І. Співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом

При вивченні теми “Суб’єкт злочину” з’ясували, що у відповідності до ч. 1 ст. 18 КК “Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може настати кримінальна відповідальність”.

Це так званий загальний суб’єкт злочину. Але життя, практика і законодавство вказує на те, що мають непоодинокі випадки, коли вчинити злочин і відповідати за нього може не будь-який загальний суб’єкт, а тільки певна конкретна особа, що характеризується певними ознаками, які виділяють її із загальної маси загальних суб’єктів.

В теорії і практиці їх визначають як спеціальні суб’єкти злочину.

“Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може настати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа”.

Як вже вказувалось, що характерною ознакою із спеціальним суб’єктом є те, що їх можуть вчинити лише особи, які наділені ознаками спеціального суб’єкта.

1) Чи можлива співучасть у таких злочинах осіб, які наділені ознаками спеціального суб’єкта?

2) Чи можуть ці особи нести відповідальність за ті злочини, суб’єкт вчинення яких є спеціальним?

Аналізуючи статті 26, 27, 28, 29, 30 КК не знаходимо, щоб законодавець прямо забороняв позитивно вирішувати ці питання. В силу того, що в цих статтях не говориться, що співучасть за спеціальним суб’єктом неможлива.

Більш того, це питання позитивно вирішено в ч. 3 ст. 401 КК “Поняття військового злочину”, правда стосовно військових злочинів.

“Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу”.

Це положення є законодавчим визначенням принципу відповідальності злочинів зі спеціальним суб’єктом. Іншими словами, виконавцями будь-якого військового злочину (ст. 402-435), можуть бути лише військовослужбовці, а іншими співучасниками можуть бути і цивільні особи (організатор, підбурювач, пособник). Однак цивільні особи не можуть бути співвиконавцями військових злочинів.

В тих випадках, коли військовослужбовець і цивільна особа спільними діями (зусиллями) виконують об’єктивну сторону військового злочину, то цивільна особа несе відповідальність за вчинення військового злочину як посібник і така кваліфікуюча ознака як “за попередньою змовою групою осіб” не застосовується.

Таким самим чином кваліфікуються дії цивільної особи і в тих випадках, коли вона вчинила діяння, що містить ознаки військового злочину, замість військовослужбовця, який схилив її до вчинення цього злочину.

Наприклад: до знищення чи пошкодження військового майна (ст. 411 КК).

При цьому такий військовослужбовець визнається виконавцем злочину.

Вищевикладене дає підстави стверджувати, що і в інших злочинах із спеціальним суб’єктом, особи, які не є спеціальними суб’єктами, можуть вказуватися як співучасники злочину.

Інакше кажучи, виконавець цих злочинів може бути тільки спеціальний суб’єкт, а також співучасником як організатор, підбурювач, посібник можуть бути і інші особи, які не наділені ознаками спеціального суб’єкта з посиланням на відповідні частини ст. 27 КК.

Проте треба мати на увазі, що наявність відповідальності співучасників за вчинене виконавцем ще не означає, що їх діяння повинні кваліфікуватися за тією ж нормою, що і дії виконавця.

Вирішення цього питання залежить від того, яке значення придає законодавець ознаці, що характеризує суб’єкт злочину у якості спеціального.

1) Ознака спеціального суб’єкта характеризує основний склад злочину.

Наприклад: ч. 1 ст. 365 КК – перевищення влади або службових повноважень вчинене службовою особою.

Виконавцем є тільки службова особа, а всі інші можуть бути лише організатором, підбурювачем чи пособником і їх дії будуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 365 КК, як і дії виконавця, але з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК. (Наприклад: ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 365 КК – підбурювання до перевищення службових повноважень).

2) Ознака спеціального суб’єкта кваліфікований або особливо кваліфікований склад злочину, оскільки наявність її збільшує небезпечність виконавця, не впливаючи на тяжкість злочину в цілому.

Наприклад: п. 13 ч. 2 ст. 115 КК передбачає таку ознаку спеціального суб’єкта, яка підвищує небезпечність не самого злочину, а особи, а саме – особа, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК.

В цьому випадку всі інші співучасники будуть нести відповідальність за ч. 1 ст. 115 КК з посиланням на відповідні частини ст. 27 КК.

3) Ознака спеціального суб’єкта підвищує суспільну небезпечність не тільки виконавця, але і всього злочину в цілому, то дії всіх співучасників належить кваліфікувати за тією ж нормою, що і дії виконавця.

Наприклад: Одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище (ч. 2 ст. 368 КК) або особливо відповідальне становище (ч. 3 ст. 368 КК) збільшує небезпечність злочину в цілому (в однаковій мірі підривається авторитет влади, коли хабара бере паспортист РВВС або міністр ВС).

В цьому випадку всі інші співучасники несуть відповідальність за ч. 2 або ч. 3 ст. 368 КК з посиланням на відповідні частини ст. 27 КК.

4) Ознака спеціального суб’єкта утворює привілейований склад злочину у зв’язку з тим, що її наявність зменшує суспільну небезпечність виконавця злочину, не змінюючи тяжкості злочину в цілому.

Наприклад: ст. 117 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, її психофізичний стан під час пологів або відразу після пологів дає підставу для зменшення її відповідальності. В той же час для інших співучасників дане посягання зостається умисним протиправним спричиненням смерті іншій людині, тобто звичайним (простим) умисним вбивством. Тому їх дії належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК (якщо не має кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК), а дії матері новонародженої дитини за ст. 117 КК.

Таке тлумачення витікає із пояснення, що дається в п. 21 ППВСУ №2 від 07.02.2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи.”:

“Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК, якщо воно вчинене під час пологів або одразу ж після них.”

“Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст.115 КК, тягне відповідальність за ч.1 зазначеної статті.”

5) В окремих складах співвиконавцями злочинів зі спеціальним суб’єктом можуть бути загальні суб’єкти. Це має місце тоді, коли одну частину об’єктивної сторони складу може вчинити тільки спеціальний суб’єкт, в той же час її другу частину може вчинити будь-яка людина, що не є спеціальним суб’єктом.

Наприклад: ст. 154 КК – співвиконавцем, спеціального суб’єкта, а саме особа від якої потерпіла особа знаходиться в матеріальній чи службовій залежності, може бути загальний суб’єкт, який схиляє потерпілу особу за проханням службової особи її підлеглу до вступу в статевий зв’язок з цією службовою особою.

Або жінка, яка за допомогою фізичного насильства або погроз сприяє ґвалтівнику у вчиненні зґвалтування, то несе відповідальність як співвиконавець злочину, передбаченого ст. 152 КК.

В цих випадках посилання на ст. 27 КК не потрібно.

Під провокацією злочину розуміється підбурювання до злочину з метою подальшого викриття особи, що вчинила цей злочин.

Особа, яка схиляє ту чи іншу особу до вчинення злочину діє умисно з прямим умислом, усвідомлюючи, що тим чи іншим способом викликає рішучість у іншої особи вчинити злочин і бажає так діяти, переслідуючи мету в майбутньому викрити цю особу.

Характеризуючи суб’єктивні ознаки співучасті вказувалось на те, що співучасники можуть при вчиненні одного і того ж злочину, керуватись різними мотивами, але це не виключає співучасть.

Отже, провокація злочину розглядається як співучасть у спровокованому злочині, оскільки різниця в мотивах провокатора та інших співучасників не має значення для притягнення їх до відповідальності.

Зокрема, в ст. 370 КК встановлена спеціальна відповідальність за провокацію неправомірної вигоди.

Пленум Верховного Суду України “Про судову практику в справах про хабарництво” в постанові № 5 від 26.04.2002 р. зазначив, якщо з метою викрити того хто дав або одержав хабара, службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурювала до цього того, хто його дав чи одержав, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати ще як співучасть у хабарництві та додаткова кваліфікувати за відповідними частинами ст. 27 і 369 чи статей 27 і 368 КК.

Таким чином, можна зробити висновок, що провокація злочину розглядається як співучасть у злочині в тій чи іншій якості і не звільняє від кримінальної відповідальності таку особу за вчинення злочину іншими особами.

Однією із суб’єктивних ознак співучасті є поінформованість співучасників про злочинні наміри, про дії інших співучасників, про єдиний спільний злочинний результат.

Тому, щоб співучасник був притягнутий до відповідальності за злочин, вчинений виконавцем, він повинен бути обізнаним про злочинні наміри виконавця.

Однак практика показує, що мають місце випадки, коли окремі співучасники виходять за межі спільного умислу на вчинення злочину і це його діяння не охоплювалось умислом інших співучасників.

У такому разі і ведеться мова про ексцес виконавця.

Ексцес виконавця – це вихід виконавця за межі спільного умислу співучасників на вчинення конкретного злочину, тобто він вчинює такі дії, що представляють собою інший самостійний злочин або придають вчиненому якісно інший характер, і які не охоплюються ні прямим ні побічним (непрямим) умислом інших співучасників.

Таким чином, ексцес виконавця має місце в тих випадках, коли інші співучасники не передбачали, не бажали і навіть свідомо не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець. Ексцес виконавця має місце як при простій так і складній формах співучасті.

“Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом”.

В таких випадках інші співучасники повинні відповідати лише за злочин, вчинений виконавцем у межах домовленості з ними.

Пленум Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи” в абз. 2 п. 3 постанови №2 від 07.02.2003 р. вказав:

“При ексцесі виконавця, тобто коли один із співучасників вийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи – за злочини, вчинені ними в межах домовленості.”

Аналогічне роз’яснення зазначається і в п. 15 цієї постанови Пленуму Верховного Суду України.

Така правова оцінка дій співучасників при ексцесі виконавця має місце як для простої форми співучасті (співвиконавство) так і для складної форми співучасті (розподіл ролей).

Розрізняють два види ексцесу: кількісний; якісний.

Кількісний ексцес – коли виконавець виконує однорідні за характером дії, які обумовлені співучасниками або з більшим “усерддям”, тобто вчинює більш тяжкий злочин.

Якісний ексцес – коли виконавець вчинює неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин додатково до того злочину, який було обумовлено усіма співучасниками.

При такому виді ексцесу виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів, а інші тільки за той злочин, який охоплювався їхнім умислом.

Таким чином, співучасники як при кількісному, так і при якісному ексцесі виконавця за ексцес відповідальності не несуть (оскільки відсутній причинний зв’язок, тобто не має єдиного умислу на вчинення цього злочину) (див. ч. 5 ст. 29 КК).

Практика знає випадки, коли виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин, який було обумовлено усіма співучасниками. Виконавець вчинив лише:

готування до злочину; замах на злочин, на яких його злочинна діяльність була припинена (перервана).

В таких ситуаціях виконавець несе відповідальність за готування чи замах на злочин. Наприклад: 1) ч. 1 ст. 14, п. 11 ч. 2 ст. 115.

Інші співучасники несуть відповідальність за 1) співучасть у готуванні до злочину ч. 4 ст. 26, ч. 1 ст. 14, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК (підбурювач) 2) або співучасть у замаху на злочин ч. 1 ст. 26, ч. 3 ст. 15, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Тобто в залежності, на якій стадії була припинена (перервана) діяльність виконавця і дається правова оцінка діянням інших співучасників.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у вище згаданій постанові № 2 від 07.02.2003 р. в абз. 8 п. 15

“У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину”.

У випадку, коли виконавці, що входять в організовану групу (ч. 3 ст. 28 КК) для вчинення вимагання були затримані і було встановлено, що певний громадянин, що сам не входив до складу груп, заздалегідь обіцяв їм надати автомашину, щоб після вчинення злочину вони могли зникнути з міста.

Дії виконавців, що створили організовану групу, утворюють готування до злочину у вигляді створення умов вчинення вимагання і повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 192 КК, а пособник несе відповідальність за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14 і ч. 4 ст. 192 КК.

Така юридична оцінка співучасників витікає із ч. 4 ст. 29 КК “Кримінальна відповідальність співучасників” де вказано: “У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині”.

Невдале підбурювання або пособництво насамперед характеризують діяння відповідно підбурювача або пособника, які не принесли бажаного результату у смислі самої спроби створення умов для вчинення злочину виконавцем.

1) Підбурювач не зміг викласти рішучість у іншої особи вчинити злочин, тобто коли можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин.

2) Або посібник помилково передав знаряддя вчинення злочину не тому, кому належало б, або передав по призначенню, але вже після вчинення злочину.

Невдале підбурювання і пособництво має місце і тоді, коли підбурювач і посібник зробили все необхідне, але виконавець не виконав намічений злочин внаслідок своєї смерті, втрати осудності чи захворювання.

З об’єктивної сторони невдале підбурювання і пособництво виражається в активній поведінці, спрямованій на вчинення злочину, у зв’язку з чим представляють небезпечність.

З суб’єктивної сторони вони припускають прямий умисел на вчинення злочину у співучасті – найбільш тяжкий вид вини, що також підкреслює підвищену небезпеку вчиненого. Очевидну небезпеку тут представляють особистості підбурювача і пособника.

Тому навіть той факт, що спроба схилити виконавця до вчинення злочину чи сприяти йому виявилась невдалою, кримінальну відповідальність вказаних осіб не виключає, якщо вчинене ними не підпадає під ознаки ч. 2 ст. 11 КК.

Невдале підмовництво і пособництво представляють собою підшукування співучасників і умисне створення умов для вчинення злочину, тобто це є готуванням до злочину і такі дії належить кваліфікувати за ст. 14 і статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за злочин до якого виконавця схиляли або прагнули сприяти в його вчиненні.

Однак з приводу такої кваліфікації невдалого підбурювання і пособництва серед вчених немає одностайності.

В якості висновку викладення цього питання належить зазначити, що співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює яких-небудь додаткових особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч. 1 ст 2 КК про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті. Співучасники в злочині відповідають у рівному обсязі з особами, щзо вчинили злочин наодинці. При цьому кожен співучасник відповідає самостійно за скоєне і несе персональну відповідальність. Разом з тим, межі відповідальності у співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині, які, у свою чергу, обумовлюються виконаною функцією (роллю), усвідомленням характеру дій іншими співучасниками та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчинений злочин у межах індивідуальної відповідальності (у межах вчиненого й усвідомленого).

У якості загального висновку з питань даної лекції слід зазначити, що співучасть у злочині є однією з форм злочинної діяльності. Вона передбачає наявність спільних діянь не менше ніж двох суб’єктів злочину, об’єднаних єдиним наміром на вчинення злочину і досягнення єдиного злочинного результату. Така спільна діяльність характеризується тільки умисною формою вини і тільки при вчиненні умисного злочину. Спільна умисна діяльність у вчиненні умисного злочину має підвищену суспільну небезпеку порівняно із вчиненням злочину одноособово. В той же час в залежності від форм співучасті вирішується питання про суспільну небезпечність співучасті як такого злочинного проявлення. Відповідальність за вчинення злочину у співучасті базується на загальних підставах кримінальної відповідальності в покарання призначається у відповідності принципу кримінального законодавства – індивідуалізація покарання, його справедливість.

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: