, відновленню паритетного співвідношення між взаємозалежними активами на різних торговельних майданчиках І фінансових ринках.

Якщо лише одна із перелічених вище категорій недостатньо представлена на фінансовому ринку, його функціональна вдатність ринку може бути поставлена під сумнів.

2 Поділ суб'єктів ринку за типами емітентів дає змогу виділити такі основні позиції:

• міжнародні й міжнаціональні агенції;

• національні уряди й суверенні позичальники;

• провінційні, регіональні й муніципальні уряди (адміністрації штатів, країв, областей, міст);

• корпорації, банки й інші організації.

Найбільшими учасниками світового фінансового ринку є світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку, що представляють міжнародні й міжнаціональні агенції.

Останнім часом активну роль на світових фінансових ринках відіграють центральні банки. Інтенсивне нагромадження валютних резервів приводить до посилення їхніх позицій. Вони ефективно управляють фінансовими ресурсами країни, використовуючи, зокрема, валютні інтервенції. Кожний центральний банк проводить власну інвестиційну політику.

3. За типами інвесторів можна виділити дві основні групи учасників ринку — приватні та інституційні інвестори. У період становлення євроринку основними власниками єврооблігацій були приватні інвестори — фізичні особи, що здійснюють операції із цінними паперами. Приватні інвестори прагнуть розширити можливості вкладення своїх валютних заощаджень в основному в єврооблігації добре відомих позичальників із розвинутих країн та збільшити дохід шляхом придбання цінних паперів.

Інституційні інвестори — це банки, державні установи, міжнародні фінансові інституції, пенсійні й страхові фонди та компанії, взаємні інвестиційні фонди, менеджери внесків, великі корпорації.

У числі домінуючих тенденцій на світовому фінансовому ринку відзначається прагнення до усунення посередників. Цей процес отримав назву «дезинтермідація».

4. Залежно від країни походження позичальники на облігаційних ринках діляться на такі основні групи:

• розвинуті країни;

• країни, що розвиваються;

• міжнародні інституції;

• офшорні зони;

• країни з ринком, що формується.

 







ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.