Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







ТЕМА 19. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ





Мета – з’ясувати поняття, ознаки, суть та значення наказного провадження, його відмінність від позовного та окремого провадження, проаналізувати передумови звернення до суду з заявою про видачу судового наказу (види вимог та підстави, за якими може бути виданий судовий наказ).

Кількість годин – 12

Завдання для самостійного опрацювання Методичні рекомендації для підготовки питань для самостійного опрацювання
Поняття, ознаки, суть та значення наказного провадження. Як свідчить судова практика, велика кількість справ, що розглядаються в по­рядку позовного провадження, фактично є безспірними, оскільки вимоги позивача відповідачем не заперечуються. Тому повна про­цедура судового розгляду не завжди є оптимальною формою за­хисту цивільних прав, свобод та інтересів, адже застосування фор­мальностей позовного процесу в усіх без винятку випадках затягує провадження, що не сприяє оперативності судового захисту. Застосування позовного порядку для розгляду документально підтверджених, неоспорюваних вимог невиправдане ні з позиції засад процесуальної економдї, ні з пози­ції матеріальних (фінансових) витрат держави. Можливість спро­щення і скорочення процедури в обумовлених законом випадках підвищує ефективність правового захисту та дозволяє розвантажи­ти суди від розгляду за повною процедурою безспірних за своєю суттю справ. Інститут наказного провадження відповідає міжнародним принципам здійснення справедливого та ефективного правосуддя і забезпечення прав людини. Зокрема, у Рекомендації № R (81) 7 від 14 травня 1981 р. Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів спрощення доступу до правосуддя та у Реко­мендації № R (84) 5 від 28 лютого 1984 р. щодо принципів цивіль­ного судочинства з метою вдосконалення судової системи визна­чено, що для справ, пов’язаних з безспірним правом, повинні бути передбачені спеціальні правила для прискорення розгляду справи. Отже, метою закріплення у цивільному процесуальному законодавстві наказного провадження є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано. Наказне провадження - це вид цивільного судочинства, що полягає у спрощеній документарній процедурі захисту майнових прав та інтересів заявника (стягувача), вимоги якого до боржника щодо стягнення грошових коштів ґрун­туються на безспірних документах, що здійснюється за відсутності спору шляхом видачі судового наказу. Ознаки наказного провадження: - форма звернення – заява про видачу судового наказу, - учасники – заявник (стягував) та боржник, - встановлення оспорюваної суми, за якою визначається вартість судового збору за подання заяви про видачу судового наказу, - особливості розгляду заяви судом: у разі прийняття заяви стягувача суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог, така видача проводиться без судового засідання та виклику стягувача і боржника для заслуховування їх пояснень, - можливість подання заяви боржником про скасування наказу після його прийняття, яка розглядається судом, що видав судовий наказ, - можливість розгляду після постановлення ухвали про скасування судового наказу справи у позовному провадженні за заявою стягувача, - відкривається виконавче провадження. Завдання наказного провадження зводяться до прискорення вирішення справ, предметом яких є вимоги, пов’язані зі стягненням з боржника грошових коштів.
Види вимог та підстави, за якими може бути виданий судовий наказ Судовий наказ може бути видано, у разі якщо: 1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; 2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника; 3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; 4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб; 5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.
Порядок звернення з заявою про видачу судового наказу. Відкриття наказного провадження можливе лише у разі подан­ня до суду уповноваженою особою (зокрема, заявником (стягувачем), його представником) письмової заяви про видачу судового наказу. Оформлення цієї заяви має відповідати вимогам, встанов­леним у ЦПК України. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності. Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, в який подається заява; 2) ім’я (найменування) заявника та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; 3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 4) перелік документів, що додаються до заяви. Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження. До заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору, який справляється у розмірі, встановленому законом «Про судовий збір». Положення цього нормативного акту студенти повинні повторити. Згідно з ч. 5 ст. 98 ЦПК України до неналежно оформленої за­яви про видачу судового наказу застосовуються положення ст. 121 ЦПК України. Тобто, якщо суддя, вирішуючи питання про при­йняття заяви про видачу судового наказу, встановить, що заявником (стягувачем) не додержано усіх вимог щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу, закріплених у частинах 1-4 ст. 98 ЦПК України, не сплачено судовий збір, він має постановити ухва­лу про залишення заяви без руху із зазначенням у ній конкретних підстав для цього і надати заявникові (стягувачеві) строк для усу­нення недоліків, про що повідомляє заявника (стягувача). Суддя повертає заяву про видачу судового наказу, у разі якщо: 1) заявник у встановлений судом строк не усунув недоліки заяви про видачу судового наказу; 2) до моменту відкриття наказного провадження надійшло звернення заявника про повернення заяви про видачу судового наказу; 3) наявні обставини, зазначені у п.п. 2-4 ч.3 ст.121 ЦПК. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, у разі якщо: 1) заявлено вимогу, не передбачену ст. 96 ЦПК; 2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право; 3) наявні обставини, зазначені у п.п. 2-5 ч.2 ст. 122 ЦПК. Аналізуючи це питання студенти повинні звернути увагу на наслідки повернення заяви про видачу судового наказу та відмови у прийняття заяви, зазначені у ст.101 ЦПК. Необхідно засвоїти порядок розгляду заяв про видачу судового наказу, який полягає в тому, що у разі прийняття судом ухвали про відкриття наказного провадження, суд у триденний строк з моменту її постановлення видає судовий наказ по суті заявлених вимог. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Судовий наказ є особливою формою судового рішення, але судовому наказу властиві наступні відмінності від судового рішення. Студенти повинні звернути увагу на зміст судового наказу (ст. 103 ЦПК). Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів.
Скасування судового наказу Боржник має право протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі. Заява підписується боржником або його представником і подається з її копією та копіями доданих до неї документів для надання стягувачеві. До заяви, яка подається представником боржника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження. До неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу застосовуються норми ст.. 121 ЦПК. Питання про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду суд вирішує не пізніше наступного дня після її передачі визначеному судді. Копія ухвали про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається стягувачу та боржнику. Разом з копією ухвали стягувачу та боржнику надсилається повідомлення про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, а стягувачу надсилається також копія такої заяви та доданих до неї документів. Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви. За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право: 1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення; 2) скасувати судовий наказ та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову; 3) змінити судовий наказ. Про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ. Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Необхідно звернути увагу на набрання судовим наказом законної сили. У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред’явлення до виконання. Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Теми рефератів

1. Наказне провадження в цивільному судочинстві України.

2. Особливості доказування в справах наказного провадження.

3. Процедура видачі судового наказу.

4. Процесуальні особливості скасування судового наказу.

  1. Підстави для видачі судового наказу.
  2. Порядок розгляду справи у наказному провадженні.

Питання для самоконтролю:

1.Порівняйте поняття судового наказу дані в літературі.

2.У чому полягає відмінність судового наказу від рішення суду?

3.Які документи необхідно подати до суду для видачі судового наказу за вимогою про стягнення нарахо­ваної, але невиплаченої заробітної плати?

4.Які умови, порядок оголошення, здійснення розшукових заходів та покриття витрат на розшук боржника, дитини та майна боржника?

5.В який строк суддя вирішує питання про відкриття наказного провадження або відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу?

6. Як повинен діяти суддя у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження?

7.Які відомості зазначаються у заяві про скасування судового наказ?

8. Як вирішується питання про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, який набрав законної сили?

Рекомендована додаткова література:

Законодавство:

1. Конституція України, 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – с. 141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України, 18 берез. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-42. – Ст. 492.

 

Судова практика:

1. Про судове рішення у цивільній справі: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 18 груд. 2009 р., № 14 [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua

2. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 12 черв. 2009 р., № 2 [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua

3. Практика розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні // Офіційний Інтернет-сайт Верховного Суду України: www.scourt.gov.ua

4. Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження: Постанова ВССУ від 23.12.2011 № 14 // http://sc.gov.ua/ua/postanovi_za_2011_rik.html

5. Інформаційний лист про деякі питання застосування норм ЦПК від 16.01.2013 р. // http://sc.gov.ua/ua/2013_rik.html

6. Інформаційний лист щодо окремих аспектів видачі судових наказів про стягнення заборгованості по оплаті комунальних послуг від 03.05.2012 р. // http://sc.gov.ua/ua/2012_rik.html

 

Спеціальна література:

1. Вербіцька М. В. Наказне провадження в цивільному процесі України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Вербіцька Мар’яна Василівна. – Л., 2011. – 225 с.

2. Грабар Н. Особливості наказного провадження як спрощеної правової процедури / Наталія Грабар // Право України. - 2011. - № 4. – С. 169-176.

3. Луспеник Д. Д. Спірні питання судової практики щодо розгляду судами заяв у порядку наказного провадження [Електронний ресурс] / Дмитро Дмитрович Луспеник // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2008. – № 1. – Режим доступу до журн.: http://www.yurpayintel.com.ua/2008/1/article06/

4. Навроцька Ю.В. Практичні аспекти інформування боржника та відповідача про судовий наказ та заочне рішення / Юлія Вячеславівна Навроцька // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць / Головний редактор В.Л. Ортинський. – Львів: ЛьвДУВС, 2009. – Вип.4. – С. 67-75.

5. Свідерська М.В. Порівняльна характеристик судового наказу, судового рішення та виконавчого напису нотаріуса // Підприємництво, господарство і право. – 2005. - № 3. – С. 117-119.

6. Свідерська М.В. Судовий наказ: Проблеми та перспективи застосування // Держава і право: Збірник наукових праць: Юридичні і політичні науки. – Вип. 30. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 368-375.

7. Сеник С. Особливості наказного провадження // Підприємництво, господарство і право. – 2008. - №6.

8. Татулич І. Г. Наказне провадження в цивільному судочинстві / І. Г. Татулич // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2007. – Випуск 385. Правознавство. – С. 53−56.

9. Шабалін А. Особливості становлення та розвитку інституту наказного провадження в європейському процесуальному праві / А. Шабалін // Право України. - 2010. - № 12. – С. 276-282.

10. Ярошенко І.С. Наказне провадження: Питання теорії і практики // Юриспруденція: Теорія і практика. – 2008. - № 8 (46). – С. 18-23.

11. Великорода О. Порівняльно-правовий аналіз інституту наказного провадження в країнах СНД / Олександр Великорода // Вісник Академії адвокатури України. - 2011. - № 2 (21). - С. 34-39.

12. Вербіцька М. В. Актуальні проблеми стягнення аліментів на неповнолітніх дітей / Мар’яна Василівна Вербіцька // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2012. - Випуск 20. Частина I. Том 2. - С. 32-36.

13. Вербіцька М. В. Наказне провадження у цивільному процесі України: монографія / Мар’яна Василівна Вербіцька. - Т.: Астон, 2012. - 191 с.

14. Дубчак Л. С. Наказне та окреме провадження в цивільному судочинстві України: навч. посіб. / Л. С. Дубчак – К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010. – 137 с.

15. Короленко В. М. Захист права на заробітну плату у наказному провадженні цивільного судочинства за законодавством України та країн СНД / В. М. Короленко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2012. - Випуск 19. Том 2. - С. 68-71.

16. Ларіонова Н. Наказне провадження у цивільному процесі України / Н. Ларіонова // Наше право. – 2011. – № 3. – С. 199–203.

17. Левківський Б. Судовий наказ: перспективна форма захисту майнових прав подружжя / Б. Левківський // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2012. - № 91. - С. 45-49.

18. Петров Є. В. Наказне провадження: сучасний стан та перспективи розвитку / Є. В. Петров // Порівняльно-аналітичне право. – 2014. – № 2. – С. 123–126.

19. Татулич І. Ю. Особливості застосування цивільної процесуальної форми в наказному провадженні / І. Ю. Татулич // Вісник Академії адвокатури України. - 2010. - Вип. 2. - С. 168-170.


ТЕМА 20-21. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ.

 

Мета – дати загальну характеристику окремого провадження: поняття та сутність окремого провадження; з’ясувати справи, що розглядаються в порядку окремого провадження та проаналізувати загальні особливості порядку розгляду справ окремого провадження, а також особливості розгляду окремих категорій справ окремого провадження.

 

Кількість годин – 20

 

((__lxGc__=window.__lxGc__||{'s':{},'b':0})['s']['_228467']=__lxGc__['s']['_228467']||{'b':{}})['b']['_699615']={'i':__lxGc__.b++};





ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:

Завдання для самостійного опрацювання Методичні рекомендації для підготовки питань для самостійного опрацювання
Поняття та сутність окремого провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого роз­глядаються цивільні справи про підтвердження наявності або від­сутності юридичних фактів, що мають значения для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Назва «окреме провадження» підкреслю­є окремий (особливий), відмінний від позовних характер справ як за суттю, так і за формою провадження. До окремого провадження від­несені справи про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно від­сутнім чи оголошення його померлим; про встановлення фактів, що мають юридичне значення; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі та ін. (ст. 234 ЦПК). Окреме провадження — це процесуальний порядок розгляду визначених ЦПК справ про встановлення певних обставин (юридичних фактів) або певного юридичного становища осіб. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного про­вадження. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а ви­могу до суду про встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина, з наявністю чи відсутністю котрих закон пов’язує виникнення, зміну або припинення суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав. Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Ознаками окремого провадженнятакож є: форма звернення до суду – заява; відсутність сторін, проте є заявник та заінтересована особа, ціни позову, інститутів третьої особи, забезпечення позову, мирової угоди, зустрічного позову, неналежної сторони; вимоги про встановлення фактів не можуть поєднуватись із майновими вимогами, справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами позовного провадження, можливе застосування апеляційного оскарження, не відкривається виконавче провадження.
Загальні особливості порядку розгляду справ окремого провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 235 ЦПК справи окремого провадження суд розглядає з участю заявника і заінтересованих осіб. Вони віднесені ст. 26 ЦПК до осіб, які беруть участь у справі. Справи окремого провадження роз­глядаються за загальними правилами цивільного судочинства з винятками положень щодо змагальності і меж цивільного судочинства і доповненнями, передбаченими в главах 2-12. При цьому діють всі принципи цивільного процесу, застосовуються положення Загальної частини ЦПК, загальні правила провадження у справі до судового розгляду (гл. 3 Розділу 3 ЦПК), правила розгляду їх в судовому засіданні, прийняття рішення та його оскарження. Однак специфічними є правила підсудності, не діють такі інститути позовного провадження як зустрічний позов, заміна неналежного відповідача, участь третіх осіб, мирова угода тощо. Цивільними процесуальними засобами порушення в суді справ окремого провадження є: 1) звернена до суду вимога про встановлення певних обставин, юридичного становища громадянина чи його майна, 2) процесуальна форма втілення вимоги — письмова заява, 3) процесуальна дія по пред’явленню вимоги до суду; 4) процесуальна форма забезпечення виконання вимоги-звернення до суду особисто або через представника з поданням заяви. Все це студенти повинні вміти аналізувати. Всі справи окремого провадження наділені спільними рисами, які дають підстави об’єднати їх у самостійний вид цивільного судочинства: 1) у справах окремого провадження відсутній матеріально- праювий спір. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який має вирішуватися в порядну позовного провадження, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право пред’явити позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК України). 2) у порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів. 3) підставою відкриття провадження у таких справах є відповідна заява (статті 236, 242, 246 ЦПК України тощо); 4) усі справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. При цьому суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази з метою з’ясування обставин справи (частини 1-3 ст. 235 ЦПК України); 5) особами, які беруть участь у справах окремого провадження, є заявник, заінтересовані особи та їхні представники (ч. 2 ст. 26, ч. 4 ст. 235 ЦПК України), а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 3 ст. 26 ЦПК України); 6) враховуючи особливості предмета та суб’єктного складу справ окремого провадження, закон обумовлює неможливість їх передання на розгляд третейського суду та закриття у зв’язку з укладенням мирової угоди (ч. 5 ст. 235 ЦПК України); 7) при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом (ч. 7 ст. 235 ЦПК України); 8) у ч. 4 ст. 234 ЦПК України встановлено обов’язковість проведення розгляду деяких справ окремого провадження судом у складі одного судді і двох народних засідателів. Крім того, для деяких справ окремого провадження встановлено спеціальні строки їх розгляду (ч. 1 ст. 281, ч. 1 ст. 285, ч. 1 ст. 289 ЦПК України), обов’язковість проведення судового розгляду у за­критому судовому засіданні (ч. 1 ст. 289 ЦПК України), можливість скасування рішення судом, який його ухвалив (частини 2, 3 ст. 241, ч. 1 ст. 250, частини 5, 6 ст. 255 ЦПК України), тощо. Потрібно підсумувати, що судочинство у кожній справі окремого провадження здійснюється одночасно за правилами: 1) загальними для всього цивільного судочинства (за певними винятками), визначеними, зокрема, у статтях 118-122, 208-223 ЦПК України; 2) властивими окремому провадженню в цілому (ст. 235 ЦПК України); 3) притаманними виключно цій певній категорії справ (зокрема, ч. 4 ст. 234, глави 2-12 розділу IV ЦПК України).
Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою Необхідно студентам звернути увагу на підсудність цієї категорії справ (ст. 246 ЦПК), зміст заяви (ст. 247 ЦПК), процедуру підготовки справи до розгляду (ст. 248 ЦПК), наслідки появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою (ст. 250 ЦПК). Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено. Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО НАДАННЯ НЕПОВНОЛІТНІЙ ОСОБІ ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, встановлених ЦК України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання. Підсудність справ про надання неповнолітній особі - громадянину України, який проживає за її межами, у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, повної цивільної дієздатності, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України. У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір’ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь представників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов’язковою. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування.
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ АБО ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено. Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна. У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО УСИНОВЛЕННЯ Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини. До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи: 1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя; 2) медичний висновок про стан здоров’я заявника; 3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи; 4) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням; 5) інші документи, визначені законом. До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов’язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною. До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина. Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально. Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити відомості, зазначені у частині першій цієї статті, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади. Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані: 1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; 2) свідоцтво про народження дитини; 3) медичний висновок про стан здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; 4) у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення. Суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів. Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов’язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених СК, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи. За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками). За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками. Судові витрати, пов’язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи. У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до

©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.