Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Взаємодія, діалог і протистояння парадигм у психології





Якщо гуманістична парадигма наголошує на «внутрішній» — феноменологічній — детермінації, тобто на зумовленості людських дій, відчуттів, когніцій самими відчуттями, когніціями та ін., то природничо-наукова парадигма — на їх «зовнішній» спричиненості, наприклад, нейрогуморальними процесами. Важко поєднувати ці парадигми, проте заперечувати легітимність однієї з них означає перекреслити відповідну сферу детермінації психічного.

Основну відмінність між природничо-науковим і гуманітарним підходами в психології пов'язують з відмінностями між «жорстким» природничо-науковим детермінізмом і соціокультурною детермінацією, що керує продуктивною діяльністю людей. Проте, Д. Леонтьев зауважує, що людину можна одночасно розглядати, з одного боку, як природний об'єкт, індивідуальність, з іншою — як особистість, яка має внутрішній світ, що характеризується змістом взаємодій, в які їй потрібно вступати з Цим світом, щоб розкрився цей зміст. Перший спосіб розгляду є традиційним, класичним природничо-науковим підходом, другий — гуманітарним (некласичним). Природничо-науковий підхід теж може бути класичним, некласичним і навіть постнекласичним..

Гуманістичну (гуманітарну) парадигму протиставляють природничонауковій, яка була ототожнена з експериментальною в науці. Психологічний експеримент давно перестав бути за своєю суттю природничо-науковим і став конструктивним. Експериментальний метод включений в діяльнісну і когнітивну парадигми, а також велику частину досліджень у рамках гуманістичної психології.

На нинішньому етапі розвитку методології природничо-наукове і гуманітарне знання слід розглядати як взаємодоповнювальні. Так, якщо природничі науки є центром, фокусом з його атрибутами точності і чіткості бачення, то гуманітарні науки відкривають певні горизонти, але вони невиразні і розпливчаті.

 

Запитання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте методологічні принципи та функції парадигми.

2. Якими способами у психології забезпечується «природничонауковість»?

3. В яких принципах у вивченні психічної реальності конкретизується природничо-наукова парадигма?

4. Назвіть відмітні риси гуманістичної парадигми.

5. Охарактеризуйте особливості пояснювальної психології та її відмінності від розуміючої психології.

6. Як визначає розуміючу психологію В. Дільтей?

7. Охарактеризуйте метод розуміння представлений у Дж. Брунера.

8. Правомірність протиставлення гуманістичної (гуманітарної) та природничо-наукової парадигм.

9. Правомірність ототожнення природничо-наукової парадигми та експериментального методу.

10. Визначте філософські передумови конструктивізму.

11. Охарактеризуйте конструктивізм у психології.

12. Охарактеризуйте зв'язок конструктивізму із постпозитивізмом.

13. Охарактеризуйте предмет наукового дослідження в трансперсональній психології.

14. Яких фізіологічни й механізм досягнення «змінених станів свідомості» (ЗСС)?

15. Які перспективи взаємодії парадигм у психології.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Основна література:

1. Берулава Г.А. Методология современной психологии. – М.: Изд-во МПСИ, МОДЭК, 2009.

2. Корнилова Т.В., Смирнов С.Д. Методологические основы психологии. – СПб: Питер, 2006.

3. Константинов В.В. Методологические основы психологи. М., СПб: Питер, 2010.

4. Корольчук М.С., Трофімов Ю.Л. Методологічні та теоретичні проблеми психології. – К.: Ніка-Центр, 2008.

5. Лубовский Д.В. Введение в методологические основы психологии. – М. – Воронеж, 2007.

6. Мазилов В.А. Методология психологической науки. – Ярославль, 2003.

7. Маланов С.В. Методологические и теоретические основы психологи. – М, Воронеж, 2005.

8. Никандров В.В. Методологические основы психологи. – СПб: Речь, 2008.

9. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології. – К.: Ніка-Центр, 2003.

10. Савчин М. Методологеми психології: монографія / Мирослав Савчин. – К.: Академвидав, 2013. – 224с.

Допоміжна література

1. Ананьев Б.Г. Методология научного исследования // Психодиагностические методы (в комплексном лонгитюдном исследовании студентов). – Л.: ЛГУ, 1976. – С.13-18.

2. Артемьева Т.И. Общая характеристика категории «деятельность» // Методологический аспект проблемы способностей. – М.: Наука, 1977. – С. 94-120.

3. Асмолов А.Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. – М.: МГУ, 1990.

4. Берулава Г.А. Методологические ориентиры современной психологии. – М.: Издательский дом РАО, 2009.

5. Білоуха М.Г. Основи наукових досліджень. – К.: Вища школа, 1997.

6. Бодалев А.А. Психология о личности. – М.: МГУ, 1982.

7. Будилова Е.А. Философские проблемы в советской психологии. – М.: Наука, 1972.

8. Василюк Ф.Е. Методологический анализ в психологии. – М.: МГППУ; Смысл, 2003.

9. Выготский Л.С. Собр.соч. в 6-ти т. Т.1. – М.: Педагогика, 1982.

10. Горянина В.А. Психология общения. – М., 2004.

11. Гудвин С. Исследование в психологии: Методы и планирование. – СПб., 2006.

12. Загвязинский В.И. Методология и методы психолого-педагогического исследования. – М., 2005.

13. Зинченко В.П., Смирнов С.Д. Методологические вопросы психологии. – М.: МГУ, 1983.

14. Каган М.С. Человеческая деятельность (опыт системного анализа). - М., 1974.

15. Клименюк А.В., Калита А.А., Бережная Э.П. Методология и методика педагогического исследования. Постановка цели и задач исследования. – К., 1988.

16. Ковалев А.Г. Психология личности. – М., 1970.

17. Ковальчук В.В. Основи наукових досліджень. – К., 2005.

18. Константинов В.В. Методологические основы психологи. М., СПб: Питер, 2010.

19. Костюк Г.С. Принцип развития в психологи // Хрестоматия по возрастной психологи / Состав. Л.М.Семенюк. – М.-Воронеж, 2003. – С. 21-25.

20. Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. – М.: Просвещение, 1972.

21. Крушельницька О.В. Методологія і організація наукових досліджень. – К.: Кондор, 2009.

22. Леонтьев А.А. Психология общения. – М., 2005.

23. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М: Политиздат, 1977.

24. Леонтьев А.Н. Категория деятельности в современной психологи // Избр. психол. произведения.: В 2-х т. Т.2. – М.: Педагогика, 1983. – С.243-246.

25. Леонтьев А.Н. Общее понятие о деятельности//Основы теории речевой деятельности. – М.: Наука, 1974. - С.5-20.

26. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М.: МГУ, 1981. – С.507-535.

27. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические основы психологии. – М.: Наука, 1984.

28. Максименко С.Д. Психологія особистості. – К.: Вид-во “Тов. КММ”, 2007.

29. Методологические и теоретические проблемы психологии/Отв.ред. Е.В.Шорохова. – М.: Наука, 1975.

30. Методология инженерной психологии, психологии труда и управления / Отв.ред. Б.Ф.Ломов, В.Ф.Венда. – М.: Наука, 1981.

31. Новиков А.М., Новиков Д.А. Методология научного исследования. – Донецк: Изд-во «Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2010.

32. Общая психология /В.В.Богословский, А.А.Степанов и др. – М.: Просвещение, 1981.

33. Основи практичної психології / В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін. – К.: Либідь, 1999.

34. Палей И.М., Гербачевский В.К. Проблемы личности в курсе психологии. – Л.: ЛГУ, 1972.

35. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Теоретическая психология. – М.: Академия, 2001.

36. Платонов К.К. Личностный подход как принцип психологии //Методологические и теоретические проблемы психологии / Отв. Ред. Е.В.Шорохова. – М.: Наука, 1969.- С.190.

37. Платонов К.К. О системе психологии. – М.: Мысль, 1972.

38. Психологія / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К.:Либідь, 2001.

39. Принцип развития в психологии. – М.: Наука, 1978.

40. Рузавин Г.И. Методология научного познания: Уч. Пособие для ВУЗов. – М.: ЮНИТИ», 2009.

41. Сидоренко В.К., Дмитренко П.В. Основи наукових досліджень. – К., 2000.

42. Сороковой А.Г. Социально-психологические основы руководства. – М., 1971.

43. Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. – К.: Вища школа, 1979.

44. Хохліна О.П. Психолого-педагогічні основи корекційної спрямованості трудового навчання учнів з вадами розумового розвитку. – К.: Педагогічна думка, 2000.

45. Цимбалюк І.П. Психологія спілкування. – К., 2004.

46. 43а.Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: підр. – К.: Знання, 2008.

47. Шорохова Е.В. Принцип детерминизма в психологии //Методологические и теоретические проблемы психологии. – М., 1969. – С.5-56.

48. Ярошевский М.Г. Психология в ХХ столетии. – М.: Изд-во Политической литературы, 1974.


ГЛОСАРІЙ

Абсолютний спостерігач – допущення класичного ідеалу раціональності:«... стан розуму, в якому відомий деякий предмет А, однаковий по всьому простору спостерігачів»; існує якийсь божественний інтелект, який робить однаково умосяжним все, що відбувається в будь-якій точці простору; це означає, що скрізь відбувається " те ж саме".

Автопоезіційна система – система, що складається з мережі процесів, які постійно відтворюють свої компоненти, таким чином відокремлюючи себе від навколишнього середовища; це визначає таку систему як автономну одиницю, вона сама піклується про власну підтримку і зростання і сприймає оточення лише як можливу причину порушення внутрішнього функціонування.

Аксіоматичні (категорично-дедуктивні) теорії – теорії, вихідні положення яких становлять формальні логічні вираження – аксіоми.

Аналіз за одиницями – виділення в досліджуваному об'єкті деяких змістовних одиниць, які містять в собі значимі властивості цілого об'єкта.

Апріорізм – філософський напрямок, що виводить критерій істинності знання за межі розуму і досвіду.

Асоціативна концепція – в основі концепції стоїть найбільш універсальна форма взаємозв'язку – просторово-часова суміжність психічних явищ. При цьому спосіб зв'язку, механізм психічних явищ (асоціація) виявляється відірваним: а) від структури, в яку вони об'єднуються (ціле має властивості, які не зводяться до простого асоціативного об'єднання частин), б) від характеру вихідного «матеріалу» (субстрату), на основі якого формується психіка.

Біхевіоризм – психологія, в якій відбувається ототожнення психічних функцій тільки зі сферою спостережуваних тілесних поведінкових і реєстрованих фізіологічних реакцій при повному відриві їх від можливих «внутрішніх» об'єктивно не вимірюваних психічних структур. Отже має місце відмова від факторів внутрішнього структурування поведінкового акта шляхом введення імовірнісного принципу організації поведінки.

Верифікація – принцип наукової достовірності: теорія вважається відносно істинної, якщо її положення та передбачення підтверджуються, узгоджуються з фактами.

Взаємне прояснення – принцип наукової достовірності: наукова теорія – це система ретельно перевірених гіпотез, що підтримують один одного за принципом «взаємного прояснення». Гіпотези можуть спростовуватися тільки іншими гіпотезами, яким підкоряється більше число фактів, а не поодинокими що не узгоджуються з нею фактами.

Вітчизняна психологія – психіка розглядається як система функцій живого організму, які закладаються в філогенезі, але змістовно наповнюються і розвиваються протягом онтогенезу у процесах активної взаємодії з предметним світом, у процесах реалізації операцій, дій, діяльностей і забезпечують: орієнтування живого організму в навколишньому світі; організацію різних форм цілеспрямованої поведінки; накопичення протягом життя і фіксування у формі «образу світу» найбільш ефективних способів орієнтування і організації поведінки.78. Криза – етап розвитку науки, що характеризується руйнуванням єдиної методологічної основи та формуванням безлічі різних психологій.

Герменевтика – метод, що ґрунтується на досвіді та інтуїції дослідника і направлений на досягнення розуміння досліджуваної реальності.

Гіпотеза – наукове припущення, яке в подальшому або підтверджується, або спростовується в процесі емпіричних досліджень; визнається науковим, якщо існує принципова можливість його підтвердити або спростувати в процесі організації наукових досліджень. У разі недотримання цієї умови припущення не розглядається в якості наукових.

Гіпотетико-дедуктивні теорії – теорії, вихідними положеннями яких є змістовні пропозиції – принципи та постулати. Основні типи побудови теоретичних пояснень в цих теоріях: атрибутивний, структурний, функціональний, генетичний.

Генетичний тип пояснення – тип пояснення, що ґрунтується на виділенні вихідної одиниці аналізу, що потенційно містить всі основні вихідні властивості, які визначають подальший розвиток – ускладнення явища (аналіз «шляхом виділення вихідних одиниць» з подальшим виявленням законів та умов їх розвитку).

Генетичний редукціонізм – спроба пояснити психічні явища шляхом зведення їх до дозрівання і розвитку різних форм структурної організації дій у логічно організовані системи операцій.

Гносеологізм – тип рефлексії, передбачає множинність підстав пізнання; центром такого типу рефлексії науки стає відношення «суб'єкт – об'єкт»; істинність знання відносна і полягає в адекватності завданню пізнання.

Гештальтпсихологія – психологічна школа, що зосередилася на боротьбі з атомізмом, проголосивши примат властивостей цілого над властивостями складових його частин.

Гуманістична психологія – ця психологія дала зразки найбільш повної та послідовної реалізації гуманітарної парадигми у побудові психологічного знання.

Дескриптивна методологія – вид методології, що має характер ретроспективного аналізу вже здійснених процесів наукового пізнання.

Дуалізм – філософська позиція, згідно якої першоосновами всього існуючого передбачаються дві субстанції: матерія (речовина) і психіка (мислення, дух). При цьому обидві субстанції або визнаються існуючими паралельно, або існуючими в постійній взаємодії.

Дисипативні структури – структури, які перебувають у стані постійної нестабільності, але мають тенденцію до самопідтримки в них певного порядку. При досягненні такою структурою певної точки (так званої точки біфуркації) досить дуже невеликого в порівнянні з розмірами структури зусилля, щоб структура змінила свій шлях розвитку.

Емпіризм – філософський напрямок, що визнає чуттєвий досвід джерелом всякого знання.

Емпіричні знання – знання як результат реєстрації безпосереднього чуттєвого сприйняття різних параметрів поведінки, дій, способів спілкування людей. Коли такі результати фіксуються за допомогою методів вимірювання та приладів, вони отримують статус наукових фактів.

Закон – об'єктивно існуючий причинно-наслідковий зв'язок між явищами, який в певних умовах необхідно відтворюється.

Інформаційний (кібернетичний) редукціонізм – зведення психіки до процесів і механізмів переробки інформації мозком людини. При цьому аналіз психічних явищ як інформаційних процесів найчастіше обмежується побудовою можливих моделей перетворення інформації про зовнішній світ, а також способів її організації та зберігання безвідносно до аналізу онтологічної специфіки психіки. Особливо яскраво ця тенденція виступає в американській когнітивної психології.

Імовірнісний детермінізм – детермінізм, який спирається на статистичні закони, що пророкують тільки ступінь ймовірності настання певних подій.

Класична наука – система знань і способів їх отримання; побудована на абстракції суб'єкта пізнання, який винесений за межі самого процесу пізнання і пізнаваного об'єкта; світ у відповідній картині світу представлявся як сукупність атомів (речових, конкретних і окремих), що існують в порожньому просторі рядоположено з людиною.

Критичний реалізм – підхід до наукового пізнання де будь-які теоретичні положення (закони) можуть бути спростовані дослідним шляхом, за допомогою емпіричних даних, що суперечать їм; це принцип доказу від протилежного; наукове знання розвивається за рахунок відкидання помилок.

Кун Т. – один з найбільш яскравих представників постпозитивізму розглядає розвиток науки як процес, в якому відбуваються теоретичні наукові революції.

Контріндукція – принцип, що передбачає можливість пояснення накопичених в рамках однієї теоретико-емпіричної школи фактів з позицій іншої, конкуруючої теорії; пошук альтернативних пояснень в минулому; зміна смислових контекстів замість відкидання не відповідають фактам теорій.

Концепція – теоретичне знання, в якому немає власного аксіоматичного базису, на основі якого побудовані основні теоретичні твердження; спосіб розуміння або трактування проблемної області

Когнітивна психологі – ця психологія з її комп'ютерної метафорою зробила значний крок вперед у вивченні функціонування психіки за допомогою сучасних методів кількісного аналізу, зокрема методів теорії інформації.

Квазіпояснення – спосіб пізнання шляхом інтерпретації, тлумачення явищ і подій, що спирається на необгрунтовані й непідтверджені пояснювальні підстави, в які вірить суб'єкт, який пояснює явища. Можна виділити два основних типи квазіпояснень, які зустрічаються і в психологічній літературі, і в міркуваннях психологів.

Лапласовський, або класичний детермінізм – детермінізм, в основі якого лежать закони, наслідки яких можуть бути чітко передбачені і дія яких має жорсткий, необхідний характер.

 

Лакатос І. – один з найбільш яскравих представників постпозитивізму; ключовим у концепції дослідника стало поняття дослідницької програми, у структуру якої входять «жорстке ядро», «захисний пояс», нормативні правила; зростання «зрілої» (розвиненої) науки розглядається як безперервна зміна дослідницьких програм.

Матеріалізм – філософська позиція, згідно якої психіка розглядається як особлива, притаманна живим організмам функція, що формується і розвивається в процесах взаємодії з навколишнім світом.

Методологія – особлива форма самосвідомості науки (особлива категорія знання про наукове знання), що включає вчення про принципи (передумови та підстави) і методи наукового пізнання.

Методологія нормативна – вид методології, що виконує функцію приписів та норм, спрямованих на вирішення низки організаційних проблем науково-дослідної діяльності.

Методологічний підхід – сукупність уявлень про шляхи наукового пізнання і розвитку науки, що мають спільні найбільш принципові моменти, незважаючи на всю різницю між поглядами окремих вчених.

Методологізм – тип рефлексії, що спрямований на засоби пізнання; в центрі уваги опиняється співвідношення «суб'єкт – знання». Розвиток такого типу рефлексії призводить до систематичного виробництву засобів пізнання.

Мультпарадигмальний підхід – підхідпередбачає принципову множинність психологічних концепцій в силу багаторівневості психічного і незвідність всіх психологічних реалій до опису в рамках якогось одного пояснювального принципу.

Методологічний монізм – на думку прихильників цієї позиції, повинна існувати єдина «справді наукова» методологія. Суворе дотримання цієї методології є критерієм науковості.

Методологічний анархізм – Вибір методологічної позиції довільний, і його можна робити виходячи зі своїх суб'єктивних смаків і уподобань. Роль методології прихильниками цієї позиції також оцінюється досить низько.

Методологічний лібералізм – Різні типи психологічного пояснення релевантні різним рівням детермінації психічного. При цьому кожен рівень детермінації психічного має самостійну значимість і принципово незамінний жодним іншим. Методологія повинна розглядати переходи між різними рівнями.

Методологічний плюралізм – система поглядів, згідно з якою не може існувати теорія навіть найвищого рівня, яка б апріорі була придатною для подолання постійно виникаючих пізнавальних труднощів.

Неопозитивізм – напрям філософської думки, що проставив акцент на ролі знаково-теоретичних засобів наукового мислення (насамперед мови), відносинах теоретичного апарату й емпіричного базису, функції математизації і формалізації знання.

Номологічний, або причинно-наслідковий (каузальний)тип пояснення – тип пояснення, що будується шляхом вказівки на причини явищ в минулому до явищ в сьогоденні (наслідків) і, далі, від явищ в сьогоденні до їх можливих змін в майбутньому. При цьому розрізняють:

Нейрофізіологічні концепції – концепції психіки, що мають своїм предметом не самий психічний акт і його результати (уявлення, поняття), а відповідні їм динамічні та структурні зміни в мозковому субстраті. Дослідження власне психічних явищ підміняється дослідженням явищ нейрофізіологічних.

Некласична наука – система знань і способів їх отримання, заснована на уявленнях про те, що процес і продукти пізнання не можна абстрагувати від процедур і засобів (включаючи наукові теорії) за допомогою яких ми пізнаємо світ.

Необіхевіоризм – модернізований біхевіоризм: вводяться в схему «стимул – реакція» проміжні змінні; фактор випадковості і його вірогідну міру пов’язують з такими аспектами організації поведінки і психіки, як мотив, «когнітивна карта», значення.

Онтологізм – тип рефлексії, що спрямований на пошуки єдиної істини в об'єкті; центром такого типу рефлексії стає відношення «знання – об'єкт»; найбільш характерний для емпіризму.

Об'єктивне знання – знання, що розуміються як встановлені факти або надіндивидуальні схеми пізнання і теоретизування, що стоять за їх одержанням.

Об’єктивний та суб’єктивний ідеалізм (соліпсизм) – філософська позиція, згідно якої першоосновою всього існуючого виступає духовна субстанція – загальний розум або персоніфікований Бог; різновиди позиції: 1) першооснова як творчий акт загального розуму або Бога, 2) першооснова як діяльність органів почуттів і мислення самого суб'єкта.

Постнекласична наука – сучасна стадія в розвитку наукового знання, що додає до ідеалів некласичної науки вимоги обліку ціннісно-цільових установок вченого і його особистості в цілому.

Позитивізм – напрям філософської думки, що принижував роль теоретичного знання (особливо філософського) та переоцінював роль безпосереднього досвіду; вимагає прямої емпіричної перевірки кожного окремого затвердження.

Постпозитивізм – напрям філософської думки, де присутні розуміння критеріїв науковості як відносних, а не абсолютних, а також визнання необхідності побудови універсальної моделі розвитку науки.

Панпсихізм – філософська позиція, згідно якої в основі всього існуючого закладена єдина субстанція, яка є першоосновою всього існуючого; психічні характеристики являють собою властивості (атрибути) будь-якого явища; всі явища мають більшу чи меншу ступінь одухотвореності.

Підхід – конструктивний принцип у науці чи практиці.

Прагматизм – напрямок позитивізму, що розглядає значення понять, суджень в термінах наслідків заснованих на них дій, успішність яких становить єдиний критерій істинності і ототожнюється з нею.

Психофізіологічний паралелізм – протиставлення незалежно існуючих психіки і мозку (душі і тіла): психіка і мозок визнаються як незалежні явища, не пов'язані між собою причинно-наслідковими відносинами.

Психофізіологічна взаємодія – припускаючи, що психічне і фізіологічне мають різні сутності, цей підхід допускає певну ступінь взаємодії і взаємовпливу. Це варіант часткового вирішення проблеми, оскільки лише відсуває неминуче виникнення питання про співвідношення психічних і фізіологічних процесів.

Психодінамічний напрямок – у психологію вводиться мотиваційний аспект поведінки в якості самостійного об'єкта дослідження. Мотивам приписується енергія, яка міститься в організмі. Мотиваційний початок психічної діяльності протиставляється матеріалу та структурі.

Поведінкова парадигма – в російській науці початку ХХ ст. ця парадигма дала інтерпретаційний підходи до розуміння психіки як засобу пристосування організму до середовища.

Психоаналіз – психологічна школа, що намагалася змінити сам об'єкт дослідження, поставивши несвідоме на місце свідомості. З точки зору методу вивчення тут була прийнята прямо протилежна біхевіоризму позиція – не усунення дослідних інтерпретацій (і самого дослідника як чинника, що впливає в експериментальній ситуації), а їх пряме включення в способи збору емпіричних даних про пацієнта..

Психологічна теорія діяльності – ця теорія внесла великий внесок у розробку конкретних шляхів переходу від соціально-культурних фopм існування психічного до індивідуальної психіки конкретної людини. Система детермінант такого переходу розкривалася в структурі і динаміці людської діяльності, що породжує та розвиваючої індивідуально свідомість.

Пояснювальні знання – знання спрямовані на встановлення причин (пояснення) фактів і феноменів.

Пояснення наукове – спосіб пізнання явищ і подій шляхом їх підведення під загальний закон, теорію, концепцію, які верифіковані науковими методами.

Редукціонізм – пояснення складних психічних явищ шляхом зведення їх до більш простих.

Раціоналізм – філософський напрямок, що визнає розум основою пізнання.

Рефлексія – один з методів пізнання, застосування якого в дослідженні призводить до творчої переробки самого досліджуваного предмета; у результаті система знань добудовується і перебудовується, тобто відбувається «прирощення знання».

Суб’єктивне знання – знання, що розуміються як система уявлень суб'єкта про те, що він безпосередньо знає, тобто одержує в результаті безпосереднього спостереження за зовнішнім світом або у внутрішньому плані руху думки.

Синергетика – науковий напрямок займається вивченням систем, що складаються з великого (дуже великого, «величезного») числа частин, компонентів, які складним чином взаємодіють між собою.

Соціологічний редукціонізм – спроба пояснити психічні явища шляхом зведення їх до певних способів спілкування та взаємодії між людьми (наприклад, зведення особистісних особливостей до інтеракцій).

Структуралізм В. Вундта, Е. Тітченера – у цьому напрямку первинним матеріалом є психічна тканина чуттєвого досвіду, що інтроспективно відкривається суб'єкту і повинна бути повністю відокремлена від свого зовнішнього об'єкта.

Телеологічні, фіналістичні, пояснення – тип пояснення, що будуються від вказівки на цілі та досягнення можливих подій і явищ в майбутньому до вказівок на способи організації необхідних для цього умов в сьогоденні (від мети, віднесеної до майбутнього, до організації та підпорядкуванню подій такої мети).

Теорія – внутрішньо несуперечлива система знань про частину реальності. Основні функції цієї системи: пояснення і передбачення явищ і подій.

Тулмін С. – один з найбільш яскравих представників постпозитивізму; розвиток наукового знання автор розглядає як еволюцію концептуальних систем по аналогії з дарвінівськими уявленнями про еволюцію живої природи.

Учення – теоретичне знання, отримане шляхом умогляду і не підлягає верифікації; прикладами можуть бути ряд психотерапевтичних теорій, наприклад аналітична психологія К.Г. Юнга.

Феномени – не можуть бути цілком чітко і однозначно відокремлені від свідомого виміру; не співпадають за змістом з вмістом, перекладним в універсальні системи відліку; вони «індивідуалізують себе своїм злученням», виділені як індивіди.

Фейєрабенд П. – один з найбільш яскравих представників постпозитивізму; на місце попперовського наближення до істини за допомогою конкуруючих теорій він висунув принцип плюралізму як співіснування різних теорій, жодна з яких не може мати статусу більш істинною.

Факти – зареєстровані й описані події і явища; можуть виступати перед спостерігачем як об'єкти і процеси; у свою чергу, і у об'єктів, і у процесів можуть бути виділені склад і структура, властивості, зв'язки, відносини, залежності.

Формалізовані теорії – теорії, у структурі яких використовується математичний апарат, – це теорія когнітивного балансу Д. Хоманса, теорія інтелекту Ж. Піаже, теорія мотивації К. Левіна, теорія особистісних конструктів Дж. Келлі.

Формальні теорії – теорії, в яких основні закони повністю описані засобами математики, наприклад, стохастична теорія тесту Д. Раша (теорія вибору пункту, звана також теорією запитань і відповідей), що стала основою для сучасних тестів контролю знань.

Фальсифікація – принцип наукової достовірності: науковим визнається тільки таке теоретичне знання, яке потенційно може бути відкинуто (визнано хибним) у процесі емпіричної перевірки. При цьому слід вважати, що для спростування теорії досить одного спростувального факту.

Фізіологічний редукціонізм – спроба пояснити психічні явища шляхом зведення їх до фізіологічних явищ і процесів, до структурних зв'язків між нейронами, нервовими центрами, відділами мозку.

Функціональна психологія – психологія в європейському варіанті представлена роботами К. Штумпфа, в американському варіанті –У. Джемса і Д. Дьюї. У вихідний матеріал психіки перетворюються вроджені психічні функції і створюються логічні передумови для твердження, що психічні акти конструюють об'єкти: об'єкт зроблений від акту і функції.

Феноменологічні знання – знання як результат реєстрації психічних явищ (феноменів), які суб'єкт спостерігає і пізнає шляхом «заглядання всередину себе» – на основі самоспостереження і інтроспекції. Результати такого пізнання називають феноменами.

 

 







Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.