Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Лекція в вузі, її функціональне призначення, критерії ефективності.





Вузівська лекція - головна ланка дидактичного циклу навчання. Її мета - формування орієнтовної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу. Слово "лекція" походить від латинського "lection" - читання.

Призначення лекції бачиться як підготовка студентів до самостійної роботи з книгою. Відомий російський хірург і педагог М. І. Пирогов стверджував, що лекція повинна читатися тільки в тому випадку, якщо лектор володіє абсолютно новим науковим матеріалом або володіє особливим даром слова.

Дана форма навчання є традиційною для вищої школи і є основною формою передачі інформації, знань у ВУЗі.

Функції:
1. Орієнтувальна, 2. Мотивувальна, 3. Дати теоретичну базу для опрацювання модуля

На лекції формують базові компетенції.

Вузівська лекція є провідним компонентом системи освіти. Педагогічне співробітництво на лекції має своєю метою перетворення студентів у співавторів викладача. Лекція - це співтворчість, спільне мислення, партнерство, коли студенти, за завданням або самостійно, можуть висловити свою точку зору, свої судження, сформулювати гіпотезу, запропонувати свій варіант рішення.

Лекція - економний за часом спосіб повідомлення студентам значного обсягу інформації. Індивідуальність лектора і той факт, що він може постійно удосконалювати зміст лекції завдяки власним дослідженням, знайомству з новоприйнятими нормативними актами та їх проектами, актуальною літературою, науковому спілкуванню з колегами тощо, робить лекцію практично незамінною іншими джерелами навчальної інформації, які, як правило, "працюють" у навчальному процесі з певним запізненням. Так, наприклад, на відміну відпідручника лекція:



· Дає безпосереднє спілкування з лектором;

· Представляє різні точки зору;

· Дає можливість повторення того, що потрібно студентам і викладачеві;

· Враховує особливості ситуації;

· Сприяє встановленню живого зв'язку студентів з досліджуваної дисципліною.

У навчальному процесі складається ряд ситуацій, коли лекційна форма навчання не може бути замінена ніякий інший:

• при відсутності підручників з новим складним курсам лекція - основне джерело інформації;

• новий навчальний матеріал з конкретної теми не знайшов ще відображення в існуючих підручниках або деякі його розділи застаріли;

• окремі теми підручника особливо важкі для самостійного вивчення і вимагають методичної переробки лектором;

• щодо основних проблем курсу існують суперечливі концепції. Лекція необхідна для їх об'єктивного висвітлення;

• лекція незамінна в тих випадках, де особливо важливо особисте емоційний вплив лектора на студентів з метою вплинути на формування їхніх поглядів.

Переваги лекції:

• творче спілкування лектора з аудиторією, співтворчість, емоційне взаємодія;
• лекція - дуже економний спосіб отримання в загальному вигляді основ знань;
• лекція активізує уявну діяльність, якщо добре зрозуміла і уважно прослухано, тому завдання лектора - розвивати активну увагу студентів, викликати рух їх думки слідом за думкою лектора.

Багато викладачів вважають, що завдання лектора полягає в тому, щоб добре знати предмет і ясно його викладати. Але що значить "ясність викладу"? Це складна педагогічна проблема: це і послідовність, і наочність викладу, і свідоме активне засвоєння викладеного слухачами, і, як результат, розуміння.

Яким же вимогам повинна задовольняти лекція?

Вимоги до лекції: моральна сторона лекції та викладання, науковість та інформативність (сучасний науковий рівень), доказовість і аргументованість, наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів, фактів, обгрунтувань, документів і наукових доказів, емоційність форми викладу, активізація мислення слухачів, постановка питань для роздумів; чітка структура і логіка розкриття послідовно викладаються питань; методична обробка - виведення головних думок і положень, підкреслення висновків, повторення їх у різних формулюваннях; виклад доступним і зрозумілим мовою, роз'яснення нововведених термінів та назв; використання по можливості аудіовізуальних дидактичних матеріалів. Перераховані вимоги лежать в основі критеріїв оцінки якості лекції.


44. Контроль як складова структури навчального процесу. Проблема етики оцінювання навчальних досягнень студента.

Контрольно-регулюючий компонент. Містить методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладанням нового матеріалу.

Функція контролю здійснюється на всіх етапах навчального процесу. Вона є безперервною і не повинна обмежуватись лише констатацією досягнутого. Йдеться про зворотний зв'язок у навчанні, що передбачає: своєчасне реагування вчителя на допущені учнем (учнями) помилки; певну систему їх виправлення (учень одержує підказку, йому негайно повідомляють правильну відповідь або учень самостійно шукає помилку та способи для її виправлення).

На цьому етапі відбувається формування в учнів навичок та умінь самоконтролю в навчанні, планування своїх дій, оцінювання і регулювання власної діяльності і поведінки, передбачення результатів своїх дій, зіставлення їх з вимогами вчителя або колективу.

Функція контролю – контроль для визначення нової цілі.

Залежно від дидактичної мети використовують різні види кон­тролю за навчанням: діагностичний, попереджувально-застереж­ливий, поточний, повторний, періодичний, тематичний, підсум­ковий

Діагностичний (попередній) контрольмає бути спрямова­ний на визначення рівня освітньої компетентності студентів з певної проблематики. Напередодні вивчення теми, засвоєння якої має ґрунтуватися на раніше вивченому матеріалі, викладач з´я­совує рівень розуміння опорних знань, актуалізує їх.

Поточний контрольпередбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі вивчення конкретних тем.

Повторний контрольспрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив К. Д. Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. По­вторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з корот­котермінової до довготривалої пам´яті.

Тематичний контрольпов´язаний з перевіркою рівня знань, умінь та навичок в обсязі розділу чи теми конкретної навчальної дисципліни.

Періодичний контрольпередбачає за мету встановити, яким обсягом знань студенти володіють з тих або тих проблем стосов­но вимог програми.

Підсумковий контрольмає своїм завданням з´ясувати рівень засвоєння студентами навчального матеріалу в кінці семестру або після завершення вивчення дисципліни. Він проводиться, як правило, у формі заліків, екзаменів.

В історії розвитку вищої школи виокремилися такі основні методи аналізу й оцінювання знань, умінь та навичок: усна, пись­мова, графічна, практична, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження.

Питання оцінювання результатів навчальної діяльності сту­дентів було і залишається доволі складним. Певну допомогу в його розв´язанні може надати усвідомлення взаємопов´язаних понять "критерії оцінки" і "норми оцінки".

Критерії оцінки— це ті параметри, відповідно до яких педа­гог оцінює навчальну діяльність.

Норми оцінки— це показники, на які опирається викладач при виставленні оцінки.

Під оцінкою успішності студентів розуміють систему показ­ників, які відображають їх об´єктивні знання та вміння, тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння знань, умінь та навичок відповідно до вимог, що пред´являються програмами.

Оцінка включає в себе бал, тобто цифрову або іншу символіч­ну форму вираження та фіксації оцінювання успішності, оцінні судження — коротку характеристику результатів учіння, їх по­зитивних моментів та недоліків, емоційне ставлення.

Чи можна визначити загальні вимоги до оцінювання знань, умінь та навичок студентів? Певною мірою можна. Вони необхідні для означення критеріїв оцінювання навчальної діяльності сту­дентів. Конкретно можна вказати на такі вимоги:

1.Глибина розуміння знань, їх повнота.

2.Уміння студента самостійно мислити.

3.Розуміння важливості отриманих знань для встановлення рівня сформованості наукового світогляду.

4.Готовність студента до застосування набутих знань у практиці.

5.Рівень сформованості умінь і навичок.

6.Рівень сформованості культури систематизації наукових знань.

7.Рівень інтелектуального розвитку.

8.Готовність студента здійснювати трансляцію набутих знань.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.