Аналізатори, їх значення для життєдіяльності і забезпечення захисту людини від небезпек.

Пізнання оточуючого світу завжди починається з відчуття, яке дозволяє розпізнати окремі властивості і якості предметів, Але у світі не існує ізольованих властивостей і якостей. Вони характерні тільки деяким предметам і явищам. Тому на базі відчуття формується сприйняття, яке створює можливість пізнати предмет або явище в цілому. В свою чергу, на основі відчуття і сприйняття виникає уявлення, яке створює додаткові можливості людини для пізнання світу.

Нервова система через рецептори постійно сприймає безперервний потік подразників, а також різну інформацію про процеси, що відбуваються як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі. Імпульси, що виникають при подразненнях рецепторів через нерви досягають різних відділів центральної нервової системи і повідомляють о впливах.

Вперше термін "аналізатор" був застосований І.М.Сєченовим. Пізніше, діяльність аналізаторів була вивчена І.Л.Павловим, який психічну діяльність людини розглядав як роботу двох механізмів: "І - механізм утворення тимчасових зв'язків між агентами зовнішнього світу і діяльності організму, або механізм умовних рефлексів... і II - механізм аналізаторів, приладів, які мають власну ціль аналізувати складність зовнішнього світу, розподіляють його на окремі".

Периферійна система (схема) будь-якого аналізатора є "системою приладів"нашого тіла, яку називають рецепторами.

Рецептори, що сприймають подразнення з навколишнього середовища - є екстерорецепторами, які поділяються на контактні і дістантні.

Перший тип рецепторів: температурні, смакові, тактильні (відчуття дотику, тиску) сприймають подразнення при безпосередньому контакті з предметами.

Другий - зорові, слухові, нюхові - подразнювач знаходиться на значній відстані від організму.

Рецептори, що сприймають подразнення із внутрішнього середовища організму - є інтерорецепторами, які в свою чергу поділяються на:

А) вісцерорецептори (повідомляють про стан внутрішніх органів);

Б) пропріорецептори і вестибулорецептори (повідомляють про стан опірно-рухового апарату, положення його частин у просторі і русі тіла, та про стан судин).

Всі рецептори в залежності від характеру подразників поділяють на:

Механічні: тактильний, больовий, руховий, вестибулярний;

Хімічні: смаковий, нюховий, хеморецептивний;

Загальною властивістю рецепторів є висока чутливість і адаптація, сприйняття кожним відділом рецепторів тільки одного виду рецепторів.

Провідниковий відділ аналізаторів передає збудження з центру і складається з доцентрових нервових волокон.

Центральний або мозковий відділ - різні ділянки кори великого мозку, де нервові імпульси набувають нових якостей. Вони стають основою для виникнення відчуття елементарного технічного акту, що в свою чергу допомагає створенню більш складних психічних актів - сприйняття, уявлення, абстрактного мислення.

Порушення діяльності будь-якого відділу аналізатора порушує його роботу в цілому.

Для нормального сприйняття оточуючого середовища необхідна узгоджена діяльність всіх аналізаторів. Зміни функціонального стану або порушення роботи одного з аналізаторів викликають зміни діяльності іншого.

Прикладом взаємодії аналізаторів є явища іррадіації та індукції.

1. Висока чутливість. Величина чутливості оцінюється по мінімальній силі подразника і залежить від умов навколишнього середовища і функціонального стану організму.

2. Здатність виявляти (розрізняти) відмінність за інтенсивністю між подразниками.

3. Здатність пристосовуватися до дії постійних подразників (адаптація).

4. Здатність тренуватися, що впливає на підвищення чутливості і прискорення адаптації.

5. Здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника.

6. Здатність тісної функціональної взаємодії.

Таким чином, кожен аналізатор має три функціональних елементи: рецепторний, провідниковий і центральний.

На рівні рецепторного відбувається первинний аналіз подразників (елементарний відбір біологічно значимої інформації для організму).

Послідуючий аналіз інформації відбувається у підкірці і корі головного мозку.

Кількість інформації, яка рухається від рецепторів до ЦНС зменшується по мірі наближення до кори головного мозку. Цей принцип роботи аналізатору називають інформаційною лійкою:

Він запобігає отриманню мозком помилкового сигналу, та підвищує надійність інформації.

Зовнішні - зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкіряний.

Внутрішні - руховий, вестибулярний, аналізатор внутрішніх органів.

Периферійним відділом зорового аналізатору є око. Робота ока заснована на принципі фотокамери:

Ø фокусує зображення за допомогою системи лінз;

Ø зберігає внутрішній образ баченої картини світла.

Око людини складається з очного яблука і допоміжного апарату.

А—око і його додаткові органи; Б—розріз через очне яблуко

1 — білкова оболонка; 2 — райдужна оболонка; 3 — зіниця; 4 — нижня повіка з віями; 5 — слізна залоза; б— брови; 7 — носослізний канал; 5— рогівка; 9— кришталик; 10— зв'язки капсули кришталика; 11—судинна оболонка; 12 — сітківка; 13 — пляма; 14 — зоровий нерв; 15 — сліпа пляма; 16- склисте тіло.

Очне яблуко утворено внутрішньою (сітківкою) судинкою і зовнішньою оболонками.

Сітківка - внутрішня оболонка ока, складається з трьох шарів:

Зовнішнього - який містить фоторецептори: палички і колбочки. Палички - містять один зоровий пігмент і забезпечують нічне і сумеречне бачення. Вони не можуть розрізняти кольори. Колбочки - містять три зорових пігменти, сприймають колір, забезпечують денне бачення.

Проміжного — містить нейрони, які з'єднують фоторецептори із третім шаром.

Внутрішнього - містить гангліозні клітини.

Зовнішня оболонка - очного яблука складається з двох частин: склери і рогівки.

Судинна оболонка - утворена трьома частинами — райдужною оболонкою, війчастим тілом І власною судинною оболонкою. Б центрі райдужної оболонки знаходиться зіниця. Коли райдужна оболонка змінює розміри зіниці, то регулюється кількість світла, що надходить до рецепторів.

Між рогівкою та сітківкою розташовані кришталик та склисте тіло, які утворюють оптичну систему ока, що збирає світлові промені і забезпечує чітке зображення предметів на сітківці у зворотному та зменшеному виді.

Допоміжний апарат ока — це м'язи та слізний апарат. За допомогою шести м'язівздійснюються рухи очей. При скороченні м'язів очі повертаються навколо своєї осі. Якщо предмет розташований близько, зорові осі сходяться (очі повертаються всередину) - конвергенція.

Якщо предмет розташований далеко - дивергенція - зорові осі встановлюються паралельніше чи навіть трохи розходяться.

Основною функцією ока є акомодація - пристосування ока до ясного бачення предметів, які знаходяться на різній відстані.

Світловий промінь проходить через рогівку, кришталик, склисте тіло і потрапляє на палички і колбочки, де змінює зоровий пігмент. Один з проміжних продуктів перетворення рогожина збуджує фоторецептори, що призводить до виникнення нервових імпульсів, які передаються на нервові клітини сітківки ока, де проходять складку обробку. Потім перероблені нервові імпульси по зоровому нерву потрапляють у мозковий відділ аналізатора (потилична частина мозку).

У нейронах мозкового відділу аналізатора відбувається переробка прийнятої інформації. Внаслідок чого виникають зорові відчуття - форми, розміри предмету, його колір, розташування у просторі та ін.

А завдяки зоровій ділянці мозку (аналізатору) ця інформація переробляється.

Значення слухового аналізатору полягає у сприйнятті та аналізі коливань звукових хвиль. Людина живе у світі звуків. Звук як фізичне явище являє собою коливальні рухи матеріальних тіл - твердих_, газоподібних або рідких. Внаслідок чого можливе визначення сили, висоти, тембру звуку, його напрямок, а також ступінь віддаленості джерела звуку.

Звукова хвиля характеризується довжиною, частотою коливань, силою звуку, звуковим тиском. Звукові сигнали сприймає і аналізує орган слуху.

Периферійний відділ слухового аналізатора - вухо, яке складається з трьох відділів - звукосприймального апарату (внутрішнє вухо), звукопровідного апарату (середнє вухо) і звукоізолюючих утворів (зовнішнє вухо).

Зовнішнє вухо - складається з вушної раковини і зовнішнього слухового ходу.

У давнину зважали, що у вушній раковині розмішуються "скупчення головних ліній", які зв'язують її з усіма внутрішніми органами. На сучасному розвитку науки ці передбачення матеріалізувались у карту проекційних зон та точок (щільність останніх у 100 разів перевищує таку в інших ділянках тіла), кожна з яких має зв'язки з відповідними органами тіла.

Зовнішній слуховий хід забезпечує проведення звукових коливань до барабанної перетинки, яка відділяє зовнішній хід від барабанної порожнини, або зовнішнє вухо від середнього. З внутрішньої поверхні барабанна перетинка з'єднана із ручкою молоточка. Коливання перетинки відбувається тоді, коли на неї падають звукові коливання, які сприймаються зовнішнім вухом.

1 - зовнішній слуховий хід; 2 - молоточок; 3 - коваделко; 4 - стремінце 5 - слуховий нерв; 6 - завитка; 7 - слухова труба; 8 - середнє вухо; 9 барабанна перетинка; 10- кістковий лабіринт; 11 — перетинчастий лабіринт; 12 — спіральний орган; 13 — основна перетинка; 14 — стержень; 15 - тральна пластинка; 16 — кісткова тканина.

Однак, натяжіння барабанної перетинки в різних її частинах неоднакове, тому воно не має власного періоду коливань і коливається відповідно до довжини хвиль кожного звуку.

Середнє вухо - складається з системи слухових кісточок: молоточок, ковадло, стремено і слухової труби.

Значення слухових кісточок полягає у тому, що вони передають коливання барабанної перетинки, зумовлені дією звукових хвиль, до вікна переддвір’я, а звідти — у внутрішнє вухо.

За допомогою слухової труби порожнини середнього вуха з'єднується із порожниною носоглотки, завдяки чому у порожнині середнього вуха підтримується тиск, який дорівнює атмосферному. Якщо тиск у порожнині середнього вуха відрізняється від атмосферного, то це призводить до зниження гостроти слуху.

Внутрішнє вухо. До його складу входять: переддвір’я, кісткові півколові канали, завитка. Переддвір'я і півколові канали до органу слуху не відносяться. Вони утворюють вестибулярний апарат.

Завитки. Кісткова труба, яка утворює два з половиною оберти. Порожнину завитки називають спіральним каналом.

Кісткові півколові канали мають вигляд зігнутих трубок і розташовані позаду та назовні від переддвір'я. Розрізняють передній, задній та бічний канали, що розміщуються з трьох взаємно перпендикулярних площинах.

Перетинчастий лабіринт розміщується всередині кісткового. У переддвір'ї кісткового лабіринту розміщується дві частини перетинчастого, а саме: маточка та мішечок.

Мішечок, маточка та півколові протоки складають переддверний орган (вестибулярний), що регулює положення тіла в просторі та підтримує рівновагу.

На основній мембрані середнього вуха завитки є звукосприймальний апарат спіральний орган. До його складу входять волоскові чутливі клітини, які трансформують звукові коливання у нервові імпульси, що поширюються по волокнах слухового нерву.

Передача звукових коливань. Існує два види звукових коливань — повітряний і кістковий. При повітряній провідності звукові коливання сприймаються вушною раковиною і передаються по зовнішньому слуховому проходу на барабанну перетинку, вона починає коливатися з частотою, яка відповідає частоті звуку. Коливання барабанної перетинки передаються системі слухових кісточок, а далі на ендолімфу і волоскові чутливі клітини. Від цих клітин імпульси надходять у спіральний вузол завитки, а потім по слуховому нерву і слуховим шляхом потрапляють у скроневу ділянку кори великого мозку. Нейрони скроневої ділянки кори великого мозку збуджуються і виникає відчуття звуку.

При повітряній провідності звуку людина може сприймати звуки у дуже широкому діапазоні - від 16 до 20000 коливань за 1 сек.

Кісткова провідність відбувається через кістки черепа. Звукові коливання передаються на перилімфу верхнього і нижнього ходів завитку внутрішнього вуха, а потім до середнього. Відбувається коливання та збудження волосових чутливих клітин, після чого нервові імпульси, що виникли, передаються до нейронів головного мозку.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: