Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин





Їх можна поділити на 2 групи:

- які відносяться до посягання (факту вчинення злочину);

- які відносяться до акту заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні (до факту затримання).

Розглянемо їх окремо.

І. До посягання (факту вчинення злочину)

1) Умови правомірності, що відносяться до посягання визначають:

а) коло осіб, до яких може бути застосовано затримання (відповідають на питання: хто може бути затриманим?);

б) а також ті діяння, за скоєння яких до винної особи може бути застосовано затримання із заподіянням їй шкоди (відповідає на питання: за що може бути затриманим?).

Правовою підставою для затримання особи є вчинення нею суспільно небезпечного посягання, передбаченого кримінальним законом (див. ст. 11 КК) і на це прямо вказано в ч. 1 ст. 38 КК “…спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин…”, а не будь-якого іншого правопорушення (адміністративного, дисциплінарного тощо).

Таким чином, у відповідності до закону (ч. 1 ст. 38 КК) особою, яка затримується може бути лише злочинець.

З огляду на це не є правомірним заподіяння шкоди при затриманні такої особи, що:

- не досягла віку кримінальної відповідальності за це суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом;

- неосудною.

Відповідальність настає на загальних підставах, за умови, що особа, яка здійснює затримання усвідомлює ці факти.

Закон не визначає свого відношення до випадків затримання уявного злочинця (особи, яка помилково прийнята за злочинця) із заподіянням йому шкоди.

Вважається, що в таких ситуаціях відповідальність за необгрунтоване заподіяння шкоди повинно вирішуватися за правилами про уявну оборону.

2) Наявність наміру у особи, що вчинила злочин, зникнути з місця злочину або ухилення від відповідальності за скоєне.



ІІ. До факту затримання (факту заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні)

Умови правомірності, що відносяться до затримання (акту заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні) визначають:

- підстави заподіяння шкоди злочинцю;

- час затримання (своєчасність);

- необхідність заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні;

- співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю під час його затримання;

- характер дій при затриманні;

- мете затримання;

- коло осіб, які можуть вчинити затримання злочинця.

1) Підстави завдання шкоди злочинцю

З одного боку, це злочин, який вчинено винною особою, а з іншого боку – припис закону, що надає людині право виконати свій громадський обов’язок в справі забезпечення правосуддя, якому ухилення злочинця від затримання заподіює шкоду.

2) Час затримання (своєчасність)

Затримання здійснюється безпосередньо після вчинення злочину.

Це витікає із закону ч. 1 ст. 38 КК, де прямо вказано:

“Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після посягання, спрямовані…”.

Тут мається на увазі 1) як випадки, коли злочин до моменту затримання було закінчено, 2) так і випадки, коли злочин до цього моменту було відвернуто, тобто коли діяння вже здійснювалося.

Якщо ж посягання ще не було, наприклад, особа лише готувалася до вчинення злочину, то заподіяння такій особі шкоди при її затриманні недопустимо.

Недопустимо це також і внаслідок перебігу часу після посягання – на наступний день, через неділю тощо.

Таким чином, початковим моментом виникнення права на затримання є початок злочинного посягання, коли об’єкт посягання піддався безпосередній загрозі негайного заподіяння шкоди.

Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину.

Вжитий у законі термін “безпосередньо” не слід розуміти лише у тому сенсі, що особа, яка вчинила злочин, може бути затримана на місці вчинення злочину відразу ж після його вчинення.

Положення ст. 38 КК поширюється також і на ті випадки, коли особа, яка вчинила злочин, залишила місце злочину, однак злочинець зостається у полі зору потерпілого або інших осіб(вони знають куди він сховався, куди побіг тощо), які вимушені були здійснювати переслідування винної особи і затримати її через деякий час поза місцем вчинення злочину. Це так зване затримання по “гарячих” слідах.

Тому затримання, вчинене через деякий час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним.

Вважається, що це положення відноситься до всіх осіб, які не є працівниками правоохоронних органів, зокрема ОВС, які в силу своїх службових обов’язків продовжують цю роботу і в тих випадках, коли злочинцю вдалося втекти з місця злочину. Така особа об’являється у розшук і він здійснюється за орієнтировками працівниками ОВС.

3) Необхідність заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні

Вона обумовлюється небезпечністю вчиненого злочинцем посягання або обстановкою затримання. Шкода, заподіяна злочинцю, є вимушеною в силу того, що злочинці, як правило, відмовляються виконувати вимоги того, хто затримує, намагаються зникнути з місця злочину.

Ця шкода може виявлятися у вигляді:

Обмеження волі і свободи переміщення на нетривалий час (зв’язування, закриття в приміщенні);

Нанесення тілесних ушкоджень;

Знищення або пошкодження особистого майна (наприклад, автомобіль, одяг тощо) (див ст. 12 КК).

Небезпечністьвчиненого діяння визнчається його тяжкістю.

Обстановка затримання визначається обставинами конкретного випадку.

Тут враховуються і вік і стан здоров’я як злочинця, так і того хто затримує його та інші причини, що і визначають необхідність і правомірність заподіяння шкоди.

Наприклад: Очевидно, що особа, яка здійснює затримання не має можливості, в силу вище перерахованих обставин, догнати злочинця, який втікає від нього, ранить останнього в ногу.

Такі дії будуть відповідати даній обстановці.

Іншими словами, обстановка повинна бути такою, коли затримання злочинця без заподіяння йому шкоди було неможливим – такі наслідки в цьому випадку явились вимушеними і необхідними.

І, навпаки, коли обстановка свідчить про реальну можливість затримати злочинця без заподіяння йому шкоди і це усвідомлює потерпілий ао інші особи, проте таку шкоду заподіюють, то це тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах.

4) Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю під час його затримання.

Ця умова тісно пов’язана з попередньою. Шкода, яка заподіюється злочинцю повинна бути співрозмірна обставинам конкретного затримання.

У відповідності до закону, вимушене (необхідне) заподіяння шкоди не може бути безмежним, в силу того, що злочинець навіть самим фактом скоєння злочину і прагненням ухилитися від затримання не ставить себе поза законом.

Згідно закону, заподіяння майнової шкоди, нанесення ударів, легких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень завжди визнається правомірним при наявності усіх інших умов. Такі наслідки при затриманні ніколи не утворюють перевищення його меж.

Це витікає із ч. 2 ст. 38 КК, де вказується:

“Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу”.

Тобто ведеться мова про умисне вбивство та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Можливість заподіяння як співрозмірної шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень сумніву і заперечень не викликає.

Щодо заподіяння тяжкої шкоди у вигляді смерті затримуваному, допустимість якої витікає із положень закону, то тут виникають певні заперечення, а саме:

1) Затримання злочинця, на відміну від необхідної оборони, не пов’язано з запобіганням спричинення шкоди інтересам і правам особи, яка затримує злочинця, або інших осіб.

Ухилення злочинця від затримання спричиняє шкоду правосуддю, саме воно і терпить шкоду.

Однією із найнебезпечніших форм такого ухилення є втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК) особою, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні.

За вчинення таких дій особа карається від 3 до 5 років позбавлення волі!!! Яка ж тут тоді співрозмірність?!

2) Безперечно очевидно, як це витікає із закону (ч. 1 ст. 38 КК) затримання злочинця проводиться для того, щоб в кінцевому рахунку, відбулось правосуддя. Цей результат досягається шляхом спричинення злочинцю при його затриманні будь-якої шкоди, крім смерті. Заподіяння ж йому смерті з одного боку, взагалі виключає можливість відправлення правосуддя, а з іншого боку – особа, яка заподіяла смерть якби бере на себе функції слідчого, судді та виконавця вироку, що протиріче і чинному законодавству (відправлення правосуддя здійснюється лише судом від імені держави; покарання у вигляді смертної кари виключено).

3) У законі ведеться мова про затримання злочинця. Чи можна у зв’язку з цим з позиції лігвіністики, логіки та інших позицій, стверджувати, що позбавлення волі є не що інше, як затримання?

4) Позбавлення життя затримуваного робить недосяжною ту мету, яка вказується в законі (ч. 1 ст. 38 КК) доставлення його відповідним органам влади – це є обов’язковою метою. Позбавлення ж життя злочинця з метою доставити його труп органам влади уявляється безглуздим.

Наведені міркування дозволяють зробити висновок, що надання права позбавити життя затримуваного навряд чи є обгрунтованим.

Згідно з ч. 2 ст. 38 КК:

“Перевищення заходів необхідних для затримання злочинця визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу”.

Тобто, це означає, що заподіяна злочинцю шкода неспіврозмірна і вона є неправомірною.

Тому, наприклад, вимушене заподіяння тяжкої шкоди хулігану, що ухиляється від затримання, який вчинив напад не пов’язаний з посяганням на особу, свідчить про явну невідповідність цієї шкоди небезпеці вчиненого ним.

Так само заподіяння убивці смерті в обстановці, при якій громадянин очевидно мав і усвідомлював реальну можливість затримати його шляхом заподіяння менш тяжкої шкоди, свідчить про явну невідповідність заподіяної шкоди у відносно сприятливій обстановці затримання.

При цьому належить враховувати суб’єктивне відношення того, хто затримує, до тієї шкоди, що ним заподіюється злочинцю. Затримуючий повинен розуміти, що заподіювана тяжка шкода явно не відповідає небезпеці вчиненого посягання або явно більш ніж достатня для затримання особи, що вчинила це посягання (злочин). Тобто при перевищенні меж заподіяння шкоди при затриманні відповідальність настає за умисне заподіяння тяжкої шкоди.

Відповідальність настає в цьому разі тільки у 2-х випадках, спеціально передбачених законом:

1) ст. 118 – умисне вбивство при перевищенні заходів необхідних для затримання злочинця;

2) умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Заподіяння злочинцю іншої шкоди є некараним.

Затримання особи, що вчинила злочин, як і необхідна оборона, виключає кримінальну відповідальність за вимушене заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин при дотриманні умов правомірності, що розглянуті вище. Ці дії спрямовані на забезпечення здійснення правосуддя щодо особи, яка вчинила злочин, а тим самим на забезпечення конституційних прав і свобод особи, яка піддалась злочинному посяганню.

 

ВИСНОВОК ДО ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ

В якості висновку з цього питання слід зазначити, що суспільна корисність, соціальна цінність затримання полягає у тому, як вже вказувалось, що така діяльність сприяє здійсненню принципу невідворотності відповідальності за злочин, а також усуває загрозу вчинення особою, яка затримується, нових злочинів, запобігає можливості у подальшому здійсненні злочинної діяльності.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.